Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2826-2836.]

Попередня     Головна     Наступна





Сільванський Микола (* 1915), композитор родом з Харкова. Закінчив Моск. Консерваторію (1944). У 1947 — 54 викладач Муз. училища і Харківської Консерватори, з 1954 — викладач, з 1963 — доц. Київ. Консерваторії. Балети «Іван — добрий молодець», «Незвичайний день»; симфонія (1966), сюїта, симфонічні казки: «Івасик-Телесик» (слова П. Тичини), «Кіт Хвостун» (слова Г. Бойка); для фортепіяна й оркестри нар. інструментів «Укр. скерцо», п’ять концертів для фортепіяна й оркестри, три сонати для фортепіяна, «Укр. сонатина», сольоспіви, музика для радіопересилань тощо.

[Сільванський Микола (1916, Люботин, Харківщина — 1985, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Сількор, див. Робселькори.


Сіль кухонна, див. Соляна промисловість.


Сільська громада, див. Громада.


Сільська рада депутатів трудящих, Сільрада (С.), за офіц. термінологією «орган держ. влади» на селі, у дійсності адміністративний орган села, формально обраний населенням, насправді призначений партією. На основі положення про С. (1923) обирано 1 делеґата на 100 меш. села і по 1 делеґатові на кожних 20 виборців фабрик, радгоспів та ін. підприємств, щоб дати перевагу «пролет. елементові». С. мали право творити поселення з ч. меш. не менше 1 000. Виконавчим органом в оселях до 10 000 меш. був гол. С., понад 10 000 — був ще його заступник. С. не були правними особами і бюджетно-госп. одиницями; вони перетворилися на бюрократичні клітини, що видавали посвідки, реєстрували різні акти (напр., ЗАГС) та полагоджували зем. конфлікти.

На підставі «Основних положень про орг-цію сільради СССР» з 1930 ухвалено в 1931 нове положення про С. Їх склад значно поширено (до 38 депутатів), С. отримали свої бюджети. 1929 серед депутатів було 10% партійних, 1932 — 15%; серед голів — 32% і 59%. По закінченні колективізації значення С. зменшилося. У зв’язку з децентралізацією госп-ва в УССР 1957 ухвалено нове положення про С. Межі території С. покривалися тоді перев. з межами колгоспу. З укрупненням колгоспів у 1950-их pp. C. нараховували здебільша 1 500 — 3 000 осіб і мали виконувати певні контрольні функції над колгоспами, але на ділі до цього не дійшло.

З метою пожвавити діяльність С. През. Верховної Ради СССР ухвалила 1968 закони: а) про основні права й обов’язки сіль. і селищних рад і б) зразкове положення про сіль. і селищну раду. Майже ідентичні закони ухвалено в УССР. Новий закон розробляє права С. та їх виконкомів, дає їм право керувати власними підприємствами, контролювати колгоспи та ін. підприємства на території С. Рада обирає з ч. депутатів виконком у складі гол., його заступника, секретаря і чл.; він не має власного апарату, сам виконує роботу за допомогою т. зв. постійних комісій, складених перев. з депутатів С. Формально С. ухвалює свій бюджет (у дійсності він є складовою частиною районового бюджету, що схвалюється раніше) і контролює працю дільничого уповноваженого міліції, насправді останній від С. незалежний. Закон про С. визначає функції С. як форми самоврядування. Кількість С. в УССР на 1. 1. 1975 — 8 571. Див. також Рада депутатів трудящих.

А. Білинський


«Сільське Будівництво», популярний ілюстрований місячник, орган Мін-ва сіль. будівництва УРСР та Укр. міжколгоспного будівельного об’єднання. Виходить у Києві з 1951, присвячений проблемам сіль. будівництва: житловою, культ.-побутового і виробничого. Наклад 27 800 (1975).


Сільське господарство УССР 1950 — 75. Про С. г. до 1950 див. ЕУ 1, стор. 1 040 — 1 061. С. г. — друга після пром-сти галузь виробництва в нар. госп-ві України; воно забезпечує населення продуктами харчування, а пром-сть — сировиною. За офіц. даними, С. г. дає тепер 25% нац. доходу УССР, у дійсності — більше (за обрахунками, зробленими на Зах., — 39,7% у 1970). За об’ємом продукції С. г. України в окремих галузях досягає світових маштабів: в УССР продукується стільки зерна, як у Канаді, стільки кукурудзи, як у Франції, картоплі більше, ніж у Зах. Німеччині, цукрового буряка найбільше у світі. Натомість Україна значно відстає за продукцією тваринництва та за врожайністю з га від багатьох країн Зах. Европи як з природних причин, так і через нестачу капіталу, все ще низьку аґротехніку та незадовільні стимули до праці в удержавленому й експлуатованому С. г.

Аґрокліматичні умови розвитку С. г. на укр. землях (включаючи Кубань) належать порівняно до кращих у світі. Вони подібні до півн.-сер. стейтів ЗДА та півд.-зах. провінцій Канади і є найкращими в усьому СССР. Рівнинна поверхня і відсутність великих масивів гір сприяє хліборобству, так що з придатної для С. г. землі розорано понад 80%, більше ніж будь-де в СССР. Частка території УССР в СССР становить лише 2,7%, тоді як с.-г. угідь — 7,7%, а орної площі — 15,2%. За офіц. даними, 1974 заг. частка продукції С. г. УССР становила бл. 24% від усього СССР, тобто в три рази більше, ніж частка с.-г. угідь (протягом останніх 20 pp. вона дещо зменшилася в наслідок розорення цілинних земель на сх. РСФСР та в Казахстані). Щодо окремих продуктів хліборобства, то частка УССР в СССР є ще вища: цукрового буряка — 61,5%, кукурудзи на зерно — 59,0%, соняшника — 44,2%, садовини — 34,5%, льону — 30,3%. городини — 28,5%, картоплі — 25,8%, пшениці — 24,0%. Частка укр. тваринництва в СССР дещо менша: продукція молока — 23,6%, м’яса — 22,8%, яєць — 21,8%, вовни — лише 6,0%. Частина продукції С. г. УССР іде на експорт. У 1960-их pp. Україна експортувала до ін. респ. СССР та до Сх. Европи в сер. бл. 5% продукції свого С. г. й імпортувала бл. 2% свого споживання. Важливість укр. С. г. для СССР дещо зменшилася. Протягом останніх 15 р. СССР став значним нетто-імпортером зерна (2 — 4 млн т на рік з Америки й Канади) й м’яса (з Зах. Европи, Австралії, Нової Зеляндії), і цей стан має тенденцію залишитися на довший час.

