Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 955-965.]

Попередня     Головна     Наступна





3. Організації молоді



Поруч впливу дому і школи, важливе завдання при вихованні молоді мають позашкільні самовиховні організації всенаціонального й понадконфесійного характеру, а також ідеологічні спілки й т-ва молоді, поскільки вони поєднують загальнонац. принцип із конкретним світоглядовим спрямованням. Виховна роля позашкільних організацій зокрема важлива в умовах недержавного життя народу, коли окупаційний режим часто використовує школу як засіб винародовлення. Усвідомлення цієї ролі веде, з одного боку, до оточування молодняцьких організацій дбайливою опікою із сторони суспільства, з другого боку — до репресій від окупаційної влади. Тому організації молоді змогли розвинутися тільки поза межами СССР давніше за межами царської імперії). Зрозуміння важливої ролі молодняцьких організацій довело до того, що, крім окремих організацій молоді (Пласт, СУМ, КАУМ »Орли«, »Каменярі«), постають ще секції доросту при організаціях руханково-спортового типу (»Сокіл«, »Січ«, »Луг«) чи сільсько-господарського характеру (хліборобський вишкіл молоді при »Сільськім Господарі«). Про ці секції буде мова при характеристиці названих т-в.

В тісному зв’язку з виховною проблемою молоді стоїть студентство із своїми організаціями, в яких воно завершує громадянське виховання.






УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАСТОВИЙ УЛАД


Генеза, завдання й метода. Пласт — це укр. форма світової організації молоді, відомої під назвою »скавтинґ«, завданням якого є патріотичне всебічне самовиховання. Ідея скавтинґу виникла під час колоніяльної війни англійців із бурами; тоді під час семимісячної облоги англ. ґарнізону в Мейфкінґу (1899 — 1900) малі хлопці виконували важливі розвідчі й кур’єрські функції. Остаточним скристалізуванням засад організації слід уважати появу книжки коменданта ґарнізону й засновника скавтинґу Бейден Пауела п. н. »Scouting for Boys« (Лондон 1908: укр. переклад Е. Кульчицького, 1950).

Ставлячи в основу виховання вірність Богові й Батьківщині, скавтинґ прагнув виплекати в юнака риси джентлмена, послідовно провадячи засаду чесної гри, що вдавалося йому завдяки застосуванню своєрідної методи, яка відповідала психіці юнака. Ця метода користувалася природним гоном юнацтва до змагання й намагалася втягти молодь — непомітно для неї — за допомогою безперервної »великої гри« до серйозної творчої праці. Викликавши раз поважні зацікавлення, скавтинґ ставив до членства щораз більші вимоги (система проб). Його ставка пішла виразно на якість, а не на кількість (елітарний принцип). Пробуджуючи любов до природи, скавтинґ наголосив потребу мандрівництва й таборування, одночасно приділяючи багато уваги фізичному удосконаленню за допомогою руханки й спорту. Романтика пригод і введення настроєвого моменту (ватра) при збереженні засад дружби збуджувала уяву й родила бажання гармонійного поєднання краси й сили. Виходячи від відданости Батьківщині, скавтинґ зумів поширити на основі Божих законів ідею всесвітнього братерства, яке мало бути доповненням, а не запереченням нац. елементу. Це стало запорукою успіху й скорого поширення скавтинґу поза межі його батьківщини на весь культурний світ (нині скавтинґ налічує до 7 000 000 членів із 54 країн усіх континентів світу).

Початки Пласту. Скавтинґ незабаром прищепився й на Україні, в рос. і австр. займанщині. Тільки умови політ. режиму не дали йому розвинутися на Сх. і Центр. Землях (Ю. Гончарів-Гончаренко, 1909 р. на Катеринославщині; лікар Анохин, 1912 р. в Києві); натомість Пласт поширився й витворив поважну традицію в Галичині. Його засновниками тут були Олександер Тисовський, Іван Чмола і Петро Франко (1911). Одночасно з хлоп’ячими відділами постали також дівочі пластові з’єднання.

Приймаючи спільну для світової організації методу, укр. галузь скавтинґу зуміла внести в неї власний зміст до назви, символу й закону включно. Назва — Пласт — зв’язана була з козацькою спадщиною, бо пластунами називано на Січі запоріжців, що виходили полювати на звіра, а в кубансько-чорноморському війську — розвідувачів, що вміли неспостережено підійти до ворога. Символом став орел — Скоб; поодинокі літери назви »скоб« — це початкові літери назв чотирьох основних пластових прикмет (сили, краси, обережности й бистроти).

Пласі відразу зайняв всенац. апартійну й понадконфесійну позицію, цілком поставивши себе на службу нац. справі. Це здобуло йому прихильність молоді.

В перший, довоєнний, період існуван. ня Пластові не вдалося створити спільного центру, а праця провадилася окремо по відділах, які поставали при всіх укр. і багатьох поль. середніх школах. Все ж в системі праці панувала одностайність завдяки появі першого підручника »Пласт« (1913) Тисовського. Основною виховною клітиною вже тоді, згідно з вимогою індивідуального й елітарного виховання, стає 5-7-членний гурток; 18. VI. 1914 р. у Львові відбувається 1 з’їзд пластунів із Буковини й Галичини, а першим прилюдним виступом Пласту є участь в 2 ювілейному Крайовому Сокільському Здвизі у Львові (28-29. VI. 1914). В липні того ж року П. Франко організує перший мандрівний табір по Чорногорі, а в момент оголошення війни учасники цього табору зголошуються до Укр. Січових Стрільців. Свою відданість справі засвідчили пластуни діями в лавах укр. військових частин.

Рос. окупація Галичини й Буковини /956/ (1914 — 15) перериває пластову працю, але негайно після визволення вона відновлюється. Революція (1917) на Сх. і Центр. Землях стає сприятливим моментом до поновного поширення організації на ці землі (Біла Церква — Е. Слабченко, Кам’янець Подільський — П. Богацький та ін.). Але больш. окупація вдруге перериває цю працю.

Пластовий центр; Пласт як світоглядовий рух. Після невдалих спроб 1913 — 14 pp. створити статутову пласт. централю вдається зареєструвати її в 1918 р. (ще до закінчення першої світової війни) при новозакладеному Укр. Крайовому Т-ві Охорони Дітей та Опіки над Молоддю. Головою Верховної Пластової Ради стає Тисовський. Листопадові дні — це для пластової молоді час нової проби її патріотичного вироблення. Трагічний вислід Визвольних Змагань зумовлює перерву в праці, але незабаром після війни (1921) вдається відновити Пласт на землях поль. займанщини в давніх організаційних формах. В цей час остаточно приймається назва організації у звучанні: Укр. Пластовий Улад (УПУ). Ще в рік відновлення праці з’являється основний підручник »Життя в Пласті« (Тисовський) і перше число офіціозу »Молоде Життя«. Але справжній розвиток Пласту починається 1924 р. 1 Верховний Пластовий З’їзд створює, поруч Верховної Пластової Ради, як леґіслятивного органу, виконний орган — т. зв. Верховну Пластову Команду; її очолив Северин Левицький, якому завдячує Пласт скорий розвиток. Стають до праці і молоді, виховані в Пласті, студенти, які закладають Улад Укр. Старших Пластунів (1923). Це має основне значення, бо до цього часу Пласт гуртував тільки юнацтво (12 — 18 pp.) і його єдиною метою було виховати юнаків на громадян. Постання Уладу Старших Пластунів (УСП; 18 — 25 pp.) було однозначне з перетворенням Пласту з виховної організації в світоглядову спільноту. Ця еволюція послідовно завершується 1930 p., коли постав Улад Пластунів-Сеніорів (УПС; від 25 року життя), які визнали своїм завданням керуватися в житті пластовими засадами й внести в суспільну дію пластовий дух. Ще раніше (1927 р.) Пласт охопив і дітей (7 — 12 pp.), створивши т. зв. Улад Пластових Новаків (УПН).

Верховній Пластовій Команді підпорядковуються пластові організації Закарпаття, де під проводом О. Вахнянина, Л. Бачинського й братів Заклинських від 1920 р. організуються пластові відділи, в яких молодь зрусифікованих і зугорщених батьків добувала нац. свідомість. Так само еміґраційні відділи (Прага, Подєбради) приєднуються до спільної централі.

