[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1111-1124.]

Попередня     Головна     Наступна





10. Кооперація



КООПЕРАЦІЯ НА ЦЕНТРАЛЬНИХ І СХІДНІХ ЗЕМЛЯХ ДО 1920 Р.


Правний стан. Кооперативний рух на Центр. і Сх. Землях почався в 60-их pp. XIX ст., але розвиватися кооперація стала далеко пізніше. Причиною цього було панування Рос. імперії, зокрема умови правного порядку. Щодо /1112/ правного становища кооперації за царських часів панував цілковитий хаос. Окремих кооп. законів не було, і все базувалося на Своді Законів Рос. імперії (щодо споживчої кооперації — томи II і VIII, щодо артілей — томи VII і XI тощо), який не відповідав тодішнім соціяльно-екон. течіям, що панували на Заході Европи й приходили на Україну. Дозвіл на заснування споживчих кооператив давався на підставі статті 443 Статуту Загальної Опіки (»Устав Общественного Призрения«, том VIII Своду Законів). Адміністрація, даючи дозвіл на відкриття тієї чи тієї кооперативи, звертала увагу не лише на формальну сторону, але й на політ. погляди ініціяторів. Далеко легше давався дозвіл на. кредитові кооперативи, і спершу з’явилися окремі закони про кредитові інституції. Ощадно-позичкові т-ва на Україні діяли спочатку на підставі т. зв. Петербурзького Статуту 1871 р. Метою ощадно-позичкових т-в було нагромаджувати заощадження й давати позики лише своїм членам. Капітал т-в складався з паїв. Позика давалася за персональним довір’ям і не могла перевищувати внесеного паю більше, як у півтора раза. Діяльність т-в була через це дуже вузькою й слабою, і за кілька років стало очевидним, що ці т-ва не відповідають вимогам населення щодо потреби в кредитах. На порятунок ситуації прийшов закон з 1. VI. 1895 р.

Цей закон запровадив нову форму кредитових інституцій — кредитові т-ва й поширив коло їх діяльности. Кредитові т-ва дістали право видавати довготермінові позики й позики під заставу з залишенням майна в користуванні боржника, а також провадити посередницькі операції. Крім того, вони одержали доступ до ширшого кредиту в Держ. Банку й право на довготермінові позики в основні капітали, але при цьому були підпорядковані держ. контролеві.

В 1904 р. (7. VI.) вийшов новий закон, який доповнював попередній. Цим законом ощадно-позичковим т-вам дозволено об’єднуватися в союзи й запроваджено нову форму кредитових інституцій — земські каси дрібного кредиту. В 1910 р. закон 1904 р. був доповнений, і обсяг діяльности кредитових інституцій поширено. Ці закони позитивно вплинули на розвиток кооп. кредитових інституцій.

У 1897 р. оголошено нормальний статут споживчих т-в, побудований на принципах автономности управи, рівности членів на загальних зборах, продажу за готівку, розподілу надвишки між членами тощо.

Велику зміну мав принести кооп. закон, що увійшов у життя 20. III. 1917 р. (»Положение о кооперативных товариществах и их союзах«). Активна боротьба за цей закон провадилася понад 10 p., і тільки в 1913 р. Держ. Думі був поданий проєкт, який вона почала розглядати в 1915 p., а ухвалила в 1916 р. Цей закон визнав за кооп. т-ва всі ті, що мають змінний склад і капітал, провадять свою діяльність під окремою фірмою, мають за мету матеріяльну й культурну допомогу своїм членам шляхом спільної організації різного роду госп. підприємств або праці. Крім того, закон виразно перелічує т-ва, що вважаються за кооп., а саме: ощадно-позичкові, кредитові, страхові т-ва, хліборобські спілки, біржові артілі (трудові артілі продовжували підлягати статтям 983 — 1015 Своду Законів) і подібні т-ва. Далі закон містив приписи щодо внутр. і зовн. організації кооператив. Хоч кооп. закон 1917 р. з’явився дуже пізно (в Австрії, напр., кооп. закон був ухвалений 1873 р.) і мав чимало хиб, але він був на шляху розвитку кооперації величезним кроком вперед.

Нарешті, 1. IX. 1917 р. появився закон про з’їзди кооп. інституцій, за якими визнавалося (за умови реєстрації їх статутів) право моральної особи.

Структура укр. кооперації. До появи кооп. закону 1917 р. організація кооператив 2-го ступеня (союзів районових, обласних чи губерніяльних) була надзвичайно утруднена (до 1905 р. майже заборонена). Треба було удаватися до різних хитрощів, щоб дати змогу тій чи тій кооперативі 1-го ступеня в дійсності виконувати функції союзу.

Перший Союз Споживчих Кооператив постав 1908 р. в Києві, а другий — 1910 р. у Вінниці. В 1912 р. заходами Московського Союзу Споживчих Кооператив (Центросоюзу) в Харкові був створений перший офіційний союз ПОЮР (Потребительское Общество Юга России). Цей Союз, провадячи московську політику, робив усе, щоб стати центром споживчої кооперації на Україні. Однак нац. рух укр. кооперації в ці часи був уже настільки сильним, що ПОЮР не досяг мети й був змушений обмежити свою діяльність лише на Харківщині й Катеринославщині.

В 1913 р. перші укр. кооп. союзи, в наслідок ворожої політики й заходів Центросоюзу, були змушені ліквідуватися. Від цього моменту починається одверта рішуча боротьба укр. кооперації за своє нац. обличчя. До цього найбільше спричиняються кооперативні з’їзди; зокрема на III всерос. кооп. з’їзді 1913 р. в Києві виразно було поставлене питання про створення нац. укр. центрів. Після появи кооп. закону з 20. III. 1917 р. відбувається ряд укр. кооп. з’їздів (I — в травні 1917 p., II — в серпні 1917 p., III — в травні 1918 p.), на яких опрацьовуються /1113/ проблеми кооп. будівництва на Україні.

Незабаром після І кооп. з’їзду розпочав активну працю Укр. Центр. Кооп. Комітет (УЦК) як тимчасова всеукр. організація з широкими правами й обсягом юридичної дії на всю Центр. і Сх. Україну. У вересні 1918 р. в Києві відбулися установчі збори Центр. Комітету під головуванням проф. М. Туган-Барановського. Укр. Центр. Кооп. Комітет мав три головні відділи: культурноосвітній, ревізійний і страховий, і п’ять постійних комісій: статистичну, фінансову, правничу, освітню й соціяльну. Друкованим органом УЦК був »Український Кооператор« (головним ред. якого був проф. М. Туган-Барановський), а пізніше (з Х. 1918) і »Бюлетень УЦК«. Поруч із цим при УЦК було засновані Всеукр. Рада Інструкторів і Кооп. Інститут.

У травні 1917 р. в Києві постала централя укр. споживчої кооперації — Дніпросоюз. Майже рівночасно виникла централя укр. кредитової кооперації — Укр. Нар. Кооп. Банк (Українбанк). У січні 1918 р. остаточно усталилася перша централя с.-г. кооперації — Всеукр. Сільсько-Госп. Кооп. Союз (скорочено Централ). Нарешті, в червні 1919 р. в Одесі постала централя виробничої кооперації

 — Всеукр. Союз Продукційних Кооператив (під скороченою назвою Трудосоюз). В цю ж добу три всеукр. союзи — Дніпросоюз, Українбанк і Централ об’єдналися в Асоціяцію Кооп. Центр. Союзів України (під скороченою назвою АЦУКС) для репрезентації інтересів цих союзів і провадження операцій за кордоном.

Розвиток укр. кооперації. За час до больш. окупації на Україні було кооператив усіх типів і ступенів: 1866 р. — 1, 1871 — 9, 1880 — 130, 1895 — 290, 1900 — 450, 1905 — 820, 1910 — 2 100, 1915 — 6 860, 1917 — 9 200, 1920 — 22 300. На одну споживчу кооперативу припадало пересічно членів у 1914 — 112, у 1917 — 227 і в 1918 р. — 303. На початку 1919 р. одна споживча кооперативе припадала на 2 300 мешканців. Загальне число членів було бл. 4 500 000, а в кінці 1920 р. — бл. 6 000 000. Інакше кажучи, споживча кооперація в ці часи обслуговувала понад половину населення України (рахуючи й родини пайовиків).

