Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 2. — С. 743-750.]

Попередня     Головна     Наступна





3. Ренесанс, реформація і барокко



РЕНЕСАНС І РЕФОРМАЦІЯ


XVI ст. є добою нового літ. розвитку на Україні. Цей період є часом відходу від візантійських літ. традицій та наближення до зах.-евр. розвитку. Зв’язки з Заходом для найстаріших часів не завжди для нас ясні — саме через інтенсивність візантійських впливів (XI — XIII ст.) та через утрату багатьох літ. пам’яток (XIII — XV ст.). Тепер зв’язки ці стають очевидні. Базуються вони головне на впливах ідеологічних.

Ренесанс та реформація починають впливати майже одночасно. Тому їх впливи на Україні перехрещуються і з’являються почасти в значно модифікованій формі. На початку XVI ст. ренесанс на Заході був уже в фазі підупадку. Чинними були лише його безумовні надбання, а саме: ознайомлення з античністю, головне з її літературою; створення нового літ. риторичного та виплеканого стилю; збагачення літ. тематики на новий »світський«, зокрема еротичний, матеріял, певний скептицизм у ставленні до авторитетів (церковних та світських); пробудження »індивідуалізму«, себто визнання права людської особи на поставлення своїх вимог до церковної та світської культури; пробудження інтересу до природи як об’єкта мист. зображення та наук. дослідження.

В укр. духовому житті з більшою або меншою інтенсивністю виступають усі ці нові мотиви, найслабше — інтерес до природи. В значній мірі слабість світогляду ренесансу на Україні зумовлена тим фактом, що носіями культурної традиції залишаються і в цей час переважно особи духовного стану, а увага світських споживачів культурних вартостей прив’язується завдяки інтенсивній церковній боротьбі теж до сфери церковних інтересів; з другого боку, на Україні не встигли постати світські центри духового життя, якими були, напр., університети на Заході, і наук. діяльність залишалася в руках церковних кіл (в Острозькій Академії намічалося постання світської науки, але цей осередок проіснував надто недовго).

До того, з самого початку доби до впливів ренесансу приєднуються впливи реформації. Впливи гуситської »передреформації« можемо помітити вже у т. зв. »зажидовілих« (див. вище), а впливи реформації XVI ст., і то почасти в її радикальних формах (кальвінізм, а головне соцініянство), приходять на Україну разом із впливами ренесансу, частково через поль. оточення. Реформація, не відкинувши певних здобутків ренесансу, зменшила його інтенсивність: головне реформація ослаблювала »секуляризацію« культури, посилюючи знову релігійні її мотиви; ставила на місце відкинутих церковних авторитетів інші, зокрема авторитет Слова Божого, що мусить промовляти до кожної людини та до кожного народу його мовою; нарешті, ослабила навіть вплив античної літ. традиції, висуваючи на перше місце, поруч з античними літ. взірцями, Біблію.

На Україні впливи і ренесансу і реформації були ще ослаблені тим, що встановлення зв’язків із Заходом дало відчути потребу засвоєння літ. пам’яток, які на Україну не прийшли своєчасно: літ. діяльність почасти направлена на те, щоб »наздогнати« Захід; в XVI ст., а то й пізніше засвоюються літ. пам’ятки середньовічні (»Велике зерцало«, »Римські діяння« — найвидатніші з них). На Україні ця доба майже не дала видатних літ. діячів, що дорівнювали б письменникам старої літератури або пізнішої літератури барокко. Тому багато творів цієї доби не набули великої популярности, існували в малому числі списків, отже, не збереглися до нашого часу і не /744/ залишили значного сліду в пізнішій літературі. Широка літ. діяльність доби залишилася невидатною або, ліпше, »непомітною«. До того сама доба ренесансу та реформації на Україні тривала недовго: вже на поч. XVII ст. її змінило блискуче барокко, яке панувало аж до другої половини XVIII ст.

В XVI ст. »руські« країни Польсько-Литовської держави — Білорусь і Україна живуть спільним культурним життям, і тому нерідко ще важко відрізнити традиції та мову пам’яток укр. і білор. походження. Процес усвідомлення нац. окремішности відбувався помалу, особливо протягом доби барокко.