Пласт поширюється на Волинь (від 1923 р. під проводом А. Річинського й В. Семенюка), на селянську й ремісничу молодь в Галичині, будує в Ґорґанах власні табори на Соколі (1926) й Остодорі (1930), влаштовує мандрівки, зустрічі, свята, маніфестації, видає підручники й інструкторський орган ( »Пластовий Шлях«, 1930) і міцніє чисельно (реєстр членів перевищив у 1929 — 30 pp. 6 000). Членства в Інтернаціональнім Скавтськім Бюрі Пласт у той час не добився, як організація недерж. народу. Швидкий ріст Пласту занепокоює поль. владу, починаються репресії, заборони пластової праці в поодиноких школах, припинення леґальної праці на Волині. Нарешті, 26. IX. 1930 р. взагалі заборонено пластову діяльність у поль. займанщині. Пропозицію відновити працю в рамках поль. гарцерства пластовий провід відкинув, як шкідливу з педагогічних і нац. мотивів.

Переходовий час. Пластова централя переорганізовується й веде в 1930 — 39 pp. і згодом під больш. і нім. займанщиною працю під ін. формами. Постає, м. ін., кооператива »Вогні«, яка видає ідеологічний журнал для юнацтва (1930) тієї самої назви. Для продовження таборової праці постає 1933 р. Комісія Виховних Осель і Мандрівок Молоді (КВОММ). Селянську молодь мав об’єднати »Доріст Рідної Школи«.

Одночасно посилюється праця еміґраційних відділів, які 1930 р. засновують для перебрання репрезентації УПУ назовні Союз Укр. Пластунів-Еміґрантів (СУПЕ) з осідком у Празі. СУПЕ продовжує видавати »молоде Життя«. З приходом німців до Праги (1939) діяльність СУПЕ завмирає. Больш. окупація Зах. Укр. Земель обмежує працю пластового центру до невеликого гуртка людей. Нім. окупація не приносить основних змін. З пластовою працею треба було й далі маскуватися. Для виховання молоді методою, наближеною до пластової, постають Виховні Спільноти Укр. Молоді (ВСУМ, 1942), а орган для молоді »Дорога«, що тоді появляється, є під впливом Пласту.

Пласт на еміґрації. Леґальна праця Пласту стає знову можлива лише після капітуляції Німеччини на теренах, окупованих військами зах. держав. На з’їзді в Карльсфельді б. Мюнхену в жовтні 1945 р. відновлюється СУПЕ, перейменований згодом на Союз Укр. Пластунів (СУП). Праця головним чином концентрується в Баварії, а осідком команди стає Мюнхен. Починається інтенсивний вишкіл інструкторів, відновлюють працю всі чотири улади (новацтво, юнацтво, старші пластуни й сеніори), і Пласт твердо ступає на шлях світоглядового руху, нерідко вносячи завдяки своїй апартійності й пластовій поставі членів злагіднення в напружені відносини громадського життя. 1946 р. відновлюється »Молоде Життя« як офіціоз руху (у вересні 1950 р. вийшло 100 число), а згодом (1950) /957/ також інструкторський орган »Пластовий Шлях«. Загальне число пластунів досягає 4 800 (1947 — 48). В 1946 — 48 pp. Пласт святкує 35-літній ювілей свого існування; кульмінаційним пунктом було Ювілейне Свято Весни з участю 6 чужинецьких організацій (липень 1947, Міттенвальд) і програмовий Конґрес (березень 1948, Ашаффенбурґ); праці його вийшли окремими випусками в серії »Записки Укр. Пластуна« (чч. 16 — 19). Пласт має досягнення і в зовнішній ділянці, здобувши 1947 р. офіційне визнання в Інтернаціональнім Скавтськім Бюрі.

При розбудові Пласту на еміґрації загальнокоординаційна праця послідовно відділяється від чисто виховної. Передбачаючи майбутнє розпорошення й неможливість скликання частих з’їздів, СУП утворює власну леґіслятиву, т. зв. Головну Пластову Раду з начальним пластуном — Левицьким на чолі. Виконним і координуючим чинником є призначена Радою Головна Пластова Старшина (голова А. Фіґоль — від 1947 p.; в 1945 — 47 Комендант СУПЕ), якій підлягають як виховні осередки Булави Головного Команданта Пластунів (Я. Гладкий — від 1947) і Головної Командантки Пластунок (Ц. Паліїв — від 1947). Після поселення на нових місцях еміґрації Пласт зорганізував працю в 12 країнах; новим природним осередком є США, де відновило членство 1 500 осіб (по кінець 1950 p.). Виходячи з того, що при розпорошенні найбільше значення припаде друкованому слову, Г. П. Старшина розбудувала власне в-во »Молоде Життя«, діяльність якого набрала ширшого загальноеміґраційного значення. Це в-во видає й »Енциклопедію Українознавства«.

В. Янів






СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ


Ідейне тло; ТЄЗ. Ідейні засади Спілки Укр. Молоді (СУМ) зродилися з ідеалів визвольної боротьби. Ще в часи протибольшевицьких змагань 1919 р. постало Братство Укр. Державности (БУД), провідний актив якого усвідомив незабаром важливість праці над вихованням нового покоління, що мало б перебрати завдання попередників, які загинули на полі бою. Проблему виховання доросту зактуалізувало після невдачі Визвольних Змагань поширення комсомолу й, зокрема, тенденція большевиків до безбожницького виховання. Конечність негайної протидії призвела до заснування 1923 р. при Київській Першій Трудовій Школі ім. Т. Шевченка Товариства Єднання й Згоди (ТЄЗ), за ініціятивою кол. членів БУД і передусім керівника цієї школи, видатного укр. педагога, В. Дурдуківського, що став душею й почесним головою заснованого т-ва. За допомогою талановитих педагогів, які стали почесними членами т-ва, розбудовано шкільне самоврядування, а основна праця провадилася у літ. гуртку. Крім офіційної програми, відбувалися товариські зустрічі, співи й танці. ТЄЗ об’єднало 60 учнів обох статей; діючим головою був обраний Сава Малащук, а секретарем став Микола Павлушков. Ця явно протибольшевицька організація не змогла в умовах підсовєтського режиму далі продовжувати свою діяльність і ліквідувалася в червні 1924 p., щоб не наразити молоді на переслідування. Тоді виникла думка про конечність законспірованої організації молоді.

Розвиток СУМ і переслідування. До реалізації пляну конспіративної організації в травні 1925 р. взявся М. Павлушков за допомогою В. Дурдуківського й С. Єфремова. Тоді постає Центр. Бюро Спілки Укр. Молоді, складене з основного п’ятіркового звена під проводом Павлушкова. Вся організація була побудована на конспіративній засаді п’ятіркових звен, які незабаром поширюються поза Києвом. Нелеґальність звен і традиції літ. гуртка визначають методу праці, позбавлену зовнішніх виявів і спрямовану на самоосвіту в замкнених звенах. Праця дістає виразне протибольш. спрямування, отже організація має політ. обличчя, при чому однак усі засновники погодилися, що спілка має бути апартійна, побудована на ґрунті спільної боротьби за самостійність. Цей характер спілки, а не партії був виразно підкреслений у складених Павлушковим статуті й програмі СУМ.

1926 р. приносить включення СУМ до СВУ (Спілки Визволення України) на засаді автономної частини. Програма СУМ є повторенням засад СВУ з додатком деяких завдань (військовий вишкіл, протикомсомольське наставлення). Звістка про вбивство головного отамана С. Петлюри веде до пожвавлення праці, зокрема до поширювання закордонної — львівської — літератури. Поруч СУМ постають гуртки кандидатів, які готуються до організації в самоосвітніх гуртках.

В 1928 р. треба відзначити поширення організації серед червоноармійців, але вже 1929 р. СВУ і СУМ викрито, відбулися арешти й процес (1930), на якому Павлушков тримався надзвичайно мужньо (засуджений на 10 років в’язниці). В умовах сов. дійсности більше працю СУМ продовжувати не вдалося.

СУМ в 1946 — 50 pp. Традиція СУМ веде до закладення аналогічної Спілки на еміґрації. Маючи змогу вільної праці, Спілка стає масовою організацією молоді 18 — 25 pp. СУМ зберігає традиційне протибольш. спрямування й наголошує конечність нац. й релігійного виховання та ідеалістичного світогляду. Традиція й масовість організації визначають методу праці самоосвітніх гуртків із широким застосуванням спорту й зверненням уваги на майстерні (вишивкарські, різьбарські, слюсарські й ін.). Леґальність організації дає їй змогу проявити свою працю назовні, на прилюдних святах, маніфестаціях тощо.

