[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3145-3159.]

Попередня     Головна     Наступна

ТЕАТР

Хронологічна таблиця

Пояснення скорочень

аматорський — аматор.; балетмайстер — балетм.: «Березіль» — «Б.»; братський — брат.; декорація, декоратор — декор.; дириґент — дириґ.; дитячий — дит.; Дніпропетровський — Дніпропетр:; Донецький — Дон.; драматичний — драм.; керівник — кер.; композитор — комп.; ляльковий — ляльк.; Львівський — Львів.; невідомий — невід.; Одеський — Одес; оперовий — опер.; побутовий — побут.; повість — пов.; Полтавський — Полт.; прем’єра — прем.; присвячений — присв.; радянський — рад.; режисер — реж.; «Руська Бесіда» — «РБ.»; Театр — Т.; театральний — театр.; трагедо-комедія — траг.-ком.; харківський — Харк.; шкільний — шк.

* Зіркою позначено установи, особи, події тощо, яким присвячено окремі гасла.

ЗАРОДКИ ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА

Джерела театр. дії сягають у глибоку давнину і пов’язані з нар. звичаями й обрядами, в яких синкретично поєднуються пісня, гра і танок, зокрема у календарному хліборобському циклі: *веснянки, *гагілки, *купальські гри, *колядки, *щедрівки тощо. З постанням княжої держави оформився княжий і дружинний т.: лицарська пісня і пантоміма у супроводі муз. інструментів (виконавцями були *скоморохи, шпільмани, свістільники). Поєднання христ. обрядів з дохрист. дало низку дій театр. характеру (весільні, похоронні обряди тощо). Своєю чергою і в самому христ. обряді є елемент містичної театр. дії, що в дальшому сприяло розвиткові шк. т.

ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР (кін. 16 — 18 вв.)

З другої пол. 16 в. розвиток шк. драми на зах.-евр. зразок, спочатку в Галичині у брат. школах, від сер. 17 в. до першої пол. 18 в. у Києво-Могилянській Академії. Схоластична драма на укр. ґрунті в 17 — 18 вв. у своєму словесному і сценічному оформленні стає барокковим видовищем. Інтермедії оформляються у самостійні вистави. Найпопулярніший вид театр. дійства *вертеп зберігся до поч. 20 в.

1583 — Драм. вистави шк. молоді у Львові на честь архиєп. Яна Соліковського.

1614 — Учні єзуїтської колеґії в Луцькому виконали укр. діялоги на честь митр. В. Й. *Рутського.

1616 — Учні Львів. школи виконали діялог «На Різдво Христове» Памви *Беринди.

1619 — Виставлено в Камінці Струмиловій драму Якуба *Ґаватовича «Трагедія...» з двома укр. інтермедіями.

1631 — Учні брат. школи у Львові виконали містерію «Розмишлянє о муцЂ Христа Спасителя нашего» Іоанікія *Волковича.

1646 — Великодні вірші — діялоги К. Т. *Ставровецького, виконані 12 отроками (1 пол. 17 в.) — *«Слово о збуреню пекла», анонімна великодня драма.

1674 — Виставлено в *Київ. Колеґії «Драму про Олексія, чоловіка Божого», одну з найстарших драм на сюжет житія святих. Ін. вистави: «ДЂйствіе на страсті Христовії списанное» С. *Полоцького (1685), різдвяна драма «Царство натури людской» К. *Зинов’єва (1698).

1701 — 65 — Вистави в *Київ. Академії: «Свобода от вЂков вожделЂнная натурЂ людской...» невід. автора; «Владиміръ...», траг.-ком., присв. І. Мазепі, Т. *Прокоповича (1705); «Іосифъ патріарха», траг.-ком. Л. *Горки (1708); «Милость Божія...», драма, присв. Хмельниччині, невід. автора (1728); «Комическое дЂйствіе...», різдвяна драма М. Довгалевського (1736)); «Воскресеніе мертвых», траг.-ком. Ю. *Кониського (1746); «Трагедокомедия нарицаемая Фотий» Г. *Щербацького (1749).

1765 — Заборона ректора Київ. Академії *Самуїла Миславського укр. вистав у мурах Академії.

1770 — Перші засвідчені Г. *Ґалаґаном вертепні драми (текст і ноти), занесені київ. бурсаками до с. Сокиринців.

1771 — 76 — Уривки вертепної драми, записані дяком з Гощі Іваном Даниловичем.

1773 — «Демофонт», перша опера М. *Березовського, виставлена в т. Сан Себастьяно в Ліворно (Італія).

1776 — 79 — Перші опери Д. *Бортнянського, виставлені в Італії: «Креонт» (1776), «Алкід» (1778, т. Сан Бенедетто у Венеції) і «Квінт Фабій» (1779), у Герцоґському т. в Модені).

1786 — 87 — Вистави опер Д. Бортнянського в придворних т. Росії на франц. тексти: „Le faucon“ (у Гатчині), „La fête du seigneur“ i „Le fils rival“ (у Павловську).

1788 — Вистава на площі «Інтермедії» на три персони: смерть, воїн і хлопець, невід. автора.

1790 — Інтермедія «Ярмарок» І. *Некрашевича.

ЗАРОДЖЕННЯ УКР. ПРОФ. ТЕАТРУ (кін. 18 в. — до 1880)

Запровадження кріпацтва на Гетьманщині (1783) зумовлює постання, на рос. зразок, придворних т. Орг-ція приватних антреприз з мішаними укр.-поль.-рос. трупами і аматор. вистави стають зародком самостійних укр. т. Поява рос. п’єс на укр. теми; укр. репертуар творять актори-драматурги. Зародження проф. т., пов’язане з діяльністю І. *Котляревського, В. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка. Нар. драма І. Котляревського укр. мовою — «Наталка Полтавка» стала «праматір’ю» укр. побут. т. й увійшла до залізного фонду театр. репертуару; її вплив помітний на творчості укр. авторів до сер. 19 в. Найбільшої популярности набули п’єси Г. Квітки-Основ’яненка. Романтиччо-побут. драма Т. Шевченка, Перші спроби іст. драми М. Костомарова, О. Стороженка. Драматургію характеризує етнографізм, ідеалізація нар. життя з деякими елементами романтизму, 1864 Т-во *«Руська Бесіда» у Львові засновує постійний проф. т. Аматор. вистави по м. України.

1790 — 1820 — Придворні т. в маєтках кн. Розумовських у Яготині й Батурині (збереглися 58 партитур опер; комп. і дириґ. А. *Рачинський), графа Завадовського у Ляличах на Чернігівщині, Д. Ширая у Спиридоновій Буді, Д. *Трощинського в с. Кибинцях, Гавриленка в с. Озерках на Полтавщині, В. і І. Хорватів, Г. Тарновського, А. Ільїнського в Бердичеві та ін. Репертуар: драми, опери й балети, перев. франц. мовою; актори укр. селяни-кріпаки, зокрема ціновані як співаки і танцюристи.

1791 — Стаціонарний т. губернатора Ф. Кишинського в Харкові. З кін. 18 в. мандрівні театр. трупи рос.-поль.-укр.: Д. *Жураховського, К. *Зелінського, Д. *Трощинського в Кибинцях з участю В. *Гоголя і В. *Капніста (1823 — 25 водевіль «Простак» В. Гоголя) та ін.

1803 — 12 — Нові стаціонарні т.: в Києві (1803 — 07), Одесі (1810), Полтаві, Кам’янці-Подільському.

1808 — Домашній аматор. т. губернатора Я. *Лобанова-Ростовського в Полтаві (І. Котляревський у комедійних ролях).

1819 — Вистави в Полт. т. драми «Наталка Полтавка» І. Котляревського з музикою А. Бершадського (Наталка — К. *Нальотова, Виборний — М. *Щепкін) і водевіля «Москаль-Чарівник» (Чупрун — М. Щепкін).

1836 — Прем. побут. комедії «Сватання на Гончарівці» Г. *Квітки-Основ’яненка в т. Л. *Млотковського у Харкові, з участю К. *Соленика (Стецько), Л. *Млотковської (Уляна). «Чорноморський побит» Я. *Кухаренка.

1837 — Романтична драма «Чари» К. *Тополі.

1837 — 41 — Інсценізація «Руское весілля» Й. *Лозинського у виконанні учнів Львів. Духовної Семінарії.

1838 — Оперета «Купала на Івана» С. *Писаревського.

1838 — 43 — Іст. драми «Сава Чалий» і «Переяславська ніч» М. *Костомарова. «Назар Стодоля» Т. *Шевченка.

1847 — Відкрито стаціонарний т. у Катеринославі.

1848 — Вистава п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Щира любов».

1848 — 49 — Перші аматор. вистави в Галичині під орудою о. І. *Озаркевича в Коломиї і Львові (1848) й І. Вітошинського в Перемишлі (1849).

1850 — Поч, театр.-аматор. руху на Закарпатті («Добродетель...» О. *Духновича).

