[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 892-893.]

Попередня     Головна     Наступна

2. Мистецька фотографія на Україні

Розвиток мист. фотографії на Україні почався на межі XIX — XX ст. Відомішими фотографами були Й. Кордиш (Київ), Сокорнів (Крим), Хмелевський (Полтава) та ін.; з мистців — не професійних фотографів виділявся своїми працями В. Фаворський. У 20-их pp. XX ст. мист. фотографія зазнала стилістичних змін і розросту під безпосереднім впливом розвитку цього мистецтва в Зах. Европі. Головними жанрами були настроєві фота, психологічний фотопортрет і фотомонтаж. Культивовано також фоторепортаж, зокрема в групі письменників (і мистців) »Нова Ґенерація« (див. стор. 777). Організовувано виставки мист. фотографії, а загальноукр. художні виставки мали відділи мист. фотографії. Видавано журнал »Фото для всіх«, де, правда, велика частина статтей була перекладана з рос. мови. Найвидатнішими майстрами кінця 20-их pp. були Дан Сотник, Петров, Я. Рюмкін та ін.

Одначе вже тоді сов. режим позначився на укр. мист. фотографії. Напр., у фотомонтажі головний акцент кладено на злободенне, масове, на плякат. Фотомонтаж використовувано як засіб пропаґанди. Все таки цей монтаж часто мав мист. характер. Розліплювані на вулиці заклики до розбудови індустрії або підвищення продуктивности сільського господарства, цікаво монтовані фотоафіші до окремих театральних вистав або фільмів (вміщувані також як спеціяльні репродукції по тодішніх мист. журналах: »нове Мистецтво«, »Кіно«, »Масовий Театр«, а особливо »Нова Ґенерація« тощо), нарешті фотошаржі та фотокарикатури (напр., серія фотомонтажів, що гумористично зображувала укр. письменників) були не раз виявом шукання нових, досконаліших засобів виразности. То світла смуга у формі розтрубу перетинала площину й виявляла »великим пляном« деталі й окремі обличчя з масової демонстрації, що в зменшеному вигляді лишалися по обидва боки цього »кінопроменя«; то до знятого окремого деталю домонтовувалося чиєсь усміхнене обличчя, напр., у торговельній реклямі — до сірника, черевика або самописного пера; то змонтовувалося докупи дві фігури, якщо політ. плякат зображував якунебудь »дволику істоту«. »Імперіяліст« плакав гарматними стрільнами чи літунськими бомбами, трактор пересувався на скетинґ-ринґах, Шевченко розмовляв у безпосередній близькості з Тичиною і т. д. Фотомонтаж використовувано, крім плякатів, також на обкладинки книжок, на »асоціятивні ілюстрації« до поезії тощо. Це був час, коли ще можливі були стилеві шукання й експерименти. Тим то цей період розвитку укр. фотомонтажу, всупереч його офіційно-сов. обрамленню, дав деякі мист. цінності.

У ділянці спеціяльно мист. фотографії (поза фотомонтажем) за цей час пройдено великий шлях від простого фотографування краєвидів рідної землі, її міст та сіл і портретування »довгою витримкою« поодиноких акторів чи груп їх у ролях до мистецтва ракурсу й психологічної характеристики. Значення терміну »артист-фотограф«, яке до революції стосувалося винятково техн. досконалої точности у відтворюванні об’єкта, ґрунтовно змінилося. Фотографа-мистця (Д. Сотник та ін.) почав цікавити насамперед ракурс. Обраний кут зору, зближення до об’єкта або віддалення від нього визначало стилістичний характер усього образу: деталь бруку, рука мармурового торса, тіні від листя на завісі, лямпа, наближена до об’єкта »великим пляном«, муха у вигляді колосальної допотопної потвори, праліс, пронизаний соняшним промінням, »шум квітів« і »сльози яблук« — ось приклади завдань, що ставлять у цей час перед собою фотографи. У цьому був і настрій, і динамічність ліній, і суворе компонування, і світлотінь як мист. чинник. Удосконалення в ділянці кольорової фотографії надали ще більше можливостей цьому мистецтву. Добрими зразками тодішнього фотографічного мистецтва України могли бути великі фота, що прикрашали собою партерне приміщення харківського готелю »Червоний«. Як аматор мист. фотографії уславився зокрема письменник Майк Йогансен, праці якого в цій царині були надзвичайно ориґінальні.

Доба »соц. реалізму« поклала край цьому розвиткові в ділянці мист. фотографії, як і в ін. мист. ділянках. Запанував штамп усміхнених облич, заводських корпусів і портретів »вождів« та »стахановців«.

У 30-их pp. мист. фотографія могла вільно розвиватися лише на Зах. Укр. Землях. Її піонерами були С. Дмоховський, М. Угрин-Безгрішний, І. Озаркевич, Ф. Яцура, що своїми працями промостили дорогу укр. мист. фотографії. Фотомистецтвом займалися також Є. Чайківський і Л. Янушевич. Гурток фотомистців закладає у Львові 1930 р. перше Укр. Фотографічне Товариство — УФОТО (голова Є. Чайківський), що мусіло починати працю в несприятливих матеріяльних умовах. Однак УФОТО змогло незабаром придбати власну домівку з фотолябораторією та читальнею, де відбувалися збори членів і фотокурси для початківців. У 1932 р. почато видавання мист. фотожурналу »Світло і Тінь« (ред. О. Мох, пізніше С. Щурат), що як статтями, так і світлинами став дорівнювати не одному зах. журналові й був премійований на виставці фотопреси в Загребі. Т-во мало філії (Станиславів, Тернопіль та ін.). УФОТО щороку влаштовувало принаймні одну виставку. /893/ Заходами УФОТО відбувалися покази кольорової фотографії (О. Пежанський, М. Пежанський, Р. Крохмалюк, Д. Фіґоль та ін.) та покази кінофотографії (Ю. Сорочко, С. Федів). Періодичні фотокурси при Мист. Промисловій Школі у Львові, ведені членами УФОТО, популяризували фотографію серед молоді і широких мас укр. громадянства.

З-поміж мистців Зах.-Укр. Земель визначалися Юліян Дорош (світлина »Болото«, відзначена на виставці УФОТО у Львові та на Всеслов. виставці в Загребі 1935 р. та ін.); Олександер Мох (світлини: »Святий Юр у зимі« та »Самота«); Ярослав Савка (світлина »Малі мистці«); Володимир Пронь (світлина »Самітна стая«); Данило Фіґоль (фотомонтаж »Юдин гріш«); Роман Сов’яковський (світлина »Радість життя«, нагороджена на Всеслов. виставці в Загребі 1935). На окрему увагу заслуговує мист. фотографія з краєзнавства та етнографії. Надаючи їй особливої ваги, провід УФОТО організував окремі виставки під гаслом »Наша Батьківщина у світлині«. В цій ділянці відзначалися своїми світлинами Михайло Драґан (архітектура укр. дерев’яних церков), Роман Мирович (світлина »Старі пні«), Роман Крохмалюк (світлини »Вориня« та »Спиці«), брати Ярослав і Роман Масляки, далі В. Г. Банах та М. Ґавдяк.

1937 р. за ініціятивою УФОТО почато організацію краєзнавчого фотомузею, але проєкт цей не був виконаний через початок другої світової війни.

Серед майстрів мист. фотографії на еміґрації виділяються Б. Солук і З. Еліїв; спроби сюрреалістичного фотомонтажу належать Ю. Соловієві.

Р. Крохмалюк, І. К

Попередня     Головна     Наступна