Земля є основним засобом виробництва у С. г. Її ужиток у 1974 виглядав так: з усіх с.-г. угідь площею 42,8 млн га орні землі становили 34.2 млн га, сіножаті — 2,3 і пасовища — 5,0 млн га. З-поміж усіх с.-г. угідь земля в користуванні усіх с.-г. підприємств становила 42,2 млн га, держ. запас (разом з ліс. госп-вами) — 0,18 млн га, що вказує на те, що вільні землі на Україні практично вичерпані. Зростання засівної площі з 31,3 млн га у 1940 до 33,4 млн га в 1973 стало можливе лише в наслідок скорочення площі чистих парів — з 3,9 до 1,1 млн га. Деяке розширення зем. угідь відбувається шляхом меліорації неродючих земель: осушення боліт (з 1,0 до 1,6 млн га між 1963 і 1974), зрошування сухих земель, хоч ці заходи дуже дорого коштують. Чорнозем, що досі був гол. зем. ресурсом, вичерпує свої сили і потребує хем. угноєння навіть під зернові культури в Степу. На 1 га посівної площі в 1964 було внесено в ґрунт по 22 кг мінеральних поживних речовин, у 1972 — 92 кг. Ця кількість ще далі недостатня. Довготривала глибока оранка чорноземів призвела тепер до спорошення поверхні. Періодичні посухи призводять до видування верхнього шару землі (т. зв. «чорні бурі»). У півд. Степу посухи (зокрема весняні «суховії»), трапляються 5 — 6 разів на 10 pp., a в усій Україні — в сер. кожні 4 роки. (див. діяграму врожаїв зерна). Спроби перешкодити суховіям масовими лісонасадженнями в 1948 — 52 не вдалися. Натомість повільно розвивається в Степу будівництво каналів, хоча без дорогих дренажних систем зрошування це призводить до утворення солончаків.

Чималі втрати родючих земель виникають в наслідок розростання пром-сти (зокрема гірництва), будівництва гребель для гідростанцій, шляхів та розвитку міст. Тому що земля не продається й не купується, бо вся вона належить державі, цін на землю немає. Її просто відбирають від С. г. і передаються ін. споживачам. Не існує ще й досі зем. кадастру, що оцінював би порівняльну вартість землі. Якісна оцінка земель (бонітування) також ще є лише в експериментальному стані. Це все перешкоджає раціональному використанню земель, робить належну спеціялізацію їх використання неможливою.

Робоча сила в С. г. України обчислювалася у 1973 на 8 млн осіб, у тому ч. 5,13 млн працювали в колгоспах, 1,08 у радгоспах і 1,79 млн на присадибних ділянках; у висліді міґрації (особливо молоді) до міст і за межі УССР вона зменшувалася між 1959 і 1974 в сер. на 250 — 275 000 осіб за рік.

Тепер на 100 га с.-г. угідь припадає 18,7 працівника, один працівник обробляє 5,34 га землі (в ЗДА — 99,5 га). Продуктивність праці, хоч і зростає, але все ще з уваги на нестачу знарядь механізації, капіталовкладень та відносне аґрарне перенаселення на Правобережжі та на Зах. Україні занадто низька. В Степу й на Лівобережжі натомість відчувається деяка нестача робочої сили, особливо під час жнив. Сезоновість праці призводить до того, що в сер. на Україні колгоспник працює лише 203 дні (у 1970), в радгоспах — 275 днів. Сезоновість і безробіття поступово поборюються будівництвом міжколгоспних, колгоспно-радгоспних та радгоспно-пром. підприємств для переробки с.-г. сировини (консервування овочів, виробництво цегли і т. п.). Така аґрарна індустрія дозволена щойно з 1956, і розвиток її за останній час прискорюється, хоч їй бракує капіталу. Перев. більшість робочої сили в С.-г. і далі некваліфікована: 1974 у колгоспах нараховувалося лише 458 200 трактористів і комбайнерів та 199 700 шоферів; у радгоспах відповідно: 112 400 і 66 400 (1974 було 7 983 колгоспи, 1 674 радгоспи і 2 167 ін. держ. та кооп. с. г. підприємств).

Капітал. Основні виробничі фонди (будівлі, машини, устаткування, худоба, лісонасадження, шляхи, канали тощо) у С. г. України зростали дещо швидше, ніж в ін. галузях нар. госп-ва.

За відновною вартістю (в млн карб. на кін. року) вони становили:


1950

1965

1973

Колгоспи

Радгоспи

4 950

1 220

7 760

2 567

16 888

5 760

Всі капітальні вкладення в С. г. (в порівняльних цінах) зростали в сер. на рік так:


млн карб.

у % до всіх капіталовкладень в нар. госп-во

1946 — 50

1951 — 55

1956 — 60

1961 — 65

1966 — 70

1971 — 75

189

465

906

1 407

2 106

3 328

10

15

16

17

18

21

Відбувається, отже, деяке перенесення капіталовкладень з ін. галузів нар. госп-ва (гол. з будівництва) до С. г. За винятком бавовни в Сер. Азії та цитрусових на Закавказзі, капіталовкладення в С. г. України є найефективнішими порівняно з усім СССР. Проте, частка УССР у капіталовкладеннях в С. г. СССР становить лише 17,2% (за 1966 — 73), тобто Україні капіталу не додають.

Продуктивність (фондовіддача) капіталовкладень в С. г. була дещо вища, ніж у пром-сті, але з часом знижувалася (між 1961 — 63 і 1971 — 73 — на 42%). Отже, щоб підносити продуктивність С. г. було потрібно вкладати щораз більше й більше капіталу. Бл. третини нових капіталовкладень йшло на придбання тракторів та ін. с.-г. машин (хоч бл. 40% з цього ч. йшло на заміну зужитих машин новими). Сер. норма амортизації (8,5% на рік) була занизька.

Парк машин в С. г. УССР зростав так (у тис. на кін. року):


Трактори

Зернові комбайни

Вантажні авта

1940

1945

1950

1955

1960

1965

1970

1973

1974

94,6

54,1

98,4

136,4

182,4

257,0

317,2

349,2

359,6

33,4

15,4

31,9

50,7

64,8

56,9

81,2

79,7

81,9

54,9

8,9

65,9

102,3

141,1

198,9

244,2

264,0

271,6

Для порівняння: в ЗДА у 1969 на 100 га посівів припадало три трактори (без городніх); в УССР у 1960 — 0,5, в 1974 — один трактор. Зокрема бракує на Україні малих тракторів (усі трактори занадто важкі). Механізоване на 100% у 1973 у колгоспах і радгоспах було лише збирання зерна; цукрових буряків на 84,5%, картоплі — 87,5% (вантаження — 52,5%), городини — 9,3%, стогування сіна — 64.8%, доїння корів — 74,9%, роздача кормів худобі — 25,4%, очистка приміщень від гною — 60,7%. Решту роблено руками. Ще й досі є багато коней, зокрема у місц. транспорті.