1863 — «Дай серцю волю, заведе в неволю» — перша драма М. *Кропівницького. Прем. опери «Запорожець за Дунаєм» С. *Гулака-Артемовського у Маріїнському т. в Петербурзі (у ролі Карася — композитор, дириґ. К. Лядов). Драма О. *Стороженка «Гаркуша».

1864 — 29. 3. — відкриття т. Т-ва «Руська Бесіда» у Львові виставою «Маруся» (за Г. Квіткою-Основ’яненком) у переробці С. Ґолембіовського, музика В. Квятковського (дир. т. О. *Бачинський, у ролі Марусі Т. *Бачинська).

1865 — Вистава драми І. *Гушалевича «Підгіряни» з музикою М. *Вербицького.

1871 — Дебют М. Кропивницького в т. графів Моркових в Одесі (Стецько в «Сватанні на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка).

1872 — 73 — Мелодрами В. *Александрова: «За Неман іду», «Не ходи, Грицю, на вечорниці».

1874 — Вистава опери М. *Лисенка «Різдвяна ніч» у Київ. опер. т. (реж. М. *Старицький, дириґ. І. Альтані).

1875 — Драм. гурток у Єлисаветграді вперше виконав муз. картину «Вечорниці» П. *Ніщинського (частина драми Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

1876 — *Емський указ гальмує розвиток укр. т. на Центр. і Сх. Укр. Землях.

1877 — Вистави іст. п’єс «Ярополк» і «Олег» К. *Устияновича в т. т-ва «Р. Б.».

ЕТНОГРАФІЧНО-ПОБУТОВИЙ ТЕАТР (1880 — 1917)

Трупа Г. Ашкаренка — М. Кропивницького здобула 1881 дозвіл на укр. театр. вистави, що зумовило постання чисто укр. труп. Побут. т. завдяки корифеям (М. Кропивницький, М. Заньковецька, Г. Затиркевич і брати Тобілевичі) досягає вершин свого мист. розвитку і одночасно виконує визначну ролю в укр. нац. русі. У 1890 — на поч. 1900-их pp. через розпорошення мист. сил (понад 30 труп), гніт цензури і перепони рос. адміністрації т. занепадає. Полегшення 1905 — 06 приносять новий репертуар і перший укр. стаціонарний т. у Києві. Рух у напрямі деетнографізації й европеїзації т. (клясичний репертуар і модерний).

1882 — М. Кропивницький — антрепренер, актор, режисер, педагог і драматург першої укр. проф. трупи (в Єлисаветі). Перший виступ М. *Заньковецької Укр. переклад (М. Старицького) «Гамлета» В. Шекспіра.

1883 — Дебют Г. *Затиркевич-Карпинської. Орг-ція трупи М. Старицького. Прем. опери «Різдвяна ніч» М. Лисенка (за пов. «Ніч проти Різдва» М. Гоголя) в Харків. опер. т. (дириґ. Н. Еммануель).

1884 — Створено Руське літ.-драм. т-во в Чернівцях (кер. С. *Воробкевич).

1885 — Трупа М. Старицького поставила в Харкові оперу М. Лисенка «Утоплена» («Майська ніч») за М. Гоголем.

1888 — Орг-ція трупи М. *Садовського. Дит. опера М. Лисенка «Коза Дереза» (за *Дніпровою Чайкою; поставлена вперше 1901 в Києві).

1889 — М. Лисенко закінчив музику до «Наталки Полтавки» І. Котляревського; того ж р. твір появився друком у в-ві Л. *Ідзіковського.

1890 — Т-во рос.-малорос. артистів під керівництвом П. *Саксаганського.

1891 — М. Лисенко закінчив оперу «Тарас Бульба» (за пов. М. Гоголя); поставлена 1924 у Харкові (дириґ. Л. Штейнберґ, декор. А. Петрицький), 1927 у Києві (дириґ. М. *Вериківський).

1892 — Опера А. *Вахнянина «Купало» (з фіналом М. Вериківського поставлена 1929 в Харків. опер. т.; дириґ. А. *Марґулян).

1893 — Перша вистава п’єси «Украдене щастя» І. Франка в т. т-ва «Р. Б.» в Камінці Струмиловій (реж. К. *Підвисоцький).

1896 — Перший виступ К. *Рубчакової в т. т-ва «Р. Б.»

1899 — Вистава опери «Катерина» М. *Аркаса трупою М. Кропивницького в Москві (дириґ. М. Васильєв).

1901 — Вистава опери «Купальна іскра» Б. *Підгорецького у Лубнях.

1904 — Заснування *Муз.-Драм. школи М. Лисенка в Києві.

1905 — Полегшення обмежень для т. на Центр. і Сх. Укр. Землях.

1906 — Поч. антрепризи Й. *Стадника в т. «Р. Б.».

1907 — 20 — Перший укр. стаціонарний т. у Києві (М. Садовського).

1909 — «Брехня» В. *Винниченка у М. Садовського в Києві і Й. Стадника у Львові. К. *Стеценко закінчив оперету «Сватання на Гончарівці» (за п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка).

1910 — 11 — У т. М. Садовського в Києві поставлено символічні п’єси О. Олеся «По дорозі в казку», «Над Дніпром»; С. Черкасенка «Жах», «Повинен»; трагедію «Гетьман Дорошенко» Л. “Старицької-Черняхівської; драму «Украдене щастя» І. Франка й оперу «Енеїда» М. Лисенка (за І. Котляревським).

1912 — Опера-хвилинка «Ноктюрн» М. Лисенка (1914 виконана в Київ. Міськ. т.).

1913 — «Чорна пантера і Білий ведмідь» В. Винниченка, «Украдене щастя» І. Франка у т. т-ва «Р. Б.» (реж. С. *Чарнецький).

1914 — Вистава «Камінного господаря» Л. Українки (18. 1.) і «Казки старого млина» С. Черкасенка (4. 10.) в т. М. Садовського в Києві.

1915 — 16 — *Т-во Укр. Акторів у Києві (кер. І. Мар’яненко).

1915 — 17 — Т. *«Тернопільські Театральні Вечори» (кер. Л. *Курбас, з 1916 М. *Бенцаль).

ПОСТАННЯ МОДЕРНОГО УКР. ТЕАТРУ (1917 — 33)

На Центр. і Сх. Землях поява Л. Курбаса, акторів і театр. труп з Зах. Укр. Земель. Створення «Молодого Театру» і «Кийдрамте» торують дорогу модерному т. У Києві постають т. різного спрямування: Держ. Драм. Т. (базований на психологічно-літ. школі) з О. Загаровим, Держ. Нар. Т. (з укр. побут. клясикою) з П. Саксаганським, Т. ім. І. Франка з Г. Юрою, Т. ім. Г. Михайличенка — колективної дії, Театр. Студія М. Терещенка і студійно-експериментальне мист. об’єднання «Березіль» Л. Курбаса, спершу в Києві, потім у Харкові. У репертуарі серед ін. п’єси Лесі Українки, О. Олеся, В. Винниченка, Я. Мамонтова, І. Дніпровського, 1. Микитенка, І. Кочерги. Драматург доби — М. Куліш. Українізація опер. т. спершу виявилася в мові, згодом і в репертуарі. На Укр. Землях під Польщею підносять т. О. *Загаров і В. *Блавацький (Укр. молодий т. «Заграва»), ін. кращі трупи: Укр. Нар. Т. ім. І. Тобілевича (кер. М. Бенцаль) і трупа Й. Стадника.

1916 — Заснування Молодого Т. в Києві (кер. Л. Курбас, гол. декор. А. *Петрицький) і *Стрілецького Т. у Галичині. Музика К. Стеценка до драми С. Черкасенка «Про що тирса шелестіла» (у Т. М. Садовського в Києві).

1917 — Заснування Театр. Ради при Ген. Секретаріятові Нар. Освіти в Києві. Початок вистав Укр. Нац. Т. у Києві (серпень).

1918 — 28. 8. — відкриття *Держ. Нар. Т. (реж. П. *Саксаганський), 22. 9. — *Держ. Драм. Т. (реж. О. Загаров), обидва в Києві. 16. 11. — поем. «Царя Едіпа» Софокла в Молодому Т. в Києві. У грудні постав *Новий Львів. Т. у Тернополі.

1919 — У січні утворено Чернівецький Т. (на чолі з К. Рубчаковою; з травня Т. ЗОУНР); 15. 3. — наказ про націоналізацію т. Києва; зі складу Держ. Драм. Т. створено Перший Т. УРСР ім. Т. Шевченка в Києві (кер. О. Загаров). У червні відкрився Укр. Рад. Драм. Т. у Чернігові.

1920 — 28. 1. — засновано у Вінниці Т. ім. І. Франка (кер. Г. *Юра). 13. 3. — вистава «Гайдамаків» за Т. Шевченком у Т. ім. Т. Шевченка в Києві (реж. Л. Курбас). У червні постав Київ. Драм. Т. «Кийдрамте» (кер. Л. Курбас; 20. 8. — прем. «Макбета» В. Шекспіра).

