[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1108-1111.]

Попередня     Головна     Наступна





9. Районовий огляд господарства України



Розміщення продукційних сил на Україні нерівномірне: воно визначене природними й іст. умовами. Відповідно до характеру ґрунтів, кліматичних умов, рослинности і госп. розвитку основну частину укр. території звичайно ділили на 4 частини: Полісся, правобережний лісостеп, лівобережний лісостеп і степ (клясичний поділ див. стор. 121). Окремо стоять як продовження, лісостепу на заході — Галицько-волинська височина, Карпати, Підкарпагтя і Закарпаття, Крим і Кубань та Сх. Передкавказзя.

Кожний із цих районів має свої специфічні природні й госп. риси, які вирізняють його в загальному господарстві України як своєрідну частину цілого.1)


1) Докладна характеристика окремих частин України — в другій, гасловій, частині ЕУ.


Полісся обіймає області: Волинську, Рівенську, Житомирську, півн. частину Київської, Чернігівську, півн. частину Сумської і найбільш на південь висунуту частину Білоруської ССР; зах. Підляшшя належить до Польщі.

Щодо природних умов Полісся характеризують (див. Фізична географія) середні опади, попільнякові ґрунти, сильна болотистість, лісистість (особливо на заході). Густота населення коливається в широких межах 10-80 мешканців на 1 км², пересічно 52.

Сільське господарство Полісся характеризується чималим розвитком інтенсивних культур. Тут поширені льон, коноплі й картопля, а на півдні, в прилеглих до лісостепу частинах Полісся, культивується цукровий буряк, махорка й тютюн. Із зернових культур переважає жито (єдиний район на Україні, не рахуючи Зах. Земель, де жито має перевагу над пшеницею), на другому місці — овес, а на сх. Поліссі — гречка. На природних лугах і пасовищах, яких в Поліссі більше, ніж в ін. частинах України, виросло молочне тваринництво. Інтенсивне — головне на Чернігівщині — свиноводство.

Промисловість розвинена слабо; вона цілком спирається на місцеві с.-г. й лісові ресурси району. Головні галузі: харчова промисловість, особливо крохмальо — мелясна і спиртова, що переробляють картоплю, на яку цей район дуже багатий, лісова й деревообробна (особливо — мебльова), шкіряна, а також первісне оброблення льону й конопель; з ін. галузей легкої промисловости поширені також порцеляно-фаянсова та вироблення грубого паперу. В зах. частинах Полісся багато невеликих млинів і цегелень. Слід згадати добування будівельних матеріялів, ґраніту, пісковика, що йде на виготовлення вогнетривкої цегли для металюрґії, лябрадоритів, а також каолінів.

Головним енерґетичним ресурсом Полісся були колись тільки дрова, що на них цей район досить багатий. Останніми роками на Поліссі почалося видобування торфу, який займає тут великі площі, але раніше зовсім не розроблявся. Тепер він став досить важливою підпорою місцевої промисловости.

Через Полісся проходять важливі залізничі колії: Київ — Ковель (далі на Варшаву), Київ — Чернігів (далі на Гомель) і Київ — Конотоп (далі на Москву).

Головні госп. центри Полісся: Чернігів — 67 000 мешканців (харчова, деревна й легка промисловість), Житомир — 95 000 мешканців 2) (оброблення металів, харчова й легка пром., фабрики меблів), Пинськ — 32 000 меш. (деревна промисловість), Берестя — 50 000 меш. (важливий залізничий вузол, деревна промисловість). На пограниччі правобережного лісостепу: Рівне — 43 000 меш. (залізничий вузол, деревна, харчова, металеобробна промисловість) і Луцьке — 37 000 меш. (харчова промисловість).


2) Усі числа населення на 1939 p., на Зах. Україні — на 1931 р.


Правобережний лісостеп. До правобережного лісостепу належать: Кам’янець-Подільська, Вінницька і Київська (без півн. частини) області. Щодо природи — правобережний лісостеп відзначається теплим і вогким кліматом і багатими чорноземними ґрунтами.

