[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 966-969.]

Попередня     Головна     Наступна

XV. ВИДАВНИЦТВА І ПРЕСА

1. Бібліографія
(ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ БІБЛІОГРАФІЇ)

Початки укр. бібліографії. Розвиток укр. бібліографії йшов тим самим шляхом, що й у Зах. Европі, беручи подекуди початок із списків дозволених і заборонених книг та бібліотечних каталогів. Перший такий »індекс книг істинних і ложних« є вже в »Ізборнику« 1073 р. п. н.: »О книгах, котория подобаеть чести, а се книги лживыи, их же не подобаеть чести«. Це в дійсності лише переклад, але зроблено його вже з деякою увагою до слов. обставин. Короткі бібліографічні нотатки трапляються вже в літописах княжої доби; з них найцікавіша згадка про бібліотеку при соборі св. Софії в Києві (1041), бібліотеку кн. Володимира Васильковича, що його літописець називає »великим книжником і філософом«, подаючи список книг, які він подарував різним церквам (під 1289 р. — крім якогось точніше не визначеного »великого збірника«, самі церковні книги). Цей літописний список можна доповнити ін. назвами книг, що збереглися до наших часів і зв’язані з ім’ям цього князя (разом бл. 50 томів). Більше книжкових каталогів різних, головне манастирських, бібліотек збереглося від пізніших часів, напр., Слуцького манастиря (XV ст.), Супрасльського (XVI ст.), львівської Ставропігії (1619), багато списків Київської Академії (XVII — XVIII ст.) і численних приватних бібліотек, зокрема укр. єпископів (С. Яворського з 1721, Д. Тупталенка, Т. Прокоповича й ін.) та козацької старшини.

З винаходом друкарства допоміжне бібліографічне значення мали друковані книгарські цінники книжок (львівської Ставропігії, Печерської Лаври, чернігівські та ін. XVII — XVIII ст.), а також інвентарні списки різних в-в (напр., „Gazette de Léopol“ 1776).

Першою свідомою спробою скласти бібліографічний показник укр. і сх.-евр. книг є »Оглавленіє книг, кто их сложил« кінця XVII ст., що належить перу якогось із київських учених, найпевніше, як доводив О. Соболевський, Єпифанія Славинецького. Це поважна, як на ті часи, бібліографічна робота, що не обмежується на впорядкуванні матеріялів за бібліографічними принципами, але подає й коротку оцінку творів. Тому Славинецького здогадно вважають батьком укр. бібліографії.

З XVIII ст. не збереглися ніякі бібліографічні праці поза бібліотечними каталогами, зате їх було чимало в XIX ст.

Розвиток і організація бібліографії в XIX ст. Бібліографи XIX ст. звернули свою увагу передусім на бібліографію стародруків XV — XVII ст., головне кириличних. Сюди належать показники кириличних стародруків рос. бібліографів В. Сопикова, Т. Кеппена, Н. Каратаєва, В. Ундольського (доповнення Я. Головацького), що збирали й укр. матеріял, та праці основоположника модерної укр. бібліографії Михайла Максимовича (»Книжная старина южно-русская«. К. 1849 — 50).

Другим видатним бібліографом того часу був Олександер Лазаревський, автор першого бібліографічного показника з українознавства (»Опыт указателя источников для изучения Малороссийского Края«, »Черниговские Губернские Ведомости« 1853 і окремо »Указатель источников«... І. П. 1856). В 1856 — 60 pp. Лазаревський видавав у Чернігові перший укр. книгознавчий часопис п. н. »Украинская Литературная Летопись«, де містив рецензії на нові укр. видання. Його працю продовжував граф Г. Милорадович (1859), що теж дав бібліографію чужих видань про Україну, та П: Єфименко. Всі вони гуртувались при ред. »Черниговских Губернских Ведомостей«.

Одночасно з цими бібліографами виступали галицькі бібліографи, що працювали при нововідкритій бібліотеці Нар. Дому в Львові, головне над бібліографією Галичини й ін. укр. земель в Австрії. Належить сюди Яків Головацький, що дав у своїй праці: »Галицько-руська бібліографія з 1772 по 1848« (»Галичанин«. Л. 1863) широку бібліографію Галичини як доповнення до бібліографії кириличних друків Ундольського, Антін Петрушевич (бібліографія Львова, Почаєва й ін.) і найвидатніший з них, може навіть найбільший досі укр. бібліограф Іван Е. Левицький, автор кількох капітальних праць, що в цілому обіймають загальну бібліографію Зах. України за 1772 — 1893 pp.

