[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 981-1003.]

Попередня     Головна     Наступна





4. Преса



Загальна характеристика. Преса не тільки інформує читача, а й виховує його ідейно-політично. Особливо велика була і є виховна роля укр. преси, бо в наслідок окупації України кількома чужими державами нац.-політ. виховання народу великою мірою припало пресі. Це добре розуміли не тільки українці, а й окупантська влада, яка раз-у-раз робила спроби зорганізувати свої пресові органи для українців і укр. мовою. Особливо це стосується до поляків, росіян і австр. уряду; проте жадного впливового й тривалого органу таким способом не постало.

Навпаки, незалежна укр. преса, не дістаючи ні від кого підтриму, а дуже часто зазнаючи великих обмежень, переслідувань і прямих заборон, розвивалася дедалі сильніше й здобувала чимраз більший авторитет, відбиваючи боротьбу різних світоглядів, ідей і політ. програм. Темпи розвитку укр. преси в ті часи, коли вона діставала хоч малі можливості існування, загальний образ її розросту, збільшення накладів, розгалуження і спеціялізації за останні 100 років подивугідні.

Історія укр. преси майже зовсім не вивчена. Єдина праця, що охоплює весь її розвиток, написана Аркадієм Животком; але це радше збірка матеріялів, ніж синтетичний огляд. Коротші огляди дали В. Ігнатієнко, І. Кревецький і З. Кузеля. Майже не розкриті зв’язки преси з історією громадської думки і політ. світоглядів. Під сов. окупацією вивчення історії укр. преси неможливе з політ. причин, еміґрація не може виконати цю працю через брак архівів і бібліотек укр. преси. Тому в дальшому подається переважно головний фактичний матеріял, якому часто бракує узагальнень і причинових пояснень. Все таки можна відзначити деякі характеристичні риси розвитку укр. преси, а саме:

1. При досить пізньому початку укр. преси, зумовленому колоніяльним станом України, незвичайно швидкий розвиток укр. преси і многобічна диференціяція її як за політ.-програмовими ознаками, так і за типом читацтва.

2. Здебільшого реґіональний характер органів преси, призначених або примушених ширитися тільки в межах однієї даної займанщини, — чи то рос., чи то /982/ австр. або поль. тощо, а часто орієнтованих на ще вужчу місцевість. Тільки небагатьом органам, і то частіше літ.-громадського, а не безпосередньо політ. характеру щастило всупереч перешкодам набувати загальноукр. резонансу (насамперед, »Літературно-Науковий Вісник«, »Діло«, »Рада«). Попри це — чимраз сильніше і свідоміше усоборнення преси в мові, складі співробітників і політ. програмі в її головних виявах.

3. Попри реґіональний характер органів преси, типово для укр. преси, що в суті в ній відбивається єдиний для всієї країни процес кристалізації політ. думки і боротьби ідейних напрямів, в яких би окупаціях преса не виходила, — з різницею в часі або в частковому пристосуванні до місцевих обставин, звичайно постільки, поскільки вільна укр. преса взагалі була можлива в цих окупаціях. Це дає змогу збудувати єдину історію укр. преси, а не окремі історії її в Придніпров’ї, Галичині, Буковині тощо.

4. Особливістю укр. незалежної преси завжди був дуже щільний зв’язок із читацтвом, зв’язок не тільки духовий, а й матеріяльний. Укр. преса майже ніколи не мала великих меценатів, а трималася безпосередньо на допомозі читачів. Це не могло не позначитися на характері більшости періодичних видань.

5. Укр. преса раз-у-раз наражалася на заборони або утиски. Те саме видання часто мусіло змінювати назву чи відповідального редактора або припинятися на якийсь час. Тому для укр. преси характеристична велика кількість недовготривалих органів, а в існуванні довготривалих нерідко заходили довші чи коротші перерви.

Початки української преси. Зародок укр. преси можна вбачати в тих друкованих універсалах гетьмана І. Виговського (1657 — 59), розсиланих козацькій старшині, в яких уміщували не тільки накази й розпорядження, а й поточні вісті. Обставини безнастанної війни, а далі чимраз сильнішого гніту рос. уряду не дали цим зародкам розвинутися в укр. пресу. Перші періодичні пресові видання з’являються на Україні геть пізніше і чужими мовами (»Gazette de Léopol« — Львів 1776; »Харьковский Еженедельник« — Харків 1812, щоденний »Одесский Вестник« — Одесі 1828 — 29, щоденна »Lemberger Zeitung« під ред. М. Гарасевича, офіціоз намісництва, що виходив (згодом поль. мовою) до 1939 p.). Уся ця преса, як і засновані по всіх губ. містах від 1838 р. »Губернские Ведомости« своїм змістом були далекі від укр. проблематики, маючи здебільшого офіційно-інформаційний характер. Тільки згодом і зрідка деякі з них виявляли інтерес до матеріялів історично-краєзнавчого характеру (чернігівські, подільські).

Початки романтизму і укр. культурно-нац. відродження позначені спробою видавати журнали, що мали б хоч почасти місцевий характер. Ця спроба зв’язана з культурним осередком, що утворився в Харкові навколо університету. Наук.-літ. журнал »Украинский Вестник« (1816 — 19) виходив тут з активною участю Є. Філомафитського (1791 — 1831), Р. Гонорського (1791 — 1819), О. Складовського (1793 — 1831), Г. Квітки-Основ’яненка і П. Гулака-Артемовського; він містив чимало статтей з укр. іст. тематикою рос. мовою, а також окремі вірші й монологи укр. мовою; журнал мав наклад 350-500 примірників, але з початку 1820 р. був заборонений рос. цензурою, потім відроджений, але ненадовго під назвою »Украинский Журнал« (1824 — 25). 1816 р. виходив у Харкові ще »Харьковский Демокрит«, видаваний В. Масловичем (1793 — 1841), що мав характер літ. і сатиричний.

В часи Миколи I в Росії, Франца II і Фердінанда II в Австрії не було умов для укр. преси, і вона обмежується на появі неперіодичних альманахів, переважно літ., почасти також наук.-критичного характеру, здебільшого теж двомовних, але з чимраз більшою перевагою укр. мови: »Украинский Альманах« О. Шпигоцького й І. Срезневського 1831; »Утренняя Звезда« 1834; »Запорожская Старина« І. Срезневського 1833 — 38; »Киевлянин« М. Максимовича — три книги 1840, 1841, 1850; »Ластівка« Є. Гребінки 1841; »Сніп« О. Корсуна 1841; »Молодик« І. Бецького — 4 книги 1843 — 44; »Южный Русский Сборник« А. Метлинського 1848; »Хата« П. Куліша 1860; у Галичині М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький заплянували були альманах »Зоря« 1834, а після того, як цензура не допустила його до друку, видали 1836 р. у Будапешті (з датою 1837) »Русалку Дністрову«; І. Головацький видав 1846 — 47 pp. два випуски »Вінка русинам на обжинки«. В цих альманахах досить яскраво оформилася і виявилася ідеологія укр. романтичного народництва.

Обставини змінилися в Австрії в наслідок революції 1848 р. Органом Головної Руської Ради у Львові стає перший укр. тижневик »Зоря Галицька« з накладом 4 000 примірників під ред. А. Павенцького (1848 — 89) при співпраці А. Петрушевича, А. Могильницького, /983/ Б. Дідицького, Г. Шашкевича, Й. Лозинського, Й. Левицького, Р. Моха, І. Гушалевича. Уже в першому числі часопису (15. V. 1848) були проголошені гасла нац. окремішности і едности українців. »Зоря Галицька« пережила заснований тоді ж у Львові »Dnewnyk Ruskyj« польонофільської орієнтації (ред. І. Вагилевич), політ. »Новини« (1849) і літ. »Пчолу« (1849) І. Гушалевича (1823 — 1903), але в обставинах реакції після 1848 р. вона переходить від 1850 р. у руки москвофілів (І. Гушалевича, Б. Дідицького, С. Шеховича), звужується до самих літ. тем (1853), на короткий час повертається до укр. нар. мови за редаґування М. Савчинського (1854), але вже не може піднестися й припиняється 1857 р. Довше проіснував заснований 1849 р. у Львові М. Устияновичем »Галичо-Руський Вісник«, потім перенесений до Відня, під ред. І. Головацького, а потім Ю. Вислобоцького (до 1866 p.), але він не мав великого громадського значення, особливо коли 1850 р. став півофіціозним »Вісником для Русинов Австрійской Держави«. Урядові офіційні бюлетені виходили в Чернівцях для Буковини і в Будапешті для Закарпаття (обидва 1850 p.), а в Відні появлявся (1854 — 58, 1872 — 1918) »Вісник Законів«.

В 1850-их pp. у Львові виходив перший на Україні жіночий журнал »Лада« (1853), видаваний С. Шеховичем (1829 — 72), але так само, як і ін. видання цього часу — »Семейная Бібліотека« (1855 — 56) того ж Шеховича, »Церковная Газета« (1856 — 58) під ред. І. Раковського і ін., він провадився незграбним »язичієм« москвофільського характеру, був далекий від вимог часу й місця і незабаром захирів.

1860 — 80-і pp. Вирішальне значення в розвитку укр. громадської думки і в кристалізації ідеології українофільства пол. XIX ст. мав місячник »Основа« (Петербурґ 1861 — 62), посталий з ініціятиви П. Куліша під ред. В. Білозерського (1825 — 99). Журнал, крім низки видатних літ. творів (Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Вовчка, П. Куліша, Л. Глібова та ін., тут дебютували С. Руданський, О. Кониський, Г. Барвінок й ін.), дав широке опрацювання проблем укр. нац.-культурного руху в літ.-критичних статтях П. Куліша, в іст. студіях М. Костомарова, які вперше дали синтетичне окреслення окремішности укр. народу, як також і П. Куліша, в соціяльно-екон. нарисах Т. Рильського, в низці статтей на теми укр. шкільництва, в бібліографічних замітках тощо. »Основа« мала широкий розголос не тільки в укр. колах, а й у чужих; ставлення до росіян, поляків, жидів було темою статтей і полемічних виступів М. Костомарова, П. Житецького, П. Куліша, В. Антоновича, і тут вперше широко опрацьовано ці проблеми. Противники »Основи«, щоб накликати урядову нагінку на журнал, закидали журналові не тільки сепаратизм, а навіть »руїнницький комунізм і фальшивий соціялізм«, але безпідставно.

В меншому маштабі програму »Основи« здійснював і заснований Л. Глібовим у Чернігові »Черниговский Листок« (1861). Одначе обидва органи незабаром припинилися: »Основа« восени 1862 р. через організаційні й матеріяльні труднощі, »Черниговский Листок« закрив уряд у серпні 1863 р. Укр. преса в межах Рос. імперії стала знову неможливою (Валуєвський циркуляр 1863 р.).

Навпаки, в Галичині в умовах нової австр. конституції для укр. преси вже не було формальних перешкод. У прямому програмовому зв’язку з поглядами »Основи« стоять видавані у Львові народовецькі журнали цього часу: »Вечерниці« Ф. Заревича (1835 — 79), К. Климковича (1835 — 81) і В. Шашкевича (1839 — 85), що їх вийшло 17 чисел (1862 — 63), »Мета« К. Климковича, що приділяла багато уваги укр. життю в підрос. Україні (1863 — 65. під кінець, від березня 1865 p., як політ. двотижневик), »Нива« К. Горбаля (1836 — 1903) наук.-літ. характеру (1865), »Русалка« В. Шашкевича при близькій участі О. Кониського (1866), політ. півтижневик »Русь« Ф. Заревича (1867), припинений поль. адміністрацією, друкований латинкою журнал »Siolo« П. Свєнціцького і, нарешті, далеко триваліша »Правда« (1867 — 80 і далі 1884), спершу декадник. /984/ потім тижневик, після півторарічної перерви в виданні, від 1872 р. — місячник. »Правду« редаґували послідовно Л. Лукашевич (1839 — 1882), І. Микита (1838 — 76), А. Вахнянин (1841 — 1908), О. Огоновський і В. Барвінський (1860-83); поступово вона наближалася до органу всеукр. значення, гідно завершуючи почате »Основою«. Тут друкувалися О. Кониський, П. Куліш, М. Вовчок, О. Стороженко, М. Старицький, О. Федькович, С. Воробкевич, М. Подолинський, О. Партацький, B. Навроцький, Ф. Заревич, В. Шашкевич, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманів, C. Руданський, В. Мова-Лиманський. Програма позитивістичного народництва, висунена »Основою«, була далі опрацьована в »Правді«, в наслідок чого стала можливою дальша диференціяція укр. культурного життя і перехід його на вищий щабель. Виділення радикалів із загального народництва було тим поштовхом, що спричинився до припинення »Правди«.

Тоді як народовецька преса, хоч і з великими труднощами, йшла вгору, москвофільська преса, в багатьох випадках субсидована безпосередньо рос. урядом, неухильно, хоч і поволі, занепадала. Найсоліднішим її органом був (москвофільський від 1866 р.) півтижневик (потім тричі на тиждень) Б. Дідицького »Слово« (1861 — 87), а поруч виходили ін. органи: »Буковинская Зоря« І. Глібовицького (1870 — 72), »Дом і Школа« І. Гушалевича, »НедЂля« О. Попеля, »Учитель« М. Клемертовича з додатком для дітей »Ластівка« (1861 — 81), ужгородський »СвЂтъ« і »Новый СвЂтъ« (1867 — 73) Ю. Ігнатка, К. Собова, В. Кимана і В. Гебеля, ведений мовою, близькою до нар., місячник для народу І. Наумовича »Наука« (1871 — 86, потім кілька разів відновлюваний). Аж до 1913 р. протримався »Галичанин« (з 1893 p.), заснований після багатьох ін. газет (»Пролом« 1881 — 82, »Новий Пролом« 1883 — 87, »Червоная Русь« 1888 — 91) О. Марковим (1849 — 1909), але що пізніше, то меншою ставала вага цієї преси. Не мала великого значення і преса »укр.-поль. угоди« (»Основа«, Львів 1870 — 72).

Паралельно з діяльністю »Правди« у Львові почалися спроби розбудувати укр., якщо не мовою, то хоч змістом пресу у Києві. 1874 р. редактором газети »Киевский Телеграф« (1859 — 76) став близький до Київської Громади Ю. Цвітковський (1843 — 1913). В його руках газета стала фактично органом Громади при найближчій участі В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Житецького, П. Кубинського, О. Русова, Ф. Вовка та ін. Жорстокі напади реакційної київської газети »Києвлянин« (1864 — 1920) і прямі доноси спричинили вже 1875 р. втрату »Киевского Телеграфа«, а далі, 1876 p., проголошено заборону всякого укр. друку в Росії, за винятком творів красного письменства (рос. правописом). Довелося знову повернутися до видання поодиноких альманахів: »Луна« О. Кониського, Київ 1881; »Рада« М. Старицького, Київ 1883; »Нива« — Одеса 1885; »Степ« — Херсон-Петербурґ 1886; »Складка« В. Александрова і Ц. Білиловського, Харків-Петербурґ 1887 — 1897 (4 книжки).

