[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1103-1108.]

Попередня     Головна     Наступна





8. Торгівля



Внутрішня торгівля на самому укр. просторі дуже мало цікавила дослідників. Завжди далеко нижчий від евр. рівня (понад 10%) відсоток населення, зайнятого в торгівлі на Центр. і Сх. Укр. Землях, після першої світової війни впав з понад 5% до 2,4%. Участь українців у торгівлі далеко менша, ніж ін. народів, що живуть на укр. землях. Сильно й своєрідно розвинули українці лише кооп. торгівлю, але вона входить в окремий, широкий комплекс кооперації.

Зовн. торгівля України з ін. країнами виявляє деякі сталі тенденції залежно від основних екон. даних укр. простору. Для з’ясування їх треба звернутися до часів перед першою світовою війною, коли господарство на укр. землях не було ще втиснене в рамки госп.-геогр. і суспільно-політ. чужого їм пляну.






ВНУТРІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ


Дорев. торгівля України була повністю в приватних руках. За останні 30 pp. внутр. торгівля України набирала різних форм і, в зв’язку з тим, що здебільшого була в руках держави, переслідувала різні цілі.

1920-і pp. В період т. зв. воєнного комунізму на найважливіші продукти була встановлена торговельна монополія, і торгівля виступала у вигляді держ. розподільної мережі (Наркомпостачання УССР), на яку було покладене постачання міському населенню. Основним принципом харчової політики в цей час була повна централізація всієї харчової справи. Більшість міського населення, однак, діставала продукти харчування власними силами, переважно шляхом натурального обміну.

В період НЕП-у торгівля набирає трьох форм: держ., кооп. і приватної, при чому на частку останньої припадало 75% усього роздрібного обороту; населення, в зв’язку з відновленням нар. господарства, через торговельну мережу могло діставати все, йому потрібне.

1930-і pp. З кінцем НЕП-у починається гостра боротьба з приватним капіталом. За допомогою відповідної фінансово-податкової політики большевики нищать приватну торговельну мережу. Торгівля остаточно переходить у руки держ. і кооп. системи (остання по суті в цей час була тільки ін. формою держ. торгівлі). З цього часу починаються численні зміни в формах торгівлі. З 1930 p., через недостачу продуктів у зв’язку з колективізацією, була заведена карткова система видавання продуктів, утворено держ. розподільники, закрито робітничі кооперативи, відділи робітничого постачання й т. д. Такий стан тривав до 1935 p., коли, з покращанням екон. умов, карткова система була ліквідована. В цей час була зліквідована також міська кооп. мережа, і вся торгівля в містах передана держ. торгівлі. Відтоді починається також розвиток колгоспної торгівлі.

Вся ця доба характеризується майже постійною хронічною недостачею продуктів, безконечними реорганізаціями торговельної мережі, плутаниною в довозі товарів і надзвичайно низькою якістю обслуговування споживачів.

Від початку 1940-их pp. В останній період торгівля перетворюється на ту ланку в системі держ. політики, через яку відбувається привласнення державою великої частини засобів населення (податок з обороту).

В сучасний період у системі торгівлі УССР наявні три форми: держ., кооп. і колгоспна.

Вся держ. продукція реалізується через державу або кооп. мережу. Держ. мережа складається з власних торговельних підприємств промисловости й держ. торговельної мережі. Остання є тепер головною товаропровідною системою. Вона підпорядкована Міністерству Торгівлі, головні управління якого (главки) керують окремими галузями торгівлі. Міністерство Торгівлі має право вищого контролю над усіма торговельними підприємствами цієї системи. Торговельні підприємства промисловости входять переважно до системи харчової і легкої промисловости. Кооп. торговельну мережу очолює Вукопспілка (підлягає Центросоюзові в Москві).

Крім безпосередньо торговельних підприємств, існує ще мережа т. зв. громадського харчування Головресторану і Головдорбуфету, що продає продукти харчування через їдальні, ресторани, кафе і буфети.

Роздрібну колгоспну торгівлю провадять колгоспи й окремі колгоспники, що привозять продукти своїх господарств на міські базари. /1104/Торговельна мережа всіх систем реалізує тільки продукти харчування й уживання. Матеріяльні цінності не споживчого характеру (напр., знаряддя виробництва) пляново розподіляються відповідними органами й у торговельну мережу не надходять. Отже, велика частина матеріяльних цінностей таким чином випадає з торговельного обороту. Випадає з нього й одержання державою натуральних постач від сільського господарства, які провадяться спеціяльними заготівельними організаціями.

