Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 78-89.]

Попередня     Головна     Наступна





Б


Баба рожева, пелікан (Pelecanus onocrotalus L.), великий водний птах з родини веслоногих, вагою до 9 кг; живе на берегах Чорного й Озівського морів, зокрема в лиманах, у плавнях Дніпра й на Кубані; друга відміна Б. р. — P. Crispus.


Бабаї (IV — 17), с. м. т. Харківського р-ну, Харківської обл.


Бабак (Marmota bobac Müll.), гризун із родини білок, до 60 см довж., 5 — 6 кг ваги; раніше водився у всій степ. смузі, але через розорювання степів залишився тільки в окремих колоніях на сх. Україні; підлягає охороні.


Бабанка (V — 11), с. на сх. від Умані; р. ц. Черкаської обл.


Бабей Михайло (1884 — 1945), родом із Зах. Лемківщини, діяч Укр. Роб. Союзу в ЗДА.


Бабенко Віра (1902 — 21), зв’язкова укр. повстанських штабів, як посланець окружного катеринославського штабу до уряду УНР в березні 1921 побувала в Гарнові; після повернення була захоплена большевиками, разом із провідниками штабу, і закатована 7. 9. 1921 в Катеринославі.


Бабенко Володимир, виявив хозарську культуру, на Півн. Дінці розкопами катакомбового могильника у Верхньому Салтові. Провадив етногр. досліди на Катеринославщині.


Баби, кам’яні фігури людей, зв’язані з культом предків; поширені в степовій смузі Европи й Азії від Німеччини до Монголії. Б. в причорноморських степах належать до скитсько-сарматської доби; ін. Б. степової України (часто жін. постаті), відмінні від Б. азійських степів складнішим і різноманітнішим убранням, на думку одних дослідників, є половецькі намогильні статуї 11 — 12 вв., на думку інших — пам’ятки доби аланів і хозарів (6 — 8 вв.). Велика кількість кам’яних Б. зберігається в музеях по всій Україні.


[Бабин ЯрДоповнення. Т. 11.]


Бабинці (III — 111, с. м. т. Бородянського р-ну, Київської обл.; відпочинкова місцевість на півн. зах. від Києва, серед соснових лісів.


Бабич Михайло (помер у 2 пол. 19 В.), Кам’яна баба в степу ентузіяст укр. театру, з фаху крамар, збудував у Сумах театральний будинок і утримував трупу. Писав дилетантські п’єси.


Бабинчук Андрій (*1928), укр. скрипаль, нар. у Вінніпеґу (Канада), учився в Королівській Муз. Академії в Лондоні: концертмейстер Карл Роза Опера Ко в Лондоні.


Бабіївна Ганна, акторка, родом із Тернопогя; одна із видатних артисток театру «Березіль» на характерних ролях; 1937 р. була заслана большевиками: нині працює в Театрі ім. Шевченка в Харкові.

[Бабіївна Ганна (1898 — 1979, Харків), 1937 — 42 на засланні; згодом працювала в Театрі ім. Шевченка в Харкові. — Виправлення. Т. 11.]


Бабій Андрій, музиколог, викладав у Муз. Ін-ті ім. Лисенка в Києві, чл. Муз. Т-ва ім. Леонтовича в Києві, у 1920 — 30-их pp. співр. ж. «Музика», «Музика масам»; засланий перед 2 світовою війною.

[Бабій Андрій, м. б. Адам (1898, Почапинці, Київ. губ. — 1937). Праці „Основні елементи муз. грамоти“ (1930), „Мистецтво хорового співу“ (1937). — Виправлення. Т. 11.]


Бабій Іван (1893 — 1934), педагог, старшина УГА; у 1934 дир. Акад. Гімназії у Львові; активний діяч Укр. Кат. Акції, дир. Архиєпископського Ін-ту Кат. Акції, один з гол. організаторів свята Укр. Молодь Христові; за виступи проти діяльности ОУН серед гімназіяльної молоді став жертвою атентату.

[Бабій Іван (1893, Добромірка, Збаразький пов., Галичина — 1934, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Бабій Іван (* 1896), маляр-неоклясик із Херсонщини, вивчав малярство в Києві, Берліні й Парижі; виставки в Берліні (з 1923) і в Парижі, що принесли Б. визнання закордонної преси; портрети, натюрморти й ін.

[Бабій Іван (1896, б. Єлисаветграду — 1945?, Париж?). — Виправлення. Т. 11.]


Бабій Михайло (* 1899), маляр, у 20-их роках працював у Києві; по другій світовій війні — в ЗДА; реаліст імпресіоністичного напрямку: портрети, краєвиди, натюрморти, проєкти килимів, ст. з мистецтва.

[Бабій Михайло (1899, Корничі, Рава-Руський пов., Галичина — 1976, Клівленд, Огайо). — Виправлення. Т. 11.]


Бабій Олесь (* 1897), поет і прозаїк з Галичини; учасник установчих зборів ОУН, засуджений поль. судом на 4 р. в’язниці; літ. діяльність почав у символістичній групі журн «Митуса»; «Поезії» (1923), зб. «За щастя оманою» (1930), «Ненависть і любов» та ін.; зокрема відомі твори з воєнною тематикою: поема «Гуцульський курінь» (1927), зб. новель «Гнів» (1922), повісті «Перші стежі», «Останні», «Дві сестри» й ін.; на еміґрації кн. поезій «Жнива» (1946), «Світ і людина» (1947); відомий також як дитячий письменник.

[Бабій Олесь (1897, Середнє, Калуський пов., Галичина — 1975, Чікаґо, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Бабуган-Яйла, найвища частина Кримських гір (верх Роман-Кош 1 545 м) — вапняковий крутоспадний масив; на півд.-сх. Б.-Я. частково виходить на територію Кримського Держ. Заповідника.


Баб’юк Андрій, див. Ірчан Мирослав.


Баварія, край в півд. Німеччині; 70 200 км², 9 100 000 меш., між ними 10 000 українців. Зв’язки України з Б. сягають середньовіччя. В торг. стосунках були гол. Київ і Реґенсбурґ, де манастир св. Якова і Ґертруди збудовано за матеріяльною допомогою Володимира Мономаха. Рюриковичі були споріднені з Віттельсбахами за посередництвом угор. роду Арпадів (13 — 14 вв.). Політ. зв’язки в 17 — 18 вв. виявлялися участю козаків у 30-річній війні в армії курфюрста Максіміліяна I та плянами антирос. коаліції Пилипа Орлика з Курфюрстом Карлом Альбрехтом. Укр. молодь, починаючи з 16 в., вчилася і вчиться по високих школах Б., раніше в Діллінґені та Інґольштаті, пізніше у Мюнхені, Ерлянґені, Вюрцбурґу. Мист. впливи на Україні репрезентують Панкрац Лябенвольф (1493 — 1563) — автор пам’ятника Гербуртів у Львові, Ганс Гольбайн-старший (бл. 1470 — 1524) і скульптор Тіц (1708 — 77). В найновіші часи в Мюнхені поряд ін. працювали видатні укр. мистці — графік Ю. Нарбут, маляр О. Мурашко і різьбар М. Паращук. Після другої світової війни в Б. постало найбільше скупчення укр. політ. еміґрації, розселеної по численних таборах УНРРА, пізніше ІРО, перев. в Мюнхені, Авґсбурзі, Реґенсбурзі, Міттенвальді, Берхтесґадепі, Ашаффенбурзі, Байройті, Кауфбойрені з околицями. В 1946 р. число українців у Б. доходило до 100 000; тепер найбільше українців у Б. зосереджено в Мюнхені. З 17 000 українців у всій Німеччині на Б. припадає бл. 2/3. В 1945 — 50 pp. в Б. розгорнули свою широку роботу обидві укр. церкви, почали діяти укр. преса, в-ва, що згодом поширили свою діяльність на весь зах. світ. В Б. виникли укр. школи від нар. до Укр. Вільного Ун-ту і Укр. Техн. Госп. Ін-ту та Укр. Богословської Правос. Академії; відновило свою діяльність НТШ, постала УВАН;укр. театри й хори, що виступали перед своєю публікою і чужинцями, і мист. виставки демонстрували багатство укр. культури. В наслідок посиленого виїзду українців за океан роля Б. в житті укр. еміґрантів меншає, але укр. політ., гром. і культ. установи в Б. продовжують свою працю, хоч і в вужчих рамках.