Справжнім укр. культурним осередком стала »Киевская Старина« (1882 — 1907), заснована на фонди В. Семиренка і почасти згодом В. Тарновського, під редакцією Т. Лебединцева (1826 — 88; потім редакторами послідовно були О. лашкевич, О. Лазаревський і Є. Кивлицький, В. Науменко; від часу редакторства Лазаревського журнал фактично став органом Старої Громади). Це був наук. місячник укр. історії, етнографії й літератури, що від 1897 р. містив і твори красного письменства укр. мовою (останній річник вийшов укр. мовою під назвою »Україна«). Журнал об’єднав навколо себе всі укр. наук. сили того часу, а щодалі, то виразніше звучали в ньому поруч із суто-наук. і приховані публіцистичні струни, не зважаючи на дуже сувору й причепливу цензуру.

У 80-их і почасти 90-их pp. виникає ряд рос. газет, що прихильно писали про укр. справи або мали українців у складі своїх редакцій: »Южный Край« (Харків 1881 — 1919), »Волынь« (1882 і далі), »Кубань« (Катеринодар 1882 — 85), »Южанин« (Миколаїв 1885 і далі), »Крым« (Симферопіль 1888 і далі), »Бессарабский Вестник« (Кишинів 1889 — 98), »Южный Телеграф« (Ростов н. Д. 1890 і далі), /985/ »Приазовский Край« (Ростов н. Д. 1891 — 1917), »Киевское Слово« (Київ, 1895 — 98) і »Киевские Отклики« (1897, далі під різними назвами до 1909 p.), »Приднепровский Край« (Катеринослав 1898 і далі).

В цей же період з’явилися перші гумористично-сатиричні журнали, спершу рукописні (»Помийниця« — Київ 1863; »Клепайло« і »Гомін«, він же під назвами »Фірман« і »Жельман« — Львів 1860-і pp.), а далі друковані — »Дуля« (Львів 1864), »Кропило« (Коломия 1869) і москвофільський »Страхопуд« (Львів 1863 — 68, потім відновлюваний 1880-1905).

Виданням »Правди« і »Киевской Старины« завершується початий »Основою« період розвитку загальноукр. преси більш-менш універсального характеру з ідеями позитивістичного народництва. Дальший період характеризується широкою диференціяцією преси, з одного боку, за типом видань, з другого боку, — за партійно-політ. напрямом.

1880 — 1905 pp. Цей період характеризується доволі широкою партійно-політичною і становою диференціяцією укр. преси. Москвофільська преса животіє увесь час головне завдяки рос. субсидіям, але. за винятком почасти Закарпаття, де москвофільство змішалося з угорською орієнтацією (»Карпат« М. Гомичкова 1873 — 86, »Листок« Є. Фенцика 1885 — 1903), майже зовсім не знаходила опертя в суспільстві й стояла на невисокому рівні. Більше значення мала відновлена під час »нової ери« (див. Історія) прихильниками компромісової угоди з поляками на крайовому галицькому ґрунті »Правда« (1888 — 98) під фактичною редакцією О. Кониського і О. Барвінського (1847 — 1927), цінна тим, що широко й об’єктивно описувала укр. життя під рос. займанщиною (замовчуючи неґативне в становищі українців під поляками) і залучила до праці видатні літ. сили з Центр. України. Австр. офіціоз поль. мовою »Gazeta Lwowska« від 1891 p. мав щоденний додаток укр. мовою »Народна Часопись« за ред. Березинського й К. Кахникевича (виходив до 1918 p.).

Найміцніше в той час стояла народовецька і близька до народовецтва преса. Від 1880 р. почала появлятися газета »Діло«, спершу півтижнево, потім (1883 — 87) через день, далі до 1939 щодня. Ініціятором заснування і до 1883 р. редактором »Діла«, довгий час провідної газети в Галичині, авторитетної і для всієї України, був В. Барвінський, а згодом редакторами були А. Горбачевський, І. Белей (1856 — 1921), В. Охримович (1870 — 1931), Є. Левицький (1870 — 1925), Л. Пегельський (1875 — 1950), Л. Весоловський (1881 — 1917), В. Кушнір (1881 — 1938) і — до ї-ої світової війни В. Панейко (* 1883). Газета, що друкувала авторів з усіх укр. земель, стояла близько до товариства Нар. Рада на чолі з О. Огоновським, пізніше — до Укр. Нац.-Демократичної Партії. Офіціозом цієї партії була »Свобода« (Львів 1897 — 1939), найпоширеніший за Австрії часопис, що відіграв поважну виховну ролю серед селян. Редакторами »Свободи« були послідовно до війни 1914 — 18 pp. Л. Цегельський, В. Лотоцький О. Борковський і О. Кузьма. Постання цієї партії було підготоване суспільно-політ. двотижневиком під ред. Є. Левицького і В. Охримовича »Будучність«, що виходив тільки один рік (1899 у Львові), але дуже прислужився до кристалізації політ. думки. Своїм напрямом і характером близькі до »Діла« були »Буковина« (1885 — 1918) у Чернівцях, що почала виходити двотижнево під фактичною редакцією О. Поповича (1856 — 1930) при близькій участі С. Смаль-Стоцького, а потім перетворилася на тижневик і на щоденник, особливо розбудувавшись за редакторства О. Маковея, і почасти »Наука« (1894 — 1914), двотижневик, а потім тижневик під ред. Ю. Чучми, потім В. Гаджеґи, а від 1901 р. — А. Волошина, що зберігала льокальний характер. »Свободі« на Буковині відповідала »Руська Рада« (1898 — 1908).

Побіч »Діла« і »Свободи« виходив у Львові проурядовий щоденник »Руслан« (1897 — 1914), проваджений О. Барвінським. Газета ця приділяла чимало місця культурно-літ. проблемам.

Від кінця 1870-их pp. починаються спроби радикалів зорганізувати свою пресу. Як це було з народовцями раніше, так тепер початки радикальної преси характеризуються несталістю й короткотривалістю видань, швидкою зміною назв, браком широких і постійних передплатників. Спершу ідеолог радикалізму М. Драгоманів знаходить собі трибуну в журналі »Академічного Кружка« »Друг« (1874 — 77), завдяки чому журнал рішуче відходить від москвофільства, а його співробітники І. Франко і М. Павлик переходять на радикальні позиції. Їх самостійний органмісячник »Громадський Друг« (1878) вийшов /986/ тільки двічі і був закритий, головне за протицерковні нотки; фактичним його продовженням були альманахи »Дзвін« і »Молот«. Через неможливість вільного друку в Галичині, М. Драгоманів засновує в Женеві свою »Громаду« в співпраці з М. Павликом і С. Подолинським (1850 — 91), але близькі до соціялізму ідеї цього видання і його виразно політ. характер, зовсім відмінний від звичного культурницького, не знайшли відгомону в суспільстві, і видання припинилося на п’ятій книжці (1876 — 82). Проте вплив цього видання на визволення укр. життя від вузько-обласного партикуляризму, клерикалізму й просвітництва як самоцілі був дуже великий. Цьому впливові завдячує своє оформлення укр. радикальна течія та поступ думки народовців.

У Галичині далі тривали спроби організації радикальної преси: 1881 — 82 pp. виходить під ред. І. Белея місячник »Світ«; 1888 р. під фактичною редакцією І. Франка — »Товариш«; 1890 — 95 — чисто політ. орган, офіціоз Укр. Радикальної Партії під ред. М. Павлика і І. Франка »Народи; короткочасний (1895 — 96) »Радикал« під ред. В. Будзиновського (1898 — 1935); нарешті тижневик (спершу двотижневик) »Громадський Голос« (1895 — 1939) під ред. В. Будзиновського, а далі М. Павлика. В »Громадський Голос« влився видаваний в Чернівцях 1897 р. двотижневик »Праця«.

Уже в »Громаді« і в »Праці« проявлялися елементи соц. ідей. Послідовніша соц. преса починає творитися на поч. XX ст. в Буковині й Галичині заходами підпільників-членів РУП (див. Історія), бо організувати таку пресу в умовах рос. режиму не було змоги. Редакція першого органу РУП »Гасло« (1902 — 03; 17 чисел) на чолі з Д. Антоновичем (1877 — 1945) перебувала в Києві, в Чернівцях справу провадили В. Сімович (1880 — 1944) і Л. Когут (1878 — 1948). В 1904 — 05 р. офіціоз РУП »Праця« виходив у Львові (14 чисел), містячи багато дискусійних матеріялів. З чужих часописів чимало українознавчого матеріялу приносив у 90-их pp. »Kurjer Lwowski« в часи редакційного співробітництва І. Франка. Успіх у читачів мали в цей час гумористично-сатиричні часописи у Львові: »Зеркало« (1882 — 83, 1886) і »Нове Зеркало« (1884 — 85) під ред. К. Устіяновича й співробітництві І. Франка, В. Коцовського й В. Масляка, »Зеркало« (1889 — 93) при співучасті К. Паньківського й Є. Олесницького і відновлене »Зеркало« (1906 — 08), вид. О. Дембицьким.

Рівнобіжно з партійно-політ. диференціяцісю преси йде станово-професійна диференціяція. Початки її сягають 1869 p., коли за ред. С. Шеховича організовано с.-г. часопис »Господар« (до 1872). Тепер постає низка журналів подібного типу, здебільшого короткотривалих, але деякі з них існували й довше, напр., львівський »Провідник Рільничих Кружків« (1886 — 1914), перемиський »Господар« (1898 — 1913), видавана НТШ »Часопись Правнича і Економічна« (1902 — 14), видаваний Крайовим Союзом Кооператив, а потім Крайовим Союзом Ревізійним »Економіст« (1904 — 14). Окремий характер мала преса »Просвіти»: спершу місячник »Письмо з Просвіти« під ред. О. Партицького і А. Вахнянина (1877 — 79), далі двотижнева »Читальнях (1893 — 94), а геть пізніше — від 1907 р. (до 1916 і 1921 — 22) »Письмо з Просвіти« (в 1923 — 27 р. п. н. »Народна Просвіта«) за ред. Я. Весоловського, Є. Озаркевича і Ю. Балицького. На його місці виходило з 1927 р. »Життя й Знання«, зокрема тепер постають започатковані різними середовищами часописи, призначені спеціяльно для селян або для робітників. З перших варті уваги близький до радикального напряму »Хлібороб« (Коломия 1891 — 93) під ред. І. Франка та І. Герасимовича, місячник »Селянин« (Нові Мамаївці на Буковині 1895 — 96), видаваний РУП »Селянин« (Чернівці-Львів 1903 — 05) під ред. С. Вітика; але найпопулярнішою з призначених для селянства газет стала »Батьківщина« (1879 — 96), заснована за ініціятивою й підтримом Ю. Романчука (1842 — 1923) у Львові. За цю газету йшла боротьба між партіями, і один час (1888 — 89) її редактором був М. Павлик, але далі газета знову перейшла на поміркованіші позиції.

Молодші і слабші були перші паростки робітничої преси: друкований латинкою орган марксистської групи М. Ганкевича, Ю. Бачинського та ін. — двотижневик »Robitnyk« (1897) під ред. І. Глинчака, пізніше заступлений офіціозом Укр. Соц.-дем. Партії »Воля« під. ред. М. Ганкевича і С. Вітика (1900 — 07). РУП видавала для робітників 1903 р. у Львові »Добру Новину«.

Студентську пресу започаткувала 1900 — 01 р. у Львові »Молода Україна«, відновлювана 1905 і 1910 р. Редакторами цього місячника, що виходив з ідеї самостійности України і мав величезний вплив серед молоді, були послідовно Л. Цегельський, В. Старосольський, В. Темницький, С. Баран і ін. (див. стор. 961).

Католицьку рел. пресу репрезентували »Руський Сіон«, »Душпастир«, »Посланник« і заснований митр. А. Шептицьким і о. П. Філясом »Місіонар« (1897 — 1944). Для духівництва виходила станова церковно — суспільна »Нива«, двотижневик (1904 — 14), потім місячник (1916 — 39).

Літературна і наукова преса. Інакше, ніж з політ. пресою, було з літературною. Партійний поділ тут ледве почався, як виявилася його недоцільність, і проведено об’єднання різних органів в один репрезентативний — »Літературно-Науковий Вісник«.

Спершу літ. життя купчилося навколо «Зорі«. Вона почала виходити від 1880 р. під ред. О. Партицького, спершу не відмежовуючись різко від москвофільства. Це становище змінюється від 1883 p., коли журнал нав’язує щільніший контакт із центр.-укр. літ. силами, що закінчується переходом журналу 1885 р. в руки Т-ва ім. Шевченка. Під ред. О. Калитовського, Г. Цеглинського, а особливо — в 90-их pp. — О. Борковського і В. Левицького (Лукича) журнал набирає характеру всеукр. репрезентативного органу. В цей час він переходить на фонетичний правопис і починає містити ілюстрації. В ньому друкуються І. Франко, О. Пчілка, Л. Українка, Б. Грінченко, /987/ О. Кониський, В. Самійленко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, Н. Кобринська, М. Вороний, О. Огоновський, М. Грушевський, А. Кримський та ін.

Обмежені можливості ілюстрованого часопису, з одного боку, і деякий консерватизм, з другого, не задовольняли письменників радикального крила, і вони роблять спроби організувати свій поважний журнал. З 1894 р. під ред. І. Франка починає виходити місячник »Житє і Слово«, що, крім красного письменства, велику увагу приділяв наук. та суспільно-політ. відділам і друкуванню іст. і етнографічних матеріялів.

Але обставини життя вимагали одного репрезентативного журналу, що охоплював би різні течії укр. літератури. З ініціятиви М. Грушевського в 1897 р. »Зоря« і »Житє і Слово« припиняють вихід, а натомість з 1898 р. появляється журнал, що його роля тоді була не менша, ніж у свій час »Основи«, — »Літературно-Науковий Вісник« (1898 — 1919). До ред. комітету ЛНВ належали М. Грушевський, О. Борковський, О. Маковей і І. Франко, але душею журналу були І. Франко і особливо М. Грушевський. Згодом велику ролю в житті й розрості журналу, що об’єднав справді всі без винятку укр. провідні культурні сили, відігравали О. Олесь, В. Гнатюк і Ю. Тищенко (Ю. Сірий * 1880). Журнал поєднував літ. і літ.-критичну частину з широким публіцистичним і політ.-екон. відділом, багато в чому визначаючи громадську думку. Уже першого року журнал мав 799 передплатників.