Правобережний лісостеп є одним із потужних районів інтенсивного сільського господарства України. Його розвиткові, поруч природних умов, тут сприяє велика густота населення (до 100 на 1 км²).

Головна культура району — цукровий буряк (один із найбільших у світі масивів Цієї цінної культури). З зернових культур найпоширеніша озима пшениця, яка дає тут найбільші врожаї; друге і третє місце після пшениці займають жито і ячмінь, далі — овес. Важливе місце займають бобові — горох, фасоля й сочевиця — та картопля. Правобережний лісостеп — район інтенсивного тваринництва (свині і м’ясо-молочна рогата худоба); він має чимало кормів: відходи харчової промисловости різних галузей і великі засіви кормових трав. Вінницька й Подільська області — старі центри укр. садівництва.

Правобережний лісостеп має велику с.-г. промисловість, насамперед цукроварство (до війни 106 заводів). Цукроварні з їх власним господарством, спеціяльними дослідними станціями, відгодівельними пунктами й ґуральнями завжди були екон. центрами для прилежних районів і носіями с.-г. культури. Далі йдуть ґуральництво, млинарство, плодоовочева, кондиторська і м’ясна промисловість. З легкої промисловости розвинені: шкіряна, взуттєва, швацька, трикотажна й (у меншій мірі) текстильна.

Правобережним лісостепом проходить кілька важливих залізничих маґістраль: Київ — Львів, Київ — Одеса та Київ — Дніпропетровське. Головні госп. центри Правобережжя: Київ — 846 000 мешканців (великий вузол залізничих і водних шляхів; центр різноманітної промисловости, а саме: машинобудування — /1109/ устатковання для цукроварства, хемічної, шкіряної та ін. галузей промисловости; харчової промисловости — кондиторська, млинарство, консервна, овочева; легкої — шкіряна, взуттєва, трикотажна, текстильна; вагоно- й варстатобудівництва, деревооброблення; об’ємом легкої індустрії Київ займав перше місце в УССР); Вінниця — 93 000 мешканців (харчова і легка промисловість), Бердичів — 66 000 меш. (шкіряна, харчова, деревообробна промисловість).

Лівобережний лісостеп. До лівобережного лісостепу належать області: Полтавська, Харківська й Сумська (без півн. частини) та укр. частини Курської і Воронізької обл., що входять до складу РСФСР і до деякої міри творять окремий підрайон.

Природа лівобережного лісостепу позначається тими ж багатими чорноземними ґрунтами, що й Правобережжя, але дещо сухішим кліматом. Щодо цього він є переходовим районом між правобережним лісостепом на заході і степом на півд. сході. Густота населення — пересічно до 85 меш. на км², на Курщині і Вороніжчині — до 50.

В сільському господарстві лівобережного лісостепу найбільше значення має продукція пшениці, при чому на відміну від Правобережжя важливе місце мають і ярові пшениці; на другому місці йде жито. Поважне місце займає також цукровий буряк, засіви якого сконцентровані найбільше в півд.-сх. частині Сумської, півн.-зах. частині Харківської і півд. частині Курської области. Крім того, тут плекають також соняшник, картоплю, махорку й бахчові культури. Велике значення мають лікарські рослини і кок-сагиз. В тваринництві лівобережний лісостеп відзначається великим розвитком свинарства, а також плеканням молочно-м’ясної рогатої худоби.

Головними галузями промисловости в лівобережному лісостепу є машинобудівельна, цукроварство і млинарство. Цукроварство розвинулося пізніше, ніж на Правобережжі, але швидко досягло високого рівня. Млинарство грає тут велику ролю й заступлене великими паровими млинами. Є також чимало заводів для сушіння овочів і городини, виробництва бекону, олійниці і т. п. Нарешті, легка (текстильна, шкіряна, взуттєва, кравецька), друкарська й будівельна промисловість.

Лівобережний лісостеп має досить густу мережу залізниць. Головні лінії: Київ — Полтава — Харків і Полтава — Донбас. Але він перерізується також багатьма коліями, що проходять переважно з півночі на південь.