Повість. Збагачення літ. репертуару обіймає найбільше літературу повісти, світської та релігійної. Твори ці перекладаються та перероблюються на підставі здебільша латинських ориґіналів або слов. перекладів (хорватських, чеських, поль.). До перекладних повістей належать м. ін. повісті про трьох царів — волхвів, що поклонилися Христу, про св. Олексія (старий переклад ще XI ст. вийшов з ужитку), про Сівіллу-пророчицю тощо. Самостійно оброблена »Повість про муку Христову«. Наново перекладено »Олександрію« з сербохорватського перекладу-переробки, »Троянську історію« (теж, мабуть, з сербохорватської); італійські ориґінали мають повісті (що прийшли до нас через посередництво зах. слов’ян) про Трістана і Ізольду, про Бову-Королевича, про сімох мудреців, про Аттілу, про трьох королів, про цісаря Оттона тощо.

Самостійна повістярська література нечисленна (або втрачена), почасти вона зв’язана з релігійною боротьбою (напр., повість про те, як завалилася стіна на Афоні та передавила прибічників унії, переказана Іваном Вишенським). Мабуть, тоді ж постали окремі оповідання про чудеса, що їх зберегли письменники доби барокко.

Переклади Св. Письма. Найвидатнішими пам’ятками перекладної літератури треба визнати переклади Св. Письма. Старі тексти Псалтиря та богослужбових книг видрукував 1491 та наступних років німець Швайпольт Фіоль в Кракові (досі не цілком певно, що ініціятива друку походила з укр. кіл). Приходили також сербські друки Божидара Буковина (1536 — 38). 1517 — 19 pp. в Празі й 1525 в Вільні друкував біблійні книги білорус Франціск Скорина. Його думка про Біблію як енциклопедію усього знання та літератури, що її він висловлює в передмовах до своїх друків, характеристична для протестантів. Найбільшим наук. досягненням доби є Острозька Біблія 1581 p., яка подає друком перевірений за грецькою редакцією ц.-слов. текст цілої Біблії, що залишився важним у православних слов’ян аж до пол. XVIII ст. Думка про переклад Біблії на нар. мову безумовно походила від протестантів, хоч численні на той час переклади, здебільша лише Євангелія, не конче робили прихильники протестантства. 1556 — 61 р. постало Пересопницьке Євангеліє, 1571 р. — Волинське Євангеліє, 1595 — 1600 р. Літківське Євангеліє, 1604 р. дальший переклад Євангелія; 1569 р. датується переклад Старого Завіту, зроблений Лукою з Тернополя. Протестантське забарвлення мають переклади Крехівського Апостола (1563 — 72 p.), переклади Євангелія Валентина Негалевського 1581 р. та В. Тяпинського з поч. XVII ст. (обидва білоруси).

Полемічна література. Релігійна боротьба викликала численну полемічну літературу, зв’язану спершу здебільша з діяльністю острозького культурного осередку (див. ще Наука). Окремі з творів полемічної літератури мають богословсько-наук. характер: твір Василя Суразького »Книжиця о вірі єдиной« 1588 р. або »Апокрисис« (праця протестанта Х. Бронського або М. Броневського) 1598 р. Літ. форму мають »Ключ царства небесного« (1587) Герасима Смотрицького та праці »Клірика Острозького«, як і писані простішою мовою передмови до Острозьких видань Дам’яна Наливайка; ще простішою мовою писані проповіді св. Івана Заліза Почаївського. Ідеологічно найзмістовніший твір »Пересторога« 1605 p., що висвітлює іст. процес як боротьбу церкви з дияволом. Пам’яткою наук. інтересів в Острозі залишилися астрономічні (про календар) писання (поль. мовою) Яна Лятоса. Укр. твори Адама Іпатія Потія (1596 — 1608), літературно найдосконаліші, наближаються стилістично до барокко (»Унія« 1595, »Антирризис« 1599, відповідь на лист Мелетія Пігаса 1606, »Гармонія« 1608 та ін.). Загальна стилістична риса всіх творів доби — »риторизм«, себто побудова у формі промови (в »Пересторозі« автор /745/ вкладає в уста різним особам ніби дійсні промови), що де в чому зв’язана з вивченням античних взірців.

