[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 976-992.]

Попередня     Головна     Наступна

Карст, Карстові явища (назва від вапнякового нагір’я в Півд.-Сх. Альпах), своєрідні форми рельєфу в місцевостях, складених з розчинних гірських порід (вапняки, гіпс); характеристичні форми: лійкуваті заглиблення, провалля, печери, підземні ріки. оз. тощо. На Україні К. я. найбільше розвинені в гор.-юрських вапняках Кримських гір (К. на масивах Яйли); далі в гіпсах півд.-зах. Поділля й Покуття, в мерґелях півд.-зах. Поділля й Волині, в Товтрах, далеко слабше в півд. частині Донбасу і Сер. височини. В Кавказьких горах поширені К. я. на Чорноморському Кавказі і Скелястому Хребті.

Карський Євфимій (1861 — 1931), білор. мовознавець філологічного напрямку, проф. Варшавського, потім Петроградського Ун-ту, в 1905 — 18 pp. ред. «Русского филологического вестника». Крім основоположних праць з історії й діялектології білор. мови й іст. білор. літератури, досліджував староцерк.-слов. тексти, синтаксу Лаврентівського літопису, видав критично Лаврентівський літопис і Руську Правду, укр. Люцидарій 17 в., дав важливий курс «Славянская кирилловская палеография» (1928), публікував матеріяли з півн.-укр. говірок і дав заг. огляд укр. діялектів у «Русская диалектология» (1924). Список праць у «Известиях» АН СССР, Отд. общественных наук, 1932.

Картвелішвілі Лаврентій, больш. діяч на Україні в 1917 — 20 pp., грузинського роду, чекіст; у травні 1918 співзасновник підпільної Ком. Роб. Партії України, в 1919 — 20 командував однією з укр. дивізій червоної армії; в 1920-их pp. чл. ВУЦВК та ЦК КП(б)У; в 1930 — 31 — чл. Політбюра КЩб)У і другий секретар ЦК КП(б)У; зник під час чисток 1933 — 34.

[Картвелішвілі Лаврентій (1890, Самтредія, Грузія — 1938). — Виправлення. Т. 11.]

Картографія. Карти України до пол. 18 в. Найдавнішою картою, що стосується частини теперішньої укр. території, є карта побережжя Чорного м. (від Варни до Керчі) з грец. написами, збережена на щиті рим. вояка, знайденому в Дура Европос над Ефратом; ця мапа є взагалі найдавнішою картографічною пам’яткою античної доби в усій світовій картографії. За середньовіччя Україна була репрезентована на таких рукописних картах світу, як Tabula Rogeriana араб. географа Ель Ідрізі (1100 — 66), есп. монаха Беатуса з 776 p., що збереглася в рукописі з пол. 11 в., т. зв. Ербсторська карта світу з 13 в., Герфордська карта світу з 1280 p., та на ін. середньовічних картах, зокрема на т. зв. портулянах (Чорне м. з його побережжями). Перші карти усієї укр. території були роблені переписувачами «Географії» Клавдія Птолемея (87 — 150), почавши з 13 в. Вони були надруковані вперше як Восьма карта Европи (Евр. Сарматія) і Друга карта Азії (Азійська Сарматія) в ульмських вид. «Географії» Птолемея з 1482 і 1486 р. і входили потім до всіх 57 вид. цієї «Географії» до 1730 р. включно. По черзі укр. територія була представлена на відомій (приписуваній рим. космографові 4 в. по Хр. Касторіюсові) Tabula itineraria або Tabula Peutingeriana, яка зберігалася в бібліотеці авґсбурзького гуманіста Конрада Певтінґера (1508 — 47).

Першими модерними картами Сх. Европи, в тому ч. й України, були незбережені в цілості до нашого часу карти краківського історика і каноніка Бернарда Ваповського (1475? — 1535) родом з Перемищини, який мав бути автором трьох карт, в тому ч. однієї, що охоплювала тодішню Польщу, Русь, Угорщину, Волощину, Туреччину, Татарію і Мазовію, і другої, ген., що охоплювала Польщу, Литву, Русь і Московщину, фраґменти яких були знайдені в 1932 р. Ваповський був також співавтором перших тогочасних «модерних карт» Сх. Европи: карти Марка Беневентанського «Tabula moderna Poloniae, Ungariae, Boemiae, Russiae, Lithuaniae», вміщеної в «Географії» Птолемея, виданій 1507 р. в Римі, яка охоплювала укр. територію по Дніпро на сх., і карти Мартина Вальдземюллера вміщеної у страсбурзькому вид. цієї ж «Географії» 1513 р. п. н. „Tabula moderna Sarmatie Evr. sive Hungarie, Polonie, Russie, Prussie et Valachie“ з таким же самим засягом укр. території. Карти Ваповського, Беневентанського та Вальдземюллера мали значний вплив на картографічні праці таких космографів і картографів 16 в., як С. Мюнстера, Я. Ґастальді, Г. Меркатора, В. Ґродецького, А. Поґрабського та ін., зокрема на карту Польщі, Руси (України), Литви і Московії. вміщену у віршованій космографії („Rudimenta Cosmographica“) Й. Гонтера (1498 — 1549) і скопійовану потім С. Мюнстером у його «Космографії», та на карту Молдавії і суміжних країн, вміщену у кн. Ґ., Райхерсторффа „Moldaviae quae olim Daciae Pars“, виданій у Відні 1551 p. Першою картою, що охоплювала укр. територію від Дніпра на сх. і на півд. до Чорного й Озівського м., була карта Московії, зроблена італ. географом Баттістою Аньезе на підставі інформацій Димитрія Герасімова, посла моск. кн. Василія IV до Риму і надрукована 1548 р. Ця карта лягла в основу пізніших карт Московщини Я. Ґастальді, Ґ. Русцеллі та. ін. Наступною картою, що охоплювала сх. і півд.-сх. області України, була карта Антонія Віда (1500 — 58), зроблена на підставі інформацій Івана Ляцького і опублікована 1555 p., яка мала вплив на пізніші карти Московії С. Мюнстера (дві) і карти різних авторів, вміщувані у різних вид. „Rerum Moscovitarum Commentarii“ Зіґмунта Герберштайна (1486 — 1566). Ориґінальною західньоевр. картою Руси, Московії і Татарії з Центр. та Сх. Укр. Землями і Чорним м. була карта англ. подорожника Антонія Дженкінсона († 1611), датована 1562 р. і вміщена вперше 1570 р. в „Theatrum Orbis Terrarum“ Абрагама Ортелія (1527 — 98). Докладнішими картами Зах. Укр. Земель були: відома карта Польщі і суміжних обл. В. Ґродецького († 1591), вміщена у багатьох вид. атласу А. Ортеліюса, подібна карта Польщі, вміщена в атласах Ґерарда де Йоде (1515 — 91) з 1578 і 1593 p., карти Литви і Надчорномор’я основоположника модерної картографії Ґерарда Меркатора (1512 — 94), що охоплювали майже всю центр. укр. територію, як також карта Криму і надчорноморського побережжя, зроблена секретарем короля Баторія українцем Мартином Броньовським й опублікована в його праці „Tartariae Descriptio“, видана в Кельні 1595 р. До цього ж періоду належить і карта Львова й околиць А. Пассаротті (1607). Першими картами укр. території, зробленими вже на основі топографічних вимірів, були карти Маковського і Бопляна, опубліковані в першій пол. 17 в., вперше з назвою Україна. Томаш Маковський (1575 — 1620?), співр. лит. кн. Миколи Радзівіла (1549 — 1616), був автором приписуваної останньому і справді виданої його ж заходами та коштом в Амстердамі 1613 р. і виконаної Гесселем Ґеррітсом великої карти Литви і Дніпра на чотирьох аркушах в мірилі 1 : 1 300 000.