В 1861 — 62 два показники книг і статтей про Центр. та Сх. Землі й Галичину склав рос. бібліограф В. Межов (»Основа«), що згодом присвячував чимало уваги укр. бібліографії.

Перший показник до поодиноких областей Рос. держави видав 1846 — 52 pp. Й. Х. Штукенберґ. Слідом за цим з’явилося чимало бібліографічних показників щодо окремих укр. земель. Найраніший із них — це Ц. Монтандона про Крим (1834), з дальших, крім згаданих галицьких, слід назвати Н. Барбот де Марні (Поділля і Волинь, 1867).

Вже в першій пол. XIX ст. постають спеціяльні показники, присвячені окремим українознавчим ділянкам або темам. Перші автори — це чужинці, як І. Данилович, А. Повстанський і Кампц, що дали бібліографію Литовського Статуту (1823 — 29), далі виступають укр. автори (»Школьная библиография«, »Галичанин« 1863 і ін.).

У пол. XIX ст. постали також перші індивідуальні бібліографічні показники. Належать вони Н. Гербелеві (показники творів Є. Гребінки 1858, М. Гоголя 1857 і ін.) та Г. Данилевському (бібліографія Г. Сковороди, Г. Квітки-Основ’яненка і В. Н. Каразина. /967/ »Украинская Старина« 1866). Особливо видатними були праці Михайла Комарова (Комара), поруч І. Е. Левицького, найбільшого укр. бібліографа XIX ст. Йому належать бібліографії Т. Шевченка, І. Котляревського, М. Лисенка й ін. укр. діячів, а також »Бібліографічний покажчик нової укр. літератури 1798 — 1883«, »Укр. драматургія« й ін.

За браком окремих бібліографічних журналів, багато місця присвячували поточній укр. бібліографії тодішні українознавчі журнали, як »Основа«, »Киевская Старина«, »Правда«, »Зоря«, »Записки НТШ« і »Літ.-Наук. Вісник«. Деякі з них намагалися нотувати всю поточну укр. книжкову продукцію.

Укр. бібліографія XX ст. В XX ст., зокрема в 1920-их pp., бібліографія стає важливою частиною книгознавства. До цього розквіту спричинилося заснування наук. бібліографічних і бібліотечних установ і журналів.

З установ, що прийшли на зміну давнішим бібліографічним гурткам, як чернігівський і львівський, велику працю виконали Бібліографічна Комісія Наук. Товариства ім. Шевченка у Львові, Укр. Книжкова Палата у Харкові, Укр. Наук. Інститут Книгознавства в Києві, Бібліографічна Комісія Укр. Академії Наук у Києві і Всеукр. Бібліотека у Києві, що своєю діяльністю виходили поза рамки бібліографії, а також присвячували пильну увагу й ін. книгознавчим питанням.

У Центр. і Сх. Україні центром бібліографії була (з 1918 р.) Укр. Книжкова Палата в Харкові, головна установа для описової бібліографії й реєстрації всієї друкованої продукції України. В 1923 — 24 pp. Укр. Книжкова Палата стала видавати журнал »Книга« (ч. I— IV) з додатком »Библиографический Бюллетень Укр. Книжной Палаты«, в 1924 — 25 щомісячний критично-бібліографічний журнал »Нова Книга«, а з 1924 р. — »Літопис Укр. Друку«, орган держ. бібліографії, що успішно розвивався аж до 1930 p., коли був припинений за »націоналістичну діяльність« редакції й відновлений аж 1935 р. як »Літопис Друку УРСР«. »Літопис Укр. Друку« подавав бібліографію поточної книжкової продукції УССР і виходив спершу реґулярно як двотижневик, у 1927 — 28 — як тижневик, а потім нереґулярно як чвертьрічник і річник. Зате з 1929 p., крім »Літопису«, виходив »Картковий Репертуар«, що подавав для бібліотечного вжитку відбитки бібліографічних описів на картках, з 1937 р. під назвою »Бібліографічна Картотека Друку УРСР«. З додатків до »Літопису« слід згадати »Бюлетень Укр. Книжкової Палати«, »Додатки для видань поза межами УРСР«, »Преса« та »Статистика Книжкової Продукції УРСР«. Крім того, Укр. Книжкова Палата видавала окремими додатками (по 1931 р.) до »Радянського Книгаря« систематично опрацьовані бібліографічні показники п. н. »Книжкові Новини УРСР« (з 1929 p.), »Рекомендаційні списки« літератури на певні теми і »Бюлетень рецензій на книжково-журнальну продукцію УРСР« (з 1932 p.).