І. Мірчук


Бавовник (Gossypium), техн. культура з родини калачикових, посухостійка, вибаглива щодо тепла, світла, ґрунту, добрива й обробітку. На Україні плекають Б., що належить до менш вибагливого виду Б. гірського (G. hirsutum): сорти — 1306 (Шредер), 13753 і ОДІ, гібрид, виплеканий в Одеському Селекційно-Генетичному Ін-ті, а також нові сорти 143-у і 4943-у; це кущі висотою від 70 см до 2 м з насінням, вкритим білим волокном і густим коротким пухом; волокна Б. дають найважливішу сировину для текстильної пром-сти. З насіння Б. виробляють олію, яка використовується в консервній та миловарній пром-сті, і макуху, що йде на харч. с.-г. тваринам.

Україна — півн. межа для Б., культивованого в окремих степ. госп-вах ще на поч. 20 в., в 20-их pp. поширеного на деякі радгоспи півдня України, а на поч. 30-их pp. і на ін. півд. р-ни УССР, Крим, Півн. Кавказ та Надволжя. Дослідну роботу з Б. на Україні провадив В. Ротмистров, ґрунти зони бавовносіяння досліджував Г. Махів. Тепер дослідну роботу провадить Укр. Н.-Д. Ін-т Бавовництва в Києві. У 1940 р. посівна площа Б. в Миколаївській, Запорізькій та Одеській обл. займала 236 000 га, на всіх укр. землях — понад 400 000 га (20% усієї площі під Б. в СССР); у зв’язку з реалізацією нижньо-дніпровського комплексу площа під Б. має збільшитися в УССР до 500 000 гектарів.

Б. культивують на чорноморсько-озівському узбережжі (зокрема р-ни Скадовський, Хорлівський, Чаплинський), на Зах. Кубані й на Сх. Передкавказзі біля р. Терек, де він є найважливішою техн. рослиною (40 — 80% усієї площі техн. культур). Через не цілком сприятливі кліматичні умови: приморозки, недостатнє угноєння, солонцеві й солонцюваті ґрунти й поширення шкідників та хвороб Б. — урожайність його невелика: напр., у 1937 — 5 центнерів з 1 га, у 1938 — 5,9, у 1940 — лише 2,2, але на дослідних полях до 14. Однак сов. влада культивує Б. на Україні й у несприятливих умовах не тільки для текстильної промисловости, а й для вироблення вибухових речовин (в холодні або дощові роки недостиглий сирець можна використати лише для такого виробництва).

Продукція Б. на Україні хитається між 800 000 і 2 000 000 центнерів (5 — 10% сов. продукції, 1 — 2,5 світової). При відповідній аґротехніці Б. може стати гол. культурою на просторах від Дунаю до Сальських степів.

За Г. Маховим


Бавовняна промисловість, одна з основних галузей текстильної пром-сти, на Україні в наслідок колоніяльної політики царату і сов. уряду майже відсутня. У зв’язку з поширенням культури бавовни на півд. Україні й Кубані на місцях вирощування постали бавовноочисні заводи, однак виробництва бавовняних тканин майже не існувало (1940 — 0,03% продукції СССР); тепер текстильні фабрики в Києві, Стеблеві, Полтаві, Радомишлі, Коростишеві, Вінниці, Чернівцях, Львові, Станиславові, текстильний комбінат у Херсоні, фабрики вати в Києві, Краснодарі, Армавірі та ін.


Багазій Володимир, математик і педагог, аспірант при Київ. Ун-ті. В кінці 1941 — на поч. 1942 голова м. Києва; заарештований Ґестапо 1942, правдоподібно, загинув.


Багалій Дмитро (1857 — 1932), видатний укр. історик, чл. ВУАН, довголітній проф. (з 1887) і ректор (1906 — 10) Харківського Ун-ту, що багато зробив для його розбудови і надання його праці укр. змісту, чл. Держ. Ради в Петербурзі від ун-тів (1906 і 1910 — 14), гром. діяч Слобожанщини міський голова м. Харкова, один із співзасновників Харківської Громадської Бібліотеки (нині Держ. Наук. Бібліотека ім. Короленка), Т-ва Грамотности; один із найвизначніших співр. Харківського Іст.-Філол. Т-ва та Іст. Архіву. 1918 — чл. комітету для заснування УАН і перший гол. Іст.-Філол. Відділу, в 1920-их роках — на чолі Харківського Наук. при ВУАН Т-ва, Н.-Д. Катедри історії України, наук. керівник архівної справи на Україні. Серед численних праць Б. особливе значення мають присвячені дослідженню Слоб. й Півд. України, між ними: «История Северской земли до половины XIV в.» (1882), «Очерки из историй колонизации и быта степной окраины Московского государства», I (1887), «Колонизация Новороссийского края и его первые шаги по пути культуры» (1889), «Магдебурское право в Левобережной Малороссии» (1892 і укр. переклад — «Руська Іст. Бібліотека», XXIV), «Украинская старина» (1896), «Опыт истории Харьковского Университета», І — II (1893 — 1904), «История города Харькова», спільно з Д. Міллером (1905 — 06), «Исторія Слобідської України» (1918), «Нарис укр. історіографії», І — II (1923 — 25), «Укр. мандрований філософ Г. С. Сковорода» (1926), «Нарис іст. України на соц.-екон. ґрунті». (1928).

[Багалій Дмитро (7.11.1857, Київ — 9.2.1932, Харків).Виправлення. Т. 11.]

О. Оглоблин


Багалій-Татаринова Ольга (1888 — 1942), історик (дочка Дмитра Багалія), співр. комісії гром. течій ВУАН і Харківської Н.-Д. Катедри; праці переважно з іст. декабристів на Україні та військ. поселень на Півд. Україні.


Багаторічні трави, див. Кормові трави.


Багдановіч Максим (1891 — 1917), білор. поет; перекладав укр. поетів, написав низку критичних статтей про укр. письм.: Шевченка («Краса і сила. Спроба дослідження віршу Т. Г. Шевченка»), Самійленка, Чупринку; популярні брошури про Галичину, Закарпатську Україну, Козаччину; друкувався в журн. «Украинская жизнь».

[Багдановіч (Богданович) Максим (* Мєнськ — † Ялта). — Виправлення. Т. 11.]


Баглюк Григорій (1905 — 38), сов. письм. і журналіст, чл. КП(б)У, належав до групи літераторів Донбасу «Забой», що увійшла до Всеукр. Спілки Пролет. Письм. і 1929 українізувалася; ред. літ. двотижневика «Забой» (пізніше місячник «Літ. Донбас»); автор оповідань і роману «Горизонти»; 1933 разом із більшістю сов. укр. письм. Донбасу заарештований, в березні 1938 розстріляний одночасно з ін. 1 200 в’язнями в концентраційному таборі Воркута.


Багмут Іван (* 1903), укр. сов. прозаїк, був чл. Пролітфронту, дитячий письм.; «Гарячі джерела» (1948), повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Записки солдата» (1948), разом з І. Соколом комедія «Дорога мамочка» (1953) та ін.

[Багмут Іван (1903, Бабайківка, Катеринославська губ. — 1975, Харків). Належав до Пролітфронту. У 1930-их pp. видав низку подорожніх нарисів: „Подорож до Небесних гір“ (1930), „Карелія“ (1933) та ін. 9.8. 1935 за обвинуваченням у „контррев. діяльності“ був засуджений на 6 р. ув’язнення, яке відбував у таборах Комі АССР. Після відбуття покарання був учасником другої світової війни, по закінченні якої працював у Харкові й видав кілька зб. on., повість „Щасливий день суворовця Криничного“ (1948), п’єси „Дорога мамочка“ (у співавторстві, 1952), „Степи цвітуть“ (1959) та ін. — Виправлення. Т. 11.]


Багно, див. Багонник.


Багонник, багно, бредулець (Ledum palustre L.), кущ із родини вересуватих до 1,5 м висоти, з пахучим дрібним білим цвітом. Росте на багнах. Має в собі відміну камфори, що діє отруйно; в нар. медицині вживають проти гарячки, бігунки, шкіряних хвороб тощо.


Багринівська Параскева (* 1888), уроджена Проценко, дружина Багринівського Миколи, укр. гром. діячка в Петербурзі і з 1917 в Києві; гол. Союзу Українок Волині (1931 — 39); тепер в ЗДА.