Після появи кооп. закону 1917 р. стали буйно рости кооперативи різних типів і ступенів. Наприкінці 1918 р. було 253 союзи, з них: кредитових — 43, с.-г. — 7, споживчих — 120, мішаних — 41, різних — 42, при чому було різних союзів на Харківщині — 53, Київщині — 43, Поділлі

 — 33, Чернігівщині — 28, Херсонщині — 26, Катеринославщині — 26, Полтавщині — 17, Волині — 15, Таврії — 12. Серед цих союзів було 7 всеукр. союзів. В 127 союзах було 11 667 членів і 14 000 000 карб. основного капіталу.

Споживча кооперація. Піонером споживчої кооперації був М. Балін (1829 — 1904), ідеаліст — кооператор. Завдяки його заходам 1866 р. в Харкові постала перша споживча кооперативи. 1868 р. виникли споживчі кооперативи в Катеринославі, Полтаві, Києві й Херсоні. Миколаївське споживче т-во постало заходами другого кооперативного діяча на Україні — Козлова.

Перші споживчі кооперативи, що засновуються за зразком »рочделських піонерів«, розвиваються дуже помалу. Лише з оголошенням нормального статуту (1897 р.) починається їх розвиток. У 1905 р. було 480 споживчих кооператив, з яких майже половина припадала на село. В 1912 р. споживчих кооператив уже було 2 500, у 1914 — 3 022, в 1917 — 4 873 і в 1920 — 15 200 (дані щодо кооператив 1-го ступеня).

Коли почав працювати Дніпросоюз (1. VI. 1917), він мав 101 члена (99 кооператив 1-го ступеня і 2 районові союзи), а на 1. І. 1918 р. він уже об’єднував 546 членів, 514 кооператив 1-го ступеня і 32 районові союзи; в 1920 р. він об’єднував 200 кооп. союзів і 8 000 споживчих т-в. Товаровий оборот за 6 місяців становив 6 841 955 карб. Розпочав Дніпросоюз свою діяльність із 12 000 карб., а в січні 1918 р. він уже мав 5 000 000 карб., оборот його за 1918 р. досягнув 70 000 000 карб.

Дніпросоюз розгорнув свою працю в ділянці торговельній (заснувавши гуртівню в Святошині), промисловій (велика миловарня в Куренівці з річною продукцією бл. 200 000 пудів; фабрика черевиків у Києві з місячною продукцією 100 000 пар взуття; фабрики білизни, трикотажу, білого заліза та ін., крім великої друкарні) і в культурно-освітній (мав відділи: правничий, культурно-освітній, статистичний, страховий, пресовий і видавничий).

Крім Дніпросоюзу, в 1918 р. постали два крайові союзи: Одеський Обласний Союз (Одобсоюз) і Чернігівський Крайсоюз.

Кооперативний Комітет України 7. IV. 1920 р. скасував обласні союзи (в тому числі Дніпросоюз) і передав їх ресурси до новоствореного центру укр. споживчої кооперації — Вукопсоюзу (пізніше Вукоспілка). У лютому 1920 р. з Вукоспілкою злилися деякі ін. кооп. центри України: Централ, Укопстрахсоюз і Книгоспілка.

Кредитова кооперація. Кредитова кооперація на Україні народилася під формою ощадно-позичкових т-в, а зміцніла під формою кредитових товариств. Після /1114/ аґрарної реформи 1861 p. виникла величезна потреба в кредитах, і тому кредитова кооперація стала дуже швидко зростати. Перша кредитова кооператива постала 1869 р. в Гадячому на Полтавщині. Два роки пізніше створено перше сільське ощадно-позичкове т-во у Вереміївці на Катеринославщині, а друге — в Сокиринцях. У 80-их pp. на Україні було 124 ощадно-позичкових т-ва, з яких 76 припадало на Чернігівщину й Херсонщину.

В кінці XIX ст. число їх доходило до 200; згодом вони були витиснуті новою формою кредитової кооперації — кредитовими т-вами, що краще відповідали незаможним шарам населення. Перше кредитове т-во (за законом 1895 р.) постало 1897 р. в с. Іванівцях на Полтавщині. В 1905 р. їх уже було 370 (протягом того же року засновано 150 т-в) із 130 000 членів і загальним балянсом 12 000 000 золотих карб.

Перший Союз Кредитової Кооперації засновано 1901 р. в Бердянському (але без права провадити банкові операції). З моментом дозволу союзам провадити фінансові операції (1911 р.) число кредитових кооператив зросло ще більше. В 1915 р. було їх уже 3 412. В 1918 р. було 43 кредитові союзи; основний капітал їх становив 8 500 000 карб., а балансова сума перевищувала 185 500 000 карб.

Кредитові т-ва провадили не тільки кредитові, але й торговельні операції. Вони закладали й поширювали споживчі кооперативи на селах. Завдяки кредитовій кооперації та її діячам (головне В. Доманицькому, 1877 — 1910, книжка якого »Товариські крамниці« мала великий вплив на поширення споживчої кооперації, Юркевичеві та Х. Барановському), нац. кооперативний рух на Україні сильно зміцнів і рушив вперед. Чималу ролю в його поширенні відіграло Т-во Укр. Кооператорів »Наша Кооперація« (постало в 1912 р.) і часописи »Муравейник«, »Комашня« (Київ), »Хлібороб« (Харків), »Союз« (Катеринославщина).

Сільсько-господарська кооперація. Основною формою с.-г. кооперації були с.-г. спілки. Вони поділялися на дві категорії: а) спілки, що допомагали сільському господарству взагалі, і б) спілки, що дбали про розвиток окремих галузей сільського господарства.

Перша с.-г. спілка, загального типу, виникла 1880 р. в Харкові. Інтенсивну працю вона розгорнула в 1904 p., а до 1912 р. виросла в потужну організацію, маючи 34 фахові відділи (найголовнішими були закупний, хемічний, селекційний, скотарський, науковий, видавничий та ін.). Ця с.-г. спілка фактично відігравала ролю кооперативи 2-го ступеня, хоч правно належала до 1-го ступеня.

Після запровадження нормального статуту (1897), що надавав с.-г. спілкам право постачати потрібні в господарстві предмети, вони стали поширюватися. В 1915 р. на Україні було 1 020 с.-г. спілок, у тому числі спеціяльних 122. Найбільше с.-г. спілок було на Полтавщині — 345, далі на Чернігівщині — 132, найменше їх було на Волині — 19. Діяльність цих спілок у ділянці аґрикультурної освіти була дуже поважна. С.-г. спілки, одначе, не могли провадити комерційні операції так широко, як кредитові, що посідали великі фонди; тому річні обороти с.-г. спілок були невеликі (напр., 1911 р. річний оборот 225 таких спілок на Полтавщині не перевищував 166 000 карб.).

Другою формою с.-г. кооперації на Україні були т. зв. с.-г. товариства, запроваджені в 1897 р. За нормальним статутом ці т-ва мали допомагати сільським господарям набувати потрібні речі, вигідно збувати їх продукти, видавати позики під товари, взяті для продажу, й виконувати різні доручення сільських господарів. На практиці с.-г. т-ва досить часто далеко відступали під кооп. принципів, надаючи своїм членам неоднакові права та ін. Вони переважно об’єднували заможніших селян і великих землевласників. Розвивалися ці т-ва загалом слабо, навіть і після поліпшення їх статуту (1908 p.). В 1915 р. на Україні було всього 150 с.-г. т-в, найбільше на Поділлі (32) та Київщині (30).

Основною метою Всеукр. С.-Г. Кооперативного Союзу — Централ (що постав 1918 р.) була допомога населенню в організації та провадженні с.-г. кооператив. Централ дуже швидко широко розгорнув діяльність, зокрема купивши 1918 р. фабрики с.-г. машин Ґена (за 17 000 000 нім. марок).

Маслоробні кооперативи почали розвиватися від поч. XX ст. на Київщині. В 1917 р. утворено перший союз молочарських кооператив у Києві заходами визначного фахівця Михайлова, далі такі союзи були засновані в Харкові та Одесі. В 1918 р. їх було на Центр. і Сх. Землях 112.