1921 — Утворено *Т. ім. Г. Михайличенка у Києві (реж. М. *Терещенко). 20. 10. — розпочав вистави в Т. т-ва «Укр. Бесіди» у Львові О. Загаров п’єсою «Примари» Г. Ібсена. Засновано в Ужгороді при Т-ві «Просвіта» Руський Нар. Т. під кер. М. Садовського, згодом О. Загарова (до 1929).

1922 — 20. 3. — заснований у Києві драм. т. Мист. Об’єднання «Березіль» (кер. Л. Курбас, декор. В. Меллер). Засновано у Львові при *Вищому Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка Укр. Драм. Школу (кер. О. Загаров і М. Вороний). 15. 9. — відкриття Держ. Нар. Т. ім. М. Заньковецької. Ж. «Театр. Мистецтво» у Львові (виходив до 1925).

1923 — .12. 1. — прем. п’єси Льопе де Веґа «Фуенте овехуна» в Т. ім. І. Франка у Вінниці. Прем. в Т. т-ва «У. Б.» у Львові «Оттелло» В. Шекспіра і «Лісової пісні» Лесі Українки.

1924 — 6. 11. — відкриття першого Укр. Держ. Т. для дітей у Києві. 9. 11. — прем. «97» М. *Куліша в Т. ім. І. Франка у Харкові.

1925 — 25. 2. — прем. «За двома зайцями» за М. Старицьким у «Б.» в К. (реж. В. Василько. 5. 11. — розпочав працю Укр. Держ. Полтавський Т., 7. 11. — Одес. Т. Укр. Держдрами (з 1930 *Одес. Т. ім. Жовтневої Революції, кер. М. Терещенко). Українізація опери у Харкові (з назвою укр. держ. столична опера, згодом Харків. Держ. Акад. Т. Опери та Балету ім. М. Лисенка).

1926 — Перехід т. «Б.» з Києва до Харкова. Вистава «Феї гіркого мигдалю» І. Кочерги в Т. ім. М. Заньковецької. Українізація репертуару у Києві (* Київ. Держ. Акад. Т. Опери та Балету УРСР ім. Т. Шевченка) і Одесі (* Одес. Держ. Акад. Т. Опери та Балету).

1927 — Перехід Т. ім. Т. Шевченка до Дніпропетровського з назвою Дніпропетр. Обл. Драм. Т. ім. Т. Шевченка. Утворено *Харк. Червонозав. Держ. Укр. Драм. Т. Вистава п’єси Я. Мамонтова «Республіка на колесах». Поява опер Б. *Яновського «Вибух» і «Дума чорноморська». Прем. «Яблуневого полону» І. *Дніпровського у «Б.» (реж. Я. *Бортник).

1928 — 31. 3. — прем. «Нар. Малахія» М. Куліша у «Б.» (реж. Л. Курбас, декор. В. Меллер, музика Ю. *Мейтуса; в гол. ролях М. *Крушельницький і Й. Гірняк). Вистави: «Пригоди хороброго вояка Швейка» за Я. Гашеком у Т. ім. І. Франка в Києві (в гол. ролі Г. Юра), «Над» В. Винниченка в Одес. Держдрамі (реж. М. *Тінський), «Розбійник Кармелюк» Л. Старицької-Черняхівської у Харк. Червонозав. Т. (реж. О. Загаров).

1929 — Засновано *Укр. Нар. Т. ім. І. Тобілевича в Станиславові (кер. М. Бенцаль і В. Блавацький). 5. 3. — відкрито Т. Малих Форм у Києві (реж. Ю. Лішанський, декор. С. Мандель). 18. 4. — прем. «Мини Мазайла» М. Куліша в «Б.». З серпня до 1931 виходив у Харкові ж. «Радянський Т». 1. 11. — відкрито в Харкові перший Т. Муз. Комедії (кер. Б. *Балабан). Прем. опери «Розлом» В. Фемеліді.

1930 — 31. 5. — прем. «Диктатури» І. Микитенка в «Б.». На першій Всесоюзній Олімпіяді Мистецтва СССР у Москві (15. 6. — 11. 7.) Україну репрезентували: Червонозав. Т. («Диктатура» І. Микитенка і «Коммольці» Л. Первомайського) і Т. «Веселий Пролетар». Прем. опер в Одес. Опер. Т.: «Золотий обруч» Б. *Лятошинського (за пов. І. Франка «Захар Беркут»), дириґ. С. Столерман. «Кармелюк» В. *Костенка та балету «Карманьола» В. Фемеліді. Балет «Ференджі» Б. Яновського.

1931 — Т. ім. М. Заньковецької як стаціонарний т. у Запоріжжі (з 1945 у Львові), 2 — 3. 7. — ґастролі т. «Б.» на декаді укр. культури в Грузії. 7. 11. — відкрито Харк. Держ. Т. Революції. Прем. балету «Пан Каньовський» («Бондарівна») М. Вериківського в Харк. Опер. Т. (балетм. В. Литвиненко). Прем. опери «Яблуневий полон» О. Чишка в Одес. опер. т.

1932 — 23. 4. — постанова ЦК ВКП(б) «Про перебудову літ.-художніх орг-цій». 18. 11. — відкриття в Москві Держ. Укр. Т. РРФСР (діяв до 1934). 24. 12. — прем. «Хазяїна» І. Карпенка-Карого в «Б.» (реж. В. Скляренко). В. Костенко закінчив оперу «Карпати».

1933 — 24. 9. — прем. п’єси М. Куліша «Маклена Ґраса» у «Б.». 5. 10. — Нарком Освіти УРСР усунув від керівництва «Б.» Л. Курбаса (26. 12. — заарештований і засланий). 7. 11. — відкрито в м. Сталіному (Донецьке) Держ. Укр. Драм. Т. (основний склад кол. Харк. Червонозав. Т.). 30. 12. — «Загибель ескадри» О. Корнійчука в «Б.» (реж. Б. Тягно). У Львові засновано *Укр. Молодий Т. «Заграва» (кер. В. Блавацький). 17. 11. — у Харкові відкрито Держ. Т. Рос. Драми.

1934 — 5. 4. — прем. «Приборкання гострухи» В. Шекспіра в Укр. Держ. Драм. Т. ім. Жовтневої Революції в Одесі. 6. 10. — прем. «Майстрів часу» І. Кочерги в Харк. Т. Революції. Інсценізація творів В. Стефаника: «Земля», «Сини», «Злодій» у т. «Заграва» (реж. В. Блавацький).

ТЕАТР ДОБИ РОЗГРОМУ УКР. ВІДРОДЖЕННЯ (1934 — 1955)

Розгром укр. культури, знищення «Б.» і багатьох діячів т. призводять до занепаду, відбувається перехід т. на соцреалістичні позиції. Творяться масові роб.-колгоспні і самодіяльні колективи на низькому мист. рівні. Відкриваються рос. т. Гол. драматург — О. *Корнійчук. Під час війни укр. т. обслуговують фронти і виступають у глибині СССР. Посталий під нім. окупацією *Львів. Опер. Т. досягає значних успіхів (реж. В. Блавацький, дириґ. Л. Туркевич). Після війни, за «ждановщини», повернення до утисків 1930-их pp. На еміґрації діють Т.-Студія Й. Гірняка в Австрії і Ансамбль Укр. Акторів В. Блавацького у Німеччині.

1935 — 16. 2. — прем. в Т. ім. М. Заньковецької в Запоріжжі «Сольо на флейті» І. Микитенка (реж. Б. *Романицький) і 27. 10, — «Пісні про Свічку» І. Кочерги (реж. В. Харченко, декор. Ф. *Нірод). 23. 4. — постанова Нар. Комісаріяту Освіти УРСР «Про перейменування т. «Б.» на Укр. Драм. Т. ім. Т. Шевченка. Т. «Нова Сцена» братів Ю. та А. *Шерегіїв в Хусті. Прем. опери «Трагедійна ніч» К. Данькевича в Одес. опер. т.

1936 — «Обітована земля» О. Олеся в т. «Заграва» (реж. В. Блавацький). З вересня ж. «Театр» у Києві. 1. 10. — прем. «Дон Карльоса» Ф. Шіллера у Київ. Т. ім. І. Франка (реж. Г. Юра, декор. А. Петрицький). Прем. у Київ. т. опери муз. комедії «Вій» (текст за п’єсою М. Кропивницького), музика М. Вериківського. У Харк. Т. Муз. Комедії виставлено «Сорочинський ярмарок» (за М. Гоголем), музика О. Рябова. Улітку Перша Декада Укр. Мистецтва в Москві з участю драм. й опер. т., хорових ансамблів тощо.

1937 — «Холодний Яр» за Ю. *Горліс-Горським в Укр. Нар. Т. ім. І. Тобілевича в Станиславові. Опера «Тарас Бульба» М. Лисенка в ред. Л. Ревуцького й інструментації Б. Лятошинського у Київ. Опер. Т. Прем. «Весілля в Малинівці» О. Рябова в Харк. Т. Муз. Комедії.