Головні міста лівобережного лісостепу: Харків — 833 000 мешканців (найбільший вузол, великий центр машинобудівництва, третій в СССР, після Москви і Ленінграду; тракторний, паротягобудівельний і турбогенераторний заводи — останній світового маштабу, с.-г. знаряддя, автомоторів, кулькових вальниць; хемічна й фармацевтична промисловість; харчова різних видів, деревообробна; легка, зокрема кравецька й взуттєва, друкарська й ін.); Полтава — 130 000 мешканців (різні види харчової й легкої промисловости, будівництво текстильних машин, друкарська промисловість, великі залізничі майстерні); Суми — 64 000 мешканців (хемічна, машинобудівельна промисловість, цукроварство); Кременчук — 90 000 мешканців (вагонобудівельна, тютюнова й махоркова, друкарська промисловість, різні види харчової й легкої промисловости).

Степ. До степу належать області: Одеська, Ізмаїльська, Миколаївська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Сталінська, Ворошиловградська й західня, українцями заселена, частина Ростовської.

Степ відзначається багатими чорноземними ґрунтами, але сухішим кліматом, ніж лісостепова смуга (300 — 450 мм опадів). Густота населення — пересічно до 55 мешк. на 1 км², але сх. частина степу — Донбас має до 140 на 1 км² в наслідок великого розвитку промисловости.

Степ поділяють з госп. погляду на 3 частини: дві промислові: 1. Донбас, до якого належать Сталінська й Ворошиловградська обл., 2. Придніпров’я, що складається з Дніпропетровської і прилеглих до неї частин Запорізької обл., і 3. хліборобський степ — вся решта степу.

Донбас — найважливіша вугільно-металюрґійна база не тільки України, але й усього СССР. В основі її лежить кам’яновугільна промисловість (більше як половина всесоюзного видобутку вугілля). Це найбільше промислово розвинена частина України. На кам’яному вугіллі та довізній з Кривого Рогу й Керчі руді тут виросла могутня металюрґія. На основі забезпечення металем розвинулося важке машинобудування (устатковання для гірничої й металюрґійної промисловости). Великий центр хемічної промисловости (коксобензойне, содове і кислотне виробництво). Центр виробництва будівельних матеріялів (цемент, вогнетривка цегла, скло). Центр загального машинобудівництва: паротяги, с.-г. машини і т. п. Всі ці галузі індустрії Донбасу пов’язані між собою тісними виробничими зв’язками, об’єднані густою мережею залізничих колій (густотою колій Донбас займає перше місце в СССР) і єдиною системою енерґопостачання лініями високовольтових передач від розташованих тут електростанцій (найпотужніші Зуївка, Штерівка). Останнім часом у Донбасі проведено глибоку спеціялізацію сільського господарства. З огляду на потреби численного робітничого населення, розвинулося молочарство, городництво і садівництво. З зернових культур на першому місці — пшениця (яра й озима), ячмінь, кукурудза: з пром. — соняшник і льон-кучерявець.

Головні міста: Сталіне (кол. Юзівка) — 462 000 мешканців, Ворошиловград (кол. Луганське) — 213 000 меш., Макіївка — 240 000 меш., Жданов (кол. Маріюпіль) — 222 000 меш., Таганріг — 189 000 меш., Краматорське — 93 000 меш., Ворошиловське (Алчевське) — 55 000 меш., Горлівка — 109 000 меш., Артемівське (кол. Бахмут) — 55 000 меш. Усі ці міста є великими центрами гірничої, важкої або машинобудівельної промисловости. Крім того, Маріюпіль є важливим портом, а Артемівське й Слов’янське (76 000 меш.) — осередками соляної промисловости. Поза тим майже вся територія Донбасу вкрита більшими і меншими пром. містами.

Придніпров’я — другий на Україні після Донбасу район важкої індустрії.