Виробнича кооперація. Найстарішою формою кооперації на Україні була артіль. Ще в XVI — XVIII ст. артілі були поширені серед столярів, мулярів, ковалів, крамарів тощо. Але тільки в другій пол. XIX ст. заснування артілей набирає організованого характеру.

Першу таку хліборобську артіль (спілку) зорганізував Микола Левитський, »артільний батько«, 1894 р. в с. Федварі, Олександрійського повіту на Херсонщині. В 1902 р. було понад 125 артілей. Не зважаючи на те, що вони не були довготривалими (ні одна не проіснувала 3 років), ці артілі мали великий вплив на /1115/ матеріяльний стан членів. Головною причиною невдачі цих артілей був брак відповідних законодавчих основ.

Хліборобські артілі М. Левитського діяли на підставі писаної умови, яку він сам склав. Зміст умови — це рівність земельних наділів (у кого землі більше, тому доплачують ін. члени; в кого менше — сам доплачує); спільний обробіток землі; на заробітки можна йти лише за згодою всієї артілі, що має також право посилати своїх членів на заробітки; зароблені гроші йдуть до каси артілі; зиск і зібрані продукти діляться між усіма артільниками відповідно до числа робочих рук. Ці артілі мали великий вплив на ширення по селах кооп. ідей.

Тривалішими й реальнішими з погляду екон. були ремісничо-пром. артілі, творені по містах за ініціятивою того ж М. Левитського.

З оголошенням 1902 р. закону про трудові т-ва чи артілі і з затвердженням 1904 р. зразкового статуту для артілей, стан з погляду організаційного поліпшав. Перша міська, нового порядку, артіль діячів друку постала 1906 р. в Києві, а далі й по ін. містах України. Після артілей ремісників і робітників виникли артілі інженерів, службовців і т. д.

Перша світова війна сприяла поширенню різних видів артілей (хліборобських, ремісничих і т. д.) на Україні; до кінця війни їх було понад 300.

Влітку 1919 р. в Одесі створено Всеукр. Союз Продукційних Кооператив — Трудосоюз із широкими правами (крім культурно-освітньої праці, він мав право провадити операції банкового характеру тощо).

Інші галузі кооперації. Будівельна кооперація. Будівельні кооперативи виникли на Україні на початку XX ст. й стали поширюватися після оголошення (4. III. 1906 р.) тимчасових правил про союзи; так у Києві 1909 р. споруджено ряд будинків на паях, у 1910 р. там було 18 будівельних т-в. Влітку 1918 р. в Києві постала будівельна кооператива »Оселя«, головною метою якої було забезпечення приміщеннями членів, що жили в місті та його околицях.

Страхова кооперація. На поч. XX ст. кредитові кооперативи почали запроваджувати в себе страхування на кооп. засадах, спершу життя членів, а потім худоби. У наслідок неґативного ставлення до згаданих операцій органів центр. влади (особливо Управління Дрібного Кредиту), страхова кооперація широкого розвитку не набрала. Це була галузь укр. кооперації, яка найтісніше залежала від страхового відділу Московського Союзу Споживчих Т-в. Від 1913 — 15 pp. страхові кооперативи виявляли більше ініціятиви, випереджаючи московську страхову кооперацію.

У 1918 р. в Києві виник Всеукр. Страховий Союз. Статут передбачав досить широку забезпеку від усяких нещасть людей, рухомого й нерухомого майна; членами союзу могли бути союзи кооператив України й взагалі різні кооп. організації. Кожен член був зобов’язаний виплачувати таке число паїв, яке йому визначали загальні збори, відповідальність членів, крім паїв, дорівнювала подвійній сумі забезпечених премій.

Видавнича кооперація. В травні 1918 р. в Києві зорганізовано всеукр. Кооп. Видавничий Союз, щоб друкованим словом сприяти розвиткові культурно — освітньої діяльности кооператив. Членами союзу могли бути лише кооп. т-ва та їх союзи. Відповідальність членів визначав розмір паю. 1918 р. союз мав 36 членів із 474 паями, але в наслідок подій на Україні Видавничий Союз ширше розвинути діяльности не зміг.

Д. Піснячевський






КООПЕРАЦІЯ ПІД БОЛЬШЕВИЦЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ


Як і ін. ділянки госп. й культурного життя, укр. кооперація під Совєтами відразу потрапила під контроль держави. 27. І. 1920 р. урядовим декретом усі форми кооперації були об’єднані навколо споживчої кооперації. Так було до жовтня 1921 р. коли на основі НЕП-у знову почали розгортатися різні види кооперації.

Ставлення большевиків до кооперації, не випливаючи з принципових засад, завжди диктувалося політ. коньюнктурою. В зв’язку з цим розвиток кооперації в УССР можна розбити на три періоди: воєнний комунізм, НЕП і доба колективізації.

Кооперація за доби воєнного комунізму. Доба воєнного комунізму характеризувалася мобілізацією всього господарства на воєнні потреби, цілковитою ліквідацією приватної ініціятиви й вільного ринку (див. стор. 544). Через це для кооперації, яка виникає й існує тільки в умовах ринку, в роки воєнного комунізму не було місця. Окупація України наприкінці грудня 1919 р. припала на час панування воєнного комунізму в Росії, і тому укр. кооперація була відразу перетворена з потужної галузі укр. економіки на додаток до Наркомпроду (Нар. Комісаріят Харчування). Її функції по містах зводилися до розподілу серед населення продуктів харчування й фабрикатів, а по селах вона мала постачати фабрикати й с.-г. знаряддя, фактично ж не постачала нічого. Її склади були перетворені на заготівельні пункти Наркомпроду, що конфіскував у населення збіжжя та ін. с.-г. продукти (т. зв. »продразверстка«). Міське населення одержувало мізерний харчовий приділ через розподільники міських споживчих т-в і тому автоматично було приписане до цих розподільників як »члени« кооператив. Фактично ніяких зборів не бувало і управ кооператив ніхто не обирав; вони були наставлені згори. Так само був призначуваний провід укр. кооп. спілок і централь: в умовах нестачі харчів і /1116/ фабрикатів держава не хотіла довіряти великих товарових фондів старим укр. кооператорам.

Кооперація за доби НЕП-у. НЕП означав насамперед відродження вільного ринку. Постачання населенню продуктів харчування й фабрикатів відразу пішло по лінії ринку. Заготівлі Наркомпроду й централізоване постачання населенню на приділи різко впало. Відразу постало питання — хто постачатиме населенню товари на ринку. Приватник тільки відроджувався, і, крім того, посилення приватника не було в плянах больш. держави. Сама держава не мала власного торговельного апарату. Апарат міських, т. зв. центр. споживчих товариств був неповороткий і бюрократичний, пристосований тільки до розподілу заготовлених Наркомпродом товарів. Тому з початком НЕП-у стали стихійно виникати по підприємствах у містах, а також на селах низові кооп. споживчі товариства. Держава їх всебічно підтримувала. Ці т-ва займалися заготівлями с.-г. продуктів для працівників своїх підприємств, вони перебрали на себе також постачання наркомпродівських приділів. Поруч цих, нових, кооператив відродились міські споживчі т-ва, що в роки воєнного комунізму були перетворені на розподільники (центр. робкоопи). Життя вимагало також відродження ін. галузей кооперації — промислової, сільсько-госп. (загальної й фахової), кредитової і т. д. Всі ці види кооперації сприяли швидкому відродженню зруйнованого й виснаженого в роки війни й воєнного комунізму господарства, особливо сільського.

Ідучи назустріч швидкому відродженню кооперації, держава видає ряд законів про різні галузі кооперації. 12. X. 1921 вийшов декрет про пром. кооперацію, 18. X. 1921 — про сільсько-госп., 5. IV. 1922 — про кредитову, 11. VII. 1923 — про трудові кооп. т-ва, 20. V. 1924 — про житлову кооперацію.

