[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 2. — С. 796-799.]

Попередня     Головна     Наступна





9. Україна в художніх творах, писаних російською мовою



XVIII ст. Інтерес до України в рос. літературі XVIII ст. зв’язується передусім з перебуванням у Росії численних українців із їх потужним культурним впливом у Рос. імперії. П’єси укр. авторів (Т. Прокопович, Д. Тупталенко та ін.), кобзарі і укр. капелі при дворі підтримують зацікавлення сучасною Україною в освічених колах. Відкриття найстаріших літописів і перші спроби створення підручників з історії, пов’язані з поширенням приписуваного І. Ґізелеві »Синопсисах, передрукованого багатьма виданнями, /797/ спонукують рос. драматургів (О. Сумароков, Я. Княжнін) шукати сюжетів в історії Київської Руси, яку ідеологи імперії трактують як початок рос. історії, зацікавлення екзотичним для росіян укр. побутом сприяє появі в Петербурґу праці Г. Калиновського »Описание свадебных украинских простонародных обрядов« (1776).

Перша пол. XIX ст. Велику увагу звернули на Україну на поч. XIX ст. автори подорожніх записок, жанру, особливо культивованого прихильниками сентименталізму. Україна приваблює їх насамперед природою (»Наша Україна — друга Італія!« — кн. П. Шаліков), своєрідністю побуту, ориґінальністю населення, вірного своїм традиціям (»Малоросіяни зберегли ще дещо із старовинного свого характеру. Вони люблять батьківщину і її славу«... — В. Ізмайлов). Традиція подорожніх записок переживає захоплення сентименталізмом. Серед цих подорожей найвидатніші: »Путешествие в полуденную Россию« В. Ізмайлова (1800 — 02), багате на картини укр. природи, зокрема на краєвиди Києва, образи життя укр. родини й іст. спогади; »Путешествие в Малороссию« — кн. Шалікова (1803), його ж »Новое путешествие в Малороссию« (1803 і 1804) з захопленими описами Дніпра, полтавських краєвидів та характеристикою поміщицького побуту; П. Сумарокова — »Досуги крымского судьи, или второе путешествие в Тавриду« (1803); низка нарисів І. Вернета, друкованих в »Украинском Вестнике« 1816 — 19 pp., А. Левшина — »Отрывки из писем о Малороссии«, »Письма из Украины«; ГдК (очевидно, Гесс де Кальве) — »Отрывки из путевых записок одного украинца по дороге из С. Петербурга в Харьков« (1817); І. Кулжинського — »Малороссийская деревня« (1827); В. Пассека — »Путевые записки« (1834), »Очерки России« (1838); О. Муравйова — »Путешествие по святым местам русским. Києва (1844); І. Кулжинського — »Поездка из Малороссии в Грузию« (1850).

Період преромантизму і романтизму в рос. літературі характеризується захопленням билинним та казковим епосом і іст. мотивами доби Київської Руси, що, як згадано, рос. письменниками і тоді, і сьогодні сприймається як початковий період власної історії. Починаючи від збірників казок, як »Русские сказки« М. Чулкова (1780), і героїчних поем (М. Херасков »Владимир« 1785; Н. Радіщев »Алеша Попович«, »Чурила Пленкович«), через сентиментальну повість К. Батюшкова »Предслава и Добрыня« (1810, надр. 1831) ці билинно-казкові мотиви переходять до »Двенадцати спящих дев« В. Жуковського і »Руслана и Людмилы« О. Пушкіна. Особливо популярними стають збудовані на таких мотивах повість П. Байського (О. Сомова) »Бродящий огонь« (1832) і романи О. Вельтмана: »Кощей бессмертный, былина старого времени« (1833), що являє собою цікаву пародію на казки та билини із сміливим використанням численних архаїзмів, і »Светославич, вражий питомец, диво времен Красного Солнца Владимира« (1835), характеристичний зловісною, похмурою фантастикою і спробою представити містичний світ стародавнього поганина.

Серед творів із літописними сюжетами старокиївської доби найвидатнішими були поеми (»думи«) К. Рилєєва »Олег Вещий«, »Ольга при могиле Игоря«, »Святослав« (1822), »Мстислав Удалой«, »Рогнеда« (1823); поема В. Кюхельбекера »Святополк Окаянный« (1824); баляди О. Муравйова »Ольга« і »Святослав»; поема О. Бестужева-Марлінського »Андрей, князь переяславский« (1828 — 30), а також дуже популярна повість М. Загоскіна »Аскольдова могила« (1833), що становить собою »підсумок усім попереднім романам та повістям, присвяченим київській Україні-Русі« (В. Сиповський); в цім творі поєдналися елементи билинного і літописного епосу із впливами »Пісень Оссіяна« Мекферсона і творчости Вальтер-Скотта.

