[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 156-170.]

Попередня     Головна     Наступна

Бондаренко Григорій (* 1892), графік, з Харкова; обкладинки, літографії, ілюстрації.

[Бондаренко Григорій (1892, Новогеоргіївське, Херсонська губ. — 1969, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Бондаренко Євген, сучасний актор із школи театру «Березіль», продовжує працю в Харківському Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка.

[Бондаренко Євген (1905, Харків — 1971, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Бондаренко Іван († 1911), історик, доц. ун-ту в Одесі; твори: «Велике повстання англ. народу», «Про Ґарібальді», «Дніпром».

Бондаренко Михайло (* 1903), сов. діяч, займав відповідальні посади в партійному й сов. апараті УССР; чл. ЦК КП(б)У, після самогубства П. Любченка голова РНК УССР, ліквідований у жовтні 1937.

Бондаренко Петро, кооп. діяч на Київщині, чільний працівник Київ. Облспоживспілки і Вукопспілки; в 1941 — 43 чл. правління Вукопспілки; закатований із родиною ґестапо, як укр. націоналіст.

Бондарство, виробництво дерев’яних відер, цебрів, бочок, коновок, барил і т. д., здавна належало до найвідоміших на Україні ремесел. Бондарські вироби знайдено в старослов. могилах; про Б. є згадки в літ. пам’ятках княжої доби. В 16 — 17 вв. бондарські вироби продавалися на ярмарках, і з тих часів відомі цехові орг-ції бондарів по містах. Б. на Україні відзначається різноманітністю й своєрідністю виробів та характеристичною термінологією дуже давнього походження. Як промисел Б. ширилося особливо в багатих на дерево районах: на Поліссі, Волині, в Галичині, зокрема на Підкарпатті й Гуцульщині, на Чернігівщині, Радомищині, подекуди на Полтавщині й півн. Слобожанщині. Поза тим скрізь по селах бондарі обслуговують місцеве населення. Тепер бондарі перев. працюють в артілях пром. кооперації (див. ЕУ I, стор. 212).

Г. С.

Бондарук Іван († 1940), діяч Луцької Просвіти, організатор кооператив; у 1930 посол до сенату від Укр. Радикальної Партії; в’язень поль. тюрем.

Бондарчук Володимир (* 1905), геолог, проф. Київ. Ун-ту, д. чл. АН УРСР. Автор праці: «Геологія УРСР» (1948), чл. делеґації УССР до ОН в Сан-Франсіско.

[Бондарчук Володимир (1905, Дениші бл. Житомира — 1993, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Бондарчук Сергій, сучасний видатний укр. кіноактор в СССР, зокрема відомий виконанням гол. ролі в фільмі «Тарас Шевченко» (реж. І. Савченко).

[Бондарчук Сергій (1920, Білозерка, Херсонська обл. — 1994, Москва), кіноактор і кінорежисер. — Виправлення. Т. 11.]

Бондарчук Степан, укр. театральний діяч, адміністратор і актор «Молодого Театру» (1917 — 19), згодом чл. режисерської колеґії і пресбюра «Березоля»; теоретичні праці і критичні статті про театр для дітей; 1938 заарештований НКВД, доля невідома.

[Бондарчук Степан (1886, Кодня бл. Житомира — 1970, Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

Бондіолі (Bondioli) Ріккардо (* 1897), італ. публіцист, автор популярної історії України: „Ucraina, la terra martire ed indoma“ (1939).

Бонкало Олександер (* 1880), філолог, фахівець із закарп. укр. говірок і літератури, кол. проф. укр. і рос. мови в Будапештському Ун-ті. Опис рахівського діялекту, «Виїмки з угорсько-рус. письменства 17 — 18 в.». Псевдонім О. Рахівський.

[Бонкало Олександер (1880, Рахів, Закарпаття — 1959, Будапешт). — Виправлення. Т. 11.]

Бонковська Ірина (* 1898), банковець, економіст; гол. Надзірної Ради кооператив «Укр. Нар. Мистецтво» у Львові й «Базар» у Філядельфії.

Бонковський Денис, композитор-дилетант 1860-их pp., у Києві були надруковані: «Де шлях чорний», «Карі очі», «Козак-українець» й ін.

[Бонковський Денис (1816, Вороновиця, Вінничина — після 1869). Автор дослідження „Про музику укр. нар. пісень“ (1869). — Виправлення. Т. 11.]

Бонн (Bonn) Франц Ксаверій (1882 — 1945), бельгієць, один з перших монахів чину о. Редемптористів, що прийняли сх. обряд у Галичині 1911 p.; 1918 капелян УГА, 1919 чл. укр. делеґації для переговорів з Антантою, в кін. 1919 — 20 шеф дипломатичної місії УНР при Ватикані (після М. Тишкевича); згодом свящ. в ЗДА.

Бонч-Бруєвич Володимир (1873 — 1955), рос. соціял-демократ, згодом комуніст; займаючись іст. сектанства, видав деякі твори укр. сектантів (штундистів, мальованців; «Материалы к истории и изучению русского сектантства»), а також прозаїчні ориґінальні твори Сковороди («Собрание сочинений», І. 1912) без цензурних скорочень, які були у вид. Багалія 1894 р.

Бонч-Осмоловський Гліб (1890 — 1943), археолог, досліджував печерні палеолітичні стоянки (Кош-коба 1923, Кіїк-коба 1924, Сюрень, Шайтан-коба 1928).

[Бонч-Осмоловський Гліб (* Блонь, Білорусь — † Казань). — Виправлення. Т. 11.]

Бончев Георгій (* 1866), болг. мінералог і петрограф, проф. Софійського Ун-ту, чл. болг. Академії Наук, д. чл. НТШ.

[Бончев Георгій (1866 — 1955). — Виправлення. Т. 11.]

Бончевський Антін (1871 — 1903), гр.-кат. свящ. з Галичини; церк. і суспільний діяч в ЗДА, куди виеміґрував 1897 p.; автор ст. у «Свободі», 1900 був гол. Укр. Нар. Союзу; боронив укр. робітництво, фундував вид. популярних книжечок (В-во ім. А. Бончевського «Слово») і стипендії для студентів у Львові.

[Бончевський Антін (* Угнів, Галичина — † Ансонія, Пенсільванія). — Виправлення. Т. 11.]

Бончковський (Bączkowski) Володимир (* 1905), поль. публіцист; засновник і ред. тижневика „Biuletyn Polsko-Ukraiński“ (Варшава, 1932 — 38), в якому пропаґував потребу позитивної політики в укр. справі й ідею укр.-поль. спізпраці; ред. квартальника „Wschód“, місячника „Problemy Europy Wschodniej“, автор кількох книг із сх.-евр. проблематикою.

Боняк, половецький хан, нападав на Україну 1094 — 1107; відомий в нар. переказах як «шолудивий Буняка».

Боплян (de Beauplan) Ґійом Лявассер (бл. 1600 — 73), франц. інж. і військ. картограф, з поч. 1630-их pp. до 1648 перебував на поль. службі, переважно на Україні, 1637 — 38 брав участь у поході Конєцпольського на Павлюка й Остряницю, 1639 відбудовував знищений козаками Кодак; будував численні замки й фортеці (м. ін. Бар, Броди, Кременчук), з 1648 — у Франції. Один із найвидатніших картографів 17 ст., Б. зробив першу шкіцову карту України 1639; 1654 видав у Данціґу спеціяльну (1 : 452 000) і «генеральну» (1 : 1 800 000) мапи України, виконані славетним голл. ґравером Гондіюсом (В. Гондтом); після нового вид. в Руані 1660 ці карти багато разів перевидавалися в різних країнах Европи; 1662 анонімно видав в Амстердамі карту дол. Дніпра. Широко відомий в евр. країнах Боплянів «Опис України» („Description des Contrées du Royaume de Pologne...“ 1650; 2 доповнене вид. п. н. „Description d’Ukrainie“ 1660; 3 вид. — 1661) подає відомості геогр., екон., змальовує укр. селянство й ін. стани, докладно оповідає про Дніпрові пороги і т. ін. «Опис», що вперше зображував Україну, викликав велике зацікавлення в Европі; перекладений англ. (1704), нім. (1780), поль. (1822), рос. (1832), частково укр. мовами.

[Боплян (de Beauplan) Ґійом Левассер, „Description d’Ukranie“ 1660. — Виправлення. Т. 11.]

Література: Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси, под ред. В. Антоновича, П. К. 1896; Ляскоронский В. Г. Л. де Боплан и его историко-географические труды относительно южной России. К. 1901; Borschak Е. L’Ukraine dans la litérature de l'Europe occidentale. Париж 1935.

І. Б.

Бора, сильний холодний вітер, що віє взимку із суходолу на море; на Чорному морі — в р-ні Новоросійського; здіймається тоді, коли на Кубані високий барометричний тиск, а на морі — циклон.

Бораковський Григорій (1846 — ?), автор невисокого ґатунку водевілів і драм з нар. життя; «Збірник драматичних творів» (1888).

[Бораковський Григорій (1846, Павлоград — 1890, Новомосковськ). — Виправлення. Т. 11.]