Поруч із ростом низових кооп. клітин творились кооп. спілки: окружні, що об’єднували кооп. т-ва цілої адміністративної округи або й двох, і всеукр. Центром укр. споживчої кооперації була Вукоспілка, сільсько — господарської — »Сільський Господар«, промислової — Всекоопромсоюз, кредитової — Українбанк, житлової й будівельної — Укржитлоспілка і т. д. Існувало також кілька спеціяльних с.-г. централь, напр., Бурякосоюз, також центр садово-городньої кооперації, пасічницький союз і т. д. Окреме місце займав Укрсільцукр, що орендував держ. цукроварні, а пізніше побудував і власну — Конґресівську. Кооп. центри створили також велике видавниче об’єднання Книгоспілка, що за роки НЕП-у розгорнуло широку діяльність (див. стор. 976). Поруч Книгоспілки існували кооп. видавництва »Рух«, »Сяйво« та ін.

В 1928 р. Вукоспілка об’єднувала 40 райсоюзів і 9 636 кооператив 1-го ступеня з 2 333 000 членів; в 1932 р. вона об’єднувала 58 райсоюзів і 10 617 сільських споживчих т-в; торговельна мережа її на 1. VII. 1933 р. обіймала 23 396 сільських торговельних точок і 7 888 міських. Постачання низових т-в відбувалося переважно з баз райсоюзів, а райсоюзи діставали товари від Вукоспілки, що мала дві величезні бази в Харкові й Києві. Сама Вукоспілка діставала товари від держ. трестів і синдикатів, а с.-г. продукти — від гуртових заготувачів. Роздрібний оборот системи Вукоспілки в 1932 р. становив по місту 2 116 000 000 карб., а по селу — 9 699 000 000 карб.

»Сільський Господар« об’єднував у 1928 р. 22 116 кооператив 1-го ступеня з 2 947 000 членів, мав річний оборот понад 169 000 000 карб., а кооперативи, що до нього належали, — понад 448 000 000 карб.

В Українбанку 1924 р. було 17 союзів і бл. 5 800 кооператив 1-го ступеня. Вклади сягали 3 500 000 фунтів стерлінґів, а річний оборот доходив 879 000 000 фунтів стерлінґів.

Своєрідне явище являла житлова кооперація. Усі житлові будинки т. зв. нетрудового типу (де мешкання здавалися в найми) були конфісковані ще в роки воєнного комунізму. В роки НЕП-у держава, не маючи змоги утримувати ці будинки й не бажаючи повертати їх власникам, передала майже весь житловий фонд укр. міст житловим кооперативам, що складалися з мешканців будинків. Житлові кооперативи стягали за держ. тарифами комірне, розподіляли житлову площу, провадили ремонт і взагалі вели господарство будинків, при чому іноді це кооперативне господарство було поставлене досить високо. Пізніше виникло кооп. будівництво нових будинків, і такі кооперативи дістали назву житлово-будівельних кооператив.

Майже кожна кооп. централя мала свій друкований орган. При кооп. об’єднаннях існували культурно-освітні відділи, що вели пропаґанду кооп. ідей. Коштами кооперації були створені по Україні численні кооп. курси. Існували держ. кооп. профшколи, технікуми й факультети при екон. інститутах. У Києві існував Кооп. Інститут.

Організаційна структура і принципи побудови укр. кооперації років НЕП-у ще мало відрізнялися від нормальної кооперації демократичних країн. Це пояснюється тим, що кооперація в ці /1117/ роки виникала стихійно, самодіяльністю населення, і держава ставила до кооперації не політ. вимоги, а головне господарські. Тому в провід кооператив на місцях спершу потрапляли не стільки висуванці компартії, скільки господарники, здебільшого безпартійні. В окружних об’єднаннях у перші роки НЕП-у обирали також безпартійних кооператорів, але, як правило, там сиділи керівники-комуністи, хоч більшість членів правління складалася із старих досвідчених укр. кооператорів. У централях голова й кілька членів управи були комуністи, решта — старі кооп. діячі з кол. членів ін. партій. Такий провід міг викликати довір’я громадянства, але все ж таки він був не органічним витвором укр. кооп. процесу, а являв комбінацію тих відносин в укр. кооперації, які постали в роки перед окупацією, з наставленим зверху больш. проводом. Цей провід в госп. практиці був, щоправда, під впливом старих фахівців-кооператорів. Від кооператорів-комуністів партія вимагала тоді насамперед високого госп. ефекту.

Щодо кооперації років НЕП-у большевики пробували творити свою концепцію. Так Ленін (»Про кооперацію«, 1923) висунув тезу, ніби в капіталістичних умовах кооперація неминуче стає додатком до капіталізму, тоді як в умовах »робітничо-селянської держави«, де основні засоби виробництва належать не капіталістам, а цій державі, кооперація може стати знаряддям побудови нового суспільства. Розвиваючи цей погляд Леніна, Бухарін опрацьовував далі проблеми кооперації в умовах »диктатури пролетаріяту«. За цією больш. концепцією кооперація мала стати »генеральним шляхом до соціялізму« для дрібного власника. Але все це випливало з припущення, що НЕП запроваджується надовго. Однак »нова екон. політика« була незабаром скасована, а разом з тим і сов. кооперація почала відмирати.

Наприкінці 1920-их pp. почалася ліквідація приватних підприємців (т. зв. »непманів«) по містах. У зв’язку з цим зросли обороти споживчої кооперації коштом ліквідованого приватного сектора. Перед 1930 р. вони сягали мільярдів карб. Найрізноманітніші види торгівлі по містах і на селі були в руках кооперації, але при цьому збільшувалась дальша бюрократизація кооперації. Якщо молоді міські робкоопи перших років НЕП-у вели близьке до нормального кооп. життя, скликаючи збори пайовиків, обираючи управи, реґулюючи паї й дивіденти, то в період колосальних оборотів кінця 1920-их pp. робкоопи зовсім не пристосували до цього стану орг. життя кооперації. Із збільшенням членства замінено загальні збори делеґатськими, а коли все »трудяще« населення міста стало членами кооперації і до нечуваних розмірів зросли обороти й прибутки, орг. життя великих міських кооператив зовсім припинилося. Справи розв’язувало тільки правління (роками в тому самому складі). Кооперація перетворилася на незалежний монопольний торговельний апарат. Коли з початком колективізації стали рости ціни й зникати товари, міські кооперативи, видаючи дефіцитні речі тільки на членські книжки, раз-у-раз при цьому збирали нові додаткові паї. Фактично розмір паю залежав від того, наскільки пайовик домагався купити той чи гой крам. Незаможні пайовики позбавлялися можливостей, що їх мали заможніші; деякі члени автоматично вибували. Сов. кооперація, що й перед тим не дуже була пройнята кооп. духом, зовсім його розгубила, перетворившись на монополіста продуктів споживання.

В ділянці с.-г. кооперації в кінці 1920-их pp. під впливом податкової політики держави, а також кредитів і пропаґанди, почали зростати кооп. т-ва спільного обробітку землі (СОЗ-и), що діставали податкові пільги, кредити, с.-г. машини в першу чергу. В наслідок цього в деяких районах України СОЗ-ами були охоплені до 40% сільських господарств; вони мали певний успіх, доки творились не примусовим порядком і доки провід їх добирався не за політ., а за госп. принципом, коли в провід могли попасти й заможні господарі (т. зв. »куркулі«). На початку 1930-их pp. СОЗ-и стали обов’язковими, з цілковитим підпорядкуванням партії й виключенням заможніших членів. Відтоді кооп. характер СОЗ-ів, а пізніше артілей, що були названі колгоспами, залишався тільки на папері. Від держ. підприємств вони відрізнялись тільки тим, що держава, однаково втручаючись в їх життя, не мала обов’язку платити колгоспникам, які жили з доходів колгоспів, розподілюваних за трудоднями.

Кооперація після колективізації. В першій пол. 1930-их pp. міські робітничі споживчі кооперативи (церобкоопи) були ліквідовані й замінені держ. торгівлею. Ліквідація відбувалась терористичним порядком. В найвидатніших центрах правління кооператив були виарештувані й обвинувачені в розтратах мільйонних сум. Такі розтрати напевне мали місце в наслідок бюрократизації кооп. апарату. Держава це використала для ліквідації кооперації: замість поставити кращі правління, кооперативи були ліквідовані, їх майно конфісковане без компенсації пайових вкладів і передане держ. торгівлі, що повідкривала по містах люксусові крамниці »Бакалія«, »Гастроном« і універсальні магазини (універмаґи). Держава дала туди більше товарів, щоб переконати споживачів у перевазі держ. торгівлі. /1118/ Зовні ця торгівля виглядала часом імпозантно, але коштувала дорожче, ніж кооп. торгівля, і задовольняла споживачів незрівняно гірше. Причина ліквідації міської споживчої кооперації була політична: больш. влада боялася потужної мережі, що, бувши в якійсь мірі незалежною від держави, могла стати матеріяльною базою політ. опозиції. На селі це не було так небезпечно, до того ж влада не мала засобів, щоб утримати держ. торговельну мережу на селі. Тому там споживча кооперація залишилася.