Деяким доповненням до цих публікацій були »Щотижневий бюлетень нових книжок Держ. В-ва України« (X. 1927) і »Щомісячний бюлетень нових книжок ДВУ« (X. 1927).

У зв’язку з цим слід згадати, що укр. публікації поза Україною реєстрували в Росії »Книжная Летопись« (Петербурґ, потім Москва, від 1907 p.), в Польщі „Urzędowy Wykaz Druków“ (Варшава 1927 і наступні pp.), в Чехо-Словаччині „Katalog Bibliograf“ (Прага).

Український Наук. Інститут Книгознавства (1923 — 30) мав завдання досліджувати й вивчати дисципліни книгознавства та об’єднувати бібліотечну роботу на Україні, влаштовував виставки, вів курси книгознавства й розвинув велику видавничу діяльність, випускаючи м. ін. найкращий дотепер укр. бібліографічний журнал »Бібліологічні Вісті«, при якому ред. Ю. Меженкові пощастило згуртувати майже всіх укр. книгознавців.

Бібліографічна Комісія УАН у Києві видавала в 1928 — 30 pp. »Укр. Бібліографію«, а Всенар. Бібліотека України в Києві — цінні фахові журнали »Бібліотечний Журнал« (1925 — 27), »Журнал Бібліотекознавства та Бібліографії« (1927 — 29) і »Бібліотечний Збірник«.

З ін. бібліографічних установ слід ще згадати Одесу (з 1911 p.), Дніпропетровське й Вінницю з філією Всенар. Бібліотеки України, що видавали свої бібліографічні органи. Інтенсивно розвинулася книгознавча преса (»Книгар«, »Книжковий Бюлетень«, »Книжний Вісник« та ін.), що присвячувала багато місця бібліографії (див. Огляд книгознавчих дослідів).

Починаючи з 1932 p., большевицький уряд зліквідував майже всі укр. книгознавчі установи й в-ва, а укр. бібліографів у межах УССР виарештував. Відновлені установи й публікації були вже ведені в чисто партійному дусі.

Зах. Україна й еміґрація не занедбували також бібліографічних студій. Бібліографічна Комісія НТШ у Львові (1909) дала першу видатну спробу організації укр. бібліографії й видала друком, головне заходами М. Грушевського, І. Кревецького і В. Дорошенка, 8 томів »Матеріялів до укр. бібліографії«. Заходами Бібліографічної Комісії і Укр. Т-ва Бібліографів у Львові виходила за ред. Є. Ю. Пеленського »Укр. Книга« (1937 — 39), що подавала поточну зах.-укр. бібліографію.

Крім вищезгаданих, станиславівська »Книжка« публікувала (1921 — 23) за ред. І. Калиновича окремим додатком »Всеукр. Бібліографію«, Т-во »Просвіта« випускало списки книжок, а в 1928 — 29 pp. у Львові виходив часопис »Що читати?« Укр. Т-во Прихильників Книги у Празі реєструвало в своєму органі »Книголюб«, що виходив 1927 — 32 pp. за ред. С. Сірополка, поточну бібліографію з україніки і укр. видання в Чехо-Словаччині.

З приходом большевиків до Галичини в 1939 р. припинилася й діяльність львівських бібліографічних установ. Під час другої світової війни вийшло лише два річники »Укр. Книги« та кілька чисел »Укр. Книгознавчої Бібліотеки« в Кракові.