Найвизначніший полеміст доби, безумовно, — Іван Вишенський, афонський чернець (умер бл. 1625 p.), від якого залишилося коло 20 творів різного розміру. Лише один був тоді видрукуваний. Ідеологічно він противник усіх модерних течій, його ідеал — здійснення справжнього християнства в суспільному житті; правдива церква — завше переслідувана; справжній християнин — містик (він дає яскраве зображення »містичного шляху«) та аскет. Його стиль, виплеканий на святоотцівських зразках, подекуди наближається до бароккового: він переобтяжений »прикрасами«, повтореннями, накупченням слів, протиставленнями, повний яскравих образів світського життя тієї доби; мова здебільша соковита, барвиста, надзвичайно багата лексично. Твори Вишенського, як і його сучасників, »риторичні« — оформлені як промови, діялоги або »послання« (листи).

Світська література. Найцікавіший твір світської літератури — дрібниця, сатирична »Промова Мелешка«, датована 1589 p., але писана, безумовно, пізніше, пародія на ідеологію старосвітської людини. Автор (пише з білор. забарвленням) — прибічник »модерного« світського, товариського життя ренесансу.

В ці часи починається віршована поезія, штучна, що ніяк не зв’язана з нар. поезією. Поруч із віршованими присвятами меценатам (»гербовні вірші« на шляхетські »клейноди«, як от Герасима Смотрицького на герб кн. Острозького 1581 р. й ін.) залишилось кілька перекладних протестантських духовних пісень, полемічні вірші проти соцініян (»аріян«) тощо. Форма їх силябічна (рівна кількість складів у рядку) з жіночими римами (наголос на другому складі від кінця), не завжди досконала.

Зате великим досягненням поезії є народні (або пізніше знароднені) думи, початки яких лежать у межах цієї доби (див. стор. 264).






БАРОККО


Надзвичайно широка і блискуча укр. література XVII — XVIII ст. Вона цілком вливається в рамки тодішньої евр. культури й тодішньої літ. течії, т. зв. барокко. Барокко на Заході було спробою синтези ренесансу і середньовіччя. Воно цілком визнає новітні придбання науки і є навіть добою найбільших досягнень новітнього математичного природознавства. Барокко переймає від ренесансу »відкриття античности«; воно навіть не відкидає певного »індивідуалізму« ренесансу. Але барокко, поруч із природознавством, знову висуває питання богословія; поряд із античністю ставить християнство; поруч із індивідом починає знову цінити авторитети церковні й суспільні. Його естетика відкидає ідеал гармонійної простоти ренесансу. Зокрема в літературі барокко плекає форму літ. творів, ухиляючись до різних »чудернацтв«, бажаючи дати читачеві не спокійну насолоду, а розворушити, схвилювати його. Тому тут далеко більшу ролю грають трагічні теми (частково в зв’язку з трагічністю іст. подій), зокрема тема »тлінности« всього земного, тема смерти; демонічні теми також дуже часті. Форма творів розроблена в дрібницях, які іноді закривають ціле. Накупчення окремих прикрас у літ. творах, стремління до ориґінальности, до незвичайного, любов до сміливих антитез (протиставлень) — найхарактеристичніші для барокко.

І барокко набуває на Україні певних своєрідних рис; до їх постання спричинилися ті самі умови, що і в часи ренесансу: перевага духівництва серед носіїв літ. творчости і брак суто-наук. /746/ центрів. Брак власної державности або її підупад привели укр. бароккову літературу до мовної розбіжности, не вреґульованої авторитетними інстанціями. Поруч із літературою укр. або церковною мовою існує широка література латинською, а також поль. мовою (напр., »Тренос« М. Смотрицького 1610 p., »Літос, альбо камінь« П. Могили 1644 та ін. відомі тільки поль. мовою).