В галузі пром. кооперації теж сталася зміна: всі ремісники були зібрані під один дах у »кооперативні« артілі, які від держ. фабрик відрізнялися так само, як колгоспи від радгоспів. Праця в артілі вважається важчою за працю на найгіршій держ. фабриці, і в артілі йдуть тільки люди, які, не маючи прав попасти на фабрику, відбувають трудовий стаж в артілі.

Після колективізації були ліквідовані по містах житлові кооперативи й передані держ. житловим трестам. Будівельні кооперативи, що почали досить жваве будівництво на паї вкладників, змушені були припинити діяльність після неодноразової конфіскації нових будинків для армії або НКВД.

Відтоді на місці колись широко розвиненої кооперації в УССР лишилася тільки мережа сільської споживчої кооперації, артілі пром. кооперації (переважно, по містах і містечках) і колгоспи.

На 1. І. 1941 р. Вукоспілка об’єднувала 9 403 кооператив (з них 757 районових) із 10 506 700 членів-пайовиків; в цей час вона мала 51 926 крамниць, 8 638 складів, 2 211 пром. підприємств, 257 851 постійних працівників. Пайові і власні кошти Вукоспілки дорівнювали бл. 350 000 000 карб.

Через відсутність правних ґарантій, терор та сваволю бюрократії фактично не існувало ніякого кооп. життя.

Кооп. кадри, особливо нац. українські, винищені в першій пол. 1930-их pp. Закінчилось винищення в роки т. зв. »єжовщини«.

Роки 1941 — 50. За нім. окупації Вукоспілка в кінці 1941 р. самочинно відновила свою діяльність і дуже швидко широко розгорнула працю. На 1. І. 1943 р. вона об’єднувала 8 320 кооператив (з них 522 районових і 16 обласних), що мали 8 116 000 членів. В цей час вона мала 13 314 крамниць, 967 складів, 3 057 заготівельних пунктів і 3 139 пром. підприємств, затруднюючи разом 88 245 постійних працівників. Пайові та власні фонди Вукоспілки на 1. X. 1943 р. становили бл. 233 000 000 карб., а надвишка за 1942 р. — 177 000 000 карб.

В ці важкі часи відносини між населенням і кооперацією були найтісніші: вона не тільки забезпечувала населення фабрикатами, але й подавала йому культурну допомогу, уможливлювала найконечніший зв’язок тощо. Але від кінця 1942 р. німці почали обмежувати самостійність укр. кооперації, на поч. 1943 р. її паралізували, а трохи пізніше зліквідували остаточно. Від цього моменту кооперативи відігравали ролю адміністративних одиниць (а споживчі кооперативи — звичайних розподільних пунктів).

Після закінчення війни большевики стали активно відбудовувати кооперцію, бо потребували її для обслуги населення харчовими продуктами та ін. речами першої потреби. При відновленні кооперації сов. влада провела в 1945 — 46 pp. чимало орг. змін, зокрема поліпшивши техніку й відновивши (шляхом чистки) кадри кооп. працівників. Базою кооп. структури й далі лишається споживча кооперація.

В 1949 р. було 8 700 споживчих кооператив із 21 840 склепами і 5 800 000 членів: загальний оборот споживчої кооперації становив 69,6% всього обороту внутр. роздрібної торгівлі на Україні.

І. М.






УКРАЇНСЬКА КООПЕРАЦІЯ НА ЗАХІДНІХ ЗЕМЛЯХ


Галичина до 1914 р. Початки укр. кооперації в Галичині можна бачити в самодопомоговій акції, що розгорнулася в 70-их pp., щоб злагіднити катастрофічну нужду укр. села (див. Історія). Рух цей провадило насамперед духівництво. При церквах організуються братські каси, постають громадські шпихліри, каси, ремісничі об’єднання тощо.

До перших піонерів цієї організації самодопомоги належали: о. Д. Танячкевич (організатор »Правд« — позичкових кас на Золочівщині), о. С. Качала (один із засновників Т-ва »Просвіта«, автор популярної в народі брошури »Що нам шкодить, а що допомочи може«), о. І. Джулинський, організатор госп. самооборони на Бережанщині, батько і син оо. Кобринські на Коломийщині, вчитель Петришин на Брідщині й А. Ничай на Станиславівщині тощо. З почину останнього та І. Борисикевича 1882 р. в Станиславові скликана була нарада цих перших піонерів, і у висліді її було засноване центр. Госп.-Пром. Т-во для плянової й координованої суспільно-екон. праці в краю.

В 1891 р. Т-во »Просвіта« статутово поширює свою діяльність на екон. поле (див. стор. 931), і відтоді при читальнях постають позичкові каси, шпихліри, споживчі крамниці (в 1912 р. — 540 крамниць і 257 позичкових кас). Подібну екон. діяльність розвивало й москвофільське Т-во ім. Качковського та укр. радикали (Т-во Нар. Спілок у Коломиї в 1890 p.). Але всі ці екон. організації, /1119/ засновувані на підставі закону про т-ва з 1867 p., згодом ледве животіли.

Зате життєздатною формою екон. організації виявилися заробітково-госп. спілки (кооперативи), засновувані згідно з австр. законом 1873 р. про »заробітково-торговельні спілки«. Перша така спілка »Народна Торгівля«, постала в 1883 р. з ініціятиви Василя Нагірного, згодом її довголітнього директора. »Народна Торгівля« мала бути гуртівнею для сільських крамниць, громадських чи організованих при читальнях »Просвіти«, а також для приватних укр. крамниць по краю; крім того, вона ставала школою для виховання продавців у цих крамницях і молодих українців, охочих і здібних вести власні дрібноторговельні заклади. По містах »Нар. Торгівля« відкривала свої філіяльні крамниці.

Але пекучішою справою, ніж громадська організація крамниць, була потреба самооборони перед лихвою. На основі згаданого закону 1873 р. в Галичині утворюються перші кредитові кооперативи на зразок кас Шульце-Деліча.

1894 р. Теофіль Кормош заснував у Перемишлі кредитове т-во »Віра«, він же виготував порадник, як засновувати й вести такі кредитові т-ва типу Шульце-Деліч, пристосовані до галицьких обставин. За зразком »Віри«, постали »Задаткова каса« і »Народний Дім в Стрию« 1895 р. з почину Євгена Олесницького, Т-во Кредитове »Дністер« у Львові 1895 р. і кооперативи в ін. містах Галичини під різними назвами, найчастіше »Народний Дім«, »Руська Каса« і т. д.; вони намагалися подекуди набирати форми універсальної кооперативної установи для судової округи.

Для об’єднання їх діяльности у Львові 1898 р. під проводом Костя Левицького і Костя Паньківського постає централя Крайовий Союз Кредитовий, який став організаційним осередком для нагляду за правильністю діяльности всяких кооп. спілок. 1899 р. за постановою галицького сейму при його виконавчому органі Крайовому Виділі постав Патронат Хліборобських Спілок як організаційний і контрольний орган для спілок ощадности й позик системи Райфайзена. Під проводом цього Патронату, за його матеріяльною допомогою з крайових бюджетових фондів стали засновуватися каси Райфайзена по селах, але з політ. мотивів, при перевазі поль. проводу Патронату (С. Стефчик), більшу опіку від нього мали поль. села.

1903 р. в Австрії вийшов закон про обов’язкову ревізію діяльности кооператив. На підставі цього закону створено у 1904 р. укр. Крайовий Союз Ревізійний (КСР) (перший голова його — К. Левицький), що став найвищим ревізійним організаційним осередком укр. кооперації в Галичині; він перебрав від КСК і від Т-ва »Просвіта« справу кооперативної освіти. Від 1904 р. КСР почав видавати свій місячний орган »Економіст« (ред. К. Паньківський, а від 1908 р. А. Жук, при ньому зібрався гурт співробітників, які ширили екон., зокрема кооп., освіту), а від 1909 р. популярний часопис, призначений для кооп. освідомлення широких мас. »Самопоміч«.

