Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1004-1005.]

Попередня     Головна     Наступна





5. Книгарство і кольпортаж



Книгарство на Україні виникло в часи, коли почалося видавання книг друкарським способом. Воно було особливо розвинене в Острозі та при Києво-Печерській Лаврі, цих перших вогнищах нашої видавничої справи. Початками новітнього книгарства треба вважати експедицію укр. друкованого слова, яку провадила ред. »Основи« в Петербурзі в 1861 — 62 pp. Велику ролю в розповсюдженні укр. книги відіграла також книгарня Смірдіна в Петербурзі, куди давались укр. друки на коміс.

За справжні книгарні на Центр. і Сх, Землях треба вважати ті, що постали в Києві після скасування панщини 1860 — 61 pp. Це були книгарні Ільїнського та Семінського. Вони носили майже цілком укр. характер. На особливу увагу заслуговує книгарня Семінського. Вона спочатку містилася на Подолі, а з 1909 р. була перенесена на Фундукліївську вулицю. Це було справжнє джерело україніки (ще в 1912 р. там можна було знайти всі друки »Основи«, Куліша, видання »Юго-Западного Отдела Географического Общества« і т. д.). Першою суто укр. книгарнею була книгарня »Киевской Старины«, що містилася в Києві на Безаківській вулиці. Заснована вона була бл. 1884 р. і фактично належала Старій Громаді. До 1905 р. ведення книгарні було дефіцитним, головне через брак видань. В кінці 1907 р. до Києва прибув на завідувача ред. »Літературно-Наукового Вісника« Ю. Тищенко (під пашпортом П. Лаврова). З ним починається справжня організація книгарської справи на Україні. В 1908 р. він офіційно заснував книгарню »Літ.-Наук, Вісника« в Києві на Прорізній вул., потім перенесену на Велику Володимирську ч. 28. В 1909 р. він відкриває укр. книгарню в Харкові, а в 1911 р. — в Катеринодарі на Кубані. Всі ці книгарні фактично належали Наук. Т-ву ім. Шевченка у Львові, хоч відкривалися, з конечности, на різні імена. Успіх нових книгарень викликав наслідування, і вже в 1910 — 11 pp. майже в кожному великому місті була укр. книгарня: у Полтаві — Г. Маркевича, в Житомирі — Совинського, в Катеринославі — книгарня »Слово«, в Одесі — І. Луценка, в Петербурзі — »Базар«, у Києві, крім двох старих, постала книгарня »Час« і т. д. Довго центром усіх новопосталих книгарень була книгарня ЛНВ в Києві як головний склад видань, що виходили як у Центр. Україні, так і в Галичині. Джерелом постачання книг до Центр. України завжди була Книгарня Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові. При відсутності, через заборону, укр. шкіл на Центр. Україні книгарні відігравали колосальну ролю. Це були справжні школи, починаючи від нар. і кінчаючи високими.

По революції 1917 р. книгарство на Україні нечувано зросло. Цей ріст спинила рос.-больш. окупація. В УССР продаж книжок весь час провадять тільки держ. установи (Книгоцентр та ін.).

В Галичині початки укр. книгарень сягають 50-их pp. XIX ст. (Перемишль, Коломия). Найстарішою була книгарня Ставропігійського Інституту у Львові, що торгувала зокрема церковними книгами й образами. Книгарською справою займалося з 70-их pp. Т-во »Просвіта«, що мало велику книгарню у Львові (Ринок 10), пізніше осередком продажу укр. книжок була Книгарня Наук. Т-ва ім. Шевченка, що з часом поширила свою працю на Центр. і Сх. Україну та на Волинь і мала перед другою світовою війною п’ять філій у Галичині й на Волині. В XX ст. велику увагу продажеві книжок присвячувала »Рідна Школа«, утримуючи для цього власну книгарню у Львові. Львів був взагалі центром укр. книгарського руху: крім згаданих книгарень, працювали тут книгарні С. Громницького, Моха, К. Голубцевої, М. Таранька й книгарня та випозичальня книжок »Ізмарагд«. На провінції існували також менші книгарні (напр., М. Білоуса в Коломиї); з-поміж них жвавішу діяльність розвинула книгарня Я. Оренштайна в Коломиї, що перенеслася під час першої світової війни до Берліну й після війни мала філію в Варшаві. З поважними утрудненнями працювали за поль. часів книгарні на Волині.