Віршована поезія. Найбагатша укр. віршована поезія доби барокко. Форма її тепер усталена — силябічний вірш із жіночими римами (див. вище). Лише Сковорода наприкінці доби робить спробу завести чоловічі (наголос на останньому складі, як у »Всякому городу...«) та »неповні« (приблизні) рими, але обидві запровадили остаточно лише Котляревський та Шевченко. Різноманітність форми зумовлена найчастіше вживанням строф різної будови; їх кількість доходить до 200, зокрема в пізніший період (XVIII ст.). Зрідка (К. Т. Ставровецький) пишуть вірші рядками нерівної довжини, що нагадують вірші »дум«.

Тематика духовних віршів, які часто призначені для співу, дуже різноманітна: прославлення Христа та Богоматері; пісні на честь свят (Різдва, Великодня), окремих ікон (напр., у »Руні орошенному« Д. Туптала 1680) або святих. Поруч із цим пісні духовного змісту повчальні: особливо улюблена тема смерти та »тлінности« всього земного (»Піснь світовая«). Але не бракує пісень із світською тематикою, зокрема любовних, що зображують різні еротичні переживання, вихваляють кохану жінку, висловлюють жаль з приводу нещасного кохання, сум за далекою милою і т. д. Нарешті, чимало різноманітних пісень політичного або національного змісту: прославлення діячів і героїв, зокрема Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, напр.: »Візерунок цнот« на честь Єлисея Плетенецького (1618), »Вірші на жалосний погреб зацного рицера П. Конашевича-Сагайдачного« К. Саковича (1622), »Евфонія веселобрмячая« на честь П. Могили (1633) та ін.; заклики до єдности, як пісня І. Мазепи »Всі покою щире прагнуть«; в часи руїни або натиску Москви — »ляменти« над долею України: приписувана Мазепі пісня »Ой біда тій чайці...«, пісня, приписувана Антонові Головатому, та ін.

Поруч із цим маємо далі численні твори емблематичного (напр., »Іфіка ієрополітика« 1712) і панегірично-гербового змісту, а надто типу »віршованих грашок«, автори яких нам почасти відомі, тоді як пісні світські та духовні здебільша анонімні. До грашок належать: »фігурні вірші« (у формі хреста, яйця, місяця тощо«, »алфавітні вірші« (кожне слово або строфа починається з іншої літери за порядком абетки); »акростихи« (перші літери кожного рядка або строфи утворюють ім’я автора або особи, якій вірш присвячено, тощо), або вірші, в яких ім’я автора вплетене в текст (іноді ім’я треба читати ззаду наперед, з кінця вірша); »раки« різного типу (вірші, що їх можна читати в обох напрямах — з початку або кінця, літера за літерою, або слово за словом). Найулюбленішим типом грашок були епіграми, що мусіли в дотепній формі висловлювати якусь цікаву думку, до того ж граючи тими самими звуками або словами. До майстрів цих »малих форм« віршованої поезії належали відомі в ті часи поети Іван Величковський (помер 1726 p.), автор збірки епіграм, двох збірок емблематичних віршів »Млеко« і »Зегар з полузегарком« та ін., ієромонах Климентій (Зинов’єв), св. Дмитро Туптало (1651 — 1709), Стефан Яворський (1658 — 1722), пізніше Григорій Сковорода (1722 — 94), автор збірки »Сад божественних пісень«.

Характеристична також для доби барокко пародійна поезія.

Менш розвинений був епос. Збереглися вірші про видатні події — битву під Берестечком, під Хотином, оборону Відня. В зображення подій вплетено міркування та вирази почуття. Спроба /747/ перекласти клясичний твір доби »Звільнений Єрусалим« Т. Тассо (але з поль. перекладу) дійшла лише до половини твору. Поза межами жанру стоять римовані памфлети про злободенні події: »Лямент« з приводу острозьких подій (1636), »Лямент людей побожних« (1638) та ін. Епос релігійний мав більше можливостей, бо твори такі видавали друком: напр., Книгу Битія та Євангеліє Матвія переспівував Самійло Мокрієвич (1697); меншого розміру переспів Апокаліпси. До типу »дидактичного« (повчального) епосу належали твори Івана Максимовича »Богородице Діво« (1707) та »Осьм блаженств« (1709). Світський дидактичний епос представлений творами козака Климова (або Климовського) »О правосудію, правді і бодрості« та »О смиренії височайших« (бл. 1724). Пробу епічного віршованого твору світського характеру створив автор, що переспівав одну з новель Боккаччо (»Декамерон«, IV, 1).