1938 — Прем. опери «Щорс» (згодом переіменована на «Полководець») Б. Лятошинського у Київ. Опер. Т. За постановою автономного уряду Карп. України «Нова сцена» в Хусті постала Укр. Держ. Т. Карп. України.

1939 — 10. 3. — прем. п’єси «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука в Т. ім. І. Франка в Києві (реж. Г. Юра, декор. А. Петрицького, музика Л. Ревуцького). 3. 11. — у Львові відкрито Перший Укр. Рад. Т. ім. Лесі Українки (кер. Й. Стадник, реж. В. Блавацький). Утворено *Львів. Держ. Акад. Т. Опери та Балету ім. І. Франка. Прем. в оперних т.: «Сотник» (за Т. Шевченком) М. Вериківського в Одесі і «Перекоп» Ю. Мейтуса, В. Рибальченка і М. Тіца в Києві.

1940 — Прем.: «Украдене щастя» І. Франка у Т. ім. Лесі Українки у Львові, «Євгенія Ґранде» за О. Бальзаком у Т. ім. Т. Шевченка в Харкові, балет «Лілея» (за Т. Шевченком) К. Данькевича в Київ. Опер. Т. (балетм. Г. Березова).

1941 — 1. 1. — прем. «Віндзорських кумоньок» В. Шекспіра в Т. ім. Жовтневої Революції в Одесі. Комп. Ю. Мейтус, В. Рибальченко і М. Тіц закінчили оперу «Гайдамаки» (за Т. Шевченком). Вистава «Батурина» за Б. Лепким у Львів. Опер. Т.

1942 — Прем.: «Тріюмф прокурора Дальського» К. Гупала, «Мина Мазайло» М. Куліша у Львів. Опер. Т. Орг-ція т. малих форм «Веселий Львів».

1943 — Прем.: «Камінного господаря» Лесі Українки і (21. 9.) «Гамлета» В. Шекспіра (реж. Й. Гірняк, у гол. ролі В. Блавацький) у Львів. Опер. Т. Вистава опери «Наймичка» (за Т. Шевченком) М. Вериківського в Іркутському Опер. Т.

1945 — Поч. діяльности Т.-Студії Й. Гірняка і О. Добровольської (у Ляндеку, згодом у Міттенвальді й Мюнхені, у 1947 — 57 в ЗДА), *Ансамблю Укр. Акторів В. Блавацького в Авґсбурзі, згодом у Реґенсбурзі, (1949 — 52 у ЗДА) і (1946 — 49) Укр. Опер. Ансамблю під кер. Б. П’юрка. У Харкові створено Театр. Ін-т (до 1963). 15. 5 переведено Держ. Т. Юного Глядача ім. М. Ґорького з Харкова до Львова (прем. «Тарас Шевченко» Ю. Костюка). 27. 10. — прем. «Приїздіть у Дзвонкове» О. Корнійчука в Т. ім. І. Франка в Києві.

1946 — Вистава «Ярослав Мудрий» І. Кочерги в Т. ім. Шевченка в Харкові. Прем. балету «Лісова пісня» (за Лесею Українкою) М. Скорульського в Київ. Опер. Т., балетм. С. Сергеєв. Засновано в Пряшеві постійний укр нар. Т.

1951 — У червні Друга Декада Укр. Мистецтва в Москві, в якій брали участь Київ. Т. ім. І. Франка, Харків. Т. ім. Т. Шевченка і Львів. Т. ім. М. Заньковецької. Прем.: опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (дириґ. В. Пірадов), балету «Маруся Богуславка» А. Свєчникова (балетм. С. Сергєєв) — обидві в Київ. Опер. Т. і балету «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського у Львів. Опер. Т. (балетм. М. Трегубов).

1953 — Вистава сатиричної п’єси «Не називаючи прізвищ» В. Минка в Харк. Т. ім. Т. Шевченка (реж. В. Оглоблин).

1954 — Вистава п’єси «Крила» О. Корнійчука в Т. ім. І. Франка в Києві. Прем. балету «Запорожці» В. Гомоляки в Київ. Опер. Т.

ТИМЧАСОВЕ ВІДПРУЖЕННЯ ПО СМЕРТІ СТАЛІНА І НОВИЙ ЗАНЕПАД Т. (з 1955)

Засуджено панівну доти в драматургії тенденцію безконфліктности, схематизм т. зв. «позитивних» і «неґативних» персонажів. Гол. драматурги того часу: О. Корнійчук, М. Зарудний, Я. Баш, В. Минко, Л. Дмитерко, Я. Галан, В. Собко. З молодших — О. Коломієць, О. Корнієнко, П. Загребельний, М. Савченко. «Реабілітовано» твори М. Куліша, І. Микитенка, М. Ірчана, І. Дніпровського, Я. Мамонтова, включено до репертуару дещо з драматургії Зах. (Б. Брехта). З укр. клясиків не сходять зі сцени п’єси І. Карпенка-Карого, І. Франка, Лесі Українки; з рос. — О. Грибоєдова, Л. Толстого, А. Чехова, М. Ґорького. Ґастролі укр. т. у сателітних країнах. Посилена русифікація за посередництвом т. На 60 т. в УССР (у тому ч. 6 т. опери та балету, 42 драми і муз. комедії та 13 дит. і юного глядача) лише 30 укр. мовою.

1955 — Прем. балету «Ростислава» Г. Жуковського у Київ. Опер. Т. С. Людкевич закінчив оперу «Довбуш», В. Гомоляка — балет «Сорочинський ярмарок» (за М. Гоголем).

1956 — Часткова реабілітація Л. Курбаса, М. Куліша, І. Микитенка та ін.

1957 — Прем. опери «Милана» Ю. Майбороди в Київ. Опер. Т. і «Бажаємо щастя» Я. Цегляра у Київ. Т. Оперети.

1958 — Балет «Чорне золото» В. Гомоляки в Дон. опер. т., балетм. О. Бердовський.

1959 — «Король Лір» В. Шекспіра в Київ. Т. ім. І. Франка. «Патетична соната» М. Куліша в Одес. Т. ім. Жовтневої Революції. «Наречені не повинні плакати» О. Сандлера (прем. в Одес. Т. Муз. Комедії). К. Данькевич закінчив оперу «Назар Стодоля» (за драмою Т. Шевченка).

1959 — 60 — Балет «Тіні забутих предків» (за М. Коцюбинським) В. Кирейка, прем. у Львів. Опер. Т.

1960 — Третя Декада Укр. Мистецтва в Москві, прем. опери «Арсенал» Ю. Майбороди. «Фавст і смерть» О. Левади в Т. ім. Т. Франка в Києві. Прем. опери «Украдене щастя» (за драмою І. Франка) Ю. Мейтуса у Львів. Опер. Т.

1961 — Балет «Лісова пісня» (за Лесею Українкою) Г. Жуковського, виконаний вперше у В. Т. в Москві.

1963 — «Гайдамаки» за Т. Шевченком у Т. ім. М. Заньковецької у Львові.

1964 — «Матінка Кураж» Б. Брехта в Чернівецькому Т. ім. О. Кобилянської. «Марина» М. Зарудного в Т. ім. Заньковецької у Львові. Опера «Тарас Шевченко» Ю. Майбороди в Київ. Опер. Т. Балет «Орися» А. Кос-Анатольського у Львів. Опер. Т. Опера-балет «Відьма» (за Є. Гребінкою) П. Печеніги-Углицького в Нью-Йорку, дириґ. І. Задорожний.

1965 — «Плянета Сперанта» О. Коломійця в Т. ім. Франка в Києві. «На світанку» О. Сандлера у Київ. Т. Оперети. «Антігона» Софокла в Київ. Т. ім. І. Франка.

1966 — «Спасибі тобі, моє кохання» О. Коломійця в Т. ім. І. Франка в Києві. Вийшов 1 зб. «Театр. культура», наук. щорічник Мін-ва Культури УРСР та Укр. Театр. Т-ва (6 зб. за 1964 — 69).

1967 — «Пан Пунтіла та його слуга Матті» Б. Брехта в Одес. Т. ім. Жовтневої Революції. «Маклена Ґраса» М. Куліша у Львів. Т. ім. М. Заньковецької. Опера «Загибель ескадри» (за О. Корнійчуком) В. Губаренка в Київ. Опер. Т. (дириґ. С. Турчак).

1968 — «Сестри Річинські» І. Вільде (реж. Б. Антків), «Ніч на полонині» О. Олеся, «Блакитна троянда» Лесі Українки у Львів. Т. ім. М. Заньковецької.

1969 — Зб. «Лесь Курбас. Спогади сучасників», за ред. В. Василька. Прем. опери «Анна Ярославна» А. Рудницького у Нью-Йорку, дириґ. композитор. Прем. балету «Камінний господар» (за Лесею Українкою) В. Губаренка в Київ. Опер. Т. (балетм. А. Шекера).

1970 — Прем, опери «Мамаї» (за Ю. Яновським) В. Губаренка в Київ. Опер. Т. (дириґ. С. Турчак). Опера «Лис Микита» (за Л. Полтавою) В. Овчаренка у Філядельфії, дириґ. Ю. Оранський.

