[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2542-2551.]

Попередня     Головна     Наступна

Робітничий контроль, у 1917 — 20, спонтанне рев. перебрання робітниками спочатку контролю, а потім і управління пром. і торг. підприємствами, залізницями, складами товарів тощо. Відразу після падіння царату, у березні-травні 1917, у великих підприємствах України повсюдно створилися фабрично-зав. комітети, ради уповноважених, ради староств та ін. орг-ції робітників для переговорів з адміністрацією і власниками. У межах окремих м. фабзавкоми різних підприємств створювали центр. ради фабзавкомів та ради роб. депутатів. Влітку 1917 з фабзавкомів окремих галузів пром-сти створилися профспілки, і пізніше фабзавкоми були їхніми низовими органами. Коли в процесі переговорів і страйків власники не йшли робітникам на поступки, фабзавкоми почали вимагати Р. к. над адміністрацією, бухгальтерією, розподілом грошей, замовлень, а далі й безпосередньої участи в управлінні підприємствами. На весні 1918 у тій чи ін. формі Р. к. існував майже на всіх більших підприємствах України. Укр. Центр. Рада III і IV Універсалами забезпечувала цілковиту свободу роб. рухові, але для наладнання нар. госп-ва проголошувала створення «держ.-нар. контролю», який, однак, на практиці не був здійснений. З розвитком революції, громадянської війни та змінами різних фронтів власники багатьох підприємств позакривали їх і повтікали. Щоб мати змогу працювати, фабзавкоми перебирали такі підприємства в свої руки, оголошуючи їх «під Р. к.», «соціялізованими» чи «націоналізованими» (див. Націоналізація). Большевики декларативно визнавали Р. к., але розуміли націоналізацію тільки як удержавлення, тобто, що всіма підприємствами мали одноосібно керувати призначені державою управителі та політ. комісари. На Україні робітники чинили опір больш. комісарам, намагаючися затримати управління підприємствами у своїх руках. З цього конфлікту 1919 виникла «Робітнича опозиція». Після її розгрому та опанування профспілок большевиками в 1921 Р. к. був остаточно зліквідований і пізніше замінений т. зв. партійно-держ. контролем.

В. Г.

«Робітничі Вісті», газ. укр. троцькістів, що виходила як двотижневик у 1933 — 36 й неперіодично у 1937 — 38 в Торонто (Канада), спочатку як орган Роб. Культ. Осв. Т-ва «Каменярі» (віддам Т-ва Укр. Робітничо-Фармерський Дім), пізніше — Кан. Секції Інтернац. Лівої Опозиції — Четвертого Інтернаціоналу. Засновники і ред.: В. Босович, М. Оленюк, Н. Олійник. Газ. містила ст. Л. Троцького, критикувала політику Сталіна, компартії Канади, обстоювала «перманентну революцію» й приєднання Зах. України до «відродженої, рев.» УССР.

Робітничі університети, заг.-осв. школи для дорослих в СССР (і в УССР) у 1925 — 31 pp. Створювалися Гол. Політ.-Осв. Комітетом при Нар. Комісаріяті Освіти України. У Р. у. велася підготовка і перепідготовка робітників — висуванців без відриву від виробництва. Р. у. відкривалися у великих пром. центрах, базою їх навчальних процесів були вузи й ін. учбові заклади. У Р. у. було два відділи: суспільно-екон. з циклами — адміністративно-госп., кооп., проф. і політосв. роботи, робкорівським термін навчання 2 pp.); гром.-техн. з циклами: електротехніки, хемії, механіки, аґрономії та ін. (термін навчання 3 pp.). Навчання відбувалося 4 рази на тиждень по 4 год.

Робітничі факультети (робітфаки), заг.-осв. учбові заклади для підготовки робітників і селян до вступу у вищі навчальні заклади. Р. ф. на Україні створено 1921 при вузах для їх оробітничення. На Р. ф. приймалися робітники і селяни за відрядженням партійних, комсомольських і профспілчанських орг-цій. Від вступників вимагано лише вміння читати, писати та знати 4 аритметичні дії. Р. ф. становили собою невід’ємну частину вузу, і їх слухачі брали участь у всіх процесах акад, життя, як уcі студенти. Р. ф. були денні з терміном навчання З і вечірні — 4 роки. Слухачі денних Р. ф. забезпечувалися стипендіями. Хоч акад. підготовка робітфаківців була значно нижча, ніж випускників профшкіл, вони майже всі вступали (без іспитів), до вузів. На Р. ф. України 1929 були 14 553 слухачі, у тому ч. українців 51,8%. росіян — 24.1%; чл. та кандидатів КП (б)У — 35,8%, чл. ЛКСМ — 38,6%, позапартійних — 25,6%. Викладовою мовою на більшості Р. ф. (62%) була укр. 1940 Р. ф. ліквідовано. 1969 їх відновлено при вищих навчальних закладах як підготовні відділи. Ці відділи комплектуються з робітничої й сел. молоді по закінченні сер. школи, а також з демобілізованих з армії.

І. Б.

Робітничо-Запомогове Товариство (РЗТ), асекураційна установа просов. напряму в Канаді (осідок централі у Вінніпеґу), організована у 1922 з ініціятиви чл. «Стоваришення» — Укр. Роб. Дім (пізніше ТУРФ-ДІМ). Веде також деяку культ.-оов. діяльність. Відкрило пам’ятник І. Франкові (1956) та організувало Бібліотеку ім. І. Франка у Вінніпеґу й літню оселю для дітей «Гусавик». На 1972 мало бл. 12 000 чл., 198 відділів, у тому ч. 30 рос., 11 поль., 5 карпаторуських, 2 англ. РЗТ тісно співпрацює з проґресистським Т-вом Об’єднаних Укр. Канадців та подібними орг-ціями ін. національностей.