Борати, група мінералів, різних боровокислих сполук: природний боракс (тинкаль), борацит, гідроборацит й ін. Б. — сировина для одержання бораксу, боратної кислоти тощо; поклади на Таманському і Керчинському півостровах (запас бл. 300 000 т бору) та на Передкавказзі б. Мінеральних Вод (30 000 т бору); природний боракс виділяють болотяні вулкани на Керчинському й Таманському півостровах.

Борачок Северин (1859 — 1923), гром. діяч у Галичині, гр.-кат. свящ.; екон. організатор Стрийщини й Жидачівщини, один із засновників різних екон. т-в.

[Борачок Северин (1898, Сороцько, Тернопільський пов., Галичина — 1975, Річмонд, Вірджінія, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Борачок Северин (* 1898), маляр із гал. Поділля, студіював у Краківській Академії Мистецтв, 1924 — 37 працював у Парижі; нині на еміґрації; побут, портрети, краєвиди, натюрморти (ЕУ I, табл. XIX).

«Борба», соц.-дем. газ., виходила в Глібокій на Буковині в 1908 — 14 і 1918 pp. за ред. Й. Безпалка.

Борбісти, група лівих укр. с.-р., що підтримала больш. владу на Україні й утворила нову партію Б. (за назвою їх органу рос. мовою «Борьба»), яка проіснувала від травня 1919 до липня 1920, коли вона самоліквідувалася й увійшла до КП(б)У; у 1920-их pp. деякі кол. Б. відігравали ролю в уряді УССР (Терлецький, Качинський, Мстиславський, відомий своїм виступом проти українізації 1926 прокурор Малицький, Алексєєв, Бєсєдовський та ін.).

Бордейний Іван (* 1884), псевд. О. Задума, учитель, журналіст і письм. на Буковині.

Бордзіловський Є., сучасний ботанік, чл.-кор. АН УРСР, співр. Ін-ту Ботаніки АН УРСР, співавтор «Флора України».

[Бордзіловський (Бордзиловський) Є., м. б. Євген (1875, Київ — 1948, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Бордичевська Віра, укр. гром. діячка-народниця кін. 19 в., активний чл. Жін. Т-ва на Вищих Жін. Курсах у Києві в 80-их pp., працювала над орг-цією «Укр. каси»; під впливом народницьких ідей згодом провадила осв. роботу на селі.

Бордуляк Тимотей (псевд. Ветлина) (1863 — 1936), укр. прозаїк і перекладач, співр. «Зорі» та ін. журн., гр.-кат. священик; автор реалістичних оповідань з життя сучасного йому гал. селянства: зб. «Ближні, образки й оповідання» (1899), перевидані в Києві 1903 п. н. «Оповідання з галицького життя»; пізніше в альманахах та в періодичних вид. з’явилися: «Прохор Чиж», «Жура», «Перерваний страйк», «Вістка», «Переднівок», «Майстер Федь Триндик», «Ювілят»; після 1914 не друкувався.

[Бордуляк Тимотей (* Бордуляки, Бродівський пов., Галичина — † Великий Ходачків, Бережанський пов., Галичина), після 1916 не друкувався. — Виправлення. Т. 11.]

Бордун Меланія (* 1887), 1920 — 39 pp. дир. Укр. Дівочого Ін-ту в Перемишлі; праця з життя укр. священичих родин 18 в., надрукована у вид. НТШ.

[Бордун Меланія (1887 — 1968). — Виправлення. Т. 11.]

Бордюговський Арсеній (1865 — 192?), церк. діяч, протоієрей у Володимирі Волинському, проповідник, співр. церк. видань.

Борецький Адальберт (* 1911), маляр із Закарпаття; імпресіоністичний стиль, соціяльна тематика; виставлявся в Ужгороді, Львові, Києві.

[Борецький Адальберт (* 1910, Убла, тепер Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]

Борецький Ісидор (* 1911), родом з Острівців у Галичині. Студіював теологію в Мюнхені, згодом виїхав до Канади, де виконував душпастирську працю; свячений на свящ. 1938, на єпископа титулярного аматуського — 1948. Того ж року призначений Апостольським Екзархом на Сх. Канаду з осідком у м. Торонто. Зорганізував і налагодив церковну й культурну працю в екзархаті.

Борецький Йов (Іван) († 1631), київ. правос. митр. (1620 — 31); галичанин з Вірчі, ректор львівської Братської школи — 16), ігумен київ. Михайлівського манастиря (1618), оборонець укр. православія. В серпні 1620 р. висвячений єрусалимським патріярхом Теофаном на митр. київського. Мав великий вплив на козаччину за часів Сагайдачного. Склав два меморіяли в оборону правос. ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622). В 1628 — 29 pp. був разом із митр. Рутським прихильником загального замирення укр. Церкви, однак не зміг притягнути до своїх плянів козаччини.

[Борецький Йов (?, Бірча, Львівщина — 1631, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Борецький Микола, див. Микола Борецький.

Борецький Михайло (* 1921), видавець укр. книг на еміґрації; в-во в Реґенсбурзі (з 1945 — словники, підручники, красне письменство), пізніше в Нью-Йорку.

Боржава (Бережава), гірська група в Полонинському Бескиді між р. Вовчою і Великою Рікою, висотою до 1679 м (верх Стіг); широкий рівний хребет, вкритий великими полонинами; узбіччя Б. стрімкі, вкриті буковими лісами й розчленовані долинами до 1 000 м глибини. Гор. межа лісів — на висоті 1100 — 1200 м, на узбіччях є сліди льодовика (котли).

Боржава, права притока Тиси на Закарпатті.

Боржковський Валеріян (1846 — 1919), етнограф, археолог і статистик; друкувався в «Киевской Старине» та в «Матеріялах до укр. етнології НТШ»; за укр. влади був комісаром у Вінниці, забитий большевиками.

Борзаковський Пилип, канцелярист Ген. Військ. Канцелярії, разом із Ладинським вів «Діяріюш» (1722 — 23), що його О. Лазаревський надрукував у вид. «Чтения Общества Нестора-Летописца» (1896).

[Борзаковський Пилип (? — ?), „Чтения Общества Нестора-Летописца“ (1898). — Виправлення. Т. 11.]

Борзенко Сергій ( 1909), укр. сов. прозаїк і журналіст; належав до студії Пролітфронту; новелі, роман «Скоряючись законам війни» (1946).

[Борзенко Сергій (1909, Харків — 1972, Москва), роман „Скоряючись законам Вітчизни“ (1949). По другій світовій війні перейшов у рос. літературу. — Виправлення. Т. 11.]

Борзна (II — 13), с. м. т. на р. Доч (притока Десни); р. ц. Чернігівської обл. 11 000 меш. (1933). У р-ні велика цукроварня. У наслідок великої віддалі від залізниці (17 км) не зростає (1897 — 12 000 меш.). В 17 в. укріплене м-ко; з 1781 пов. м. Чернігівського намісництва (пізніше губернії); в околицях знайдено скарби з 6 — 8 в.

Борзяк Дмитро, укр. письменник 1920-их pp.; зб. оп. «Під дощ» (1927), на поч. 1930-их pp. засланий.

[Борзяк Дмитро (1897, Пищики, Полтавська губ. — 1939). 1929 Б. був заарештований у зв’язку з процесом СВУ, але по кількох місяцях звільнений. Удруге заарештований 21.4.1938 і засуджений на розстріл. Верховний Суд СССР замінив розстріл на 10 р. ув’язнення й 5 р. заслання За даними в суд. справі, Б. помер від невиліковної хвороби. — Виправлення. Т. 11.]

Борзяк П., сучасний фізик, наук. співр. Ін-ту Фізики АН УССР; праці: «Вентильний фотоефект при низьких температурах», «Емісія складних катодів під впливом освітлення» й ін.

[Борзяк П., м. б. Петро (* 1903, Пищики, Полтавська губ.). З 1961 чл.-кор. АН УРСР. — Виправлення. Т. 11.]

Бориня (IV — 4), с. на гал. Бойківщині у центр. карп. улоговині; р. ц. Дрогобицької обл.

Борис († 1015), св. кн., син Володимира В.; в 994 — 96 дістав Ростовське князівство; убитий на р. Альті братом Святополком.

[Борис Євген Фердинанд (1904 — 1994, Торонто). — Виправлення. Т. 11.]

[Борис Євген Фердинанд — Доповнення. Т. 11.]

Борис Іван (1869 — 1923), видатний купець; один із перших організаторів укр. міщанства в Перемишлі й укр. купецтва в цілій Галичині (співініціятор Комітету Укр. Купців у Львові); 1922 заснував відому фірму текстильних виробів; по смерті Б. підприємства вів син — Б. Євген, тепер бізнесмен у Торонто (Канада).

[Борис Іван (* Дрогобич — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Борисенок Степан (* 1891), історик укр. і білор. права, 1922 — 33 pp. чл. комісій для виучування історії зах.-руського та укр. права і виучування укр. звичаєвого права при УАН, доц. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва; праці: «Карний зміст потока Руської Правди» (1925), «Звичаєве право Лит.-Руської держави на поч. 16 в.» (1928) та ін. Після заслання 1937 доля невідома.