Після війни на еміґрації відновлено діяльність Бібліографічної Комісії НТШ, при якій створено окремий Бібліографічний Інститут, що видав »Ucrainica в зах.-евр. мовах« і готує бібліографію українознавства. На еміґрації працює також Бібліографічна Комісія УВАН.

Стан укр. бібліографії нині виглядає так: нема достатньо опрацьованої загальної /968/ бібліографії України, хоч досить повно зіставлено бібліографію стародруків, головне кириличних, далі бібліографію Галичини, Центр. і Сх. України за 1917 — 35 pp. Крім того, опрацьовано низку обласних бібліографій: Київщина (В. Різниченко, В. Монтрезор, М. Шарлемань, Ф. Титов, В. Лукомський і ін.), Чернігівщина (В. Різниченко), Катеринославщина (Д. Чернявський), Херсонщина (А. Леонтьєв, А. Маркевич, Л. Чижиків), Полтавщина (К. Дубняк), Харківщина (І. Установ, Д. Багалій), Донеччина (А. Стефанов, В. Богачів), Волинь (П. Тутковський, В. Ласкарьов, Й. Гофман, Є. Ганіш), Поділля (А. Прусевич, О. Бируля, В. Атамановський, Н. Співачевська й ін.), Полісся (3. Пенкіна, П. Тутковський), Галичина (крім згаданих Головацького, Петрушевича і Левицького, багато ін., головне Ю. Никифорчук, І. Калинович, Є. Ю. Пеленський та ін.), Буковина (Й. Полек, Е. Ганслік, В. Сімович), Закарпаття (стародруки А. Петрова і Є. Перфецького, географічна Й. Краля), Крим (Г. Геннаді), Кубань (Є. Д. Феліцин, Б. Городецький), Зелений Клин (3. Матвіїв). Краєзнавчу бібліографію другого ступеня, дуже солідно опрацьовану, хоча без Зах. України, зібрав Ф. Максименко (»Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України 1847 — 1929. Список бібліографічних праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Басарабії, Дону й Криму«, К. 1930). Огляд чужоземних подорожей, по Україні дали Аделюнґ, В. Кордт (1926) і В. Січинський.

З показників, що обіймають усе українознавство, слід назвати, крім згаданого вже, О. Лазаревського, ще Д. Дорошенка (1904, 2 вид. п. н. »Покажчик нової укр. літератури в Росії за 1798 — 1897 р.«, Прага 1925) та С. Єфремова (»Українознавство«, К. 1920).

За 1925 — 29 pp. дуже точні огляди майже всіх ділянок українознавства подавала київська »Україна«.

Показник укр. наук. бібліографії за кордоном за 1921 — 31 pp. видав П. Зленко (Прага 1932), бібліографію укр. книги в Німеччині (1939 — 42) подав Б. Романенчук.

З окремих ділянок українознавства мають бібліографічні показники такі ділянки: книгознавство (Л. Биковський), преса (В. Ігнатієнко), в тому числі й показники змісту найважливіших укр. журналів, філософія (Д. Чижевський, І. Мірчук), церква (В. Заїкин, З. Кузеля 1930), мова (І. Огієнко, О. Колесса, Л. Червінська і А. Дикий, Є. Тимченко, М. Семенів, З. Кузеля, Я. Рудницький, бібліографія другого ступеня: Є. Ю. Пеленський), побут (Б. Грінченко, капітальна праця О. Андрієвського, М. Сумцов, Р. Кайндль, З. Кузеля, Ф. Савченко), література (М. Возняк, С. Єфремов, М. Комаров, В. Перетц, П. Филипович, В. Шпілевич, І. Айзеншток, О. Лейтес і М. Яшек та ін.), пластичне мистецтво (М. Голубець, В. Січинський, В. Залозецький), ґраверство (П. Попов), друкарство (Ф. Титов, П. Попов, С. Маслов, І. Огієнко), музика (Ф. Колесса), театр (Д. Антонович), археологія (В. Антонович, С. Магура, Я. Пастернак), історія (Д. Багалій, Д. Дорошенко, П. Клепацький, І. Калинович (за 1914 — 23 pp.), О. Гермайзе, І. Крип’якевич, М. Кордуба (1917 — 31), М. Андрусяк, Б. Крупницький (1921 — 41), Л. Фінкель і ін.).