Продуктивність С. г. України перевищила довоєнний рівень і почала помітно зростати щойно в кін. 50-их pp., як це видно з табл. та діяграми. Валовий урожай й врожайність з 1 га почали зростати з поширенням застосування хем. добрив, піднесенням механізації, збільшенням відгодівлі худоби і заміною

ярої пшениці, жита, вівса й проса урожайнішими озимою пшеницею і кукурудзою. (Офіц. статистика, наведена в табл., перебільшує дійсні показники врожаїв на яких 8 — 12%, бо не враховуються втрати врожаю під час транспортування й ін.; частка заготівель відповідно применшується). У табл. (стор. 2629) дані сер. за рік в усіх категоріях госп-в; 1 — урожайність в центнерах з 1 га; 2 — валовий збір у тис. т; 3 — держ. заготівлі у % від 2.

Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік) видно з табл.

1940 — 647

1946-50 — 471

1951-55 — 591

1956-60 — 577

1961-65 — 664

1966-70 — 681

1971 — 826

1972 — 678

1973 — 1 001

1974 — 941

1975 — 688



1940

1946-50

1951-55

1956-60

1961-65

1966-70

1971-74

Зерно

1.

2.

3.


12,4

26 420

34,5


8,3

16 908

47,7


11,6

23 328

39,2


15,2

23 936

29,0


17,5

29 348

37,5


21,4

33 362

33,3


25,7

41 568

33,6

Цукрові буряки

1.

2.

3.


159

13 052

97,1


115

8 776

94,1


176

16 884

98,9


210

28 221

95,1


199

34 130

94,3


267

46 731

91,7


279

47 549

88,3

Соняшник

1.

2.

3.


13,1

946

51,4


6,4

610

62,6


10,1

892

60,5


11,2

1 431

51,9


13,8

2 287

60,9


16,4

2 830

70,0


16,2

2 793

76,2

Картопля

1.

2.

3.


101

20 664

8,8


99

17 930

6,3


79

16 067

6,9


93

21 110

7,1


88

18 446

8,2


100

20 294

8,8


116

22 140

11,4

Городина

1.

2.

3.


113

5 486

24,2


65

2 853

20,3


80

3 241

30,3


94

4 432

34,0


105

4 994

45,3


119

5 585

55,0


130

6 581

60,3

Худоба і птиця на м’ясо (в живій вазі)

2.

3.


1 650

31,3


1 159

26,4


2 053

36,7


2 958

45,2


3 298

53,1


4 008

61,1


4 743

68,0

Молоко

1а*

2.

3.


1 473

7 114

14,1



5 868

18,2



8 014

29,7


2 056

13 506

39,7


1 720

14 525

 49,4


2 219

17 937

55,1


2 437

20 157

60,3

Яйця

1а**

2.***

3.



3 273

31,7



1 853

20,7



4 022

20,0



6 136

21,9


91

7 237

29,6


141

8 293

38,6


173

10 903

49,5

1а* — Сер. удій молока від однієї корови у колгоспах і радгоспах у літрах.

1а** — Середньорічна несучість курей у колгоспах та радгоспах у штуках.

2*** — Млн штук.

У 1975 знов був великий неврожай. Загалом зерна вистачає для людности й трохи на експорт, але для відгодівлі худоби, щоб підвищити споживання м’яса, його ще не вистачає (в ЗДА 65% продукції всього зерна з’їдає худоба). Забезпечення населення хлібом у роки меншої врожайности ускладнює брак відповідних сховищ на зерно в роки багатого збору. Зростанню споживання городини й картоплі стоїть на перешкоді нестача робітників для плекання цих інтенсивних культур, при одночасній слабій їх механізації і забезпеченню добривами, а крім того, незадовільне їх переховування в зимовий час. У неврожайні роки помітно збільшується забій худоби. Ця проблема, властива нині для всього С. г. СССР, примушує уряд реґулярно імпортувати частину кормів для худоби (кормове зерно) із ЗДА, Канади й ін. країн. Поліпшення рівня й структури споживання залежить тепер гол. від інтенсифікації С. г., збільшення капіталовкладень та хем. добрив.

Заготівлі. Відсоток продукції С. г. України, закуповуваної державою примусовим порядком для перепродажу харч. пром-сті та населенню міст, видно з наведеної табл. (решта від 100% залишається в диспозиції сіль. населення, колгоспів і радгоспів, включно з насінням та кормами для худоби). За винятком зерна й цукрового буряка, частка держ, заготівель останнім часом помітно зростає, не зважаючи на зростання продукції. Це зокрема вказує на зменшення значення присадибного госп-ва та «колгоспних ринків».

По смерті Сталіна заготівельні ціни кілька разів підвищувано (напр., на зерно разом підвищено майже у 8 разів). В наслідок цього, не зважаючи на зростання частки держ. заготівель у продукції, держ.-монополістична експлуатація С. г. помітно зменшилася, а з 1970-их pp. тваринництво держава почасти навіть субсидіює. Це позначилося на зростанні продуктивности С. г. й на зростанні доходів селян. Значний тягар податку з обороту перенесено з С. г. на товари нар. споживання. У 1960-их pp. в усьому СССР с.-г. заготівлі давали лише 10 — 12% всієї суми цього податку. На Україні, мабуть, більше, бо заготівельні ціни в УССР нижчі, ніж в РСФСР. Так, у гол. обл. 1967 заготівельні ціни в колгоспах і госпрозрахункових радгоспах (у карб. за т) були такі:


УССР

РСФСР

Пшениця й жито

Рогата худоба на м’ясо

Свині

Молоко

76

810

950

155

130

910

1 040

166

Оплата праці й кошти виробництва в С. г. УССР були на яких 12% нижчі, ніж в РСФСР. Тому що норми заготівель і перепродажні ціни для харч. пром-сти в УССР і РСФСР були приблизно рівні, до держ. бюджету СССР з України відходила не лише абсолютна, а й диференціяльна рента. З другого боку, тому що держ. капіталовкладення на одиницю с.-г. продукції були менші, ніж в РСФСР, ця рента Україні не поверталася. Проте, останнім часом вона вже не є така велика, як була перед 1960-ими pp.

Див. ще Зернове господарство, Колгосп, Радгосп, Тваринництво.

Література: Центр. Статистичне Управління при Раді Мін. УРСР. Сіль. госп-во УРСР, статистичний зб. К. 1970; АН УРСР. Укр. Сіль.-госп. Енциклопедія, 3 тт. К. 1970 — 72; ЦСУ при Совете Министров СССР. Сельское хозяйство СССР, статистический сборник. М. 1971; Решения партии и правительства по сельскому хозяйству (1965 — 1971). М. 1974; ЦСУ при РМ УРСР. Нар. госп-во УРСР, статистичний щорічник. К. 1974; Держплян при РМ УРСР, ЦСУ при РМ УРСР. Сіль. госп-во УРСР за десять років (1965 — 1975), статистичний зб. К. 1975.