[Борисенок Степан (* Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Борисикевич Іван (1815 — 92), правник, власник маєтку, гром. і культ. діяч галицького відродження; 1848 заступник голови Гол. Руської Ради; учасник слов. конґресу в Празі, один з ініціяторів і активних чл. Собору Руських Учених, в 1860-их pp. чл. крайового Гал. Сойму.

Борисикевич Михайло (1848 — 99), лікар-окуліст, проф. в Інсбруку і Граці; праці переважно з гістології сітківки.

Борисів Валентин (* 1901), композитор в УССР; симфонічна поема «Кармелюк», 2 смичкові квартети, сольоспіви.

[Борисів (Борисов) Валентин (1901, Богодухів, Харківська губ. — 1988, Харків). Твори: „Укр. сюїта“ (1949) для оркестри нар. інструментів, ораторія „Весілля“ (1972). — Виправлення. Т. 11.]

Борисівна (III — 17), с. на гор. Ворсклі (сх. Слобожанщина); р. ц. Білгородської обл. 1926 — 19 000 меш. Б. заснована козаками під кінець 17 в. 2/3 населення р-ну — українці.

Борискович Ісаакій († 1641), правос. церк. і осв. діяч, організатор і ігумен (1602) Дерманського манастиря, згодом ігумен у Черпчицях, один із організаторів Луцького Хрестовоздвиженського братства (1617), викладач його школи; 1620 здобув привілей на ставропігію Луцького братства у Єрусалимського патріярха Теофана; 1621 висвячений останнім на єп. луцького і острозького, але висвячення не визнав поль. король Жигмонт III; брав участь у київ. соборі 1640, заступаючи П. Могилу.

Борисковський Павло, ленінградський археолог, досліджував палеоліт і неоліт України («Людина кам’яного віку на Україні», 1940; «Палеолит Украины», 1953).

[Борисковський Павло (*1911, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Борислав (IV — 4), м. над р. Тисьменицею б. підніжжя Високого Бескиду, р. ц. Дрогобицької обл. Осередок нафтової пром-сти. М. постало шляхом злиття Борислава, Тустанович, Волянки й Мразниці (В. Б.); із зростанням промисловости сильно збільшилося населення, зокрема поль. і жид.: 1880 — 15 500 (28% укр., 10% поль., 62% жид.), 1931 — 41 000 (23% укр., 48% поль., 28% жид.). З першої половини 19 в. нафту здобували з ручних «шибів»; пробне свердлування 1862. Експлуатація й продаж ділянок провадилися хаотично; крім нафти, видобували озокерит (земний віск) і земні гази. Найбільший видобуток у 1905 — 09 pp. при глибині свердловин до 2 000 м. Продукція нафти в Б. становить 80% видобутку всіх укр. Карпат. Нафтодестилярня, заводи устатковання для нафтової пром-сти, фабрики перероблення озокериту, свічок, мастил, ґумових виробів та ін. Карп. Н.-Д. Геол. Ін-т, гірничі школи.

«Бориславнафттрест», управління нафтовою пром-стю Дрогобицько-Бориславського нафтового р-ну.

Бориславський нафтовий басейн, див. Дрогобицько-бориславський промисловий район.

Борисов Євген (1853 — 1900), етнограф і статистик, співр. «Громади» М. Драгоманова і «Гром. Друга» І. Франка; 1879 засланий на Сибір за участь в укр. русі в Одесі; повернувшись із заслання, займався журналістикою в Одесі й Херсоні.

Борисов Інокентій, архиєп., див. Інокентій Борисов.

Борисови, брати: Андрій (1798 — 1854) і Петро (1800 — 1854), офіцери з укр. безземельних дворян, декабристи, засновники Товариства З’єднаних Слов’ян; Петро провадив пропаґанду серед солдатів; активні учасники повстання Чернігівського полку; відбувши 13 р. каторги, жили на засланні.

Борисоглібська Ганна (1869 — 1939), уроджена Сидоренко, визначна акторка. Почала працю з 1888 в трупі М. Кропивницького, де здобула ім’я перев. виконанням ролей літніх жінок (Шкандибиха в «Лимерівні», Хівря в «Сорочинському ярмарку», Ганна в «Безталанній»), самостійно продовжуючи лінію побутових сценічних образів Г. Затиркевич-Карпинської. В 1907 — 18 Б. грала в театрі М. Садовського в Києві, виступаючи в п’єсах зах.-евр. репертуару і в модерних укр. п’єсах («Осінь» Олеся й ін.). У 1918 — 19 Б. працювала в Київ. Держ. Драматичному Театрі, а після переїзду до Львова — короткий час у театрі «Укр. Бесіда». Повернувшись до УССР, Б. з 1925 до смерти грала в Театрі ім. Франка (Харків, Київ), де виступала в п’єсах укр. клясичного репертуару й нових сов. п’єсах.

[Борисоглібська Ганна (1868, Себеж, Псковська губ., Росія — 1939, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

В. Г.

Борисоглібський собор у Чернігові, цінна пам’ятка старої укр. архітектури; закладений 1120 — 23 за кн. Давида Святославича, перебудований на поч. 17 і 19 в.; тринавна однобанна будова; повністю зберегла давній вигляд центр. частина собору; при розкопах знайдено рештки ґалерії поза собором і високомистецьку різьбу; Б. с. зазнав руйнацій під час другої світової війни. Тепер держ. заповідник.

Бориспіль (Баришпіль) (III — 11), с. м. т. і р. ц. Київ. обл., 40 км на сх. від Києва. В 1918 р. бої Трипільської дивізії отамана Зеленого з гетьманськими військами під час повстання Директорії УНР, пізніше бої місц. повстанців з большевиками.

Бористен, грец. назва Дніпра від не грец. слова місц. походження.

Бористеніти, див. Ольбія.

Борисяк Никифор (1816 — 82), проф. Харківського Ун-ту, дослідник геології України, зокрема корисних копалин; «Сборник материалов, относящихся до геологии Южной России» (1867) та багато ін.

[Борисяк Никифор (1817, Ріг, Полтавська губ. — 1882, Золотоноша, Полтавська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Борисяк Олексій (1872 — 1944), рос. геолог і палеонтолог, проф. Петербурзького Гірничого Ін-ту, д. чл. Академії Наук СССР. М. ін. досліджував геологію Донбасу, півд.-сх. Харківщини і Криму.

[Борисяк Олексій (* Ромен [Ромни] — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

«Борітеся-поборете», неперіодичний орган т. зв. «закордонної делеґації УПСР» за ред. М. Грушевського, П. Христюка і М. Чечеля, виходив у Відні 1920 — 22.

Борковський, співак-бас, родом із Галичини; у 1850 — 60 pp. концертував по Европі; пізніше перший бас опери в Амстердамі.

Борковський Віктор, рос. мовознавець; в кін. 1940-их pp. проф. Львівського Ун-ту і ред. органу ун-ту «Вопросы славянского языкознания»; праці про синтаксу грамот 14 — 15 в. з тенденцією розглядати сх.-слов. мови того часу як цілковиту єдність; тепер у Москві.

[Борковський Віктор (1900, Мєнськ — 1982). — Виправлення. Т. 11.]

Борковський Іван (* 1890), археолог, проф. УВУ в Празі (до 1945), дослідник шнурової кераміки на Україні.

[Борковський Іван (1898, гал. Поділля — 1976, Прага), проф. УВУ в Празі 1933 — 45, його ректор 1939 — 40 і 1941 — 43. — Виправлення. Т. 11.]

Борковський Олександер (1841 — 1921), один із піонерів відродження Галичини, публіцист і педагог; ред. «Зорі» (1886 — 97), співр. і ред. «Діла», співзасновник «Просвіти».

Борковський Федір, учасник визвольних змагань, в 1941 голова міста в Полтаві, розстріляний німцями.

Борковський-Дунін (Borkowski-Dunin) Петро (1890 — 1949), граф, поль. політ. діяч і публіцист; 1926 — львівський воєвода; обстоював неподільність Сх. Галичини як цілого, вважаючи її одвічним мішаним краєм і місцем співпраці між українцями і поляками; виступав проти колонізації Галичини і пацифікації в 1930 р.

Борковський-Дунін Юрій-Василь (1640 — 1702), полк. чернігівський; належав до найбагатших панів на Гетьманщині, відомий допомогою правос. церкві: реставрував чернігівську церкву Спаса (1675), спричинився до відновлення Єлецького манастиря.

Борова (III — 11), с. м. т. над р. Стугною, Хвастівського р-ну Київ. обл.

Борове (IV — 18), с. на Донецькій низовині; р. ц. (у півд.-сх. частині) Харківської обл.

Боровець Тарас (* 1908), псевд. Бульба, гром. діяч і політик. Під поль. займанщиною провадив освідомну працю на Поліссі, за що був ув’язнений у Березі. Під больш. займанщиною організував підпілля на Поліссі, а з початком нім.-рос. війни Укр. Повстанську Армію «Поліську Січ», яка успішно виступала проти большевиків і під нім. окупацією перейшла в підпілля, приймаючи 1943 р. назву Укр. Нар. Рев. Армії. Підпільно-рев. і повстанську роботу провадив за пляном Ген. Штабу УНР. В’язень нім. концтабору. На еміґрації організував Укр. Нац. Ґвардію (УНҐ), видає «Меч і Воля».