Отже в сов. господарстві УССР є ринок організований, який охоплює всю торгівлю (власне розподіл) засобами виробництва й більшу частину засобів споживання, і неорганізований, що провадить торгівлю лише засобами споживання. Ціна на товари організованого ринку встановлюється держ. органами, і тут панує їх цілковита сваволя.

Ціни колгоспного ринку — вільні, бо в обмеженому вигляді продовжує грати свою ролю конкуренція. Через те, що ціни на товари тісно пов’язані, рівень цін колгоспного ринку завжди відчуває постійний тиск держ. цін.

При достатньому забезпеченні населення товарами з держ. й кооп. мережі ціни на колгоспному ринку, як правило, не перевищують держ. цін. За браку товарів вони можуть чимало їх перевищувати. Головним засобом боротьби держави з підвищенням цін неорганізованого ринку є довіз держ. товарів.

В сов. господарстві є такі види цін: заготівельні ціни (які платить держава переважно колгоспам за здану ними с.-г. продукцію), держ. ціни, за якими держава продає продукти, і ціни вільного ринку. Якийсь час існували ще комерційні ціни, за якими держава продавала через систему спеціяльних комерційних крамниць дефіцитні товари. Вони були далеко вищі, ніж у держ. крамницях.

У руках сов. держави ціна є засобом і методою найжорстокішої експлуатації як продуцентів, так і споживачів. Через встановлення низьких заготівельних цін селяни одержують мізерну оплату праці, через високі ціни держава відбирає у робітників і службовців велику частину їхньої номінальної заробітної платні. Заготівельна ціна за 1 пуд хліба, напр., до війни була 1 карб. 2 коп., держ. продажна ціна — 1 карб. за кг., заготівельна ціна 1 кг масла — 2,5 карб., держ. ціна — 28 карб. і т. д. Що важливіший був товар, то більшою була різниця між заготівельною і держ. ціною.

Отже, торгівля в сов. господарстві, назовні ніби подібна до капіталістичних форм, своєю суттю є великим передатним механізмом для експлуатації населення.

З початком другої світової війни для населення великих міст була знову запроваджена карткова система, як це завжди бувало в періоди кризи. Ці міста були взяті на держ. централізоване постачання. В 1944 р. були знову відкриті т. зв. комерційні крамниці, де дефіцитні товари продавалися за дуже високими цінами. Комбінація карткової системи з комерційними цінами й вільним ринком зумовила наявність кількох форм цін.

Оскільки за період війни різко зменшилася кількість товарів широкого вжитку, а на руках у населення за цей час скупчилося багато паперових грошей, розходження між різними видами цін (особливо пайковими і комерційними) стало дуже великим.

Після закінчення війни, щоб стабілізувати ціни й витягти гроші з населення, була проведена реорганізація торгівлі (крім фінансової реформи, яка також мала на меті зменшення кількости грошей в нар. господарстві). Комерційні крамниці і комерційні ціни були скасовані, натомість були дуже підвищені ціни пайкові, які знову стали єдиними держ. торговельними цінами. Для посилення фондів товарів споживання декретом 9. XI. 1946 р. в містах відновлено кооп. мережу (ліквідовану в 1930-их pp.), оскільки кооп. мережа завжди відзначалася більшою гнучкістю в заготівлі харчових фондів.

Але, як і до війни, сов. торговельний ринок виявляє недостачу товарів широкого вжитку. Крім краще оплачуваних верств робітників великих міст, взятих на централізоване постачання, все населення УССР відчуває постійний брак найпотрібніших продуктів щоденного вжитку.

М. Васильїв






ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ


Торговельний баланс України в 1909 — 13 pp. дуже трудно скласти для всієї України, розділеної між кількома державами і на багато адміністративних одиниць. Але є такі зіставлення за 1909 — 11 pp. (Кривченка) і 1913 р. (Конорського) для підрос. України, себто для дев’ятьох укр. губерній.

Торговельний балянс Центр. і Сх. Земель в 1909 — 11 pp.


Предмети вивозу

Увесь вивіз

Вивіз до ін. частин Рос. імперії

Закордонний


міл. карб.

%

міл. карб.