Ця карта копійована багато разів і видавана в різних атласах впродовж 17 в., охоплює укр. землі аж поза Дніпро, але на півдні сягає тільки до лінії Снятин-Кам’янець-Брацлав і Черкаси; області на півд. від цієї лінії були представлені згодом на мапах Угорщини амстердамських картографів Н. Фішера і К. Аллярда, виконаних в тому ж мірилі і з подібними написами. Мапа Дніпра Маковського була репродукована згодом як окрема карта і вміщувана до різних атласів впродовж 17 в., і її ще й досі дехто приписує безпідставно Боплянові. Найвидатнішими картографічними працями 17 в., що мали визначний вплив на картографію України також і в 18 в., є карти франц. картографа Ґійома Лявассера де Бопляна (1600 — 73), що був на поль. службі й перебував на Україні в 1630 — 47 pp. Карти Бопляна, виконані на підставі проведених ним особисто топографічних вимірів, були запляновані як доповнення до його відомого «Опису України». Найбільша картографічна праця Бопляна — це спеціяльна мапа України „Delineatio specialis et accurata Ukrainae“ в мірилі 1 : 452 000, Гравірована і видана в 1650 — 53 pp. В. Гондіюсом у Данціґу в небагатьох пробних примірниках на 8 аркушах, перевидана згодом амстердамським картографом Й. Блавом чотирма окремими картами частин України — Київщини, Поділля, Брацлавщини і Покуття; доповнена Волинню, вона була видана на 5 аркушах франц. географом Н. Сансоном у Парижі. Ген. Карта України Бопляна „Delineatio Generalis Camporum desertorum vulgo Ukraina“ (1 : 1 800 000), видана вперше 1651 p. в Данціґу, скопійована і видана з франц. назвою 1660 р. в Руані і перевидана потім багато разів п. н. „Typus generalis Ukrainae“ охоплює цілість укр. території з чорноморським побережжям, Волинню і частиною Червоної Руси. Третя з картографічних праць Бопляна — це карта Дніпра, опублікована Йоганом Блавом в латинському, есп., голл. і франц. виданнях його «Великого атласу» в 1659 — 72 pp. на трьох окремих аркушах (від Києва до Чорного м.), два перші в мірилі 1 : 226 000 і третій у мірилі 1 : 452 000, видана згодом Янсоніями і Піттом на одному аркуші. Карти України Бопляна, зокрема його ген. карта України були використовувані в другій пол. 17 і в першій пол. 18 в. багатьома західньоевр. картографами, і відомі карти України Ґійома Деліля, Йогана Б. Гоманна (два вид.), П’єра ван дер Аа, М. Сойтера, Т. К. Льотера і Крістофа Вайґеля є тільки точними її копіями. Так же само точно копіювали карти Маковського і Бопляна майже всі тогочасні автори і видавці карт Польщі, що охоплювали Україну і Литву; деяку ориґінальність і використання нових даних виявили тільки нюрнберзький картограф і математик Тобіяс Маєр (1723 — 62) і франц. географ і картограф Жан Баптіст д’Анвіль (1697 — 1782).

Якщо йдеться про сх. області України, то найвидатнішою картографічною працею кін. 17 в. є атлас ріки Дону з картами Чорного й Озівського м., опрацьований голляндцем адміралом Корнелієм Круйсом (Grays) або Крейцем (Creitz) (1657 — 1727), що був на службі Петра I, і виданий 1703 р. у Донкерта в Амстердамі. Деяку вартість має, гол. якщо йдеться про Полтавщину і Харківщину та суміжні обл., карта України і Чорного м., опрацьована Юрієм фон Менґденом і графом Яковом Брюсом та видана Я. Тесінґом 1699 р. в Амстердамі. За гетьманування І. Мазепи, наприкінці 17 і на поч. 18 вв., на Україні були розпочаті топографічні праці для картографування територій окремих коз. полків. Багато з цих карт збереглося в Бібліотеці Гідрографічного Департаменту Морської Фльоти і в Геогр. Відділі Нац. Бібліотеки в Парижі; всі вони (поза кількома винятками) досі не вивчені і неопубліковані. До ориґінальних карт 17 в., зроблених на Україні, треба зарахувати також «Чертежъ украинскимъ и черкаскимъ городамъ отъ Москвы до Крыма», що зберігаються у Держ. Архіві у Стокгольмі в Швеції.

Карти Київщини, Криму і Надчорномор’я та Донщини і Кубані, вміщені у відомому «Российском Атласе», виданому Петербурзькою Академією Наук 1745 p., більш схематичні і значно слабші від виданих ще в пол. 17 в. карт Бопляна.

Література: Кордт В. Материалы по истории русской картографии. К. 1899 — 1910; Cordt B. Monumenta cartographica Ukrainae, т. I, К. 1931; Olszewicz B. Kartografja polska... Polski Przegl. Kartogr. m. IV — V. 1930 — 32; Bagrov L. Anecdota Kartographica I. Die ersten Karten der Ukraine. Берлін 1935; Лебедев Д. Очерки по истории географии в России XV и XVI вв. М. 1956; Андреев А. Труды русских географов и путешественников XVII — XX вв. по изучению Украины. известия Всероссийского Географического Общества, т. 86, випуск 2, 1954; Яцунский В. Историческая география. М. 1955; Krawciw B. Guillaume le Vasseur Sieur de Beauplan’s „Description of Ukraine“ and his military maps of Ukraine, Description of Ukraine by... Beauplan. Нью-Йорк 1959.

В. Кравців

З сер. 18 до 1917 р. Точніші топографічні знімки терену на підставі тріянґуляційних вимірів розпочали на укр. землях під кін. 18 в. Росія, Австрія і почасти Польща. Вислідом їх були: карта іст. Польщі Ріцці Занноні („Carte de la Pologne...“) 1 : 700 000 (1772), пруські карти 1 : 520 000 (1770 — 77) та насамперед рос. ген. карта Евр. Росії Оппермана 1 : 840 000 (1796 — 1816), що охоплювала всі укр. землі, які тоді належали до Росії. В 1821 — 39 pp. появилася спеціяльна карта зах. частини евр. Росії Шуберта 1 : 420 000. Зах. Укр. Землі, що опинилися в складі Австрії й Угорщини, під кін. 18 в. і в першій пол. 19 в. представлені на карті Бенедікта 1 : 172 000 (1797 p.), Гельденсфельда 1 : 172 000 і Лізґаніґа 1 : 288 000 (1790, 1847), на рукописній карті Міґа 1 : 28 000 (1779 — 83) та ін.; крім того, на карті монархії в мірилі 1 : 144 000 (1809 — 48); перший атлас Галичини Ф. І. Мера (Maire) появився в 1790 р. (11 карт).

В другій пол. 19 і на поч. 20 в. були опрацьовані основні топографічні карти України здебільша на базі довготривалого топоздіймання, а частково й фотограметрії. Їх видавала Росія, Австро-Угорщина і почасти Німеччина.

До найважливіших віськ.-топографічних карт, що їх видала Росія (Корпус воєнних топографів), належали: 1) т. зв. спеціяльна карта Сх. Европи 1 : 420 000 («десятиверстка») Стрільбицького (1864 — 80 pp.) із зазначенням кольором лісів, що обіймала всі укр. землі (також і в Австро-Угорщині); її гол. полуденник був віддалений на 10° на сх. від Пулкова. 2) Топографічна карта 1 : 126 000, або «триверстка», виготовлена за проєкцією Бонна, охоплювала всі укр. землі під Росією, але без Передкавказзя, однобарвна, терен зображений рисками; до першої війни вона була вже застарілою. 3) Найкраща — нова топографічна карта зах. Росії 1 : 84 000 («двоверстка»), видана в двох кольорах з ізогіпсами; вона обіймала лише зах. частину центр: України, не доходячи до Дніпра на сході. 4) 3 цих самих ориґінальних плянів опрацьовано також одноверствову (1 : 42 000) і півверствову (1 : 21 000), обидві в одному кольорі. Довж. всіх тих карт подавана від Пулкова (30° 19´ 42´´ на сх. від Ґрініча), іноді з додатком Парижу або Ферро; висоти подані в сажнях.

Підставовою топографічною картою для укр. земель в Австро-Угорщині (вид. Військ. Геогр. Ін-ту у Відні) була спеціяльна карта 1 : 75 000, видана вперше в 1873 — 89 pp., і карта 1 : 25 000 — обидві гіпсометричні в сполуці з рисками, в одній чорній фарбі. Менш детальні: ген. карта 1 : 200 000 і карта сер. Европи 1 : 750 000, обидві кольорові, різьблені рисками. Вони обіймають і центр. Україну по лінію Київ — Одеса на сході. Майже всі укр. землі охоплює кольорова карта 1 : 400 000. До давніших карт Австро-Угорщини належали: карта Галичини Куммерсберґа 1 : 115 200 (61 аркушів, 1855, 1861,1888), Угорщини і Галичини 1 : 288000 (1869 — 72), ген. карта сер. Европи Шеда 1 : 576 000 (1871), що сягала аж по Київ на сході, та її переробка 1 : 300 000 (1872 — 76). Довж. всіх цих карт подавалася від Ферро.

З нім. карт обіймають частини укр. земель: 1 : 100 000 (півн.-зах. частину), Сер. Европи 1 : 300 000 (по лінію Київ-Одесса на сх.) і карта Европи 1 : 800 000. Під час першої світової війни німці перевидали (частково й австрійці) рос. карти 1 : 84 000 і 1 : 126 000, заміняючи їх мірило на 1 : 100 000. Всі укр. землі представлені на міжнар. карті світу 1 : 1 000 000.

Як видно з цього перегляду, точніші карти (1 : 75 000 і 1 : 84 000) мала до першої світової війни лише одна третина укр. земель, перев. частина мала лише недосконалу 1 : 126 000, а Передкавказзя не мало й такої.