[Боровець Тарас (9.3.1908, Бистричі, Волинь — 15.5.1981, Нью-Йорк). Твір „Армія без держави. Слава і трагедія укр. повстанського руху“ (1981). — Виправлення. Т. 11.]

Боровик Виталій (* 1861 — ?), гром. діяч і письм., один із засновників братства Тарасівців; поезії на гром. теми («Мати-українка»), переклади, вів укр. книгарню «Діло» в Одесі.

[Боровик (справжнє прізвище Боровиков) Віталій (1864, Ніжен — після 1938). — Виправлення. Т. 11.]

Боровик Дмитро (1876 — 1920), укр. гром. діяч на Далекому Сх.; політ. засланець у Сибірі, з 1916 у Владивостоці, де редаґував і видавав перший укр. часопис «Українець на Зеленому Клині» (1917 — 18), секретар 4 укр. далекосх. з’їздів, один із основоположників укр. незалежницького руху на Далекому Сході.

Боровик Леонид (* 1894), актор і мистець-декоратор театру «Заграва» і Театру ім. Котляревського в Галичині; резонер, ролі Нерона в «Камо грядеши», Шуліка в «Ой Морозе, Морозенку» Лужницького та ін.

[Боровик Леонид (1897 — 1942). — Виправлення. Т. 11.]

Боровиковський Володимир (1757 — 1825), портретист світової слави, нар. в Миргороді в укр. старшинській родині, на Полтавщині виконав багато розписів; з 1787 в Петербурзі удосконалювався в портретному мистецтві у Д. Левицького, став найвидатнішим портретистом Петербурґу, з 1795 акад., з 1802 радник Академії Мистецтв. Працюючи в дусі клясицизму, продовжував зах.-евр. традиції в укр. мистецтві, майстерно передавав псих. індивідуальні особливості портретованого і чар жіночої краси. Виконав бл. 160 портретів рос. вельмож, осіб із царського двору, жінок. В рел. малярстві зробив зворот до реалістичного трактування: іконостаси й розпис церков у Миргороді, Кибинцях, Романівці, Могилеві, Петербурзі та ін.; ряд побутових образів: «Зима», «Селянка», «Вакханка», «Катерина», перші в Петербурзі мист. автолітографії 1815 (див. ЕУ I, мал. 606).

[Боровиковський Володимир (4.8.1757 — 18.4.1825, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Чукін Д. Боровиковський; Січинський В. Укр. мистецтво 18 ст. 1954.

В. С.

Боровиковський Лев (1806 — 89), поет і педагог, належав до харківської групи романтиків, автор баляд: «Маруся» (1829) за «Ленорою» Бюрґера, «Фарис» (1830) за Міцкєвічем, «Чорноморець», «Вивідка», «Волох» та ін., байок («Байки і прибаютки» 1852), збирач укр. фолкльору.

[Боровиковський Лев (Левко) (* Мелюшки, Полтавська губ. — † там же). — Виправлення. Т. 11.]

Боровиковський Олександер (1844 — 1905), син Лева Б., правник; автор нарису «Женская доля по малорусским песням».

[Боровиковський Олександер (* Полтава). — Виправлення. Т. 11.]

Боровське (V — 19), с. м. т. на Донбасі, Лисичанського р-ну, Ворошиловградської обл. Хемічна пром-сть, зв’язана з пром-стю сусідніх м. Лисичанського й Рубіжного.

Боровський Володимир (* 1907), протестантський діяч, пастор, один із засновників Укр. Євангельсько - Реформованої Церкви на Зах. Укр. Землях; діяч Укр. Євангельського Об’єднання Півн. Америки, автор книг і ст. на рел. теми.

[Боровський Володимир (1907, Зіньків, Подільська губ. — 1987, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Боровський Михайло (* 1891), аґроном, знавець і пропаґатор пасічництва й садівництва на Зах. Укр. Землях; ред. ж. «Укр. Пасічник» (1928 — 39), «Практичне Садівництво» (1933 — 38) у Львові; доц. УТГІ, автор підручників пасічництва, садівництва та ін. праць.

[Боровський Михайло (* Зубрівка, Поділля). — Виправлення. Т. 11.]

Бородавка-Неродич Яцко, коз. гетьман 1620 — 21, висунутий низовиками суперник Сагайдачного; обвинувачений за неуспіх походу в Молдавію, був скинутий з гетьманування і стятий під Хотином 1621.

Бородаєвський Сергій (1870 — 1942), визначний кооператор-учений і діяч родом з Полтавщини; до 1917 дир. департаменту Мін-ва Торгівлі в Петербурзі, 1910 — 17 чл. Центр. Комітету Ощадно-Кредитових Т-в; з 1917 брав участь у створенні укр. кооп. центр. установ; гол. Всеукр. Союзу Виробничих Кооператив «Трудсоюз»; 1918 — товариш мін. торгівлі і пром-сти в уряді гетьмана П. Скоропадського, з 1919 на еміґрації; 1919 викладав у Міжнар. Академії в Брюсселі, 1921 — 22 — в Парижі у Сорбоні, з 1923 проф. УВУ й УТГІ в Празі, учасник багатьох міжнар. кооп. з’їздів; праці на тему кредитової кооперації: «Історія кооп. кредиту» (1923), «Іст. кооперації» (1925), «Теорія і практика кооп. кредиту», «Принципи кооп. законодавства» та ін. (укр. мовою), «Кредит», «Кредитові т-ва» (рос. мовою), численні ст. про кооперацію багатьма мовами.

[Бородаєвський Сергій (* Охтирка — † Прага). — Виправлення. Т. 11.]

І. В.

Бородай Олександер (1844 — 1914), інж., гром. діяч, працював у ділянці відродження кобзарства; 20 р. прожив у ЗДА, згодом повернувся до Києва.

Бородач (Gypaëtus barbatus), один із найбільших птахів-хижаків (розмах крил до 2,5 м), живе у високих горах на Кавказі й у Карпатах.

Бородино (VII — 10), с. у півд. Басарабії; р. ц. Одеської обл.

Бородієвич Євген (1889 — 1924), хорунжий УСС, автор спогадів «В чотирикутнику смерти».

Бородієвич Остап (1883 — 1920), сотник УГА, ветеринарний референт при Секретаріяті Військ. Справ; загинув у больш. полоні.

Бородієвич Роман-Володимир (* 1919), композитор, учень Р. Придаткевича й Д. Ґіванса, тепер в ЗДА; твори скрипкові, фортепіянові, оркестрові й ін.

Бородянка (III — 10), с. над р. Здвиж, р. ц. Київ. обл., відоме боями з большевиками за Київ Січових Стрільців і Лівобережного гайдамацького коша в січні 1918.

Боронява, с. на півн. сх. від Хусту, Закарп. обл.; манастир Василіян (заснований бл. 1716 і закритий Йосифом II, відновлений 1930 p.), відомий рел. осередок (численні прощі).

«Боротьба», орган київ. групи укр. соціялістів-революціонерів, виходив 1915 нелеґально на міміографі (5 чч.), за ред. М. Ковалевського.

«Боротьба», неперіодичний орган спершу закордонної групи УСДРП, пізніше приватний — ред. і видавця його Л. Юркевич (Л. Рибалка), виходив 1915 — 16 у Женеві; вів гостру кампанію проти Союзу Визволення України; статті з.«Б.» використовували зокрема рос. соц.-демократи в своїх виступах проти укр. змагань.

«Боротьба», щоденна газета, виходила в Києві 1917 — 20 pp., в перші місяці по революції центр. орган Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів (ред. М. Шраг), згодом орган лівої фракції УПСР, що дістала від газети назву боротьбістів (ред. В. Блакитний).

[„Боротьба“, з.: щоденна газета, виходила в Києві, м. б.: тижневик, виходив... — Виправлення. Т. 11.]

«Боротьба», газ. — орган Укр. Соц.-Дем. Роб. Партії в Кам’янці Подільському в 1918 — 19.

«Боротьба», група «пролетарських» письменників, виникла 1919 в Києві при газ. «Більшовик» і при київ. органі ЦК УПСР «Боротьба»; до «Б.» входили м. ін. B. Блакитний, А. Заливчий, В. Чумак, Г. Михайличенко; вид. альманахи «Червоний вінок» (1919) і «Зшитки боротьби» (1920).

[„Боротьба“, група „пролетарських“ письм., виникла 1918. — Виправлення. Т. 11.]

«Боротьба», соц.-дем. часопис у Чернівцях совєтофільського напряму (1926 — 29), фактичні ред. І. Стасюк, Т. Козак, C. Галицький, В. Руснак.

Боротьбісти, див. Українська Партія Соціялістів-Революціонерів Комуністів-Боротьбістів.

Борсук (Meles meles L.), хижак з родини куниць, живе в норах; до 90 см довж., до 30 кг ваги; шерсть Б. йде на щітки й пензлі, шкіра на кожушки й на торбинки.

Борсук Олександра (дати нар. і смерти не відомі), дружина Василя Вовка-Карачевського, гром. і політ. діячка-народниця, стояла б. Київської Громади; вчителюючи у земських школах на Чернігівщині, провадила нац.-осв. працю серед селян.