В. Голубничий, І. Стебельський, І. Коропецький


«Сільський Господар», крайове госп. т-во «С. Г.» у Львові, найважливіше укр. хліборобське т-во в Галичині, засноване з назвою «С. Г.» 1899 в м-ку Олеську (Золочівського пов.) заходами свящ. Томи (він і гол. т-ва до 1908) і Юліяна Дуткевичів з метою покращення добробуту селян шляхом піднесення сіль. госп-ва і захисту сел. інтересів. Діяльність т-ва була спершу обмежена Золочівським пов., 1903 осідок його перенесено до Львова і 1904 реорганізовано на двоступневе т-во п. н. Крайове Госп. Т-во «С. Г.» у Львові з правом закладати філії в Галичині. Діяльність «С. Г.» була далі незначна, і на поч. 1909 т-во мало лише 5 філій і 700 чл. Інтенсивний розвиток «С. Г.» почався з 1909, коли під час Першої Хліборобської виставки в Стрию (її організувало т-во «Просвіта») на заг. зборах «С. Г.», які тоді відбулися, змінено його статут, поширено рамки діяльности (захист станових інтересів укр. хліборобів), проведено нову реорг-цію (3 орг. ступені: централя, філії по пов. і гуртки по с.) і очолив його (1909 — 17) визначний діяч Є. Олесницький (найближчі його співр. — о. С. Онишкевич і Г. Величко). Реорганізоване т-во поширило діяльність на весь край і перебрало на себе майже всю працю, яку доти вели в ділянці сіль. госп-ва «Просвіта» й кооперація. 1910 «С. Г.» мав 85 філій, 317 гуртків і 12 500 чл.; ч. на 1913: 88, 1 325, 32 300. Ділянки праці «С. Г.»: правне заступництво сел. інтересів перед держ. і крайовою владою та самоврядуванням; влаштування курсів і доповідів, що ширили с.-г знання; заснування дослідних полів, шкіл овочевих дерев, зразкових садів, пасік, стаєнь і курників, вівчарень; ширення найновіших с.-г. машин і знарядь, спільне користування машинами і реманентом тощо, землевпорядкування сіл, орг-ція садівничо-городничої школи в Скнилові під Львовом; вид. діяльність (двотижневик «Госп. Часопись» з 1910, 27 брошур у серії «Бібліотека С. Г.» тощо). Для справ постачання і збуту с.-г. продуктів «С. Г.» заснував 1911 Синдикат «С. Г.» і Крайовий союз для хову і плекання худоби, які з своїх надвишок давали гроші на потреби т-ва (воно мало також субвенції Гал. Крайового Виділу). Бл. ста діячів «С. Г.» працювали безкоштовно, усіх службовців було 15 (у тому ч. 4 аґрономи).

Перша світова війна припинила на деякий час працю «С. Г.»; з 1915 він почав відбудовувати знищені війною госп-ва; цю працю полегшувало визнання від австр. влади «С. Г.» як гол. корпорації укр. хліборобів і призначення їй відповідних фондів. По смерті Олесницького гол. «С. Г.» були о. Т. Войнаровський-Столобут (1919 — 24) і Михайло Луцький (до 1927). З кін. 1918 до травня 1919 «С. Г.» діяв у тій частині Галичини, яка була під владою ЗУНР (ЗО УНР); пізніше, до 1920, поль. влада не дозволяла на його діяльність.

По 1920 діяльність «С. Г.» була деякий час незначна: праця централі цілком занепала, кількість філій зменшилася (1924 ледве 10), орган «С. Г.» з зміненою назвою (з 1921) «Госп.-Кооп. Часопис» перейшов 1922 до РСУК, з яким «С. Г.» почав близько співпрацювати. Фактичне відновлення праці «С. Г.» відбулося 1927, на що вплинули чимало аґрономи (їхня кількість у Галичині порівняно з 1914 значно збільшилася), об’єднані з 1927 у Спілці Укр. Аґрономів, та допомога укр. кооперації, яка перебрала фінансування праці «С. Г.». У сер. 1929 змінено статут т-ва: керівництво його відтоді складалося з Гол. Ради і Президії, які давали гол. напрями праці і контролювали працю дирекції, що вела всю практичну роботу. Гол. Ради були: Ю. Павликовський (1927 — 29), о. Т. Войнаровський-Столобут (1929 — 36) і Мирон Луцький (1936 — 39); гол. дирекції з 1925 був Є. Храпливий (визначний ідеолог і практик суспільної аґрономії в Галичині), чл.: М. Холєвчук, І. Лапчук, І. Лисий, Б. Гнатєвич і А. Романенко. При т-ві створено фахові секції: аґротехн., садівничо-городничу, зоотехн., годівлі свиней, овець, птиці, пасічничу, рибальську, шовківничу та ін. Основним завданням «С. Г.» був як теоретичний, так і практичний вишкіл сел. мас. Таке завдання мав насамперед організований 1932 Хліборобський вишкіл молоді під керівництвом Є. Храпливого (ін. діячі: Є. Томашівський, Г. Еліяшевський, В. Дмитренко, А. Романенко, Р. Голод й ін.), що заміняв укр. с.-г. школи, яких було мало. 1938 він об’єднував у 1 180 гуртках (у 550 с.) 13 080 хлопців і 4 840 дівчат; вони навчалися З роки теорії і практики сіль. госп-ва під опікою інструкторів (вишколених на спеціяльних курсах), при чому практику відбували на батьківських полях чи в стайнях. Секція Сіль. господинь (1936 — 39) готувала при допомозі своїх інструкторок фахові сили, які в сотнях сіл вели курси хатнього госп-ва, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо; гол. О. Кисілевська, заступниця гол. Павликовська, організаторки: Х. Кононенко, І. Домбчевська. Т-во «С. Г.» видавало ж.: двотижневик «Сіль. Господар» (з 1926) і місячники: Укр. Пасічник» (з 1928; ред. М. Боровський), «Практичне Садівництво» (з 1933; ред. М. Боровський), «Хліборобська Молодь» (з 1934; ред. А. Романенко), «Сад і Город» (1939); у 1920 — 30-их pp. появилося бл. 120 популярних книжечок з усіх ділянок сіль. госп-ва (за весь час існування бл. 180), з 1928 щороку виходив «Календар С. Г.», почала виходити «Сіль.-Госп. Енциклопедія» (за ред. Є. Храпливого), видавалося сотні летючок, афіш, картинок, інколи стінні газ. «С. Г.» провадив 8 зразкових госп-в, с.-г. школу в Коршові, вищі с.-г. курси в Янчині (для вишколу інструкторів різних секцій і помічників аґрономів). Ще більше, ніж до 1918, «С. Г.» боронив права укр. селян у важких умовах поль. окупації. Розвиток «С. Г.» видно з таблиці:

Роки

Філії

Гуртки

Члени

Фаховий персонал

1910

85

317

12 500

4

1918

88

1 815

83 400

9

1927

52

112

18 400

15

1932

73

1 928

45 400

25

1939

60

2 040

160 000

167

1944

66

2 040

250 000

250

Поширенню «С. Г.» на Волині перешкоджала поль. влада. Проте деякий час успішно діяла філія «С. Г.» у Луцькому (з 1928; гол. В. Островський, потім Р. Клос; аґроном М. Нищий; 1937 ліквідована владою), філія в Крем’янці, заснована заходами Б. Козубського, могла діяти лише недовгий час (1932 — 33).