Картографія укр. держави. Гол. геодезичне управління видало 1918 р. такі карти України: 54 аркушів держ. «спеціяльної» 1 : 420 000, 1 : 1 050 000 (4 аркуші), 1 :1 680 000 (П. Тутковського) і два пляни Києва в 6 аркушах (один у горизонталях з укр. номенклятурою, другий за зніманнями з 1897 p.).

Після 1920 р. нові карти України опрацювали і видали ті держави, що її окупували. В СССР спочатку перевидали виправлені карти рос. імперії 1 : 42 000 і 1 : 420 000 (частково також 1 : 126 000 і 1 : 21 000), а згодом опрацювали зовсім нові карти, базуючи їх на нових багатогранних коніїчних проєкціях і застосовуючи Ґрініч як гол. полуденник та вживаючи метричної системи. Ці карти базуються на новому топоздійманні з допомогою фотографії. Основною топографічною картою СССР є карта 1 :100 000, але найточніша — 1 : 25 000 (старе вид. 1937 — 39, нове 1950 — 52), детальна гіпсометрична кольорова карта, що подає також розміщення лісів, ґрунтів і найрізнорідніші топографічні деталі. Ін. карти мають мірила 1 : 50 000, 1 : 200 000, 1 : 300 000 — (основна літунська карта), 1 : 500 000, 1 : 750 000, 1 :1 000 000 і 1 : 2 000 000. Названі карти опрацьовані для військ. цілей і охоплюють всі укр. землі; карти більшого мірила неприступні для загалу. Картографічні праці в СССР вело спочатку Вище геодезичне управління, з 1939 Гол. Управління Геодезії і Картографії (ГУГК).

Укр. землі, що входили між двома світовими війнами до складу Польщі, представлені на поль. топографічних картах: на т. зв. тактичній 1 : 100 000 (кольоровій) і 1 : 25 000 (однокольоровій) та операційній 1 : 300 000 (кольоровій). Всі ці карти гіпсометричні, з багатьма топографічними деталями, геогр. довж. подана від Ґрініча. З переглядових карт найважливіші — 1 : 500 000 (особливо літунська) і 1 : 1 000 000 (міжнар.). Сучасна Польща залишилася при тих самих картах. Закарпаття було представлене на картах Чехо-Словаччини, яка залишалася при давніх австр., дещо доповнених картах: 1 : 25 000, 1 : 75 000, 1 : 200 000 і 1 : 750 000. Буковина і Басарабія були охоплені рум. топографічними картами 1 : 20 000 (Буковина), 1 : 100 000, 1 : 200 000 і 1 : 500 000.

Німеччина під час останньої світової війни і перед нею перевидала всі найважливіші власні карти з першої світової війни, видання Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії й Угорщини та сов. карти 1 : 100 000, 1 : 200 000 і особливо цінні кольорові карти 1 : 300 000, 1 : 500 000; названі карти обіймають всі укр. землі. Англія й ЗДА перевидали частково чи також цілком всі важливіші карти Польщі і Чехо-Словаччини, а тим самим і Зах. України; ЗДА ще нім. літунську карту (1 : 250 000).

До топографічних карт можна зарахувати різного роду туристичні карти, пляни міст та їх околиць, областей, спеціяльні інженерно-геол. (1 : 10 000, 1 : 5 000, 1 : 2 000, 1 : 1 000) тощо. З підручних карт, в яких представлено укр. землі, треба згадати міжнар. карти 1 : 1 000 000; з фізичних — карти С. Рудницького (1 : 1 000 000 з 1918 р. і 1 500 000 з 1930), Кубійовича — Кулицького (1 : 1 500 000 з 1937, 1942 і в зменшеному мірилі 1 : 2 500 000) та карту УССР 1 : 750 000 (К. 1955); з адміністративних — карту УССР 1 : 750 000 і 1 000 000 й ін. Невеликим атласом, що обіймає лише УССР в межах до 1939, є атлас Кльованого (2 вид. 1929), важливішим атласом України є атлас В. Кубійовича (1937), який охоплює всі укр. землі. Укр. землі представлені у великому сов. «Атласі світу» — кращому з 1940 р. (фіз. й екон. карти), але незабаром вилученому з ужитку, і слабшому з 1954 р. (лише фіз. карти). Цінним спеціяльним атласом є «Атлас сіль. госп-ва УРСР» (1958).

Г. Колодій

Картопля (Solanum tuberosum L.), рослина з родини пасльонуватих, одна з гол. с.-г. культур України, важлива для прохарчування людини, як високоцінний корм для домашніх тварин, особливо для свиней; і як сировина в спиртово-горілчаній і крохмально-мелясовій промсті (вихід спирту з 1 га посіву К. перевищує зернові культури в 3 — 4 рази). Приблизно 40 — 45% заг. збору К. в СССР іде на прохарчування населення, 25% — на корм. В сер. бульби К. мають 20% крохмалю, 2% сирого протеїну, 1% клітковини, 0,2% товщу, 1% попелу, 75% води, багато вітамінів С. З огляду на велику врожайність (пересічно вдесятеро вищу від зернових), К., при своїй меншій поживній вартості (1 кг дорівнює 0,28 кг жита), найбільше поширена в бідніших, а також густо заселених р-нах, зокрема б. великих міст. К. вологолюбна культура, натомість мало вибаглива до ґрунту. На Україні К. з’явилася у другій пол. 18, а сильніше поширилася в другій пол. 19 в. З одного боку, вона стала гол. сировиною для спиртової пром-сти (гол. на поміщицьких землях), з другого, підставовим прохарчуванням для малозем.

сел. госп-в. 1913 p. площа К. займала на території УССР в нинішних межах 1,1 млн га (на всіх укр. етногр. землях бл. 1,3 млн га), або 3,9% всієї засівної площі. В період між двома світовими війнами посівна площа К. зазнала великого збільшення на Центр. і Сх. Землях, зокрема в Донбасі й Дніпропетровському пром. р-ні, й дійшла 1940 р. до 2,0 млн га; 1958 р. становила 2,3 млн га (7,0% засівної площі УССР; на всіх укр. етногр. землях бл. 2,8 млн га). К. є гол. культурою в індивідуальних госп-вах колгоспників, робітників, службовців та одноосібників і займає на їх наділах 1 264 000 га, що становить аж 53% їхньої землі (в колгоспах 3,2%, в радгоспах 1,6%) і 57,1% засівної площі К. по всіх видах госп-ва (ч. на 1956).

Урожайність К. на Україні до першої світової війни становила приблизно 90 центнерів з 1 га; нині 100 центнерів (Німеччина — 218, Великобрітанія — 195, ЗДА — 161, Польща — 116, СССР — 100; числа на 1955 p.). Заг. збір К. в УССР — 221 млн цетнерів (1956) ставить Україну з 8% світової продукції на 4 місце після Німеччини, РСФСР і Польщі.

Геогр. розміщення К. подібне до розміщення жита. Вона найбільш зосереджена в півн. поліській смузі з її легкими ґрунтами (15,2% заг. посівної площі зони — 1956), в Лісостепу (8,6%), в Карпатах (25,6%) і Підкарпатті (20,2%), натомість її менше на посушливому півдні (2,2%), і тут урожайність К. найслабша. Подробиці видно з. карт.

В. К.

Кархут Василь (*1905), лікар, пластовий діяч і письм.; перший організатор ремісничого Пласту, ред. ж. «Вогні»; оп. для молоді з життя тварин — «Гомін з-поза нас» (1933), «Цупке життя» (1940), «Пшеничні нетрі» (1942) і повість «Полум’яний вихор» (1941).

[Кархут Василь (1905, Марківці, Товмацький пов., Галичина — 1980, Львів). Після війни відбув 18 р. в сов. концтаборах. Звільнений 1963, практикував медицину в селі бл. Снятина. — Виправлення. Т. 11.]

Кархут Спиридон (1869 — 1931), укр. кат. свящ., педагог і гром. діяч, клясичний філолог і проф. Укр. Ун-ту і Гр.-Кат. Духовної Семінарії та Богословської Академії у Львові, чл. Нац. Ради ЗУНР. «Граматика укр. ц.-слов. мови» (1927), «Нове видання Служебника».

[Кархут Спиридон (* Новосілка Костюкова, Заліщицький пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Касименко Олександер, сучасний сов. історик, д. чл. АН УРСР; дир. Інституту Історії, ред. його «Наук. Записок», ред. зб., присвячених «возз’єднанню» України з Росією й ін., автор монографії «Рос.-укр. взаємовідносини 1648 — поч. 1651 pp.» (1955) і програмових ст. про завдання іст. науки в УРСР.