Питанням визвольної боротьби України присвячені показники П. Зленка (УСС, Зимовий Похід, Петлюра, Крути), І. Калиновича (УСС), І. Крип’якевича, А. Фіґоля (Крути), І. Шендрика (СС) і О. Думина (1937). Із суспільних наук — статистика (Г. Машкін), демографія (В. Резніков), соціялізм і комунізм (М. Драгоманів, І. Калинович), п’ятирічка (І. Красницький та А. Раїсов), фінанси (Н. Масленіков), комунальне господарство (Н. Карцева та М. Стельмашенко), право (М. Чубатий, А. Кристер, Л. Окіншевич), шкільництво і педагогія (М. Ваврисевич, З. Кузеля, Ф. Лісник, В. Масальський), дошкілля (Ф. Лісник, Родников), Пласт (П. Козицький), юні піонери, ліквідація неписьменности (В. Кириленко, В. Рихліцький), Т-во »Просвіта« (І. Калинович). З точних наук: математика (М. Чайковський), фізика (О. Ґольдман), геологія (П. Тутковський, Г. Радкевич, О. Бируля, Н. Воробйов), гідрологія (П. Тутковський та Є. Оппоків), метеорологія (Д. Педаєв), ботаніка (Д. Зеров, М. Копачевська, В. Монтрезор), зоологія (Ф. Кеппен, М. Шарлемань, Д. Белінґ), антропологія (Ф. Вовк, М. Ткач), географія (С. Рудницький, К. Дубняк), картографія (П. Тутковський). З прикладних наук — медицина (П. Тутковський, А. Прусевич, М. Малкін), хліборобство (К. Дубняк, П. Тутковський, О. Яната), техніка (К. Симінський).

Останніми часами укр. бібліографи звертають увагу також на позаукраїнські питання, зокрема опрацьовуючи бібліографію Сходу (журнал »Східній Світ«, бібліографічний показник »Туреччина« Л. Биковського 1940) і на слов. філологію. Зокрема докладно опрацьовано бібліографію нац. меншостей на Україні (німці, жиди, греки, болгари) та культурних взаємин із чужинцями, зокрема бібліографію перекладів творів визначних чужих письменників на укр. мову, як Шекспіра (І. Франко), Ґете (В. Дорошенко), Міцкєвіча, Словацького, Турґєнєва й ін.

Найдокладніше опрацьована індивідуальна бібліографія, що обіймає видатніших діячів. Найкраще досі опрацьовані такі особові бібліографії: В. Антоновича (М. Ткаченко), Д. Багалія, О. Барвінського (І. В. Левицький), Ф. Вовка (Г. Вовк), М. Вовчка (О. Дорошкевич), М. Гоголя, Є. Гребінки, М. Грушевського (І. Е. Левицький, Д. Балика), Д. Дорошенка, М. Драгоманова (М. Павлик), С. Єфремова, Г. Квітки-Основ’яненка (Г. Данилевський, М. Баженов і взірцева В. Тарновського), О. Кобилянської (В. Сімович, В. Дорошенко, Б. Якубський), М. Комарова, О. Кониського (В. Доманицький), М. Костомарова (О. Николайчик, Д. Язиков, Д. Дорошенко), І. Котляревського (М. Комаров, О. Горецький), М. Коцюбинського (О. Горецький, І. Лакиза, С. Єфремов), А. Кримського, В. Кубійовича, П. Куліша (Д. Балика, В. Дорошенко, П. Зайцев, Є. Кирилюк, В. Левицький-Лукич), О. Лазаревського (М. Ткаченко), М. Левитського, І. Нечуя-Левицького, Б. Лепкого (3. Кузеля, Є. Ю. Пеленський), Ю. Липи, В. Липинського, М. Лисенка (М. Комаров), А. Лободи, М. Максимовича (Понамарьов), С. Маслова, І. Мечникова, П. Мирного, Ю. Нарбута (Ф. Ернст, Я. Стешенко), І. Огієнка, Є. Оппокова, В. Перетца, А. Петрова, М. Петрова, А. Петрушевича, О. Потебні (Е. Вольтер, К. чехович), С. Руданського (М. Комаров, І. Франко), С. Рудницького (Л. Биковський), Г. Сковороди (Г. Данилевський, Д. Багалій, Л. Чижиків, В. Заїкин, Д. Чижевський, Д. Олянчин), Ф. Скорини, М. Скрипника, /969/ М. Сумцова, П. Тутковського, о. Ю. Федьковича, І. Франка (М. Павлик, С. Єфремов, В. Дорошенко, К. Довгань, Я. Гординський, О. Парадиський), Л. Хавкіни, М. Черемшини (А. Музичка, Є. Ю. Пеленський), П. Чубинського, Л. Шаповала, І. Шараневича, М. Шашкевича (І. Окіншевич, Є. Ю. Пеленський), Т. Шевченка (загальні М. Комаров, М. Яшек, О. Багрій, В. Дорошенко, П. Богацький, О. Грушевський, І. Айзеншток, Ю. Меженко, Д. Дорошенко, спеціяльні: М. Сумцов, Ю. Меженко, переклади: О. Багрій, С. Чілінґіров, М. Мандрика, Л. Луців, Л. Арасимович, бібліографія другого ступеня: М. Ясинський, Є. Ю. Пеленський), І. Шовгенева (Л. Биковський), К. Широцького, В. Щербини, Ю. Яворського, Т. Яновського і ін.

