Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Львів, 1993. — Т. 1. — С. X-IX.]

Попередня     Головна     Наступна





ДЕКІЛЬКА СЛІВ ДО ЛЬВІВСЬКОГО ВИДАННЯ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНОЗНАВСТВА



Україна вступила у вирішальний період своєї історії. Після багатовікової неволі, подолавши безпрецедентне в історії світової цивілізації колоніальне ярмо, пройшовши через тотальний більшовицький геноцид, в результаті якого лише за 20 років Україна втратила 25 мільйонів своїх громадян, ми стали свідками того, як знову займається зоря українського національного відродження.

Відновлення Української держави — подія планетарного масштабу. Віднині Україні судилося до кінця сповнити свою історичну місію. Ще в XIII ст. ціною неймовірних зусиль і матеріальних втрат українці зупинили татаро-монгольську навалу на Європу, що дало їй можливість не тільки зберегти геополітичний статус, але й здійснити істотний прогрес у галузі економіки й права, пережити небувалий культурний Ренесанс. В епоху пізнього середньовіччя українське козацтво відчутно впливало на результати боротьби Християнського світу з Османською імперією, відстоюючи водночас своє право на суверенне існування. Та коли Польська Річ Посполита замахнулася на права і свободи українського народу, вона сама зазнала нищівної поразки й перестала існувати як самостійна європейська держава. Для українського народу XX ст. пройшло в безперестанній боротьбі за свободу та незалежність і завершилося розвалом останньої в світі імперії — тоталітарно-більшовицького Совєтського Союзу. Здобувши свою незалежність, Україна суттєво спричинилася до зміни геополітичної ситуації на світовій арені на користь сил свободи й демократії. Україну, державність і соборність якої пощастило вибороти і розбудовувати нашому поколінню, чекає велика історична місія.

Розбудова самостійної соборної Української Держави є неможлива без глибинного духовного оновлення, без нагромадження інтелектуального потенціалу нації, осмислення її історичної місії в контексті загальнолюдської історії.

Архіважливим завданням інтелектуального й духовного відродження української нації мають служити в першу чергу вагомі результати наукових досліджень, які нагромадила світова, в тому числі й українська наука за останні століття і які традиційно концентруються у спеціальних, як правило, багатотомних виданнях під загальною назвою енциклопедії, що в перекладі з грецької мови означає «безперервне, систематичне навчання». Тобто Енциклопедії — це довідкові видання з різних галузей знань (скажімо, технічна, медична, літературна, історична, церковна тощо), систематизовані в алфавітному чи тематичному порядку.

Як загальні енциклопедії, що охоплюють по змозі увесь комплекс відомих на даний час наук, так і енциклопедії з окремих ділянок знань мають непересічне значення для розвитку й примноження духовного та інтелектуального потенціалу кожної нації. Ось чому кращі представники української інтелігенції навіть в умовах жорстокого колоніального гніту завжди намагалися створити для свого пригнобленого народу його рідною мовою праці енциклопедичного характеру, в яких би якнайповніше було відображено матеріальне, культурне й духовне життя не тільки рідного народу, але й всебічно використаний багатющий досвід інших народів, які волею історичної долі перебували в набагато кращих суспільно-політичних обставинах, з огляду на що мали більш сприятливі умови розвивати й систематизувати свій науково-освітній потенціал до рівня таких всесвітньо відомих енциклопедичних видань, як, скажімо, французька Енциклопедія з XVIII ст., Енциклопедія Британіка чи знаменитий німецький енциклопедичний Лексикон Ф. Брокгауза.

І треба подивляти ту незбориму енергію, ту нечувану волю не тільки до фізичного виживання, але й до духовного збагачення, які проявляв український народ впродовж усієї своєї історії, причому в найтяжчих умовах іноземного поневолення. Кращі представники його наукової та інтелектуальної еліти, вимушено розсіяні в складних обставинах майже по всьому світу, зуміли створити ряд винятково цінних наукових енциклопедичних видань, які і за змістом, і за формою зробили б честь будь-якому європейському народові.

Не будемо зупинятися на характеристиці цих українських енциклопедичних видань — читачі про них довідаються ширше з матеріалів даного видання. Коротко зупинимося лише на мотивах, що спонукали нас в тяжких умовах економічної кризи й зубожіння народу посилено взятися за форсоване перевидання однієї з найбільш авторитетних українських енциклопедій XX ст. — Енциклопедії Українознавства.

На сучасному етапі розбудови української державності об’єктивні знання про минуле України стають особливо необхідними, бо єдині вони служать тією науковою базою, на якій може розвиватися духовне відродження, з врахуванням, зрозуміло, тих кращих традицій, які виробило українське суспільство протягом усієї своєї багатовікової історії. У цьому плані Енциклопедія Українознавства — невичерпне джерело наукової інформації про матеріальне, культурне й політичне життя українського народу з незапам’ятних часів аж до 60-років XX ст. Укладена й видана провідними українськими вченими у вільному світі, вона найбільш об’єктивно висвітлює найрізноманітніші аспекти українського духовного життя, неупереджено характеризує історичні постаті, дає безсторонню оцінку цілому рядові політичних, культурних і суспільних діячів України. Саме тому це енциклопедичне видання було суворо заборонене в колишній підрадянській Україні, а на противагу йому було створено своєрідний марксистсько-ленінський ерзац — УРЕ, яка українознавчі проблеми виставляла у вкрай спотвореному вигляді.