%

міл. карб.

%


Збіжжя

257,0

32,5

4,7

1,1

252,3

69,3


Ворошно

110,7

14,0

76,7

18,0

34,0

9,4


Ін. рослинні продукти

30,9

3,9

6,1

1,4

24,8

6,8


Тваринні продукти

56,4

7,1

29,5

6,9

26,9

7,4


Продукти с.-г, промисловости

221,7

28,0

199,4

46,8

22,3

6,1


Продукти гірництва

12,4

1,6

9,0

2,1

3,4

1,0


Металі й металеві вироби

90,1

11,4

90,1

21,1


Ін. (промислові) вироби

10,8

1,5

10,8

2,6


Усі товари разом

790,0

100,0

426,3

100,0

363,7

100,0


Увесь довіз

Увесь довіз

Довіз з ін. частин Рос. імперії

Закордонний довіз

міл. карб.

%

міл. карб.

%

міл. карб.

%

Текстильні вироби

188,6

40,4

187,9

52,0

0,8

0,7

Машини й металеві вироби

34,6

7,4

5,3

1,5

29,3

25,0

Нафта й нафтові вироби

33,5

7,2

30,7

8,5

2,8

2,4

Шкіра і шкіряні вироби

31,3

6,7

27,9

7,7

3,4

3,2

Ґалянтерійні вироби

28,1

6,0

23,9

6,6

4,2

4,0

Хемічні вироби

7,5

1,6

 —

 —

7,5

7,1

Спиртові напої

26,0

5,6

23,1

6,4

2,9

2,7

Колоніяльні товари

32,7

7,0

5,7

1,6

27,0

25,6

Риба

29,3

6,3

23,7

6,6

5,5

5,3

Дерево

12,1

2,6

12,1

3.4

 —

 —

Інше

43,3

9,2

20,7

5,7

22,6

21,0

Усі товари разом

467,0

100,0

361,0

100,0

106,0

100,0

Оборот (вивіз + довіз)

1 257,0

 —

787,3

 —

469,7

 —

Сальдо

323

 —

65

 —

258

 —

/1105/

В її торговельному балянсі слід розрізняти »закордонну« торгівлю з країнами, що лежать за межами Рос. імперії, і »міжкраїнну« — з ін. країнами, але державно об’єднаними з Україною в кордонах тієї ж імперії, тобто з Росією, але також Польщею, Білоруссю, Прибалтикою тощо. Міжкраїнні обороти (див. таблицю) (787 000 000 карбованців) були на 2/3 вищі, ніж із закордоном (470 000 000); Україна вивозила до ін. країн Рос. імперії на 426 000 000 карб., за кордони Росії — на 364 000 000 карб., себто всього на 1/6 менше. Натомість довіз із ін. країн імперії був у порівнянні з закордонним (361 проти 106 000 000 карб.) майже в 3½ рази більший, і то в великій мірі з самої ж Росії (бавовняні вироби).

Характеристичною рисою торговельного балянсу України є далі його висока активність, як в абсолютних числах, так і релятивно. Вивіз за кордон давав кругло 364 — 106) 258 000 000 карб. надвишки, або майже 350% довозу. У міжкраїнному обороті активне сальдо було тільки 65 000 000 і не більше 7% з вищого тут обороту (787,3), відношення вивозу до довозу — 115%. У цілому активність виражалася відношенням 170% і сальдо 323 000 000 карб., що дорівнювало 26% з обороту.

Висока активність торговельного балянсу цілком відповідає госп. характерові (тодішніх) Центр. і Сх. Укр. Земель як продуцентів і постачальників с.-г. продуктів і промислових сировин, зокрема у відношенні до закордону, якому промислово й торговельно ще мало розвинена країна була заборгована. Щодо Росії тут проявляється колоніяльна залежність, не стільки госп., як просто політична.

У 1913 р. зросли й обороти (1 076 000 000 карб. у цілому) і сальдо (413, з того з закордоном 272), але залишилося те саме відношення сальдо до обороту (26%) і вивозу до довозу (17%), які збільшилися в однаковому розмірі. В загальноімперському балянсі Росії натомість активне сальдо з 429 000 000 карб. в 1911 р. знизилось до 347 000 000 у 1912 p., в 1913 р. до 146 000 000 карб. Себто без експорту Центр. і Сх. Укр. Земель останній перед війною торговельний балянс Росії був явно пасивний на суму 126 000 000 карб.