Серед романтичних творів, виданих рос. мовою і написаних як рос., так і видатними укр. авторами, історичним подіям на Україні XVII — поч. XVIII ст. присвячено, за підрахунком В. Сиповського (»Україна в рос. письменстві«, І. УАН. К. 1928) понад 30 речей.

1816 р. з’явився роман Ф. Глинки »Зиновий Богдан Хмельницкий, или освобожденная Малороссия«; 1818 p. P. Гонорський друкує в »Опытах в прозе« уривок »Козаки и Богдан Хмельницкий»; в 1822 — 25 pp. з’являються дуже популярні твори К. Рилєєва: дума »Богдан Хмельницкий«, уривки з поем »Войнаровский«, »Наливайко« і »Гайдамаки»; 1828 — уривок із поеми »Гайдамаки« О. Подолінського. Слідом за повістю Байського (Сомова) »Гайдамак« (1826) і повістю »Кочубей« Є. Аладьїна (1827) з’являється відома своїм рос. імперським наставленням поема О. Пушкіна »Полтава« (1829), сюжетно залежна від »Войнаровского« Рилєєва, »Жизнеописания Мазепы« А. Корниловича і згаданої повісти Є. Аладьїна »Кочубей«. Серед ін. найбільше відомими були оп. »Гайдамак« і »Ночлег гайдамаков« Байського, роман Т. Булґаріна »Димитрий Самозванец« (1830), з описом побуту Січі, і »Мазепа« (1833 — 34). Далі йдуть твори, що стоять на межі укр. і рос. літератури, написані українцями, але рос. мовою: славетна повість М. Гоголя »Тарас Бульба« (1835); »Панна Сотниковна« (1840) і »Татарские набеги« (1844) Г. Квітки-Основ’яненка; оп. Є. Гребінки »Телепень« (из »Рассказов пирятинца« 1837), його ж баляда »Український бард« (1837), поема »Гетман Свирговский« (1839), повість »Нежинский полковник Золотаренко« (1842) і роман »Чайковский« (1843); П. Куліша »Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад« (1843). Кінець періоду приносить романи »Мазепа, гетман Малороссии« М. Сементовського (1845), »Гетман Остряница, или эпоха смут и бедствий Малороссии« В. Кореневського (1846), »Зиновий Богдан Хмельницкий« О. Кузьмича (1846), »Порубежники, канва для романов« А. Скальковського (1849) та ін.

В низці речей з укр. побуту, переважно написаних укр. авторами і в традиції укр. літератури, виявляється характеристичне для романтиків зацікавлення фолкльорною, нар. фантастикою. Крім славетних оповідань М. Гоголя »Вечера на хуторе близ Диканьки« (1831 — 32) і »Вій« (збірка »Миргород« 1835), віддають данину цьому захопленню Гребінка — »Страшный зверь« (1835), »Рассказы пирятинца« (1837), М. Маркевич — »Украинские мелодии« (1831), Байський — »Русалка, малороссийское предание«, »Сказка о кладах«, »Киевские ведьмы« /798/ та ін., О. Чуровський — роман »Ведьма, или страшные повести за Днепром« (1834), В. Даль — »Ведьма« (1837), нарешті, в перших своїх оповіданнях, писаних рос. мовою, П. Куліш (»О том, отчего в местечке Воронеже высох Пешевцов став«, »О том, что случилось с козаком Бурдюгом на зеленой неделе«, »Огненный змей« (1840 — 41).