Отож, керуючись благородними намірами розбудови української державності й усвідомлюючи необхідність заповнення духовного вакууму, який дістала у спадок незалежна Україна, кола сучасної української інтелігенції і громадсько-суспільні діячі підтримали ідею перевидати Енциклопедію Українознавства. Оскільки час не терпить, вирішено видати цю капітальну працю репринтним способом. Планується також у найближчий час підготувати й випустити два нові додаткові томи, в яких буде висвітлено найновіші явища, факти й аспекти сучасного життя України, виправлено помилки й неточності, допущені в попередніх томах енциклопедії.

Енциклопедія Українознавства перевидається старим, давно випробуваним способом української толоки — тобто всенародною участю як у справі організації самого видання, так і в плані фінансування. Створено видавничий комітет, який очолили три співголови — Іван Гель, Микола Жулинський і Олег Романів. Залучено також цілий ряд знаних в Україні та поза нею вчених і суспільно-культурних діячів. Серед фундаторів-меценатів перевидання Енциклопедії Українознавства — такі відомі підприємства та організації, як «Львівенерго» (генеральний директор З. Буцьо), Дрогобицький нафтопереробний завод (генеральний директор М. Матолич), обласний Ощадбанк (директор О. Рибай), фірма «Світанок» (генеральний директор Р. Чайковський), виробниче об’єднання «Полярон» (генеральний директор О. Чаус) та ін. Детальний список усіх спонсорів подається нижче. Особлива роль в реалізації цього унікального видання належить колективу книжкової фабрики «Атлас» та її директорові, членові видавничо-поліграфічної комісії НТШ Б. Федоришину.

Отже, в результаті проблемної оргроботи з’явилася реальна можливість перевидання такої важливої і потрібної праці. Сподіваємося, що традиційна жертовність українського народу, його споконвічна тяга до знань і самопізнання стануть тими живильними стимулами, які допоможуть успішно звершити задумане — перевидання на рідній землі Енциклопедії Українознавства.

Світ почав усвідомлювати велич духу та історичну місію нашого народу, і вже не може обходитись без України. Тому вкрай необхідно, щоб Енциклопедія Українознавства була у кожній національній і парламентській бібліотеках усіх країн — членів ООН, в усіх посольствах зарубіжних країн у Києві, в українських посольствах за кордоном, міністерствах та інституціях, причетних до формування зовнішньої та внутрішньої політики, у наукових та навчальних закладах. Енциклопедія повинна стати настільною книгою у формуванні національної свідомості українських дітей та юнацтва — адже українці чи не найбільше були ізольовані від українознавства.

Тож не сумніваємося, що перевидана достатнім тиражем Енциклопедія Українознавства не лише значною мірою заповнить штучно створений вакуум у народознавстві, а й спричиниться до розширення і збагачення знань про Україну у світі та поглиблення національної самосвідомості українців.



Іван Гель

Співголова Фонду Енциклопедії Українознавства

Львів, листопад, 1992 р.







ФУНДАТОРИ ЛЬВІВСЬКОГО ВИДАННЯ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УРАЇНОЗНАВСТВА *


Фундатори-меценати


Дрогобицький нафтоперегінний завод — генеральний директор Михайло Матолич

Львівське виробничо-шкіряне об’єднання «Світанок» — генеральний директор Роман Чайковський

Виробниче об’єднання «Полярон», м. Львів — генеральний директор Олександр Чаус

Львівське виробничо-торгове взуттєве об’єднання «Прогрес» — генеральний директор Станіслав Павличко

Дрогобицька міська рада народних депутатів — мер. м. Дрогобич Львівської обл. Мирослав Глубіш

Львівське добровільне об’єднання спиртової, лікеро-горілчаної і дріжджової промисловості — голова правління Іван Бойко

Львівське виробниче об’єднання птахівничої промисловості «Львівптахопром» — генеральний директор Іван Заяць

Львівське обласне управління ощадного банку України — директор Олександр Рибай

Виробничо-енергетичне об’єднання «Львівенерго» — генеральний директор Зеновій Буцьо

Дирекція акціонерного комерційного банку «Україна» по Львівській області — директор Богдан Ганусяк

Орендне підприємство Львівський лакофарбовий завод — генеральний директор Микола Рой

Львівське обласне управління Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку — начальник управління Степан Самець

Виробниче об’єднання «Кінескоп», м. Львів — генеральний директор Микола Ващенюк


[* До фундаторів-меценатів віднесено підприємства та організації, які пожертвували не менше ста тисяч крб.]



Фундатори


Виробниче об’єднання «Автонавантажувач», м. Львів — генеральний директор Ярослав Підвальний

Львівське державне торгово-гуртово-роздрібне комерційне підприємство «Бурштин» — директор Богдан Хеміч

Управління Львівської залізниці — директор, віце-президент «Укрзалізниці» Марат Грабський

Львівська обласна спілка споживчих товариств — голова правління Михайло Тимчина

Львівський завод фрезерних верстатів — директор Василь Гринчук

Львівське обласне управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг — директор Борис Муравйов

Львівський завод «Укрвино» — директор Галина Андрійшина

Львівська державна база імпортних товарів — директор Олександр Заремба

Львівське обласне підприємство «Агрореммашпостач» — генеральний директор Роман Керик

Львівське обласне кооперативно-державне міжгосподарське об єднання по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд» — голова правління Сафоній Басараба

Львівське виробниче об’єднання ФТА — генеральний директор Олександр Сорока

Дрогобицький завод автомобільних кранів — директор Роман Сисин

Львівський механізований склозавод — директор Михайло Скрипець

Львівський завод автотракторних запчастин — директор Валентин Крушевський










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.