[Багринівська Параскева (1888 — 1968). — Виправлення. Т. 11.]


Багринівський Микола (1887 — 1953), укр. гром. діяч, за доби визвольних змагань дир. департаменту Мін-ва Юстиції УНР, дир. департаменту Мін-ва Закордонних Справ, керівник представництва цього мін-ва у Варшаві, пізніше міністер юстиції. Після закінчення війни адвокат у Рівному; помер на еміґрації в США.


Багрицький Едуард (1895 — 1934), рос. сов. поет жид. походження; його поема — «Дума про Опанаса» (1926), що з больш. позицій малює трагедію укр. повстанця, побудована на мотивах Шевченка та укр. нар. поезії.

[Багрицький Едуард (* Одеса — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Багрій Олександер (* 1891), історик літератури й бібліограф, учень (у Київ. Ун-ті) В. Перетца, проф. Бакинського Ун-ту; численні праці про Шевченка; «Шевченковская студия» (1923), «Шевченко в русских переводах» (1925), «Шевченко в литературной обстановке» (1925), «Т. Г. Шевченко», І — II (1930 — 31).

[Багрій Олександер (1891, Летичів, Подільська губ. — 1949, Баку, Азербайджан). — Виправлення. Т. 11.]


Багряний Іван (* 1907), укр. письм., спершу відомий як поет, зв’язаний з групою МАРС; 1932 репресований; на еміґрації відновив літ. працю, переважно в прозі; публіцист і гром. діяч, лідер УРДП, заступник голови УНРади (1947 — 54). Поеми «Монголія» (1927), «Ave Maria» (1929), зб. поезій «До меж заказаних» (1927), віршований іст. роман «Скелька» (1930), зб. поезій «Золотий бумеранг» (1946); поетична творчість Б. характеристична широким діяпазоном від елегійної лірики й філос. медитацій до сатиричних, темпераментних інвектив. Оп. «Крокви над табором» (1931); романи: пригодницький «Звіролови» (1944), перевиданий 1946 — 47 п. н. «Тигролови»; присвячений «єжовщині» на Україні «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), як і п’єси «Морітурі», «Генерал», «Розгром», передусім викривають систему рос. больш. терору й намагання її поневолити укр. людину; памфлет «Чому я не хочу повертатися до СССР?» (1946) перекладений англ., есп., італ. мовами.

[Багряний Іван (2.20.1907, Куземин, Харківська губ. — 25.8.1963, Санкт Блазієн, Німеччина; похований у Новому Ульмі). Сов. преса гостро критикувала Б. як „буржуазного націоналіста „, а з кін. 1980-их pp. він дістав заг. визнання в Україні з широкою популяризацією його творчости. — Виправлення. Т. 11.]


Багрянський Михайло (1762 — 1813), лікар і гром. діяч укр. походження; закінчив Московський Ун-т, докторат у Ляйпціґу; інспектор, пізніше вчений секретар московської Мед.-Хірургічної Академії, сприяв розвиткові мед. освіти.


Бадан Олександер, комуніст, переїхав із Закарпаття до УССР, вчений секретар НКО, співр. катедри нац. питання Укр. Ін-ту Марксизму; 1933 після усунення Скрипника ліквідований; соц.-екон. нарис «Закарпатська Україна» (1929), уклав зб. «Груні степам» (1930).

[Бадан (псевд. Яворенко) Олександер (1875, Львівщина — 1937). Засланий на Соловки, де помер 9.9.1937. — Виправлення. Т. 11.]


Бадені Казімір (1846 — 1909), граф, поль. політик, 1888 — 95 намісник Галичини, 1895 — 97 прем’єр Австрії і мін. внутр. справ (т. зв. «поль. кабінет»). З доручення австр. уряду в 1890 р. налагодив порозуміння з українцями в Галичині ціною незначних поступок (т. зв. «нова ера»). Під тиском поль. шляхти змінив політику. 25. 9. 1895 відбулися вибори до гал. сойму при великих зловживаннях адміністрації — на 150 послів лише 14 українців (без русофілів). Під час виборів до парляменту 1897 р. був запроваджений протиукр. збройний терор жандармерії та війська: 8 убитих, 29 поранених, бл. 800 заарештованих (на 63 послів послами пройшло 3 українців, т. зв. «баденівські вибори»).

[Бадені Казімір (* Сурохів, Польща — † Бузьк, Галичина), 1886 — 95 намісник Галичини. — Виправлення. Т. 11.]


Бадовський Іван (16 в.), старшина і суддя реєстрових козаків (1572).


Бажан Микола (* 1904), укр. сов. поет і політ. діяч. Зв’язаний з групами «Вапліте» — «Літ. Ярмарок» і «Нова Ґенерація», Б. здобув визнання кн. поезій «17 патруль» (1926), «Різьблена тінь» (1927) і, особливо, «Будівлі» (1929), в яких, звільняючись від впливів футуризму й конструктивізму, виступає як експресіоніст з енерґійним висловом, прагненням монументальности, виразним потягом до укр. минулого. В «Будівлях» Б. трактує історіософічні теми, шукаючи зв’язку між сучасністю й середньовіччям та укр. барокко гетьманської доби. Зб. «Будівлі» й поеми «Гофманова ніч» (1929), «Розмова сердець» (в якій Б. дає надзвичайно гостру оцінку Росії), «Сліпці», «Трилогія пристрасти» (1933) та ін. позначені на тлі тогочасної укр. поезії сміливістю поставлення тем, багатством словника, насиченого архаїзмами, наснаженістю метафор, несподіваністю рим. Ці твори, як і дальші збірки «Дорога» (1930), «Поезії» (1930), викликають гостру критику, з обвинуваченнями в «відриві від сов. дійсности», в «абстрактності», «ідеалізмі» та націоналізмі. В роки важкого терору 1934 — 36 Б. пише присвячені Кірову поеми — кн. «Безсмертя» (1937) і входить до кола офіційно визнаних сов. поетів. 1937 з’явився високо оцінений критикою переклад з грузин. поеми Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі». Дальші кн. «Батьки й сини» (1938), «Ямби» (1940), твори часу війни «Клич вождя» (1942), «В дні війни» (1945), а також нагороджені сталінськими преміями «Клятва», «Данило Галицький» (1942), «Сталінградський зошит» (1943) і повоєнний зб. «Англ. враження» (1948), як і «очищені» від поезій першого періоду «Твори» (1946 — 47) і «Вибране» (1951) повністю належать до офіційних сов. віршів, написаних у дусі сталінського патріотизму. З поч. війни Б. ред. газ. «За радянську Україну», з 1943 — заст. голови Сов. Міністрів УССР, з 1953 — голова Спілки Письменників України.

[Бажан Микола (9.20.1904, Кам’янець Подільський — 23.11.1983, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

М. Г.


Бажанська Ольга-Олександра (1866 — 1906), дочка Порфирія, заміжня Озаркевич, гал. гром. діячка, перша укр. фахова піяністка в Галичині, одна з засновниць «Бонна» у Львові; авторка оп. і віршів, співр. зб. «Перший вінок» (1887).


Бажанський Іван (1863 — 1933), учитель і бук. письменник, автор оп. «Попадя», «Подорож до Сучави», «Три дукати» та поезій для молоді.


Бажанський Михайло (* 1910), журналіст, письм., гром. і пластовий діяч; «Еміґрант», «Гордійський вузол», зб. оп. «У вирі життя» (1941), мемуари з німецького концтабору «Мозаїка квадрів в’язничних» (1946).

[Бажанський Михайло (1910, Снятин, Галичина — 1994, Детройт, ЗДА). Автор біографічного словника „Вічно житимуть... Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів“ (1984). — Виправлення. Т. 11.]


Бажанський Порфирій (1836 — 1920), композитор і етнограф, гр.-кат. свящ., записував нар. мелодії, частина яких видана або використана в його композиціях; опери «Олекса Довбуш», «Весілля», літургії, мішані хори й ін.

[Бажанський Порфирій (* Белелуя, Снятинський пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Базавлук (Бузулук), права притока дол. Дніпра в районі плавнів, довж. — 193 км, сточище — 4 600 км².


Базалія (IV — 7), с. (кол. м-ко) на верхів’ях Случі на сх. Поділлі; р. ц. Хмельницької обл. В червні 1919 великі бої Січових Стрільців і 7 Запор. дивізії з большевиками; осідок місцевих «вільних козаків».


