[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 177-183.]

Попередня     Головна     Наступна

7. Оселі

Про розміщення людности, міської й сільської, мова вже була (стор. 138). Тут коротко схарактеризуємо людські скупчення — оселі, а саме їх положення та форми; окрему увагу присвятимо госп. характеристиці міст (про будівництво хат див. Етнографія, про будівництво церков і великоміське будівництво див. Архітектура. Подробиці про окремі оселі читач знайде в II томі »ЕУ«).

Клясифікацію осель провадимо з різного погляду. Найважливіший поділ їх — на міські і сільські. Різниця між цими двома родами людських скупчень полягає не в числі населення і навіть не в правному положенні (титул), але в економічних відносинах, бо місто скупчує людність, що займається промисловістю, ремеслом, торгівлею.

Крім постійно залюднених осель на Україні, натрапляємо ще на тимчасові оселі, де людина перебуває лише деякий час. Немає вже залишків степового кочовництва, зате є сезонове перебування в примітивних житлах на протязі кількох тижнів, якщо місце праці лежить далеко від села, при виконанні сільських робіт, як от під час сінокосів, рідше — інших робіт. Далеко більше значення має тимчасове перебування, зв’язане з лісовими роботами (Полісся, Карпати). Особливо цікавим є пастуше життя на карпатських полонинах. /178/

ПОЛОЖЕННЯ ОСЕЛЬ

З огляду на відмінні госп. функції села й міста, ці обидві категорії мають відмінні вимоги щодо свого положення. Для села вистачає вигідного місця розташування; місто мусить мати ще положення, сприятливе для сполучення.

Положення, сіл. Село мусить мати вигідний доступ до полів, до води й бути забезпечене від повені й буревіїв.

Укр. землі — це переважно рівнина, на якій нема труднощів для вибору місця під оселю. Зате тут не скрізь буває вода. І тому на великих лесових просторах України оселі завжди лежать над водою, хоча б у незначних балках (також забезпечення від буревіїв), зате міжрічкові простори осель взагалі не мають. Тим то оселі лежать розмірно рідко, зате вони многолюдні й скупчені. З другого боку, таке положення несприятливе через велику віддаленість від місця праці — поля. Тому в новіші часи на міжрічкових просторах поставали поодинокі хутори — головне у зв’язку з поступом техніки будування криниць, але і в зв’язку з комасацією ґрунтів.

На більші труднощі при закладанні осель натрапляє людина на Україні в горах, на Поліссі і до деякої міри на Поділлі. В Карпатах людина займає під оселі всі нижчі й рівнинні простори. Отже карпатські оселі лежать на дні долин, головне на низьких терасах, де вони забезпечені від повені. Рідше розташовані оселі на низьких хребтах і схилах, зокрема звернених до сонця (інсоляція); це здебільша дрібні присілки й хутори. Зовсім відмінне положення осель на півн. Україні, зокрема на Поліссі. Тут оселі лежать далі від рік, на вищих сухих місцях, найрадше на горбах морен, на надмах тощо.

Положення міст. При засновуванні міста звертають увагу на зручність сполучення, а в давніші часи й на оборонне положення, хоч воно з комунікаційних поглядів було часто якраз незручне.

Як приклад оборонного положення може служити в смузі височин положення на острівних горах або при гирлах приток (Київ, мал. 36, Львів, мал. 42, Галич, Крем’янець). Часто бачимо міста, розташовані на річкових островах, у меандрах рік (Луцьке, мал. 125), на островах чи півостровах серед боліт і озер (Нобель). Тепер оборонне положення утруднює розвиток, тому давні оборонні міста поширюють на відкритих рівних просторах свою площину поза колишні свої межі.

Більше значення має зручність положення під поглядом сполучення. Малі міста лежать там, де перехрещуються шляхи. В горах, напр., таким місцем є котловина, місце, де сходиться кілька річкових долин (напр., Сколе, Турка, Свалява, Рахів), і місце виходу з гір, де поперечний гірський шлях перехрещується з поздовжнім підгірським (напр., Старий Самбір, Надвірна, Кути).

Коли шляхове положення якоїсь оселі особливо сприятливе, вона розростається на більше місто.

Це часто буває там, де сухопутній шлях перехрещується з водяним — річковим (напр., Київ) або морським (наші порти). Вигідне шляхове положення на пограниччі різних географічних країв, бо тут є природний обмін продуктами двох відмінних районів. Багато старих і великих міст розташувалися на границі лісової й лісостепової смуги (Холм, Луцьке, Рівне, Житомир, Київ, Ніжен, Конотоп). Інші розташувалися при підніжжях гір на перехресті поздовжніх /179/ підгірських шляхів із поперечними, які перетинають гори (біля півн. стіп Карпат — Перемишль, Самбір, Стрий, Станиславів, Коломия, Чернівці тощо, а від півдня — Ужгород, Мукачів, Севлюш). До такого роду міст належать і порти.

Часом вузли шляхів постали далеко від водяних доріг і де, не зважаючи на це, перехрещуються важливі шляхи, напр., Львів, Харків. З другого боку, міста, обрані за адміністративні осередки, згодом стягли до себе з усіх сторін шляхи й стали важливими центрами сполучення.