Робітничо-колгоспні театри, див. Пересувні театри.

Робітничо-селянський уряд України, див. Тимчасовий Робітничо-селянський уряд України.

Робітфаки, див. Робітничі факультети.

Роборецький Андрій (* 1910), укр.-кат. єп. родом з В. Мостів, Жовківського пов. (Галичина), до Канади прибув 1913. Богословські студії закінчив у Торонто 1934, душпастирював у Зах. і Сх. Канаді, з 1948 єп.-помічник архиєп. Василя Ладики у Вінніпезі, з 1951 — єп. Саскатунської епархії.

[Роборецький Андрій (1910 — 1982, Торонто). — Виправлення. Т. 11.]

«Робочий Народ», орган укр. соціял-демократів у Канаді та ЗДА, з 1914 УСДП Канади, виходив у Вінніпезі 1909 — 18, спочатку місячних, потім двотижневик, тижневик (з 1911) і півтижневик (з 1917); ред. М. Стечишин, І. Навазівський (з 1911), Є. Гуцайло, І. Стефаніцький, П. Крат, М. Попович (1916) га Д. Лобай. З 1916 газ. перейшла на соц.-ком. позиції; 1918 була заборонена владою. 1917 мала понад. 3 000 передплатників.

«Робселькор» (до квітня 1928 р. «Робкор України» і «Селькор України»), ж. для роб. і сел. кореспондентів, виходив 1927-41 pp., спочатку в Харкові, з 1934 у Києві з різною періодичністю: місячник (1927-28, 1933-34), три рази на місяць (1931-33) і як двотижневик (1929-30, 1934-41); ред. І. Сазонов. З 1939 орган ЦК КП(б)У.

Робселькори, роб. і сел. кореспонденти, сов. преси; масовий рух, ініційований ком. партією для підтримки сов. газ. на місцях, постачання їх кореспонденцією та активізації читачів. У перші pp. роб.-селькорівського руху дописи Р. використовувалися як доноси на антисов. виступи селянства, що викликало часті вбивства селькорів, які своєю чергою влада використовувала для актів терору проти заможного селянства (відома справа у с. Димівці Миколаївської обл. 1924, на матеріялах якої написаний роман А. Головка «Бур’ян»). У 1920-их pp. цьому рухові патронували центр. сов. газ.; на поч. редакції газ. містили більше матеріялів P., що знижувало журналістичний рівень, зокрема провінціяльної преси. Пізніше значення Р. “у ред. практиці послабилося. Проте цей рух на низах стимулюється далі; у 1960-их pp., за сов. даними, на Україні було понад 400 000 Р.

Ровінський Дмитро (1824 — 95), рос. історик мистецтва, збирач і дослідник рос. й укр. ґравюр, нар. картин й ікон. Р. належить низка праць з історії мистецтва, зокрема «Русскія народныя картинки» (1881) і «Подробный словарь русскихъ граверовъ XVI — XIX вв.» (1895), в яких є багато документально-біографічних матеріялів з історії укр. ґраверства.

[Ровінський (Ровинський) Дмитро (* Москва — † Бад Вільдунґен, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]

Ровне, див. Рівне.

Рогалевський Іларіон († 1742), правос. архиєп. і церк. діяч. Нар. у Мєнську, вчився в Київ. Академії, був архимандритом Лубенського Мгарського манастиря, згодом архиєп. казанським (1732) і чернігівським (1735). Дбав про поширення освіти серед духовенства, виступав проти обмежень царським урядом прав укр. церкви, зокрема проти заборони манастирям набувати землю; за гострі вислови був під арештом, 1738 у заштаті в Києво-Печерській Лаврі.

[Рогалевський Іларіон (? — 1739). Помер у дорозі до Петербурґу, де мав відбутися суд над ним. — Виправлення. Т. 11.]

Рогань (IV — 17), с. м. т. на півд. Слобожанщині, Харківського р-ну Харківської обл.; 7 600 меш. (1966). Картонна фабрика. Відома з 1736 р.

Рогата худоба (велика рогата худоба), група видів тварин бичачих, найважливіші свійські тварини, що постачають молоко, м’ясо, шкіру, органічні добрива, а також тяглову силу (перев. воли). На укр. землях Р. х. відома як свійські тварини з молодшого неоліту; за слов. доби і згодом була найважливішою свійською твариною. Від 15 в. відомий вивіз волів (на м’ясо і як робочу силу) до Зах. Европи, а згодом і до Московщини, у 18 в. Р. х. експортовано гол. з Лівобережжя й Поділля, пізніше перев. з Півд. України; У другій пол. 19 в. кормова база для Р. х. зазнала скорочення (через розорення степів при панівній системі трипілля; лише на Зах. Україні панувала сівозміна), а разом з цим поголів’я Р. х. не зростало паралельно до приросту населення; за 1897 — 1912 воно навіть зменшилося на Центр. і Сх. Землях на 8%. 1912 на всіх укр. землях було понад 10 млн р. х. Забезпечення людности Р. х. було найслабше на Правобережжі й Лівобережжі, найкраще на Поліссі (багато природних лук і пасовищ) і в Галичині (багато сіяних трав). 35,7% сел. госп-в не мали зовсім корів. Одночасно змінився склад Р. х.: зменшилася її м’ясна і тяглова частка (вола замінив кінь), зросла — молочних корів. Плекання Р. х., не зважаючи на працю земств, було занедбане; молочна продуктивність корів у сіль. р-нах становила 600 — 1000 кг на рік. Хоч товарність Р. х. зменшилася, проте з укр. губ. вивозилося тваринницьких продуктів на понад 50 млн карб. річно (гол. до Польщі).