С.-г. характер вивозу з підрос. України ясний: 85,5% загального експорту походить із сільського господарства, хоча б відповідні продукти вивозилися вже в переробленому стані (борошно — 14%, особливо цукор — 28%). У закордонному вивозі ця перевага тотальна — 99%, у міжкраїнному теж дуже висока — 74%. Але вже й тут проявляється різниця щодо ступеня промислового перероблення експортних дібр. У закордонному вивозі участь промислово перероблених дібр дуже низька: цукор — 6%, борошно — 2%, коли інтенсивними вважати й тваринні продукти (7%), то разом вийде не більше, як 15%. У відношенні до Европи підрос. Україна виступала як екстенсивно-аґрарна країна (»житниця«).

В міжкраїнному вивозі участь перероблених с.-г. продуктів (цукор, також борошно) висока — аж 65% усього вивозу, неперероблених продуктів — дуже низька, лише 2,5%, з тваринними — лише 6,9%, але їх можна вважати просто непереробленими. Отже у відношенні до країн Рос. імперії Україна виступала як країна інтенсивного господарства. Але вона багато вивозила промислових сировин і півфабрикатів, напр., у позиції /1106/ »металі й металеві вироби« — головне чавун, сталь і т. п. півфабрикати. В загальному вивозі працеінтенсивні добра все ж переважають.

Довіз підрос. України приходив лише на 1/4 з-за кордону, на 3/4 — з ін. країн Рос. імперії. Це лише в малій частині харчові й смакові продукти (20%), а здебільшого — пром. вироби, фабрикати (на 2/3 загальної суми), насамперед текстильні товари з Росії (бавовняні, льняні) та з Польщі (вовняні), разом на 40%. Дерево приходило з Білоруси й Росії, машини й металеві вироби — головне з Німеччини, колоніяльні товари з-за кордону, чай одначе через Росію, звідти й риба. Нафту довозили з Кубанщини. Деякі добра довозилися зовсім без потреби, бо наявна була відповідна продукційна спроможність і сировина на це була власна.

Загальноукр. торговельний балянс мав в основі риси, подібні до підрос. України. У Галичині він був приблизно вирівняний, так що врахування її збільшило б обороти, але не сальдо балянсу. Щодо товарів, то тут має місце великий вивіз нафти й нафтових продуктів, а також дерева. Ці обидві позиції у більшій чи меншій мірі вирівнювали б пасиви балянсу Центр. України; так само чималий вивіз із Галичини тваринних продуктів (рогата худоба, свині і м’ясо — до Відня й Судетських країв, яйця) зміцнив би відповідну досить слабу позицію підрос. України.

Кубань мала велику перевагу вивозу над довозом, так що її враховання ще більше зміцнило б активність укр. торговельного балянсу. Зміцнило б позиції України в світовій торгівлі й збіжжя, бо головні предмети кубанського експорту — саме пшениця і ячмінь (66% усього вивозу щодо кількости, вартістю мабуть 60%). Прикметний також вивіз соняшникової олії та олійної макухи, тютюну, тоді як цукор Кубань довозила. У промисловому вивозі далеко не на першому місці стояли нафта й нафтові продукти, вугілля не вивозилося, руди й металі — в невеликій кількості. Загальноукр. промисловий балянс вирівняв би такі виразні недобори окремих земель, як нафта на Центр. і Сх. Землях, збіжжя на Закарпатті і т. д. й злагіднив би ін., але однаково залишився б довіз фабрикатів.

Торговельний балянс УССР. Зміни після першої світової війни не стільки стосуються до висоти оборотів і активности торговельного балянсу України, як до самої його структури. Раніше велика частина вивозу йшла за держ. кордони, до Европи; коли ж у міжкраїнному обороті відрахувати великі позиції, що припадали на Польщу, Білорусь і Прибалтику, то поза цукром власне рос. області були ринком збуту для України тільки в малій мірі. За сов. влади, зокрема в наслідок госп. політики п’ятирічок, вирішальними для напряму вивозу стали політ. моменти, що раніше впливали на довіз тільки частково. Удержавлення продукції та торгівлі з тим більшою силою штовхало Україну в напрямі якнайтіснішого зв’язку з Росією. Торгівля з закордоном зведена на ніщо.