1971 — «Камінний господар» Лесі Українки, «Моє слово» за В. Стефаником у Львів. ТЮГ. «Тригрошова опера» Б. Брехта в Одес. Т. ім. Жовтневої Революції.

1972 — «Марія Заньковецька» («Нескорене серце» І. Рябокляча) в Т. ім. М. Заньковецької у Львові. «Григорій і Параскева» І. Кавалерідзе в Харк. Т. ім. Т. Шевченка і в Сумському Муз.-Драм. Т.

1973 — Прем. опери «Ярослав Мудрий» (на основі драми І. Кочерги) Ю. Мейтуса в Донецькому Опер. Т. (1975 вперше в Київ. Опер. Т.).

1974 — Відкриття Дніпропетр. Т. Опери і Балету. Прем. балету «Свіччине весілля» (за І. Кочергою) Ю. Знатокова в Одес. Опер. Т.

1975 — Опера «Ярослав Мудрий» (за І. Кочергою) Г. Майбороди в Київ. Опер. Т.

1976 — Прем. опери «Крізь полум’я» В. Губаренка в Донецькому Опер. Т.

1977 — «Орфей і Еврідіка» X. В. Глюка в Київ. Опер. Т. Прем. опери М. Леонтовича «На русалчин Великдень» (муз. ред. М. Скорик) в Київ. Опер. Т., дириґ. І. Гамкало). «Макбет» В. Шекспіра в Київ. Т. ім. І. Франка. Балет «Леґінь» П. *Печеніги-Углицького у виконанні солістів Королівського Балету вперше у Вінніпезі (дириґ. П. Ґамба).

В. Витвицький, В. Ревуцький, Р. Савицький, С. Чорній

«Театр», ілюстрований двомісячник, з 1940 — місячник, орган Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР, виходив з вересня 1936 до червня 1941 у Києві. В ж. друкувалися ст. з питань сучасного театрального життя, драматургії, матеріяли до історії укр. театру, мемуари тощо. Гол. ред. О. Борщагівський, 1941 — І. Кочерга. Вийшло 41 ч.

Театр «Жовтень», укр. драматичний театр у Ленінграді 1931 — 34; мист. керівник Д. Ровінський, режисери Є. Коханенко, О. Смирнов. У складі трупи М. Братерський, Д. Гайдамака, О. Іскандер, Ф. Левицький, Є. Сидоренко, Ю. Шостаківська та ін.; декоратор В. Шкляєв. Театр ставив укр. клясику і п’єси сов. драматургів (І. Микитенка, Л. Первомайського та ін.). Кращі вистави — «Гайдамаки» (за Т. Шевченком), «Запорожець за Дунаєм» (в обробці О. Вишні).

Театр ім. І. Котляревського, див. Український Народний Театр ім. І. Тобілевича і Український Молодий Театр «Заграва.

Театр ім. Г. Михайличенка, театр лівого напряму, заснований групою акторів Молодого Театру, діяв у Києві 1921 — 25. Під гаслом «театрального жовтня» Т. М. прагнув стати «театром колективної Дії», тобто універсального «мист. дійства», в якому актор повинен виконувати одночасно авторські, режисерські й акторські функції. У Т. М. поставлено кілька символічно-абстрактних композицій: «Перший будинок нового світу» (1921), «Поема відваги», «Небо горить» та ін., але по 2 pp. експериментів він перейшов до звичайного рев. репертуару. Цікавіші вистави: «Карнавал» (за п’єсою «Лілюлі» Ромена Ролляна, 1923), «Універсальний Некрополь» (за творами «Хуліо Хуреніто» і «Трест Д. Е.» І. Еренбурґа, 1923). 1924 — 25 Т. М. включив до репертуару «Сорочинський ярмарок» М. Старицького, «Вир» Ю. Стабового, «97» М. Куліша, які ставив також у Харкові і на Донбасі. Гол. діяч і режисер Т. М. — М. Терещенко, декоратор В. Меллер.

Театр Ляльок, див. Ляльковий Театр.

Театр Миколи Садовського у Києві (1907 — 19; властиво Трупа укр. артистів під керівництвом Миколи Садовського), перший укр. стаціонарний проф. театр, заснований на базі пересувного театру М. Садовського, посталого 1906 у Полтаві. У складі трупи були: М. Заньковецька, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, Г. Затиркевич-Карпинська, О. Полянська, М. Малиш-Федорець, О. Петляш, С. Тобілевич, Є. Хуторна, С. Стадникова, С. Бутовський, І. Загорський, О. Корольчук, Г. Маринич, Ф. Левицький, І. Мар’яненко, С. Паньківський, М. Петлішенко (недовгий час працювали Л. Курбас і Й. Стадник); в оперному репертуарі: М. Литвиненко (Вольгемут), М. Микиша, І. Козловський та ін. Гол. режисер М. Садовський, декоратори В. Кричевський та І. Бурячок; муз. оформлення М. Лисенка і К. Стеценка; хормайстер, дириґент і хореограф — В. Верховинець, оперними виставами дириґували Г. Елінек, О. Кошиць і П. Гончаров. Основний репертуар — клясика (Т. Шевченко, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, І. Котляревський, М. Старицький, П. Мирний, І. Франко), яку Садовський час від часу поповнював п’єсами Лесі Українки («Камінний господар»), В. Винниченка («Молода кров», «Брехня»), Л. Старицької-Черняхівської («Гетьман Дорошенко», «Крила»), С. Черкасенка («Про що тирса шелестіла», «Земля»), С. Васильченка («Куди вітер віє»), О. Олеся (етюди) та ін. Репертуар збагатився також, хоч перев. без більшого успіху, перекладними п’єсами: Г. Гаєрманса («Загибель надії»), А. Шніцлера («Забавки»), Я. Гордіна («Міреле Ефрос»), О. Ернста («Вихователь Флаксман»), М. Гоголя («Ревізор»), А. Чехова («Ведмідь»), Ґ. Запольської («Моральність пані Дульської»), Ю. Словацького («Мазепа») та операми («Продана наречена» Б. Сметани, «Галька» С. Монюшка, «Сільська честь» П. Масканьї, «Енеїда», «Утоплена», «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Роксоляна» Д. Січинського та ін.). З 1912 В. Верховинець організував у театрі хореографічні вечори, а до побутових п’єс упровадив ориґінальні зразки нар. танців. Т. М. С., ставлячи п’єси нової укр. драматургії, як також перекладну клясику Заходу, завершив останній період неподільного володіння етногр.-побутового репертуару і в історії укр. театру посів перехідне місце між побутовим і модерним театром.

Література: Василько В. Микола Садовський та його театр. К. 1962; Укр. драматичний театр, т. І. К. 1967.

В. Р.

Театр Робітничої Молоді (ТРОМ), особлива форма театральної самодіяльности. Т. зв. тромівський рух, керований комсомолом, поширився на Україні 1925 — 34 у Харкові, Одесі, Києві, Дніпропетровському, Запоріжжі, Луганському, Миколаєві, Маріюполі, Горлівці та ін. 1930 на Україні було бл. 30 ТРОМ. У їх репертуарі переважали актуальні аґітаційні напівімпровізовані п’єси, побудовані перев. на місц. матеріялі. Колективи ТРОМ виступали в цехах, на фабричних подвір’ях, у заводських клюбах, на підприємствах, аґітуючи за виконання і перевиконання плянів. Критиковані за антиреалістичні ухили, більшість ТРОМ 1932 припинили свою діяльність. На базі Харківського ТРОМ і Театру Революції виник 1937 Харківський Театр ім. Ленінського Комсомолу.

Театр «Руської Бесіди», див. Української Бесіди Театр.

Театр Юного Глядача (ТЮГ), проф. театр для дітей і юнацтва. Перші аматорські і напівпроф. вистави для дітей на Україні ставили з кін. 19 — на поч. 20 в. М. Старицький — М. Лисенко в Києві і М. Кропивницький на хуторі «Затишок» (Харківщина). Це були дитячі опери М. Лисенка «Коза Дереза» (1888), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892) і М. Кропивницького — К. Стеценка віршовані п’єси-казки на основі фолкльорних мотивів: «Івасик Телесик», «Лисичка, Котик і Півник», «По щучому велінню» (1906 — 07). Перший проф. театр для дітей постав у Києві 1918 — 19, але через воєнні дії довго не втримався. З 1920-их pp. постають театри для дітей: у Харкові (1920) — «Театр Казки» (рос), 1921 перейменований на Перший Держ. Театр для Дітей (з 1925 — двомовний), у 1933 — 45 ТЮГ ім. М. Ґорького і, по перерві, з 1970 Харківський ТЮГ; 1924 Київ. ТЮГ (з 1964 ім. Ленінського Комсомолу); 1927 — Дніпропетровський Пед. Театр для дітей (до 1939 і — як ТЮГ з 1975) і Миколаївський ТЮГ (з 1948 ім. 30-річчя ВЛКСМ, 1959 реорганізований на Укр. Муз.-драматичний театр); 1930 Одеський театр для дітей (з 1937 — Одеський ТЮГ); 1931 — Донецький ТЮГ у Луганському; по війні перенесений і перетворений на Кіровоградський рос. драматичний театр, з 1972 — відновлений у Макіївці; 1945 Укр. Львівський ТЮГ (на базі перенесеного з Харкова ТЮГ ім. М. Ґорького). Завданням ТЮГ є допомагати школі і комсомолові виховувати дітей і молодь у ком. дусі. Початкові програми ТЮГ складалися перев. з інсценізацій казок і повістей дитячої літератури («Кіт у чоботях», «Червона Шапочка» Щ. Перро, «Соловейко», «Бум і Юла» X. Андерсена, «Том Сойєр» М. Твена та ін.). З сер. 1920-их pp. появляються перші п’єси для дітей з сов. тематикою («По зорі» і «Вибух» В. Ґжицького, «Колька Ступін.» С. Ауслендера, «Зрадник» Б. Житкова, «Хубеане», «Гра в Спартака» Р. Побідимського, «Любов і дим» І. Дніпровського, «Хо» Я. Мамонтова та ін.).