Крім КСР, на терені Галичини тоді діяли два жидівські ревізійні союзи в Станиславові й у Львові, згаданий уже Патронат Виділу Крайового, поль. союз у Львові, Патронат ремісничих спілок, нім. союз і Ревізійний Союз москвофільського напряму, який спирав свою діяльність на крамниці й каси при читальнях ім. Качковського. Усі ці союзи мали в складі членства також багато укр. селян і міщан.

Під проводом КСР укр. кооперація набирає дедалі правильніших організаційних форм і поширює діяльність на різні ділянки госп. потреб укр. села й міста.

»Народна Торгівля« за почином Івана Петрушевича, крім філій по більших містах, впливає на організацію по містах і селах споживчих крамниць рочделського типу як своєї підбудови. В 1912 р. вона мала 18 філіяльних крамниць, з нею були в торговельних зносинах 831 крамниця, але між ними тільки 90 зареєстрованих, ін. були читальні, парафіяльні й малі приватні крамниці.

В 1903 р. починає організуватися укр. кооп. молочарство (перша кооп. молочарня в Завадові, Стрийського пов.) Молочарські кооперативи поставали то при читальнях »Просвіти«, то як окремо реєстровані спілки. 1905 р. при філії »Просвіти« в Стрию постав їх фаховий союз, призначений для техн. обслуги, постачання молочарського приладдя й організації збуту виробів, зареєстрований незабаром в 1907 р. як окрема союзна спілка — Крайовий Союз Молочарський у Стрию. До першої війни він об’єднував бл. 80 невеликих молочарень, мав у містах 7 крамниць продажу набілу, почав вивіз молочарських продуктів до австр. пром. країв, 1913 р. заснував свою власну молочарську школу в Стрию.

З почину Союзу Молочарського й його керівників о. О. Нижанківського, о. Я. Горалевича і головного діяча Стрийщини Є. Олесницького 1909 р. відбулася в Стрию хліборобська виставка, яка дуже вплинула на пожвавлення організації с.-г. кооперації в Галичині. /1120/ В 1911 p. Крайове Т-во »Сільський Господар« під головуванням Є. Олесницького, крім оборони станових справ укр. селянства й хліборобської освіти, стало організувати також госп. кооп. підприємства і їх фахові централі. Цього ж року з його почину постав Крайовий Союз для хову і збуту худоби, який до війни об’єднував бл. 62 низових спілок в краю, а на базі перемиської Спілки для Господарства і Торгівлі (заснованої 1903 р. з почину Т. Кормоша, Д. Коренця і ін.) постав Синдикат Т-ва »Сільський Господар« — Союз Госп.-Торговельних Спілок у Львові як кооп. фахова підбудова для с.-г. спілок по краю, що мали постачати членам штучні добрива та приладдя й організовувати збут с.-г. продуктів. Синдикат об’єднував бл. 30 таких спілок.

Але найсильнішим сектором укр. кооперації в Галичині була кредитова кооперація, об’єднана головне в Крайовому Союзі Кредитовому. Завдяки їй у великій мірі стримана була лихва. Кредитові кооперативи допомагали селянству прикупати землю з парцеляції дворів (головний ініціятор цієї акції о. Тит Войнаровський заснував у Львові парцеляційне т-во »Земля«, в якому членами були також кооп. централі і деякі кооп. каси), фінансували еміґрацію до США, Канади, Бразілії й на сезонові роботи до Пруссії. В останні довоєнні роки КСК об’єднував 889 членів, в тому числі 412 зареєстрованих кооператив, між ними 339 кредитових. Крім цих кредитових кооператив, об’єднаних в КСК, було бл. 400 укр. спілок ощадности й позичок системи Райфайзена під Патронатом Виділу Крайового.

До укр. Ревізійного Союзу належало в 1914 р. разом усіх 609 кооператив, з них понад 60,9% було кредитових кооператив. Вони об’єднували понад 180 000 членів з власними капіталами на уділах 6 300 000 корон, в резервових фондах 1 500 000 корон, балянсових надвишках 389 000 корон, із вкладами до обороту 28 400 000 корон; позик вони мали 17 000 000 корон, товарових кредитів 646 000, виданих позик 40 418 948, вкладень 4 937 408 корон, нерухомостей на суму 6 253 246 корон, запасу товарів на 1 418 707 корон. Товаровий оборот торговельних кооператив дійшов до 20 153 719 корон.

Важливою подією в історії укр. кооперації був просвітньо-екон. конґрес у Львові 1909 p., в якому взяли участь провідні представники кооперативного руху з усіх укр. земель. В 1913 р. також відбулася зустріч зах.-укр. кооператорів із сх.-укр. кооп. діячами на всерос. кооп. з’їзді в Києві. На обох з’їздах була нагода порозумітися провідникам укр. кооп. руху щодо основних питань і координації на цьому полі всеукр. громадської акції.

Роки 1914 — 20. Війна ослабила всі види укр. кооперації в Галичині. Найбільше потерпіла кредитова кооперація, найсилькіший сектор, через знецінення грошей і взагалі невпорядковані валютні відносини аж до 1924 р.

Обмежену діяльність провадила тільки »Народна Торгівля« і союз Господарсько-Торговельних Спілок; вони зберегли під час війни дещо зі свого майна.

Укр. землі під Польщею 1921 — 29 pp. Кооп. рух у Галичині відновився лише в 1921 р. Того ж року був створений Крайовий Комітет Організації Кооператив (ККОК). Комітет цей мав провести в життя плян госп. відбудови краю за допомогою кооп. організації. Прийняте гасло »В об’єднанні власних сил — до добра і краси« підняло широкі кола свідомого населення й вказало реальні можливості продовжувати визвольну справу. Дух цього гасла окрилював увесь час кооп. зусилля укр. народу на Зах. Укр. Землях і додавав сили при розгортанні кооп. праці В 1922 р. відновлено і зареєстровано Крайовий Союз Ревізійний (від 1928 р. Ревізійний Союз Укр. Кооператив — РСУК), і вибрано його головою Юліяна Павликовського (1888 — 1949), що від цього часу був головним керівником і ідеологом укр. кооперативного руху на Зах. Укр. Землях.

Велику допомогу дали в реалізації плянів ККОК учасники Визвольних Змагань, що повернулися з війни й еміґрації. Перебуваючи під час війни в різних країнах, вони набралися досвіду й пізнали значення ваги госп. організації. Для багатьох із них поль. влада закрила доступ до високих шкіл, і тому, не маючи змоги закінчувати студії, вони кинулися до практичної праці в кооперації. По повітах Галичини стали утворюватися місцеві комітети організації кооператив, з яких постали згодом пов. союзи кооператив. Із Галичини цей рух поширився і на півн.-зах. землі. По селах почали відновлювати діяльність старі й засновуватися нові кооперативи, задумані спершу як універсальні підприємства (що за статутом могли провадити різнорідну екон. діяльність), згодом організація місцевих кооператив прийняла практику спеціялізації.

Основним типом сільських кооператив стали кооперативи для загального закупу і збуту, які спершу обмежували діяльність на постачанні селу споживчих товарів, дрібного домашнього і госп. статку, далі переходили до скупу с.-г. плодів. Їх надбудовою стали повітові союзи кооператив (2 ступінь), а 1924 р. завершилося їх союзне будівництво крайовою централею, що постала на базі кол. Союзу Госп.-Торговельних Спілок — Центросоюзу (3 ступінь). Це був найчисленніший сектор укр. кооперації.

В 1924 p., коли була остаточно стабілізована поль. валюта (злотий), почалася /1121/ жвавіша організація кредитових кооператив — по селах кас типу Райфайзена і по містах »Українбанків« (обидва види 1 ступеня), які завершила кол. крайова, фахова централя Крайовий Союз Кредитовий, що набрав скороченої назви Центробанк і одночасно став центр. касою для всіх видів кооператив. Його довголітнім головним директором був К. Левицький, після 1936 р. — С. Кузик.