Поряд із цими творами знаходимо ряд речей, де зображується сучасний авторам побут України або недавнє минуле її. В одних із них переважає елемент побутовий: »Пан Халявский« Г. Квітки-Основ’яненка (1840), »Украинские дипломаты« або »Ярмарка« його ж таки; присвячене Г. Сковороді оповідання І. Срезневського »Майор! Майор!« (1836); В. Наріжного »Два Ивана« (1825); оп. »Сватовство« Сомова (1831), »Полтавские вечера« Гребінки (1848); в інших виразно виступають риси авантюрного роману: »Бурсак« (1824) Наріжного. Тоді як одні, при своїй жанровій відмінності, цілком відповідають поетиці романтизму (А. Погорєльський — роман »Монастырка« 1830; кн. О. Шаховський — »Маруся, малороссийская Сафо« 1839; І. Козлов — »Чернец, киевская поэма« 1825), інші наближаються до нового в ті часи натуралістичного »фізіологічного нарису«: М. Ковалевський — »Мелкопоместные помещики« (1848). Серед них усіх на першому місці, безперечно, стоїть збірка »Миргород« М. Гоголя (1835). Цю лінію продовжує в 1850 — 60-их pp. своїми рос. мовою писаними творами О. Стороженко: »Братья-близнецы« 1857, »Сотник Петро Серп« 1858, »Стехин рог« 1861 та ін.

Близько до »фізіологічного нарису« стоять в 1860 — 70-их pp. оповідання А. Свидницького (»Конокрады«, »Жебраки«, »Орендар«, »Пачковозы« та ін.), В. Сикевича (»Из судебной практики«, »Сотский самоубийца«), П. Раєвського (»Клад«, »Котелок червонцев«).

Друга пол. XIX ст., із спадом романтизму з його зацікавленням своєрідним барвистим побутом укр. населення та бурхливою, героїчною історією України, приносить далеко менше число популярних творів із укр. тематикою. В поезії 1860 — 70-их pp. знаходимо відомий вірш народженого на Україні графа О. Толстого »Ты знаешь край«... Він же залюбки звертається до билинної тематики. Рідкі епізодичні постаті українців з’являються у І. Турґєнєва (»Затишье«). Ряд поетів (Л. Мей, А. Майков та ін.) дає переспіви »Слова о полку Ігореві« та окремих літописних сюжетів. В прозі другої пол. XIX ст. укр. тематику в творах, писаних рос. мовою, культивують українці: М. Костомаров — »Черниговка«, Д. Мордовець (Мордовцев) — »Сагайдачный«, »Царь и гетман« та багато ін., а також Г. Данилевський — »Беглые в Новороссии«, »Потемкин на Дунае«, »Украинская старина« та ін., звертаючись і до побуту сучасної йому русифікованої інтеліґенції (»Девятый вал«).

В кінці XIX — на поч. XX ст. Україна здебільшого фігурує в творах рос. письменників лише як місце дії — отже знаходимо пейзаж, більш або менш густе забарвлення діялогу, епізодичні постаті »малоросів«. К. Станюкович в »Морских рассказах« переносить дію на Чорне море й його порти. М. Ґарін-Михайловський дає трилогії (»Детство Темы«, »Гимназисты«, »Студенты«) і деяким оповіданням півд. тло. М. Лєсков, взагалі уважний до місцевого кольориту, неодноразово звертається до України, досить багато представляючи Київ з його недавньою старовиною: »Печерские антики«, »Владычний суд«, »Блуждаюшие огоньки« та ін., і своєрідно перегукується з Гоголем і, можливо, Стороженком у сповненому романтики укр. села оп. »Некрещеный поп«. А. Чехов, народжений у Таганрозі, в ряді речей віддає степову південну стихію і малює нечисленні епізодичні постаті українців (напр., »Человек в футляре«). Місцем дії свого відомого роману »Санін« М. Арцибашев робить Охтирку; краще відчуває природу України О. Купрін (»Олеся«, »Яма«, »Поєдинок«, »Белая акация«). Далеко глибше відтворює своєрідність укр. стихії, дещо нагадуючи цим романтиків 1820 — 40-их pp., Володимир Короленко, автор »Истории моего современника«, »Лес шумит«, »Слепой музыкант«, »В дурном обществе«. Духом укр. стихії овіяні також деякі сторінки написаного на еміґрації роману Івана Буніна »Жизнь Арсеньева« (1933).

Ворожий укр. справі М. Ґорький, що один час приятелював однак із Михайлом Коцюбинським і лишив про нього спогади, дав перейнятий утертими шабльонами щодо »ленивого малоросса« побутовий образ »Ярмарка в Голтве«, страшну картину знущання з жінки — »Вывод«, нарешті образ »симпатичного хохла« в романі »Мать«.

Поезія перших десятиріч XX ст. серед найвидатніших творів лишає, м. ін., позбавлений нац. своєрідности образ України — »Нової Америки« в поемі О. Блока »Возмездие«, кілька поезій з укр. степовою тематикою І. Буніна, київський цикл віршів видатної рос поетеси, українки з походження Анни Ахматової (Горенко) і, вже в післяреволюційні роки, »Думу про Опанаса« одесита Едуарда Баґріцького.