Поголів’я Р. х. збільшилося на Центр. і Сх. землях у перші pp. світової війни (з 6,5 млн у 1912 до 7,7 у 1916) завдяки збільшенню перелогів, впало під час революції і знову піднеслося у роки НЕП (8,6 млн у 1928) у зв’язку зі збільшенням ч. сел. госп-в (кожне з них хотіло бути забезпечене Р. х.), сильно зменшилося у роки колективізації і голоду (1933 — 3,4 млн). Щоб піднести кількість Р. х., сов. влада присвятила багато уваги розбудові тваринництва у колгоспах і радгоспах; при всіх колгоспах створено тваринницькі ферми, організовано тваринницькі радгоспи, багато зроблено для расового покращення Р. х. Одначе ці заходи не дали значних успіхів, бо хоч кількість Р. х. в УССР (у межах до 1939) піднеслася 1938 до 7,8 млн, переважна більшість її була в приватних руках: 69% Р. х. належало колгоспникам і приватним особам (1941 лише 50,5%), 7% радгоспам, 24% колгоспам. На Зах. Україні змін у кількості Р. х. не було.

1941 поголів’я Р. х. в УССР становило 11 млн (на всіх укр. землях понад 13 млн). У наслідок сов.-нім. війни воно впало приблизно до пол. і щойно 1950 досягнуло стану 1941. Назагал піднесення тваринництва йшло з значно більшими труднощами, порівняно з ін. галузями сіль. госп-ва, і щораз більше відставало від зростаючих потреб все численнішого міськ. населення на тваринницькі продукти. Як раніше, незадовільна була ще кормова база, а також колгоспи були не зацікавлені матеріяльно у розвитку тваринництва. Ці огріхи намагалися усунути рішеннями пленумів ЦК КПСС (вересневого 1953, січневого 1955 й ін.), рядом ін. постанов партії й уряду, які визначали напрям розвитку тваринництва. Серед ін. створено солідну кормову базу збільшенням посівів кормових культур і кукурудзи, підвищено заготівельні та закупочні ціни на продукти тваринництва, поліпшено племінний склад тварин, виведено ряд нових порід Р. х. й поліпшено багато старих.

Зростання поголів’я Р. х. видно з таблиці. Воно зросло 1966 до 21,2 млн і відтоді залишилося без змін: 1972 — 22,3 млн (на всіх укр. землях приблизно 27 млн) або 21,8% поголів’я всього СССР; ч. корів — 8,5 млн (41,5% всієї Р. х.).

Показником інтенсивности скотарства є число Р. х. на 100 га с.-г. угідь; в УССР їх припадає 50,0 (проти 25,0 у 1941; у всьому СССР на 1971 лише 18,2), у тому ч. корів — 20,7. Найбільшу густоту Р. х. виявляє Галичина, Волинь і Правобережний Лісостеп (55 — 67), сер. — Лівобережжя й Кубань, найнижчу — півд.-зах. Степ (38); подробиці видно з карти.

Поголів’я Р. х. за категоріями госп-в на різні pp. (у млн, у дужках у відсотках всієї Р. х.):

Поголів’я Р. х., виробництво ялвичини, та молока (у тис. т) :

¹) — 1913, ²) — 1940, ³) — 1968, *) Чч. приблизні.

Збільшення поголів’я Р. х. стосується лише колгоспно-держ. сектора; в особистих підсобних госп-вах ч. Р. х. залишилося за останні 10 pp. без змін, а то й зменшилося. Гол. причиною цього є відсутність відповідної кормової бази для Р. х. колгоспників; тому тепер лише пол. колгоспних дворів має власні корови. Напрям колгоспного й держ. тваринництва — м’ясо-молочний, приватного — гол. молочний: на 100 штук всієї Р. х. на корів (1972) припадало у колгоспах — 32,0%, у радгоспах — 32,2%, у приватних госп-вах — 69,4%

Значно більше, ніж ч. Р. х., зростає кількість м’яса і молока в наслідок інтенсифікації тваринництва. У 1950 в УССР вироблено 552 333 т яловичини і телятини, 1971 вже 1 118, що становило 21,4% продукції всього СССР. У 1950 вироблено 6 804 100 т молока, 1971 — 18 947 100 т (у тому ч. у колгоспах і держ. госп-вах 67,4%, в особистих госп-вах — 32,6%, що становило 20,8% молочної продукції всього СССР. На 100 га с.-г. угідь вироблено в УССР у 1971 442 центнерів молока (1940 — 162,5; в СССР на 1971 — 152), а сер. надій молока від однієї корови становив 2 198 кг (1955 1 569 кг; в СССР на 1971 — 2 105 кг). Виробництво молока на 100 га с.-г. угідь було найінтенсивніше, як і густота корів, на Зах. Україні та в околицях великих м., поблизу яких скотарство має молочарський характер. Продукція молока на 1 меш. на Україні 1971 становила 397 кг, м’яса 64 кг (в СССР — 338 і 54 кг). Попри збільшення продукції м’яса, воно з трудом покриває попит населення міст.