Базальт, вулканічна гірська порода, чорного кольору, важка, складена з мінералів: пляґіоклязу, авґіту, олівіну й магнетиту. Найбільше поширена вулканічна лява. Часто залягає стовпами. Добрий матеріял до брукування шляхів на Україні, виступає в кристалічній смузі, в вулканічній смузі Карпат; високоякісні Б. є на зах. Волині (Берестовець, Іванова Долина), в Донбасі (Ісачки), на Півн. Кавказі.


Базар (II — 10), м-ко на київ. Поліссі, р. ц. Житомирської обл. Могила 359 вояків Армії УНР, розстріляних большевиками 22. 11. 1921 (Другий Зимовий похід).


Базилевич Василь (1893 — 1942), історик, проф. Київ. Археологічного Ін-ту, працював в Іст.-Філол. Відділі ВУАН, зокрема в Т-ві Нестора-Літописця; автор розвідок з історії декабристів на Україні, з історії Києва та його пам’яток й ін. (друкувався у вид. ВУАН); у 1930-их pp. був на засланні в Сх. Сибірі; 1940 наук. керівник Таганрізького музею, розстріляний німцями.


Базилевич Григорій (1759 — 1802), видатний лікар-українець, перший клінічний проф. в Рос. імперії; вихованець Харківської Колеґії, студіював медицину в Петербурзі й Страсбурзі, з 1795 проф. патології й терапії в петербурзькій Мед.-Хірургічній Школі; запровадив клінічні палати при військ. шпиталях; як секретар Мед. Колеґії сприяв ширенню мед. освіти.


Базилевич Дарія (1882 — 1953), уроджена Гриневич, освітня діячка, активно працювала в «Просвітах» на Вінничині.


Базилевич Іван (* 1899), терапевт-клініцист, проф. Київ. Мед. Ін-ту, завідувач групи «клініка старости» при Ін-ті Клінічної Фізіології АН УРСР; д. чл. НТШ, автор понад 70 наук. праць, зокрема з ферментології та фізіології старіння; тепер працює в ЗДА.

[Базилеввч Іван (1899, Сільце, Волинь — 1965). — Виправлення. Т. 11.]


Базилович Йоаникій (1742 — 1821), протоігумен, перший історик Карп. України; 1799 — 1804 видав шеститомовий твір: „Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits... in monte Csernek ad Munkacs“.

[Базилович Йоаникій (* Гливіштя, сх. Словаччина — † Мукачів), 1799 — 1805 видав двотомовий твір „Brevis notitia...“. — Виправлення. Т. 11.]


Базильський Гаврило (1880 — 1937), ген. хорунжий Армії УНР, 1920 начальник запасних військ УНР, згодом командир 1 Запор. дивізії.


Базник Михайло, пед. діяч у Галичині в 1920 — 30-их pp., автор низки розвідок і ст. з педології, педагогіки, психології та методики навчання.


Базюк Олекса (1873 — 194?), церк. діяч, гр.-кат. свящ., апостольський адміністратор для українців гр.-католиків у Боснії, в 1914 — 24 в Сараєві й Баня Луці, згодом єпископський вікарій крижевецької єпархії; 1926 — канонік у митрополичій капітулі у Львові, мітрат.


Бай Жозеф (De Baye) (1854 — 1920-і pp.), франц. археолог і мандрівник, відкрив палеолітичну стоянку б. станиці Ільської на Кубані (1898), досліджував ґотську культуру в Криму і писав про фібули 7 в. на Україні (1908).


Байбарис звичайний, барбарис, кислич, квасниця (Berberis vulgaris L.), кущ з родини байбарисуватих, поширений по всій Україні, росте дико і культивується. На Б. виводиться іржа (Puccinia graminis), що переноситься на збіжжя. Настій з Б. вживали в нар. медицині, ягоди використовуються в кондиторському виробництві.


Байбуза Тихон (16 в.), запорізький отаман, із старої шляхетської родини на Правобережжі, провідник поміркованої щодо поль. уряду партії; 1598 керував походом запорожців на Крим.


Байдарська долина (IX — 7), улоговина у півд.-зах. частині Кримських гір (17 км довж., 8 км шир., вздовж р. Чорної), густо заселена; із Б. д. лежить шлях до Чорного м. через провалля Байдарські Ворота, зв’язуючи міста Севастопіль і Ялту.


Байдебура Павло (* 1901), укр. сов. письм. з Донбасу, комуніст; до 1932 — чл. групи «Забой» і ВУСПП; оп. з «виробничою» тематикою.

[Байдебура Павло (1901, Нерубайка, Херсонська губ. — 1985, Донецьке). Іст. роман „Вогонь землі“ (1979), зб. on. для дітей. — Виправлення. Т. 11.]


Байка, короткий оповідний твір, який вимагає алегоричного повчального тлумачення; іноді моральний висновок додається окремо; часто дійовими особами в Б. є тварини, неживі речі, мітичні персонажі; сюжети Б. здавна переходили від одного народу до другого. В стару укр. літературу Б. прийшла разом із перекладними творами сх. (напр., «Стефаніт і Іхнілат»), а пізніше і зах. походження; серед укр. байкарів нового часу, що часто користувалися запозиченими сюжетами (Езопа, Ляфонтена та ін.), переносячи дію в укр. обстанову, найвидатніші були Гулак-Артемовський, Гребінка, Боровиковський, Глібов. Укр. нар. Б. збирали І. Рудченко, М. Левченко, В. Шухевич, В. Гнатюк та ін.

Р. М.


Байраковий ліс, ліс, що покриває схили й дена сухих балок, т. зв. байраків, у степовій смузі України, зокрема в Донбасі. Б. л. складається з дуба, рідше граба, ясена, на засолених ґрунтах — береста. Див. ще ЕУ I, стор. 105 і мал. 75 на стор. 106.


Байройт (Bayreuth), м. в Баварії, 60 000 меш.; з 1945 до 1949 — укр. табір УНРРАІРО „Leopold-Kaserne“ (500 — 4 000 осіб).


Байрон (Byron) Джордж Ґордон (1788 — 1824), англ. поет доби романтизму, дуже популярний на евр. континенті, зокрема серед слов’ян; композиційні засоби «байронічної» поеми використовував Шевченко, до мотивів Б. зверталися Костомаров, Куліш, Франко, Леся Українка, твори Б. перекладали Куліш, Старицький, в найновіший час м. ін. Загул, Осьмачка, Веретенченко.


Байський Порфирій (псевд. Ореста Сомова) (1793 — 1833), рос. журналіст і письм., співр. ж. «Украинский “Вестник», своїми романтичними творами належав до т. зв. «укр. школи в рос. літературі»; повість «Гайдамак», оп. «Русалка», «Бродящий огонь», «Киевские ведьмы» та ін.


Бак Пилип, учитель з Києва, 1909 еміґрував до Арґентіни, де став одним з перших організаторів укр. життя, 1910 відкрив першу укр. школу; з 1911 в Бразілії.


Бакалець Іван (* 1893), гал. кооператор, госп. організатор Підгаєччини; вивезений большевиками.


Бакало Іван (* 1898), економіст і педагог, наук. співр. Н.-Д. Ін-ту Сіль. Госп-ва України, доц. Харківського Зоотехн. Ін-ту та ін.; праці з економіки сіль. госп-ва й на пед. теми.

[Бакало Іван (1898, бл. Миргороду, Полтавська губ. — 1972, Нью-Йорк). З 1944 на еміґрації в Німеччині Дир. Ін-ту Студій СССР в Мюнхені 1954 — 61. З 1961 у ЗДА. Праці: „Modernization and Diversity in Soviet Education with Special Reference to Nationality Groups“ (1971), „Нац. політика Леніна“ (1974). — Виправлення. Т. 11.]


Бакальське озеро, солоне надморське озеро в півн.-зах. Криму; видобуток соли.


Баклажан синій (Solanum melongena L.), однорічна теплолюбна городина з родини пасльонуватих. На Україні має пром. значення на півдні, найбільш поширені сорти: ранній — «делікатес» і середньоспілий — «болгарський».


Баклажан червоний, помідор, томат (Lycopersicum esculentum або Solanum lycopersicum), однорічна рослина з родини пасльонуватих, дуже поширена городина на Україні, особливо на півдні, хоч культивується лише з другої пол. 19 в.