[Касименко Олександер (1905, Велика Бурімка, Золотоніський пов., Полтавська губ. — 1971, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Касименко Микола (бл. 1843 — 1907), актор-резонер в трупах Кропивницького і Старицького, в 1890-их pp. короткий час керівник гал. театру «Руської Бесіди»; автор театральних споминів «Сочиненія», т. І (1898).

Касіян Василь (*1896), графік родом з Галичини; студіював у Празькій Академії Мистецтв, 1927 переїхав на Сов. Україну; викладач Київського і Харківського Художніх Ін-тів, чл. АРМУ і «Жовтня», з 1944 завідувач катедри графічних мистецтв у Києві, дир. Ін-ту Мистецтвознавства АН УРСР, д. чл. Академії Мистецтв СССР (з 1947) і Академії Архітектури УРСР (з 1950), учасник багатьох виставок на Україні і за кордоном (Б’єннале в Венеції).

К. дуже плідний і всесторонній мистець у всіх графічних техніках: дереворізі, ґравюрі на міді, лінолеумі, літографії, рисунку пером, акварелі. Празький період характеризує графіка на соц. теми, підібрані односторонньо (самі неґативні), але життєво правдиві. З 1927 р. змушений працювати на замовлення, виконуючи велику кількість пропаґандивних творів (радісні обличчя колгоспників під час голоду, зображення «квітучої України» в час ліквідації укр. інтеліґенції, панегіричні цикли, присвячені Леніну, Сталіну і т. д.). Документальну вартість мають його ґравюри на теми Дніпрельстану і Донбасу. Ілюстрації до творів Шевченка, Гоголя, Франка, Коцюбинського, Стефаника, Кобилянської, Тесленка, численні портрети укр. письменників і мистців. Соцреалізм шкідливо відбився на творчості К. елементами натуралізму і підроблюванням під малярську техніку. Автор ст. про графічні техніки і про укр. (Кульчицьку, Їжакевича, Шевченка) і чужих (Леонарда да Вінчі, Рафаеля, Рембранта) мистців.

[Касіян Василь (1.1.1896, Микулинці, Станиславівський пов. — 26.6.1976, Київ). Кн.: „Укр. образотворче мистецтво за 40 р. радянської влади“ (1957), „Укр. радянська графіка“ (1957), „Офорти Тараса Шевченка“ (разом з Ю. Турченком, 1961), „Укр. дожовтнева реалістична графіка“ (разом з Ю. Турченком, 1961). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Чукин Д. В. Касіян. Х. 1931; Каталог ювілейної виставки творів В. І. Касіяна. К. 1946; Сокольников М. Василий Ильич Касиян. М. 1948; Портнов Г. Василий Ильич Касиян. М. 1957.

С. Г.

Касіянович Андрій, Львівський ювелір першої пол. 17 в.; срібний хрест з фігурною різьбою (1638) в Успенській церкві у Львові.

Касоги, літописна назва черкесів, яких сусідні осетини і нині звуть «косогами». Тмутороканський кн. Мстислав Хоробрий воював з касогами, розбив їх і підкорив тмутороканському князівству.

Касперович Микола (* 1885), маляр і реставратор творів старого мистецтва; провадив реставраційні роботи в музеях Чернігова, з 1924 дир. реставраційної майстерні Всеукр. Музейного Городка в Києві; 1934 заарештований, дальша доля невідома.

[Касперович Микола (1885, Козелець, Чернігівська губ. — 1934?). — Виправлення. Т. 11.]

Касяненко-Григорій (* 1891), авіятор-конструктор в УОСР; зник під час чисток укр. інтеліґенції в сер. 1930-их pp.; в добу визвольних змагань чл. Центр. Ради і Крайового Комітету для охорони революції.

Касяненко Євген (* 1889), брат Григорія, ком. діяч і ред.; чл. Центр. Ради від УСДРП, від якої перейшов 1918 з групою Нероновича до КП(б)У; ред. різних больш. вид., а з 1925 офіціозу «Вісті ВУЦВК»; переклади з нім. мови. Зник під час чисток укр. комуністів в 1930-их pp.

Каськів Теодосій (*1878), учитель, один із піонерів укр. культ. життя в ЗДА (з 1903 p.), родом з Галичини; довголітній дириґент хору «Боян» в Ньюарку, гол. Дяковчительського Т-ва в Америці і ред. «Рідної Школи».

[Каськів Теодосій (1878 — 1973). — Виправлення. Т. 11.]

Касьяненко Володимир (*1901), зоолог-морфолог, д. чл. АН УРСР і дир. Ін-ту Зоології; праці з порівняльної морфології, зокрема присвячені аналізі кістково-м’язової системи свійських ссавців; чл. ред. колеґії «Фавни України».

[Касьяненко Володимир (1901, Великий Янисоль, Маріюпільський пов., Катеринославська губ. — 1981, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Касьянов Олександер, (*1910?), архітект, дир. Ін-ту Містобудівництва Академії Будівництва і Архітектури УРСР та її чл.-кор., гол. ред. ж. «Будівництво і Архітектура» (з 1958); плянував забудову Запорізької ГЕС і відбудову Харкова (площа ім. Дзержинського); праця «Про містобудівництво України» (1954).

[Касьянов Олександер (1906, Харків — 1961, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Катакомбова культура, культура бронзової доби у степовій Україні (2000 — 1250 до Хр.), що була продовженням т. зв. ямної культури. Існувала у скотарських племен, які також займалися хліборобством. Померлих ховали випростаними, посиланих червоною охрою, часто з рабинями, у заглибленнях (катакомбах), вибраних у стіні похоронної ями; б. них прикметна кераміка кулястих форм, прикрашена геометричними узорами з нарізів та відтисків шнурка, бронзове, мідяне і крем’яне зларяддя й прикраси. Помітні торг. зв’язки з Кавказом.

Катамай Богдан (*1911), гром. діяч і журналіст у ЗДА, родом з Галичини; організатор і гол. Ліґи Укр. Кат. Молоді (з 1933), Т-ва Мазепинців (з 1934) і ред. його органу «Голос Мазепинців»; ред. «Америки» (1941 — 51), яку перетворив на щоденник; довголітній чл. дирекції Злученого Укр. Амер. Допомогового Комітету і Укр. Конґресового Комітету Америки.

Катамай Дмитро (1886 — 1935), політ. і гром. діяч, один з організаторів Січей, секретар Бойової Управи УСС (1914 — 17); чл. Гол. Управи Укр. Радикальної Партії, в 1911 — 14 ред. «Гром. Голосу».

[Катамай Дмитро (* Ямниця, Станиславівщина — † Відень). — Виправлення. Т. 11.]

Категорія граматична, вживається в двох значеннях: 1) граматичного поняття, притаманного словам або їх сполукам у реченні, вираженого мовними засобами; засобами виражувати К. г. в укр. мові є: афіксація (стол-и, -ів, сип-нув, -ав), «внутр. флексія» або чергування голосних і приголосних (нес-ти; ніс, нос-ити, нош-у; мук-а, муц-і), наголос (рýки, рукú) та дуже обмежено здвоювання (білий-білий); 2) кляса слів, що характеризується своїми власними окремими К. г. (іменник — категоріями роду, числа, відмінків; дієслово — категоріями особи, числа, роду, часу, виду, способу, стану). Число К. г. різне в різних мовах та змінюється впродовж історії (в укр. мові заникла категорія іменних основ, двоїни, родовости прикметників у множині, деяких дієслівних часів: аориста, імперфекта; розвинулася ж К. г. істоти в іменниках, дієслівних видів).

Катерина I, імператриця Росії (1725 — 27), якою стала по смерті свого чоловіка царя Петра I, родом лотиська селянка. К. І продовжувала політику Петра Г; фактичним керівником уряду був О. Меншіков; на Україні за К. І всіма справами керувала Малоросійська Колеґія.

[Катерина I (1684 — 1727). — Виправлення. Т. 11.]

Катерина II (1729 — 96), імператриця Росії (1762 — 96), родом княжна Ангальт-Цербстська. Царювання К. II позначилося глибоко реакційною внутр. політикою (остаточне покріпачення селянства, поширення прав і привілеїв рос. дворянства) та великими успіхами рос. імперіялізму (війни з Туреччиною 1769 — 74 і 1787 — 91 та розбори Польщі). Політика К. щодо не рос. країн і народів імперії була централістична, зокрема на Україні. 1764 було скасовано гетьманат, а в 1780-их pp. повністю ліквідовано держ. автономію Гетьманщини; 1765 було скасовано Слобідські полки; 1775 знищено Запор. Січ; 1783 анектовано Крим, а в 1790-их pp. прилучено до імперії т. зв. «Ханську Україну» (землі між pp. Богом і Дністром) і все Правобережжя. В царині культури правління К. II позначилося дальшою русифікацією України. Права й інтереси Укр. Церкви було ущерблено секуляризацією манастирських маєтностей 1786. На Правобережній Україні уряд К. II провадив політику нищення Укр.-Кат. Церкви.