Перше звено засновується в Авґсбурзі (липень 1946), де незабаром відбувається підготовна конференція (3. IX. 1946). Найвищим органом Спілки стає Конґрес; їх досі відбулося три (1947 — 48 — 49 pp.). До періоду посилення еміґрації число членів швидко зростало (за 2 роки існування — 7 000). У цей час /958/ проведено велику виховну працю (курси українознавства з 749 лекціями; 520 доповідей, 60 бібліотек з 12 000 книжок).

1949 — 50 pp. — це період посиленої еміґрації й організації СУМ в 14 різних країнах світу. Щоб налагодити реґулярну працю, зорганізовано видавничу діяльність за участю науковців (проф. Г. Ващенко та ін.). Крім інструкторських матеріялів і готових доповідей для самоосвітніх гуртків, які здебільша з’являються циклостилевою технікою, Центр. Комітет СУМ видає друком з 1947 р. свій офіційний орган »Аванґард«; поруч із ним з’являються місячники: »На Варті« в Канаді і »Голос Молоді« у Великобрітанії.

За В. Річицьким






ІДЕОЛОГІЧНІ РУХИ Й ТОВАРИСТВА


Націоналістичне середовище. Націоналістичні середовища молоді викристалізувалися наперед у Празі. Щоправда, тамошня Група Укр. Національної Молоді (з 1922 p.), як на це вказує назва, не мала ще виразної націоналістичної ідеології, а Леґія Укр. Націоналістів (1925) не була чисто молодняцькою організацією, але початок був зроблений. Націоналістичною ідеологічною групою молоді треба вважати Союз Укр. Націоналістичної Молоді (СУНМ), який постав на початку 1926 р. у Львові, бувши весь час існування організацією не леґалізованою, хоч спочатку поль. владою толерованою. Союз поділявся на »групи укр. націоналістичної молоді«, з яких найважливішою була львівська високошкільна група; поруч неї були середньошкільні групи а різних містах Галичини. Праця провадилася на пленарних щонедільних засіданнях груп, де читали вишкільні політ.-ідеологічні доповіді. Для техн. праці (підготови зборів, віч і т. д.) групи поділялися на 10-12-членні звена із суворою організаційною дисципліною.

З-поміж провідників на чільне місце вийшов О. Боднарович (1926 — 28), який 1927 — 28 pp. видавав орган СУНМ »Смолоскипи«. В половині 1928 р. СУНМ пережив кризу в зв’язку з проваджуваною Боднаровичем лінією політ. співпраці з існуючими партіями (УНДО). На місце Боднаровича прийшов Б. Кравців, а Союз зміцнив співпрацю з Укр. військовою Організацією. У висліді цієї співпраці СУНМ, м. ін., взяв активну участь у підготові листопадової маніфестації 1928 p., яка спричинила масові арешти й спроби погромів з боку поль. молоді. СУНМ мусів переорганізуватися в напрямі повної конспірації, що остаточно завершено після Конґресу Укр. Націоналістів у Відні (1929), на якому при активній участі делеґатів СУНМ (С. Охримович і С. Ленкавський) постала ОУН. Гімназіяльні групи перетворено на таємні звена юнацтва ОУН, а високошкільна група також діяла відтоді цілком нелеґально. Леґальним виявом діяльности націоналістичного студентства у Львові стала філія Т-ва Наукових Викладів ім. П. Могили, яку 1929 р. заснував С. Охримович. Т-во дбало не тільки про ідеологічне виховання членів (бл. 150), але й про вплив на все студентське життя.

На еміґрації, в зв’язку з розколом в ОУН, націоналістичне студентство має два рівнобіжні ідеологічні т-ва: Укр. Студентське Т-во Національного Солідаризму »Січ« (Мюнхен, 1946), яке 1949 р. перетворюється на Об’єднання Укр. Студентських Товариств Нац. Солідаризму „Зарево“, з власним »Бюлетенем«, і Т-во Укр. Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (Мюнхен з 1949).

В. Янів


Каменярський рух молоді. 1929 р. у Львові постав Союз Укр. Поступової Молоді ім. М. Драгоманова »Каменярі«. Ідейні засади каменярського руху спиралися на ідеологію Укр. Соціялістично-Радикальної Партії (УСРП). Засада демократизму відмежовувала Союз від сучасних тоталітарних рухів, а ідеологія етичного соціялізму робила його неподатним на марксистські теорії не то в комуністичній, але навіть у соц.-демократичній формі.

«Каменярі« мали поруч централі місцеві й повітові союзи. Пов. союзи постали у всіх повітах Галичини. Актив старших річників належав до УСРП, усі молодші річники були її симпатиками. Очолив Крайовий Союз посол А. Гривнак; генеральним секретарем і редактором органу Союзу (»Каменярі«) був П. Костюк.

Місцеві союзи »Каменярів« мали спортову дружину, самоосвітній гурток, театральний гурток і часто власний хор. Особливу увагу приділялося масовим руханковим вправам. Щорічно відбувалися повітові здвиги й змагання.

Союз »Каменярів« входив як повноправний член до Міжнар. Спортового Робітничого Союзу з централею в Брюсселі й секретаріятом у Празі. До Екзекутиви цього Міжнар. Союзу входили від »Каменярів« ген. В. Петрів і М. Стахів. У двох Олімпіядах згаданого Міжнар. Союзу брали участь змагуни »Каменярів«.

Окупація Зах. Укр. Земель большевиками перервала діяльність »Каменярів«.

М. Стахів


»Обнова«. Початків ідеологічного руху католицької молоді треба дошукуватися в 1921 p., коли у Львові з’явився орган руху »Поступ«, завданням якого було об’єднати навколо себе студентську й гімназіяльну молодь (виходив як орган молоді до 1926 p.). Успішнішу діяльність можна було розгорнути лише в хвилину постання статутового Т-ва Укр. Студентів-католиків »Обнова« (1930 p., перший голова П. Ісаїв).

Діяльність львівської »Обнови« провадилася в трьох головних напрямах: 1. міжнар. співпраці кат. студентських товариств, 2. праці на укр. студентському й нац.-рел. полі і 3. ідеологічного й світоглядового вишколу серед т-ва. »Обнова« була прийнята до міжнар. об’єднання „Pax Romana“. Член Сеніорату »Обнови« проф. М. Чубатий став секретарем підсекретаріяту „Pax Romana“ для справ Сх. Церкви „Pro Oriente“, a 1939 p. він увійшов у склад Проводу. »Обнова« належала також до об’єднання слов. кат. студентських федерацій „Slavia Catholica“ й готувала на 1940 р. з’їзд слов’янських федерацій у Львові.

З діяльности серед укр. спільноти треба відзначити активну участь »Обнови« у святі »Укр. молодь Христові« (1933 р.) і організацію циклу доповідей під назвою »Соціяльного Тижня« (1939 p.). /959/

Больш. окупація перервала діяльність т-ва, яку можна було відновити лише на еміґрації (Мюнхен, 1946). Праця скоро поширилася на нім. університетські центри й поза кордон Німеччини; 1948 р. т-во перетворилося на Федерацію Товариств Укр. Студентів-Католиків »Обнова« (ФТУСК »Обнова«). Побіч федерації студентів існує Укр. Кат. Акад. Об’єднання »Обнова«, до якого переходять члени федерації »Обнова« після закінчення студій.

»Обнова« відновлює членство в „Рах Romana“, делеґує 1848 р. свого члена до Головної Управи цього Об’єднання й бере участь у закладенні „Cathunitas“ — Об’єднання Еміґрантських Студентських Кат. Організацій Центр. і Сх. Европи. Академічне Об’єднання активно співпрацює при заснуванні Міжнар. Руху Кат. Інтелектуалістів (1947; паралельна організація до Міжнар. Руху Кат. Студентів в „Pax Romana“), членом якого воно стає. Засобом світоглядово-ідеологічного вишколу членства є щорічні студійні тижні і власний бюлетень »Обнова«, який від 1949 р. з’являється щомісячним додатком до тижневика »Християнський Голос«.