Баклан великий (Phalacrocorax carbo sinensis), птах з ряду веслоногих, довж. до 80 см, вага 2 — 3 кг, розмах крил 1,4 м; живиться рибою, гніздиться на берегах Чорного й Озівського морів. Менше поширені види: Б. довгоносий середземноморський (Ph. aristotelis) та Б: малий (Ph. pygmaeus).


Бакман (Backman) Стіґ (* 1905), швед. історик, дослідник сх.-евр. політики Карла XII, зокрема його відносин з Україною.


Баков Яким (Яша) (* 1906), бачвансько-укр. новеліст, учитель, пропаґандист серб. правопису в бачвансько-укр. літ. мові.


Баковецький Йосип Макосій (17 в.), церк. діяч, архимандрит жидичинський, пізніше укр. кат. єп. володимирський (1632 — 52); відбудував володимирську катедру й підніс із занепаду єпархію, зокрема відновленням шкіл.


Бакович Петро (* 1894), сотник УГА і командант полку 3 Бережанської бригади; довголітній інспектор Ревізійного Союзу Укр. Кооператив у Львові; тепер в ЗДА.


Бакончиці, с. Перемиського пов. (тепер у Польщі, Ряшівське воєводство), 1919 поль. табір полонених вояків УГА, відомий важкими умовами, що спричинили велику смертність полонених.


Бакота (V — 7), с. в яру Дністра на сх. Поділлі, Староушицького р. Хмельницької обл. У 13 в. укріплене м. тієї самої назви; печери правос. манастиря із фресками; в околицях палеолітична стоянка середньооріньякської доби (М. Рудинський, 1927) й неолітичне селище.

Балабан, див. Сокіл.


Балабан Арсеній, львівський єп. (1549 — 1565), другий після відновлення гал.-львівського єпископства. Боровся за усамостійнення від протекторату львівського латинського архиєп., обстоював права свої та свого духовенства від зазіхань шляхти.


Балабан Борис, сучасний актор і режисер; театральну працю почав 1922 у «Березолі»; співавтор кількох сов. аґітаційних п’єс і сценічних памфлетів.

[Балабан Борис (1905, Харків — 1959, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Балабан Гедеон (Григорій) (1530 — 1607), син Арсенія, львівський єп. (1569 — 1607). Оборонець Правос. Церкви від поль. латинників, гол. львівського латинського архиєп., противник григоріянського календаря; провадив боротьбу з львівською Ставропігією, захищаючи авторитет єпископа. З 1590 брав участь у переговорах за з’єднання з Кат. Церквою й підписав відповідні документи, але на Берестейському соборі (1596) став на боці Острозького проти Унії і на цій позиції лишився аж до смерти, ставши екзархом патріярха царгородського. Заснував друкарню в Стрятині, видавав церковні книги («Служебник» 1604, «Требник» 1606, власне «Учительноє євангеліє»), дбав про шкільництво й боровся з забобонністю. Під кін. життя намагався зробити наступником свого свояка Ісаю, унівського архимандрита, однак його відкинула Ставропігія (1607). Помер 16. 1. 1607 в Уневі.

[Балабан Гедеон (Григорій). Помер 10.2.1607 у Львові. — Виправлення. Т. 11.]

А. В.


Балабан Діонісій († 1663), єп. луцький (1655), згодом київ. митр. (1658 — 63), прихильник Виговського, поставлений Константинополем всупереч натискові Москви в наслідок розриву Виговського з Москвою.

[Балабан Діонісій († Корсунь). — Виправлення. Т. 11.]


Балабан Олександер († 1637), полк., староста вінницький, рогатинський, теребовельський, з гал. правос. родини; брав участь у війнах Польщі з Москвою, татарами й козаками; під Цецорою (1620) попав у тур. полон; 1619 і 1625 комісар Польщі для переговорів з козаками.


Балабанов Михайло (* 1873), політ. діяч, соц.-дем. меншовик, з 1907 співр. «Киевской Мысли», 1917 — 18 чл. Укр. Центр. Ради; автор праць «К истории рабочего движения на Украине» і «Южнорусский рабочий союз» (1925).


Балабине (VI — 16), с. м. т. Запорізького р-ну Запорізької обл.


Балавенський Федір (* 1864), відомий різьбар із Харківщини, проф. Мист. Школи в Києві (1907 — 22) й Керамічного Технікуму в Миргороді; традицію клясицизму Б. сполучав із укр. етнографізмом народницького напряму: погруддя Шевченка, Куліша, пам’ятник М. Кропивницькому в Харкові, алегорії «Життя», «Милосердя» й ін.

[Балавенський Федір (1864, Люботин — 1943, Ліянозово, Моск. обл.). — Виправлення. Т. 11.]


Балагули, рух серед поль. дідичів на Правобережній Україні в 1830 — 40-их pp., що свої неглибокі симпатії до народу виявили в зовн. наслідуванні сел. звичаїв, яке набрало карикатурних, потворних форм (бешкети, пияцтво, лайка і т. д.); найвідоміший з Б. — Антін Шашкевич, «король балагулів».


Балаклава (IX — 14), м. в глибокій затоці тієї самої назви, 12 км від Севастополя в Криму; р. ц. Кримської обл. 1925 — 2 000 меш., переважно греки. Курорт і кліматична ст. У районі рибальство, виноградництво, садівництво, тютюнництво. Оселя існує з 10 в. до Хр., скитські поселення, пізніше грец. колонії; у 14 — 15 вв. належала ґенуезцям, пізніше туркам (до 1783); під час кримської війни (1853 — 56) база англ. десанту.


Балаклія (IV — 17), м. на Дінці в Донецькій низовині; р. ц. Харківської обл. Заснована 1663 як опірний пункт проти татар.


Балаклія (IV — 12), с. (кол. м-ко) Смілянського р-ну Черкаської обл. Цукроварня; городище Червона могила — стоянка неолітичної і бронзової доби.

Баламут, назва великої дозрілої скумбрії.


Баланда (II — 13), с. і р. ц. Саратовської обл.; в р-ні укр. етногр. острови (1926 р. бл. 15 000 українців).


Баландюк Антін, зах.-укр. композитор-аматор, автор стрілецьких пісень «Гімн коша», «Ой зацвіла черемха» й ін.


Балацький Дмитро, хормайстер, вихованець Муз. Ін-ту ім. Лисенка в Києві; у 1920 — 30-их pp. чл. «Хорансу», керівник Капелі Бандуристів (хорова частина); заарештований перед 2 світовою війною, доля невідома.


Балашевич Йосип, людвисар 17 — 18 вв. у Глухові, вилив по-мист. оздоблену гармату полк. М. Вороховича.


Балашевич Карпо (діяльність 1699 — 1717), відомий мистець-«людвисар» (ливар); збереглися дзвін 1699 р. з портретом і гербом І. Мазепи і багато оздоблена гармата полк. М. Милорадовича.

[Балашевич Карпо (? — 1735). — Виправлення. Т. 11.]


Балей Петро (1913), укр. письменник на еміґрації; новелі, друковані в пресі, збірка оп. «Пан» (1948).


Балей Степан (1885 — 1952), укр. психолог із Галичини, проф. Варшавського Ун-ту, д. чл. НТШ; «Нарис психології», «Нарис логіки», розвідки з психології та філос., м. ін., студії з психології творчости Т. Шевченка.

[Балей Степан (* Великі Бірки, Тернопільський пов., Галичина — † Варшава). — Виправлення. Т. 11.]