Катеринодар, кол. назва Краснодару.

Катеринопіль (V — 11), с. над р. Гнилий Тикич, p. ц. Черкаської обл.

Катеринослав, кол. назва м. Дніпропетровського.

Катеринославське козаче військо, коз. корпус, зформований 1787 р. кн. Г. Потьомкіним з кол. запорожців та військ. поселенців-одновірців Катеринославщини з метою їх участи в рос.-тур. війні (1787 — 91); 1790 р. «великим гетьманом» Катеринославського і Чорноморського війська призначено Потьомкіна. Заг. кількість К.-к. в. — 50 000 осіб, в тому ч. бл. 20 000 козаків. К. к. в. вславилося в боях з турками. 1796 К. к. в. було скасоване; бл. З 000 осіб увійшло згодом до Кубанського коз. війська.

Катеринославський Республіканський Кіш, організований під час протигетьманського повстання в листопаді 1918 p., заходами М. Горобця і Ю. Божка, перший командир А. Гулий-Гуленко; начальник штабу В. Савченко. В січні 1919 реорганізований і дістав назву «Запорізька Січ», яка під командою отамана Ю. Божка увійшла до складу реґулярної Армії УНР.

Катеринославці, група большевиків, гол. з півд. губ. України, яка на поч. 1918 р. проголосила т. зв. Донецько-Криворізьку Республіку Совєтів. Лідери К. — Е. Квірінґ, Е. Яковлев й ін. К. ставилися неґативно до укр. нац. питання і творення окремої укр. сов. держави (див. Кол. Партія України).

Католицька Акція (або світське апостольство), співпраця світських в апостольській діяльності церк. ієрархії, ведена в кат. орг-ціях під наглядом церк. влади. Серед українців К. А. розвивалася в Галичині в 1930-их pp.; централею був Ген. Ін-т К. А. гр.-кат. гал. провінції у Львові, утворений з представників кат. орг-цій — Т-ва Укр. Студентів-Католиків (ТУСК), «Обнова», молодечої орг-ції «Орли», т-ва «Скала» й ін. Ген. церк. асистентом від гр.-кат. єпископату був єп. І. Бучко, а пізніше єп. Н. Будка, през. М. Дзерович, активними діячами І. Бабій, В. Глібовицький, П. Ісаїв, Ю. Редько, Е. Тишинська, К. Чехович й ін.; пресовий орган — квартальник «Кат. Акція» (1934 — 39 pp.).

В Канаді К. А. існує з 1933 p., тобто з створенням кат. гром. орг-цій: Братства Українців Католиків (БУК), Ліґи Укр. Кат. Жінок (ЛУКЖ), Укр. Кат. Юнацтва (УКЮ) та «Обнови», завершених в централі українців католиків кожної єпархії та всієї Канади (1960 р. — през. П. Воробець, гол. діячі В. Вал, А. Баран, І. Боцюрків, В. Денека, К. Кравс, М. Поронюк й ін. пресовий орган — місячник «Кат. Акція»). У ЗДА діють відділи ТУСК і «Обнови» та жін. т-ва при парафіях; в Бразілії — Ін-т Катехиток (з 1940 p., виховна і харитативна діяльність).

В Німеччині діє К. А. з 1947 p., в усій Европі з 1949 p.; гол. С. Крет, гол. церк. асистент о. І. Хома, пресовий орган — тижневик «Христ. Голос» (в Англії місячник «Наша Церква»); важливіші орг-ції — ФТУСК і УКАО «Обнова», активні Діячі: Є. Перейма, М. Томашівська, Р. Данилевич, В. Янів й ін.

«Католицький Всхід», квартальник, орган укр.-кат. богословів 1904 — 07 у Львові; видавець о. Г. Плакида.

Катонін Євген (* 1894?), архітект, д. чл. Академії Архітектури УРСР; споруди в стилі італ. ренесансу в Києві, співтворець архітектурного ансамблю моск. метро «Київ. кільцева» й ін.

[Катонін Євген (1889, Одеса — 1984, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Катран, див. Акула-катран.

Катран татарський (Crambe tataria Sebeok), синьозелена довгорічна висока рослина (до 1 м) з родини хрестоцвітих, росте в степ. смузі України, зрідка в лісостепу; стигле насіння містить в собі бл. 15% жирної олії, молоді стебла та коріння вживають як салату, з стебел виготовляють маринади. На пісках і ракушняках по берегах Чорного й Озівського м. росте К. понтичний (C. pontica Stev. = C. maritima M. В.).

Катренко, справжнє прізвище Катрухин Олександер, письм., зб. «Оповідання» (1900), «Пан Природа» (1901), ст. в «К. Ст.».

Каучуконоси, рослини, які містять у собі каучук. До 1930-их pp. природний каучук давали лише дерева і кущі з тропіків (гол. каучукове дерево або ґевея), згодом також зіллясті рослини поміркованої смуги, кок-сагиз, крим-сагиз, тау-сагиз, культивовані на Україні.

Кафа, Каффа, назва м. Теодосії в Криму в 13 — 18 вв.

Кахівка (VII — 14), м. обл. підпорядкування, р. ц. Херсонської обл., положене на лівому березі Дніпра, де він творить Кахівське водоймище; 19 000 меш. (1956). К. була до революції значним центром торгівлі хлібом та вовною і найбільшим на півд. Україні ринком праці с.-г. робітників; тепер важлива річна пристань, пром-сть: машинобудівельна, електротехн. і будів. матеріялів; 12 км на півд. зах. знаходиться Кахівська гідроелектростанція (див. Кахівський гідровузол).

Кахівський гідровузол, найнижче положений з гідровузлів дніпрового каскаду (див. Дніпро) на віддалі 12 км на півд.-зах. від м. Кахівки, друга велика гідроелектростанція (ГЕС) на Дніпрі з номінальною потужністю 312 000 квт (6 агреґатів, потужність кожного — 52 000 квт). Включена в систему Дніпроенерґо, К. ГЕС продукує в сер. 1 400 млн квт год. на рік і постачає електроенерґію для пром-сти і сіль. госп-ва низового Подніпров’я, Донбасу і Півн. Криму, м. Херсону, помпувальних станцій тощо. Будову К. г. розпочато 1950 p., в 1955 р. відкрито плавбу через шлюзу, перекрито річище Дніпра й урухомлено 2 аґреґати, в 1956 — останні 4.

К. г. обіймає такі бетонні споруди: будинок ГЕС, водозливну греблю, судноплавну шлюзу, поч. Краснознам’янського зрошувального канала; крім того, земляні греблі й дамби, хвилелом з портом, водоймище. Гребля К. г. (довж. 435 м) складена з 28 водозливних отворів по 12 м довж., розділених проміжними биками.

По греблі перетинають Дніпро зал. і автомобільний шляхи. Вона підносить рівень води в Дніпрі на 16 м, затримує весняні води, реґулює для забезпечення енерґетики й водного транспорту стік Дніпра. До судноплавних споруд належать: аванпорт, оточений залізобетонною причальною стіною (1 км довж.) і земляною дамбою — хвилеломом, однокамерна шлюза з металевими воротами і низовий підхід до шлюзи, відгороджений від ріки земляною дамбою. До земляних споруд входять: греблі — руслова (довж. 1,2 км, найбільша висота 30 м), заплавна (довж. 0,4 км, найбільша висота 17,5 м), між шлюзою і ГЕС (найбільша висота 21 м) і на надзаплавній терасі (довж. 1,3 км, найбільша висота 12 м); дамба-хвилелом (довж. ід км) і дамба низового підходу до шлюзи (довж. 1,4 км, найбільша висота 20,2 м). У аванпорті знаходиться забудова Краснознам’янського канала, що постачає воду для зрошення земель Херсонської обл., а в майбутньому і Криму. Водоймище (Кахівське море) покриває площу в 2 155 км² (об’єм бл. 19 млрд м³), його довж. по фарватеру — 230 км, найбільша ширина — до 25 км). Побіч К. г. збудовано м. Нову Кахівку. Всі проєктні й дослідні роботи були виконані Укр. відділом Всесоюзного Ін-ту Гідроенерґопроєкту під керівництвом С. Андріянова (керівник Дніпробуду) при співробітництві Г. Левицького, В. Левушкіна, П. Непорожнього, Ф. Лухтанова, М. Чернявського й ін.

Література: Андриянов С. Строительство Каховской ГЭС. Гидротехническое строительство, ч. 5. 1957; Левушкин В. Некоторые итоги строительства Каховского гидроузла. Информационный бюллетень Днепростроя, ч. 1. 1957; Лухтанов Ф., Чернявский М. Каховская гидроелектростанция. 1959.