Головна галузь індустрії — чорна металюрґія (базується на залізній руді Кривого Рогу, /1110/ манґані Никополю і привезеному з Донбасу вугіллі). Придніпров’я є також важливим центром вагонобудівництва, кольорової металюрґії (алюмінійовий комбінат Запоріжжя), с.-г. машин (завод комбайнів у Запоріжжі), хемічної індустрії. Крім цього, харчова (млинарство, олійництво), легка (взуттєва, кравецька) і будівельна промисловість. Важливою перевагою цього району, в зв’язку з близькістю Дніпра, є забезпеченість водою, від недостачі якої страждає промисловість Донбасу.

Головними культурами тут є з зернових: пшениця і ячмінь, з техн. — соняшник, бавовна, соя, півд. коноплі, рицина (кліщовина), сезам, кенаф тощо.

Придніпров’я перерізують кілька великих маґістраль: Москва — Харків — Севастопіль, Харків — Дніпропетровське — Херсон, Дніпропетровське — Донбас.

Головні міста: Дніпропетровське (кол. Катеринослав) — 507 000 меш., Кривий Ріг — 198 000 меш., Дніпродзержинське (кол. Кам’янське) — 148 000 меш., Запоріжжя (кол. Олександрівське) — 289 000, — все центри великої промисловости.

Хліборобський степ — найбільший район зернових культур не тільки України, але й усього СССР. Головне збіжжя — пшениця, на другому місці — ячмінь, на третьому — кукурудза, на низов’ях Дніпра розвинувся новий значний район вирощування бавовни. З ін. промислових рослин — соняшник, цукровий буряк (Кіровоградська обл.), півд. коноплі, соя, сезам, земляний горіх тощо, бахчові культури, сади. В околицях Херсона, Одеси і в Аккерманщині — виноградництво.

Промисловість степу в основному харчова: елеватори, млини, олійниці, консервні фабрики, сушильні пункти і т. п. Але в великих містах є й чимала обробна промисловість.

В хліборобському степу закінчується більшість укр. залізничих колій, що ідуть з півночі на південь.

Головні міста: Одеса — 604 000 меш. (найбільший порт України: експорт збіжжя й дерева, довіз нафти, вугілля, цементу і пересилання цих вантажів на північ України; різноманітна промисловість: с.-г. машин і транспортове машинобудування, харчова, шкіряно-взуттєва, кравецька, деревообробна і джутова); Миколаїв — 167 000 меш. (великий морський порт — експорт збіжжя й руди; великий центр суднобудівництва, вивіз збіжжя, корабельні, с.-г. машинобудування, великі консервні фабрики); Херсон — 97 000 меш. (морський пюрт і річна гавань, вивіз збіжжя, корабельні, с.-г. машинобудування, великі консервні фабрики). Кіровоград (кол. Єлисавет) — 100 000 меш. (чимала харчова промисловість і машинобудівництво).

Крим. Півн. частина Криму, що займає 4/5 його території, є продовження хліборобського степу України і має ті самі природні властивості. Південь займають Кримські гори з вузьким підгір’ям під півночі (див. ст. 81 — 82). Поміж горами й морем тягнеться вузька надзвичайно мальовнича смуга, що в умовах особливо м’якого клімату стала центром славетних курортів. Надра Криму (Керчинський півострів) багаті на залізо, море дає рибу й сіль.

Півн. Крим — це здебільшого зерновий район. Бл. 50% посівної площі займає озима пшениця, що має велике експортне значення в зв’язку з її раннім визріванням і високими техн. якостями, на другому місці — ячмінь і кукурудза. Велике значення має бавовна, яка використовується не тільки як текстильна сировина, але й для виробу олії. На передгір’ї, в гірських долинах і на півд. березі моря розвинуте садівництво, яке дає високоякісні овочі, виноградництво і тютюнництво, що постачає найкращий тютюн (жовті сорти). Помітне місце в сільському господарстві мають лікувальні рослини, які відрізняються тут великим асортиментом. Бахчові культури Криму відзначаються великою цукристістю. Тваринництво має лише місцеве значення за винятком вівчарства, що дає як товарну продукцію смушки.