Балет, театральний танець, що в серії хореографічних картин виявляє драматичну дію. Назва «клясичний» Б. означає не добу, а стиль виконання з питомою йому досконалою технікою, створеною в Італії й особливо Франції 17 — 18 вв. Початки клясичного Б. на Україні в першій половині 19 в. зв’язані з кріпацьким театром, який став засвоювати принесені з Заходу (передусім із Парижу) форми мистецтва Б. Муз.-хореографічні елементи в укр. п’єсах 19 в., як «Наталка Полтавка» Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й численні пізніші, запозичені з нар. укр. танцю. Однак власне балетні вистави в театрах великих міст (Київ, Харків, Одеса) являли собою наслідування рос. клясичного Б., що в пол. 19 в. під впливом італ. і франц. балетмайстрів досягав мист. вершин. У другій пол. 19 в. і на поч. 20 в. українці дали рос. клясичному Б. чимало видатних сил (у нові часи Ніжинський, Преображенська, Ліфар, Лінчевський, Лянґе, Бучинський та ін.), але вони не затримувались на Україні й не сприяли розвиткові укр. Б. Довгий час на укр. балетній сцені, що копіювала петербурзьку й московську, був Б. рос. та світового репертуару: «Лебедине озеро» Чайковського, «Раймонда» Ґлазунова, «Коппелія» Деліба, «Корсар» Адама й ін. Після революції, не зважаючи на українізацію оперових театрів, Б. ішов далі шляхом наслідування рос. зразків, переносячи з кінця 1920-их pp. балетні експерименти Москви («Йосиф Прекрасний» С. Василенка, «Червоний мак» Р. Ґлієра й ін.), які не виключали використання старого балетного репертуару. 1930 вперше поставлено в Харкові Б. укр. композитора Б. Яновського «Ференджі» («Вогонь над Ґанґом»), в якому не було нічого укр. В 1931 балетмейстер В. Литвиненко поставив у Києві перший Б. на укр. тему «Пан Каньовський» М. Вериківського, включивши елементи укр. нар. танцю; театр «Березіль» у драматичних виставах впроваджував іноді нар. танці, але вони не мали характеру укр. балетного спектаклю.

У 1930 — 40-их pp. театри опери і Б. далі давали вистави, в яких копіювалося рос. Б., що відповідно до настанов «соц. реалізму» використовував, уже по-епігонському, форму клясичного Б. при тенденційному, політизованому лібретто — «Полум’я Парижу», «Бахчесарайський фонтан» Б. Асаф’єва, «Цигани» С. Василенка, «Лявренсія» Крейна й ін.; із клясичного репертуару відновлено «Сонну Красуню» Чайковського, «Пер Ґюнт» Ґріґа, «Шехерезаду» Римського-Корсакова та ін.

Тільки в роки другої світової війни, а особливо після неї в театрах України були поставлені Б. і на укр. сюжети до музики укр. композиторів: «Лілея» Данькевича (за Шевченком), «Лісова пісня» Скорульського (за Лесею Українкою), «Ніч під Різдво» (за Гоголем), етнографічна «Бісова ніч» Йориша; останнім часом — «Хустка Довбуша» Кос-Анатольського, «Маруся Бргуславка» рос. композитора Свєчникова (сценарій В. Чаговця й Скорульської), «Сорочинський ярмарок» В. Гомоляка. Укр. танець не знайшов тут широкого застосування і з’являється в балетних виставах як характерний танець. На зах.-укр. землях не було традицій клясичного Б., і тільки в 1939 — 1940 pp. першими виставами у Львові під керівництвом київ. балетмайстрів покладено початок розвитку мистецтва Б. в Галичині. Репертуарна політика по всій УССР однакова, і тому Б. на Україні поділяє долю всього балету в СССР, що позбавлений можливостей вільного розвитку, змушений втискати больш. ідеї в клясичну танкову форму й через це зайшов у кризу (див. ЕУ I, стор. 882 — 85).

М. Пастернакова


Балигород (IV — 3), м-ко в Сер. Бескиді на р. Гочевка (сх. Лемківщина); тепер належить Польщі (Ряшівське воєводство). 2 000 меш. (1931).


Балика Дмитро (* 1894), бібліограф, співр. Укр. Наук. Ін-ту Книгознавства і «Бібліологічних Вістей», автор бібліотекознавчих праць: «Бібліотека в минулому» (1925), «Книгокористування» (1927), «Бібліотека і читач на Україні» (1930) та ін.


Балики, впливова київ. міщанська родина: Яків († 1613), київ. війт (з 1592), виступав на чолі правос. міщан проти захоплення церков уніятами. Сини Я. Б.: Денис був обраний після батька війтом, але його не затвердив воєвода Жолкєвський; Созон був бурмістром і доглядачем за відновленням Успенського собору; Божко (Богдан), київ. війт, залишив записки про свою участь у поході на Москву 1612.


Балинський Іван (1879 — 1927), дослідник історії укр. права, чл. Комісії для виучування зах.-руського та укр. права при Соц.-Екон. Відділі ВУАН; праці присвячені дослідженню доби февдалізму на Україні й у Польщі.


Балинський Ігнат (1841 — 1908), інж., фахівець кесонових мостів (на Дніпрі, Пслі, Прип’яті, Горині, Случі, Аму-Дар’ї), численні зал. двірці.


Балицький Павло (* 1881), історик і мистецтвознавець, проф. Київ. Художнього Ін-ту.


Балицький Юліян (1885 — 1916), осв. діяч, організатор протиалькогольного руху, ред. видань «Просвіти» у Львові; вивезений рос. владою 1915, помер у Красноярську.


Баліцький Всеволод (1892 — 1937), больш. організатор терору на Україні; в 1920-их pp. чл. колеґії ҐПУ, в 1926 голова ҐПУ, чл. ВУЦВК і ЦК КП(б)У; після недовгої відсутности, в 1933 повернувся до УССР з Постишевим і керував нищенням укр. діячів; зліквідований Єжовим 1937.


Балка, долина, вирита дощовими або талими водами в маловідпорних породах — лесах і глинах; на відміну від яруг, узбіччя вкриті рослинністю: травою, лісом, чагарником. Б. поширені в лісостеп. і лісовій смугах України, особливо там, де існують чималі різниці висоти (Слобожанщина, Поділля, Волинська височина, Канівський р-н над Дніпром, Донецький кряж тощо); в таких р-нах довж. яружно-балкової мережі досягає 0,6 — 0,9 км на 1 км² (про ярово-балковий краєвид див. ЕУ I, 66 — 68 стор. і мал. 35).

[Балка, Б. поширені в лісостеп. і степовій смугах України. — Виправлення. Т. 11.]


Балкари, тюркський народ в горах Півн. Кавказу (33 000 осіб — 1926 p.), що заселював півд. частину Кабардино-Балкарської, тепер — Кабардинської АССР, в безпосередньому сусідстві з укр. людністю; після другої світової війни виселені большевиками.


Балко Юрій (псевд.) (* 1924), письм. на еміґрації; зб. поезій «Близьке й далеке» (1945), пов. «Інженер Марченко» (1947) та ін.


Баллін Микола (1829 — 1904), гром. діяч-кооператор, філософ-ідеаліст, засновник першого споживчого т-ва у Харкові (1866); шляхом кооперації («спільництва») бажав перетворити життя людської спільноти; засновував кооп. бібліотеки й нар. доми для культ.-осв. виховання мас; із Козловим і Ґалаґаном Б. один із перших кооператорів на Центр. Україні; його «Первая памятная книжка русских потребительных обществ» (1870) належить до найстарішої кооп. літератури на Україні з відомостями про початки укр. кооп. руху.

[Баллін Микола (* Петербурґ — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Балта (VI — 10), м. на р. Кодимі (притока Бога), р. ц. Одеської обл. Місцева харчова, легка й деревообробна пром-сть та пром-сть будівельних матеріялів. У 1933 24 000 меш. До 1791 належала Туреччині, пізніше на основі Яського договору — Росії, пов. м. Подільської губ., відоме с.-г. ярмарками (торгівля збіжжям), тодішні меш. — переважно жиди (в 1880 — 80%). Згодом через брак залізниці підупало. В квітні 1920 бої з большевиками Київ. дивізії й кінного полку Чорних Запорожців під час Першого Зимового походу. 1924 — 29 столиця Автономної Молдавської ССР.


Балтарович Володимир (* 1904), гал. композитор, у 30-их pp. керівник жін. квартету «Богема» у Львові; легкі популярні пісні, оперети: «Два серця в 3/4 такті», «Мефістіяда» (лібретто М. Чирського), музкомедії «Жабуриння», «Подружки в двох мешканнях» (лібретто Лужницького).

[Балтарович Володимир (1904, Золочів, Галичина — 1968, Прага), „Поружжя у двох мешканнях“. — Виправлення. Т. 11.]


Балтарович Михайло (1852 — 1933), гром. діяч на Золочівщині; пов. комісар у Золочеві за часів ЗУНР.


Балтімор (Baltimore), м. в ЗДА, в стейті Меріленд, 950 000 меш.; укр. колонія (1 правос. і 1 кат. церква).


Балудянський Михайло (1769 — 1847), економіст і правник, родом із Закарпаття, проф. ун-ту в Будапешті; 1803 заходами Орлая запрошений до Росії, брав участь у законодавчій роботі графа Сперанського, 1819 — 21 перший ректор Петербурзького Ун-ту.