Весь час «С. Г.» тісно співпрацював з РСУК, спільно влаштовувано низку курсів і вишколів, чимало діячів одночасно працювало в обох установах; основу фінансування праці «С. Г.» давала кооперація.

1939 сов. влада ліквідувала «С. Г.». За ін. умов продовжувала його працю на території Ген. Губернії філія «С. Г.» в Ярославі, яка перебрала на себе обов’язки централі (дир. Л. Бачинський, М. Каплистий), але фактично обслуговувала лише селян на Засянні. Було видано 17 чч. місячника «С. Г.» та бл. 10 книжечок і календар «С. Г.». У Кракові працювало ще Обл. Т-во «С. Г.» (1940 — 41), пов’язане з УЦК (мало 130 гуртків на Лемківщині й Посянні).

Коли Галичину окупували німці, «С. Г.» відновив свою діяльність у Львові (гол. т-ва Є. Храпливий, дир. Ярослав Зайшлий). У нових умовах «С. Г.» діяв у тісному пов’язанні з Львівською Хліборобською Палатою (її дир. був також Є. Храпливий) як фаховий союз хліборобів (під нім. контролем). Попередню триступневу орг-цію т-ва треба було замінити (згідно з адміністративно-територіяльним поділом Ген. Губернії) на чотириступневу: централя, округові т-ва, пов. філії, гуртки. Продовжувано видавати ж. «С. Г.» (ред. І. Драбатий), «Укр. Пасічник» (ред. І. Яцура) та календарі і невелике ч. книжечок (їх видавцем було нім. Хліборобське в-во). Нова сов. окупація Галичини 1944 поклала кінець праці «С. Г.».

«С. Г.» спричинився не лише до екон. піднесення сел. мас, але й до підвищення їх нац. свідомости. Серед діячів «С. Г.», крім названих, треба згадати: О. Дучимінську, П. Зеленого, М. Хроновята, М. Творидла, В. Вакуловського та ін.

Література: Крайове Господарське Товариство Сільський Господар у Львові. Нью-Йорк 1970.

П. Зелений і Р. М.


«Сільський Господар», двотижневик с.-г. кооперації та практики сіль. госп-ва, виходив у Києві від 1. 7. 1918 до кін. 1919 як вид. Центр. Укр. Сіль.-Госп. Кооп. Союзу (Централ).


«Сільський Господар», двотижневик, орган централі союзу с.-г. кооперації України «Сіль. Господар», виходив у Харкові 1922 — 26 і в 1927 — 28 п. н. «Коопероване Село», що разом з ж. «Радянський Кредит» дало базу для двотижневика «Кооперована Громада» (1928 — 30).


«Сільський Господар», центр. об’єднання с.-г. кооперації в УССР, що постало на поч. НЕП-у 1922 (центр у Харкові), замість кол. «Централу». 1928 об’єднував 22 116 кооператив 1 ступеня з 2 947 000 чл., мав річний оборот понад 169 млн карб. а кооперативи, що до нього належали — понад 448 млн карб. Між союзними об’єднаннями «С. Г.» було (1927) — 24 с.-г. універсальних, 46 спеціяльних і 18 кредитових. Органи «С. Г.» — двотижневики «Сіль. Господар» (1922 — 26), «Коопероване Село» (1927 — 28), «Кооперована Громада» (1928 — 30). «С. Г.» ліквідований під час колективізації на поч. 1930-их pp.


«Сільський Господар», популярний хліборобський ж., орган т-ва «Сільський Господар». Виходив у Львові 1926 — 39 як двотижневик (наклад бл. 10 000). Ред. «С. Г.» були (за чергою) Є. Храпливий, П. Дубрівний, М. Боровський, П. Зелений; в Ярославі з сер. 1940 до кін. 1941 як місячник за ред. Л. Бачинського (накладом Укр. В-ва у Кракові); у Львові 1942 — 44 як тижневик (накладом Хліборобського Т-ва) за ред. І. Драбатого (наклад 52 000).


«Сільський Світ», ілюстрований популярний с.-г. місячник, виходив 1923 — 32: у Перемишлі (видавець і ред. С. Дмоховський), у Львові (з 1924) і у Луцькому (з 1928) за ред. Є. Архипенка.


Сільський суд, в Гетьмансько-коз. державі суд на території села, який розглядав дрібні кримінальні і цивільні справи меш. даного села. С. с. поділялись на суди для козаків і суди для селян. Скарги на рішення С. с. розглядалися щодо козаків у сотенному суді, щодо селян — у ратушному ґродському суді.


«Сільський Театр», журн., див. Масовий Театр.


«Сільські Вісті», щоденник ЦК КПУ, призначений для села, виходить під теперішньою назвою у Києві від квітня 1965, накладом 390 000 (1968). Заснований 1949 як «Колгоспне Село», замість газет «Колгоспник України» (1939 — 41, 1944 — 49), «Радянський Селянин» (1945 — 49) і «Тваринництво України» (1939 — 41, 1946 — 49). Тоді ж, з сер. 1960-их pp., на Україні масово поширена рос. центр. газ. «Сельская Жизнь», що появляється у Москві (заснована 1918) і одночасно в Києві, Харкові, Симферополі та Львові (разом 1970 наклад майже 1 млн); т. ч. укр. селяни отримують значно більше примірників рос., ніж укр. газети.


Сільсько-господарська освіта, система підготовки фахівців і кваліфікованих працівників для сіль. госп-ва, звич. у навчальних закладах (нижчих, сер., вищих). Упродовж віків знання людини вирощувати с.-г. культури і розводити свійських тварин було сукупністю навичок, базованих на спостереженнях і практичному досвіді, передаваних з покоління в покоління. Початки С.-г. о. як спеціяльної галузі освіти були покладені в Зах. Европі у першій пол., в Росії — з кін. 18 в., на Україні у першій пол. 19 в.

На Центр. і Сх. Землях до 1917 за одну з перших с.-г. шкіл можна вважати курси для садоводів і городників в Никитському Ботан. Саду б. Ялти (1823) та пасічничу школу, що її 1828 заснував у своєму маєтку в Митченках (Чернігівщина) П. Прокопович; 1844 постала сер. школа хліборобства та садівництва в Умані. Краще почала розвиватися С.-г. о. з кін. 19 в., але назагал вона була, зокрема як на хліборобську країну, відстала. 1914 в Рос. Імперії було 15 с.-г. високих шкіл. У тому часі на Україні діяли лише Харківський Ветер. Ін-т, аґрономічний фак. при Київ. Політехн. Ін-ті і катедри хліборобства в Київ. та Новоросійському ун-тах; щойно з 1915 почав діяти у Харкові Ін-т Сіль. Госп-ва та Лісоводства, евакуйований туди під час війни з Ново-Олександрії (Пулав) у Люблінській губ. Сер. с.-г. шкіл було 5, серед них Уманська школа хліборобства та садівництва (з 1844), Харківська (у Деркачах з 1855; при ній діяли підготовні курси для вчителів нижчих с.-г. шкіл), Херсонська (з 1874). Термін навчання 6 pp.