Прозова новеля. Досить широко в укр. барокко представлена прозова новеля. Крім перекладів (див. вище) почасти раніше відомих творів, почасти цілком нових західніх, маємо багато оповідань ориґінальних, здебільша релігійного змісту. Це оповідання про святих та їх чудеса. Збирав такі оповідання Петро Могила (1596 — 1647); видав велику їх збірку — »Небо новоє« (1665) І. Галятовський († 1688). Велике значення мало видання »Патерикона« С. Косова (1635) і »Тератургіми« Атанасія Кальнофойського (1638) (обидва поль. мовою) — про чуда печерських святих, а також видання »Патерика Печерського« (1661, 1678, 1702 і пізніші). Монументальну збірку житій святих (»Четьї-Мінеї«), в 12-ти частинах, уклав св. Дмитро Туптало (1689 — 1705). Є і певна кількість оповідань місцевого характеру, зокрема демонологічних. Безумовно більша кількість переказів, що їх позаписувано тільки в XIX — XX ст., постала ще в XVII ст.

Драма. Улюбленим і новим в укр. літературі ґатунком була драма. Вона постала під впливом поль. та латинського театру, головне »шкільного«, залишившись на Україні в часи барокко зв’язаною із школою. Перші її твори — деклямації, скорше описового, ніж драматичного характеру (діялог Памви Беринди на Різдво Христове 1616, вірші з трагедії »Христос Пасхон« 1630 p., »Розмишлянє о муці Христа« Й. Волковича 1631 p.), бо події відбуваються поза сценою, а про них розповідають »вісники«; але в двох останніх творах багато і ліричного елементу (»ляменти« Богоматері). Наприкінці XVII і у XVIII ст. розвивається дійсна драма, репрезентована видатними письменниками: св. Дмитром Тупталом, Теофаном Прокоповичем (1681 — 1736), Георгієм Кониським (1718 — 95), Митрофаном Довгалевським та ін. Були драми різдвяні, великодні, драми про святих (»Олексій, чоловік Божий« 1673, про св. Катерину й ін.), мораліте (»Царство натури людської« 1698), історичні, зокрема з укр. історії (»Владимір« Прокоповича про охрищення України — 1705, »Милость Божія« 1728, — про перемоги Хмельницького). Найсвоєрідніший тип бароккової драми — »моралітети«, в яких виступають абстрактні поняття, персоніфіковані чесноти, поруч із ними постаті античної мітології (циклопи) або історії (Нерон). Драматична дія почасти переходить у філософічний або богословський диспут. Драми писані силябічним віршем, здебільшого 13-складовим. /748/ Цікавий яскравий нац. елемент іст. драм з дотепними політ. сентенціями.

Гумористичні елементи зустрічаємо іноді в рамках самої драми (»Слово о збуренню пекла«, писане майже чистою нар. мовою, сцени з чабанами у різдвяній драмі св. Дмитра), але зародки комедії знаходимо в »інтермедіях« (або »інтерлюдіях«), які виставлялися в павзах між актами драми і в яких виступали типи нар. театру, пізнішого »вертепу« (баба, козак, жид, циган тощо). Теми їх почасти сатиричні та політ.-національні. Найстаріші інтермедії збереглися в (польській) драмі Якуба Ґаватовича 1619 р. Особливо визначним майстром інтермедій був М. Довгалевський (в різдвяній і великодній драмах »Комическоє дійствіє« 1736 і »Властотворний образ« 1737), почасти Г. Кониський (в трагедокомедії »Воскресеніє мертвих« 1746) і В. Лащевський (діялоги в »Трагедокомедії« 1742). Епігонами бароккового театру були Михайло Козачинський (драма про сербського царя Уроша 1733, »Благоутробіє Марка Аврелія« 1744), Г. Щербацький (»Фотій« 1749) та ін. Натомість у трагедокомедії Т. Прокоповича »Владимір« (1705) накреслювався перехід від шкільного театру барокко до клясицизму (див. далі, стор. 750). Ще про бароккову драму і театр див. у розділі Театр.