За Є. Переймою


»Орли«. Послідовним поширенням праці студентів в »Обнові« є діяльність Кат. Акції Укр. Молоді »Орли« (КАУМ »Орли«), яка охоплювала не тільки студентство, але й укр. молодь з усіх суспільних шарів у Галичині. Початок т-ва »Орли« сягає Свята »Укр. молодь Христові« (УМХ), яке за задумом владики Івана Бучка, тодішнього львівського єпископа-помічника, відбулося як урочисте святкування 1900-ліття Смерти й Воскресіння Христового (1933) у Львові.

Організаційно »Орли« були обмежені до львівської дієцезії. Основну виховну працю провадилося в місцевих гуртках, яких було до 450. Кожний гурток мав свого духовного опікуна. Гуртки були окремі для чоловічої і жіночої молоді; вони ділилися на 4 відділи: новаки, доріст, юнацтво й відділ старших. Для координації праці гуртків були окружні ради й Головна Рада. Першим головою Ради був А. Мельник (1933 — 38), другим — В. Глібовицький. Раду жіночих частин очолювала Ксенія Янович (до 1937 p.; згодом головна Рада була спільна для молоді обох статей). Діловими носіями ідеї були Р. Данилевич, Л. Дяків і о. Р. Чайковський. При головній Раді діяла як виконний орган Дирекція.

У виховній системі »Орлів« звернено увагу на поглиблення релігійности, ідеологічний вишкіл та вироблення характеру, як і на загальну й фахову освіту та спорт. Методика праці була наближена до пластової й передбачала іспити. Важливу ролю виконували табори праці, передусім табір при розкопах Успенського Собору в Крилосі.

Ідеологічному вишколові членів був посвячений місячник »Укр. Юнацтво« (1933 — 39) з додатком організаційного листка »Готовсь«. Поглибленню релігійности служив місячник »Лицарство Пресвятої Богородиці«.

Прихід большевиків припинив існування КАУМ »Орли«.

Подібний ідеологічний рух розпочався теж серед укр. молоді на Закарпатті, де рівнобіжно почала діяти організація »Хрестоносці«.

За Роданом






КОМСОМОЛ


Завдання. Зліквідувавши укр. організації молоді й унеможлививши постання нових, больш. система заснувала свою монопольну політ. організацію молоді комсомол (ВЛКСМ — Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді, відповідно на Україні ЛКСМУ — Ленінська Комуністична Спілка Молоді України), створену за централістичним принципом ком. партії і їй підпорядковану. До завдань комсомолу за партійними настановами належить: 1. насамперед ком. виховання молоді 18 — 25 pp. і підготова молодих кадрів для партії; 2. воєнізація молоді: для військ. виховання комсомолові фактично підпорядковано ряд »добровільних« воєнізованих організацій, як от ТСО Авіяхем — Т-во сприяння авіяції й хемії, гуртки ГПО — »Готовий до праці й оборони« тощо; 3. організація молоді в промисловості й сільському господарстві для посиленого виконання держ. виробничих завдань; 4. культурно-освітня праця серед молоді. На різних етапах розвитку комсомолу висувалося на перший плян котресь із цих завдань і мінялася методика виховання.

Організаційно комсомол побудований за зразком ком. партії: низові осередки на виробництвах, по навчальних закладах і установах, далі районові й обласні комітети і найвищий керівний орган — ЦК ЛКСМУ, що керує діяльністю комсомолу між всеукраїнськими з’їздами. ЦК ЛКСМУ працює безпосередньо за директивами ЦК ВЛКСМ з Москви. З другого боку, кожна ланка партійної ієрархії аж до ЦК включно керує відповідною комсомольською ланкою.

Початковий стан. Заснований 1918 p., комсомол до 1921 р. мав чисто воєнні завдання: постачати добровольчі резерви червоній армії. У ці роки його роля на Україні, охопленій визвольним рухом, практично зводилася нанівець. Бо якщо 1918 р. комсомол налічував на всій тодішній сов. території 21 000 членів, то це число припадало переважно на Москву й Петроград. В уславленій большевиками »трипільській трагедії« (знищення Зеленим у 1919 р. загону київських комсомольців б. Трипілля) майже весь склад загону був не укр. нац. походження.

Період НЕП. 1921 p., з переходом до т. зв. »мирного будівництва« (НЕП), комсомол різко міняє напрям своєї діяльности в бік освіти й виховання. Попри обов’язкове вивчення історії рев. руху і »політграмоти« та ведення антирел. пропаґанди в місті й на селі, у центрі його уваги стає загальна освіта. До високих шкіл на Україні найлегше можна було добитися через відрядження від комсомолу. Це стимулювало наплив до нього молоді, зокрема сільської, що виявляла особливий гін до науки. Від 1923 р. розростається мережа комсомольських осередків на селі, В 1925 р. комсомол на Україні налічував бл. 250 000 членів, а наприкінці 1929 р. — 456 000. Теоретично до комсомолу приймалося робітничу й бідняцьку сільську молодь, з певними утрудненнями — середняцьку. Практично ж до комсомолу йшла молодь, що за рев. років перервала свою освіту й цікавилася перспективою через комсомол вступити до робітфаку (див. Освіта) або інституту. З цього покоління комсомолу вийшло багато кваліфікованих, /960/ нац. свідомих кадрів укр. інтеліґенції, які пізніше відійшли від комсомолу й ком. партії й у великій мірі були репресовані, як небезпечні для сов. режиму.

Централістично-русифікаційний курс. З ліквідацією НЕП й зміцненням сталінської диктатури обличчя комсомолу змінилося. Головним його завданням у місті й на селі стала організація соцзмагання й ударництва. З цією метою комсомол реорганізовано за виробничим принципом, тобто осередки утворювалися при кожному виробництві й колгоспі. На селі комсомол, як основна підпора партії, стає зброєю в її руках для проведення розкуркулювання й суцільної колективізації.

Ідеологічно комсомол на початку 30-их pp. переживає глибоку кризу. Молоді прищеплювали партійні гасла, які безпринципно мінялися й по-різному тлумачилися відповідно до того, як сов. система дедалі ясніше перетворювалася на бюрократичну імперію, а сов. патріотизм ставав однозначним із рос. патріотизмом. Ще пізніше головним посібником виховання комсомолу став »Короткий курс історії ВКП(б)« (1938), у якому зфальшовано іст. факти для виправдання сучасної партійної лінії й для звеличення особи Сталіна.

Згадана ідеологічна криза 30-их pp. була особливо виразно помітна в комсомолі на Україні, бо зміна політ. курсу цієї доби пов’язана з терористичним розгромом українства. Уже під кінець 1930 p., напр., на Чернігівщині виарештувано й заслано до концтаборів багато молоді за участь у таємній організації »Вільного козацтва«. Серед репресованих була чимала частина комсомольців. Коли в січні 1933 р. на Україну з особливими завданнями прибув П. Постишев (див. Історія), він встановив у комсомолі наявність »куркульських« і націоналістичних настроїв. Ці останні під впливом Скрипника й Хвильового особливо поширилися в комсомольських організаціях високих шкіл і наук. закладів. За доби Постишева до основ змінено »ненадійне« керівництво комсомолу і позбавлено права навчання у високих школах та за націоналізм усунено від наук. діяльности чимало комсомольців. Багатьох заарештовано й заслано. Після Постишева будь-яка свідома укр. діяльність у комсомолі вже стала неможливою, ще більше — по »єжовщині« (1937 — 38).