У 9 Укр. губ. нараховувалося 67 нижчих с.-г. шкіл. Вони поділялися на заг. (1 та 2 ступеня) та фахові (садівництва городництва, скотарства, виноробства, бджільниства й ін.). Термін навчання у заг. — від 3. pp. і більше, у спеціяльних — від 1 до 3 pp. Для вступу треба було закінчити: для 1 ступеня двоклясову сіль. школу, для 2 ступеня — однорічну початкову школу, для деяких вистачало вміння читати. Поодинокі сер. і нижчі с.-г. школи мали великі зразкові госп-ва, у яких учні відбували практику. С.-г. школи були підпорядковані Мін-ву Зем. Справ. Кожний тип школи давав закінчену освіту з відповідним свідоцтвом.

Позашкільна С.-г. о. виявлялася гол. в орг-ції виставок (1908 — 24 заг. і 52 спеціяльні) та курсів і лекцій на с.-г. теми, що їх влаштовували перев. земства та с.-г. т-ва (докладніше див. Аґрономія суспільна й держ.).

За укр. влади постало кілька нових с.-г. шкіл, а при Кам’янець-Подільському Ун-ті діяв с.-г. фак.

За сов. влади реорганізовано все шкільництво в УССР, у тому ч. 1 с.-г., за системою Г. Гринька і створено такі типи с.-г. шкіл: ін-ти з 4-річним терміном навчання, з завданням випускати фахівців ширшого профіля, технікуми з 3-річним курсом навчання, що випускали вузьких фахівців (аґронома-рільника, інж.-меліоратора, зоотехніка тощо); нижчі с.-г. школи — аґропрофшколи з дворічним курсом, з завданням випускати кваліфікованого с.-г. робітника. Ч. вищих і сер. с.-г. шкіл збільшено за рахунок підвищення кваліфікації існуючих раніше с.-г. шкіл, що й спричинило зниження їх рівня. З 1928 розчленовано існуючі вже спеціяльні школи на ще вужчі спеціяльні, їх відокремлено від наркоматів, що разом з переслідуванням старіших досвідчених педагогів і висуненням малокваліфікованих нових призвело до дальшого зниження С.-г. о. У сер. 1930-их pp. відбулася уніфікація С.-г. о. УССР з усім СССР, підвищено її рівень і збільшено кількість шкіл.

За не цілком точною статистикою кількість с.-г. ін-тів зросла з 7 у 1928 до 20 у 1938; відповідні числа для с.-г. технікумів: 20 і 123 (числа для УССР у межах 1938).

Після занепаду в 1941 — 45 С.-г. о. відновлено і згодом поширено та змінено її профіль (уніфікований у всьому СССР). Розвиток високої і сер. С.-г. о. такий (а — кількість, б — ч. студентів у них у тис):

Учбові заклади

Рік

Вищі

Сер. спеціяльні

а

б

а

б

1960 — 61

1965 — 66

1970 — 71

1974 — 75

18

17

17

17

45,6

67,6

65,6

69,4

148

126

126

113

123,8

112,4

110,4

107,2

За 1960 — 61 — 1971 — 72 зросла кількість випускників високих с.-г. шкіл з 6 100 до 10 800, сер. — з 18 900 до 30 800. Одночасно збільшилася кількість фахівців, зайнятих у сіль. госп-ві: з сер. кваліфікацією з 105 600 у 1964 до 196 500 у 1973, з вищою — з 32 000 до 73 100.

Тепер в УССР діють такі високі с.-г. школи: Укр. С.-Г. Академія в Києві, с.-г. ін-ти: Білоцерківський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Житомирський, Кам’янець-Подільський, Кримський, Львівський, Одеський, Полтавський, Уманський, Харківський (див.), Херсонський; зооветер. ін-ти: Львівський, Харківський (див.); ін-ти механізації й електрифікації сіль. госп-ва: Київ., Харківський; на Кубані діє с.-г. ін-т у Краснодарі. Бл. пол. студентів навчається без відриву від виробництва — на вечірніх і заочних відділах. Термін навчання від 4½ до 5 pp. (для заочників — 6). С.-г. вузи ведуть також н.-д. роботу та публікують праці. Укр. С.-Г. Академія і Харківський С. Г. Ін-т мають право приймати для захисту докторські дисертації. Випускники с.-г. вузів здобувають кваліфікацію вченого аґронома, ветер. лікаря, інженера.

Фахівців сіль. госп-ва сер. кваліфікації готують с.-г. технікуми 1 радгоспи-технікуми, зооветер. і гідромеліоративні технікуми та ін. До них приймають осіб, що закінчили 8 — 10 кляс сер. школи, термін навчання — 2 — 4 pp. Більшість учнів навчається на вечірніх заочних курсах.

Кадри масових професій (механізатори, трактористи-машиністи, електромонтери, бриґадири, городники, ветер. санітари й ін. готують у системі проф.-техн. освіти (з них вийшло в УССР 1971 58 000 осіб з закінченою нижчою С.-г. о.), однорічні с.-г. школи, аґротехн. курси у колгоспах і радгоспах, спеціяльні бриґади сер. заг.-осв. шкіл. Фахівці і керівні робітники в сіль. госп-ві підвищують кваліфікацію на спеціяльних фак. с.-г. вузів і курсах при них.

Зах. Укр.-Землі. С.-г. о. на укр. землях, які входили до складу Австро-Угорщини, була слабо розвинена. Єдиною високою школою була Академія Рільнича в Дублянах б. Львова (1919 перетворена на фак. Львівської Політехніки) з поль. викладовою мовою. Сер. рільнича школа в Кіцмані на Буковині (дир. Є. Жуковський) була довгий час єдиною сер. с.-г. школою з укр. мовою навчання. Серед нечисленних нижчих шкіл треба згадати садівничо-городничу школу в Заліщиках та школи, що їх організували укр. т-ва: «Просвіта» в Миловані (Товмацького пов.) і в Угерцях Винявських (Рудківського пов.), «Маслосоюз» — молочарську школу в Стрию; у цих школах ведено кількамісячні курси.