Проповідь. У зв’язку з духовним станом носіїв укр. літ. культури барокко широко розвинулася проповідь (яка дуже вплинула на проповідь сх. та півд. слов’ян). Першим славетним проповідником доби був Кирило Транквіліон Ставровецький († бл. 1646), автор »Перла многоцінного«, де вміщено вкупі з віршами проповіді, присвячені для читання вдома. Визначними проповідниками вважалися Петро Могила і Мелетій Смотрицький. В Києві не лише практику, а й теорію проповіді розробив Йоаникій Галятовський, автор трактату »Наука альбо спосіб зложеня казаня« при збірці проповідей »Ключ розумінія« (1659). Великі збірки проповідей »Огородок Марії Богородиці« 1676 та »Вінець Христов« 1688 видав Антоній Радивиловський († 1688). Крім них, вславилися як проповідники Лазар Баранович (1620 — 93) — автор збірок проповідей »Меч духовний« 1666 і »Труби словес проповідних« 1674, св. Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Георгій Кониський; проповіді писав і Сковорода.

Проповіді в дусі поетики барокко відрізняються від проповіді інших часів; бажання задовольнити вимоги бароккової поетики приводить до широкого вживання мист. засобів, що сприяли виразності, ориґінальності й мали викликати у звиклих до бароккового стилю слухачів і читачів інтерес. До проповідей вносяться численні »приклади« з чужої (здебільша латинської) літератури і нар. традиції, — байки, казки, іст. факти або анекдоти та приказки знайдемо тут у великій кількості. Сміливі порівняння, зближення образів христ. сфери та античної мітології (так само і в духовній пісні та драмі) або вживання модерних понять у прикладенні до священної історії (Мойсей — гетьман, Ной — адмірал тощо) характеризують зокрема проповіді в стилі »кончетто«, майстром яких був Стефан Яворський.

Представлено майже всі типи проповідей: віронавчальні, моральні та урочисто святочні (прославлення). Нац. та соціяльні моменти, заклики до нац. єдности й критику соціяльної несправедливости зустрічаємо в творах укр. проповідників нерідко.

Богословський трактат, літературно оформлений виклад богословської науки, представлений багатьма творами. Науково найвизначніше продовження полемічної літератури XVI ст. дає »Палінодія« (1620 — 21) Захарії Копистенського († 1627), прикрашена барокковою риторикою і гумором, — ця, за словами І. Франка, »сума і вінець всієї української антиуніятської полеміки«. Систематичний виклад філософії та богословія дав К. Т. Ставровецький в »Зерцалі Богословія« (1618), морального богословія — Петро Могила в »Анфологіоні« 1636 р. і Інокентій Ґізель († 1683) в »Мир з Богом чоловіку« (1669), »аскетики« — Гаврило Домецький. У докладній аналізі »Зерцала Богословія« К. Ставровецького, написаній Іовом Княгиницьким, засновником скита Манявського, крізь риси трактату виступають елементи літ. критики. Важливе також »Учительне Євангеліє« К. Т. Ставровецького (1619). Автором бароккових трактатів блискучого стилю в діялогічній формі є Сковорода, що подає в них виклад своєї філос. системи, яка зв’язана з традиціями старохрист. містики із чималими впливами новітньої зах.-евр. Мова трактатів здебільше церковна, хоч в декого з авторів (Домецького) значно наближається до народної. Поруч з укр. трактатами було велике число латинських та кілька поль. праць укр. авторів. /749/

Поза межами богословія наук. праці торкаються головне питань мови: це граматика Зизанія (1596) та Мелетія Смотрицького (1619), церковнослов’янсько-укр. словники Зизанія, Памви Беринди та ін. (див. стор. 321, 324).

Історичні твори. Велике місце займають у літературі барокко історичні твори. Це літературно оформлені щоденники: діяріюш борця проти унії Атанасія Филиповича (бл. 1645), опис подорожі до св. Землі Василя Григоровича-Барського (перед 1745), писані простіше денні записки Якова Марковича, Миколи Ханенка, автобіографія Іллі Турчиновського та ін. (з XVIII ст.).