Те, що ця організація, наскрізь ідейно чужа укр. молоді, невпинно зростала й далі (1933 р. комсомол на Україні налічував бл. 1 000 000 членів), має багато причин: передусім постійний тиск і майже примусове втягання молоді до комсомолу, почасти пільги комсомольцям супроти позапартійних у навчанні й на виробництві, а головне — рятунок від політ. підозри і переслідування тощо. Деяку ролю тут відіграє і стихійне прагнення молоді до організації, що спритно використовують большевики, щоб, зацікавлюючи спортом, самоосвітою й техн. гуртками, виховувати молодь у ком. ідеології. Розкладницький вплив цієї ідеології на психіку молодої людини виявляється у вихованні в дусі безвідмовної покори окупаційному режимові, сліпого схиляння перед авторитетом »вождя«, свідомого сприймання брехні за правду. Замість товариськости і взаємного довір’я комсомол до найвищого принципу підносить »клясову пильність«, що на практиці означає шпигування і донощицтво навіть у колі найближчих друзів, а часом і родини. Комсомольське виховання спрямоване на поборення нац. традицій і фальшування та оплюгавлення іст. минулого України. Таке виховання, методично ведене, безсумнівно лишає неґативний слід на типі молодої сов. людини. Проблема соціяльної психології — вивчити, наскільки цей слід глибокий. Одначе факти доводять, що фальшива й чужа укр. молоді ком. ідеологія здебільша не закоріняється глибоко, а навіть виховані нею звички діють лише в оточенні, в якому її штучно підживлюють; при зміні оточення вони відпадають. Багато людей, які пройшли через школу комсомолу, не втратили свого нац. обличчя. Це саме підтверджують і події останньої світової війни, коли укр. комсомольці нарівні з позапартійними, кидали зброю й не хотіли воювати за сов. владу, а завезені гітлерівцями до Німеччини, відкидали заклик повернутися до СССР.

Піонерська організація. Як партія керує вихованням комсомолу, так комсомолові підлягає позашкільне ком. виховання дітей (»змичка« трьох поколінь: партія, комсомол, юні піонери). Завдання те ж саме: виховання в дусі відданости сов. режимові. З цією метою по всіх школах існують піонерські загони, що охоплюють майже всю шкільну дітвору до 14 років. Загонами керують т. зв. »піонервожаті«, призначені від комсомолу. Ком. вихованню дітей приділяється дуже багато уваги й коштів. Для більшого зацікавлення дітей піонерським рухом широко практикується праця в гуртках юних натуралістів, плянеристів, радіоаматорів тощо, а по містах збудовано розкішні палаци піонерів з багато устаткованими кабінетами й майстернями. Одначе попри ці чисто навчальні завдання піонерські загони з дитячого віку привчають і до »практичної« діяльности. Справа не обмежується лише на вивченні біографії »вождів« і участі в больш. святах. Піонерів заохочують до шпигування за дорослими, мобілізують на ударні роботи в промисловості й колгоспах, на охорону колгоспного урожаю і т. д.

Врешті треба згадати т. зв. жовтенят, організацію комуністичного виховання дітей дошкільного віку й перших трьох кляс початкової школи. Організація виховання та сама, що й серед піонерів, із відповідним пристосуванням до вікових особливостей.

Преса. В Києві виходить великим накладом газета »Молодь України« (до війни »Комсомолець України«), літ. журнал »Дніпро« (до війни »Молодий більшовик«), дитячий часопис »Зірка« (раніше »На зміну«), а крім того, багато періодичних видань та юнацької й дитячої літератури.

І. Кошелівець






СТУДЕНТСТВО


Початки студентської організованости. Якщо не рахувати поодиноких спроб організувати наших »спудеїв« у XVI — XVII ст. (»Юнацьке Братство« при Острозькій Академії і Львівській Колеґії, допомогове т-во при Київській Академії), то початків студентської організованости слід шукати в XIX ст., хоч і тоді ще студентські т-ва (Т-во Студентів-Богословів у Львові, 1830) не зуміли відразу витворити тривких форм. /961/ Початкова кволість студентського життя була зумовлена на Сх. і Центр. Землях політ. режимом, а в Галичині недостачею чіткото світоглядового спрямування (сильний вплив орієнтації на Москву не давав зформуватися наростаючому »народництву«). Більшого значення набуває київське студентське середовище, серед якого в 1854 — 56 pp. виходив рукописний часопис »Самостайне Слово«. Це середовище в 1860-их pp. оформлюється в Київську Громаду, яка поклала багато праці в культурно-освідомній ділянці, але не мала ні визначених організаційних форм, ні усталеної програми. На зразок київської постають громади в ін. університетських осередках рос. займанщини, м. ін., поза укр. етнографічною територією (Петербурґ, Москва, Варшава), але політ. умови не дають змоги об’єднатися цим своєрідним клюбам в один союз. Проте це не перешкодило згуртувати Громадам загал студентства й вирішно вплинути на кристалізацію світогляду тодішньої інтеліґенції.

Нестатутовим т-вом була і львівська студентська »Січ«, яка, зрештою, існувала недовго (1861 — 63). Незрівнянно більша роля припала віденській »Січі« (заснованій 1868 р.) — першому укр. студ. т-ву з власними статутами, яке стало т-вом із найбагатшою традицією (проіснувало до закінчення другої світової війни). Заохочене віденською спробою львівське студентство закладає 1870 р. »Академічну Бесіду«, від якої відразу відкололася москвофільська група, заснувавши »Академическій Кружок«. Народницька група була в тактиці поміркованіша, й від неї вийшла спроба створити спільну плятформу на базі чисто допомогового т-ва »Дружеский Лихвар«, який ще того самого року зареєстрував свої статути. Москвофіли на компроміс не пішли й поширили діяльність »Кружка« й на допомогову ділянку, тоді »Бесіда« влилася (1871) в »Лихваря«. »Академическій Кружок« починає з 1874 р. видавати двотижневик »Друг«, який під впливом Драгоманова еволюціонує в напрямі українства, але це стає причиною конфлікту редакції з москвофільською більшістю »Кружка« й старішою інтеліґенцією; »Друг« втрачає фінансову базу й 1877 р. перестає виходити.

У 1881 р. була ще одна спроба компромісу: спільно влаштоване загальностудентське віче в Коломиї, куди, крім львівського студентства, з’являються делеґати і з Чернівець від тамтешнього студентського т-ва »Союз« (заснованого 1875), в якому москвофільські впливи були досить сильні. Компроміс не дає сподіваних наслідків, і незабаром після віча стався розрив між таборами. »Дружеский Лихвар« послідовно поширює діяльність від допомогової на наук.-самоосвітню. Остаточним свідченням цього було перейменування т-ва на »Академічне Братство« (1882); одночасно помічається ідеологічна еволюція »Братства« в напрямі соціялізму. В наслідок активізації народовецького табору друге загальностудентське віче відбулося за участю 130 студентів без москвофілів (1884 в Коломиї). В народовецькому напрямі еволюціонував і чернівецький »Союз«, вислідом чого було виключення з його рядів (1886 р.) москвофілів, які 1888 р. заклали т-во »Буковина«, перейменоване згодом на »Карпат«. За зразком чужинецьких корпорацій чернівецьке студентство набирає кольориту гулящого життя (»буршеншафти«). Тим часом у Галичині йде ідеологічна кристалізація, і поруч »Академічного Братства« з його нахилом до соціялізму 1892 р. постає більш національно зорієнтована »Ватра«. Але потяг до об’єднання був настільки сильний, що »Братство« і »Ватра« 1896 р. об’єднуються в спільну »Академічну Громаду«, яка з перервами проіснувала до часів поль. окупації (1921 р). Поруч »Громади« існувала від 1898 р. як фахове об’єднання студентів політехніки »Основа« (утрималася до 1944 p.).