Борсуки, укр. рід з кількома відгалуженнями, відомий з пол. 17 в.: м. ін. Іван Б., сотник полковий ніженський (1649 — 54); Марко, полк. (1675 — 77) ніженський; Петро, наказний київ. полковник (1706); Зиновій, київ. полковий суддя (1753 — 64); Яким, перекладач Колеґії Закордонних Справ, стародубський полк. (1757 — 59); Федір, значний військ. товариш Стародубського полку (1718).

Борткевич Сергій (* 1877), піяніст і композитор із Харкова, проф. Консерваторії; твори для скрипки, віольончелі, фортепіяна й ін.

Бортник Януарій (* 1895 ?), актор і режисер, родом із Тернополя, один із представників режисерської школи «Березоля», в 1930-их pp. мист. керівник театрів у Харкові й Дніпропетровському; 1937 був засланий.

[Бортник Януарій (1897, Озірна [Озерна], Зборівський пов., Галичина — 1938). — Виправлення. Т. 11.]

Бортництво, спосіб бджільництва, що прийшов на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл у дуплах дерев. Бортники вирубали для бджіл штучні дупла-борті, а пізніше стали підвішувати високо на деревах вулики-колоди. Відоме на Україні з найдавніших часів, Б. охоронялося законами в княжу добу. Б. дожило в лісах Волині, півн. Чернігівщини й півн. Київщини до поч. 20 в.

Бортнянський Дмитро (1751 — 1825), великий укр. духовний композитор, дириґент і реформатор церк. співу Сх. Церкви; нар. в Глухові, замолоду потрапив у придворну Хорову Капелю в Петербурзі; вчився в італ. композитора Б. Ґалюппі в Петербурзі, а згодом у Венеції; в Італії були з успіхом поставлені опери Б. на італ. лібретта «Креонт» (1776); «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779); повернувшись, Б. став у Петербурзі придворним капельмайстром, а з 1796 — управителем Придворної Капелі, складеної майже виключно з українців; за Б. капеля піднеслася на надзвичайно високий рівень. В цей період Б. написав численні інструментальні твори й опери на франц. лібретто: «Сокіл» (1786), «Син-Суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) і балет. Іст. значення Б. — в його хоровій церк. творчості, яка своєю фактурою і якістю стояла на висоті сучасної евр. музики. Хорова творчість Б. є завершенням довголітньої хорової укр. культури і відображає певний вплив укр. нар. пісенности. Найважливіші його концерти для мішаного хору а капеля: 35 однохорних і 10 двохорних, 14 хвалебних пісень, літургічні частини та рел. пісні (м. ін. популярне «Коль славен...») — разом понад 100 церк. творів, велику частину спадщини Б. становлять інструментальні твори — фортепіянові сонати, твори для камерних ансамблів, м. ін. фортепіяновий квінтет з арфою. Твори Б. видані 1882 з ред. П. Чайковського в 10 томах.

[Бортнянський Дмитро (1751 — 10.10.1825, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Вожерянов И. Д. С. Бортнянский. КСт., VII. 1885; Антонович Д. Триста років укр. театру. Прага 1925; Людкевич С. У 100-ліття Б. Муз. Листок Л. 1925; Кудрик Б. Огляд історії укр. церк. музики. Л. 1937; Маценко П. Д. С. Бортнянський. Вінніпеґ 1951.

В. Витвицький

Боршош-Кум’ятський Юлій (*1905), закарпатський поет і педагог; зб. поезій «Весняні квіти» (1928), «З мого краю» (1929), «Кров кличе» (1938) та ін.

[Боршош-Кум’ятський Юлій (1905, Великі Ком’яти, Закарпаття — 1978, Ужгород). Зб. „На високій полонині“ (1956), „Пізня краса“ (1975). — Виправлення. Т. 11.]

Борщагівка (III — 11), с. під Києвом на зах. від нього, відоме боями укр. військ і укр. повстанців проти большевиків і добровольчих рос. військ за опанування столиці України; особливо важкі бої відбулися під час облоги Києва Осадним корпусом Січових Стрільців (листопад 1918) і під час відступу з Києва (січень 1919).

Борщагівський Олександер (* 1908), сучасний театрознавець і театральний діяч в УССР, викладач Театрального Ін-ту в Києві, критик, деякий час ред. ж. «Театр», автор низки праць, м. ін. «Шекспір на сцені укр. театру» (зб. «Шекспір»), «Шевченко і театр» (разом із М. Йосипенком, «Мистецтво» 1941), монографія «Бучма» (1947) й ін.; в 1948 — 49 зазнав гострої критики за «космополітизм».

Борщак Ілько (* 1895), історик і публіцист, д. чл. НТШ, проф. Держ. Школи Сх. Мов у Парижі; праці: «Григор Орлик» (1932), «Наполеон і Україна» (1937), „L’Ukraine dans la littérature de l’Europe occidentale“ (1930), „L’Ukraine a la conférence de la paix“ (1938); спільно з Рене Мартелем франц. мовою «Мазепа» (1931); розвідки про Україну по чужоземних журн., особливо франц.; зредаґував і видав із вступними статтями О. Стороженка «Марко Проклятий» (1946), Костомарова «Книги битія укр. народу» (1947), «Вибраний Кобзар» Т. Шевченка (1947).

[Борщак Ілько (1892, Херсонська губ. — 1959, Париж). — Виправлення. Т. 11.]

Борщакова Софія (1891 — 1932), уроджена фон-дер Лявніц, гром. діячка, дружина І. Борщака, спільно з Рене Мартелем переклала Шевченкового «Івана Гуса» на франц. мову („Le Monde Slave“ 1930).

Борщів (V — 7), м. в півд.-сх. частині гал. Поділля; р. ц. Тернопільської обл. 6 000 меш. (1931). Харчова пром-сть місцевого значення, в р-ні виноградники, морелеві сади. За Австрії й Польщі пов. м. Поблизу (с. Височинці) оборонний замок 17 в.

Борщівник (Heracleum Spond.), рослина до 1,5 м висоти, з родини окружкових; з Б. до поширення культури буряків варили борщ.

Борщов Ілля (1833 — 78), ботанік і хемік, з 1868 проф. ботаніки Київ. Ун-ту; праці з кольоїдної хемії й різних ділянок ботаніки, м. ін. про гриби й водорості Чернігівщини.

Босий Володимир ( *1899), діяч гетьманського руху в Канаді, ред. тижневика «Пробій» в Торонто (1924), співр. і ред. тижневика «Канадійський Українець», співр. «Кан. Січі», ред. «Укр. Робітника», автор брошур.

[Босий Володимир (1899, Ясель, Сяніцький пов., Галичина — 1979, Монтреаль). — Виправлення. Т. 11.]

Боснія, одна з республік, що (разом із Герцеґовіною) входить до складу Федеративної Нар. Республіки Юґославії, 51 600 км², 2 565 000 меш. (1948 p.); місц. українці (бл. 10 000 осіб) поселилися в Б. під час колонізаційних заходів Австро-Угорщини в 1890 — 1913 pp., перев. із Галичини і в незначній мірі з Закарпаття; найбільше скупчення українців у пов. Прнявор, Дервента, Прієдор, Босанська Градішка, Баня Лука; незначне ч. також у Славонії (нині обл. Хорватської Нар. Республіки), у пов. Славонський Врод і Новска.

Із прибуттям перших укр. поселенців у Б. розпочалася й організація гр.-кат. церк. життя (перший свящ. о. Андрій Сеґеді), в 1900-их pp. — перші укр. кат. священики з Галичини й перші парохії, 1907 іменовано для укр. поселенців Йосипа Жука ген. вікарієм римо-кат. архиєпархії в Сараєві; 1908 митрополит Андрей Шептицький відкрив у Камениці манастир для студитів (1922 їх змушено залишити Б.); з 1914 о. митрат Олекса Базюк став апостольським адміністратором у Баня Луці, але цю адміністратуру скасовано 1924, і всі гр.-кат. парохії в Б. прилучено до Крижевецької єпархії; 1932 — 40 виходив тижневик «Рідне Слово» і щорічні календарі під ред. о. М. Фірака, постали «Просвіти», ощадні каси й кооперативи; культ. праці допомагала укр. студентська колонія в Заґребі; однак рівнобіжно відбувався процес денаціоналізації за браком укр. шкіл. 1920-і pp. сповнені були боротьбою з правос. рухом, що спирався на москвофілів і знаходив підтримку серб. влади.

Війна 1941 — 45 pp. підірвала розвиток укр. життя в Б.; багатьом українцям довелося покинути Б. через репресії за участь в укр. леґіоні при хорв. армії та боротьбу проти серб. «четніків» і партизанів Тіто; частина поселилася в Срім та Бачці, ін. виеміґрували з Юґославії на Шлезьк або в Австралію й ЗДА. 1946 — 50 стали відновлюватися культ.-осв. т-ва, але їх діяльність розгорнулася слабо через розпорошеність і брак працівників, зокрема тому, що держава усунула від культ. роботи священиків; останнім часом українці в Б. налагоджують культ. зв’язки з бачванськими українцями, численнішими й краще організованими.

Література: Фірак М. Укр. оселі в Юґославії. Ілюстрований календар «Рідного Слова» на 1934. Дяково 1933.

О. Горбач

Боспор Кіммерійський, грец. назва Керчинської протоки.