А. Жуковський

Кахлярство, виробництво кахель (К., для облицьовування печей — груб і коминків) і керамічних плиток (для покривання стін будинків і підлог), називаних також «кахлями», з випаленої ганчарської, мерґельової і фаянсової глини, — теракотових, фаянсових і порцелянових, перев. полив’яних. Кахлі із спіднього боку, на відміну від керамічних плиток, мають вигляд відкритої скриньки.

Керамічні плитки на Україні відомі з 10 в. (Київ. Білгородка, Галич й ін.), кахлі — з 15 в.; перші не полив’яні, барельєфні К. виробляли ганчарі, цегельні й кахлярні. Найбільшого розвитку К. досягло в 17 — 18 вв. з появою керамічних зав. Кахельними грубами забезпечували ся не тільки доми гетьманів, вельмож і манастирі (келії Києво-Печерської Лаври), але й сер. заможних людей, а з сер. 18 в. і селянські. К. і готові печі (перев. з Чернігівщини) вивозили до Росії (печі в Коломенському дворі під Москвою й ін.). Форму й орнаментику кахляних печей зах.-евр. стилів укр. майстрі пристосовували до укр. ґрунту (геометричні взори, рослинна орнаментика, побутові сцени, гол. з коз. життя й ін.). Сел. печі були перев. із зеленої або жовтої рельєфної К., з «кружалочкою», квіткою або китицею із трьох квіток, т. зв. «фіялкою». З 18 в. відомі майстрі полив’яних К. — стародубський А. Жуков, погарський Я. Негоразда, новгородсіверський С. Жолдак, чернігівський С. Перепілка; з 19 в. майстрі розмальованих К.: Ситко, Пархоменко, Тищенко й ін.; з Зах. Укр. Земель відомі О. Бахмінський з Косова і Шостопалець з Сокаля.

В пол. 19 в. гол. кахельні працювали на Полтавщині, Київщині, Харківщині, Чернігівщині (всіх бл. 20); до цегельно-кахельних зав. належали Гудим-Левковича в Києві і Романовського в Юрковім Протоці; на зав. Миклашевського у Волокитині на Чернігівщині виробляли порцелянові грубки.

Нині К. для печей і облицювальні керамічні плитки виробляють індустріяльні зав. архітектурної кераміки (в Києві, Полтаві й ін.). Див. також Керамічна промисловість і ЕУ I, стор. 302; там же малюнки, стор. 302 і 303.

Література: ЕУ I, стор. 315; Бабенчиков М. Народное декоративное искусство Украины и его мастера. М. 1945; Нестеренко О. Розвиток пром-сти на Україні. К. 1959.

Я. Пастернак

Кахникевич Кирило (1850 — 1926), журналіст і гром. діяч у Львові; співред. «Діла» (1884 — 90), ред. урядового щоденника «Нар. Часопис» (1891 — 1914 і 1918), двотижневика «Госп. Часопис» (1910 — 18) і «Госп. Бібліотеки»; ст. і популярні праці на госп. теми у вид. «Просвіти» і «Сіль. Господаря».

Кацнельсон Абрам (*1914), поет жид. роду з Чернігівщини; зб. ліричних поезій в сов. дусі: «Краплі сонця» (1935), «Достигають, плоди» (1938), «Ряст» (1940), «Передній край» (1947), «В ім’я життя» (1953), «Погожі дні» (1956), «Вибране» (1958).

Кача, р. в Криму, у гор. течії гірська, у дол. степ.; довж, — 70 км., сточище — 570 км²; впадає в Чорне м.

Качала Степан (1815 — 88), свящ., гал. політ. і гром. діяч, народовець, оборонець рівноправности українців з поляками, 1848 чл.-засновник т-ва «Гал.-Руська Матиця» і представник українців на слов’янському з’їзді у Празі, з 1861 посол до гал. сойму, деякий час і до віденського парляменту; чл. засновник Т-ва ім. Шевченка, т-ва «Просвіта» й ін. Популярні брошури на політ. і суспільні теми; праця «Polityka Polaków względem Rusi» (1879), перекладена на укр. мову п. н. «Коротка історія Руси» (1886) та частково на рос. (1885).

[Качала Степан (* Фирліїв, Рогатинщина, Галичина — † Шельпаки, Збаразький пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Каченовський Дмитро (1827 — 72), знавець міжнар. права, проф. Харківського Ун-ту. Домагався заборони каперства, виступав проти теорій, які заперечували міжнар. право. 1862 підніс на міжнар. конференції в Лондоні питання про кодифікацію міжнар. права. Найважливіші праці: «О каперах и призовом производстве» (1855), «Курс международного права» (1863 — 66).

[Каченовський Дмитро (1827, Карачев, Орловщина, Росія — 1873, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Каченовський Михайло (1775 — 1842), рос. історик і публіцист, грец.-укр. походження, родом із Слобожанщини; з 1810 проф. Моск. Ун-ту, 1805 — 30 ред. «Вестника Европы». Противник націоналістичних поглядів Карамзіна. К. був творцем скептичної школи в рос. історіографії; він заперечував вірогідність «Повісти временних літ», «Руської Правди», «Слова о полку Ігореві», вважаючи їх за пізніші твори і спонукаючи тим дослідників до детальної аналізи згаданих пам’яток. Визначніші праці: «О Русской Правде», «О баснословном времени в российской истории».

[Каченовський Михайло (* Харків — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Качка, дика К. (Anas), водний птах з ряду платівчастодзюбих. На Україні зустрічається на перелетах чи гніздуванні кілька видів д. К., з яких найчисельнішими є: крижень (A. platyrhyncha L. = A. boschas L., довж. тіла до 63 см, розмах крил понад 1 м, вага 1,5 — 2 кг) і чирка більша, тріскунець (A. querquedula L., вага 0,3 — 0,6 кг), поширені по всій Україні; менш чисельною є широконіска (A. clypeata L., вага 0,5 — 0,8 кг). Перев. в півн. Україні гніздиться чирка менша, свистунець (A. crecca L., вага 0,2 — 0,5 кг) і шилохвіст (A. acuta L., вага 0,6 — 1 кг); нерезень (A. strepera L., вага 0,6 — 1 кг) найбільше зустрічається на морському узбережжі і на великих озерах зах. Полісся; рідкий (і на перелетах) свищ (A. penelope L.). Вважають, що від крижня походить Качка домашня.

Качка домашня (Anas domestica), домашній птах, походить від качки дикої (мабуть, від крижня); К. розводять ради смачного м’яса; найбільше на Україні відомі: пекінські, що походять з Китаю, та місцеві — українські породи і чорні — білогруді, поліпшені Укр. н-д. станцією птахівництва в Борках (Харківщина); сер. вага 3 — 3,5 кг.

Качковський (Kaczkowski) Зиґмунт (1826 — 96), поль. письм. родом із Сяніччини; іст. повісті з апотеозою життя шляхти на Зах. Укр. Землях (гол. Сяніччини) в 16 — 18 вв. („Powieści ostatniego z Nieczujów“, 1853 — 56, „Anuncjata“, 1858, „Teka Nieczui“, „Olbrachtowi rycerze“ 1885 й ін.).

[Качковський (Kaczkowski) Зиґмунт (1825 — 1896, Париж). — Виправлення. Т. 11.]

Качковський Михайло (1802 — 72), суспільний і культ. діяч, суддя, народовець-австрофіл. Допомагав в-вам і авторам обох тодішніх гал. таборів — староруському й народовецькому; його коштом засновано у Львові ж. «Слово» (1861 — 87); залишив т-ву «Нар. Дім» у Львові фундацію (понад 60 000 ґульденів) на нагороди за твори місц. укр. літ. мовою, добродій акад. молоді. За це тодішній провід старорусинів назвав його ім’ям засноване 1874 на зразок т-ва «Просвіта» просвітнє Общество ім. Качковського, хоч К. москвофілом ніколи не був.

[Качковський Михайло (* Дубно, Галичина — † Кронштадт, Росія). — Виправлення. Т. 11.]

Качмар Іван (1883 — 1944), укр.-кат. свящ., церк. і гром. діяч на Зах. Лемківщині, в 1932 — 35 pp. єпископський візитатор Лемківщини, згодом в Перемишлі — крилошанин катедральної капітули.

Качор Андрій (*1908), економіст-кооператор і публіцист: до 1944 у Львові, з 1950 в Канаді. Статті на суспільні й екон. теми в пресі; окремі праці: «Укр. молочарська кооперація в Зах. Україні», «Господарство України в системі СССР», монографії про визначних гал. економістів та ін.

[Качор Андрій (* Борщовичі, Львівщина). — Виправлення. Т. 11.]

Качур Петро (*1918), укр.-кат. свящ., бібліст, ред. «Укр. Вістей» в Едмонтоні.