«Молода Україна«; сецесія. До першого розквіту студентського життя доходить на переломі XIX і XX ст. На Сх. і Центр. Землях пожвавлюється праця Громад, з яких одна частина пішла національним шляхом, друга — соціялістичним. З кінцем XIX ст. молодь усіх високих шкіл об’єднується за територіяльним принципом у т. зв. земляцтвах (студенти даної високої школи, що походили з однієї губернії), які початково були нелеґальні, але їх значення було настільки велике, що адміністрація домовлялася неофіційно з представниками земляцтв, напр., у справі призначення допомоги студентам. Земляцтва іноді організовували політ. демонстрації. В Києві 1903 р. з’являється рукописний нелеґальний часопис »Вісник Укр. Київської Студентської Громади«. Харківська студентська група вливається до нелеґальної Рев. Укр. Партії (РУП), яка підтримувала жваві зв’язки з Галичиною, що чимало спричинилося до завершення кристалізації світогляду галицької молоді. Видатну ролю при цьому відіграв поважний студентський орган »Молода Україна« (Львів 1900-02), який вперше виразно поставив домагання політ. незалежности України. Орган згуртував низку осіб, які динамізували тодішнє студентське життя (О. Грабовський, В. Старосольський, Є. Косевич, Л. Цегельський, B. Темницький, А. Крушельницький, C. Ґорук). На активізацію студентства вплинуло й намагання заснувати укр. університет у Львові, вперше піднесене на вічі в університетській справі (Львів, 1899, референт М. Галущинський). Це домагання викликало реакцію поль. професури й студентської молоді. Боротьба набрала гостроти, почалися нелеґальні віча, сутички й демонстрації; сенат релеґував у відповідь на це аранжерів і звернувся до поль. молоді з закликом до погромів, що призвело 3. XII. 1901 р. до сецесії 440 укр. студентів із Львівського Університету. З поставою студентства солідаризувалася вся суспільність, яка зібрала потрібні гроші на студії в позакрайових університетах. Сецесія, оспорювана частиною молоді як »втеча з поля бою« й »пасивний вияв спротиву«, спричинилася до пропаґанди укр. справи й мала /962/ найбільше позитивне значення для створення настрою солідарности; цей настрій був початком багатої традиції боротьби за укр. високе шкільництво. Але сецесія не могла тривати довго. До її неґативних наслідків належало ослаблення організованого студентського життя у висліді розпаду на низку груп; передусім не вистачило коштів на видавання »Молодої України«. Спроба відновити її в 1905 р. скінчилася невдачею (на 4 числі). Проте ідеї »Молодої України« не завмирають; під її впливом ще 1900 р. в Чернівцях постає нове студентське т-во »Молода Україна«, що намагається викоренити давній дух »буршеншафтів«. 1902 р. »Молода Україна« зливається з »Союзом«, спільно творячи нове т-во »Січ« і прагнучи внести новий стиль. »Січ« проіснувала до першої світової війни, вклавши, м. ін., багато праці в освітнє життя чернівецького населення. Журнал »Молода Україна« залишив помітний вплив також на оформленні думки середньошкільної молоді.

Злагіднення політ. відносин під. рос. царським режимом 1905 р. уможливило й там посилення студентського життя, м. ін., подекуди леґалізуються земляцтва. Досить міцне було укр. земляцтво в Москві (300 членів) й Дорпаті (Тарту). В деяких осередках (Одеса) студентству не вдалося добитися леґалізації своїх товариств. Постають також численні гуртки допоміжно-наук. характеру, з яких більшого значення набув іст.-етнографічний гурток у Києві, під проводом М. Довнар-Запольського, який видав 10 томів праць. З благодійних товариств найуспішніше діяло т-во швидкої допомоги в Києві (1908 — 17), яке влаштовувало хворих студентів у лікарнях, здобувало для них допомогу тощо. Але політ. курс в Росії й надалі зазнавав доволі частих змін, і студентство найрадше гуртувалося в партіях для ведення боротьби з режимом.

КУМ; Укр. Студентський Союз. Після неуспіху сецесії боротьба за університет у Львові повернулася до попередніх форм, набуваючи гостроти в 1907 р. 23. I. студенти поруйнували авлю; це спричинило арешт 116 студентів, які, добиваючися звільнення 5 затриманих, провели 4 — денну голодівку, закінчену успішно. Часті сутички з поль. студентами, у яких було по кількадесят поранених, вимагали керівного осередка, що ним став таємний КУМ (Комітет Укр. Молоді). Але незабаром студентство відчуло потребу леґального центру, тим більше, що в низці університетських міст постали студентські т-ва, які вимагали координації праці 1).


1) Заснована 1888 р. в Кракові »Громада« проіснувала тільки 7 років; в Граці існувала від 1895 р. »Русь«, згодом перейменована на »Січ«. В Інсбруку студіювало чимало богословів. Пожвавлення життя віденської »Січі« датується від часу сецесії, коли до Відня приїхало 305 студентів. Виявом пожвавлення праці був виданий 1908 р. в 40-ліття т-ва за редакцією З. Кузелі ювілейний альманах. Сецесіоністи заснували в Празі 1902 р. »Укр. Громаду«, яка проіснувала до першої світової війни.


Централю створив 1 Всестудентський З’їзд (Львів, 1909), на якому були присутні делеґати з рос. займанщини. Покликаний до життя Укр. Студентський Союз (УСС; перший голова М. Залізняк) об’єднав також пов. секції, які розгорнули живу культурно-освітню працю серед селян, про що звітував УСС у своїх річних звідомленнях, які появлялися окремими випусками (в 1911 — 12 pp. — 586 просвітянських рефератів, 21 курс, 48 аматорських вистав).

Кульмінаційний пункт боротьби за університет — це 1910 p., коли на нелеґально скликаному вічі (1. VII.) від поль. кулі поляг член КУМ А. Коцко і 101 укр. студенти стали перед судом. Ця подія мала для ментальности майбутніх студентських ґенерацій вирішне значення. В 1910 р. студентство ще раз звертається до традицій »Молодої України«, намагаючись відновити журнал, який однак на 7 числі припинився. Журнал звернув увагу на жвавий зв’язок із Центр. і Сх. Землями, де пощастило добитися власного органу, що виходив неперіодичними збірниками (»Укр. Студент« — від квітня 1913 р. в Петербурґу як орган Головної Ради Укр. Студентства). 1913 р. відбувається у Львові 2 Всестудентський З’їзд із програмовою доповіддю Д. Донцова. В цьому ж році з’являється орган УСС »Шляхи« (за ред. Ф. Федорцева та Ю. Охримовича), як і орган опозиції »Відгуки« (І. Чмола), який наголошував конечність військ. підготови українців.

Світова війна перериває організовану працю студентства, що великою масою вливається в формацію Укр. Січових Стрільців, які перебирають студентський орган »Шляхи«.

Визвольні Змагання й больш. окупація. Період визвольної боротьби не сприяв студіям і постанню студентських організацій; молодь працює здебільша в політ. партіях. Студентетво Київського Університету й новозаснованого Нар. Університету вирішило організувати окремий Студентський Курінь Січових Стрільців, до якого вступила також гімназіяльна молодь. Студентський Курінь (командир-студент Омельченко), посланий на оборону столиці, був розбитий у бою під Крутами (29. І. 1918), який для виховання наступних студентських ґенерацій набув великого значення символу. /963/ Після здобуття Києва большевики нещадно розстрілювали всіх студентів і гімназистів, записаних у бойовий курінь.

Невдача Визвольних Змагань і больш. режим довели до занепаду самостійного студентського життя на Сх. і Центр. Землях. Вільне життя змогло розвиватися тільки за межами СССР чи, вірніше, тільки на еміґрації. Включене в УССР до офіційних товариств (об’єднаних у Центральне Бюро комуністичного студентства на Україні і в Комітет Поліпшення Побуту Студентства), студентство змогло виявити свою думку тільки в нелеґальних організаціях молоді (СУМ). Занепад самостійного студентського життя під сов. займанщиною помітний і в послідовному зменшенні студентської преси. В 20-их pp. появляється ще в Харкові »Студент Революції«, але згодом студентську пресу заступають трафаретні »многотиражки« й стінгазети окремих високих шкіл.

Доба таємних укр. високих шкіл у Галичині. Невдача Визвольних Змагань погіршила становище на Зах. Укр. Землях. Тут відновилася традиція боротьби за укр. високе шкільництво. Поруч принципових і престижевих справ вирішальною в цій боротьбі була й позиція поль. університетських властей, які не допускали укр. студентства до студій. Це довело до постання таємного Укр. Університету (див. стор. 947), що вимагало величезних зусиль, і студентство цієї доби всі сили спрямувало в цьому напрямі, передусім намагаючися здобути фонди. Відповідно до потреб боротьби була побудована й студентська організація. Спершу студентство пробувало відновити свої довоєнні організації (УСС, Академічну Громаду, »Основу«). Студентський З’їзд, який вирішував справу Таємного Університету (липень 1921), відновив також КУМ. Проте вже в жовтні 1921 р. поль. адміністрація розв’язала Укр. Студентський Союз (останній голова Я. Чиж) і Академічну Громаду. Відповідно до нової ситуації черговий студентський з’їзд (XI. 1921) створив нову централю — Укр. Крайову Студентську Організацію, перейменовану згодом на Професійну Організацію Укр. Студентства (Профорус), очолену Укр. Крайовою Студентською Радою (УКСР), якій підлягало 10 окр. студ. рад (ОСР) і 50 пов. студ. рад (ПСР). Першим головою став п. Ґан. Профорус відбував щорічні з’їзди й нелеґально видавав »Наш Шлях« (1922) і »Студентські Вісті« (1923).