З 1930-их pp. для школярів молодшого віку опрацьовується жанр театральної казки, в якій фантастика і фолкльор поєднуються з елементами сучасної дійсности («Сніжна Королева» X. Андерсена, «Червона Шапочка» Ш. Перро, «осучаснені» Є. Шварцем, та ін.). Основу репертуару для підлітків становлять пригодницькі іст.-рев. п’єси, п’єси з життя школярів, піонерів, безпритульних, біографії великих людей тощо. Автори: К. Треньов («Гімназисти»), В. Любимова («Серьожа Стрельцов»), О. Бруштейн («Голубе і рожеве», «Так було»), А. Яковлев («Піонер Павлик Морозов»), В. Суходольський («Юність Тараса»), Ш. Дадіяні («З іскри») та ін. Для учнів старших кляс, крім сов., були передбачені п’єси клясиків укр. (І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького), зах.-евр. (Ж.-Б. Мольєра, М. Сервантеса, Е. Ростана, Ф. Шіллера) і рос. (О. Пушкіна, М. Ґорького, Д. Фонвізіна, О. Островського, М. Гоголя й ін.); з сучасних письм.: О. Корнійчука, І. Микитенка, О. Копиленка, Ю. Мокрієва, А. Шияна та ін.

За війни і по її закінченні ТЮГ мали ставити «яскраво-ідейні» п’єси про героїчну боротьбу, дружбу народів, про працю молоді на виробництві і в школі. Попри обов’язковий репертуар, окремі театри ставлять п’єси чи інсценізації творів укр. й світової клясики: О. Кобилянської (інсценізація «Землі» В. Васильком у Миколаївському ТЮГ), І. Франка («Борислав сміється» в Одеському, «Коваль Басім» і «Абукасимові капці» у Київ., «Учитель» у Львівському і «Сон кн. Святослава» у. Миколаївському ТЮГ), Київ. ТЮГ показав «Лісову пісню» Лесі Українки, кілька п’єс М. Кропивницького, «Чорний вальс» І. Кочерги, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Підступність і любов» Ф. Шіллера, «Хатина дядька Тома» (за Г. Бічер Стов).

У 1970-их pp. в СССР було 46 драматичних і 1 муз. ТЮГ, у тому ч. на Україні 7. Більшою популярністю користуються Лялькові театри (в СССР понад 100, на Україні — 22).

Театральна освіта, фахова підготова до сценічної діяльности акторів, режисерів, декораторів і техн. апарату. До постання театральних шкіл Т. о. на Україні була справою режисерів й акторів, що свій досвід і знання передавали чл. трупи (М. Кропивницький, брати Тобілевичі, Й. Стадник та ін.). Першою укр. фаховою школою був драматичний відділ при Муз.-Драматичній Школі М. Лисенка у Києві з 1904 (очолений М. Старицькою), 1918 перетвореній на Муз.-Драматичний Ін-т ім. М. Лисенка. Театральні фак. діяли також у двох ін. вищих школах: Муз.-Драматичних ін-тах у Харкові (з 1923) і Одесі (з 1925). Великий вплив на Т. о. мав О. Курбас. Він провадив (від 1917) студію при Молодому Театрі, з 1920 при «Кийдрамте», 1922 — 33 школу при «Березолі», при якому організував першу на Україні режисерську лябораторію. Викладання на драматичних фак. Муз.-Драматичних ін-тів Києва і Харкова великою мірою базувалося на системі Курбаса, який у різний час і викладав у всіх трьох ін-тах.

По розгромі укр. культури на поч. 1930-их pp. і ліквідації муз.-драматичних ін-тів тоді ж реорганізовано тільки Київ. Муз.-Драматичний Ін-т на окрему високу школу — Київ. Держ. Ін-т Театрального Мистецтва (з 1945 ім. І. Карпенка-Карого), а 1939 створено Харківським Держ. Театральний Ін-т, на базі якого (і Харківської Держ. Консерваторії) постав 1963 Харківський Держ. Ін-т Мистецтв ім. І. Котляревського. Термін навчання в обох ін-тах 5 pp., на акторському фак. 4 pp., заочний курс — 5 — 6 років.

Для підготови керівних кадрів самодіяльних театральних колективів створено у 1970-их pp. театральні фак. при Держ. Ін-тах Культури: Київ. ім. О. Корнійчука та Харківському. Термін навчання 4 pp., заочно — 5 pp. У різні роки при гол. театрах України діяли театральні студії.

Сер. театральну освіту дають Дніпропетровська театральна, Київ. хореографічна та Одеська театральна художньо-техн. школи. Театрально-декоративні відділи діяли до 1934 при Київ. і Харківському художніх ін-тах та Одеській художній школі; нині мистців-декораторів готує Київ. Художній Ін-т.

У Галичині 1923 — 26 діяла Драматична Школа при Вищому Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка у Львові, керована О. Загаровим і М. Вороним, у 1930-их pp. — студія Л. Кривіцької. Керівників театральних гуртків готувала з 1922 Театральна комісія при т-ві «Просвіта» у Львові, очолена о. І. Туркевичем, 1939 — 41 у Львові працювала Театральна Школа ім. Л. Українки, 1942 — 44 — Театральна студія при Ін-ті Нар. Творчости, у рамках відділу культури й освіти УЦК.

Література: Лисенко О. Про Миколу Лисенка. К. 1957 (4 вид. 1966); Укр. драматичний театр, т. 1, Дожовтневий період. К. 1967; Лесь Курбас. Спогади сучасників; за ред. В. Василька. К. 1969.

«Театральне Мистецтво», місячник театру і сцени, виходив у Львові 1922 — 25 (35 чисел), з літ. додатком «Театральна Бібліотека»; видавець-ред. Г. Гануляк, ред. літ. частини Ф. Дудко. «Т. М.» містило матеріяли до історії гал. театру, біографії діячів сцени, театральну хроніку і критику, п’єси укр. авторів і перекладні, інструктивний матеріял для аматорських гуртків.

«Театральні Вісті», тижневик Укр. Театрального Орг. Комітету, виходив у Києві 1917 (з 1. 4.); відповідальний секретар Л. Курбас. У ж. серед ін. були друковані ст. Л. Курбаса і його переклади з Г. Лессінґа («Трагедія актора»), театральні афоризми Оскара Вайлда, «Драма і сцена» Р. Блімпера та ін.

Театральні музеї, див. Київський Державний Музей Театрального Мистецтва УРСР (з 1923) і Літературно-меморіяльні музеї.

Театрально-декораційне мистецтво (сценографія), галузь образотворчого мистецтва, що її завданням є оформлення простору сцени і надання візуальної оправи театральній виставі при допомозі пластично-малярських засобів та світлових ефектів. До Т. д. м. належить також компонування сценічних реквізитів і костюмів.

На Україні Т. д. м. зародилося у вертепному і шкільному театрі (симультанна сцена і сцена-естрада, куліси, костюми й реквізити), розвинулося у придворному і домашньому театрі кін. 18 — поч. 19 в. й перейшло до аматорських і проф. пересувних театрів, що послуговувалися однаковими декораціями для різних п’єс. У театрі т-ва «Руська Бесіда» (з 1864) у Львові вже працювали декоратори-фахівці; чужинці з Львівського міськ. театру й укр. мистці (К. Устиянович, Т. Томасевич, Л. Горбачевський) та мистці-актори (В. Плошевський, П. Дяків, Л. Боровик). Вагу сценічного оформлення як активного компоненту театру розуміли М. Старицький (декорації в його театрі виготовляли під наглядом Ф. Вовка) і М. Кропивницький, який сам робив декорації (зокрема до «Енеїди» І. Котляревського). У першому укр. постійному театрі М. Садовського в Києві (1907 — 19) були декораторами В. Кричевський старший та І. Бурячок (вони дали поч. тривимірній декорації), згодом П. Дяків.