Висота вивозу в 1934 р. (за В. Кубійовичем) залишилася в УССР, коли рахувати територіяльні зміни проти 1913 p., на старому рівні — 720 000 000 карб. передвоєнної вартости. Активне сальдо, 335 000 000, також приблизно відповідає сальдо з 1909 — 11 pp., відношення вивозу до довозу — 190%, ще трохи вище, також відношення сальдо до обороту (335:1 105 — 30%). Але участь с.-г. продуктів у вивозі впала до 30%, отже дає трохи більше, ніж 1/3 колишнього. Вивіз самого збіжжя впав із 4 500 000 т на 1 000 000 т., отже на 25%, вивіз тваринних продуктів майже зовсім припинився, тільки цукор (22%) приблизно зберіг свою кол. позицію. Натомість участь гірничих продуктів (вугілля, руди) з 1,6% зросла до 21%. Металі й металеві вироби, колись 11,5% суми вивозу, здобули собі панівне місце (50%). Ця картина не з кожного погляду відповідає тривким тенденціям розвитку. В наступні після 1934 роки вивіз збіжжя знову сильно збільшився (до 4 500 000 т), себто великі маси збіжжя примусово переходять з укр. до рос. областей. Все ж помітно, що Україна вже не є однобічно аґрарним експортером, а вивозить насамперед промислову сировину й вироби важкої залізної промисловости, а почасти машинові.

В довозі зміни не мають такого принципового характеру, бо й дазніше він ішов здебільшого не з-за кордону, а з Росії, але сталися чималі пересуви. На першому місці, хоча в слабшій мірі, ніж раніше, — текстильні вироби (47% усієї суми довозу). Дуже позначився сильніший ріст довозу нафти й нафтових продуктів у зв’язку з поступом моторизації в УССР, з 7,2% на 28,6% (з неповних 300 000 т до 2 000 000 т). Збільшений також довіз дерева (18%) для промислового призначення. Зникли з довозу УССР різні менші позиції (пів)фабрикатів та харчових і смакових продуктів.

Вивіз важливіших продуктів. Щодо окремих товарів і країн збуту, то Україна завжди є потенціяльним, якщо інколи не ефективним, експортером збіжжя, яєць, цукру, соли, кам’яного вугілля, залізних і манганових руд, виробів важкої залізної, машинобудівельної та /1107/ хемічної промисловости і т. д. Нафту й дерево вивозять окраїни, але довозять центр. землі; все ж частина їх, як і калієвих солей, іде на вивіз.

Збіжжя вивозить Україна з давніх-давен. Наддніпрянщина разом із Кубанню давала 1909 — 13 pp. разом 8 600 000 т, що дорівнювало 4/5 вивозу Рос. імперії та 1/5 світового експорту збіжжя (див. стор. 1061). 80% збіжжя йшло за кордон, лише 20% до ін. країн Рос. імперії, головне до Польщі, Білоруси, Прибалтики. Головним закордонним відборцем була Німеччина, прямо або через Голляндію; самого лише кормового ячменю вона спроваджувала в 1909 — 13 pp. 2 700 000 т. Італія довозила, крім менших кількостей ін. збіжжя, головне тверду пшеницю, бл. 1 000 000 т. Дальші ринки збуту для укр. збіжжя — це Англія, Франція, Греція і т. д. Усі ці країни брали, майже на 90%, зерно; навпаки, борошно на 3/4 йшло до міжкраїнного вивозу, становлячи там понад 90%. Після першої світової війни вивіз збіжжя підупав. Структуральні причини: приріст населення та індустріялізація, поза тим — колективізація і взагалі госп. політика в СССР. Збільшення вивозу в 1937 р. до 4 500 000 т із самих Центр. і Сх. Земель напевно великою мірою йде коштом безоглядного стягання владою, але свідчить і про непідкошену в основі продукційну спроможність.

Вивіз худоби й м’яса ніколи не стояв на відповідній висоті, бо сільське господарство Центр. і Сх. Земель було однобічно збіжжеве. Він був скерований головне до Польщі, менше — до рос. великих міст і до Німеччини; з Зах. Земель розмірно більше вивозилося до Відня й Судетських країв. Натомість у вивозі яєць укр. землі займали одно з перших місць: 90-100 000 т і 20% світового експорту (450 000 т) у 1909 — 13 pp. Напередодні п’ятирічок Центр. і Сх. Україна давала 58 000 т і 12% світового експорту, що збільшився до 500 000 т.