За останні pp. вся велика Р. х. була породиста. Її відсоток зростав у колгоспах України так: 1951 — 62, 1955 — 96, 1966 — 100,0. На Україні поширені молочно-м’ясні і молочні породи: червона степ., симентальська (у колгоспах і радгоспах на ці породи припадає — 80% всієї Р. х.), червоно-ряба, лебединська, червона-поль. та ін.

Досл. роботу з Р. х. провадять Н.-Д. Ін-т Тваринництва степ. р-нів ім. М. Іванова («Асканія Нова»), Н.-Д. Ін-т Тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР (Харків), Н.-Д. Ін-т Землеробства і Тваринництва зах. р-нів УРСР (Львів), Укр. Н.-Д. Ін-т Експериментальної Ветеринарії (Харків), Укр. Н.-Д. Ін-т Фізіології і біохемії тварин (Львів), катедри с.-г. ін-тів, досл. станції.

Література: Широкий І. Велика рогата худоба. X. 1930; Романенко И. Развитие продуктивного животноводства Укр. ССР. К. 1957; Сіль. госп-во УРСР. Статистичний збірник. К. 1969; Сельское хозяйство СССР. Статистический сборник. М. 1971.

В. Кубійович

Рогатин, м. на Опіллі над р. Гнилою Липою, р. ц. Івано-Франківської обл.; 5 500 меш. (1970). Відомий з 14 — 15 вв. 1415 дістав маґдебурзьке право; найбільший розвиток Р. припадає на 16 в. (серед ін. осідок Ставропігійського братства; визначний центр іконописного малярства в 16 в.); за Австрії і Польщі пов. м. з ремісничо-торг. характером. У 1909-39 осідок гімназії «Рідної Школи», у 1931-39 — Малої Семінарії. У 1923 — 24 в Р. виходив двомісячник «Рогатинець».

У Р. збереглися: кам’яна церква Різдва Богородиці (14 в.), дерев’яна церква св. Духа (1644 — 45) з монументальним мист. іконостасом (1650), ґотично-ренесансовий костьол (1666), житлові будинки 18 в.

Рогатинець Юрій (? — 1608), багатий львівський міщанин, провідний діяч Львівського Успенського Братства, оборонець православія. Був у добрих взаєминах з кн. К. Острозьким і з І. Потієм; у своїх листах до львівського (1596) і віленського (.1599) братств радив поміркованість у рел. боротьбі. 1604 р. проти P., як багатія, виступав І. Вишенський. Деякі з дослідників приписували Р. авторство «Перестороги».

[Рогатинець Юрій (* Рогатин, Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Рогач Іван (1913 — 42), журналіст, закарп. молодіжний і націоналістичний діяч родом з В. Березного; 1938 ред. «Нової Свободи» в Ужгороді, 1938 — 39 особистий секретар прем’єра А. Волошина. 1941 з похідними групами ОУН полк. А. Мельника був на Україні, співред. «Укр. Слова» у Києві. Заарештований ґестапом у 1941 і зліквідований разом з сестрою Анною Р. 1942.

Рогачевський Іван, протопоп лохвицький на Полтавщині поч. 18 в. Заарештований 1712, був доставлений до Москви, звідки разом з ін. особами, прихильниками гетьмана І. Мазепи, висланий на Соловки. Згодом дістав дозвіл навчати у новостворених школах м. Архангельська. У 1720-их pp. повернувся на Україну і був чл. Кодифікаційної Комісії, що опрацьовувала «Права, по которымъ судится малороссійский народъ».

Рогіз [Typha (Toum) L.], рід однодомних багаторічних болотних або прибережних рослин з родини рогозуватих, з повзучим кореневищем і дворядними довгими піхвами. На Україні 5 видів, з них найпоширеніші Р. широколистий (T. latifolia L.) і Р. вузьколистий (T. angustifolia L.), їхні стебла до 2,5 м заввишки. Утворюють зарості по болотах, у плавнях річок (зокрема у плавнях дол. Дніпра, Дністра, Кубані й Дунаю), по берегах ставків. Молоді стебла їдять сирими, кореневища — печеними. Стебла Р. використовують для покриття дахів і на паливо; листки — для плетіння грубих циновок, кошиків, замість рафії під час щеплення овочевих дерев. Волоски суцвіття можна використовувати як набивний і пакувальний матеріял, а також у суміші з шерстю тварин для вироблення капелюхів. Р: є сировиною паперової і целюльозної пром-сти. У молодому стані Р. (його кореневища мають багато крохмалю) дає добрий силосний матеріял.

Рогніда († 1000), дочка полоцького кн. Рогволода, була приневолена вийти заміж на Володимира В. Їх син Із’яслав Володимирович став засновником полоцької лінії Рюриковичів.

Роговик (Cerastium L.), рід дрібних зіллястих однорічних або багаторічних, здебільша опушених рослин з родини гвоздикуватих. Пелюстки білі, рідко блідорожеві. На Україні — 16 видів. Найпоширеніші: Р. дернистий (C. caespitosum Gilib = C. triviale. Шмальг. auct. fl. ucr., non Link.), на луках, галявинах, узліссях і між кущами; Р. круглолистий (C. rotundum Schur. = C. semidecandrum Bess.), на піщаних місцях, особливо в соснових лісах. Поширений на Поліссі й по борових терасах річок Лісостепу, рідше в Степу; Р. тристовпчиковий (C. anomaluim Waldst. et Kit = Stellaria viscida M. B.), на вогких піщаних і солончакуватих місцях, у подах півд. частини Степу.

Рогович Микола (1855 — 1913), лікар і гром. діяч, син Опанаса P., доц. хірургії Київ. Ун-ту, згодом проф. хірургії Томського Ун-ту; пізніше лікар у Катеринославі й діяч тамошньої «Просвіти».