За pp. революції укр. декоратори (М. Бурачек, І. Кавалерідзе, К. Єлева та ін.) працювали в масово-аґітаційному театрі, оформлювали інсценізації, театралізовані видовища на вулицях і майданах, концерти-мітінґи, військ. театри та вагони аґітпоїздів. Талант А. Петрицького як декоратора виявився у «Молодому Театрі» Л. Курбаса («Етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла, «Кандіда» Б. Шов, «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера, «Затоплений дзвін» Г. Гавптмана, «Укр. Вертеп», «Коза-дереза» та ін.). У 1920 — на поч. 30-их pp. характеристична була умовна конструкція й увага до костюму як дійового фактора театру в «Березолі», в його макетній майстерні під керівництвом В. Меллера і в його учнів (Д. Власюк, Є. Товбін, В. Шкляєв, І. Крига, М. Симашкевич та ін.). Типові у цьому стилі вистави в оформленні В. Меллера: «Рур», «Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Гіґґінс» Е. Сінклера (1923), «Машиноборці» за Е. Толлером (1924) та ін. Найгострішого вияву умовности досягнено у виставі «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1924). На конструктивістичних позиціях стояли майже всі декоратори театрів УССР, зокрема М. Маткович, Ю. Павлович, М. Мюллер (Одеська Укрдрама), Г. Цапок (Театр ім. І. Франка в Києві), К. Єлева (Театр ім. Михайличенка), Б. Косарів (Харківський Червонозав. Театр), М. Невідомський (Перший Держ. Театр ім. Т. Шевченка) та ін. Поряд конструктивізму мистці-декоратори часто стилізували вистави під нар. лубок, дитячий рисунок (Л. Кліщеєв «Наталка Полтавка» в Дніпропетровському театрі ім. Т. Шевченка). Декораторами в оперних театрах Києва, Харкова, Одеси 1920 — 30-их pp. працювали А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, І. Курочка-Армашевський та ін. Вони, за визначенням А. Петрицького, створювали «кольорову партитуру» муз. театру; у мист. оформленні опер (зокрема «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Кн. Ігор», «Золотий обруч»), використовуючи суворі умовні конструктивні форми архітектури, підкреслювали монументальну велич вистав; удавалися до візант.-укр. стилю і лубка, стриманість кольориту декорацій поєднували з барвистістю та вірністю костюмів, використовували освітлення як активний декораційний засіб тощо.

З кін. 1930-их pp. у Т. д. м. запанував соцреалізм, і конструктивізм, умовність надовго зникли з оформлення укр. сцени, відбулося повернення до декорацій 19 в. Побіч старих майстрів прийшли до праці в театрі випускники театрально-декоративних відділів Харківського (А. Волненко, В. Греченко, Г. Нестеровська, Д. Овчаренко, О. Плаксій, Л. Писаренко) і Київ. (В. Борисовець, П. Злочевський, В. Московченко, Ф. Нірод, Ю. Стефанчук, М. Уманський) художніх ін-тів. Кращі оформлення того часу: Ф. Нірода в Театрі ім. М. Заньковецької в Запоріжжі («Урієль Акоста» К. Ґуцкова, «Украдене щастя» І. Франка), Ю. Стефанчука («Пошились у дурні» М. Кропивницького) у Львівському ТЮГ, Д. Нарбута («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем) у Муз.-драматичному театрі в Черкасах, А. Петрицького («Калиновий гай» О. Корнійчука) в Театрі ім. І. Франка в Києві. У кін. 1950-их pp. Т. д. м. дещо відродилося. Театральна декорація звільняється від станковізму й набирає рис сценічности, умовности і лаконізму, до театру повертається конструктивізм (В. Меллер «Король Лір», Ф. Нірод «Свіччине весілля»; обидва в Київ. Театрі ім. І. Франка, 1959). Найяскравішими представниками умовної лаконічної декорації стали молоді декоратори: Г. Батій («Фараони» О. Коломійця, 1962) у Харківському Театрі ім. Т. Шевченка, М. Кипріян («Фавст і смерть» О. Левади, 1960, «Гайдамаки» за Т. Шевченком, 1964; «Король Лір» В. Шекспіра, 1969) у Львівському Театрі ім. М. Заньковецької. Ін. цікавіші оформлення: Г. Нестеровської («Фортуна» М. Зарудного, 1964); Л. Писаренка («Де тирса шуміла» А. Шияна, 1963); Д. Лідера («Ярослав Мудрий» І. Кочерги, 1970) в Театрі ім. І. Франка в Києві; В. Борисовця («На грані ночі» Р. Іваничука і В. Анткова, 1964) в Театрі ім. М. Заньковецької у Львові.

В оперних театрах України з сер. 1950-их pp. помітна тенденція зірвати з помпезністю старого декоративного стилю. Кращі оформлення оперних і балетних вистав характеризуються намаганням проникнути у муз. драматургію твору та образотворчими засобами розкрити муз. тканину партитури й передати її фактуру. Кращі оформлення: у Київ. опері А. Петрицького («Тарас Бульба» М. Лисенка, 1955), А. Волненка («Катерина» М. Аркаса, 1957; балети «Лісова пісня» М. Скорульського і «Тіні забутих предків» В. Кирейка, 1963), Л. Писаренка та Г. Нестеровської («Енеїда» М. Лисенка, 1958), Ф. Нірода («Арсенал» Г. Майбороди, 1960); в Харківській опері — Д. Овчаренка («В бурю» Т. Хреннікова, 1959): в Одеській — П. Злочевського («Дон Карльос» Дж. Верді, 1962), О. Зосимович (балет «Пер Ґюнт» Е. Ґріґа, 1959); Львівській — Є. Лисика (зокрема балети «Досвітні вогні» В. Кирейка, Л. Дичко, М. Скорика, 1967; «Спартак» А. Хачатуряна, 1966, та ін.). Починаючи з театру Л. Курбаса 1920-их pp., з перервами за погрому укр. культури, декоратори здобували в театрі рівноправне місце з режисерами. З ініціятиви Л. Курбаса створена 1923 — 26 музейна комісія збирала й упорядковувала матеріяли; вони, передані АН УРСР, стали базою Держ. Музею Театрального, Муз. і Кіномистецтва УРСР.

Визначнішим декоратором театрів Галичини 1920 — 30-их pp. був Л. Боровик, що з театру т-ва «Руської Бесіди» (згодом «Укр. Бесіди») перейшов до Й. Стадника, а далі до театру «Заграва» В. Блавацького («Слово о полку Ігореві», «Дума про козака Мамая») та І. Котляревського. Він застосовував об’ємні декорації, сукна, рухомі станки, транспаранти і кінопроєкцію. У театрі під управою О. Загарова у Львові (1920 — 25) працював М. Кричевський. 1941 — 45 у Львівському Оперному Театрі драму, оперу, балет й оперету оформлював М. Радиш, а в театральній виробні декорацій працювали ще О. Климко та М. Дмитренко.

У діючих на еміґрації театральних трупах 1945 — 49, працювали мистці-декоратори: у Німеччині (Авґсбурґ-Реґенсбурґ) в Ансамблі Укр. Акторів В. Блавацького — М. Радиш і В. Клех; у театрі в Берхтесґадені — О. Булавицький, в Австрії у Театрі-Студії Й. Гірняка — В. Пальчевський, Є. Блакитний (з 1949 і в ЗДА), Ф. Лозняків, М. Чолган; у Зальцбурзі, в Укр. Нац. Театрі — Л. Перфецький, В. Гай. З 1950-их pp. у ЗДА в Театрі в п’ятницю — Н. Климовська, О. Слупчинський, О. Ґранат, В. Бачинський; у Торонто (Канада) в театрі «Заграва» з 1953 О. Теліжин.

Укр. мистці-декоратори працювали також на чужих сценах: у Відні Т. Яхимович був декоратором Надвірної опери (1836 — 76); у різних театрах Праги і Парижу — М. Андрієнко-Нечитайло (з 1924 в театрах «Odeon» і «Arc en Ciel»); В. Перебийніс у Кракові (з 1922 театр «Bagatela») і в Парижі (1926 — 30); М. Кричевський тут же у «Theatre des Arts» (1939) і «Theatre Hebertot» (1942); у Буенос-Айрес (Арґентіна) в Нац. театрі — О. Климко та ін.

Література: Драк А. Укр. театрально-декораційне мистецтво. К. 1961; Цибенко П. Театрально-декораційне мистецтво в Історії укр. мистецтва, т. V. К. 1967, т. IV, кн. 1. К. 1969 і кн. 2. К. 1970; Вериківська І. Театрально-декоративне мистецтво. Історія укр. мистецтва, т. VI. К. 1968; Вериківська І. Художник і сцена. К. 1971.