ФОРМИ ОСЕЛЬ

На форму осель впливають скрізь, отже й на Україні, фізіографічні й соціяльні чинники. До фізіографічних чинників належить насамперед вплив морфології (головне в горах) і води. Соціяльні чинники, зв’язані з природою народу чи племени, — це звичай будувати оселі в такій, а не іншій формі. В новіші часи великий вплив на форму осель мають господарські зміни й політика адміністративної влади. Окремі форми, часом дуже складні, виявляють міста, головне більші.

Форми сільських осель у нас такі: гуртова оселя, одновулична, ланцюгова, правильна шахівниця, присілок, хутір.

З усіх цих форм найбільше поширена в нас гуртова оселя (мал. 126, 127). Вона скупчена і многолюдна; її плян виявляє багато крутих вулиць у різних напрямах, що закінчуються часто в’їздом на подвір’я. Вся оселя має неправильну форму, здебільшого круга або еліпси. Уклад полів — хаотична шахівниця. Гуртова оселя опановує майже всю Україну, за винятком граничних смуг і Карпат. Її розміщення збігається з лесовою смугою, бідною на питну воду.

Одновулична оселя (мал. 128, 129) — правильної форми оселя, де хати розміщені звичайно обабіч однієї прямої дороги. Поля тягнуться довгими смугами обабіч оселі, переважно під прямим кутом до дороги. Довжина оселі доходить до кількох кілометрів. Ця форма оселі характеристична для білорусів і росіян, а в нас виступає лише на зах. Поліссі (білоруський вплив), рідко — в чорноморській смузі.

Ланцюгова оселя (мал. 130) подібна до одновуличної, але менш /180/ правильної форми. Уздовж дороги стоять хати з різними відступами одна від одної, витягаючись у довгий ланцюг. Ця форма оселі, німецького походження, почала з’являтися в нас лише після викорчування лісів, здебільшого в гірських долинах.

Ланцюгові оселі відомі в нас у Карпатах, за винятком Гуцульщини, на Підкарпатті, Посянні, Розточчі й зах. Поділлі.

Правильної форми оселі (мал. 131) у вигляді квадрата чи прямокутника з’являються у німецьких колоністів, кубанських козаків та у донців. Ці оселі постали за заздалегідь складеним пляном.

Присілки — невеликі оселі від кількох до кільканадцяти хат у формі короткої одновуличної оселі або зовсім неправильної форми. Їх подибуємо в частині Підляшшя (вплив мазурської колонізації), а подекуди й на Передкавказзі.

Хутори — відокремлені розпорошені оселі, відомі з давніх-давен в горах, рідше на Поліссі, де їх розвиткові сприяє недостача суцільніших площ і труднощі сполучення. Проте в горах розпорошені оселі виступають лише на Гуцульщині в зв’язку з скотарським побутом населення. Хутори поширені також, поряд одновуличних осель, на Сх. Україні, зокрема на Полтавщині й Кубані.

Новішими часами хутірні оселі поширювалися в наслідок інтенсивної комасації ґрунтів, зокрема на Волині (мал. 132).

Як бачимо, для українського народу властиві гуртові оселі, в меншій мірі хутори. Обидві ці форми осель майже не виступають у білорусів і росіян, для яких властиві одновуличні оселі.

Як тісно форма оселі в’яжеться з етнічною приналежністю людности, свідчать приклади нової колонізації в Азії, де часто подибуємо одне село з подвійною формою — гуртовою оселею з укр. людністю й одновуличною — з рос. чи білоруською. /181/

В найновіші часи совєтська влада силоміць стягає хутори у скупчені оселі, поперше, в зв’язку з колективізацією села, подруге, щоб легше провадити поліційний нагляд над людністю.

Форми міських осель. Малі міста здебільша не різняться своїми формами від сільських осель, хібащо в середині осель часто появляються майдани-ринки.

Форма більших міст залежить від їх віку, величини, господарського характеру й розвитку. Молоді колоніяльні міста по степах мають правильні форми шахівниці (див. Одеса, мал. 134). Деякі з них, дещо старіші, напр., Харків, мають неправильний осередок, до якого вулиці збігаються з усіх сторін. Дуже неправильна збудовані гірничі й промислові міста. Вони будувалися без пляну, будинки скупчені біля шахт або фабрик. До таких осель належать, напр., Борислав і деякі міста Донбасу.

Дуже складну форму мають старі великі міста, що пройшли на протязі історії різні фази еволюції. Їх осередок і досі зберігає давній вигляд. Коли місто має за собою поступовий розвиток, як Київ, його вулиці — круті, неправильні; коли ж його заклали за пляном, як Львів (мал. 135), місто творить шахівницю вулиць із просторим ринком посередині. В обох випадках вулиці бувають вузькі; місце давніх валів, що йшли довкола старого міста, теперішнього середмістя, виразно позначене на пляні. У Львові це місце використане під широкі вулиці й бульвари. Неві житлові й промислові частини з XIX і XX ст. розбудовані правильно й одноманітно. За нимк простягаються часто ще дільниці вілл. Низка підміських осель є посереднім звеном між містом і сільськими околицями.