Рогович Опанас (1813 — 78), ботанік і палеонтолог, коз.-старшинського роду на Чернігівщині. 1837 закінчив Київ. Ун-т. з 1843 його адьюнкт, у 1853 — 68 проф. ботаніки, одночасно дир. Ботанічного саду ун-ту. Р. зібрав багатий колекційний матеріял (гербарій з 10 000 рослин, який подарував ун-тові), вивчав буровугільні відклади; подав перші ґрунтовні списки рослин Лісостепу і Полісся, описав ряд нових видів рослин, досліджував викопних риб, ссавців, птахів, морських їжаків. Р. збирав матеріяли до словника нар. назв рослин України з повір’ями й оповіданнями про них. Важливі праці: «Об ископаемых рыбах губерний Киевского учебного округа», випуск І (1860); «Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа» (1869) та ін.

[Рогович Опанас (1812, хутір Рогівлі, Стародубський пов. — 1878, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Рогові оркестри, поширені в 2 пол. 18 і на поч. 19 в. в Росії і на поміщицьких дворах на Україні, перев. з кріпаків. Р. о. складалися з рогів різної величини, кожний ріг міг видавати тальки один звук. Р. о. мали своє нотне письмо, в якому були позначені тільки ритмічні вартості. Виконання музики Р. о. вимагало великого фіз. зусилля, і проти практики Р. о. підносилися в Зах. Европі голоси протесту.

Рогоза Олександер (1869 — 1919), ген.-поручник рос. армії родом з Київщини, командир корпусу перед першою світовою війною, у 1915 — 17 — командувач 4 рос. армії; 1918 за Гетьманату військ. мін. в уряді Ф. Лизогуба. Убитий большевиками.

Роґуля Петро, іконописець й портретист 18 в. родом з Полтавщини. Учився у Т. Павловського в іконописній школі Києво-Печерської Лаври; ікони для собору Охтирського манастиря (1744), Покровської церкви с. Котельви (1749) та ін.

Роґульський Іван (1892 — ?), військ. діяч родом з Стрийщини. Бід 1914 при УСС — хорунжий і командир відділу мінометів, 1916 в бою під Потуторами взятий у полон. У 1917 — 19 сотник, згодом полк. київ. Січ. Стрільців, командир 1 піхотного полку Січ. Стрільців та 1 дивізії Січ. Стрільців. Залишився 1920 на Україні у 1930-их pp. заарештований і зліквідований.

[Роґульський Іван (1892, Головутів — 1934). — Виправлення. Т. 11.]

Роґуцький Іван (1892 — 1952), політ.-гром. діяч, адвокат; оборонець у політ. процесах у Самборі й Львові, гол. Пов. Управи УСРП, філії т-ва «Просвіта» в Самборі; на еміґрації заступник гол. Т-ва Правників українців у ЗДА, помер у Нью-Йорку.

Роґуцький Микола (1883 — 1941), сел. діяч на Самбірщині, заступник гол. управи УСРП, посол до поль. сойму (1928 — 30), кількакратний політ. в’язень; замордований большевиками у самбірській тюрмі 26. 6. 1941.

[Роґуцький Микола (1886, Купновичі, Рудківський пов., Галичина — 1941, Самбір, Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Род, Рід, гол. бог давніх слов’ян, проти культу якого, як божества неба, володаря дощів і творця світу, що давав життя всьому живому, виступали автори церк. поученій 11 в. Культ Р. був пов’язаний з культом рожаниць. Згідно з новими дослідами (Б. Рибаков) культ Р. прийшов на зміну культові Богині-Матері доби матріярхату й установився ще до виникнення дружинного культу Перука; у зах. слов’ян Р. називався Святовитом.

Родакове (V — 20)і с. м; т. на Донбасі, Слов’яносербського р-ну Ворошиловградської обл. Зал. вузол. 10 500 меш. (1966). Підприємства по обслуговуванню зал. транспорту. Засноване у 1880-их pp.

Родень (Родня), укріплений город на т. зв. Княжій Горі, недалеко від гирла Росі на півд. від Канева. Археологічні досліди датують початки цього города 7 — 8 в., але найвищого екон. і культ. розквіту Р. досяг у 11 — 12 в. Тоді він став не тільки фортецею проти нападів кочовиків, але й важливим ремісничим та торг. осередком. Р. впав жертвою тат. погрому у 1240-их pp. і вже більше не був відбудований. Розкопи Р. провадили серед ін. М. Біляшевський (1891) і у 1958 — 65 експедиція Київ. Ун-ту (Мезенцева Г. «Древньоруське місто Родень», 1958).

Родзевич Сергій (1888 — 1942), укр. літературознавець і критик нар. у Лодзі. Закінчив Київ. Ун-т (1913) і викладав у сер. школах Києва, з 1935 р. проф. Київ. Ун-ту. Ст. і дослідження про зах.-евр. письм. (Р. Роллян, А. Франс, Л. Араґон), передмови до укр. перекладів світової клясики (В. Шекспір. Д. Дідро, Вольтер). Розвідки з шевченкознавства: «Сюжет і стиль у ранніх поемах Шевченка» (1927), «Романтизм і реалізм у ранніх творах Шевченка» (1939).

Родзін Микола (* 1924), графік родом з Харківщини; серії офортів: «Індустріяльні мотиви» (1955), «Каховська ГЕС» (1956 — 57), «Дніпропетровське — місто чавуну, сталі і прокату» (1957), «Рідний Край». (1967) та ін.