Ці журнали давали місце і наук. творам у формі, приступній для інтеліґентного читача. Від 1892 р. »Записки Наукового Товариства ім. Шевченка« дають початок укр. чисто наук. пресі. ЗНТШ редаґували Ю. Целевич, О. Барвінський, в 1895 — 1913 pp. M. Грушевський. За цей час вийшло 110 томів під його ред. ЗНТШ містили не тільки наук. праці, а й широкі огляди, рецензії, бібліографію, наук. хроніку. З початку XX ст. пом’якшали цензурні умови також у підрос. Україні. Журнал організувати не можна було, але вдалось видати низку неперіодичних збірників: »Хвиля за хвилею« (1900), »З-над хмар і долин« (1902), »Дубове листя« і »Літ. збірник пам’яті О. Кониського« (1903), »На вічну пам’ять Котляревському« (1904) та ін.

1905 — 14 pp. Рос. революція 1905 р. повалила цензурні перешкоди, і постала змога розбудувати укр. пресу не тільки на зах., а на всій укр. території.

Газети. Першою газетою укр. мовою на підрос. Україні став селянський часопис »Хлібороб«, зорганізований без дозволу в Лубнях В. Шеметом (1873 — 1933). Популярна газета мала величезний успіх, одразу досягнувши накладу 5 000 примірників, але вона була закрита після появи 5-го числа. Вже з дозволу уряду постав у Полтаві тижневик »Рідний Край«, редаґований М. Дмитрієвим († 1908), потім перенесений до Києва і там редаґований Оленою Пчілкою. Тим часом у Києві заходами й коштами Є. Чикаленка (1861 — 1929) при активній співучасті В. Семиренка (1835 — 1915) і В. Леонтовича (1866 — 1933) зорганізовано щоденну газету »Громадська Думка« під ред. Ф. Матушевського (1871 — 1919), при близькій участі Б. і М. Грінченків, С. Єфремова, М. Левицького і В. Дурдуківського. »Громадська Думка« здобула понад 4 000 передплатників, але потім це число впало, почасти через урядові переслідування передплатників, почасти через незвиклість сх.-укр. читачів до мови й правопису укр. преси, оформлених великою мірою на Зах. Укр. Землях. Газета, що почала виходити 31. XII. 1905 p., була після багатьох переслідувань остаточно заборонена 18. VIII. 1906 р. /988/

Але їй на зміну прийшла нова щоденна газета »Рада« (від 15. IX. 1906), яка проіснувала до серпня 1914 р. і стала провідною укр. газетою, широко висвітлюючи укр. життя в усьому світі. »Раду« редаґував Ф. Матушевський, а від 1913 р. — А. Ніковський (1885 — 193?); в редакції брали участь С. Петлюра, В. Королів-Старий, Д. Дорошенко, Л. Старицька-Черняхівська, М. Лозинський, Б. Грінченко та ін. Фінансово газету утримували насамперед Є. Чикаленко, а також В. Семиренко і Л. Жебуньов (1851 — 1919). Авторитет газети чимраз більше зростав, і 1914 р. вона мала вже 4 000 передплатників, велика цифра, коли взяти до уваги, що царська адміністрація ставила всякі перешкоди ширенню газети: її не допускали до читалень; учителів, лікарів і урядовців, що її передплачували, звільняли з роботи; числа затримували на пошті і т. д. Одночасно праці редакції перешкоджала спеціяльно дрібничкова і ворожа цензура, так що газета раз-у-раз зазнавала конфіскацій, грошових кар тощо.

Через такого ж характеру утиски й перешкоди не розвинулася, як могла б, провінціяльна преса. У провінції засновано тоді 34 часописи (»Народна Справа« і »Вісті« в Одесі, »добра Порадах й »Запорожжя« в Катеринославі, »Слобожанщина« в Харкові та ін.), почато видання укр. періодики і поза межами України — в Москві й Петербурзі. Але майже вся ця преса була недовговічною: прямі заборони, великі грошові кари, цензурні конфіскації здебільша обривали її існування вже на перших числах. Довше протрималися тільки катеринославський ілюстрований тижневик під фактичною редакцією Д. Дорошенка, а згодом В. Біднова »Дніпрові Хвилі« (1910 — 13) і селянський часопис »Світова Зірниця«, видаваний від 1906 р. на Поділлі (в 1911 — 13 pp. в Києві).

Цих перешкод не було в Галичині й Буковині, і тому там далі виходили засновані раніше газети на чолі з »Ділом«, »Свободою« і »Русланом«, а крім того, утворено було кілька газет у менших центрах — у Тернополі (»Подільський Голос« 1904 — 07), у Перемишлі (»Селянська Рада« 1907 — 09), в Калуші, Станиславові, Яворові тощо. У Львові теж постали нові газети, серед них щоденник »Нове Слово« (1912 — 14, ред. М. Курцеба, Нискоклон, С. Білах, І. Німчук). Крім заг.-укр. проблематики ці газети активно впливали на життя Галичини (боротьба за виборчу ординацію до сойму й парляменту, боротьба за університет тощо).

Партійно-політ. преса в ці роки не була дуже розгалужена. Укр. соціял-демократи видавали в Києві тижневик »Слово« (мав бл. 1 000 примірників накладу), під ред. С. Петлюри, М. Порша, В. Садовського і Я. Міхура (1907 — 09); у Чернівцях, потім у Львові під ред. В. Левинського соц.-дем. видавали тижневик »Земля і Воля« (1907 — 13). На Буковині виходив соц. місячник »Боротьба« (Глібока, Чернівці 1908 — 14) під ред. О. Безпалка, орган радикальної партії »Громадянин« (1909 — 11) і орган Укр. Нар. Партії »Україна« (1913 — 14) під ред. З. Кузелі.

Зате буйно розвивається станова й професійна преса. Крім згаданої сел. »Світової Зірниці«, заходами М. Грушевського при участі першорядних сил став виходити в Києві ілюстрований тижневик для селян »Село« (1909 — 11). Часопис здобув широкого читача і став дуже популярним.


Мал. 703. Редакція і співробітники газети »Рада« у Києві (1914 р.)

стоять (зліва): М. Гехтер, С. Кобальський, Голобородько, П. Христюк, С. Васильченко, Г. Саливон, Л. Шерстюкова, п. Ксендзюк, І. Прихоженко, В. Королів, п. Тичина; сидять (зліва): І. Солецький, І. Малич, Є. Чикаленко, А. Ніковський, С. Єфремов, О. Кузьминський


Але саме це /989/ спричинилося до збільшення переслідувань, і за півтора року часопис мусів припинитися; замість нього став виходити »Засів«, щоб за рік (1912) поступитися місцем »Маякові« (проіснував уже до початку світової війни 1914 p.). З органів вужчого призначення виходять госп. часописи »Рілля« в Києві, »Укр. Бджільництво« в Петербурзі, »Наша Кооперація« в Києві; особливо бурхливо розростається професійна преса в Галичині, де, крім старих часописів, засновується чимало нових: »Рільничі Відомості«, »Торговельно-промислові Відомості«, »Земледілець« у Львові, »Торговельно-промисловий Вісник« в Стрию і багато ін.; від 1910 р. т-во »Сільський Господар« видає свій »Госп. Часопис«. Правники видають у Львові »Правничий Вісник«. До загальноцерковної преси додаються органи вужчого типу на зразок »Голосу Галицьких Дяків« у Львові та ін. Лікарі засновують свій орган »Здоровля« (від 1913).

Поширюються педагогічні журнали: Г. Шерстюк редаґує »Світло« (Київ 1910 — 14), виходить далі орган Укр. Т-ва Педагогічного у Львові »Учитель« (1888 — 1914); »Учительська Громада« у Львові видає квартальник »Наша Школа« (1909 — 15). Стає на ноги дитяча преса, насамперед львівський »Дзвінок« (1890 — 1914), що набрав великої ваги під ред. К. Гриневичевої і К. Малицької, а далі також видаваний Оленою Пчілкою в Києві місячник для дітей »Молода Україна« (Київ 1906 — 14). В ці роки з’являються також студентські журнали »Шляхи« (Львів 1913 — 14), »Відгуки« (Львів 1913), »Укр. Студент« (Київ 1913), пластовий: »Пласт« (Сокаль 1914) і журнал для середньошкільної молоді »Житє« (Львів 1912 — 14). Жіноча преса, що перед тим спиралася головне на альманахи, від 1908 р. дістає перший свій часопис »Мета« під ред. Д. Старосольської. З поч. XX ст. розвинулася спортова преса, із неї найважливіші: »Вісті з Запорожа« (Л. 1910 — 14, 1910 при »Нар. Слові«, опісля окремо) і »Сокільські Вісті« (Л. 1912 — 14), що були одночасно органи руханкових, змагових, мандрівних і пожарних т-в.

Загальне пожвавлення культурного і політ. життя, природно, викликало піднесення інтересу до гумористично-сатиричної преси. Київські гумористичні журнали були через політ. обставини недовговічні: »Шершень« (1906), »Хрін« (1908), але в Галичині деякі журнали цього типу змогли виявитися краще: »Комар« (1900 — 05), »Жало« (1913 — 14 і 1923) та ін.

Літературно-наукова преса. 1906 р. в Києві почав був виходити літ.-наук. місячник »Нова Громада« за ред. Б. Грінченка й В. Леонтовича, матеріяльно підтримуваний Є. Чикаленком. Журнал, не зважаючи на часті редакційні зміни, був проваджений поважно, однак не було умов для існування »Нової Громади« поруч із »Літературно-Науковим Вісником«. Перенесення останнього до Києва (1907) дало змогу зосередити навколо ЛНВ значні сили, отже вага провідного укр. літ.-наук. органу зросла ще більше. Одначе незабаром виявилося, що диференціяція укр. культурного життя вже не може задовольнитися одним органом. З одного боку, прагнули мати свій орган представники новіших літ. течій — т. зв. »модерністи«, з другого — радикальніше настроєні письменницькі кола. Перші засновують 1905 р. у Львові під ред. Р. Сембратовича (1876 — 1906) місячник »Руська Хата«, в 1906 р. заступлений »Світлом« (1906 — 08), що його видавав В. Будзиновський; подібного напряму були »Бжола« (1908) і »Будучність« (1909) М. Венгжина. Органи ці не мали успіху й не змогли закріпити свого існування. Вдалося це київській »Українській Хаті« під ред. П. Богацького (* 1883), при близькій участі М. Шаповала (1882 — 1931), Ю. Будяка, М. Євшана, Г. Журби, Г. Чупринки та ін. Рішуче виступивши проти традицій українофільства (гостра полеміка з »Радою«), »Укр. Хата« як трибуна молодих сил проіснувала від 1909 до 1914 р. Пізніше виступили письменники марксистського напряму з місячником »Дзвін« (Київ 1913 — 14) під ред. В. Левинського, при найближчій участі В. Винниченка, С. Черкасенка, Д. Антоновича та ін.

На ці роки припадає вихід перших мист. журналів: »Артистичного Вісника« (Львів 1905 — 07) і »Сяйва«, фактично провадженого П. Ковжуном (Київ 1913 — 14). Історія мистецтва і загальна історія сполучалися з літературою і критикою в редаґованому І. Крип’якевичем /990/ тижневику »Ілюстрована Україна« (Львів 1913 — 14).

Суто наук. преса не відзначалася багатством нових появ. Після закриття »України« (1907), що була спадкоємцем »Киевской Старины«, київські науковці стали від 1908 р. видавати неперіодичні »Записки Укр. Наук. Товариства в Киеві« під ред. М. Грушевського, Г. Павлуцького і В. Перетца.

Загалом 1913 р. в межах Рос. імперії виходило 19 укр. періодичних видань (супроти 234 поль., 13 жидівських, 21 вірменських), тоді як рос. періодичних видань на Україні було 226; в межах Австро-Угорщини виходило 80 укр. періодичних видань.

Початок світової війни 1914 — 18 pp. став катастрофою для укр. преси. Військова рос. влада вже на другий день війни закриває »Раду«, далі »Укр. Хату«, »Маяк«, а з січня 1915 р. відновлено дію указу 1876 р. й закрито всі укр. видання в межах Київської військової округи, крім »Рідного Краю«, що мусів перейти на »ярижку« (рос. правопис). Пощастило зорганізувати літ. місячник в Одесі — »Основа« під ред. А. Ніковського, але й цей журнал був припинений на 3 книжці. Подібна доля спіткала й ін. видання, що починали виходити леґально: газети »Слово« (Харків 1915, ред. В. Винниченко і Ю. Сірий), »Гасло« (Харків 1915, ред. В. Коряк), »Тепла Роса« (Петроград 1915, ред. Л. Красовський), »Промінь« (Москва 1916, ред. В. Винниченко). Єдиним органом преси в укр. руках лишився видаваний у Москві рос. мовою журнал »Украинская Жизнь« (див. стор. 1002). Політ. партії в таких обставинах удаються до видавання нелеґальної преси (»Боротьба« соціялістів-революціонерів — від 1915, »Вільна Думка« радикал-демократів та ін.).

Окупація Галичини й Буковини рос. військом означала цілковиту ліквідацію укр. преси і там; дозволені були тільки москвофільські (»Галичанинъ« і особливо активна в русофільстві »Прикарпатская Русь« за ред. І. Гриневецького) і поль. видання. »Діло« і »Свобода« перейшли до Відня. З червня 1915 р. укр. преса, після відступу росіян, починає повертатись до Галичини. Ф. Федорців, С. Чарнецький і Л. Цегельський видають »Укр. Слово« (спершу під назвою »Нове Слово«), повертаються »Діло«, »Буковина« і »Свобода«, Ф. Федорців і Д. Донцов організують півмісячник літератури й громадського життя »Шляхи« (до 1918), що посідав рішучу протирос. позицію. На фронті постає преса Укр. Січових Стрільців (гектографічна). Для пропаґанди укр. ідей удалося також використати почасти пресу, видавану австр. урядом для українців (»Відродження України« 1918, ред, І. Німчук) і для полонених рос. армії (»НедЂля« рос. мовою 1916 — 18, за ред. якийсь час І. Кревецького).

Велику ролю відіграли пресові заходи віденського Союзу Визволення України, що видавав свій »Вісник« (ред. В. Дорошенко, А. Жук, О. Бачинський, М. Возняк) і мав вплив на постання укр. преси в таборах військовополонених українців з рос. війська (як »Просвітній Листок«); впродовж 1915 — 18 pp. здебільшого деічі на тиждень виходила низка таборових часописів: »Розвага« у Фрайштадті в Австрії, »Розсвіт« у Раштаті (під ред. В. Сімовича), »Громадська Думка« у Вецлярі (ред. послідовно В. Пачовський, Б. Легший, Р. Перфецький), »Вільне Слово« і Бібліотека »Вільного Слова« (7 зшитків) у Зальцведелі (ред. з червня 1916 П. Карманський, опісля З. Кузеля), »Селянин« у Зальцведелі (ред. В. Бахталовський). В Зальцведелі під ред. З. Кузелі виходив у 1918 — 20 pp. орган Укр. Військ.-Санітарної Місії »Шлях«. Окреме місце займав часопис »Боротьба« (Женева 1915, ред. Л. Юркевич), який посів протисамостійницькі позиції, що викликало гострий протест решти органів.