Окремо слід відзначити бібліографічні праці й огляди укр. і чужинних науковців у чужомовних наук. виданнях, зокрема журналах, що інформували чужинний світ про укр. публікації з різних ділянок українознавства. Згадаємо тут тільки найважливіші: „Zeitschrlft f. österr. Bibliographie“ (Відень 1907 — 09, реферував З. Кузеля), „Osteuropäische Bibliographie“ (Бресляв 1920 і далі за 1921 — 23 pp.), „Slovanská Knihověda“ (Прага 1931, С. Сірополко), „Globus“ (Бравншвайґ 1904 і далі, реферував Р. Кайндль), „Archiv f. slav. Philologie“ (Берлін, Яґіч 1876 і Пастрнек 1892), „Zeitschrift für Slav. Philologie“ (Берлін, Л. Білецький, М. Вольтнер, В. Ганцов, М. Ґудзій, Я. Рудницький), »Rocznik Slawistyczny« (Краків 1909 і наступні, реферував З. Кузеля), »Revue des études slaves« (Париж, І. Борщак, Б. Унбеґавн), »Slavische Rundschau« (Прага, Л. Булаховський, О. Гермайзе, М. Гехтер, Д. Дорошенко, Я. Пастернак, П. Савицький та ін.), »Indogermanisches Jahrbuch« (О. Гуєр, Й. Зубатий), »Germanoslavica« (Д. Дорошенко), »Le Monde Slave« (Париж, І. Борщак, Д. Дорошенко, Ф. Савченко, О. Шульгин), »Slavonic Review« (Лондон, А. Волошин), »Zeitschrift f. österr. Volkskunde« (Відень 1894), »Osteuropäische Forschungen« (M. Яворський), »Jahrbücher f. d. Gesch. Osteuropas« (Бресляв, Є. Ганіш, Б. Крупницький, І. Лоський), »Zeitschrift f. osteurop. Geschichte« (Берлін, Д. Дорошенко, М. Кордуба); »Йомсбурґ« (З. Кузеля), »Revue historique« (Париж, І. Борщак, І. Ґотьє), »Mitteilungen d. Ukr. Wiss. Institute« (Берлін, Д. Дорошенко, В. Залозецький, І. Мірчук), »The Ukrainian Quarterly« (Нью-Йорк).

Із книжкових видань слід відзначити »Index bibliographicus« Ліґи Націй (Женева 1925), »Die Geschichtswissenschaft in Sowjet-Russland 1917 — 27« (1928) і праці Р. Й. Кернера (»Slavic Europe... Ukraina«, Кембрідж 1918), Вікторова-Топорова про ucrainica французькою мовою за 1917 — 30 pp., К. Менерта (»Die Sowjetunion 1917 — 32«), І. Борщака (»L’Ukraine dans la littérature de l’Europe occidentale«, Париж 1935) і М. Кордуби (»La littérature historique ukrainienne en Pologne et dans l’emigration ukr.«, Варшава 1929, і »La littérature historique sovietique-ukrainienne«, Варшава 1938).