[Родзін Микола (1924, Новоселівка — 1978, Дніпропетровське). — Виправлення. Т. 11.]

Родзянки, коз.-старшинський (згодом дворянський) рід на Полтавщині й Катеринославщині 18 — 20 в., який походить від Василя Р. (1652 — 1732), сотн. хорольського (1701 — 04) й миргородського полкового обозного (1723 — 34). Його син Степан Р. (1687 — 1736) і внуки Єремій і Іван Р. створили «династію» сотн. хорольських (1701 — 68). Згодом Степан і Єремій Р. були миргородськими полковими обозними (1735 — 36 і 1767 — 79). Їх нащадки зберегли свої маєтки й провідні позиції в укр. суспільстві Полтавщини до 20 в. Семен Р. (1782 — 1808?), поет, був чл. «Дружеского Литературного Общества» (1801 — 04) у Москві. Аркадій Р. (1793 — 1846), чл. «Общества любителей словесности, наук и художеств» (1825), автор укр. і рос. віршів, близький до декабристів, був приятелем Пушкіна, Державша, С. Аксакова й добрим знайомим Шевченка. Він та його брати були широко відомі з свого укр. патріотизму й ворожости до рос. політики на Україні. Валеріян Р. (1846 — 1904) був у 1860-их pp. чл. Укр. («малоросійської») Громади в Москві. Сергій Р. (* 1866) був комісаром Центр. Ради на Холмщині у 1917 — 18 (зберіг свою посаду й за Гетьманату 1918). Р. були споріднені з Лесевичами, Ломиковськими, Оболонськими, Остроградськими й Старицькими (нащадками Р. були письм. Михайло Старицький і Людмила Старицька-Черняхівська).

У кін. 18 в. одна галузь Р. переселилася на Катеринославщину, де здобула великі маєтки в Новомосковському пов. До цієї галузі належав серед ін. Михайло P., гол. III і IV Держ. Думи (див.).

[Родзянки, [рід] походить від Василя Р. (1652 — 1734). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Родзянко Михайло (1859 — 1924), великий дідич і гром. діяч Катеринославщини. Був Новомосковським маршалом дворянства (1886 — 96), гол. Катеринославської Губ. Земської Управи (1900 — 06), чл. Держ. Ради (1906 — 07). Депутат III і IV Держ. Думи від Катеринославщини (1907 — 17) і гол. Думи (1911 — 17). Один з лідерів партії «октябристів», ставився неґативно до укр. нац. питання. Прихильник конституційної монархії англ. типу, Р. був зв’язаний з рос. опозиційними колами, які під час першої світової війни боролися проти Распутіна й готували «резолюцію згори». У лютому (березень за н. ст.) очолив Тимчасовий Комітет членів Держ. Думи, у руки якого Микола II передав верховну владу. Цим скінчилася політ. кар’єра P., який, після короткого перебування при Добровольчій армії Денікіна, еміґрував 1920 до Юґославії, де й помер. Автор спогадів «Крушение империи» (I вид. 1924, II — 1929).

[Родзянко Михайло (* Катеринославська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Родильний будинок, лікувально-профілактичний заклад в УССР у системі Мін-ва Охорони Здоров’я, який подає акушерську та гінекологічну допомогу вагітним, роділлям, породіллям і мед. новонародженим дітям. Р. б. по м. мають акушерський і гінекологічний стаціонар та жін. консультацію. У 1969 в УССР було 45 700 ліжок для рододопомоги (у 1961 — 49 820, у тому ч. на селах бл. 16 000). В УССР працює 7 530 акушерів-гінекологів та понад 50 000 акушерок, з них на с. 625 лікарів і 17 000 акушерок (1969).

«Родимый Листокъ», літ.-наук. двотижневик, виходив у Чернівцях 1879 — 82 pp.; видавець і ред. о. М. Огоновський. В «Р. Л.» поряд москвофілів (що писали язичієм) друкувалися твори (з елементами фонетичними) народовців. У «Р. Л.» співробітничали: Я. Головацький, М. Устиянович, І. Онишкевич, І. Воробкевич, В. Залозецький, Г. Купчанко, О. Попович, Ю. Федькович, М. Шашкевич та ін.

[Родина. — Доповнення. Т. 11.]

Родинне право, ділянка права, що встановлює порядок і умови одруження та припинення шлюбу, а також реґулює особисті й майнові відносини, які виникають в родині між подружжям, батьками й дітьми та ін. чл. родини.

В дохрист. часи формами індивідуального шлюбу, як основного інституту Р. п., були викрадання, купівля й приведення жінки. Впровадження християнства вплинуло на поступове встановлення одноженства як панівного принципу Р. п. Згідно з прийнятими у княжі часи візант. законами, договірний елемент шлюбного акту переважав над розумінням шлюбу як церк. таїнства. «Руська Правда» містить низку постанов про інститут опіки, але окремо Р. п. не обговорює.

Р. п. розроблене значно ширше у Лит. Статуті. Принцип одноженства закріпився, шлюб став одночасно і договором і таїнством. Вільне волевиявлення сторін стало умовою дійсности шлюбу. Встановлено мінімальний вік подружжя. Духовний суд вирішував справи розлучення.

Гетьманщина не впровадила змін у системі Р. п. Лит. Статуту. Зате поширення на укр. землі «Своду законов» підпорядкувало родинні справи повністю церк. судівництву з помітною нерівноправністю жінок. На укр. землях під Австрією був чинний австр. цивільний кодекс 1811 р. з системою конфесійного Р. п. й тим самим неможливістю розлучень між кат. подружжями (докладніше про історію Р. п. див. ЕУ 1, стор. 654-55, 657-59 і 678-79).