Визвольні Змагання (1917 — 20). Революції в Росії, а потім в Австро-Угорщині і постання укр. державности створюють для укр. преси сприятливі політ. умови, вплив яких, щоправда, дуже зменшувався обставинами війни та її наслідків: госп. занепадом і хаосом, браком паперу, розладнаністю транспорту й зв’язку. В березні-квітні 1917 р. в Києві постає кілька щоденних газет: »Нова Рада« під ред. А. Ніковського, що продовжувала фактично »Раду«, »Робітнича Газета« під ред. В. Винниченка, поширена серед робітників; »Народна Воля«, а далі »Боротьба« (під ред. М. Шрага) — обидві видавані Укр. Селянською Спілкою; після розколу УПСР »Боротьба« стала органом лівої течії її (т. зв. боротьбістів). У Києві виходили також щоденники »Громадське Слово« О. Саліковського, »Промінь« В. Садовського.

Укр. преса постає тепер не тільки в губ. центрах, а й майже в кожному повітовому осередку, напр., у Білій Церкві, Сквирі, Смілі, Бердичеві, Золотоноші, Каневі, Умані, Вовчій, Павлограді, Херсоні, Широкому, Гуляйполі, Ромні, Батурині, Таращі, Єлисаветі, Ольгополі, Звенигороді, Воронежі (для укр. частини Вороніжчини), Катеринодарі, Новоросійському, Жмеринці, Здолбунові, Чигирині, Золочеві, Бережанах, Чорткові, Коломиї і т. д.

Ця преса в зв’язку з політ. диференціяцією має здебільше виразний партійний характер. Напр., соц.-дем. належали харківський »Робітник«, катеринославський »Голос Робітника«, полтавський »Вільний Голос«, кам’янець-подільська »Боротьба«. Соц.-рев. мали »Рух« у Харкові, »Соціяліста-Революціонера« в Полтаві, »Землю й Волю« в Катеринославі. Автономісти — федералісти видавали в Умані »Вільну Україну«, самостійники-соціялісти »Самостійника« в Києві тощо 1).


1) Велика кількість укр. пресових видань постала в 1917 р. в різних місцевостях Рос. імперії, де були українці: в Сибірі, Передкавказзі, в різних пунктах фронту. Цим роком датуються і поч. укр. преси на Зеленому Клині (»Укр. Амурська Справа« в Благовіщенську над Амуром, »Засів« у Харбіні, »Українець« на Зеленому Клині у Владивостоці та ін.).



Перебування укр. уряду на Поділлі позначилося тим, що там видавалося особливо багато газет: »Нова Україна«, /991/ »Республіканські Вісті«, »Життя Поділля«, »Трудовий Шлях«, »Наш Шлях« та ін. Нове явище в укр. пресі цього часу — офіціозні урядові видання — »Вісті з Укр. Центральної Ради«, потім »Вісник Генерального Секретаріяту Укр. Нар. Республіки«, вісники окремих міністерств і ін. урядових органів, видавані в Києві, Вінниці й Кам’янці Подільському. В ЗУНР таким осередком став Станиславів, де тоді виходила »Свобода« — орган Нар. Комітету, »Народ« — щоденник Укр. Радикальної Партії, »Республіка«, »Нове Життя«, »Воля« та ін., загалом 15 часописів із 50, що. виходили в усій Галичині.

Особливо численну пресу в провінції організують Укр. Селянська Спілка, Т-во »Просвіта«, кооперація і нар. управи (кол. земства), що 1918 р. засипають Україну своїми виданнями.

З органів, призначених на спеціяльні кола читачів, варто відзначити педагогічні журнали: »Вільна Укр. Школа« в Києві (що продовжувала »Світло«), »Освіта« в Кам’янці Подільському і »Педагогічний Журнал« у Полтаві, школярські й дитячі журнали — »Каменярі«, »Волошки« в Києві, »Юнак« у Переяславі; студентський журнал »Стерно« в Києві; »Жіночий Вісник« у Києві; військовий журнал »Укр. Військова Справа« в Києві; професійні — »Укр. Медичні Вісті«, »Закон і Право«, »Вісник Громадської Аґрономії« та ін. Іст. журнали репрезентовані »Нашим Минулим« під ред. П. Зайцева (трос чисел); бібліографічні — »Книгарем« (1917 — 20) під ред. В. Королева-Старого, пізніше М. Зерова, і ін., театральні — »Театральними Вістями«, мистецькі — »Мистецтвом« (6 чисел) під ред. М. Семенка і Г. Михайличенка. Поруч відновленого »Літ.-Наук. Вісника« виходить »Універсальний Журнал«, а в Москві з’являється місячник »Шлях« під ред. Ф. Коломийченка, перенесений до Києва, він продовжував лінію »Укр. Хати«; символісти групуються в альманасі »Музагет«, Сатирично-гумористичні журнали репрезентовані »Ґедзем«, »Реп’яхом«, а особливо »Будяком« під ред. С. Паночіні.

Загалом проти 6 укр. органів, що виходили під рос. окупацією до 1917 p., укр. преса 1917 р. налічує 106 органів і 1918 р. — 212.

Роки 1920 — 39. Поразка Визвольних Змагань спричинилася до розірвання укр. території між чотирма державами. Доля укр. преси визначалася відтоді політикою кожної з цих окупаційних влад.

Під рос. окупацією. Розвиток преси під рос. займанщиною можна поділити на три періоди. З самого початку сов. влада безоглядно закрила всі нац.-демократичні й соц. укр. видання, що не стояли на ґрунті сов. влади. Однак тоді ще толеровано видання ін. партії, що годилася на співпрацю з большевиками, — боротьбістів (згодом також УКП). Вони видавали ще 1920 р. »Боротьбу« під ред. В. Елланського-Блакитного, »Червоний Прапор« у Києві, потім у Харкові, »Червоний Шлях« у Кам’янці Подільському та ін. На 1919 р. припадають перші спроби больш. преси укр. мовою: »Більшовик« у Києві і двомовний »Комуніст« — »Коммунист« у Харкові, а також урядові »Вісті« — »Известия« там таки. Загалом 1920 р. виходило на підсов. Україні 151 рос. органів і 73 укр., з останніх 63 комуністичні; останнє число 1921 р. підноситься до 75, а 1922 р. некомуністичної преси в підсов. Україні вже нема, а укр. мовою видається тільки 56 органів.

Із запровадженням »українізації« в розвитку преси починається новий етап, що охоплює 1923 — 31 pp. Призначення В. Елланського ред. »Вістей« ВУЦВК« (з важливим додатком »Культура і Побут«, де друкувалися м. ін. памфлети М. Хвильового), а Г. Гринька редактором літ.-політ. місячника »Червоний Шлях« (1923 — 36), замість перед тим видаваних »Шляхів Мистецтва«, приводить до пожвавлення цих органів. Розширюється коло їх співробітників, включаючи в себе поступово значну частину тих укр. культурних сил, що лишилися на Україні. Пізніший провід цих органів — Є. Касяненко в »Вістях« і О. Шумський у »Червоному Шляху« ще поширює й закріпляє цю лінію.

Провідна роля в цей час одначе належить не політ., а літ. пресі. Політ. преса була цілком уніфікована й підпорядкована партійно — пропаґандивним завданням. Тільки в дуже малій мірі і головне в побічних розділах, як от фейлетон (О. Вишня, Ю. Ґедзь та ін.), рецензія (К. Буревій, В. Хмурий та ін.) тощо, укр. культурним силам удавалося прийти до голосу в щоденній політ. пресі. Натомість дуже часто ця преса була трибуною, з якої громлено літ. журнали за їхні »націоналістичні« ухили (статті А. Річицького, Ф. Тарана, А. Хвилі та ін.). З газет цього періоду найпоширеніші були урядово-партійні щоденники »Комуніст« і »Вісті ВУЦВК«, з округових (потім обласних) газет найбільше важили »Пролетарська Правда« і »Більшовик« у Києві, »Харківський Пролетар« в Харкові, »Чорноморська Комуна« в Одесі. Спеціяльний характер мали газета для молоді »Комсомолець України«, робітнича газета »Пролетар«, селянська »Радянське Село« (ред. С. Пилипенко). Правда, в цей час укр. газети ще не були простою копією рос. газет, як це стало пізніше, й приділяли певну увагу укр. тематиці й проблематиці — як в УССР, так і на Зах. Землях. Але і з неї вони добирали звичайно лише те, що відповідало парт. лінії.

У літ. і мист. журналах партійний контроль був теж дуже сильний, але цю ділянку режимові тоді не вдалося цілком опанувати. Навіть »Червоний Шлях« іноді містив речі приховано опозиційного характеру. Ще більше це типово для ін. журналів. У Києві твориться літ. місячник »Життя й Революція« (1925 — 33) під /992/ ред. О. Дорошкевича, потім І. Лакизи та ін., який мав менше ком. забарвлення і залучав до пращ укр. кола з групи МАРС, неокласиків (див. Література) тощо, приділяючи особливо велике місце культивуванню укр. традицій і культурному зв’язкові з Заходом. Група Хвильового видає двомісячник »Вапліте« (1927 p., 5 чисел, на шостому журнал був закритий). Надто гострий тон »Вапліте«, зокрема »Вальдшнепи« Хвильового, не був далі можливий, і видавці переходять до »езопівської мови« в місячнику »Літ. Ярмарок« під фактичною ред. М. Хвильового (1928 — 30, 12 книжок). »Вапліте« і »Літ. Ярмарок« мали велике значення в розвитку укр. журналістики й громадської думки. Ті укр. кола, що пішли були з комунізмом, зробили тут перегляд свого шляху і дали, хоч і замасковану, але глибоку й жорстоку критику політ. режиму і викриття його рос. імперіялістичної суті. В творах М. Хвильового, М. Куліша, Г. Епіка, П. Тичини, О. Досвітнього, А. Любченка та ін. дано нещадну сатиру на сов. побут і систему й піднесено ідеал самостійної індустріяльної України; в критичних статтях намічено можливі шляхи розвитку укр. традицій у літературі й мистецтві (статті Хвильового, О. Слісаренка, Л. Курбаса, І. Врони та ін.), підкреслено орієнтацію на Захід і Схід, але не на Москву. В »Літ. Ярмарку« вироблено особливий, новий на Україні, тип журналу з редакційним коментарем до кожного вміщеного твору — то в формі »інтермедій« між творами, то в формі рисунків на берегах, що в дотепній легкій формі, часто замасковано, завдавали гострих уколів і ударів сов. системі. Тоді ж таки укр. футуристи видають місячник »Нова Ґенерація« під ред. М. Семенка (1927 — 31); літ. організація »Плуг« — журнал »Плужанин« (1925 — 27) і далі »Плуг« (1928 — 32), письменники-еміґранти з Зах. України — збірники »Зах. Україна« (1927 — 32) під ред. В. Атаманюка, Д. Загула та ін., конструктивісти — альманахи »Аванґард« (1928 — 29) під ред. В. Поліщука. М. Грушевський відновлює наук. орган українознавства »Україна« (1924 — 30). Виходять театральні журнали »Нове Мистецтво« (1924 — 28) під ред. М. Христового й В. Хмурого і »Радянський Театр« (1929 — 33) під ред. Д. Грудини, »Селянський Театр«, музичні — »Музика« під ред. М. Грінченка — орган Товариства ім. Леонтовича (1922 — 27), кіновий — »Кіно« та ін. Популярно-літ. характер мають »Нова Громада« (1923 — 29) під ред. О. Варавви, »УЖ — Універсальний Журнал« (1928 — 29) під ред. М. Бажана, Л. Ковальова, О. Мар’ямова, при участі Ю. Смолича, О. Слісаренка, М. Йогансена, і дніпропетровська »Зоря« (1925 і дальші). Критиці, бібліографії й літературознавству були присвячені »Бібліологічні Вісті« (1923 — 30) під ред. Ю. Меженка і »Критика« (1928 — 31), згодом »За марксо-ленінську критику« (1932 — 35), спершу під ред. В. Десняка-Василенка, далі ціла низка наук.-галузевих журналів і фахових періодичних видань. З ілюстрованих журналів виділялися »Всесвіт« (Харків), »Глобус« і »Декада« (Київ), з гумористичних — »Червоний Перець«. Усі ці журнали, дарма, що мали літ.-мист. або наук. характер, виразно виконували політ. ролю, хоч усі вони мусіли дотримуватися офіційної сов. фразеології і були під суворим цензурним наглядом. Характеристичне також постання укр. преси на укр. землях поза межами УССР (»Червона Газета« в Ростові, »Новим Шляхом« у Краснодарі, »Соц. Перебудова« на Дал. Сході та ін.).

Активізація укр. культурно-політичних сил, хоч ніби й очолених комуністами, стає небезпечною для сов. Влади. Ціла злива чисто партійних органів (типу »Більшовик України«, »Червона Пресах, »Пропаґандист«, »Аґітатор«, »Селянський Будинок«, »Червоний Клич«, »Комунарка«, »Селянка України« і безліч ін. органів профспілок, організацій і т. п.) не знаходить відгуку й виявляє свою непопулярність і непридатність. Влада починає мобілізувати свої кадри для розгрому укр. культурного руху. Створена тоді ВУСПП (Всеукр. Спілка Пролетарських Письменників) /993/ організує свої видання: »Літературну Газету« (від 1927), журнал »Гарт« (1927 — 32) під ред. І. Кулика та ін., »Молодняк« (з 1927) у Харкові, »Металеві Дні« в Одесі, рос.-укр. »Забой«, пізніше »Литературный Донбасс« у Сталіному. У музиці організується видання »масового« журналу під ред. П. Козицького »Музика Масам« (1929 — 32), а далі органу АПМУ (див. стор. 874), »Пролетарський Музикант« (вийшло двоє чисел — 1931 — 32). Одначе творчо й ідейно ці журнали не могли змагатися з опозиційною до влади пресою. Сов. режим стає на шлях адміністративних переслідувань і терору. Після спроби компромісу в журналі »Пролітфронт« (1930 — 31) хвильовісти змушені були замовкнути. В решту видань призначають нових відданих партійних редакторів, серед письменників і журналістів провадиться чистка, підноситься хвиля жорстокого терору, в наслідок чого майже всі ці журнали в період 1931 — 33 pp. закриваються. Укр. видання поза межами УССР 1933 р. зліквідовано й заборонено.