На базі сировинних ресурсів Криму тут розвинулася харчова промисловість: консервна (овочеві, городинні й рибні консерви), що дає 10% продукції всієї консервної промисловости СССР, тютюнова (також 10% всесоюзної), етеро-олійна і особливо винарська (найстаріша галузь кримської промисловости, що постачає вина досить високої якости). Крім харчової промисловости, в Кримі розвинута також рудна й металюрґійна промисловість, що своїми виробничими зв’язками цілком входить до гірничо-промислового комбінату України, хемічна, що базується на використанні соляних озер, і здобування будівельних матеріялів.

В Кримі закінчується маґістраль Харків — Севастопіль і залізниця Херсон — Феодосія.

Головні міста: Симферопіль (центр харчової промисловости), Севастопіль — 112 000 меш., що має найкращий природний порт на Чорному морі; Феодосія (порт вивозу хліба) і Керч — 105 000 меш. (центр рудної і металюрґійної промисловости).

Кубань і Сх. Передкавказзя обіймають Краснодарський край, Ставропільську обл. і невеликі частини областей Ростовської і Грозненської.

З природного погляду Кубань у напрямі з півд. зах. на півн. схід ділиться на вузьку надморську смугу із середземноморським підсонням, Кавказькі гори, лісостеп і степ на півночі. Сх., почасти українцями заселене, Передкавказзя обіймає лише лісостеп і степ. Чорноземні ґрунти, тепле літо, відповідне число опадів на Кубані і в півд. частині Сх. Передкавказзя дають дуже сприятливі умови для сільського господарства. На сході, особливо ж півн. сході, умови гірші через меншу вологість, і тут рільництво набуває екстенсивніших форм.

Сільське господарство дуже різноманітне. Головною культурою є пшениця, що займає понад половину площі збіжжя, на другому місці — ячмінь, далі кукурудза, на сході також просо, в гирлі Кубані — риж. Сильний розвиток техн. рослин, передусім соняшника і бавовни, далі йдуть — цукровий буряк, рицина, півд. коноплі, соя, тютюн, етеро-олійні, садівництво й виноградництво. Базуючись на посівних травах і відходах харчової промисловости, Кубань розвинула інтенсивне тваринництво — головне м’ясо-молочна худоба і свині. На сх. Передкавказзі тваринництво має м’ясний характер; тут найбільше з усіх /1111/ укр. земель овець. Можливості вивозу с.-г. продуктів ще більші, ніж на укр. степах.

Високо розвинена харчова промисловість — одна з перших на укр. землях (елеватори, млини, крохмально-мелясні заводи, олійна, марґаринова, м’ясокомбінати, консервна, рибна, тютюнова). Крім харчової промисловости, Кубань славиться своєю цементною промисловістю в районі Новоросійського, що довгий час був центр. районом вироблювання цементу для всього СССР, а також нафтовою промисловістю (район Майкопу). Над берегом Чорного моря розвинена курортна промисловість (Сочі тощо).

Через Кубань проходять важливі залізничі колії: Ростов — Баку, Новоросійське — Сталінград, Армавир — Туапсе.

Головні міста: Краснодар (кол. Катеринодар) — 204 000 меш. (залізничий вузол, харчова промисловість); Новоросійське — 95 000 меш. (один з найбільших портів на Чорному морі, цементна й харчова промисловість); Майкоп — 53 000 меш. (нафтові промисли); Ставропіль — 85 000 меш. (харчова промисловість).

Галицько-Волинська височина становить третю, найбільш на захід висунену частину середньої лісостепової смуги. Обіймає територію від зах. Полісся на півночі (на лінії Холм — Луцьке — Рівне) по Підкарпаття на півдні (по Дністер — Станиславів — Прут), себто такі природні одиниці: зах. частини Холмсько-Волинської і Подільської височини, Розтіччя, Покуття й частину Надсяння (див. карта на стор. 59). Побіч чорноземних і лісових ґрунтів з лісостеповою рослинністю виступають і піскуваті ґрунти з лісовою (півн. і середньоевр.) рослинністю (див. Фізична географія). З адміністративного погляду Галицько-волинська височина повністю обіймає Львівську й Тернопільську обл., півд. частину Луцької і Рівенської, півн.-сх. Станиславівської й Чернівецької, нарешті Холмщину й Посяння в межах Польщі, себто більшу частину Галичини й зах. Волині, Холмщину, частину Буковини. Густота населення — бл. 100 меш. на 1 км².