У роки нац. державности України (1917 — 20), діяло давне родинне законодавство. Зате одночасно з встановленням сов. влади на Україні скасовано царське Р. п., а видано 20. 2. 1919 Совнаркомом УССР декрети: «Про громадянський шлюб і про ведення книг записів акту громадянського стану», «Про розлуку» та «Про організацію відділів ЗАГС». Ці декрети, як також впроваджений у 1926 новий «Кодекс законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР», були гострою реакцією проти царського законодавства й означали повне зрівняння прав чоловіка й жінки, виключення впливу церкви на родину, відсутність різниці між шлюбністю й нешлюбністю дітей, дуже легку розривність подружжя. На відміну від рос. кодексу Р. п., укр. прийняв лише реєстрацію подружжя в органах ЗАГС безспірним, до спростування судом, доказом наявности одруження. Єдиною правною формою стала згідна заява обох сторін і реєстрація цієї заяви в ЗАГС. Згідно з вимогами кодексу 1926, мінімальний шлюбний вік встановлено для чоловіка 18 р. і для жінки 16 р. Одружуватися не могли особи, вже в даний момент одружені, визнані за слабоумних або душевнохворих, споріднені по прямій лінії, а також повнорідні й неповнорідні брати і сестри. У 1947 — 53 шлюби між громадянами СССР і чужинцями були заборонені.

Необмежена свобода шлюбних розлучень позасудовим порядком, навіть на бажання лише однієї сторони, тривала до 1936. Тоді введено виклик обох сторін до органів ЗАГС, проґресивну оплату від розлучень і відмітку в пашпорті. Обов’язок аліментації непрацездатного, розлученого дружини (жінки або чоловіка) був часово обмежений до одного року. Для зміцнення родин і збільшення приросту населення, знищеного другою світовою війною, декрет від 8. 7. 1944 значно обмежив свободу розлучень. Були встановлені високі суд. оплати й оголошення в пресі про намір розлучитися. Нижчий суд намагався примирити сторони, а вищий — розглядав підетавність причин розлучення і приймав рішення. Союзний декрет 1965 послабив ці умови, скасувавши вимогу оголошення в пресі, як також обов’язковий перегляд справи розлучення вищим судом.

До 1944 батько дитини, народженої в шлюбі й поза шлюбом, був обов’язаний утримувати дитину. Допускалися позви встановлення батьківства. Декрет від 8. 7. 1944 заборонив такі позви й наклав на державу обов’язок утримувати дітей, народжених поза шлюбом.

З 1. 10. 1968 діють «Основи законодавства Союзу РСР і союзних респ. про шлюб і родину», а з 1. 1. 1970 увійшов у силу виданий на їх основі «Кодекс про шлюб та сім’ю Укр. РСР» від 20. 6. 1969. Завданням кодексу є «дальше зміцнення радянської сім’ї, яка ґрунтується на принципах ком. моралі» (ст. 1). Права і обов’язки подружжя дає лише шлюб, укладений у держ. органах ЗАГС. Для укладення шлюбу потрібна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку: 18 р. для чоловіків і 17 для жінок. Кожний з подружжя користується в родині рівними правами і має рівні обов’язки. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною власністю.

Новий кодекс допускає розлучення в органах ЗАГС при взаємній згоді, коли нема неповнолітніх дітей. У ін. випадках суд розлучає подружжя у разі встановлення, що далі спільне життя і збереження родини стали неможливими. Чоловік не має права без згоди дружини розпочинати справу про розірвання шлюбу під час вагітности дружини і впродовж року по народженні дитини. Щоб уникнути необдуманих подруж, укладання шлюбу відбувається через місяць після подачі бажаючими одружитися заяви в ЗАГС. Цей реченець може бути в окремих випадках скорочений. Розлучений дружина має право на аліменти тільки у випадку непрацездатности (з деякими винятками). Походження дитини від батьків, які не є подружжям, встановлюється заявою батьків дитини в органи ЗАГС. Допускається суд. встановлення батьківства дитини, нарадженої від батьків, які не є подружжям. Є можливе позбавлення батьківських прав суд. порядком. Батьки зобов’язані утримувати неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх. Існує також обов’язок дітей утримувати непрацездатних батьків. Щоб відтяжити державу, існують аліментні обов’язки ін. чл. родини та родичів.

Усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей та в їх інтересах. Для виховання неповнолітніх дітей, які через смерть батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з ін. причин лишилися без їхнього піклування, а також для захисту особистих, і майнових прав та інтересів цих дітей встановлюється опіка і піклування. Опіка і піклування визначаються не судом, а виконавчим комітетом районової (міської), сіль., або селищної ради депутатів трудящих.

Одруження сов. громадян з чужинцями не веде до зміни громадянства. Коли шлюби між сов. громадянами й шлюби сов. громадян з чужинцями укладені поза межами СССР з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця укладення, вони визнаються дійсними в Укр. ССР, якщо до визнання нема перешкод, передбачених в укр. родинному кодексі (взаємна згода, шлюбний вік, одноженство, дозволений ступінь споріднення, стан здоров’я).

Література: Бошко В. Родинне подружнє право. Х. 1929; Бошко В. Очерки советского семейного права. К. 1952; Свердлов Г. Советское семейное право. М. 1958; Матвеев Г. История семейно-брачного законодательства Укр. ССР. К. 1960; Bilinsky A. Das sowjetische Ehcrecht. Герренальб 1961; Новое в законодательстве о браке и семье. М. 1970

Ю. Фединський

Родинно-побутові пісні, див. Лірично-побутові пісні.