Качура Яків (1897 — 1943), сов, письм., автор низки оп. на теми першої світової війни й революції; романи з доби 1917 — 19 pp. «Чад» (1929) і «Ольга» (1931), іст. повість «Іван Богун» (1940). Загинув у нім. таборі полонених. Вид. творів: «Вибрані твори» 1947 і в 2 тт. 1958.

[Качура Яків (* Юрківка, Брацлавщина, Поділля — † нім. концтабір в Донбасі). — Виправлення. Т. 11.]

Качуровський Ігор (* 1918), поет і прозаїк на еміґрації в Арґентіні, родом з Чернігівщини; зб. поезій «Над світлим джерелом» (1948), «В далекій гавані» (1956), зб. оповідань «Шлях невідомого» (1956), повість «Залізний куркуль» (1958), статті з віршознавства тощо.

[Качуровський Ігор (* Ніжен). З 1969 у Мюнхені; проф. УВУ (з 1982). Поема „Село“ (1960), зб. поезій „Пісня про білий парус“ (1971), літературознавчі праці „Новела як жанр“ (1958), „Строфіка“ (1967), „Фоніка“ (1984), „Нарис компаративної метрики“ (1985). Перекладач есп., італ., франц., португальської, нім., рос., білор., поль. поезії. — Виправлення. Т. 11.]

Каша Михайло (* 1920), хемік, нар. в родині укр. іміґрантів в ЗДА; проф. і декан хем фак. Фльорідського Ун-ту; праці з теорії про хем. реакцію плутонію.

Кашинський Павло (* 1890), видавець, журналіст і педагог з Києва; дир. в-ва «Вернигора» в Києві, Відні й Мюнхені, в 1925 — 35 pp. видавець і ред. „Osteuropäischer Pressedienst“ у Відні.

[Кашинський Павло (1890, Київ — 1980, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]

Каштан їстівний, К. справжній (Castanea sativa Mill. = C. vesca Gaertn.), дерево з родини букуватих 20 — 35 м вис, виступає в лісах на Чорноморському побережжі Кавказу (в околицях Туапсе і Сочі). Тут, в Криму та на півд. Україні, культивується завдяки їстівним плодам і коштовній деревині, яка використовується в будівництві, столярстві, токарстві та на винні бочки.

Каштан кінський, див. Гіркокаштан.

Кашубинський Іван (1837 — 79), дереворитник, літограф, мав у Львові літографічне заведення; видав серію образів укр. князів та ікон.

Кашшай Антін (* 1921), маляр-пейзажист із Закарпаття, учень Й. Бокшая; «Зима в Карпатах» (1952), «Перший сніг» (1952), «Перевал» (1954), «Під горою» (1956) й ін.

Кащенко Андріян (1858 — 1921), письм. з Катеринославщини; почав писати 1883 p., але став відомим по 1905 p., коли послабли заборони укр. слава. К. автор великої кількости повістей і оп.. гол. для юнацтва, з іст. козаччини й Запоріжжя: «У запалі боротьби», «Славні побратими», «Під Корсунем», «Борці за правду», «Запор. слава», «Зруйноване гніздо», «З Дніпра на Дунай», «На руїнах Січі» і багато ін. (вперше друковані перев. Укр. в-вом у Катеринославі і пізніше багато разів перевидавані гол. в Галичині й на еміґрації). Твори К. не відзначаються великою літ. вартістю, проте, завдяки легкості викладу і романтичному освітленню іст. тематики, набули великої популярности й відограли визначну ролю в патріотичному вихованні молоді. Такий самий характер мають і його іст. спроби «Оп. про славне військо запор. низове», «Про гетьмана коз. Самійла Кішку» й ін., з них найбільш науковий характер має кн. «Великий Луг Запорозький».

[Кащенко Андріян (* хутір Веселий — † Катеринослав). — Виправлення. Т. 11.]

Кащенко Василь (1812 — 94), садовод і. лісівник, працював на Катеринославщині; один з перших почав застосовувати лісозахисні насадження в степ. Україні.

Кащенко Георгій, сучасний металюрґ, проф. військ. академії в Москві; автор підручників і праць з металознавства.

Кащенко Микола (1855 — 1935), біолог, зокрема ембріолог, акліматизатор і творець нових форм овочевих та декоративних рослин, д. чл. Укр. АН (з 1919) і деякий час керівник її фіз.-матем. відділу. 1880 закінчив Харківський Ун-т, в 1888 — 1912 pp. проф. Томського Ун-ту, 1919 — 21 — проф. зоології Київського Політехн, Ін-ту, 1919 — 35 дир. Акліматизаційного Саду АН в Києві (був його засновником) і Помологічного Музею. Бл. 60 праць з обсягу ембріології (гол. про творення мезенхіми) й акліматизації рослин, зокрема плодових дерев у Сибіру; для півн. України вивів ряд морозостійких жердель, актинідії та ін., для Сибіру нові сорти яблук. Під час перебування в Томську згуртував укр. садівників і організував укр.- громаду. Список праць в «Известиях» АН СССР, 1951, ч. 4.

[Кащенко Микола (* хутір Веселий, Катеринославщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Каяла, р. згадана в «Слові о полку Ігореві», де 1185 половці розгромили військо Ігоря Святославича; мабуть, теперішній Калміюс

Квадро (Quadro) Ґабрієле, італ. будівничий, що працював у Львові бл. 1561.

Квак (Nycticorax nycticorax L.), гніздовий птах з родини чапель, довж. тіла до 60 см; полює вночі за рибами в заплавах рік і озер; поширений по всій Україні, найбільше на півдні.

Квареґлі Джакомо, див. Ґваренґі Джакомо.

[Квареґлі Джакомо, м. б. Кваренґі Джакомо. — Виправлення. Т. 11.]

Квартет, назва циклічного муз. твору для чотирьох голосів чи інструментів; струнний К. одна з найтиповіших форм камерної музики, улюблена форма укр. композиторів 20 в.: П. Сениця, В. Костенко, В. Барвінський, П. Козицький, Б. Лятошинський, З. Лисько, М. Гайворонський, А. Рудницький, К. Данькевич, Г. Таранов, В. Грудин та ін.

Також назва ансамблю чотирьох виконавців (вокалістів або інструменталістів); у склад струнного К. входять 2 скрипки, віоля і віольончеля; на Україні відомі струнні К.: ім. Вільйома в Харкові (1921 — 50), ім. Чайковського в Києві (1924), ім. Леонтовича в Харкові (1925 — 30), що виконував перев. твори укр. композиторів, і К. Респ. Філармонії в Києві (з 1956); з вокальних К. відомий ім. Лисенка (чоловічий) в Харкові (з 1925) і на еміґрації в Зах. Европі (1945 — 49).

Квартник (з латинської quarta, quartensis), назва поль. коронної монети і монети, карбованої спеціяльно для Галичини (після приєднання її до Польщі) поль. королями Казіміром III (1333 — 70), Людовіком угорським (1340 — 82) і його намісником Володиславом Опольським (1372 — 79) та Володиславом Яґайлом (1386 — 1434). На гал. К. зображувано гал герб — лева, що стоїть на задніх лапах; написи на К. Казіміра III: Moneta Doi ( = Domini) Ruscie; на ін. — Moneta Russie. Назва походить від вартости К. = 1/4 скойца. К. були дуже поширені не тільки в Галичині, але й на сусідніх землях, що були під зверхністю Литви. Поруч з К. Володислав Яґайло карбував у Львові у вартості коронних півгрошів 1399 — 1414 рр*. півгроші з написом: Moneta Lemburg (ensis) = монета львівська.

Кварцит, тверда гірська порода, зложена в основному з кварцу, продукту метаморфізації пісковиків; використовується як будів. матеріял, на виробництво вогнетривкої цегли (динасу) й ін. На Україні К. виступають б. Овруча, на півн. зах. Київщини, в зах. частині Донецького басейну, б. Кривого Рогу, б. Глухова на Лівобережжі та ін. К. на Україні є підставою динасової пром-сти (див. Вогнетривка пром-сть).

Квас Леопольд, нім. ксилограф, в 60-их pp. 19 в. працював у друкарні Києво-Печерської Лаври і навчав ґраверства в Лаврській школі; виконав ґравюри до Акафістника, Молитвослова, Акафіста Богородиці, Київ. Нар. Календаря на 1867 р. та ін.

Квасениця борова, К. звичайна, заяча капуста (Oxalis aoetosella L.), довгорічна рослина з родини квасеницюватих; росте по тінистих, перев. шпилькових лісах; викликає отруєння у свійських тварин; в нар. медицині К. б. використовують на лікування від цинги, пропасниці, листки від гнояних ран та наривів.