З упадком високих шкіл у Львові (1925, див. стор. 947) автоматично розв’язується й Профорус; позбавлене централі крайове студентство втрачає на кілька років організоване життя, а вся праця концентрується на еміґрації.

Центр. Союз Укр. Студентства (ЦЕСУС). Політ. режим на займанщинах зумовив те, що централя укр. студентського життя мусіла постати за кордоном. Звертаючись до передвоєнних традицій, скликано 1922 р. в Празі 3 Всестудентський Конґрес, на якому закладено Центр. Союз Укр. Студентства (ЦЕСУС). Рівнобіжно постала Централя Допомоги Укр. Студентству (ЦеДУС), яка однак 1923 р. злилася з ЦЕСУС. Першим головою централі був П. Ґан. Осідком ЦЕСУС була в 1922 — 34 pp. Прага, а 1934 — 45 — Відень.

ЦЕСУС — це найбільше досягнення укр. студентської організованости. Він, бувши надрядною організацією правних членів, об’єднав усі крайові союзи укр. студентства (Профорус — згодом СУСОП, СУСОР, Союз Підкарпатських Студентів, як і еміґраційні: Союз Студентів-Еміґрантів у Польщі, який влився потім до СУСОП, і СУСОНД) і майже всі укр. студентські т-ва за кордоном, налічуючи в 1923 р. 15 правних членів із 4 650 студентами (аналогічні числа 1924 р. — 23 і 3 346). Намагання комунофілів розбити ЦЕСУС не дали поважніших наслідків. На 2 З’їзді ЦЕСУС (1924) сецесіонувала 5 — членна група делеґатів (на всіх 61 делеґатів), створивши Ділове Об’єднання Поступового Студентства (ДОПС), яке вело підривну роботу в закордонній праці ЦЕСУС, але не зуміло розбити укр. студентства всередині. Укр. неком. студентство в цей час визначалося досить великою ідеологічно-політ. диференційованістю, що проявлялося в існуванні паралельних студентських проф. т-в і в заснуванні ідеологічних клітин, але всі вони визнавали авторитет ЦЕСУС. У внутр. організації найбільше заслужилися другий і третій президенти І. Федів (1923 — 24) і М. Масюкевич (1924 — 25).

Другим поважним досягненням ЦЕСУС — поруч із об’єднанням укр. студентства — була його праця на міжнар. форумі в студентських централях (CIE, ISS). Показником виконаної в цій ділянці праці може бути факт, що в 1921 — 37 pp. ЦЕСУС узяв участь у 28 міжнар. студентських конґресах. Найбільші заслуги в налагоджуванні міжнар. зв’язків мав В. Орелецький, який очолював ЦЕСУС в 1925 — 26 і 1927 — 33 pp.

Працю підсумовували конґреси, які спершу відбувалися щорічно, а з послабленням праці — рідше (до 1939 р. було 11 звичайних). Органом ЦЕСУС був »Студентський Вісник« (1923 — 31). Під кінець 20-их pp. у зв’язку із зменшенням числа студентів за кордоном і зміцненням життя студентства на Зах. Україні питома вага автоматично пересувається щораз більше з Праги до Львова. Після припинення »Студентського Вісника« його функції перебирає львівський »Студентський Шлях« (1931 — 34); одночасно до Галичини переносяться культурно-освітня і спортова референтури, а від 1934 р. (10 З’їзд) стає звичаєвим правом, що першим заступником президента ЦЕСУС автоматично стає тогочасний голова СУСОП.

Союз Українських Студентських Організацій під Польщею (СУСОП). Після /964/ занепаду укр. високих шкіл у Львові студентство було зневірене; до того ж ослаблювала його ком. течія. Життя зосереджувалося в Академічнім Домі й коло професійних організацій. При університеті заснувалася Студентська Громада, яка стала головним тереном боротьби з комуністами, вплив яких занепав у 1926 — 27 pp. Провід перебрала коаліція націоналістичного й радикального студентства (голова О. Боднарович). Координаційного чинника між львівськими т-вами чи між університетськими осередками в Польщі не було.

Лише 15. XII. 1929 р. відбувається 1 крайова студ. конференція, яка обирає Центр. Студентський Комітет (ЦСК), доручаючи йому підготувати організацію Крайового Союзу. Він постає на 2 конференції в березні 1931 під назвою Союз Укр. Студентських Організацій під Польщею (СУСОП; перший голова В. Янів, який очолював і ЦСК). З нагоди 2 конференції з’являється перше число »Студентського Шляху«. СУСОП проявляє свою діяльність аж до розвалу Польщі як організація напівлеґальна, що не перешкоджає розвинути йому досить жваву й усебічну діяльність. Він об’єднав, крім 27 товариств з 5 університетських центрів (Львів — 18, Краків — 5, Познань — 2, Бильно й Варшава по 1) ще 65 пов. секцій (1932 — 33). Згуртовано студентів бл. 2 500. Секції вели інтенсивну культурно-освітню працю (997 доповідей, 546 організаційних поїздок, 145 концертів, 206 театральних вистав, 116 постійно ведених товариств — за 1932 p.). Поважні досягнення мав СУСОП і в ділянці спорту, де за посередництвом Укр. Студентського Спортового Клюбу (УССК) активізував діяльність Укр. Спортового Союзу й засобами »Студентського Шляху« зорганізував спортовий тижневик »Готові«. Ця діяльність веде до частих репресій, які досягають кульмінаційного пункту 1934 p., коли голову Р. Волошина та обох його попередників поліція арештувала, а »Студентський Шлях« закрила. Зорганізований на його місце »Студентський Вісник« зміг спершу (1935 — 38) з’являтися тільки неперіодично; в 1938 — 39 р. він знову перетворився на місячник (ред. М. Прокоп). Відбутий у березні 1939 р. 7 Конґрес був повністю арештований, і всі його учасники були ув’язнені аж до капітуляції Львова.

Інші крайові союзи. Студентство Закарпаття зорганізувалося в 1921 р. у Союз Соціяльної Помочі Підкарпатських Руських Студентов, ще без виразного нац. обличчя, але як реакція на постання »Возрождения — Общества Карпаторусских Студентов«, яке було виразно москвофільське. Союз щораз більше еволюціонує в нац. дусі й 1926 р. поширює свою працю з допомогової на всі ділянки культурно-освітнього життя. Виявом цього є зміна назви на Союз Підкарпатських Руських Студентів, в якому згодом назва »руських« замінена назвою »українських« (цієї зміни не затвердила чеська влада). На поглиблення нац. свідомости вплинула виховна робота Пласту й співпраця з укр. еміґраційними т-вами. 1931 р. Союз відсвяткував десятиліття, підготувавши видання альманаху. В цей час він налічує їв 164 членів.

На зразок СУСОП зорганізувалось 1929 р. студентство Румунії, заклавши Союз Укр. Студ. Організацій під Румунією, що об’єднав наявні студентські т-ва, переважно типу корпорацій (»буршівські« традиції в них дедалі більше слабнули), Засноване в 1934 р. т-во »Залізняк« стало виразно на шлях серйозної суспільної праці. Слід відзначити його спробу видавати популярний часопис для загалу (»Самостійність« 1934 — 37). Т-во розв’язала 1937 р. румунська влада, закриваючи одночасно »Самостійність« за протидерж. демонстрацію, яка потягла за собою арешти й засудження членів.

Укр. студентські т-ва Німеччини заснували 1924 р. централю, яка об’єднала шість товариств Данціґу, Берліну й Кеніґсберґу. Централя 1925 р. прийняла назву Союз Укр. Студентських Організацій в Німеччині та в Данціґу (СУСОНД). По прилученні Австрії прилучилися до Союзу »Січі« із Відня й Ґрацу, а сам Союз прийняв по захопленні німцями Данціґу назву: Нац. Союз Укр. Студентських Організацій у Німеччині (НаСУСОН). Після перетворення Чехії на Протекторат НаСУСОН об’єднує також укр. студентство в Чехії (Укр. Академічну Громаду в Кразі, бо ін. т-ва перестали в той час існувати).