Родинське (V — 18), м. на Донбасі, підпорядковане Красноармійській міськраді Донецької обл.: 16 400 меш. (1966). Кам’яновугільні шахти. Засноване 1952 р.

Родін Микола (* 1919), київ. графік; серії рисунків і офортів: «Седнів. Липа Т. Г. Шевченка» (1961), «На березі Дніпра», «Трипільська трагедія» (1961).

[Родін Микола (* Жарки, тепер Тверська обл.). — Виправлення. Т. 11.]

Родіонов Петро (* 1896), фармаколог родом з Київщини, у 1932 — 41 і 1945 — 55 проф. Київ. Стоматологічного Ін-ту. Праці Р. присвячені питанням фармакології та токсикології, зокрема хемотерапії пістряка.

Родіонов Сергій (1898 — 1961), петрограф, чл.-кор. АН УРСР (з 1951), родом з м. Загорська (Моск. обл.). У 1931-35 — дир. Криворізької геологорозвідувальної бази і одночасно керівник катедри геології Криворізького Гірничорудного Ін-ту; з 1935 працював у Києві в Укр. Геол. Управлінні, з 1938 — в Ін-ті Геол. Наук АН УРСР. Опублікував бл. 100 наук. праць; гол. з них присвячені вивченню Укр. Кристалічного Масиву і залізорудним родовищам України.

[Родіонов Сергій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Родовик лікарський (Sanguisorba officinalis L.), багаторічна зілляста рослина з родини розоцвітих, з непарнопірчастими листками, заввишки до 1 м, квітки темночервоні. Росте по заплавних луках, лучних степах, узліссях, берегах річок. Кореневище містить 12 — 13% чинбарських речовин; крім того, має етерову олію, крохмаль, щавелево-кислий кальцій, вітамін С. Його використовують у медицині як в’яжучий і кровоспинний засіб при внутр. кровотечах. З рослини виготовляють також препарат санальбін, який є бактерицидним і вживається проти шлункових хвороб.

Рододендрон, див. Бердулян.

Родопоміч, система орг-ції мед. допомоги вагітним, роділлям і породіллям. Р. відома з давніх часів, перші відомості про неї знаходимо у літ. джерелах стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, Юдеї та ін. за 3 000-1 000 до Хр. Досить багато порад щодо Р. є у староукр. літературі: «Ізборниках Святослава», «Фізіологу», «Пчелі», у літописах, лікувальниках, травниках, вертоградах, а особливо у праці княгині Євпраксії-Зої (12 в.). До розвитку наук. акушерства на Україні у другій пол. 18 в. допомогу при пологах подавали лише баби-повитухи, що на практиці вивчалися від ін. обізнаних жінок. Перші акушерські клініки при ун-тах України були відкриті у Харкові (1829) та Києві (1844). У 1880-их pp. по великих м. України були засновані пологові будинки, акушерські школи, зросла мережа пологових ліжок у лікарнях (у 1913 р. — 1 221 ліжко), досить добре розвинулася наук. праця у галузі Р. Однак лікарська Р. здійснюзалася лише на 3-30% всіх пологів (у 1913: Київ — 29,3, Харківська губ. 6,9, Херсонська — 6,4, Полтавська — 3,5, Катеринославська — 3,7). Значно розвинулося Р. у 1920-30-их pp., ч. пологових ліжок збільшилося в УССР до 39 000 у 1948 р. і 44 709 у 1971. Тепер стаціонарною Р. охоплено 99,5% людности (на с. перев. через примітивні колгоспні будинки, що їх обслуговують акушерки). Смертність роділь та породіль становить ледве 0,05%, новонароджених дітей — 0,7%, мертвонароджених — 1,4%.

Видатні акушери-гінекологи: Г. Писемський, О. Крупський, К. Жмакін, Л. Мельник, В. Хатунцев, А. Ніколаєв, Н. Панченко, О. Лур’є, О. Ольшанецький та ін. На Україні вперше опрацьовано і запроваджено в життя психо-профілактичну методу провадження пологів (К. Платонов, І. Вельвівський, А. Ніколаєв).

На Україні нині працює 4 ін-ти охорони материнства та дитинства (Київ, Харків, Львів, Мукачів), а при всіх мед. (17) та ін-тах для удосконалення лікарів (3) працюють катедри акушерства і гінекології. Укр. Т-во Акушерів і Гінекологів об’єднує 3 000 осіб, виходить ж. «Педіятрія, Акушерство та Гінекологія».

Див. також Акушерство.

Література: Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. К. 1954; Ногіна О. Охорона здоров’я жінок і дітей в СРСР. К. 1955; Щукін А. Колгоспний родильний будинок. К. 1955; Досягнення охорони здоров’я в УРСР. К. 1958; Плющ В. Нариси з історії укр. мед. науки та освіти. Мюнхен 1970.

В. Плющ

Роєвич Дем’ян († 1708), жовківський маляр, іконописець; «Народження Марії» (1666; храмовий образ з церкви у Кам’янці Волоській), «Старозавітна трійця» (1667), «Іван Предтеча», — два останні зберігаються у Львівському Держ. Музеї Укр. Мистецтва.

[Роєвич Дем’ян. Гасло помилково поміщене на стор. 2557 замість стор. 2551. — Виправлення. Т. 11.]

Попередня     Головна     Наступна