Квасниця Іван (*1893), журналіст, політ. діяч, один з провідних діячів самостійницького крила УСДП; співред. її органів щоденника «Вперед», «Світ», «Професіональний Вісник», ред. «Укр. Еміґранта»; вивезений большевиками в грудні 1939 p., з 1955 живе у Львові.

[Квасниця Іван (* Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Квасницький Олексій, сучасний фізіолог, д. чл. АН УРСР; м. ін. працює над питаннями фізіології травлення і біології розмноження свиней.

[Квасницький Олексій (1900, Лиса Гора, Єлисаветградський пов., Херсонська губ. — 1989). — Виправлення. Т. 11.]

Квасов Андрій, архітект сер. 18 в.; з 1748 на Україні, будував палац Розумовських (1749 — 51) і розпочав будову Успенського бароккового собору (1752 — 57) в Козельці; плянував будинок земського суду в Острі (1774, побудований 1781), будову міськ. ансамблів Глухова (квартал з резиденцією гетьмана, торговельні ряди 1778 — 79, губ. будинок з надвірними будівлями) й ін.

Квасоля, див. Фасоля.

Квачевський Олександер († 1890), правник, брав участь в опрацюванні рос. суд. статутів 1864, з 1873 присяжний повірений у Полтаві й Києві. Праці з рос. процесуального і карного права та іст. цивільного права, м. ін. «Литовский статут как источник местных прав» та «Законы Черниговской и Полтавской губерний».

Квебек (Quebec), провінція в сх. частині Канади, площа 1 524 000 км², 4,1 млн меш. (1951), з них 90% — французькомовні римо-католики; густіше заселена лише в півд. низинній частині, над р. св. Лаврентія. З 12 900 українців (1951) 11 200 живе в найбільшому м. К. Монтреалі.

Квірінґ Еммануїл (*1888), больш. політ. діяч, лотиського роду; один з перших керівників КП(б)У, очолював т. зв. «праву» або «катеринославську» фракцію, яка обстоювала окупацію України армією РСФСР, і сприяв сепарації Катеринославщини від України та приєднанню її до Донецько-Криворізької Республіки Совєтів; в 1919 К. став гол. Ради Нар. Госп-ва УССР, 1920 — 22 першим секретарем Донецького губкому партії, а в 1922 — 25 — першим секретарем ЦК КП(б)У. На цій посаді очолював опір українізації, за що був обвинувачений укр. нац. комуністами в рос. шовінізмі. Пізніше К. працював у Москві в Держпляні СССР, 1937 заарештований, дальша доля невідома.

[Квірінґ Еммануїл (1888, Фрізенталь, Самарська губ., Росія — 1937). — Виправлення. Т. 11.]

Квіслінґ (Quisling) Відкуп (1886 — 1945), норв. військовик і політик, ворог большевиків; 1931 — 33 р. військ. мін., провідник фашистської партії «Нац. Об’єднання», за нім. окупації — прем’єр-міністер; за держ. зраду розстріляний. В 1921 — 22 pp. К. був співр. Ф. Нансена в справі допомоги голодуючим на Україні і в Росії.

Квітка Григорій, літ псевд. Грицько Основ’яненко (1778 — 1843), письм. шляхетського роду з околиці Харкова Основи. Хоровитий з дитинства, К. відзначався лагідністю й побожністю і на 23 р. життя вступив до Курязького манастиря, але по 4 pp. послушництва повернувся до світського життя (назавжди зберігши побожність, що позначилася на всій його творчості) і розвинув різноманітну гром. діяльність, бувши дир. театру в Харкові, керуючим справами в «Обществе благотворения», фундатором дівочого ін-ту, пов. маршалком, гол. харківської палати уголовного суду тощо.

Писати К. почав пізно, спочатку рос. мовою («Малороссийские анекдоты», 1820 — 22), а потім і укр. Як представник укр. шляхетської провінційної верстви, що лишалася відданою рос. цареві, визнаючи непорушним існуючий стан речей (К. не торкається в своїй творчості жодних проблем соц. і нац. несправедливости), К. йшов спочатку в річищі літ. травестії («котляревщина»), розглядаючи писання по-укр. як забаву. Таким є його перше (і перше в новій укр. літературі взагалі) укр. оп. «латинська побрехенька, по-нашому розказана» — «Салдатський патрет» (альманах «Утренняя звезда», 1833). Почасти до цього жанру належать й ін. гумористичні повісті К.: «Пархімове снідання», «Підбрехач», «На пущання як зав’язано», «Купований розум». Далеко більше значення мали його «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком» (1834 — 37): «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Божі діти», «Перекотиполе» й ін., в яких він від жарту-травестії переходить до трактування поважних тем, щоб довести, що й від укр. мови «можна розчулитися». Саме ці повісті мали великий вплив на дальший розвиток укр. літератури і забезпечили К. почесне ім’я «батька укр. прози». Квітчина (нетравестійна) повість, сюжет якої розгортається цілковито поза соц. конфліктами, з її ідеальними цнотливими й побожними героями, є типовим зразком укр. сантименталізму, що живиться з двох джерел — «і книжними впливами, і впливами нар. творчости» (М. Зеров). Цими останніми пояснюються риси сантименталізму в укр. прозі аж до найновіших часів. З другого боку, замилування К. до етногр. описовости позначилися на укр. прозі до кін. 19 в. і навіть далі. Знижений стиль сентиментальної повісти К. супроти, напр., рос. пояснюється тогочасними уявленнями, що по-укр. треба писати, дивлячись на предмет очима простої людини.

Як драматург К. популярний і досі на укр. сцені комедією «Сватання на Гончарівці» (1836) і «Шельменко — волосний писар» (1831) та «Шельменко-денщик» (1837). З кількох комедій рос. мовою деякі дослідники вважають п’єсу «Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе» (завдяки подібності сюжету) попередницею «Ревизора» М. Гоголя. З прозових творів рос. мовою особливою популярністю користувався роман «Пан Халявский» (1839).

Характером своєї творчости К. належить до доби клясицизму, не переходячи в романтику, що тоді вже починалася. Гол. значення його в поширенні засягу укр. мови на «поважну» прозу й у значному впливі на «етногр.» школу наступної доби.

[Квітка Григорій, літ. псевд. Грицько Основ’яненко (29.11.1778 — 20.8.1843, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

І. Кошелівець

Квітка Ілля (1745 — після 1814), дядько Григорія Квігкм-Основ’яненка, написав «Записки о слободских полках с начала их поселення до 1766 г.» (1812), розпочавши цим досліди іст. Слобожанщини.

Квітка Климент (1880 — 1953), муз. етнограф, в 1922 — 33 pp. керівник Кабінету Муз. Етнографії УАН, з 1933 р. у Москві; д. чл. НТШ. К. — автор численних розвідок з муз. етнографії, дослідник укр. нар. пісень, згрупованих навколо певних сюжетів (напр., «Пісні про дівчину-втікачку», 1926; «Укр. пісні про дітозгубицю», 1928). Гол. твір: «Укр: нар. мелодії» (743 зразки, 1922), з ін. «Нар. мелодії з голосу Лесі Українки» (1917), що була дружиною К., «Професіональні нар., співці і музиканти на Україні» (1924), «Посібник для збирачів фолкльору», «До досліджування побуту лірників», «Фолкльористична спадщина М. Лисенка», «Пентаноніка у народів СРСР» та ін.

[Квітка Климент (* Хмелів, Полтавщина — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Квітки, старшинський рід на Слобожанщині. Семен К., сотн. харківського полку (1672), згодом полковий суддя; син його — Григорій-К. (бл. 1670 — 1734), полк. харківський (1713), Іван К. († 1751), син Григорія, полк. ізюмський (1743), дід Т. Квітки-Основ’яненка.

Квітковський Денис (* 1909), бук. політ. і гром. діяч, публіцист, адвокат, співзасновник націоналістичного руху на Буковині, ред. тижневика «Самостійність» (1934 — 37) і співред. місячника «Самостійна Думка» (1931 — 37) у Чернівцях; на еміґрації чл. проводу ОУН (групи полк. Мельника, 1946 — 56); співред. зб. «Буковина — її минуле і сучасне» (1956); з 1949 р. в ЗДА.

[Квітковський Денис (1909, Шерівці Долішні, Буковина — 1979, Детройт). Гол. ПУН (1977 — 79). — Виправлення. Т. 11.]

КВОММ, скорочена назва Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді, однієї з форм конспіративної діяльности Пласту під Польщею (з 1933). КВОММ відновлено на еміґрації в. країнах, де закони не дозволяють на самостійну пластову орг-цію, не підпорядковану держ. скавтській орг-ції (з 1949 р. в Англії).

Квятковський Вінкент, у 60-их pp. 19 в. дириґент оркестри дворянського театру на Волині; автор музики до п’єс «Маруся», «Бувальщина» та ін. творів, що були в репертуарі тодішнього укр. гал. театру.

Попередня     Головна     Наступна