На Буковині продаж книжок провадив книжковий відділ »Селянської Каси« в Чернівцях, де укр. книжками торгувала також книгарня Равха.

В часи першої світової війни книжки розповсюджував Союз Визволення України; крім центрального сектора у Відні, він утримував таборові книгарні (в Раштаті, Вецлярі, Зальцведелі й Фрайштадті), що мали змогу продавати книжки й поза таборами. В той же час постає книгарня Т. Савули у Відні. В Берліні ролю книгарні виконував видавничий відділ Укр. Нац. Об’єднання.

Коли більшість укр. вправних видавців і книгарів після окупації України большевиками опинилась на еміґрації, досить широко розгорнено книгарську справу в Чехії і в Закарпатті: книгарня С. Лаврова в Празі, книгарня Ф. Свободи (Ю. Тищенка) в Празі, книгарня Ю. Тищенка в Мукачеві, а пізніше в Ужгороді й Перечині, Кавардинського в Хусті, Педагогічного Т-ва в Ужгороді і т. д. Окупація Карпатської України угорцями в 1939 р. припинила широку діяльність книгарень. Ін. книгарні, що діяли поза межами України, припинили свою діяльність у зв’язку з другою світовою війною.

Під час другої світової війни слід відзначити велику працю книжкового відділу Укр. Видавництва в Кракові, що мало свої окремі станиці на провінції.

Після війни виникла потреба заснування нових книгарень на еміґрації. Найбільше їх зорганізовано в Німеччині (Мюнхен, Авґсбурґ, Реґенсбурґ, Ганновер), і деякі як, напр., книгарня »Молодого Життя«, існують далі. Розвиваються також книгарні й поза Німеччиною, зокрема »Укр. Книгарня Кобзар« у Парижі й »Укр. Книгарня« в Лондоні.

Заморське книгарство концентрується передусім у Нью-Йорку (»Січовий Базар«, »Сурма«) й Вінніпеґу (»Калина«). В останні часи постало чимало книгарень і по ін. осередках (Едмонтон, Торонто). В ін. країнах книгарні перебувають ще в періоді організації.

Кольпортаж. Кольпортаж, тобто розповсюдження друкованого слова через посередників, /1005/ які працюють з відсотка від проданого, має широке застосування в усіх евр. видавців. Розповсюдження друкованого слова шляхом кольпортажу треба теж віднести до часів давнього минулого. При прощах до манастирів добрим звичаєм було »винести« з святого місця в подарунок своїм близьким хоча б одну книжечку. Ці прочани ставали і першими кольпортерами наших видань. Поза тим на розповсюдження книги шляхом кольпортажу вказують і наші літ. пам’ятки. Напр., Є. Гребінка в »Ластівці« (1841) пише про те, що кожного року його відвідував книгоноша й приносив різну літературу, а між нею знаходилися й твори, писані рідною мовою. Пізнішими кольпортерами були т. зв. книгоноші — »рашевці«, що з хати до хати розносили свій крам по селах, а між ним і книги. Організованого кольпортажу Україна одначе до 1920-их pp. не мала. Справжній розвиток кольпортажу почався тільки після першої світової війни в Галичині й став нормальним способом поширювати книжки, журнали і часописи, особливо коли цю справу успішно повів видавець »Української Преси« І. Тиктор. Жваву діяльність у цьому напрямі виявили також жовківські оо. Василіяни, Ревізійний Союз Укр. Кооператив, вид. »Червоної Калини«, »Сільський Господар« й ін. Розповсюдженням книжок займалися далі »Сокільські Базари«.

Особливо широко розвинувся кольпортаж після другої війни в Німеччині, де кожний табір мав не раз по кілька кіосків з газетами й книжками. Кожне видавництво мало, крім того, всюди власних представників і кольпортерів. Таким шляхом поширюються видання й в ін. країнах Европи й Америки.

Ю. Сірий, З. Кузеля


Література: Кузеля З. З культурного життя України. Зальцведель 1918; Кузеля З. Рік 1918 на Україні. Зальцведель 1918; Книгар. Журнал. К. 1917 — 20; Книжка. Журнал. Станиславів 1921 — 23; Радянський Книгар. Х. 1929 і наступні роки.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.