[Балудянський (у Росії Балугянский) Михайло (* Вишня Ольшава, сх. Словаччина — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Балюз (Baluse) Жан, франц. дипломат кін. 17 — поч. 18 в. Відвідав Батурин 1704 p.; в описі своєї подорожі з великою пошаною говорить про Мазепу як високо освіченого держ. діяча.


Баляда (ballada), первісно на Заході — ґатунок нар. танкової пісні, що оповідає про якісь події або пригоди іст. чи фантастичних осіб. Здавна низка сюжетів набула міжнар. поширення, напр., мертвяк-наречений; рибалка, якого заманює русалка; грішник, по смерті узятий чортом. Після вид. нар. баляд у 18 в. (Персі — в Англії) Б. стає улюбленим ґатунком романтичної поезії, як нова, невідома клясицизмові форма, що сполучає елементи епосу (оповідання), лірики (вислів почуття) й драми (діялоги). Відомі укр. нар. балядні пісні, напр., найстаріша записана «Стефан Воєвода», «Не ходи, Грицю», «Бондарівна» та ін., що постали в 16 — 18 вв. Серед віршованої укр. поезії 17 — 18 вв. знаходимо балядні твори (деякі віршовані леґенди св. Дмитра Туптала, окремі вірші ієромонаха Климентія та ін.). Пізні укр. клясицисти й романтики пишуть Б.: «Рибалка» П. Гулака-Артемовського (наслідування Ґете), «Маруся» Л. Боровиковського (зукраїнізована «Ленора» Бюрґера); перекладають і пишуть Б. харківські романтики М. Костомаров, А. Метлинський. Розвиток укр. Б. вивершує творчість Т. Шевченка («Причинна», «Утоплена», «Хустка» й ін.). Шевченко відмовляється від строфічної будови Б., цим наближаючи її до нар. пісні, і за прикладом романтиків зосереджує дію на окремих моментах. Розмірами його Б. іноді подібні до романтичних поем. Поруч із типовими для романтичної традиції іст. та фантастичними Б., у Шевченка є Б. «соц.-політ.», які в пошевченківський період реалізму панують поруч з іст., тоді, коли фантастичні залишаються переважно як наслідування фолкльору. Б. пишуть П. Куліш, С. Руданський, М. Старицький, І. Манжура, С. Воробкевич, І. Франко, Я. Щоголів та ін. В модерній укр. літературі ґатунок Б. зливається з ін., і межі його стають неясні. Але «балядні вірші» знаходимо у багатьох модерних авторів, зокрема у футуристів Семенка та Шкурупія, у раннього Бажана, але також у Рильського, Тичини, Маланюка та ін.

Д. Чижевський


Баляс Володимир (* 1906), маляр і графік, студіював в Академії Мистецтв у Варшаві, 1939 — 44 викладав у Мист.-Пром. Ін-ті у Львові, брав участь у мист. виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі й ін.; тепер в Канаді; книжкова і пром. графіка, плякати, дереворити з Болгарії, церк. стінопис.

[Баляс Володимир (1906, Рогатин, Галичина — 1980, Сан-Дієго, Каліфорнія, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Бальмен де Яків (1813 — 45), граф, маляр і графік з Полтавщини, загинув у сутичці з черкесами на Кавказі; приятель Т. Шевченка, ілюстрував із М. Башиловим рукописний «Кобзар»; Т. Шевченко присвятив пам’яті Б. поему «Кавказ».


Бальцер (Balzer) Освальд Маріян (1858 — 1933), поль. історик права, проф. Львівського Ун-ту, д. чл. НТШ; праці: «Генеза Королівського Трибуналу», «Генеалогія Пястів», «Історія устрою Польщі» та ін.

[Бальцер (Balzer) Освальд Маріян (* Ходорів, Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Бамберґ (Bamberg), м. в Баварії з 80 000 меш.; в 1947 — 50 pp. там перебувало від 400 до 1 200 укр. втікачів-еміґрантів.


Банат, край між Дунаєм, дол. Тисою, р. Марош і Трансільванськими Альпами, рівнинний на зах., горяний на сx.; до 1919 належав до Угорщини, потім був розділений між Юґославією (9 310 км²) і Румунією (18 715 км²). Населення: румуни, серби, угорці, до 1945 німці; до менших груп належать українці (приблизно 10 000), які живуть у рум. частині Б., в р-ні м. Луґож (обл. Тімішоара), в 11 селах, із яких 2 цілковито укр.: Копачеле і Зоріле. Прибули сюди українці із Зах. Закарпаття в 18 в. як колоністи після звільнення Б. від турків і приєднання його 1718 до Австрії (як і в Бачку); за Угорщини українці в Б. підлягали частковому зугорщенню, згодом румунізації; прибула 1785 частина задунайських запорожців прийняла австр. підданство (бл. 8 000 осіб), але 1812 вони повернулися назад (див. ЕУ I, стор. 463). У 1930-их pp. банатські українці мали зв’язки з українцями на Буковині та укр. священиків; за віровизнанням частина Б. українці греко-католики, частина православні; в 1948 р. багатьох переселено до УССР.

Р. М.


Бандера Степан (* 1909), революціонер і політик; з 1927 чл. УВО, з 1929 чл. ОУН, з 1931 чл. її Крайової Екзекутиви на Зах. Укр. Землях, з кін. 1932 виконує обов’язки крайового провідника ОУН і крайового команданта УВО. У червні 1933, остаточно перебравши обидва пости, організував протимонопольну і шкільну акції, а також атентати на керівника больш. консуляту у Львові (1933) та поль. міністра Пєрацького (1934). Заарештований у червні 1934, після процесів у Варшаві й Львові, Б. був засуджений на смертну кару, замінену, завдяки заг. амнестії, на довічне ув’язнення.

Звільнений з в’язниці з розвалом Польщі 1939, очолив на еміґрації опозиційну фракцію ОУН, оформлену на переломі 1940 — 41 в окрему Орг-цію. Як її провідник, Б. організував напередодні нім.-рос. війни похідні групи і підготував акт 30 червня 1941; за відмову скасувати його був заарештований Ґестапо і сидів у нім. тюрмах та концтаборах до вересня 1944; у серпні 1952 відмовився від посту провідника Орг-ції через розходження з крайовим Проводом ОУН; у серпні 1953 Б. обрано на IV Конференції Закордонних Частин ОУН їх провідником. Б. — автор ідеологічних і програмових ст. на теми укр. націоналізму.

Двоє братів Б., Олександер (1911 — 42) і Василь (1915 — 42), активні члени ОУН, загинули в нім. концтаборі в Авшвіці, замордовані поль. співв’язнями з помсти за боротьбу ОУН проти кол. Польщі.

[Бандера Степан (1.1.1909, Угринів Старий, Калуський пов., Галичина — 15.10.1959, Мюнхен). Загинув від руки больш. аґента Б. Сташинського. — Виправлення. Т. 11.]

В. Я.


Бандерівець, чл. фракції ОУН, а від 1941 підпільної орг-ції, очоленої С. Бандерою. Больш. пропаґанда вживає назви Б. на означення учасника сучасної укр. визвольної боротьби і антибольш. спротиву.


Бандрівська Одарка (* 1902), гал. естрадна співачка-сопрано, концертувала в 30-их pp., викладачка співу в Муз. Ін-ті ім. Лисенка у Львові.


Бандровський Олександер (1860 — 1913), співак-тенор, учень мілянських і віденських майстрів; дебютував у Берліні, потім з успіхом виступав у Німеччині, Англії, Варшаві й Нью-Йорку.