В 1924 р. зреформував свою організацію Крайовий Молочарський Союз у Стрию, приймаючи популярну назву Маслосоюз, який замість дрібних сільських молочарень почав організовувати як свою підбудову більші районові молочарські спілки (РМ) з обсягом діяльности на масу середніх сіл, охоплюючи мережею районових молочарень і торговельних відділів Галичину й Волинь. Традиційним осідком Маслосоюзу був Стрий, фактичним осередком став його торговельний відділ у Львові.

Маслосоюз був найжвавішим сектором укр. кооперації, передовиком в її модернізації, як в ділянці виробництва, так і торгівлі, а своєю аґрономічно-ветеринарною працею в ділянці діяльности РМ найбільше спричинився до піднесення госп. культури укр. села взагалі. Маслосоюз насамперед опанував укр. ринок не тільки внутр., але й корінних поль. земель і від 1925 р. розпочав організований експорт плодів укр. селянина за кордон. Головні діячі: А. Мудрик, А. Палій, М. Хроновят.

»Народна Торгівля« продовжувала свою кол. діяльність, охоплюючи край своїми філіями по більших містах і організуючи споживчі кооперативи міського (рочделського) типу як свою союзну підбудову.

Ці чотири фахові госп. централі: Центросоюз, Маслосоюз, Центробанк, »Нар. Торгівлях, охоплювали основну мережу кооп. організації, що була остаточно завершена в 1928 р. Вивершувала цю структуру укр. кооперації згадана вже організаційно-ідейна установа Ревізійний Союз Українських Кооператив (РСУК). Відповідно до настанов своєї діяльности РСУК охоплював керівництво всім кооп. рухом в краю своїми трьома відділами: адміністративним, ревізійним і організаційним. Побіч Ю. Павликовського, найвидатнішим ідеологом руху був Остап Луцький. РСУК вів статистику кооператив, мав штаб ревізорів, репрезентував кооп. рух, видавав популярно-наук. кооп.-екон. місячний журнал »Кооперативна Республіка« (ред. К. Коберський), тижневик для управ і надзірних рад кооператив »Господарсько-Кооперативний Часопис« і журнал для широких має членства »Кооперативна Родина«. Крім цього, окремими книжковими випусками РСУК видавав наук.-популярну літературу кооп. й загальноекон. змісту. РСУК вів кореспонденційні курси кооп. навчання, а в 1937 р. зорганізував власну школу вищого типу, трирічний Кооп. Ліцей.

Щорічні збори РСУК були свого роду парляментом госп. самоуправи краю. Зокрема важливим для розвитку укр. кооп руху був VII кооперативний конґрес 24. XI. 1929 p., який своїми постановами закріпляв організаційну структуру укр. кооперації й накреслював напрям праці окремих її секторів в ширших маштабах. РСУК був членом Міжнар. Кооп. Союзу і брав участь у його міжнар. конґресах.

Для спеціяльного нагляду над кооп. рухом півн.-зах. земель РСУК утримував Бюро Волинської Кооперації в Крем’янці (1921 — 27), яке зорганізувалося згодом в автономну Раду Волинської Кооперації (1927 — 29).

Наводимо статистику кооператив, об’єднаних в РСУК, за роки 1921 — 44:


 1921

 1926

1933

 1936

1938

1944

Число кооператив

Число членів (в тис.)

Обороти (в міл. злотих)

Число працівників (в тис.)

579

169


5,0

1 510

197

48

11,9

3 029

448

44,5

14,0

3 097

587

116

16,0

3 330

600

100

24,2

4 624

800

1 500


Найбільше було кооператив для загального закупу і збуту (бл. 73% всіх кооператив) з 32 повітовими союзами й фаховою централею Центросоюзом. Маслосоюз об’єднував (перед другою війною) 136 районових молочарень (4% всіх кооператив), з 205 000 членів і з 56 власними крамницями по більших містах. Центробанк об’єднував бл. 490 кредитових кооператив (16%), серед них 71 більших міських »Українбанків«. »Народна Торгівля« мала своїх 18 філій і бл. 130 (в загальній кількості бл. 4%) міських споживчих крамниць.

Поза тим в РСУК були об’єднані: дві будівельні кооперативи, кілька продукційних (»Будучність« — фабрика папірців до курення у Тернополі, »Шовк« у Самборі, »Суспільний Промисл« — фабрика цикорію у Львові, »Гуцульщина«, виробнича кооператива килимів і взагалі мистецького гуцульського домовиробництва, жіноча кооператива й накладня »Нар. Мистецтво« у Львові, »Мануфактура« — виробнича текстильна кооператива в Перемишлі й ін.) і дві кооперативи здоров’я (з Ременові і Боднарові).

Виставка кооп. промисловости в червні 1939 р. була виявом не так скромних досягнень, як великих можливостей, зокрема кооп., організації домовиробництва. Трудніші /1122/ виробничі ділянки організували кооп. централі як свої підприємства (фабрики мила ЦС, м’ясна промисловість, перероблення овочів і ярини і ін.).

Побіч Маслосоюзу товарообмін із закордоном вели повітові союзи кооператив за посередництвом своєї централі Центросоюзу. Збут с.-г. продуктів укр. села (масла, яєць, бекону, гусей, квасолі, прядива тощо) підносив стандарт скооперованого сільського господарства. Експорт укр. кооперації скеровувався до Німеччини, Англії, Еспанії, Австрії, навіть Данії й Арґентіни.

87% загалу членства в зах.-укр. кооперації були хлібороби, 12,9% було жінок. При об’єднанні укр. жінок Союз Українок діяла Жіноча Гільдія, що була членом Міжнар. Кооп. Гільдії, вона дала в допомогу апаратові ревізорів і інспекторів при пов. осередках жінок-кооперативних пропаґандисток. В порівнянні з ін. ревізійними союзами Поль. держави укр. кооперація творила найсуцільнішу і найдинамічнішу групу своїм ростом і організаційною вправністю. Це було причиною частих нападів на укр. кооперацію з боку шовіністичної поль. преси, і в 1930 р. під час т. зв. пацифікації (див. стор. 561) знищено чимало укр. кооп. майна, а чимало кооп. працівників потерпіло фізично від побоїв. Другий черговий удар укр. кооперації був завданий з боку поль. уряду під кінець 1934 р. РСУК відібрано право нагляду над укр. кооперацією поза трьома сх.-галицькими воєводствами. Відлучено тоді 430 кооператив з півн.-зах. земель і деяке число із зах. Лемківщини і підпорядковано їх поль. ревізійним союзам. Тискові з боку уряду чинив опір Маслосоюз у 1935 p., коли ніби в цілях госп. раціоналізації мала бути проведена районізація молочарень і в окремих районах мали залишитися тільки найкращі змеханізовані молочарні. Укр. районові молочарні витримали змагання й за допомогою всієї укр. кооперації найкраще змодернізували своє виробництво на укр. теренах.

В цих важких змаганнях укр. кооперації з поль. урядом, з шовіністичними колами поль. громадянства й мобілізованими ним погромами »вулиці« міцніла організаційна і госп. вправність її й довір’я до неї та її проводу всього укр. громадянства. Кооперація з свого боку підсилювала укр. приватне шкільництво, давала працю безробітним, допомагала культурним і взагалі громадським укр. справам, а найважливіше — кооперація була доброю школою госп. й суспільної самоуправи.

Роки большевицької й нім. окупації 1939 — 44. 21 місяць першої большевицької окупації Зах. Укр. Земель коштував укр. кооп. організації багато матеріяльних і моральних втрат. Большевики ліквідували верховну її установу РСУК, міську споживчу кооперацію з »Народною Торгівлею« перебрали в держ. власність. Так само конфіскували в держ. власність усю кредитову кооперацію. Залишили за формою і назвою тільки сільську споживчу кооперацію і частково промислову; молочарську злучили з сільською споживчою кооперацією; низові сільські споживчі кооперативи об’єднували обласні споживчі спілки, підпорядковані Укоопспілці в Києві. Зникла членська самоуправа й госп. ініціятива, до керівництва прислані були призначувані комісари, а через те, що заборонена була приватна торгівля, поле діяльности такої наказної кооперації ніби й поширилося, бо її підприємства, коли йшлося про госп. обслугу сіл, стали єдиними розподільно — заготівельними пунктами.