Відтоді починається стан цілковито уніфікованої преси, що триває й досі. Газетна мережа надзвичайно шириться (районові газети, фабрично-заводські »многотиражки«, деякий час — преса політвідділів МТС і совхозів), досягаючи 1940 р. 1 120 газет, з накладом 6 143 000; одначе ці газети зовсім не висвітлюють укр. життя, дуже обмежено подають міжнар. інформацію, переціджену через сувору цензуру, — натомість цілком зосереджені на збільшенні продуктивности праці, вихованні любови до Росії і до ком. »вождів«. З цих газет, що значна частина їх є радше періодичними летючками, приблизно 80% друкувалися укр. мовою (1930 — 85,3%, 1933 — 84,9%, 1934 — 80%), 20% припадало на чужомовні газети, між якими рос. займали перше місце (1933 — 10,1%, 1934 — 15,8%, 1940 — понад 22,2%). З усіх часописів найбільший тираж мали »Комуніст« (приблизно 305 000 примірників) і »Вісті« (кругло 375 000 примірників). Наклад усіх газет становив в пол. 30-их pp. 3 750 000 — 5 000 000. Головними місцями друку з понад 50 часописами були Київ, Харків і Одеса.

Щодо журналів, то в них проведено централізацію й уніфікацію. З літ. журналів залишено тільки »Радянську Літературу« (1933 — 41) і комсомольський журнал »Молодий Більшовик« у Києві, з критичних відновлено »Літ. Критику« (1936 — 41), замість »Червоного Шляху« в Харкові організовано маленький і літ. безвартісний »Літ. Журнал« (1936 — 41). У музиці з 1937 р. видавано журнал »Радянська Музика«, фаховим редактором якого був А. Ольхівський.

Поль. окупація Зах. Укр. Земель почалася закриттям »Діла«, що мусіло виходити під ін. назвами (»Укр. Думка«, »Укр. Вісник«, »Громадський Вісник«) і тільки від 1923 р. стало реґулярно виходити далі, стоячи близько до УНДО від часу його заснування (1925) під ред. послідовно Д. Левицького, В. Охримовича, Ф. Федорцева, В. Мудрого, І. Кедрина-Рудницького й І. Німчука.

І дальше існування укр. преси було надзвичайно затруднене заборонами, конфіскаціями, ув’язненнями редакторів тощо. Особливо в тяжкому становищі була укр. преса на півн.-зах. землях, що були польським урядом відділені від галицько-укр. впливів штучним (т. зв. сокальським) кордоном. Тому на Волині й Холмщині існували тільки загально-політ., госп.-кооперативні, церковно-релігійні й загальноосвітні періодичні видання, які до того ж характеризувалися великою несталістю. Головним центром укр. пресового руху було Луцьке. Першими заг.-політ. органами були волинська »Громада« М. Черкавського (від 1920), холмське »Наше Життя« А. і п. Васильчуків (1921 — 28) і »Укр. Громада« (1926 — 29). Триваліше існування від 1920 р. мала »Укр. Нива« (Варшава 1926 — 28, потім Луцьке), бо вона стояла на позиціях співпраці з поляками і не була укр. незалежною газетою. Кооперація видавала »Зорю Кращого« (Крем’янець 1922), »Супрягу« (Здолбуново 1924), »Нову Скибу« (Луцьке з 1933 р.) і ін. З органів правос.-церковних можна згадати »На Варті« (Володимир Волинський 1925 — 26), »Духовний Сіяч« (Крем’янець 1927), »Церква і Нарід« (від 1935). В 30-их pp. відносини для укр. преси на Волині стали неможливі, а на Поліссі й Холмщині вона перестала існувати.

В сприятливіших, хоч теж штучно звужених обставинах перебувала укр. преса в Галичині. Тому тут політ. преса відбивала всі головні політ. угруповання і широко розвинулися ін. типи і роди преси, своїм значенням виходячи поза межі Галичини. Першою хронологічно і довго єдиною у Львові була соц.-дем. газета »Вперед« за ред. Л. Ганкевича і П. Буняка (1918 — 22). УНДО далі видає »Свободу« (ред. О. Кузьма, Ю. Тарнович); соціялісти-радикали видають »Громадський Голос«, а також — »Проти Хвиль« (1921 — 29) і »Живе Слово« (1939); ці органи редаґують М. Стахів і О. Павлів. В 1919 — 24 pp. виходить у Львові орган УСДП »Земля і Воля«, спочатку при ближчій участі В. Дорошенка. Націоналістам різних відтінків належали »Заграва« (1928, ред. Д. Паліїв і В. Кузьмович), »Укр. Голос« (1929 — 32, ред. З. Пеленський), »Наш Клич« (1933, ред. В. Янів), »Вісті« (1934, ред. Б. Кравців). »Голос Нації« (ред. О. Бойдуник), »Голос Нації« (1936) і »Голос« (1938 — 39, ред. Б. Кравців). В суті це був один орган, що змінював назви, а почасти характер через заборони й арешти редакторів. /994/

 Крайні націоналістичні позиції посідали »Рідний Ґрунт« (1935), »Аванґард« (1937 — 38) і »Фронтом« (1936). У Литві видавано для укр. земель нелеґальну »Сурму«, а в Празі за ред. В. Мартинця виходив ідеологічний орган націоналістів »Розбудова Нації« (1926 — 38). Фронт Нац. Єдности видавав »Укр. Вісті« під ред. Д. Палієва Д. Гладиловича і »Батьківщину« при співпраці М. Шлемкевича. Католицькими органами, але не однакової політ. орієнтації, були »Нова Зоря« (2 рази на тиждень 1926 — 39, ред. О. Назарук), »Правда« (від 1927, ред. Р. Гайдук і О. Мох) і »Мета« (від 1931, ред. В. Кузьмович і М. Гнатишак). Гетьманці від 1932 р. видавали у Львові »Хліборобський Шлях«. Були репрезентовані в пресі і напрями, орієнтовані на чужі сили і залежні від ворожих чинників, але вони були без впливу: совєтофіли видавали »Нашу Землю«, »Сель-Роб« (Львів 1927 — 32), »Світло«, »Наше Слово«; польонофільськими були »Рідний Край« (1920-23), »Селянин« і »Недільна Газета«; доживала свої дні москвофільська преса, що складалася з »Русского Голоса« (рос. мовою) і »Землі і Волі« (укр. мовою), органу Ком. Партії Зах. України.

Поза безпосередніми партійними впливами стояли газети інформативного і загальнонац. спрямовання. Такими були газета для родин »Неділя« (від 1926, ред. Р. Голіян), щоденник »Час« (1931 — 32, під ред. М. Голубця), ілюстрований двотижневик »Світ« (1926 — 28, ред. І. Квасниця) з участю М. Рудницького та ін., а особливо видання створеного І. Тиктором в-ва »Укр. Преса«: щоденник »Новий Час« (1928 — 39), »Народна Справа« (1928 — 39), ілюстрований дводенник »Наш Прапор« (1932 — 39; ред. Г. Стецюк і В. Качмар). І. Тиктор (* 1896) вніс у розбудову укр. преси принцип комерційної самооплатности: орієнтуючися на читача, приваблюючи його цінними додатками до своїх видань і преміями, в-во дійшло розмірно дуже високих накладів. Чимраз більше розбудовуючись, воно почало видавати й дитячий часопис »Дзвіночок« (1931 — 39), гумористичний »Комар« (1935 — 39), ілюстрований »Укр. Ілюстрація« (1934) тощо.

Меншими супроти Львова осередками пресового руху були Перемишль (»Укр. Голос«, до 1929 р. під ред. Д. Греголинського й М. Струтинського), Коломия, Тернопіль, Станиславів; мали свої газети також Яворів, Броди, Сокаль, Зборів, Городенка. Для Лемківщини виходила газета »Наш Лемко« під ред. Ю. Тарновича у Львові (1934 — 39) і »Бескид« у Перемишлі.

Розбудова укр. преси і політ. світоглядова диференціяція охопили також жіночу й молодечу пресу. Серед численних жіночих часописів більше значення мали тижневик »Наша Мета« під ред. Д. Старосольської (1919 — 1920), близька до УНДО »Жіноча Доля« під ред. О. Кисілевської (1925 — 39), близький до радикалів »Жіночий Голос« під ред. Ф. Стахової (1936 — 39), орган Союзу Українок »Жінка« під ред. М. Рудницької і О. Федак-Шепарович (1935 — 39) та ін. Окремий характер мав часопис для плекання домашньої культури »Нова Хата« (1925 — 39), редаґований М. Громницькою і Л. Бурачинською, відзначений на празькій виставці преси 1933 р. /995/

Велике значення й поширення здобула дитяча преса. З дитячих часописів особливо зарекомендували себе: »Світ Дитини« (1919 — 39), заснований М. Тараньком, »Молода Україна«, для старшого віку (1923 — 26), »Дзвіночок« під ред. Ю. Шкрумеляка, кат. »Наш Приятель« (1922 — 39) і багато ін.

Для пластової молоді з 1921 до 1930 р. виходить місячник »Молоде Життя«. В Станиславові виходить під ред. О. Левицького »Український Пласт«, появляється інструкторський часопис »Пластовий Шлях« (1930 p., C. Левицький). Після розв’язання Пласту поль. владою замість закритого »Молодого Життя« починає видаватися двотижневик для молоді »Вогні« (1931 — 39), який стає ідеологічним органом пластового руху.

Органом для молоді (головне середньошкільної) націоналістичного руху стали »Смолоскипи« (1927 — 28, О. Воднарович). Для католицького юнацтва виходить »Українське Юнацтво« і »Лицарство Пр. Д. Марії« (під ред. В. Глібовицького і Р. Данилевича). Студентство мало спершу тільки католицький місячник »Поступ« (1921 — 27; ред. колеґія І. Гладилович, В. Мельник, О. Мох, Г. Лужницький і П. Сосенко), який щораз більше відходив від студентських позицій і став ідеологічним органом молодої католицької інтеліґенції. В часи існування УВШ виходять студентські офіціози »Наш Шлях«, »Студентські Вісті« (1923), але більше значення набирає лише »Студентський Шлях«, офіційний орган СУСОП і згодом ЦеСУС (1931 — 34, ред. М. Дужий, В. Янів), який спочатку був чисто професійним, але перетворився в ідеологічний орган молодого покоління. З ініціятиви »Студентського Шляху« починає виходити спортовий тижневик »Готові« (1934 — 35, Є. Врецьона, С. Мойсеович). Після заборони »Студентського Шляху« (1934) спроби відновити студентський орган увінчалися успіхом лише в 1938 р. — »Студентський Вісник« (М. Прокоп). Із спортової преси слід згадати »Вісті з Лугу« (з 1925 — 26 р.) і »Сокільські Вісті«, що від 1928 р. виходили у Львові, та тижневик »Змаг« (Львів).

Виходило також кілька педагогічних журналів: »Учительська Громада« видавала »Світло« (з 1921), а т-во »Взаємна Поміч Укр. Вчительства« видавало »Учительське Слово« (до 1939) і поважний квартальник »Шлях Виховання й Навчання« (з 1927 p.). Крім того, далі виходила »Укр. Школа« та »Рідна Школа«. Методиці просвітньої праці було присвячене відновлене »Письмо з Просвіти« (від 1921), потім п. н. »Нар. Просвіта«, під ред. В. Дорошенка, 1936 р. це видання розгорнене в місячник »Просвіта« — цінний нар.-виховний журнал.

Твердо стала на ноги кооперативна преса: »Госп.-Кооп. Часопис« під ред. Ю. Павликовського (1921 — 39 з малими перервами), »Кооп. Республіка« (1928 — 39) — місячник Ревізійного Союзу Кооператив під ред. К. Коберського, »Сільський Господар« (1925 — 39), »Кооперативне Молочарство« (1928 — 39), »Укр. Аґрономічний Вісник« (1934 і д.), під ред. Є. Храпливого та ін. З госп. часописів виходили купецькі, ремісничі, що успішно пропаґували розвиток укр. приватного капіталу в містах. Мали свої часописи з окремих станів службовці, дяки та ін.

Широко розвинулася преса Греко — Кат. Церкви. Крім суто наук. видань, виходили квартальники »Добрий Пастир« у Станиславові (1930-39), і »Католицька Акція« (1935 — 37), місячник ЧСВВ »Місіонар Пресв. Серця Ісусового« (від 1897) в Жовкві, »Післанець Правди« (від 1927, Рава Руська, потім Снятин), »Христос Наша Сила« та ін. з загальним накладом до 85 000 примірників. Загалом тяжке становище, в яке приведено укр. пресу г. Галичині, радше зміцнило, ніж послабило її. Зміцнилися зв’язки преси з читачем, запроваджено широко комерційні засади видавничої діяльности, поставали перші видавничі концерни. /996/

Літературна, мистецька й наукова преса досягла в Галичині чималого розвитку. Перший повоєнний журнал — »Митуса« (1922) під ред. В. Бобинського, Р. Купчинського і П. Ковжуна мав характер запізнілого відгомону символізму. Нові нотки приносять зорганізований 1922 р. Д. Донцовим (* 1883) »Літ.-Наук. Вісник« (в 1933 — 39 pp. — »Вісник«), що проголосив рішучі націоналістичні волюнтаристичні гасла й підпорядкував їм свою літ. програму. Тут співробітничали Є. Маланюк, Ю. Клен, У. Самчук, О. Ольжич, Ю. Липа, О. Теліга, а публіцистичний відділ провадив Д. Донцов. Журнал великою мірою спричинився до зформування ідейного обличчя тогочасної галицької молоді. Близькі напрямом були журнали »Дажбог« (1933 — 35), під ред. Є. Ю. Пеленського, а далі Б. Кравцева, »Обрії« (1936 — 37) і »Напередодні« (1937 — 38) під ред. Б. Кравцева. З літ. погляду цінним був також місячник »Дзвони« (1931 — 39) під ред. П. Ісаєва, проваджений у католицькому дусі. В міру відходу від »Вісника« тут друкувалися Ю. Липа, У. Самчук, а також І. Антонич, Н. Королева, Ю. Косач та ін.

Совєтофіли, субвенціоновані сов. консульством, зорганізували були у Львові місячник »Вікна« під ред. В. Бобинського, а згодом С. Олексюка і »Нові Шляхи« (1929 — 32) під ред. А. Крушельницького, але ці органи не були довговічні і не мали далекосяжного впливу. Після переборення совєтофільства починає виходити літ.-мист. двотижневик »Назустріч« (1934 — 39, під ред. В. Сімовича, О. Боднаровича і М. Рудницького, а згодом С. Гординського і М. Рудницького), що має заслуги в подоланні культурної однобічности та в інформації про світове укр. культурне життя.

З мист. преси виділялися »Укр. Мистецтво« (1926) під ред. М. Голубця і »Укр. Мистецтво« (1932 — 33) — орган АНУМ (див. Мистецтво), під ред. П. Ковжуна; виходили також журнали театру, музики (»Укр. Музика« 1935 — 38), кіна, мист. фотографії (»Світло і Тінь« 1932 — 36).