Боспорське царство, створилося в 6 в. до Хр. з грец. та місц. поселень на Керчинському півострові й на Тамані, обабіч Керчинської протоки. В часи розквіту в 1 в. до Хр. приєднало Херсонес і охоплювало майже увесь Кримський півострів, озівське узбережжя, пониззя Дону та пониззя й сер. течію Кубані. В 1 — 3 вв. у васальній залежності від Риму, в 4 в. знищене гунами; було найбільшим постачальником хліба до Греції, особливо Атен, Корінту та її островів (Кос, Лесбос, Родос, Тасос, Хіос).

М. М.

Населення Б. ц. було мішане: греки, таври, скити, синди, меоти, праслов’яни, але місцеве населення незабаром переважило грецьке, що видно з багатих поховань 4 — 3 вв. до Хр. і 1 — 2 в. по Хр. Культура місц. населення не була приглушена грец., навпаки, вона дедалі розвивалася і в перших вв. по Хр. надавала вже основного кольориту навіть культурі столичних центрів царства (Пантікапей). З кін. 5 в. до Хр. Боспор зайняв перше місце у ювелірному виробництві півд. України.

Я. П.

Бостон (Boston), м. в ЗДА, у стейті Мессечусетс, порт, 801 000 меш.; укр. колонія (2 кат., 1 правос. церква).

Боський (van den Bossche) Людвик (1887 — 1938), бельг. редемпторист гр.-кат. обряду; 1914 — 34 працював серед українців у Канаді, згодом у Бельгії; в Брюсселі організував першу парохію укр. католиків; автор популярних брошур на рел. теми.

Бота (Botha) Луїс (1862 — 1919), ген., держ. діяч Півд. Африки; за дорученням Найвищої Ради мирової конференції 2. 4. 1919 очолив міжсоюзну комісію для перемир’я між поляками й українцями. Комісія ухвалила обмежити армії до 20 000 вояків кожну, визначила лінію перемир’я («лінія Боти»): українцям — нафтовий басейн Галичини, полякам — Львів і територію на зах. від лінії Львів-Сокаль (див. ЕУ I, мал. 376). Уряд Зах. УНР 13. 5. 1919 прийняв постанови комісії, але поль. делеґація на мирову конференцію (Дмовський) відкинула їх під претекстом, що в УГА є «больш. елементи».

[Бота (Botha) Луїс (* Ґрейтавн, Нашал — † Растгоф, Трансвал). — Виправлення. Т. 11.]

Ботаніка, наука про рослини, їх будову, розвиток, поширення на землі й значення для людини. Перші описи укр. рослин у 18 в. залишили нім. вчені, що працювали в Рос. Академії Наук, як Й. А. Ґюльденштедт (досліджував Степ), П. Паллас (зокрема вивчає Крим), С. Ґмелін, М. Біберштайн, що був зв’язаний із Харківським Ун-том на поч. його існування і вивчав фльору Криму й Кавказу. Б. як наука стала розвиватися із створенням ун-тів на Україні. Уже перші проф. Харківського Ун-ту, при якому відразу постав ботан. сад (1805), досліджували рослини України, зокрема Слобожанщини: Ф. Делявінь, власник зібраного ним гербарія на 6 000 родів, і В. Черняєв (в 20 — 50-их pp.), що теж лишив чималий гербарій; великий гербарій (бл. 52 000 родів) передав ун-тові М. Турчанинов. В 1869 при Харківському Ун-ті виникло Т-во Дослідників Природи (Общество Испытателей Природы), в «Трудах» якого містилися ботан. розвідки. До перших аматорів рослин на Україні належав А. Пітр (1830 — 89). Велике значення мала діяльність Л. Ценковського (1822 — 87), проф. Одеського і Харківського Ун-ту, засновника онтогенетичної морфології нижчих рослин, який одним із перших прийшов до погляду, що між нижчими організмами рослин і тварин нема різкої межі. Ряд учнів Ценковського багато працювали в ділянці морфології, історії розвитку й систематики нижчих рослин, зокрема Л. Райнгардт (1846 — 1920) і В. Арнольді (1871 — 1924), що в 1909 — 19 створив харківську школу альгологів, до якої м. ін. належали Водяницька, Н. Дідусенко, Д. Свиренко. В географії рослин працював А. Краснов (1862 — 1914), який вивчав і українські рослини («Материалы для флоры Полтавской губернии» 1890, «Рельеф, растительность и почвы Харьковской губернии», «Прошедшее и настоящее южно-русских степей» 1891 та ін.). Низку проблем ботан. географії, зокрема значення антропологічного чинника в історії поширення рослинности, опрацьовував приват.-доц. В. Талієв (1872 — 1932), пізніше проф. у Москві. В ділянці мікології відомі праці учня Райнгардта — А. Потебні (1870 — 1919); учні Потебні Т. Страхів, А. Трофимович та ін. працювали перев. в ділянці фітопатології. Фізіології рослин здебільша були присвячені праці В. Буткевича і довголітнього проф. Харківського Ун-ту В. Залєського (1871 — 1936), що зокрема досліджував питання утворення білків у зеленому листі.

Київ. Університет (з 1834) перебрав традицію попереднього дослідження укр. фльори. Перший проф. ботаніки Київ. Ун-ту В. Бессер (1784 — 1843) відомий як автор двотомової фльори Галичини (1809) і виданого у Вільні (1822) опису рослинности Правобережжя. Бессер і проф. в Ніженському Ліцеї А. Анджейовський (1785 — 1868), який теж досліджував фльору Правобережжя, викладали спершу в поль. Крем’янецькому Ліцеї, де був ботан. сад. Оранжерійні фонди останнього дали поч. колекціям ботан. саду Київ. Ун-ту, організованого в 1836 — 41 pp. під керівництвом Р. Траутфеттера (1809 — 89), довголітнього проф. і ректора Київ. Ун-ту, визначного дослідника укр. фльори, зокрема Правобережжя. Його наступник (1847 — 68) А. Рогович (1812 — 78), продовжуючи дослідження фльори Правобережжя, вивчав і рослинність Чернігівщини й Полтавщини. І. Борщов (1833 — 78), що в кін. 60-их pp. заступив на катедрі Роговича, працював у різних ділянках Б., зокрема досліджуючи гриби й водорості Чернігівщини та водорості Київщини. Серед ін. ботаніків у Київ. Ун-ті відомі фітопалеонтолог і систематик І. Шмальгавзен (у 80 — 90-их pp.), учень Ценковського альголог і міколог Я. Вальц (1841 — 1914); Й. Баранецький (1843 — 1905), піонер у фізіології рослин на Україні, що провадив визначні дослідження і в анатомії рослин; фізіолог К. Пурієвич (1856 — 1916), який досліджував м. ін. перетворення в рослинах органічних кислот, явища зв’язані з проростанням насіння. С. Навашин (1857 — 1930), визначний цитолог та ембріолог, м. ін. відкрив явище подвійного запліднення у зав’язкових (вкритонасінних) рослин, нові дослідження його в морфології хромозом відіграли важливу ролю в розвитку нової галузі цитогенетики; серед послідовників Навашина були М. Цинґер, Я. Модилевський, В. Фін, Л. Делоне, П. Оксіюк, М. Навашин та ін. Наступником Навашина на катедрі був О. Фомин (1869 — 1935), фльорист-систематик, що багато зробив для розбудови й збагачення Київ. Університетського Ботан. Саду (дир. якого він був), а також для орг-ції Ін-ту Ботаніки УАН. Чималий вплив на розвиток фізіології рослин справили праці проф. Київ. Політехн. Ін-ту Є. Вотчала (1864 — 1937), автора ориґінальної теорії продуктивних властивостей цукрового буряка, засновника школи укр. ботаніків-фізіологів, до якої належали В. Заленський, в 1908 — 16 pp. проф. Вищих Жін. Курсів у Києві, А. Оксаненко, В. Колкунов, А. Табенцький (відомий м. ін. атласом з анатомії цукрового буряка), І. Толмачов, А. Кекуха, О. Левшин. З Київ. Ун-том і Політехн. Ін-том зв’язана діяльність Київ. Т-ва Природознавців (Киевское Общество Естествоиспытателей), що видавало (з 1870) свої «Записки».

Відкритий 1864 р. в Одесі т. зв. Новоросійський Ун-т і Новорос. Т-во Природознавців (Новороссийское Общество Естествоиспытателей), яке випускало з 1872 «Записки», мали таких ботаніків, як міколог А. Янович (1831 — 70), морфологи-систематики І. Кощуг (1844 — 80), Є. Делярю (1845 — 73), Ф. Каменський (1851 — 1912), який працював зокрема над морфологією вищих рослин, і В. Хмелевський (1860 — 1932), — останні два також мікологи; відомий дослідами над будовою оболонки рослинних судин, а також над питаннями фізичної фізіології В. Ротерт (1863 — 1916), що був деякий час проф. Харківського Ун-ту. Його учень Ф. Породько (* 1877), проф. фізіології рослин, працював зокрема над вивченням хемотропізму у рослин. Географ Г. Танфільєв (1857 — 1928) різнобічно досліджував степи, фльору чорнозему, боліт. лісів. В «Записках» Новорос. Т-ва друкувалися м. ін. праці про фльору півдня України Й. Пачоського (в 1919 — 20 pp. проф. Херсонського Політехн. Ін-ту).