Друга світова війна. Окупація Закарпаття угорцями, а земель поль. і румунської займанщини большевиками доводить у 1939 — 40 pp. до ліквідації самостійного студентського життя на укр. етнографічній території. В жовтні 1939 р. у Львові постає Студентський Комітет (Студком), складений з українців, поляків і жидів, який на весні 1940 перетворюється на Профспілку (Професійна Спілка Студентів Високих Шкіл). Діяльність цього Комітету обмежувалася на справах вузького значення (гуртожитків, харчівень, допомоги).

Одночасно в наслідок воєнних дій переривається зв’язок ЦЕСУС із студентськими т-вами поза Німеччиною. Крім цього, ґестапо обмежує працю ЦЕСУС, діяльність якого завмирає; до цього спричиняється ще й смерть президента Д. Равича (1942), місце якого займає останній голова СУСОП К. Білинський.

Функції централі перебирає льокальна централя Німеччини НаСУСОН (голова М. Качмар), яка дуже збільшується, бо студенти нової еміґрації можуть студіювати тільки в Німеччині (на кінець 1940 було до 400 студентів). Змінена політ. ситуація призвела до ревізії традиційного становища студентства, яке вирішує посилити працю над собою коштом культурно-освітньої праці (3 З’їзд НаСУСОН, V. 1940). Але розлам в націоналістичному таборі (1940-41) несприятливо відбився в студентських організаціях, які в цей час були опановані націоналістами. Почалася боротьба за провід. Боротьба злагіднилася лише тоді, коли з назріванням нім.-больш. конфлікту активніший елемент обох угруповань подався на /965/ рідні землі. Тоді новому проводові під керівництвом В. Рудка (1941 — 45) вдалося спрямувати увагу загалу членів на студії. Союз міняє назву на Націоналістична Організація Укр. Студентства (НОУС) і приступає до видавання циклостильного »Бюлетеню НОУС«.

Після окупації укр. земель німцями й з відкриттям 1942 р. у Львові т. зв. високошкільних фахових курсів виникла потреба зорганізувати кадри студентства, якого налічувачося 2 477. Для задоволення актуальної потреби постало при тодішньому УЦК Об’єднання Праці Укр. Студентів (ОПУС), система роботи якого була інша, ніж досі (призначення студентського проводу — замість виборносте; голова Б. Лончина); проте завдяки атмосфері всієї студентської громадськости досягнення ОПУС (1942 — 44) були поважні. Об’єднання видавало місячник для студентства »Наш Прапор« (1943 — 44) і циклостилевий бюлетень »Вісник ОПУС« звітно-інформаційного характеру.

Для несення матеріяльної допомоги відновила в цей час (1940) працю Комісія Допомоги Укр. Студентству (заснована ще до війни), яку очолювали послідовно о. І. Гриньох, Ю. Полянський, а від літа 1944 р. — З. Кузеля. В 1941 — 44 pp. КоДУС виплатив 3 617 семестральних стипендій на суму 2 881 200 злотих і 25 000 р. м.

Потреба допомоги студентству зросла після капітуляції Німеччини, коли тисячі молоді опинилися на еміґрації без матеріяльного забезпечення. В Німеччині й Австрії охоплено студентів за роками: 1945-46 — 290, 1946-47 — 490, 1947-48 — 588, 1948-49 — 748, 1949-50 — 471, 1950-51 — 105, разом 2 692 річних стипендій на суму 527 244 р. м., 185 031 д. м. (від грошової реформи по кінець 1950 р.) і 228 976 австр. шилінґів. Від грудня 1948 КоДУС допомагає також молодим науковцям. Заходами Преосвященного Бучка, КоДУС-у й його представництв виєднано досі 139 стипендій за межами Німеччини й Австрії. На Укр. Наук. Фонд при ЦПУЕ КоДУС виплатив 163 895 р. м. і 1 970 д. м.

Усі видатки КоДУС покривав з пожертв укр. громадянства й користувався допомогою Преосвященного І. Бучка, ЗУАДК, Укр. Конґресового Комітету й Фонду Допомоги українців Канади.

ЦЕСУС після війни. Перемога большевиків не тільки знищила після поновної окупації студентське життя на укр. землях, але й спричинила занепад студентських т-в у Чехії, Австрії й Сх. Німеччині. Студентське життя довелося будувати від основ. Новим осередком став Мюнхен. Після підготовної роботи в грудні 1945 р. постав Центр. Еміґраційний Союз Укр. Студентства (ЦЕСУС), а незабаром відновила свою діяльність і давня Управа ЦЕСУС. Справа ускладнилася в зв’язку з політ. розходженнями еміґрації. На дві різні студентські централі здобули вплив два різні політ. середовища. Однак за посередництвом давніх студентських діячів у червні 1947 р. сталося об’єднання обох централь на спільному з’їзді, який для підкреслення його значення дістає назву Всестудентського З’їзду (4). Студентство затримало давню назву, відмічаючи цим вагу 25 — річної традиції. Під кінець 1947 р. ЦЕСУС об’єднав 31 студентське т-во з 10 держав із 2 721 студентами. Для поглиблення праці ЦЕСУС скликав у травні 1948 1 Студентський Ідеологічний Конґрес, на якому відбулася в атмосфері справжньої толеранції конфронтація поглядів різних студентських ґенерацій, течій, займанщин та різних ідеологічних угруповань. Доповненням СІКонґресу був Високошкільний Тиждень (VIII. 1948).

В цю добу студентської діяльности слід відзначити досить жваву видавничу роботу. Ще до об’єднання еміґраційний ЦЕСУС видавав »Студентський Шлях« (1946 — 47), »Вісник ЦЕСУСа« (1946 — 47) та »Звено — укр. мист. фронт молодих«. Свої журнали мали навіть поодинокі громади. В цей час разом з’являлися 23 різні студентські органи. Після об’єднання централя видає друкований »Студентський Вісник« (1947 — 49, через фінансові труднощі з’явилося тільки 3 випуски).

Грошова реформа в Німеччині (1948), масова еміґрація за океан, як і закінчення студій багатьма студентами спричинили ослаблення праці ЦЕСУС.

В. Янів


Література. Пласт: Тисовський О. Життя в Пласті. Л. 1921; Зленко П. — Козицький Д. Матеріяли до бібліографії укр. пластової літератури. Прага 1935; Наріжний С. Розділ Пласт. Укр. Еміґрація. Прага 1942; Старосольський Ю. Велика Гра. Мюнхен 1948.

Ідеологічні рухи: Родан. Виховна організація укр. молоді Орли. Бюлетень ТУСК Обнова, VII — VIII. Мюнхен 1948; Перейма Є. Обнова вчора й сьогодні. Бюлетень ТУСК Обнова, IX — XII. Мюнхен 1948; Мартинець В. Первопочатки організованого націоналізму. Від УВО до ОУН. 1949; Річицький В. З історії СУМ-у. Лондон 1949.

Студентство: З історії укр. молоді в Галичині 1871 — 84. ЗНТШ, LV. Л. 1903; Кузеля З. Іст. огляд життя в студентських укр. організаціях. Л. 1908; Звіт з діяльности т-ва Укр. Студентський Союз. Л. 1912; Ювілейний збірник УА Т-ва Січ у Відні. Над синім Дунаєм, за ред. Грицая О. і Марітчака Т. Відень 1922; Мілянич С. Життя і праця укр. студентства під Польщею. Студентський Шлях. Л. 1931; Альманах Союзу Підкарпатських Руських Студентів. Прага 1931; Альманах укр. студентського життя в Кракові. Кр. 1931; Янів В. Звіт 1 голови СУСОП з діяльности репрезентації за рік 1931 — 32. Студентський Шлях. Л. 1932; Дужий М. — Янів В. З діяльности студентських секцій в р. 1932. Там же; Укр. студентський календар Чорноморе. В. 1933; Дужий М. Громадська діяльність укр. студентства в 1932 р. Студентський Шлях. Л. 1933; Фіґоль А. До історії культу укр. Термопілів. Там же; Штикало Д. За один рік. Там же; Укр. студентство в минулому й сучасному. ЦЕСУС. 1938; 3 минулого. Збірник, II. Праці Укр. Наук. Інституту. В. 1939; 20 років Укр. Академічної Громади. Прага 1940; Наріжний С. Укр. студентство на еміґрації. Укр. Еміґрація. Прага 1942; Кор. M. ОПУС із перспективи. Студентський Шлях. Мюнхен 1946; Мартинець В. Університет в катакомбах. Від УВО до ОУН. 1949.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.