У 1920 — 30-их pp. стан С.-г. о. на укр. землях під Польщею був низький. На 1939 існувало: 1 висока, 2 ліцеї, 1 сер., 27 нижчих с.-г. шкіл: у тому ч. ледве 4 з укр. мовою навчання (серед них Держ. с.-г. ліцей у Черниці к. Стрия, заснований 1934). Добре розвивалася позашкільна С.-г. о. завдяки діяльності тва «Сіль. Господар», зокрема організованому ним хліборобському вишколові молоді.

На Буковині під рум. окупацією С.-г. о. занепала і зазнала цілковитої румунізації. Натомість вона (особливо нижча і короткотривалі с.-г. курси) розвинулася, хоч недостатньо, на Закарпатті; у Сваляві була приватна трирічна сер. типу пасічнича школа Л. Гуменюка.

Аґрономічний і ліс. відділи мали Укр. Госп. Академія і Укр. Техн.-Госп. Ін-т у Подєбрадах, випускники яких здебільша працювали за фахом на Зах. Укр. Землях.

Буйно розвивалася С.-г. о. в Ген. Губернії: Аґрономічний Ін-т у Дублянах (з нім., укр. і поль. мовами викладання), 10 сер., 14 нижчих і бл. 200 т. зв. званевих шкіл (у них мали пройти с. г. курс всі сел. діти по закінченні нар. шкіл).

Література: Сірополко С. Історія освіти на Україні. Л. 1937; Иванович К. Сельскохозяйственное образование в СССР. М. 1958; Шульга І. Виробниче навчання з сіль.-госп. профілем. К. 1962; Боровський М. Нарис історії сіль.-госп. шкільництва на Зах.-укр. землях 1900 — 1944. Вінніпеґ 1974.

о. Архімович і Р. М.


Сільсько-господарська преса, періодичні вид., присвячені теоретичним і практичним питанням сіль. госп-ва. До часу, коли на укр. землях виникла С.-г. п. (також і зґодом), на Україні були поширені с.-г. газ. і журн., які виходили за її межами. Чимало уваги с.-г. питанням присвячувала також заг. інфомарційна преса як укр., так і чужомовна.

На Центр. і Сх. Землях до 1919 були розповсюджені журн., що їх видавали рос. с.-г. т-ва: «Труды Вольного Экономического Общества» (1765 — 1915) і ж. моск. т-ва сіль. госп-ва (перев. місячник), що появлявся 1821 — 76 під різними назвами, серед ін. «Земледельческий Журнал» (з 1821), «Журнал сельского хозяйства и овцеводства» (1841 — 59), «Русское Сельское Хозяйство» (1869 — 76); перев. тижневик «Земледельческая Газета» (1834 — 1917), вид. мін-ва хліборобства і держ. майна; місячник «Сельское Хозяйство и Лесоводство» (1865 — 1918; назви мінялися), що його видавало мін-во держ. майна й багато ін.

На Україні перші с.-г. ж. видавали С.-г. т-ва: «Записки Императорского Общества Сельского Хозяйства Южной России», що виходили в Одесі у 1832 — 1915, перев. як місячник (див. також Т-во сіль. госп-ва Півд. Росії). Згодом свої ж. видавали т-ва сіль. госп-ва і с.-г. пром-сти — Київ.: «Труды» (1882 — 84), пізніше тижневик «Земледелие» (1884 — 1904); Харківське — двотижневик «Хлібороб», популярний ж. для селян (укр. і рос. мовами; 1907 — 18) та ін. С.-г. п. укр. мовою появилася щойно на поч. 1910-их pp. і була дужз нечисленна: єдиними с.-г. ж. були двотижневик «Рілля» (1911 — 14 і 1917 — 18) та «Укр. Бджільництво» (1906 — 10) і «Укр. Пасічництво» (1917 — 18) обидва за ред. Є. Архипенка — всі в Києві.

Чимало місця с.-г. справам присвячувала періодична преса заг. характеру, що виходила на Україні, зокрема «Губернские Ведомости», що видавалися з 1837, і в своїй неофіц. частині друкували серед ін. відомості з сіль. і домашнього госп-ва. По скасуванні заборони українського друку 1905 майже вся укр. преса приділяла увагу проблемам сіль. госп-ва, зокрема та, яка була призначена для села, як «Світова Зірниця» (з 1906), «Село» (1909 — 11) і кооп. ж. — двотижневик «Наша Кооперація» (1913 — 14) та (у деякій мірі) «Слово» (1907 — 09). Так само було у 1917 — 20, з тим, що чимало уваги сіль. госп-ву присвячувала кооп. преса, зокрема двотижневик «Сільський Господар» (1918 — 19).

В УССР 1920 — 41. Кількість періодичних вид. з ділянки сіль. госп-ва значно збільшилася у 1920 — 30 pp., зокрема з 1922. За 1921 — 40 в УССР виходило бл. 360 назв цих вид., у тому ч. бл. 90 журн.; 1920 їх було ледве 9 (жадного ж.), 1925 — 44 (у тому ч. 12 ж.), 1930 — 74 (25), 1935 — 25 (8), 1940 — 33 (6). Найбільше зростання С.-г. п. припадає на час НЕП-у, воно зменшилося під час колективізації, щоб дещо збільшитися в кін. 1930-их pp. С.-г. п. 1920 — 30-их pp. (зокрема 1923 — 32) характеризує попри велику кількість — короткотривалість окремих вид., вони рідко виходили, часто міняли назви, їхній наклад був здебільша незадовільний; мова, за малими винятками, укр. Чимало С.-г. п. являло собою бюлетені, вісники, звіти. Наук. і наук.-практичне значення мали вид. с.-г. ін-тів і технікумів, н.-д. ін-тів та дослідних станцій; пересічний час цих вид. — 2, 3 роки, поява — 3,1 рази на рік. Кращі умови мали вид. Наркомзему (або ним Фінансовані) — вид. н.-д. станцій і С.-Г. Наук. Комітету України. Триваліші і важливіші з них (крім журн.): «Матеріяли дослідження ґрунтів України» (1917 — 31; 13 тт.), «Праці Поліської с.-г. дослідної станції». (1928 — 36; 61 випуск), «Труди Укр. н.-д. Ін-ту Зернового Госп-ва» (з 1935), «Труди Укр. н.-д. Ін-ту Садівництва» (за 1931 — 41 — 30 випусків), «Труди Наук. Ін-ту Свиноводства» (1930 — 40 — 30 випусків); рос. мовою «Труды....» Полтавської (за 1920 — 30-ті pp. — 73 випуски), Сумської (1920 — 31 — 30 випусків) та Миронівської (1924 — 31) с.-г. станцій.