Найновіша доба. Серед рос. творів 20 — 30-их pp. XX ст., цілком або частково присвячених подіям війни 1917 — 21 pp. на Україні, найвидатнішими є роман »Белая гвардия« М. Булгакова (перероблений на п’єсу »Дни Турбиных«); романи І. Еренбурґа »Рвач« і »Жизнь Лазика Ройтшванеца»; »Хождение по мукам« О. Толстого, роман М. Алданова »Бегство«, ряд оповідань Ольги Форш (»Идиллия«, »Чемодан«, »Герой«, »Синекура«, »Товариш Пфуль«), п’єса Л. Славіна »Интервенция«, роман М. Тардова »Фронт«; перейнятий несамовитою ненавистю до України роман Є. Бражнева »В дыму костров»; збірка оповідань І. Бабеля »Конармія«, канонізовані сов. владою книги М. Островського »Как закалялась сталь« і »Рожденные бурей«. Подіям на Кубані в часи війни 1917 — 21 pp. і в роки »колективізації« присвячені »Железный поток« О. Серафимовича і »Разбег« В. Ставського. Побут передреволюційної Одеси відображений в »Беня Крик« І. Бабеля. Подіям революції 1905 р. в Одесі присвячено »Белеет парус одинокий« В. Катаєва. Дореволюційний побут шахтарів Донецького Басейну подано в »Я люблю« О. Авдєєнка.

Шевченківський ювілей 1939 р. викликав ряд спроб рос. сов. письменників написати белетризовану біографію поета (зокрема К. Паустовський, М. Зощенко).

Невдалою спробою зобразити будівництво Дніпровської Гідроелектростанції був роман /799/ відомого ворога укр. літератури Ф. Ґладкова »Энергия«.

Загалом рос. література, за винятком періоду романтизму, здебільшого відзначає тільки мовно-етнографічні особливості України, хоч талановитіші письменники розкривають і психологічні особливості українця, і відмінності його іст. долі і прагнень. Натомість у період романтизму укр. волелюбність і визвольна боротьба не раз правили за зразок для рос. письменників-романтиків, особливо виразно у К. Рилєєва, — але це було можливе тому, що тоді ця визвольна боротьба здавалася їм фактом історії, себто ідеальним, а не реальним образом. Активізація укр. визвольної боротьби проти Росії виключає спочатку політ. трактування України і українців у рос. літературі, а згодом приводить до спроб вивести представників укр. визвольного руху в чорних фарбах (мемуари Ковпака про війну 1941 — 45 pp. і твори воєнної тематики). Окрему тему становлять не тематичні, а стилеві, ідеологічні й настроєві тенденції, внесені в рос. літературу письменниками укр. походження. Вказувано, напр., що Гоголь характером творчости фактично належить до укр. літератури, що гумор Чехова, Зощенка, ліричність Ахматової мають укр. характер. Ці проблеми покищо науково майже не опрацьовані.

М. Глобенко


Література: Петров Н. Южно-русский народный элемент в ранних произведениях Н. В. Гоголя. Памяти Гоголя. К. 1902; Перетц В. Гоголь и малорусская литературная традиция. Н. В. Гоголь... П. 1902; Мочульский В. Малороссийские и петербургские повести Гоголя. П. 1902; Ефименко А. Украинский элемент в творчестве Гоголя. Южная Русь, II. П. 1905; Невірова К. Мотиви укр. демонології в Вечерах та Миргороді Гоголя. ЗНТК, V. 1909; Кадлубовский А. Гоголь в его отношении к старинной малорусской литературе. Ніжен 1911; Маслов B. Литературная деятельность К. Ф. Рылеева. К. 1912; Гипиус В. Гоголь. П. 1924; Сиповський В. Україна в рос. письменстві, I. (1801 — 50 pp.). УАН. Збірник Іст.-Філол. Відділу, LVIII. К. 1928; Мухін М. Письменниця московського Ульстеру на Україні. ЛНВ, VII — VIII. 1931; Антоненко-Давидович Б. Воскресіння Шельменка (передрук). Там же, VI; Змунчилло C. На марґінесі творів М. Алданова. ЛНВ, VI. 1932; Маланюк Є. Вінець кінця. Вісник, І. 1934.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.