Широко розвинулася наук. преса. Історії й історії культури з журналів був присвячений »Стара Україна« (1924 — 25) під ред. І. Кревецького. Не був суто наук., але мав чималий вплив спеціялізований на історії Визвольних Змагань »Літопис Червоної Калини« (1929 — 39) під ред. Л. Лепкого і В. Софронова-Левицького. Журналом українознавства в широкому значенні слова був »Сьогочасне й Минуле« (1939) під ред. І. Раковського і В. Сімовича, філології було присвячене »Слово« (1936 — 39) під ред. К. Чеховича, теології — »Богословія« (1923 — 39) під ред. о. Й. Сліпого, праву — »Життя і Право« (1928 — 38) під ред. К. Левицького. Виходили краєзнавчі журнали: »Наша Батьківщина« (1937 — 39) під ред. С. Щурата, »Літопис Бойківщини« в Самборі (1931 — 39) під ред. В. Гуркевича. Після кількох ін. спроб поставлено місячник бібліології під ред. Є. Ю. Пеленського »Укр. Книга« (1937 — 43), а музейництво висвітлював »Літопис Нац. Музею« (1933 — 39) під ред. І. Свєнціцького. Нарешті видавалися наук.-популярні журнали: »Наше Здоровля« (1937 — 39) і журнал загально-наук. характеру »Життя і Знання«, спершу під ред. М. Галущинського (1927 — 31), далі І. Брика (1931 — 33), особливо цікаво ведений в роки редаґування В. Сімовича (1933 — 39). Загалом на укр. землях під поль. окупацією виходило (1936) 143 органи преси, з них більш як половина журналів. /997/

Румунська окупація для укр. преси була дуже несприятлива. В Басарабії укр. преси зовсім не було, в Буковині вона перебувала в важких умовах. Першою газетою була чернівецька »Громада« (1921) під ред. С. Канюка. Соц.-дем. видавали »Робітник« (1921), потім заступлений »Боротьбою« (1925 — 28), а потім »Новим Життям« (1931). У Чернівцях виходив 1924 — 25 незалежний тижневик »Зоря«, 1925 — 26 тижневик »Земля«, а в 1926 — 30 pp. — »Рідний Край« під ред. Л. Когута. Триваліше виходила щоденна газета »Час«, заснована на кошт Т. Глинського. З журналів виходили молодечо-студентські »Промінь« (1921 — 23), »Життя«, газета молоді »Самостійність« (1934 — 37); існував дитячий журнал »Укр. Ластівка« (1938 — 39). Більше значення мав літ.-громадський журнал »Самостійна Думка« під ред. С. Никоровича (1931 — 37), що з часом набрав націоналістичного забарвлення. Загалом на Буковині виходило (1936) 10 органів преси.

Закарпаття. На Закарпатті обставини були демократичні й не чинено перешкод розвиткові укр. преси. Подолуючи тогочасну відсталість цього терену, укр. преса поступово набирає тут сили і впливу, витискаючи москвофільство. 1938 р. тут уже виходили 62 укр. періодичні видання на 39 рос., 34 угорських, 13 чеських. Провідною газетою була відновлена 1919 р. »Наука« о. А. Волошина, 1922 р. замінена на »Свободу«, що під час укр. автономії 1938 — 39 р. стала щоденним органом Укр. Нац. Об’єднання п. н. »Нова Свобода«. За ред. С. Довгаля, пізніше В. Ґренджі-Донського вона набрала широкої популярности. З ін. газет більше значення мала »Русин« (Ужгород 1920 — 23) під ред. Ф. Жатковича, орган Руської Хліборобської Партії »Руська Нива« (1920 — 24) під ред. М. Бращайка, орган укр. соціял-демократів »Народ« (1920 — 22), а далі »Вперед« (1922 — 38) під ред. С. Клочурака, пізніше С. Довгаля, орган Республікансько — Хліборобської Партії »Земля і Воля« (Мукачів, 1934 — 38), »Укр. Слово« (1932 — 38). В 1931 — 32 виходив укр. нац. орган на Пряшівщині »Слово Народа«.

Виходило також чимало журналів на чолі з цінними »Науковими Збірниками Просвіти« (1930 — 38) і літ. »Наша Земля« (1927 — 28) під ред. В. Ґренджі-Донського. Виходили також краєзнавчі й етнографічні органи: »Підкарпатська Русь« (1924 — 26) під проводом П. Яцка, »Вісті Етнографічного Т-ва« (1935 — 37), педагогічні: »Учитель« (1920 — 36), »Учительський Голос« (1930 — 38), »Учительська Громада« (1935 — 38), освітньо-госп. »Світло« (1933 — 38), госп. »Господар«, »Кооператива«, »Пчолярство«, церковні: »Благовісник«, »Вісті з Чернечої гори«, молодечий журнал »Пробоєм« 1933, потім перетворений на літ.-наук. орган під ред. С. Росохи (Прага 1934 — 43), дитячі: »Віночок« (1920 — 23), »Пчілка« (1923 — 34), »Наш Рідний Край« (1922 — 38), численні пластові, нарешті, гумористичний »Сова« (1922 — 23).

В часи укр. державности в Закарпатті виходило 14 укр. газет, 3 рос., 1 чесько-укр. Націоналісти видавали під ред. С. Росохи »Наступ«. Вийшло одне число літ. місячника »Говерля«, двоє чисел театрального місячника »Нова Сцена« під ред. М. Чирського і Шерегіїв.

Бачванські українці. З розбиттям Угорщини починається відродження й бачванських українців, що опинилися під Юґославією. Від 1924 р. у м. Руський Керестур виходив тижневик місцевою говіркою »Руски Новини«, а згодом другий часопис, уже чистою укр. літ. мовою »Рідне Слово« (двічі на місяць). В 1936 — 38 pp. у Р. Керестурі виходив ще місцевою говіркою журнальчик »Думка«, який у 1939 р. перейшов на укр. літ. мову. В 1936 — 39 pp. Т-во »Просвіта« в Заґребі видавало свій часопис »Вісник«.

Політична еміґрація. Розвиток укр. преси в Европі поза кордонами України пов’язаний із широкою хвилею еміґрації після поразки Укр. Визвольних Змагань 1917 — 20 pp. Спершу це була численна таборова преса, друкована здебільшого гектографічно. Але вже від 1919 р. з’являються й друковані газети, аж поки в пресі не були представлені всі головні укр. політ. течії.

Преса еміґрації виходила в умовах свободи, але важкі матеріяльні обставини еміґраційного життя не сприяли тривалості видань. Попри це преса еміґрації мала вплив на формування настроїв і ідеології тих укр. земель, куди вона потрапляла.

В 1920 р. короткий час виходив у Берліні під ред. З. Кузелі орган Укр. Нар. Партії »Нове Слово«. З січня 1921 р. почав виходити в Берліні під ред. З. Кузелі тижневик поміркованого гетьманського напрямку »Укр. Слово«, що в лютому 1923 р. став щоденником під ред. Д. Дорошенка й З. Кузелі й при ред. співробітництві В. Леонтовича, Б. Лепкого й С. Томашівського. Накладом в-ва »Українського Слова« вийшло в цей час бл. 50 томів »Бібліотеки« і виходив (1922 — 23) за ред. проф. С. Томашівського журнал »Літопис«. Укр. Наук. Інститут у Берліні, крім неперіодичних видань, випускав (1931 — 40) за ред. З. Кузелі два /998/ інформаційні органи »Вісті УНІ« й »Kulturberichte«. Гетьманської орієнтації були збірники »Хліборобська Україна« (1920 — 25) у Відні під ред. В. Липинського. Від 1919 р. у Відні виходив (за ред. С. Барана, П. Лисяка, І. Німчука), а від 1923 р. в Берліні (за ред. І. Проця) як орган уряду ЗУНР »Укр. Прапор« (до 1931). Соціялісти видавали в Відні »Боротьбу« (1920), »Нову Добу« В. Винниченка, »Волю« В. Піснячевського (1919 — 20), »Борітеся-поборете« (1920 — 22) під проводом М. Грушевського і »Соціялістичну Думку« в Празі (1922 і далі). Соціялісти-федералісти видавали в Варшаві »Укр. Трибуну« (1921 — 22) під ред. О. Саліковського. Совєтофільство репрезентувала »Нова Громада« С. Вітика у Відні (1923 — 25).

Поза Чехо-Словаччиною, що довгий час була головним осередком укр. еміґраційної преси (Прага), Німеччиною (Берлін) й Австрією (Відень) укр. преса була заступлена і по ін. країнах Европи, найбільше у Франції, де, м. ін., з ініціятиви С. Петлюри виходив у Парижі (1925 — 39) громадсько-політ. тижневик »Тризуб«, там же виходили двотижневик, потім тижневик »Укр. Вісті« (1926 — 29), тижневик »Укр. Слово« (від 1932) й ін. Були також укр. короткотривалі пресові органи в Бельгії, Швайцарії, Юґославії, де, м. ін., в Новому Саді виходили »Добрі Новини«.

Але особливо значуща була журнальна преса. Починаючи з журналів »На переломі« (Відень 1920) під ред. О. Олеся, а далі »Нової України« (Прага 1922 — 28) під ред. М. Шаповала й В. Винниченка, »Визволення« (Відень 1923) та ін., вона розгорнулася в різноманітну, багату змістом видавничу діяльність. З літ.-мист. журналів, крім згаданих, мав значення варшавський двомісячник »Ми« (1934 — 39), що виходив при близькій участі М. Куницького, А. Крижанівського та І. Дубицького. Органом військ. проблематики й літератури був »Табор« (Каліш від 1923 під ред. ген. В. Куща); історії Визвольних Змагань був присвячений збірник »За Державність« (1925 — 39). У Варшаві І. Огієнко видавав місячник історії укр. культури »Наша Культура« (1935 — 37) і мовознавчо-нормативний місячник »Рідна Мова« (1935 — 39). Серед багатьох ін. видань укр. еміґрації були і спеціяльні, як »Укр. Медичний Вісник« (Прага 1923 — 25), »Укр. Студент« (Прага 1920-24), »Студентський Вісник« (1923 — 31) та ін. студентські журнали, а також журнали наук. (напр., видання Укр. Вільного Університету, Укр. Госп. Академії, Педагогічного Інституту, Соціологічного Інституту тощо), бібліографічні, госп., філятелістичні та ін.

Окремою галуззю укр. еміґраційної преси були кубанські видання.

Загалом укр. еміґрація видавала в Европі (1936 р.) 39 періодичних видань, з них 6 газет і 21 журнал, а крім того 2 видання в Азії. У 1939 р. це число піднялося до 54 (м. ін. 12 у Польщі, 10 у Франції, 7 у Німеччині, 3 в Юґославії і 2 в Англії).

Укр. преса на укр. землях в часи другої війни (1939 — 45). Большевицька політика під час другої світової війни була звернена на знищення укр. преси. Большевики проводять далі уніфікацію, централізацію й русифікацію укр. преси, ліквідуючи невигідні їм видання. Окупувавши Зах. Укр. Землі, большевики зовсім знищили укр. незалежну пресу й позаводили нові сов. органи, м. ін. щоденник »Вільна Україна« і журн. »Література й Мистецтво« (Львів 1940 — 41).

З приходом німців українці навіть в кожному пов. місті негайно приступили до відновлення закритої преси або до організації нової, але німці відразу підпор їдкували її власній гострій цензурі. Зліквідовано утворені спершу укр. незалежні органи (напр., »Сурму« у Львові, »Укр. Слово« в Києві під ред. І. Рогача з літ. часописом »Літаври« під ред. О. Теліги, »Укр. Вісті« під ред. О. Боднаровича у Львові), при чому редактори й співробітники цих часописів, зокрема на Центр. і Сх. Землях, були заарештовані, а деякі й розстріляні.

Єдиною газетою, що лишилася фактично в укр. руках, хоч і дуже гамованою нім. цензурою, були »Краківські Вісті« (1940 — 45) під ред. М. Хом’яка, що мали змогу розповсюджуватися на укр. землях Генеральної Губернії (Галичина й Холмщина). /999/ »Краківські Вісті« виходили в двох виданнях — як щоденник і тижневик — і мали досить високий тираж (18 000-26 000). Крім цього, накладом Укр. Видавництва в Кракові виходив (1942 — 44) тижневик »Холмська Земля« (наклад 2 000 — 4 000) під ред. С. Барана. Накладом Укр. В-ва або за його допомогою виходили в Кракові, а потім у Львові 4 місячники; єдиний літ.-мист. журнал »Наші Дні« під ред. М. Струтинської (Львів 1942 — 44, 18 000 накладу), журнал »Вечірня Година« (10 000-15 000), дитячий журнал »Юні Дні« під ред. Б. Гошовського (25 000 — 40 000) й журнал для молоді »Дорога« під ред. Ю. Старосольського (15 000 накладу). У Львові в 1941 — 44 рр. виходив щоденник »Львівські Вісті« і »Студентський Прапор« під ред. Б. Лончини. Але ці видання не були допущені поза межами Генеральної Губернії.

Особливо нестерпне було становище в межах »райхскомісаріяту України«, де газети могли тільки вихваляти нім. режим і сприяти вербуванню укр. робітників до Німеччини. В багатьох місцях німці вважали за безпечніше ставити на посаду редакторів рос. або пророс. елементи (напр., К. Штепа в київському »Новому Укр. Слові«). Трохи вільніші були умови в прифронтовій смузі (харківська »Нова Україна« під ред. В. Царинника).

Особливо відчувався на Центр. і Сх. Землях брак будь-якого журналу. Цілковита порожнеча в журнальній царині видалася небезпечною навіть для нім. влади, і 1942 нім. відділові пропаґанди доручено видавати літ. журнал »Укр. Засів« (1942 — 43, Харків, потім Кіровоград (Єлисавет), вийшло 4 числа під ред. В. Домонтовича).

В румунській окупаційній зоні укр. преса була зовсім унеможливлена, виходили тільки румунські й рос. видання.

В роки війни 1939 — 45 більшість еміґраційних видань теж була припинена, а тим, що виходили (під нім. цензурою), був заборонений доступ на Україну. Це переважно були газети: видаваний націоналістичними колами »Укр. Вісник« (1938 — 45) у Берліні під ред. В. Янева, а далі В. Маруняка, гетьманська »Укр. Дійсність« (1940 — 45) у Берліні, потім у Празі під ред. І. Калиновича. З журналів виходив спершу націоналістичний »Пробоєм« у Празі під ред. С. Росохи, закритий (1943) нім. владою. Використання мільйонів українців на працях у Німеччині і почасти в війську поставило перед нім. владою потребу організації преси для них. Так постала загальна укр. газета під ред. Б. Кравцева »Голос« у Берліні (1940-45) і робітничі »Українець« під ред. А. Луцева там же (1942 — 45), »Вісті« за ред. Г. Стецюка і »На Шахті« (1942 — 45), газета для с.-г. робітників »Земля« під ред. С. Никоровича в Пляуені, розваговий журнал »Дозвілля« під ред. С. Довгаля в Берліні, а згодом Пляуені (1943 — 44), газета для укр. військовиків »За Україну«, також »Укр. Доброволець«, газета для полонених »Нова Доба«, під ред. Г. Которовича в Берліні та ін. Уся ця преса була керована й суворо контрольована нім. урядовцями, здебільша рос. походження. Єдиним проявом справді вільної укр. преси в цей час були підпільні видання УПА, УГВР і ОУН (офіціоз »Ідея і чин«).