Ж., перев. місячники, мали різний характер: наук., наук.-виробничий, популярний; чимало з них були спеціяльного напряму. Важливіші: наук. «Аґроном» (вид. С.-Г. Наук. Комітету України, 1923 — 26; 20 випусків) і місячники «Вісник С.-Г. Науки» (1922 — 29), «Аґротехніка» (1922 — 32) і «Бюлетень Харківської Крайової с.-г. станції» (1925 — 29); т. зв. гром.-проф. і наук. місячники: «Укр. Аґроном» і «Укр. Землевпорядник» (обидва у Харкові 1925 — 29) і замість них «Спеціяліст сіль. госп-ва України» (1930 — 32). Механізації сіль. госп-ва присвячені серед ін. популярні ж.: «Машина на селі» (у Харкові, 1930 — 34) і масовий місячник «За механізацію сіль. госп-ва» (у Києві, 1935 — 37). Популярними заг. с.-г. ж. були: двотижневик «Полтавський селянин» (1925 — 29), місячник «Зернове госп-во» (у Києві, 1936 — 40) та ін. Техн. культурам були присвячені популярні місячники: «Колективні лани бурякосіяння» (у Харкові, 1930 — 34; назви мінялися) і «Буряківництво» (у Києві, 1936 — 38), «За радянську бавовну» (у Херсоні, 1931 — 33), «За техн. культуру» (у Харкові, 1931 — 33) і «Техн. культура» (1938 — 40); садівництву — наук. практичний місячник «Вісник садівництва, виноградництва та городництва» (1925 — 30, назви мінялися) і наук.-виробничий місячник «Сад та город» (у Києві, 1937 — 49); тваринництву — місячники: наук.-виробничий «Соціялістичне тваринництво» (1934 — 49, назви мінялися), «Птахівництво України» (1930 — 34), «Колгоспне бджільництво» (1925 — 41, у Харкові, назви мінялися); мисливству і рибальству — місячник «Укр. мисливець і рибалка» (у Харкові, 1925 — 32).

С.-г. п. на Зах. Укр. Землях до 1944. До появи укр. С.-г. п. у Галичині була поширена нім. і поль. фахова С.-г. п.; с.-г. проблеми весь час заторкувала укр. заг. інформаційна преса (зокрема «Зоря Галицька» і «Наука», а згодом. ін.), ще більше орган т-ва «Просвіти» — «Письмо з Просвіти», а у 20 в. кооп. преса, особливо «Економіст». Фахову С.-г. п. розпочали двотижневик «Господар», редаґований С. Шеховичем у Львові (1869 — 72) і «Господар и промышленник» (1879 — 87) у Станиславові й у Львові, що його видавав А. Ничай; перший у цілості, другий частково присвячував увагу сіль. госп-ву. Тричі на місяць у Львові виходив «Провідник рільничих кружків — рільнича часопись» (1886 — 1914), вид. гол. заряду гуртків рільничих, додаток до «Przewodnika Kółek Rolniczych» і двомовний (поль.-укр.) місячник Патронату Хліборобських Спілок «Часопис для спілок рільничих» (1904 — 14; 1915 — 21 — окреме укр. вид.). У Перемишлі о. І. Негребецький і Т. Кормош видавали хліборобський місячник «Господар» (1898 — 1913), а у Львові В. Король «Газету Господарську» (1901 — 02), які частково займалися і с.-г. проблемами. З 1910 найпоширенішим сг. ж. був двотижневик «Господарський Часопис» (1910 — 18), орган т-ва «Сіль. Господар». На Буковині інформації з галузі сіль. госп-ва подавали серед ін. «Сельський Господарь» (1878 — 79), «Вісник Союза Руских хліборобських спілок на Буковині» (додаток до «Руської Ради» 1903 — 08), його продовження «Народне Богатство» (1908 — 11) і зокрема періодичне вид. «Добри Рады» (1889 — 1914).

Після 1918 С.-г. п. в Галичині завмерла (відновлену 1920 «Господарську Часопись» перейменовано 1921 на «Госп.-Кооп. Часопис», яка лише побічно займалася с.-г. питаннями); її відновлено разом з розгортанням праці т-ва «Сіль. Господар», органом якого був почитний двотижневик «Сіль. Господар» (1926 — 44). Він також видавав і більш спеціяльні журн.-місячники: «Укр. Пасічник» (1928 — 39 і 1941 — 44), «Практичне Садівництво» (1933 — 38; ред. обох ж. М. Боровський), «Хліборобська Молодь» (1934 — 39; орган хліборобського вишколу молоді), «Сад і Город» (1939). Наук. характер мав квартальник «Укр. Аґрономічний Вісник» (1934 — 38). Поза ж., що їх видавав «Сіль. Господар», за ред. Є. Архипенка виходив «Сільський Світ» (1923 — 32 у Перемишлі, Львові й Луцькому. На Закарпатті виходили місячники «Господар» (1923 — 25; ред. М. Творидло), «Подкарпатське Пчолярство» (1923 — 26) й ін.

Сучасна С.-г. п. в УССР убога кількісно, що видно з табл. (ч. на 1973; у дужках для порівняння ч. РСФСР).


Кількість




видань

чисел на рік

Річний наклад (у тис.)

Сер. разовий наклад числа (у тис.)

Всі періодичні вид.

у тому ч. журн.

52 (315)

6 (79)

231 (2 065)

68 (872)

2 275 (48 258)

222 (2 664)

9,8 (23,4)

33,6 (30,1)

С.-г. ж. в УССР це місячники, які виходять у Києві — всі укр. мовою. Серед них є один наук. «Вісник С.-Г. Науки», орган Мін-ва Сіль. Госп-ва УССР (до 1962 — Укр. Академії С.-Г. Наук), наклад 5 100 (1973); популярний «Хлібороб України», наклад 55 800 (мало фактичних інформацій з сіль. госп-ва; перев. сов. пропаґанда) та спеціяльні: «Тваринництво України» (наклад 62 400), «Механізація сіль. госп-ва» (з 1950, орган об’єднання Ради Мін. УССР, наклад 27 800; для порівняння — ж. «Сельский механизатор» у Москві має наклад понад 0,7 млн) і «Сільське Будівництво» (27 800). Серед ін. періодичних вид. переважають вид. с.-г. ін-тів та н.-д. ін-тів (серійні праці, тематичні зб., наук.-техн. бюлетені); їх періодичність незначна (пересічно 3,7 разів на рік), сер. наклад числа — 1 244.

Хоч кількість С.-г. п. та її наклад за останні десятиліття зросли (1950 всіх періодичних вид. з сіль. госп-ва було 24 з річним накладом 700 000), вона мало задовольняє потреби селян України. Найкраще про це свідчить (крім уже поданих чисел) таке порівняння: в УССР одне періодичне вид. з сіль. госп-ва є на 137 000 осіб, що працюють у сіль. госп-ві (1 журн. на 1 280 000), в РСФСР — на 39 000 (155 000), а на одну особу працюючу в сіль. госп-ві припадає річно в УССР 0,24 числа такого вид., в РСФСР — 0,52. І тому, що Україна більше хліборобська країна ніж Росія, вона примушена задовольняти потреби свого сіль. госп-ва рос. С.-г. п., тим більше, що ці вид. привабливіші, краще ілюстровані та їх можна легше купити.

Р. М.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.