Центральне місце в цій літературі займають т. зв. »козацькі літописи«: »Самовидця« (доведений до 1702 p.), шляхтича-монархіста, стиль якого вказує на впливи латинської історіографії; Григорія Граб’янки (після 1709 p.), що користується і наук. джерелами і пише піднесеним стилем; Самійла Величка (закінчений після 1720 p.), найбільший розміром, переповнений джерельним матеріялом (в тім числі літературним), що має дати нарис іст. подій як повчення сучасникам.

Спроби систематичної обробки укр. історії з найстаріших часів подано в кілька разів після 1674 р. передрукованому »Синопсисі«, що його приписували Ґізелеві, в »Густинському літописі« 1670-их pp., в »Хроніці« Т. Сафоновича (1672), в »Обширному синопсисі руському« Пантелеймона Кохановського (1682).

Іст. література мала велике нац. значення. Вона впливала на укр. літературу XIX ст., м. ін. на Шевченка і П. Куліша.

Укр. бароккова література мала чималий вплив поза межами України, головне у слов’ян сх. та півд.; московська література другої пол. XVII ст. та поч. XVIII ст. майже цілком залежала від української. Укр. тематика вливається до поль. літератури; укр. героїв або укр. теми зустрічаємо в хорватській та латинсько-слов. літературі.

Д. Чижевський


Література. Ренесанс і реформація: Крім згаданих в огляді історії дослідження загальних курсів: Каратаев И. Описание славяно-русских книг, напечатанных кирилловскими буквами, І. П. 1883; Владимиров П. Великое зерцало. М. 1884; Сумцов Н. Иоанн Вышенский. К. 1885; Архангельский А. Очерки из истории западно-русской литературы XVI — XVII в. П. 1888; Franko І. Charakterystyka literatury ruskiej XVI — XVIII wieku. Kwartalnik Historyczny, IV. 1892; Крымский A. Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения. К. 1895; Франко І. Іван Вишенський і його твори. Л. 1895; Студинський К. Пересторога, руський пам’ятник поч. XVII в. Л. 1895; Гнатюк В. і Франко І. Інтересний збірник з с. Хітара. ЗНТШ, X; Гнатюк В. Леґенди з Хітарського збірника. ЗНТШ, XVI; Грушевський М. Культурно-нац. рух на Україні в XVI — XVII в. К.-Л. 1912; Макарушка О. Огляд літ. діяльности митр. Іпатія Потія. Ювілейна книга в 300-літні роковини смерти митр. Іпатія Потія. Л. 1914; Студинський К. В 300-ліття смерти митр. Іпатія Потія. Там же; Чубатий М. Митр. Іпатій Потій, апостол церковної єдности. Л. 1914; Возняк М. Історія укр. літератури, II — III. Л. 1921 — 24 (докладна бібліографія); Грушевський М. Історія укр. літератури, V, І. К. 1926, V, 2. К. 1927; Чижевський Д. Історія укр. літератури, II. Прага 1943.