На Зах. Укр. Землях Б. розвивалася в працях Й. Шіверека й І. Шультеса (Львівський Ун-т); до першої світової війни визначним ботаніком був І. Верхратський (1846 — 1919), перший гол. Матем.-Природописно-Лікарської Секції НТШ і ред. її «Збірника», який досліджував фльору Сх. Галичини та один із перших працював над укр. ботан. термінологією; О. Волощак (1835 — 1918), проф. Політехніки у Львові, теж вивчав рослинність Галичини й передав свій гербарій Музеєві НТПІ. М. Мельник склав словник вищих рослин. Фльору Зах. Укр. Земель вивчали поль. дослідники Г. Запаловіч (Карпати), проф. Краківського Ун-ту Й. Ростафінський, В. Шафер і Львівського Ун-ту С. Кульчинський, далі — О. Мриц, І. Козій, Я. Іваницький.

Із створенням Укр. Академії Наук (1918 — 19) виникла Ботан. Секція II Відділу УАН і Укр. Ботан. Т-во при УАН, що 1934 перетворилися на Ін-т Ботаніки. Ботан. Секція насамперед перебрала функції чисельно невеликої групи ботаніків (О. Яната, Н. Осадча-Яната, О. Любченко, В. Різниченко, М. Гехтер та ін.) із Природничо-Технічної Секції Укр. Наук. Т-ва в Києві (з 1907). 1921 засновано Ботан. Кабінет та Гербарій при УАН на чолі з О. Фомином. Ботан. Секція УАН від поч. 20-их pp. об’єднала багатьох учених, як О. Фомин, В. Липський, М. Кащенко, Є. Вотчал, О. Яната, М. Цинґер, В. Фінн, О. Соколовський, Я. Лепченко, Д. Зеров, П. Оксіюк, М. Холодний, Н. Осадча-Яната, Ю. Буженко, Л. Носова, О. Мальська, Я. Куда, В. Дирдовський, С. Постригань, П. Марченко, Ю. Клеопів, A. Лазоренко, А. Окснер, О. Архімович, B. Матюшенко, Є. Клеопова, Н. Гаморак, Є. Замкевич, М. Персидський, Л. Зафійовська й ін. Органом секції був «Укр. Ботан. Журнал» (з 1921), виходив «Вісник Київ. Ботан. Саду» (з 1924). Серед численних завдань ботан. дослідів, зокрема, важливими були складання монументального опису фльори України, почате О. Фомином, і ним же кероване створення вичерпливо докладного гербарія України. Поряд провадилося в співпраці з Ін-том Укр. Наук. Мови упорядкування укр. ботан. термінології, — зокрема проєкт «Словника ботан. номенклятури» 1928 p., упорядкований Н. Осадчою-Янатою, «Словник ботан. термінології», укладений В. Вовчанецьким та Я. Лепченком, 1932, та ботан. термінологія в природничому, біологічному та с.-г. словниках.

Надзвичайно важливу працю провела очолена О. Янатою (1888 — 1938) Ботан. Секція С.-Г. Наук. Комітету України, створеного 1919 в Києві, 1927 переведеного до Харкова і 1928 ліквідованого (згодом на його наук. базі постав Укр. Ін-т Прикладної Ботаніки). Пов’язана з великою мережею установ, передусім с.-г. Б., як катедри високих шкіл і с.-г. н.-д. станції, Ботан. Секція С.-Г. Комітету об’єднувала й координувала діяльність численних науковців. Плодом її праці було насамперед «Ботан.-геогр. районування України» (1925), визначник «Фльора УСРР», I, карта ботан.-геогр. районів України і ряд ін. Серед вид. С.-Г. Наук. Комітету для Б. важливі були «Вісник С.-Г. Науки» (з 1922), «Труди С.-Г. Ботаніки» (з 1927), «Вісник Прикладної Ботаніки». У цих вид. і в праці керованих О. Янатою установ брали участь старші і молодші ботаніки, зокрема ті, що на поч. революції були об’єднані в Харківському Ботан. Ін-ті (незабаром реорганізованому), серед них В. Любименко (деякий час керівник Укр. Ін-ту Рослинництва в Харкові), Д. Віленський, О. Коршиков, Л. Шкорбатов, М. Котов, В. Аверін, П. Оксіюк, Н. Дідусенко, С. Постригань, Є. Лавренко, В. Михайловський, Г. Левицький, Н. Прошкина, І. Шевелев, Я. Ролл, М. Марченко, Ю. Клеопів, Д. Свиренко, М. Клоков, Н. Десятова-Шостенко і ін.

Ботан. Секція УАН, розгортаючи діяльність протягом 20-их — на поч. 30-их pp., в свою чергу мала зв’язок із ботаніками численних наук. закладів, зокрема з природознавчими секціями Наук. при УАН Т-в в ряді міст України, з природознавчими т-вами, краєзнавчими комісіями, а також н.-д. катедрами. Деякі з цих інституцій мали окремі вид., де містилися матеріяли з Б.: напр. Київ. Т-во Природознавців випускало «Записки», Природнича Секція Харківського Наук. Т-ва — «Вісник Природознавства», Харківська Н.-Д. Катедра Б. — «Наук. Записки» за ред. В. Залєського; друкувала свої «Труди» частина н.-д. станцій. При Укр. Комітеті охорони пам’яток природи виходив зб. «Охорона пам’яток природи на Україні» та «Матеріяли охорони природи на Україні». Випускали, крім того, свої вид. держ. заповідники, зокрема Чаплі («Вісті Держ. Степового Заповідника Чаплі») і деякі окремі музеї, як Херсонський Природничий, що видав опис рослинности Херсонщини Й. Пачоського (1927).

В 30-их pp., в наслідок зміни політ. курсу, в УССР відбулася реорганізація всіх наук. установ, зокрема і тих, що вивчають Б. Установи прикладної Б. підпорядковано (спершу через Всеукр. Академію С.-Г. Наук) Москві — Всесоюзн. Академії С.-Г. Наук. Багато видатних учених в ділянці Б. були заслані. Н.-Д. катедри були міцніше пов’язані з високими школами, а їх наук. діяльність підпорядкована відповідним ін-там АН УРСР. Замість Ботан. Секції та наук. т-в 1934 р. створено Ін-т Б. АН УРСР, який входить до її відділу біол. наук; цьому відділові підлягає і Ботан. Сад АН (видає «Труди»). Замість «Укр. Ботан. Журналу», що після реорганізації один час називався «Журнал Ін-ту Б. УАН», виходить з 1940 «Ботан. Журнал». В наук. праці Ін-ту Б. беруть участь установи н.-д. мережі УССР. Ін-т Б. продовжує почате 1935 велике вид. «Фльора УРСР», однак ботан. термінологія після 1933 р. зазнала сильної русифікації. Дедалі більше контролюється наук. праця, щоб вона цілком відповідала офіційно прийнятій доктрині і була поставлена на службу виробничим завданням, яким підпорядкована прикладна Б. Серед ботаніків в УССР після реорганізації наук. праці визначилися А. Сапєгін, М. Гришко, М. Холодний († 1953), Ю. Клеопів († 1943), П. Погребняк, Д. Зеров, П. Власюк, М. Котов, М. Клоков, О. Коршиков († під час війни), Я. Модилевський, А. Окснер, М. Любинський, А. Піонтковський, Є. Бордзіловський, А. Барбарич, О. Висюлина, М. Попов, І. Васильченко, Ф. Гринь, О. Лоначевський та ін. На еміґрації перебувають О. Архімович, Н. Десятова-Шостенко, Л. Зафійовська, Є. Занкевич, Є. Клеопова, Н. Осадча-Яната, М. Персидський.

[Ботаніка, стор. 167, п. ш., у 9 р. зг., м. б.: „Труди С.-Г. Ботаніки“ (1926 — 29). — Виправлення. Т. 11.]

І. Вакуленко

«Ботанічний Журнал», наук. квартальник, орган Ін-ту Ботаніки АН УРСР (з 1940); заснований в 1921 як «Укр. Ботанічний Журнал», в 30-их pp. називався «Журнал Ін-ту Ботаніки УАН».

Ботанічний сад АН УРСР, організований 1936 у Печерському р-ні Києва, на схилах правого берега Дніпра, як самостійна н.-д. установа Академії Наук. Під час війни зазнав великої руйнації, тепер відновлений і поширений. Заг. площа — понад 200 га, з різноманітними ґрунтовими та орографічними умовами й розчленованим рельєфом. Б. с. має численні наук. відділи, лабораторії, метеорологічну станцію, гербарій, оранжерії, бібліотеку. До складу Б. с. належить Акліматизаційний сад у Києві, заснований акад. М. Кащенком. 1952 в систему Б. с. передані Тростянецький дендропарк Іваницького р-ну на Чернігівщині (195 га), пам’ятник паркової архітектури — Устимівський дендропарк Глобинського р-ну на Полтавщині (9 га) і ділянка заповідника — Михайлівського цілинного різнотравного степу в Штепівському р-ні на Сумщині (200 га). Б. с. провадить роботу над інтродукцією та селекцією винограду, субтропічних, техн., декоративних та ін. рослин; видає «Труди Б. с. АН УРСР».

