Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1166.]

Попередня     Головна     Наступна





XX. ВІЙСЬКО


1. Джерела



Головними джерелами для історії війська в княжу добу є літ. пам’ятки: староукр. й чужоземні (візантійські, арабські), а головне літописи, а далі музейні збірки зброї й археологічні розкопи оборонних споруд тієї доби. У литовсько-поль. і згодом козацьку добу сюди долучаються люстрації королівських замків, описи й спомини поль. письменників, французьких і нім. подорожників, татарські й турецькі ліг. пам’ятки, щоденники учасників, держ. акти та козацькі реєстри й компути (виправлені реєстри) тощо. Для дослідів новочасних військ. систем на укр. землях служать, крім відповідних законодавчих актів і розпоряджень військ. міністерств, військ. статути й реґляменти (рос. 1869 і 1909 pp., австр. 1851 і 1873 — 76 pp., поль. 1926, 1932 p., сов. 1936 p., чеські 1921 p., та румунські 1921 p.).

Багато розвідок опублікували з історії староукр. війська й провели обслідування старих укріплень Петербурзьке й Київське Воєнно-Іст. Т-ва (вид. останнього — »Вестник Киевского Отдела Военно-Исторического Общества« 1909 — 14 pp. містило чимало праць укр. істориків).

Спеціяльні укр. студії в цій ділянці почато після першої світової війни. Крім праць І. Крип’якевича (найголовніша »Історія укр. війська« в співпраці з В. Гнатевичем, Л. 1936), цій ділянці присвячені дослідження і вид. Укр. Воєнно-Іст. Т-ва в Варшаві (головне збірники »За Державність« 1925 — 39). Історіографії Визвольних Змагань (історії воєнних операцій, проблемам організації укр. війська тієї доби, аналізі військ. інституцій тощо) присвячена низка розвідок і статтей у місячнику »Літопис Червоної Калини« (Л. 1929 — 39), в її щорічних календарях (1926 — 38), у квартальнику »Табор« (Каліш 1923 — 32) та в ін. журналах і часописах на Зах. Україні й на еміґрації (»Тризуб«, »Нація в поході«, »ЛНВ«, »Нова Доба«, »Розбудова Нації«, календарі »Дніпро« та ін.).

Багатий матеріял з історії. Визвольних Змагань та історії війська й воєнних операцій тієї доби дають спомини учасників, що з’явилися у в-ві »Червоної Калини« (С. Шухевича 1929, В. Петрова 1927 та ін.), та матеріяли й аналіза воєн. операцій і воєн (як, напр., О. Кузьми, А. Крезуба, М. Капустянського). Цінні матеріяли до історії операцій укр. армій на Центр. Україні опубліковані в видаваному О. Доценком »Літописі укр. революції« та в вид. Укр. Наук. Інституту в Варшаві.

З больш. насвітленням подій і операцій чимало матеріялів опубліковано на підсов. Україні та в СССР (Меліков-Какурін, В. Антонов-Овсєєнко, Ю. Тютюнник, В. Руднєв та ін.), у військ. щоденнику »Червона Армія« (Харків, 1924 — 35) і загальних журналах.

Переглядові воєнних операцій 1917 — 21 pp. були присвячені й відповідні поль. й еміґраційні pot. та козацькі вид. (напр., »Архив Русской Революции«, »Донские дела« та ін.).

Матеріял про УПА, її організацію, тактику й операції та його опрацювання подають підпільні видання Пресового Бюра УПА (напр., журнал »Повстанець«, 1943 — 46), воєнних округ УПА та окремі збірники (спроба бібліографії Л. Шанковського в календарі »Провидіння« на 1952 p.). На еміґрації ці проблеми заторкаються в статтях у журн. »До зброї« (Мюнхен 1945) та ін.

Вузька фахова військ.-вишкільна література укр. мовою починається напередодні першої світової війни вид. Січових Стрільців у Львові (1914 р. — повний »Правильник піхотинця«, складений на основі 1 частини австр. »Реґуляміну служби«, »Кріс австр. пішого війська« та ін.). В 1918 р. з ініціятиви шкільного відділу другого генерал-квартирмайстерства Генерального Штабу під керуванням ген. М. Юнакова перекладено з рос. мови низку військ. статутів та підручників. В добу українізації (1924 — 33) у військ. в-вах УССР у Києві й Харкові з’явилася низка популярних військ. підручників та статутів. Спробу нарису військ. географії України подав М. Колодзінський у своїй частково опублікованій »Укр. воєнній доктрині« (1937). »Начерк підручника для укр. молодших старшин і підстаршин« ген. В. Курмановича з’явився у вид. Укр. Стрілецької Громади в Канаді, Саскатун 1938. Ген. М. Омелянович-Павленко видав »Семінар резервового старшини«, 2 вид. Авґсбурґ 1948. Чимало з фахової військ. літератури вишкільного характеру (повстанської тактики, стріляння, зброєзнання тощо) вийшло в підпільних вид. УПА в 1943 — 49 pp.

На еміґрації після другої світової війни видав кілька військ. — фахових підручників Військ. Центр при ЗП УГВР у Мюнхені (»Топографія«, »Проєкт праці польових штабів«).

Статті на фахово-військ. теми публікуються, крім згаданих журн., у »Меч і воля« (Авґсбурґ 1949), »Військ. справа« (Авґсбурґ 1949), »Перемога« (Мюнхен 1951) та ін.

О. Горбач










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.