Багато свідомих кооп. працівників, які залишилися на місцях, намагалися зберегти кооп. рух і методи праці в кооперативах, але їх часто за це переслідували; чимало з них були ув’язнені й заслані.

Частина визначних кооп. працівників пішла на початку окупації на еміґрацію й затрималася на окраїнах укр. земель, які входили до т. зв. Генеральної Губернії. Користуючися, хоч і з обмежених воєнними порядками, можливостей організації кооп. господарства, вони взялися до розбудови її на тих окраїнах. Вони застали там 161 підупалих кооператив. Протягом року праці постало бл. 1 000 кооператив, окружний союз (в Сяноку), 11 повітових союзів, Українбанк у Ярославі з філіями в Кракові й Люблині, торговельна централя — Українська Госп. Акційна Спілка (УГАС). Організаційне керівництво цим рухом спершу належало Кооп. Секції Укр. Центр. Комітету, далі перейшло до двох ревізійних відділів у Кракові й Люблині.

Коли в червні 1941 р. большевики покинули Галичину, укр. громадянство стало скоро відбудовувати свою кооп.-госп. організацію в її довоєнних формах і поставило окупаційну нім. адміністрацію перед доконаним фактом. Однак нім. влада передала деякі укр. кооп. промислові підприємства приватним нім. спілкам, кредитову кооперацію підпорядкувала Урядові Банкового Нагляду, молочарську — органові Молочного і Товщевого Господарства, а с.-г. кооперацію — окупаційній С.-Г. Централі. З доручення останньої укр. кооперативи мусіли провадити заготівлю накладеного на населення континґенту с.-г. продуктів і взамін розподіляти раціоновані товари. Не зважаючи на труднощі з нім. боку, всі три ревізійні відділи, у Львові, Кракові й Люблині, були фактично об’єднані /1123/ в Головний Провід Укр. Кооперації РСУК у Львові.

Поновна большевицька окупація в 1944 р. накинула знову свій госп. режим і на відтинку кооперації.

Буковина. Кооп. рух серед укр. населення на Буковині почався в 90-их pp. минулого ст. під впливом Галичини й у тісному контакті з нею. Головними піонерами цього руху були Степан Смаль-Стоцький і Лев Когут. Так само, як у Галичині, до першої світової війни головною метою кооп. організації була боротьба з лихвою, і тому насамперед організувалися кредитові кооперативи — здебільшого сільські каси типу Райфайзена (перша 1889 р. в с. Раранчі). В 1896 р. постала міська кредитова кооперативе Руська Каса для ощадностей і позичок у Чернівцях, а в 1903 р. був заснований союз хліборобських спілок Селянська Каса, який був одночасно організаційним, ревізійним і фінансовим осередком для всіх видів укр. кооперації на Буковині. Селянська Каса давала кредит союзним кооперативам і приватним особам, ревізувала кооперативи, провадила торговельні відділи для споживчих кооператив, вела молочарський відділ, займалася парцеляцією землі, підприємством вирубу лісу й торгівлею деревом. Останні операції спричинили Селянській Касі перед самою війною чимало фінансових труднощів.

Союз видавав свій орган »Вісник«, який 1908 р. змінив назву на »Народне Багатство«. Перед першою світовою війною Союз об’єднував 174 кооперативи, між ними 159 спілок ощадности й позичок за системою Райфайзена, 3 ін. кредитові, 8 споживчих, 2 молочарські, 2 різні. Крім цих кооператив, на терені Буковини діяли 26 кредитових кооператив староруського напряму.

Після першої світової війни під румунською окупацією несприятливі політ. умови й невпорядкованість румунської валюти перешкоджали відновленню укр. кооперації. В 1924 р. Селянська Каса в Чернівцях перетворилася на акційну спілку (Півн.-буковинський Банк); такого самого виходу в перетворенні на акційну спілку шукала й Руська Каса в Чернівцях, яка прийняла нову назву — Кредитовий Банк. По селах ледве животіло невелике число кредитових і кілька споживчих кооператив. Румунський кооп. закон з 1929 р. ставив кооперацію в залежність від держ. уряду й віддавав під вплив політ. румунських партій.

Закарпаття. Кооп. справу започаткувала мукачівська експозитура угорського Міністерства Хліборобства в 1898 p.; вона була пов’язана з акцією представника цього міністерства Е. Еґана, який обслідував екон. відносини Закарпаття з його вкрай спролетаризованою, нищеною лихвою людністю. Ця акція мала характер держ. допомоги.

До 1916 р. на Закарпатті було засновано 203 кредитових (53 000 членів), 86 споживчих, 23 с.-г. 16 кошикарських і 11 мішаних кооператив. Усі вони входили до двох угорських кооп. централь — Крайового Центр. Кредитового Т-ва (ОКН) і торговельної — »Hangya« (Мурашка).

З переходом Закарпаття до ЧСР 116 кооператив об’єдналися в Крайовий Кооп. (Дружествений) Союз, але поруч нього постали конкуренційні (з політ. мотивів) окремі союзи москвофільсько-угорського напряму з великою шкодою для розвитку кооперації. До деякої координації дійшло 1925 p., коли Крайовий Дружествений Союз став єдиною крайовою централею кредитовою й ревізійною, а осередком кооп. торгівлі став Торговельний Союз Госп. Дружств в Ужгороді. В 30-их pp. об’єднано було в цих союзних осередках разом 418 кооператив, у тому 174 кредитових, 86 споживчих, 22 орендарних, 42 ін.; 91 було недіяльних. Частина споживчих закарпатських кооператив належала до Центр. Союзу Чехо-Словацьких Кооператив у Празі, об’єднаних у своїй автономній Раді Сел. Кооператив Підкарпатської Руси. Крайовий Союз видавав свій кооп. орган »Дружественный ВЂстникъ« попсованою рос. мовою зі шкодою для ширення кооп. свідомости серед укр. населення Закарпаття. Завдяки щораз більшому ростові нац. свідомости серед населення (див. стор. 567), кооп. рух на Закарпатті набирав щораз більше укр. характеру й правильних зразків кооп. праці, вироблених на ін. укр. землях. Помітну поміч в організації кооп. руху на Закарпатті дали також укр. еміґранти з ін укр. земель (X Романюк, М. Литвицький та ін.).

І. Витанович


Література: Перший укр. просвітньо-екон. конґрес, уладжений т-вом Просвіта. Л. 1910; Жук А. Укр. кооперація в Галичині. К. 1913; Пожарський П. Нариси з історії укр. кооперації. К. 1919; Туган-Барановский М. Социальные основы кооперации. Берлін 1921; Павликовський Ю. Під прапорами Самопомочі, слідами розвою ідеї кооперації і союзного устрою в Нар. Торгівлі. Л. 1923; Потребительская кооперация на Украине за 5 лет — 1918 — 22. X. 1923; Терехов А. Советское кооперативное право. Х. 1924; Бородаєвський С. Історія кооперації. Прага 1925; Височанський П. Коротка історія кооп. руху на Україні. 1925; Височанський П. Начерк розвитку укр. споживчої кооперації. К. 1925; Кооперація на Україні у 1926 — 27 pp. Статистика України, 166. Х. 1928; Панченко. С.-г. кооперація. Х. 1928; Височанський П. Кооп. кредит. К. 1929; Резолюції VII крайового кооп. з’їзду. Л. 1932; Organisations /1124/ coopératives. Женева 1929, 1933; Internationale Genossenschaitliche Rundschau. Гамбурґ 1930-33; Павликовський Ю. Природа, мета і світогляд укр. кооп. руху. Л. 1934; Івасюк І. Кредитова кооперація на Україні. Праці Укр. Наук. Інституту, XI. В. 1934; Луцький О. Кооп. проблеми. Л. 1937; Спомини Василя Нагірного, ред. І. Витановича РСУК 1937. Кооп. Республіка. РСУК. 1928 — 39; Піснячевський Д. Від капіталізму до кооператизму. Париж 1945; Качор А. Укр. молочарська кооперація в Зах. Україні. Мюнхен 1949 (циклостиль); Качор А. 35 літ на службі народу (пам’яті інж. Ю. Павликовського). Вінніпеґ 1950.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.