З продуктів с.-г. промисловости цукор досяг високої продукції — 1 200 000 т; з нього в наслідок низького споживання 70% ішло на вивіз до Росії, в тому числі азійської, на Близький Схід до Персії, трохи до Англії. Після війни вивіз був на 1/3 менший (1934 р.) і йшов виключно до Росії. Спирт, головне з Правобережжя, — поза Центр. і Сх. Землями, особливо з Галичини на захід — ішов морем на Близький Схід і до Німеччини (4 000 т), але чимало спиритуозів і довозили.

Промислові сировини в укр. вивозі — це передусім вугілля й руди з Центр. і Сх. Земель, нафта з Галичини й Передкавказзя. Кам’яне вугілля йшло за кордон у невеликих кількостях до країн чорноморських і середземноморських: Туреччини, Румунії, Болгарії, Греції, Італія, Франції. В 1931 р. завантажено в укр. портах 1 200 000 т, з них майже 500 000 т до Італії. Майже половина (45%) експорту — це антрацити. Без порівняння більший вивіз до Росії: 7 000 000 т у 1913 p., понад 16 000 000 т у 1934 p., а враз із кокусом — до 20 000 000 т.

Залізну руду зуживала сама укр. важка промисловість; проте в 1909 — 13 pp. вивезено понад 1 000 000 т, себто 20% продукції Криворіжжя, з того 380 000 т у міжкраїнному обороті, головне до Польщі, 670 000 т — за кордон, найбільше (на 78 — 99%) до Німеччини, прямо чи через Голляндію. В 1934 р. вивезено щось до 800 000 т до Росії.

Манґанова руда з Никополя служила головне для внутр.-імперського споживання. Все ж у 1909 — 13 pp. вивезено до 70 000 т (Грузія аж 700 000 т), що давало 4% світового експорту (1 800 000 т), у 1927 — 31 pp. — вже до 215 000 т (Грузія — 510 000 т), себто 10% світового експорту (2 200 000 т) — головне до Німеччини й Люксембурґу, середньо до Польщі, Італії, менше до Франції, Англії. З кінцем першої п’ятирічки вивіз никопільської руди обмежено, в кінці другої — припинено через зростання внутр. потреб. До ін. країн СССР Україна експортувала бл. 75 000 т на рік.

Нафту й нафтові продукти Галичина вивозила, напр., у 1935 р. (без Ясельщини) кругло 250 000 т, з них 170 000 т за кордон, головне до Німеччини. Кубанська продукція, 1 300 000 т, покривала б понад половину потреб Центр. і Сх. Земель — 2 000 000 г (1934 p.). Решту зростаючих потреб України могла б покрити продукція Грозного. Калієві солі, в переважній кількості продукції, вивозить Галичина, але цей вивіз скеровується для внутр. потреб Центр. України.

В цілому торговельний балянс вказує на деякі поважні недостачі (довіз текстилів, надмірний вивіз неперероблених продуктів і т. д.), але й на велику потенціяльну міць укр. господарства.

Р. Димінський


Література: Jurowsky L. Der russische Getreideexport. Штутґарт-Берлін 1910; Кравченко Г. Збірник статистичних відомостей по нар. господарству України. К. 1919; Bigeleisen L. Stan ekonomiczny Małopolski. Кр. 1920; Копорский А. Торговый баланс Украины в 1913 г. Х. 1923; Кривченко Г. Внешняя торговля Украины в настоящее время и до войны. К. 1923; Шраг М. Зовн. торгівля України. Х. 1924; Внешняя торговля Украины (1921 — 24). Х. 1925; Івасюк І. Кубань. Екон. нарис. Прага. 1925; Попов О. Загальний характер укр. зовн. торгівлі в передвоєнні часи. Україна, VI. 1925 і Х. 1926; Попов О. Хлібна торгівля України. Х. /1108/ 1927; Баранский Н. Экономическая география СССР, обзор по областям Госплана. М. 1927; Коберський К. Україна в світовому господарстві. Прага. 1933; Dyminskyj R. Handel. Handbuch der Ukraine. Ляйпціґ 1941; Кубійович В. Географія торгівлі. Географія України й сумежних земель. Кр.-Л. 1943.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.