Відмінну форму мають старі татарські міста Криму; це тип східніх міст із хаотично прокладеними вузькими вуличками.

ГОСПОДАРСЬКІ ТИПИ МІСТ

Міста до 60-их, а то й 80-их pp. XIX ст., себто до початків новітньої урбанізації (див. стор. 142), незмінно виконували на Україні кілька віків ті самі функції. Головним нервом міст була торгівля, переважно ярмаркова, другим — дрібне ремесло й домашня промисловість, які постачали продукти на продаж: підрядне значення мало те, чи було місто адміністративним осередком, бо адміністративний апарат не був у той час розвинутим. Дрібні міста, містечка, мали почасти сільський характер. Укр. людність у них займалася здебільша сільським господарством, жидівська — торгівлею й ремеслом.

Всі важливіші міста лежали на вузлах водяних і сухопутніх шляхів. Деякі з них розвинулися у великі торговельні центри, насамперед Одеса, тоді найбільше місто України, Харків, Київ, Бердичів, а далі Кременчук, Балта, Єлисавет.

Міста до 1914 р. Розвиток потужної індустріялізації й розбудова залізничих шляхів всюди змінює характер міста. Постають промислові й гірничі міста, занепадають міста, які опинилися осторонь нових шляхів (напр., Бердичів, Балта), а ще більше містечка.

На підставі перепису 1897 р. в 98 містах 9-ох корінних губерній України жило 5,4 % людности з сільського господарства, 23,9 % — з ремесла й промислу, 4,0 % — з транспорту, 12,8 % — з торгівлі, 2,7% служило на державній службі, 11,1 % — в війську, а 40,1 % припадало на інших (вільні фахи, рантьє, домашня прислуга тощо).

Переважна частина міст мала мішаний господарський характер, але в деяких видно спеціялізацію. Промисловими були міста Донбасу, Катеринослав, Харків і Одеса. Торговельний характер мали: Бердичів, де з торгівлі /182/ жило 24 % мешканців, Балта (22 %), в Галичині — Броди (41 %) тощо. »Ґарнізонними« містами були, напр., Вінниця (32 % війська), Проскурів (45 %), Перемишль (17 %), Ярослав (18 %) тощо.

Міста після першої війни. Дальший розвиток індустріялізації до першої війни, але ще більше потім, економічна політика большевиків і новий політичний

устрій спричинили, з одного боку, ріст деяких зайнять (промисловість і державна служба), занепад других (торгівля, ремесло, домашня прислуга тощо), а з другого боку — виразнішу господарську спеціялізацію міст.

Видно це почасти з порівняння даних 1926 р. з числами перепису 1897 р. (їх не можна точно порівняти з 1897 p., бо до міст у 1926 р. залічено містечка — разом аж 176 осель, а критерії розподілу за зайняттями теж дещо різні). /183/ Отже в 1926 р. в містах УССР із сільського господарства жило 17,0 %, з промисловости й ремесла — 25,9 %, з торгівлі — 7,4 %, з транспорту — 6,6 %, державними службовцями було 10 %, а на інші зайняття припадало 33,1 %.

Найбільшу спеціялізацію виявляють промислові міста. Так у Сталіному жило з промисловости 60 % людности, у Слов’янському — 61 %, у Єнакієвому — 76%; у Галичині промисловим містом був лише Борислав (46%).

До комунікаційних міст треба залічити передусім міста з залізничними вузлами, як Конотоп (у транспорті працювало 32 % людности), Жмеринку (21 %), Бахмач (34 %), Ковель (25 %) тощо.

В таких містах, як Тульчин, Овруч, Коломия, ремесло давало зайняття 20 — 40 % населення.

Всі більші міста — крім міст Донбасу — належали до категорії мішаних міст: адміністративно-торговельно-промислових. Це насамперед Київ, Харків, Одеса, Львів.

У Львові, напр., в 1931 р. жило з сільського господарства 1,1 % населення, з промисловости й ремесла — 30,0 %, з торгівлі — 20,5 %, з транспорту — 10,1 %, з державної служби й самоврядування — 6,3 %; 2,9 % припадало на вільні професії, 6,9 % на домашню прислугу, а 22,2 % на інших.

Розвиток господарських відносин у 30-их pp. і згодом ішов у напрямі збільшування промислових міст коштом міст інших категорій. Зникають здебільша містечка, бо дрібне ремесло й торгівля зовсім утрачають своє значення. Вони або зазнають індустріялізації й ростуть, або втрачають міський характер і переходять до групи сіл.

В. Кубійович — М. Кулицький ¹)

Література: Zaborski F. O kształtach wsi w Polsce i ich rozmieszczeniu. Кр. 1927; Вологодцев И. К. Особенности развития городов Украины. Х. 1930; Kubijovyč V. Rozšiření kultur a obyvalelstva v Severních Karpatach. Братіслава 1932; Кубійович В. — Кулицький М. Оселі. Географія України й сумежних країв. Кр.-Л. 1943.

¹) М. Кулицький написав про форми осель; інші частини — В. Кубійович.

Попередня     Головна     Наступна