Ботанічні сади, н.-д. установи, що досліджують рослини і рослинність, обслуговуючи викладання ботаніки по ун-тах та ін. високих школах, популяризують ботан. знання і здійснюють практичні завдання в ділянках акліматизації, гібридизації і т. п. Попередниками Б. с. на Україні були «аптекарські городи», які культивували лікарські рослини; перший з них виник 1709 в Лубнях. Б. с. як наук. заклади з’явилися в 19 в. при ун-тах: Харківський — з 1804; Київський Університетський Ботан. Сад виник в 1836 — 41, він перебрав колекції, зібрані в саду Крем’янецького Ліцею, після закриття останнього 1831; Одеський — з 1865, що мав своїм попередником Одеський Держ. Ботан. Сад (1820 — 48); Б. с. є при Львівському і Чернівецькому ун-тах; крім університетських, важливу працю провадить також Нікітський Ботан. Сад в Криму (з 1812). В 1936 засновано в Києві Ботанічний Сад АН УРСР, що став гол. осередком ботан. науки на Україні.

Ботвинівський Максим (* 1889), кооператор і земський діяч, належав до УПСР, у 1917 — 18 чл. правління Дніпросоюзу і гол. правління Київ. Губсоюзу, пізніше чл. правління Молочарспілки; чл. СВУ, засуджений у процесі 1930; дальша доля невідома.

[Ботвинівський (Ботвинський) Максим (1888, Тараща, Київ. губ. — 1937). 21.9.1932 засланий до Казахстану. Розстріляний 8.12.1937. — Виправлення. Т. 11.]

Ботна, права притока Дністра на Басарабській височині.

Ботошани (Botoşani) (VI — 7), м. в півн. Молдавії (Румунія), 29 000 меш. у 1948 p.; навколо Б. до 17 в. переважало укр. населення, згодом майже цілковито зрумунізоване.

Боффало (Buffalo), м. в ЗДА у стейті Нью-Йорк, на кордоні Канади, вад озером Ері; 580 000 меш; укр. колонія, має 2 кат. церкви і 1 правос.

Бохенський (Bocheński) Олександер (* 1904), поль. політик і есеїст, автор „Problem Polsko-Ukraiński w Ziemi Czerwieńskiej (1938), „Dzieje głupoty w Polsce“ (1947).

[Боцюрків Богдан — Доповнення. Т. 11.]

Боцюрків Іларіон (1880 — 1935), гром. діяч, адвокат у Львові, пов. комісар ЗУНР у Бучачі (1918).

Боцюрків Ілярій (* 1898), рел.-гром. діяч у Канаді, куди прибув 1927 з Галичини; 1953 — всекан. гол. Братства Українців Католиків (БУК).

Боцян Йосиф (1879 — 1926), церк. письм., укр. кат. єп. луцький, висвячений митр. Андреєм 1914 р. в Києві, не допущений до своєї катедри й єпархії поль. урядом. Переклав «Наслідування Христа» Томи Кемпійського; співр. богосл. і наук. журналів.

[Боцян Йосиф (* Бузьк, Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Бочарова Ніна, сучасна спортсменка (Київ), майстер і чемпіон України й СССР з руханки; на Олімпійських Ігрищах 1954 в Гельсінкі здобула в руханці 2 золоті й срібну медалі.

[Бочарова Ніна (* 1924, Полтава). — Виправлення. Т. 11.]

Бочковський Ольґерд Іпполіт (1884 — 1939), визначний укр. соціолог, зокрема націолог, публіцист і політ. діяч; родом із Херсонщини; проф. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; на еміґрації в Чехії з 1905 p., під час визвольних змагань чл. укр. дипломатичної місії в Празі; в 1933 очолював т. зв. «Голодовий Комітет», написав відомого «Одвертого листа» до през. франц. сенату Е. Еріо, який заперечував існування голоду на Україні. Гол. праці: «Поневолені народи царської імперії, їх нац. відродження та автономне прямування» (1916), «Націологія і націографія» (1927), «Боротьба народів за нац. визволення» (1932), «Вступ до націології» (1934) й багато ін., опублікованих різними мовами.

[Бочковський Ольґерд Іпполіт (* Долинське — † Прага). — Виправлення. Т. 11.]

Бош Євгенія (1879 — 1925), больш. діячка, жид. походження, в 1917 — 18 чл. першого сов. уряду; в 1918 — 19 керувала больш. загонами на Україні.

[Бош Євгенія (* Очаків — † Москва), больш. діячка, нім. походження. — Виправлення. Т. 11.]

«Боян», назва муз.-співочих т-в у Галичині й Буковині; перший «Б.» організовано 1891 у Львові (гол. В. Шухевич) і Перемишлі, 1894 у Станиславові, 1895 в Коломиї, 1898 в Чернівцях, 1901 у Снятині, Стрию, Тернополі й Дрогобичі; 1904 у Києві, бл. 1905 в Полтаві. Т-ва «Б.» після сов. окупації були ліквідовані.

[„Боян“, назва муз.-співочих т-в,... 1891 у Львові й Перемишлі, 1892 у Бережанах, 1894 у Стрию, 1895 у Станиславові і Коломиї, 1899 у Чернівцях, 1901 у Снятині і Тернополі; 1904 у Києві, бл. 1910 в Полтаві. — Виправлення. Т. 11.]

«Боян», популярний муз. місячник у Дрогобичі (1929 — 32) за ред. о. С. Сапруна.

Бояри, висока упривілейована верства суспільства за княжої доби, яка ділилася на дві групи: Б.-дружинників і земських Б. Б.-дружинники становили еліту княжого війська; земські Б. — найупривілейованіша група, дорадники кн., були чл. боярської ради (думи) і займали високі посади в князівстві. Українські Б. не були замкненим станом, як, напр., шляхта на Заході: боярином міг стати й чоловік не боярського походження.

Після упадку старої Київ. держави заможніша, родовита частина Б. перейшла до замкненого стану поль. і лит. шляхти, а малозаможні дрібні Б. втратили частину своїх привілеїв і мусіли перейти до півшляхетського стану — т. зв. путних Б., а згодом і до селянства. За поль.-лит. доби вища верства Б. прийняла назву панів або земян, а стара назва — Б. — залишилася при дрібних службових Б. Нижчий стан боярства, разом із дрібною шляхтою, довго боровся за свої права, напр., при виданні Лит. Статутів 1529 і 1564 pp., і за часів поль.-лит. унії правно зрівнявся із заможною шляхтою і здобув право судитися в шляхетських земських судах нарівні з панством; такий стан зберігся на укр. землях під поль.-лит. владою до кін. 18 в. Рештки укр. Б.-шляхти, що перейшли на службу до коз. держави — Війська Запор., набули тих прав, які давала служба в коз. війську, без огляду на їх родовід (див. ЕУ I, стор. 637 — 38, 640 — 42).

Бояри під господарем, рід дрібного боярства в Лит.-Руській державі, ленно залежного від панів та князів. У Польщі шляхтич правно не міг підлягати другому шляхтичеві, на Литві пан міг свого шляхтича, що дістав від нього помістя (ленно), судити, карати, покликати до служби під своєю хоругвою. Пан опікувався ріднею своїх бояр. Бояр під господарем міг мати також великий князь, якщо він виступав як власник панських дібр, відкуплених, сконфіскованих чи одідичених після вимирання панського роду.

А. Яковлів

Боярка-Будаївка (III — 11), с. м. т. Києво-Святошинського p., Київ. обл., 22 км на півд.-зах. від Києва, серед соснових лісів, туберкульозна санаторія. Технікум бджільництва. Відома з облоги Києва Осадним корпусом Січових Стрільців 1918.

Боярська Євдокія (1860 — 1900), справжнє прізвище Богемська, відома акторка, учениця М. Кропивницького; в театрі М. Старицького грала героїчні ролі побутового репертуару (особливо вдала Харитина у «Наймичці» Тобілевича).

[Боярська Євдокія (1861, Могилів Подільський — 1900, Чіта, Сибір). — Виправлення. Т. 11.]

Боярська рада (дума), в старій князівській Україні-Русі була вищим держ. органом з дорадчими функціями. Разом із князем та вічем Б. р. становила зверхню владу князівства. Залежно від різних місцевих обставин давньої Руси, Б. р. відігравала в держ. управлінні різну ролю: на півночі, в Новгороді, перше місце займало віче, на центр. землях — князь, на зах. (Галичина) — Б. р. Рада складалася з бояр земських і дружинників, тисяцьких, представників пригородів та представника церкви — єпископа. До компетенції Б. р. належало обговорення всіх важливих держ. справ та подання своєї думки на остаточне вирішення князя та віча. (Див. ЕУ I, стор. 639).

Боярський М., земський діяч на Полтавщині перед 1917 p., учасник демонстративної резолюції земських зборів 1914 за навчання укр. мовою; за доби визвольних змагань гол. Пов. Земської Управи в Лубнях, один із організаторів і керівників Укр. Дем.-Хліборобської Партії (1917). Учасник гетьманського перевороту у квітні 1918 р.

Попередня     Головна     Наступна