Барокко: Кулиш П. Обзор украинской словесности. І. Климентий. Основа, І. 1861; Петров Н. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской Академии от начала ее до преобразования в 1819 г. Труды Киевской Духовной Академии, VII, XI — XII 1866, І 1867, III 1868; Тихонравов Н. Русские драматические произведения 1672 — 1725 гг., I — II. П. 1874; Завитневич В. Палинодия З. Копыстенского. В. 1883; Науменко В. Новелла Боккаччо в южнорусском стихотворном пересказе XVII — XVIII ст. КСт., том XII; Сумцов Н. К истории южнорусской литературы XVII ст. І. Лазарь Баранович. Х. 1885; П. И. Галятовский. К. 1884; III. Иннокентий Гизель. К. 1884; Морозов П. Очерки из истории русской драмы XVII — XVIII ст. П. 1888; Шляпкин И. Св. Димитрий Ростовский и его время. П. 1891; Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К. 1893 (укр. переклад К. 1919); Студинський К. Панегірик Евфонія веселобрмячая. ЗНТШ, VIII; Марковский М. Антоний Радивиловский, южно-русский проповедник XVII в. К. 1894; Сочинения Сковороды, собранные и редактированные Д. Багалеем. Х. 1894; Франко И. Южно-русская пасхальная драма. К. 1896; Горленко В. Южно-русские очерки и портреты. К. 1898; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, I — II. К. 1883 — 98; Житецкий П. Энеида Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII в. К. 1900 (укр. переклад 1919); Франко І. Карпато-руське письменство XVII — XVIII вв. Л. 1900; Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы, I — III. П. 1900 — 02; Резанов В. Памятники русской драматической литературы XVII — XVIII вв. Ніжин 1906; Шевченко С. К истории Великого Зерцала в Юго-Западной Руси. Великое Зерцало и сочинения И. Галятовского. Русский Филологический Вестник, III — IV. 1909; Варнеке Б. История русского театра, І. XVII и XVIII в. Казань 1908; Стешенко І. Історія укр. драми, І. К. 1908; Франко І. Слово про збурення пекла. Укр. пасійна драма. ЗНТШ, LXXI; Перетц В. Панегірик Візерунок цнот... ЗНТК, VI; Brückner A. Pieśni polsko-ruskie. Pamiętnik Literackl, II — III. 1911, Pieśni ruskie. Там же, II. 1913; Василенко Н. Димитрий Ростовский и его литературная деятельность. Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца, III. 1912; Собрание сочинений Г. С. Сковороды, І. С биографией Г. С. Сковороди М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича. П. 1912; Перетц В. Вірші єромонаха Климентія Зиновієва сина. Пам’ятки укр. мови і літератури, VII. Л. 1912; Грушевський М. Культурно-нац. рух /750/ на Україні в XVI — XVII в. К.-Л. 1912; Петров Н. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII вв. Киевская искусственная литература XVII — XVIII вв., преимущественно драматическая. К. 1911; Возняк М. Стара укр. драма і новіші досліди над нею. ЗНТШ, CXII. Л. 1912; Огиенко И. Научные знання в Ключе разумения Иоанникия Галятовского. Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии, X; Огиенко И. Отражение в литературе Неба нового И. Галятовского. Вороніж 1912; Огиенко И. Легендарно-апокрифический элемент в Небе новом И. Галятовского. К. 1913; Колтоновская А. Перло многоцінное... Летопись Вечерних Высших Женских Курсов, І. К. 1914; Щурат В. Христос Пасхон. Л. 1914; Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры. Исторический очерк. К. 1918; Титов Ф. Приложения к І тому... К. 1918; Широцький К. Іфіка ієрополітика. Наше Минуле, І. 1918; Щеглова С. Богогласник. Историко-литературное исследование. К. 1918; Возняк М. Початки укр. комедії. Л. 1920; Возняк М. Історія укр. літератури, II — III. Л. 1921 — 24 (докладна бібліографія); Багалій Д. і Яворський М. Укр. філософ Г. С. Сковорода. Х. 1923; Попов М. Замітки до історії укр. письменства XVII — XVIII вв., I — III. К. 1923; Рєзанов В. Історія укр. драми. ВУАН. Наукові Записки, І. К. 1923; Пам’яті Г. С. Сковороди (збірник). О. 1923; Гординський Я. Владимір Т. Прокоповича. ЗНТШ, CXXX — CXXXII; Белецький А. Старинный театр в России. І. Зачатки театра в народном быту и школьном обиходе Южной Руси-Украины. М. 1923; Антонович Д. Триста років укр. театру. Прага 1925; Рєзанов В. Драма українська. І. Старовинний театр український, І — VI. УАН. К. 1926 і наступн. pp. (вид. текстів із коментарями); Багалій Д. Укр. мандрований філософ Г. С. Сковорода. Х. 1926; Чижевський Д. Філософія на Україні. Прага 1926; Гординський Я. Милость Божія. ЗНТШ, CXXXVI — CXXXVII, CXLVI; Кістяківська Н. Твори І. Некрашевича — укр. письменника XVIII в. Іст.-Філол. Відділ ВУАН. Комісія давнього письменства. Пам’ятки мови та письменства давньої України, II, випуск 1. К. 1929; Марковський Є. Укр. вертеп. Розвідка і тексти. К. 1929; Чижевський Д. Історія укр. літератури, II. Прага 1943; Пеленський Є. Ю. Вступна стаття. І. Величковський. Писання. Кр. 1943.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.