Окрему групу українознавчих показників становить »ukrainica« чужими мовами. Перший такий показник склав Г. Милорадович, згодом зібрали багато матеріялу І. Калинович, З. Кузеля і ін., повні показники україніки видали останніми часами Федір Савченко (1918), найбільше заслужений на цьому полі Ілько Борщак (1934, обидві французькою мовою) та Є. Ю. Пеленський (1948, англ. і нім. мовами). З окремих показників слід згадали праці М. Гнатишака (ukrainica в Німеччині), Калиновича (в Англії), В. Горленка (в Голляндії), Е. Колодзєйчика (в Польщі), П. Руліна, B. Сиповського, С. Вознесенського, М. Ясинського і М. Сагарди (в Росії).

Помітний розвиток укр. бібліографії викликав потребу опрацювати бібліографію бібліографій, себто — другого ступеня. Короткі зіставлення дали в своїх працях І. Е. Левицький, Д. Дорошенко, С. Єфремов, І. Калинович, С. Сіропопко й ін. Зокрема цим зайнявся в своєму огляді П. Сімоні, ширшу спробу зібрати бібліографію бібліографій зробив М. Ясинський (до 1924 р. і за 1926 — 28 pp.), першу на свій час більш-менш повну бібліографію укр. бібліографії склав Є. Ю. Пеленський. Крім того, з’явилося кілька спеціяльних бібліографій другого ступеня, з яких найважливіша бібліографія краєзнавчої бібліографії М. Максименка, мовознавчої — Є. Ю. Пеленського і Т. Шевченка — М. Ясинського.

На 1920 — 31 pp. припадає велика праця укр. бібліографів над поглибленням теорії бібліографії. Їй був присвячений збірник »Бібліографія на Україні« й багато статтей у книгознавчих журналах, зокрема в »Бібліологічних Вістях«. З бібліографів-теоретиків слід згадати Ю. Меженка, М. Годкевича, С. Маслова, М. Ясинського, К. Довганя, М. Куфаєва, М. Сагарду та ін. Зокрема досить ґрунтовно розроблені питання дуже складної бібліографії укр. стародруків (праці І. Огієнка, С. Маслова, Є. Ю. Пеленського та ін.), даліпреси (В. Ігнатієнко), друків летючок (М. Сагарда) й ін.

Про розвиток укр. бібліографії говорять такі дані: в перших pp. XX ст. Сімоні зібрав усього кількадесят позицій, в 1924 р. Ясинський зібрав уже понад двісті, за дальших десять років Є. Ю. Пеленський у своїй книзі — 2 400 позицій. Сьогодні число укр. бібліографічних показників перевищило 3 000.

Є. Ю. Пеленський — З. Кузеля

Література: Симони П. Малорусская библиография. Энциклопедический словарь Брокгауза-Ефрона. 2 вид. VI; Ковалевський Ю. Бібліографія й Укр. Бібліографічний Інститут. К. 1919; Літопис Укр. Друку. Х. 1924 — 30; Ясинський М. Головні моменти з історії укр. бібліографії. Бібліотечний Збірник, III. К. 1927; Ясинський М. Бібліографічна робота на Радянській Україні. Журнал Бібліотекознавства і Бібліографії, І. К. 1927 (1926 р. і окремо), за 1927 — 28 pp. — II і III; Годкевич М. Организация библиографической работы на Украине. Библиография в СССР. Х. 1928; Українська бібліографія, І. Методичний Збірник. К. 1928; Бібліографічний Збірник. Х. 1930; Биковський Л. Книгознавство, бібліографія та бібліотекознавство. Каліш 1933; Пеленський Є. Ю. Бібліографія укр. бібліографії. Л. 1934; Пеленський Є. Ю. Украинская Литературная Летопись. Укр. Книга, І. Л. 1938; Кузеля З. Організація наук.-інформаційної праці за кордоном. Наук. Збірник УВУ. Мюнхен 1948.

Попередня     Головна     Наступна