Після другої світової війни становище укр. преси на рідних землях ще погіршилося. В умовах війни большевізм був змушений зважати на укр. патріотичні настрої. Цензуру трохи пом’якшено, допущено в певних межах укр. тематику. Це позначилося навіть на назвах видань, яким надано нац. кольориту. »Комуніст« перейменовано на »Радянську Україну«, »Радянську Літературу« — на »Вітчизну«, »Молодий Більшовик« — на »Дніпро« і т. д. Безпосередньо по війні збільшено число укр. видань, появилася тижнева газета »Радянське Мистецтво«, дитячий журнал »Барвінок«, гумористичний журнал »Перець«, літ. журнал львівських письменників »Радянський Львів«, політ. журнал »Сучасне і Майбутнє« та ін. Одначе з осени 1946 р. відновлено, попри нові назви, усунення з преси всякої укр. тематики (крім картання »укр.-нім. націоналізму«). З 35 журналів, видаваних на Україні 1947 p., бл. половини виходили рос. мовою, але і в решті зміст був цілковито рос. В 1950 р. в УССР виходило 900 газет з накладом 41 200 000. Уся преса — слухняне знаряддя в руках панівного режиму, спрямоване на виконання завдань, ставлених ком. партією, на піднесення всього рос. і виховання почуття меншовартости всього українського. Навіть інформація майже виключена з газет, так що можна місяцями читати газету якогонебудь міста і нічого не довідатися про життя цього міста, за винятком опису офіційних свят і перевиконання виробничих плянів. Такий характер преси сприяє ізоляції укр. народу від світу, але. з другого боку, виховує недовір’я до ком. преси, уміння читати »між рядками« й змушує шукати ін. джерел інформації. Можливості нелеґальної преси майже виключені, одначе все ж таки нелеґальна укр. пресова діяльність проявляється у виданнях Укр. Повстанчої Армії. /1000/Єдиним висловом укр. думки стала в повоєнні часи преса на еміґрації, головне в Німеччині й Австрії, а також у Франції, Бельгії, Англії і за океаном.

Початки нової укр. преси, вільної від нім. контролю, припадають на 1945 р. Але обставини не були сприятливі: з одного боку, зовсім не було укр. друкарень, з другого боку, в умовах військ. окупації Німеччини й Австрії влада обмежувала появу нових органів своєю ліцензійною політикою. Тому перші органи, крім »Слова« в Реґенсбурзі (ред. С. Довгаль), — націоналістично орієнтований »Час« Р. Ільницького (1945 — 49 у Фюрті), соціялістично орієнтоване »Наше Життя« під ред. П. Котовича (Авґсбурґ 1945 — 48) — постають як циклостилеві, а інші друкуються латинкою (»Неділя« Г. Которовича в Швайнфурті, згодом Ашаффенбурзі, 1945 р. і далі) і тільки згодом переходять на друк. До цих органів згодом приєднуються »Українські Вісті« під проводом І. Багряного в Ульмі (від 1945) і »Укр. Трибуна«, спершу за активної участи ред. З. Пеленського, (1946 — 49) в Мюнхені, »Християнський Шлях« під ред. І. Німчука в Міттенвальді (1946 — 47), »Укр. Слово« (1948 — 50) в Бльомберґу, тижневик »Ранок« (з 1948), »Нове Слово«, щоденник »Останні Новини« з недільним виданням »Нові Дні« (під ред. П. Сагайдачного й при співробітництві Ю. Клена й Л. Мосендза) та щоденник »Промінь« у Зальцбурзі-Мюнхені (1948 — 49), »Християнський Голос« під ред. Р. Данилевича у Мюнхені (від 1949), »Укр. Самостійник« під ред. К. Кононенка й С. Ленкавського в Мюнхені (з 1950 p.), »Сучасна Україна« (з 1951 р.) й ін.

Рівнобіжно з’являється ряд літ.-мист. журналів: Збірники »МУР« за фактичною редакцією Ю. Шереха (Мюнхен-Реґенсбурґ 1946 — 47), »Рідне Слово« під ред. Т. Курпіти (Мюнхен 1945 — 46), »Заграва« (Авґсбурґ 1946), »Похід« (Гайденав б. Гамбургу 1946 — 47), »Хорс«, ред. фактично І. Костецьким (Реґенсбурґ 1946), »Укр. Мистецтво«, ред. фактично М. Дмитренком (Мюнхен 1946 — 47), »Арка«, ред. спершу В. Домонтовичем, потім Ю. Шерехом (Мюнхен 1947 — 48), »Літаври« під ред. Ю. Клена, потім Б. Романенчука (Зальцбурґ 1946 — 47), »Літературно-Наук. Вісник« під ред. В. Шульги (Реґенсбурґ 1948), »Звено« під ред. В. Кримського (Інсбрук 1946 — 47), »Керма« під ред. А. Коломийця, »Театр« (Авґсбурґ 1946) га ін. Жіночу пресу репрезентувала »Громадянка« (Мюнхен 1947 — 50), спершу під ред. Л. Івченко, згодом М. Донцової, гумористичну — »Їжак-Комар« під ред. Т. Курпіти (Мюнхен 1947 — 48) і »Лис Микита« під ред. Е. Козака (Мюнхен 1948 — 49), ілюстровану »Пу-гу« (Авґсбурґ 1947 — 49), »Життя« (Мюнхен 1949), »Ми і Світ« (Міттенвальд від 1950), наукову — »Сьогочасне й Минуле« під ред. З. Кузелі (Мюнхен від 1948), студентську — »Студентський Вісник« (Мюнхен від 1947), пластову — »Молоде Життя« під ред. Б. Кравцева (1946 — 50), »На Сліді« (1947) і »Сеніорська Ватра« (з 1947 р.) та ін., орган СУМ »Аванґард« (Мюнхен), громадсько-політ. »До зброї. Журнал укр. військ.-політ. думки« (з 1948 p.), »Сурма« і »Визвольна Політика« (вид. ОУН), »Орлик« під ред. Т. Лапічака (Берхтесґаден 1946 — 48), »Проблеми« під ред. М. Добрянського (Мюнхен 1947 — 48), »Сучасник«, ред. Ю. Дивничем (Ульм 1948), робітничий часопис »Вперед« (від 1949) і багато ін., зокрема журнали церковні, станово-професійні, відомчо-інформаційні тощо. Загалом до 1950 р. в Німеччині й Австрії появилося 275 більш або менш тривалих періодичних видань.

Розселення укр. еміґрації з Німеччини й Австрії різко зменшує укр. еміґраційну пресу в цих країнах. На кінець 1950 р. тут виходило 14 видань, з них 7 газет. Натомість бурхливо розбудовується укр. преса в країнах нового поселення: укр. газети, переважно тижневики, засновуються в Англії (»Укр. Думка« в Лондоні), у Швеції (»Стокгольмський Вісник«), в Австралії (»Вільна Думка« в Сіднеї і »Єдність« в Аделяїді), подвоюється і потроюється їх число в Франції (»Укр. Слово«, »Українець-Час«, »Громада«, »Вісник«, »Соборна Україна«, усі в Парижі), Бельгії (»Вісті«, »Голос Христа Чоловіколюбця«), США, Канаді, Арґентіні. Ця преса репрезентує всі /1001/ відтінки укр. політ. думки, відзеркалюючи водночас культурне життя еміґрації. Менше забезпечений вияв літ.-мист. і наук. прямувань, одначе тут слід відзначити »Записки Чину ОО. Василіян« у Римі й українознавчий журнал »Україна« в Парижі під ред. І. Борщака.

Окремими, суто еміґраційними типами преси були численні політ.-інформаційні таборові бюлетені, друковані циклостилем, видавані в Ріміні в таборі полонених вояків 1 Укр. Дивізії часописи »Життя в таборі«, »Батьківщина«, »Оса«, а також корабельні газети, видавані під час переїзду за океан.

Преса укр. заокеанської еміґрації. В Америці першим періодичним виданням укр. еміґрації, якщо не рахувати укр. тенденцією, але рос. мовою »Свободи«, яку о. А. Ганчаренко видавав 1873 р. у Сан-Франсіско, була заснована о. І. Волянським у Шенандоа (США) газета »Америка« (1886 — 90) під ред. В. Сіменовича. Після її припинення і появи кількох короткотривалих видань, 1893 р. починає виходити двотижневиком »Свобода«, що існує дотепер, від 1921 р. ставши щоденником (ред. Л. Мишуга). Засновником газети був о. Г. Грушка, серед співробітників — Д. Пирч, І. Ардан, Н. Дмитрів, М. Павлик, Д. Дорошенко і багато ін. Газета широко висвітлювала укр. життя вдома і в світі, виступала проти москвофільства, стоячи на виразних нац. позиціях. Газета була органом Укр. Нар. Союзу, а від 1908 р. перейшла в його власність. Незабаром після того в США постають ін. укр. газети: орган Укр. Робітничого Союзу »Шершень« (1910 — 11), потім скрентонська »Народна Воля« (1911 і далі); тижневик запомогового т-ва »Провидіння« — »Америка« (від 1912), спершу під ред. о. Павляка та ін., що пізніше виходив три рази тижнево, від 1950 щоденно під ред. Б. Катамая.

На ці роки припадають і початки укр. преси в Канаді. Від 1903 р. виходить »Канадійський Фармер« у Вінніпеґу, газета ліберальної партії, але проваджена українцями; в противагу цьому консервативна партія стала видавати там же »Слово« (1904 — 05), а пізніше »Канаду«. Першою незалежною від канадійських чинників газетою був »Укр. Голос« (Вінніпеґ 1910), далі гр.-кат. »Канадійський Русин« (Вінніпеґ 1911), перші соц. газети »Червоний Прапор« (1907) і »Робочий Народ« (1908) у Вінніпеґу, »Нова Громада« (1911 — 13) в Едмонтоні.

В Бразілії перший укр. часопис »Зоря« стало видавати т-во »Просвіта« в Курітібі (1907 — 10), потім »Прапор«, від 1913 р. в Прудентополісі виходить »Праця«.

Протягом останнього тридцятиріччя укр. преса в Америці дуже зміцнюється. Поруч старих органів постає багато нових: соціялістична »Пора« в Дітройті, націоналістичні органи »Новий Шлях« у Вінніпеґу, »Націоналіст« і орган »Оборони України« двотижневик »Укр. Громада« (1923 — 27 і 1930 — 31) у Нью-Йорку, »Будучність Нації« в Кілдонені, далі »Наш Клич« і »Укр. Слово« в Буенос-Айресі, гетьманські газети »Січ« у Чікаґо, »Укр. Робітник« у Торонто, тижневик »Наш Поступ« в Едмонтоні (1923 — 27), кат. часописи »Світло« в Торонто (з 1950 р., до того — в Мондері) і »Укр. Вісті« в Едмонтоні (з 1928), місячник для молоді »Промінь« (1927 — 30), тижневик »Нар. Слово« в Пітсбурґу (з 1926), та ін. Постають і комуністичні газети совєтофільського характеру (»Щоденні Укр. вісті«, »Укр. Робітничі Вісті« та ін.). Широко розгортається церковно-рел. преса різних конфесій (»Ковчег«, »Логос«, »Шлях«, »Дніпро«, »Місіонар«, »Католицький Провід«, »Укр. правос. Слово«, »Укр. Вісник«, »Євангельський Паломник« в США, »Голос« Спасителя«, »Вісник«, »Слово Істини«, »Канадійський Ранок«, »Євангельська Правда« і ін. в Канаді). В Півд. Америці від 1924 р. виходив в Уніоні де Вікторія орган Укр. Союзу в Бразілії »Укр. Хлібороб«, від 1935 р. »Укр. Місіонар« в Прудентополісі, »Життя« в Буенос-Айресі.

Менше розвинулися укр. журнали. Загальноосвітній місячник »Заморський Вісник., у Торонто (1920) і такого ж типу »Світло« в Нью-Йорку (1928 — 29), націоналістичний »Вісник Організації Державного Визволення України« (Нью-Йорк 1932 — 33), як і ін. спроби загальних, госп., жіночих тощо журналів не закріпилися. Більший успіх мали гумористичні журнали »Молот«, »Оса«, »Батіг«, »Перець«, »Пугач«, »Сміх і Правда« та ін., але й вони були недовготривалі. Загалом в Америці 1936 р. виходило 50 періодичних видань, з них 24 в США, 18 в Канаді і по 4 в Арґентіні й Бразілії.

Після другої світової війни укр. заокеанська преса сильно розрослася й здиференціювалася, особливо з приходом нової укр. еміґрації з Европи (докладніше див. Українці в Америці). Постають нові літ.-мистецькі й літ.-наук. журнали: »Київ« в США (з 1950 p.), »Культура й Освіта« (Вінніпеґ 1949) і »Нові Дні« в Канаді (Торонто з 1949 р. під ред. П. Волиняка), »Пороги« і »Овид« в Арґентіні (Буенос-Айрес з 1949 р. під ред. М. Денисюка), гумористичний »Лис« під ред. Е. Козака (Нью-Йорк), нові газети: »Гомін України« (Торонто), »Наш Вік« (Торонто), »Лемківщина« (Торонто), »Наша Мета« (Торонто), »Нац. Трибуна« (Нью-Йорк), »Новий Світ« (Філяделфія) та ін.

Укр. преса чужими мовами. Потребі інформувати чужинців про укр. справи служила і служить досить численна укр. преса чужими мовами. Початок їй кладе віденський часопис нім. мовою »X-Strahlen«, що його видавав Р. Сембратович. Пізніше Р. Сембратович видавав у Відні „Ruthenische Revue“ (1903 — 05), заступлене потім „Ukrainische Rundschau“ (1906 — 14) під ред. В. Кушніра; під час війни замість цього журналу виходили оперативніші „Ukrainische Nachrichten“ (1914 — 16), орган СВУ, під ред. О. Бачинського і В. Біберовича, і „Ukrainisches Korrespondenzblatt“ під ред. В. Будзиновського. В 1914 — 15 pp. виходив у Чернівцях за ред. З. Кузелі українознавчий додаток (»Beilage«) до „Czernowitzer Allgemeine Zeitung“. /1002/

Рос. мовою видавано в Петербурзі »Украинский Вестник« (1906) під ред. М. Словінського, на 14 числі припинений рос. урядом. Новою і дуже поважною спробою поставити укр. журнал рос. мовою був місячник »Украинская Жизнь« (Москва 1912 — 17) під ред. С. Петлюри; значення цього видання було тим більше, що в роки війни майже всі видання укр. мовою були заборонені і це був єдиний леґальний орган в руках українців у Росії.