Бандура, укр. муз. інструмент на 12 — 30 і більше струн, зах.-евр. походження, відома на Україні з кін. 16 в. (попередниця Б. — кобза); у 17 в. — укр. нац. інструмент, у другій пол. 18 в. занепала, і в 19 в. на Б. грали тільки сліпці-бандуристи; в наслідок збільшення уваги в кін. 19 в. до нар. муз. творчости, зокрема завдяки пропаґандивній праці Г. Хоткевича, на поч. 20 в. Б. відроджується; з’являють ся талановиті бандуристи Т. Пархоменко, І. Кучеренко, В. Ємець та ін., виходять присвячені Б. праці Г. Хоткевича (м. ін. «Підручник гри на бандурі»). В 1920-их роках існували капелі в Києві, Харкові, Полтаві, Дніпропетровському, Запоріжжі, Умані, Миргороді й ін. 1927 р. зорганізовано Держ. Капелю Бандуристів ім. Т. Шевченка; 1941 частина чл. цього ансамблю, опинившись під нім. окупацією, створила Капелю Бандуристів під керівництвом Г. Китастого, згодом (1945) В. Божика, яка продовжує нині, під спільним керівництвом, працю на еміґрації; в УССР Держ. Капеля, тепер — Заслужена Капеля УССР, працює під мист. керівництвом А. Меньківського; існує тріо бандуристок при Київ. Консерваторії (Т. Павленко, К. Поліщук, В. Третякова) і численні самодіяльні й професійні ансамблі бандуристів; у Київ. Держ. Консерваторії й деяких муз. сер. школах створені кляси гри на Б. (Див. ЕУ I, стор. 279, мал. 202).

Ю. Л.


Бандура Іван (* 1901), ґрунтознавець з Полтавщини, з 1948 на держ. службі в Арґентіні, друковані праці укр. і еспанською мовами.


Бандурист, див. Бандура.


«Бандурист», чоловічий студентський хор у Львові (з 1906), мав нотне в-во; перші дириґенти О. Березовський, А. Вахнянин.


Банки, інституції для кредитового й грошового обігу, на Центр. і Сх. Україні в 19 й на поч. 20 в. належали до загальноімперської мережі. До неї входили Держ. Банк, а також Держ. Дворянський Земельний Банк, заснований (1885) з завданням видавати довготермінові позики поміщикам для зміцнення дворянського землеволодіння, і Сел. Поземельний Банк (з 1882), що давав довготермінові позики селянам для купівлі поміщицьких земель; ці Б. мали відділи по більших містах України. Існували на Україні також численні приватні Б.: акційні земельні Б. в Києві, Харкові, Полтаві, Симферополі (Басарабсько-Таврійський); акційні Б. комерційного кредиту: Київ. Приватний Комерційний Банк, пром. Б. в Києві, Харкові, Кременчуці, два в Одесі, в Катеринославі; відділи Петербурзького Міжнар. Комерційного і Волзько-Камського Б. в Києві і Харкові. Найбільші з них контролювали молоду пром-сть України; поряд зростала система кредитової кооперації. За часів самостійної України, крім приватних Б., існували Держ. Банк і Держ. Земельний Банк. За большевиків, у 1920-их pp., в період непу, поряд із Держ. Банком СССР, в УССР діяли: Українбанк, що був фінансово-кредитовим центром укр. кооперації (з 1923), Укр. Сіль.-Госп. Банк, філіяли всесоюзного Промбанку, окружні сіль.-госп. Б., комунальні Б., кредитові сіль.-госп. т-ва — всі, очевидно, пов’язані з загальносов. системою Б. З переходом до індустріялізації та колективізації ця система була ліквідована, і всі банківські операції суворо зцентралізовані і безпосередньо підпорядковані московській владі (1930). Відтоді в УССР існують лише філії (контори) відповідних Б. СССР. Держ. Банк СССР (Госбанк) — це інститут короткотермінового кредиту, розрахунковий і касовий центр Сов. Союзу і єдиний емісійний банк. На підставі нар.-госп. пляну він реґулює грошовий обіг, провадить короткотермінове кредитування підприємств і госп. орг-цій (для збільшення обігових засобів), мобілізує вільні грошові засоби, здійснює касове виконання держ. бюджету СССР (див. Бюджет), розрахунки в зовнішній торговлі та ін. платежі за кордоном. Держ. Банк СССР провадить безготівкові обороти шляхом перерахування грошових засобів з рахунків одних госп. орг-цій і підприємств на рахунки ін.; він має виключне право на операції купівлі золота, срібла, закордонної валюти й закордонних цінних паперів. Загальне керівництво діяльністю Держ. Банку СССР, як і ін. Б., здійснює Мін-во Фінансів СССР. Держ. Банк має філії (контори) в республіках, краях і областях і відділи в районах та містах. Довготермінові кредитові операції провадять: Промбанк (фінансування капітального будівництва пром-сти, транспорту й зв’язку; заснований 1922, зреформований 1928); С.-Г. Банк (Сельхозбанк, фінансування соц. сіль. госп-ва, заснований 1924 як Центр. С.-Г. Банк, 1930 реорганізований у Всесоюзний Кооп. Банк, з 1932 — сучасна назва), Торгбанк (фінансування капітального будівництва торгівлі й кооперації), Цекомбанк (фінансування комунального й житлового будівництва; має лише одну — Всеукр. контору в Києві).

На Зах. Укр. Землях, що входили до Австро-Угорщини, діяв держ. австро-угор. банк, який мав філіяли по більших містах Галичини, Буковини і Закарпаття. В період між двома світовими війнами його функції на укр. землях під Польщею виконував Банк Польський в Варшаві. Існували також приватні, перев. жид., Б.

В кін. 19 й на поч. 20 в. в Галичині постають перші укр. Б. Укр. щадниця «Віро» (1894) в Перемишлі; кредитове т-во «Дністер» (1895) у Львові; централя кредитової кооперації всіх видів і ступенів Крайовий Союз Кредитовий (1898) у Львові, що з 1924 набрав скороченої назви Центробанк; Земельний Банк Гіпотечний (1910) у Львові, акційна спілка для заг. кредиту; кооп. пром. банк — Промбанк (1935) у Львові із завданням видавати короткотермінові позики для приватної торгівлі й промислу. З 1939, з приєднанням Зах. Укр. Земель до УССР, уся мережа Б. була зліквідована, а фонди й інституції влиті в заг. сов. госп. систему.

Є. Ґловінський


Банкноти, кредитові білети, білети держ. банку — засіб грошового обігу. В УНР Б. випускалися за законом Центральної Ради з 6. 1. 1918; всього випущено за ЦР — 53 000 000, за гетьманської Української Держави — 205 000 000, за Директорії — 670 000 000 карб. За большевиків емісія Б. належить виключно Держбанкові (див. також Гроші).


Бантиш Юрій, сучасний актор, працює в київ. Театрі ім. Франка (з 1927); амплюа — фат і комедійний актор.


Бантиш-Каменський Дмитро (1788 — 1850), історик, тобольський (1825 — 28) і віденський (з 1836) губернатор, син Миколи Б.-К. Праці на основі використання багатих архівних джерел: «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче» (I — IV, 1822), «Словарь достопамятных людей русской земли» (I — V, 1836, додатки 1847), «Источники малороссийской истории» (1858 — 59).

[Бантиш-Каменський Дмитро (* Москва — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Бантиш-Каменський Микола (1737 — 1814), археограф, управитель Моск. Архіву Колеґії Закордонних Справ; серед численних праць «Историческое известие о возникшей в Польше унии» (1805), «Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в Государственной Коллегии Иностранных Дел» (1813), «Переписка между Россией и Польшей по 1700 год, составленная по дипломатическим бумагам» (1862), «Дипломатическое собрание дел»... (1882).

[Бантиш-Каменський Микола (* Ніжен — † Москва), „Дипломатическое собрание дел между российским и польским дворами... по 1700 год“ (5 тт., 1780-84). — Виправлення. Т. 11.]


Баня Лука, м. в півн. Боснії над р. Врбасом, 31 000 меш. (1948 p.), в тому ч. бл. 700 українців, поселених тут після 1900; 1916 — 24 осідок Апостольської Адміністратури для українців греко-католиків у Боснії; до 1945 працювало укр. просвітнє т-во «Матиця».


Баптиста Іван († 1700), визначний архітект; побудував церкви фундації полк. В. Дунін-Борковського в Чернігові, велику церкву й ін. будови Мгарського манастиря, в якім і помер.

[Баптиста Іван (Баптіст Йоганн) (перша пол. 1600-их рр., Вільна — 1700), нім. архітект. — Виправлення. Т. 11.]


Баптисти, протестантське віровизнання, приймає хрищення дорослих; звідси вимога перехристити охрищених в дитинстві (анабаптисти). Перша громада Б. постала в Англії бл. 1646 р. Тепер Б. особливо поширені в англосакських країнах. На Центр. і Сх. Україну баптизм був занесений у 19 в. нім. колоністами. В Галичині, на Волині й Закарпатті поширюваний з-за кордону баптизм мав лише тимчасовий успіх.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.