Панівне — сільське господарство із слабим розвитком. Промисловість — під кінець 30-их pp. найслабша з усіх укр. земель; у висліді — сильне аґрарне перенаселення. Серед зернових культур на першому місці жито, далі — пшениця, потім овес і ячмінь, на півд. сході кукурудза; багато картоплі. Сильно заступлені кормові рослини, слабо — техн. (цукровий буряк, ріпак, льон, коноплі, на Волині — хміль, на півд. сході тютюн). Садівництво — зокрема на півд. Поділлі й Покутті; тут також є початки виноградництва. Інтенсивне тваринництво (корови, свині) і птахівництво.

Промисловість слаба. До харчової належить головне млинарство й ґуральництво — все дрібні заклади. На другому місці — деревообробна, легка, хемічна, друкарська, будівельна.

Найгустіша мережа битих шляхів і — побіч Донбасу — залізниць. Найважливіші з них (разом із Підкарпаттям і Карпатами) лінії: Перемишль — Львів — Броди — Рівне, Львів — Тернопіль — Підволочиська, Львів — Станиславів — Чернівці — Букарешт, Сянік — Станиславів і низка ліній, що в’яжуть Галичину через Карпатські перевали з Закарпаттям і Угорщиною.

Головні міста: Львів — 316 000 меш. (найбільший на Україні залізничий вузол, в якому сходиться 9 колій; зосередження легкої й харчової промисловости, хемічна, фармацевтична, машинобудівельна, друкарська) Тернопіль — 35 000 меш.; Перемишль — 54 000 меш.

Карпати, Підкарпаття й Закарпаття. З природничого погляду це три краї: 1. гори, які обіймають галицько-буковинські і закарпатські схили; 2. перед ними розтягається від півночі Підкарпаття; 3. від півдня — вузька надтисянська низовина. З адміністративного погляду це області: Дрогобицька, переважна частина Станиславівської й Чернівецької, вся Закарпатська; зах. частина укр. Карпат лежить у межах Польщі й Словаччини.

Карпати — гори середнього типу (див. ст. 79); ліси, рілля, сіножаті й пасовища, мало невжиточної площі; відносно густо заселені (40 меш. на 1 км²).

Головне заняття: сільське господарство, наставлене на тваринництво, й деревна промисловість. Головні польові культури: овес і картопля, на другому місці — кукурудза й жито. Тваринництво скероване на молочарство й вівчарство. Промисловість деревообробна, у менших розмірах нафтова; деяке значення має різнорідна доморобна промисловість. Важливе значення мають курорти.

Підкарпаття (див. стор. 81) — це горбовина з ґрунтами середньої хліборобської вартости. Країна дуже густо заселена (понад 100 меш. на 1 км²) і перенаселена.

З польових культур на першому місці жито, далі — пшениця, картопля, овес. Інтенсивне тваринництво, як і в ін. частинах Галичини. Головні галузі промисловости — деревообробна й нафтова, другорядне значення мають харчова, соляна і калієва.

Головні міста: Дрогобич — 32 000 меш. і Борислав — 41 000 меш. (нафтова промисловість), Станиславів — 60 000 меш., Чернівці — 110 000 меш. (харчова, текстильна і металеобробна промисловість).

Надтисянська низовина — вузька смуга на півд. узбіччях Карпат з дуже сприятливими кліматичними й ґрунтовими умовами. Багата хліборобська країна; головні культури — пшениця та кукурудза. Важливий район садівництва, виноградництва і культури тютюну. Невелика харчова, деревообробна й хемічна промисловість.

Міста: Ужгород, Мукачів.

М. Васильїв


Література: Як на стор. 124 і 1040.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.