Французькою мовою видавано в Льозанні „La Revue Ukrainienne“ (1915 — 16) під ред. А. Зеліба, а згодом Є. Бачинського. Там таки 1916 р. англ. мовою виходила „The Ukraine“ у виданні В. Степанківського. Нарешті, в роки війни під ред. Г. Стрипського виходив часопис „Ukraina“ угорською мовою в Будапешті.

Велике пожвавлення укр. преси чужими мовами принесли роки Визвольних Змагань і наступної еміґрації. До участи в багатьох із них залучено видатних чужинців. Нім. мовою виходили „Die Ukraine“ (Берлін 1918 і далі), „Abhandlungen“ і „Mitteilungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Instituts“ (Берлін з 1927) і „Ukrainische Kulturberichte“, вид. Укр. Наук. Інститутом за ред. З. Кузелі (Берлін 1933 — 39), „Ukrainische Blatter“ (Відень 1918); французькою мовою — „L’Ukraine“ (Льозанна 1919), „France et Ukraine“ (Париж 1920); пізніше »L’Ukraine Nouvelle« (1928 — 29); англ. мовою „Investigator“ (Лондон в кінці 20-их pp.); англ., французькою, нім. і поль. „Natio“ (Варшава 1927 і далі); італійською мовою „La Voce dell Ukraina“ (Рим 1919); грецькою „Epiteresis Ellino-Ukrainike“ (Атени 1920); болгарською »Украинско Слово« і »Украинско-български преглед« (Софія 1919 — 20).

Поточні інформації про Україну й укр. справи подавали численні чужинні часописи й журнали (див. Бібліографія). Особливо велику заслугу має берлінське в-во В. Ґруйтера, вміщуючи інформаційні статті про Україну в »Minerva-Zeitsehrift« і культурний матеріял про Україну (про школи, бібліотеки, музеї, архіви, академії, комітети, т-ва, часописи й журнали) в „Minerva-Jahrbuch der gelehrten Welt“ (Берлін 1926 — 35) в ред. опрацюванні З. Кузелі.

Після війни 1939 — 45 pp. найбільше значення мають американські видання: „Ukrainian Quarterly“ під ред. М. Чубатого (Нью-Йорк, від 1945), „Ukrainian Bulletin“ (Нью-Йорк, від 1946) і англ. видання або додатки до укр. газет »Свобода«, »Ковчег« (Арка), »Opinion«, »Світло« й ін.

Пресові аґентури. Велику інформаційну працю виконали укр. пресові бюра та аґентства й видавані ними або відповідними організаціями чи установами бюлетені. З найдавніших слід згадати Укр. Інформативний Комітет, заснований у Львові 1912 р. Р. Залозецьким і А. Жуком для пропаґанди укр. справи за кордоном, і чужомовні бюлетені Союзу Визволення України у Відні.

З відновленням укр. державности постала (1918 — 20) низка пресових бюр при укр. посольствах за кордоном, м. ін. у Берліні, Парижі, Лондоні, Римі, Вашінґтоні, Празі, Копенгаґені, Відні (де діяла також Зах.-Укр. Пресова Аґентура); вони видавали чужими мовами власні бюлетені й окремі, часом цінні й широкі публікації. В 1926 — 30 pp. виходила в Берліні два рази на місяць, за ред. З. Кузелі, »Osteuropäische Korrespondenz«, з якої користалася передусім нім. преса. У Празі в 1930 — 31 pp. укр. й чеською мовами виходила »Укр. Кореспонденція« (»Українкор«); подібні кореспонденції появлялися і в ін країнах, напр., у швайцарії (Офінор), Франції останнім часом число »кореспонденцій« з різних ділянок і різних політ. угруповань дуже збільшилося. Вони з’являються майже у всіх країнах, де тільки є українці, переважно чужими мовами: в США (»Укр. Бюлетень ПАУК«), Канаді („Укр. Кат. Служба“, Бразілії, Бельгії (»Пресова інформаційна служба«), Голляндії, Швайцарії, Великобрітанії, Еспанії (»Листи з Еспанії«), Німеччині (»Бюлетень УНРади«, PAWO), Швеції і д. т.

При укр. співучасті й допомозі виходило й досі виходить чимало чужинних кореспонденцій або журналів кореспонденційного тилу, напр., »Noi e l’Ucraina« в Римі (1936) »Promethée« в Парижі (1926 і далі), „ABNCorrespondenz« (місячник англ., нім. і французькою мовами) у Мюнхені, тижневик »Im Ausland« (Авґсбурґ 1947 — 49).

На Центр. і Сх. Землях України 1918 р. зорганізовано Укр. Телеграфне Аґентство (УТА), що підлягало Міністерству Внутрішніх Справ. Директором УТА був спершу Д. Донцов, за Директорії — В. Калинович. За большевиків його скасовано, і замість нього створено в Харкові Радіо-Телеграфне Аґентство України (РАТАУ), що є чистою експозитурою московського ТАСС.

В 1918 р. у Києві виходив »Вісник Закордонної Преси«.

Пресові організації не знайшли у нас такого поширення, як в ін. народів. Мабуть, найстарішою укр. пресовою організацією було засноване у Відні безпосередньо після першої війни Т-во Укр. Журналістів, що пізніше перенеслося до Праги й мало свій філіял (у Берліні). Пресове об’єднання існувало також у Львові — т-во Письменників і Журналістів. Після другої війни укр. журналісти на еміґрації були зорганізовані в двох фахових об’єднаннях (СУЖ — Союз Укр. Журналістів і НДОУЖ — Нац.-Дем. Об’єднання Журналістів).

Окрему працю виконували укр. кореспонденти на еміґрації, які звичайно були членами чужинних пресових організацій. Укр. кореспонденти в Німеччині були членами берлінського Союзу Закорд. Преси (Verband ausländischer Pressevertreter), в якому впродовж 10 років (1926 — 35) був головою З. Кузеля. Укр. кореспонденти в Відні належали до місцевої журналістичної організації. Укр. журналісти в Німеччині після другої світової війни належали до міжнар. Association of the Free Press of Central and Eastern Europe, Baltic and Balkan States in Germany, заснованої з ініціятиви українців.

Пресові школи. На Сх. і Центр. Землях України виховання пресових кадрів узяла в свої руки ком. партія. Спершу організовано журналістичний факультет при Ком. Університеті ім. Артема в Харкові, де в 1929 р. вчилося 74% укр., 16% жидів, 8% росіян і 2% ін., потім утворено окремий Інститут Журналістики (УКІЖ) і газетні технікуми. Після війни постав журналістичний факультет при Київському Університеті. За браком відповідних укр. фахових шкіл на Зах. Землях і на еміґрації часто створювано окремі журналістичні курси. З важливіших слід згадати /1003/ курси в Чернівцях в 1911 — 13 pp., в укр. таборах полонених, особливо в Раштаті й Зальцведелі, і в »Просвіті«. Деяке число укр. пресовиків студіювало в чужинних журналістичних школах, передусім у Німеччині (Берлін, Ляйпціґ, Мюнхен) і у Франції (Париж).

За А. Животком


Література: Загальний огляд дають: В. Ігнатієнко. Укр. преса (1816 — 1923). Іст.-бібліографічний етюд. К. 1926; Кузеля З. Die Presse. Handbuch der Ukraine. Ляйпціґ 1941; Животко А. Історія укр. преси. УТГІ. Реґенсбурґ 1946.

Бібліографію укр. преси подає В. Ігнатієнко: Бібліографія укр. преси 1816 — 1916. К. 1930.

З окремих питань: С. Р. Харьковская журналистика начала настоящего столетия. КСт., VIII. 1892; Тивонович І. Історія засновання „Ruthenische Revue«. Відень 1906; Doroschenko D. Die ukrainische Presse in Russland. Ukrainische Rundschau. Відень 1906; Jefremow S. Osnowa. Ukrainische Rundschau, II. 1909; Сріблянський М. Укр. преса й громадянство. Укр. Хата, П. К. 1910; Франко І. Нарис історії укр.-руської літератури. Л. 1910; Щурат В. Львівський тижневик 1849 р. ЗНТШ, LXXVII; Возняк М. З зарання укр. преси в Галичині. ЗНТШ. Л. 1912; Верхратський І. З перших літ народовців (1861 — 66). ЗНТШ. Л. 1915; Бабюк А. Стрілецька преса. Вісник СВУ. 1917; Яринович А. Укр. преса в Америці. Книгар, IV. К. 1917; Ігнатієнко В. Розвиток укр. кооперативної преси. Кооперативна Зоря, IX — XII. К. 1918; Кузеля З. З культурного життя України. Зальцведель 1918; Кузеля З. Рік 1918 на Україні. Там же. 1918; Кревецький І. Укр. преса в Галичині в 1918 — 19 pp. Республіка, І. Станиславів 1919; Міяковський В. Помийниця, Укр. гумористична часопись 1863 р. Наше Минуле, I — II. К. 1919; До історії укр. журналістики. Там же, III; Гнатюк В. Рукописні гумористичні часописи. ЗНТШ, CXXX. Л. 1920; Бачинський Л. Укр. таборова преса. Книжка. Станиславів 1921; Брик І. Початки укр. преси в Галичині і львівська Ставропігія. Л. 1921; Масютин Ю. Провінціяльна екон. преса на Україні. Голос Друку. Х. 1922; Міяковський В. До історії журналістики на Україні. Бібліологічні Вісті, І. К. 1923; Ясинський. До питання про початок укр. преси. Там же, IV. К. 1923; Ігнатієнко В. Укр. книжка і преса в іст. розвитку. Книга, III. Х. 1923; Ігнатієнко В. Історія укр. преси та її вивчення. Там же; Русанов А. Газетна справа на Україні. Нова Книга, І. Х. 1924; Житецький І. Киевская Старина за часів Лебединцева. Україна, IV. К. 1925; Ігнатієнко В. Укр. преса 1905 — 07 pp. Життя й Революція, XI. К. 1925; Єрофіїв І. Перший журналіст на Слобожанщині (В. Маслович і Харьковский Демокрит). Червоний Шлях. Х. 1925; Гермайзе О. Нариси з історії рев. руху на Україні. К. 1926; Романовський Д. Періодичні видання в Одесі в pp. 1917 — 20. Праці Одеської Центр. Наук. Бібліотеки, І. 1927; Mykytiuk W. Die Anfänge der ukrainischen Presse bis 1904. Zeitschrift für Zeitungswissenschaft, II, Nr. 11. 1927; Кревецький І. Перша газета на Україні. Бібліологічні Вісті, IV. К. 1926, й окремо К. 1927; Початки преси на Україні 1776 — 1850. Л. 1927; Білинський М., Співачевська Н. і Кревецький І. Часописи Поділля. Іст.-бібліографічний збірник. Вінниця 1927 — 28; Житецький І. Киевская Старина 40 років тому. За сто літ, III. K. 1928; Kozačenko A. Ukraine (USSR). Internationale Presseausstellung in Köln 1928. Pavilion der USSR. Харків-Кельн 1928; Hodkevyč M. Das Buch- und Zeitungswesen in der Ukraine. Там же; Рубінштейн С. Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917 — 21. О. 1929; Паладійчук Р. Укр. студентська преса до війни. Студентський Шлях, V — VI. 1931; Вітушинський І. Післявоєнна преса укр. студентства в Галичині. Там же, VII — VIII. 1931; Животко А. Укр. преса (з приводу В. Ігнатієнка Укр. преса 1925). Самостійна Думка, V — VI. Чернівці 1931; Животко А. Укр. преса за 100 років. Там же, VIII — X; Ісаїв П. Серед наук. змагань (10 літ Богословія). Дзвони, VIII — X. Л. 1933; Струтинська М. Чужі і свої про Богословію та її видання. Дзвони, IV — VII. Л. 1934; Дроздовський В. Хлібороб (1905 — 30). Труды Института Славяноведения Академии Наук, II. 1934; Наріжний С. Укр. преса. Подєбради 1934; С(імович) В. 25 років Світа Дитини. Життя й Знання, XII. Л. 1934; Jarys M. Press and publishing in the Soviet-Union. Лондон 1935; Укр. Статистичний Річник, III, IV. Варшава. Л. 1935 і наступні; Зленко П. Періодичні видання Наддніпрянщини в 1918 р. Укр. Книга, VI — VII Л. 1936; Мишуга Л. Пропам’ятна книга, видана з нагоди 40-літнього ювілею Укр. Нар. Союзу. Джерзі Сіті 1936; Masiukewytsch M. Das sowjet-ukrainische Pressewesen. Ukrainische Kulturberichte des UWI, XXVI. Берлін 1936; Masiukewytsch M. Geschichtlicher Leidensweg der ukrainischen Presse. Там же, XXVII — XXVIII; Сірополко С. Літ.-журналістична діяльність С. Петлюри. Тризуб, XXVII — XXVIII, XXXI. Париж 1936; Kotorowycz H. Współczesna prasa ukraińska w Polsce. Biul. Pol.-Ukraiński, XII. B. 1937; Bömer K. Handbuch der Weltpresse. 3 вид. Ляйпціґ-Франкфурт н. М. 1937; Садовський В. Укр. тижневик Слово (1907 — 09). Тризуб, XXI — XXII. 1937; Пеленський Є. Ю. Укр. преса до світової війни. Альманах Нового Часу на 1938 р. Л. 1937; Струтинський М. Вчора і нині укр. преси в Галичині. Там же; Животко А. Журнал Основа 1861 — 62. Укр. Книга. Л. 1938; Преса Карпатської України. Прага 1940; Крип’якевич І. Десятьліття Батьківщини. Сьогочасне й Минуле. Л. 1939; Dumin O. Die ukrainische Presse. Geschichtlicher Überblick. Osteuropäische Lagerberichte, VII. 1939; Яковлев Б. Большевистская печать. Сборник материалов. Политиздат. М. 1940; Сагайдачний П. Вага й сила преси. Краків 1941; Дорошенко В. Літ.-Науковий Вісник. ЛНВ. I. Авґсбурґ 1948; Kluge E. E. Die russische revolutionäre Presse in der zweiten Hälfte des XIX. Jahrhunderts. 1855 — 1905. Цюріх 1948; Сірий (Тищенко) Ю. Спогад про в-ва Дзвін і Лан. Укр. Бібліологічні Вісті, І. УВАН і окремо. Авґсбурґ 1949; Животко А. Нездійснені пляни видання укр. часописів. Укр. Бібліологічні Вісті. Авґсбурґ 1949; Ilnytzkyj R. The Free Press of the Suppressed Nations. Авґсбурґ 1950; Курдидик А. П’ять років еміґраційної преси. Укр. Вісті, 5. Ульм 1951.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.