Театрознавство, наука про театр, вивчає різні аспекти сценічного мистецтва, його історію й теорію. На Україні Т. зформувалося як окрема дисципліна в 20 в. Йому передувало в 1860 — 1917 pp. пожвавлене зацікавлення театром та обговорення (на стор. «Основи», «КСт.», «ЛНВ», «Зорі», «Діла», «Правди», «України», «Неділі», «Сяйва», «Української Хати» та ін. преси) можливостей його розвитку, в якому брали участь І. Франко, М. Вороний, В. Доманицький, Б. Грінченко, Г. Коваленко, М. Комаров, О. Кониський, А. Кримський, П. Куліш, В. Левицький, В. Науменко, Є. Олесницький, С. Петлюра, С. Русова, Л. Старицька-Черняхівська, І. Стешенко, Г. Хоткевич, Г. Цеглинський, С. Чарнецький та ін. Піонером укр. Т. треба вважати І. Франка, який у численних ст. і зокрема в праці «Русько-український театр» (1894) відмежував Т. від літературознавства і дав першу спробу іст. нарису укр. театру до 1870-их pp. Над історією новішого періоду укр. театру працювали пізніше М. Старицька-Черняхівська («Двадцять п’ять років укр. театру», в ж. «Україна», X — XII, 1907) й І. Стешенко «Історія укр. драми», 1908), багато театрознавчого матеріялу є у праці М. Вороного («Театр і драма», 1913).

З 1917 н.-д. робота з Т. була зосереджена в Держ. Муз.-Драматичному Ін-ті ім. М. Лисенка та в іст.-театральному відділі Всеукр. Театральної Комісії (ВУТЕКОМ), а також в УАН і Театральному музеї при ній. По розгромі укр. культури в 1930-их pp. і по закінченні другої світової війни центром н.-д. праці з 1946 став відділ Т. (до 1963 музики і театру) Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР. Визначніші праці з Т. перших десятиліть по 1917: «Укр. вертеп» (1918), «Шляхи розвитку укр. театру» (1920) і ґрунтовне дослідження «Укр. театр» (1925, перевидане 1968 з численними скороченнями) О. Кисіля; «По. чатки укр. комедії» М. Возняка (1919); «Старинный театр в России» (1923) О. Білецького; «Драма українська» (6 випусків 1926 — 29) В. Рєзанова; зб. «Рання укр. драма» (за ред. П. Руліна, 1927); «Укр. вертеп. Розвідки і тексти» (1929) Є. Марковського; «Найдавніша згадка про театр на Україні» («Україна», 1924, І — II) В. Перетца. Історії галицького театру присвячені праці Г. Хоткевича «Історія гал. театру. Нар. і середневічний театр у Галичині» (1924) та С. Чарнецького «Нарис історії укр. театру в Галичині» (1934, перевидана 1959). На еміґрації (Прага) появилася праця Д. Антоновича «Триста років укр. театру» (1925). Важливіші монографії про окремих акторів і театральні мемуари того часу: «Український актор Карпо Соленик» (1928) О. Кисіля, «Марія Заньковецька» (1929) П. Руліна, «Шевченко і театр» (1941) О. Борщагівського і М. Йосипенка; спогади М. Садовського «Мої театральні згадки» (1933), П. Саксаганського «По шляху життя» (1935) і «Моя праця над роллю» (1937) та зб. про нього — «Статті і спогади про корифея укр. сцени» (1939). У ділянці театральної критики того часу виступали: К. Буревій, В. Хмурий, Й. Шевченко, В. Чаговець, Ю. Смолич, Д. Грудина, Г. Александровський, Ю. Меженко, Ф. Якубовський, Я. Савченко та ін. На Зах. Укр. Землях: С. Чарнецький, М. Рудницький, Г. Лужницький, В. Левицький, І. Німчук, О. Тарнавський та ін. Більше праць з Т. появляється з другої пол. 1950-их pp. У заг. працях «Укр. радянський театр» І. Піскуна (1957) й «Укр. драматичний театр» (I — II, 1959 — 67) замовчано або тенденційно зфальшовано діяльність окремих театрів (зокрема «Березоля»; «Заграви», Львівського Оперного Театру) чи їх керівників (Л. Курбас, В. Блавацький) й окремих акторів (Й. Гірняк та ін.). Дещо з укр. матеріялу є в рос. вид.: «История советского драматического театра» (I — VI, 1961 — 71) і в «Театральной энциклопедии» (I — V, 1961 — 67). Більшою чи меншою мірою не вільні від тенденційних перекручень і монографії з різних ділянок Т.: «Минуле укр. театру» (1953) та «Сцена, актори, ролі» (1964) І. Мар’яненка, зб. за ред. М. Йосипенка «Шляхи і проблеми розвитку укр. радянського театру» (1970), «Театральні портрети» (1955) Й. Кисельова, «Життя і сцена» (1956) В. Чаговця, «На шляхах розвитку рев. театру» (1972) П. Руліна. Питанням сценічного мистецтва присвячені праці Ю. Станішевського: «Укр. радянський балет» (1963), «Укр. радянський музичний театр» (1970), «Барви укр. оперети» (1970) й «Укр. радянський балетний театр» (1975); історії самодіяльного театру — кн. О. Казимирова «Театр, народжений життям» (1962) й «Укр. аматорський театр дожовтневого періоду» (1965), І. Волошина «Джерела нар. театру на Україні» (1960), Р. Кирчева і Л. Лучко «Нар. театр на Львівщині» (1960), К. Демченка «Мистецька Буковина» (1968) та ін.

З сер. 1950-их pp. появляються також монографії і спогади про видатних акторів і режисерів: М. Дібровенко «Карпо Соленик» (1951), М. Йосипенко «Марко Лукич Кропивницький» (1958), І. Пільгук «Життя і творчість М. Л. Кропивницького» (1960), П. Киричок «Марко Кропивницький. Життя і творчість» (1968), Б. Тобілевич «Панас Карпович Саксаганський» (1957), Л. Мельничук-Лучко «Саксаганський-актор» (1958), І. Дузь «Марія Садовська» (1957), Л. Стеценко «І. Карпенко-Карий» (1957), Л. Сокирко «М. П. Старицький» (1960), Ю. Меженко «Любов Павлівна Ліницька» (1957),

B. Василько «Ф. В. Левицький» (1958) і «Микола Садовський та його театр»» (1962); з низки праць про М. Заньковецьку варті згадки «М. Заньковецька» (1955) C. Дуриліна і «Життя Марії Заньковецької» (1961) Н. Богомолець-Лазурської. Акторам старшого покоління присвячені також праці: О. Клінчин «І. Млотковська» (1958), «Слово про Ганну Затиркевич-Карпинську» П. Перепелиця та В. Яременко (1966), С. Тобілевич «Мої стежки і зустрічі» (1961); діячам театру наст. покоління — «Олександер Загаров і укр. театр» (1969) В. Нікєєва, «Софія Федорцева» (1971) П. Омеляновської-Чорної, «Юрій Шумський» (1971) Б. Степанова, «Амвросій Бучма» (1978) Ю. Косача та ін. Багато в чому невірна, але цінна зб. про Л. Курбаса (1969).

З чималої мемуарної літератури цінні характеристикою театрального побуту спогади П. Коваленка «Незабутнє» (1962) і «Шляхи на сцену» (1964), Л. Білоцерківського «Записки суфлера» (1962), М. Рудницького «В наймах у Мельпомени» (1963), «Життя і сцена» (1965) Г. Юри, «Із сімейної хроніки Марка Кропивницького» (1968) В. Кропивницького, низка праць Ю. Мартича та ін. З ділянки театральної публіцистики варті згадки кн. І. Франка, Я. Мамонтова, І. Кочерги, І. Микитенка, Ю. Смолича та ін.

За новішого часу про укр. драматургію писали: З. Мороз («Укр. драматургія та укр. театр другої пол. XIX ст.», 1950), Б. Шнайдер («Укр. драматургія 18 — 19 ст.», 1959), О. Ставицький («Короткий нарис укр. драматургії поч. 20 ст.», 1964), В. Шубровський («Драматургія Т. Шевченка, 1957), І. Кирчів («Комедії Івана Франка», 1961), М. Нечиталюк («З нар. ручаїв», 1970). Драматургії сов. часу присвячені праці Н. Кузякіної «Нариси укр. радянської драматургії», ч. 1 (1958) і ч. 2 (1963), «Драматург Микола Куліш» (1962) і «Драматург Іван Кочерга» (1968), Й. Кисельова у «Драматургія України» (1967), Д. Вакуленка «Сучасна укр. драматургія 1945 — 1972» (1976) та ін.

Сценографію вивчають гол. І. Вериківська, А. Драк, П. Цибенко. Важливим матеріялом для дослідників є каталоги з виставок: «Художники театрів Харкова...» (1945 і 1952), Одеси (1951), респ. (з 1954, досі 5) та індивідуальних: Ф. Нірода (1957 і 1967), Г. Цапка (1961), М. Симашкевич, О. Сальмана, Н. Соболя, Ю. Стефанчука (всі 1965), А. Петрицького (1967) та ін. Також появилося кілька монографій: «Анатоль Петрицький. Театральні строї» В. Хмурого (1929), «Анатолій Петрицький» П. Цибенка (1951) й І. Врони (1968), «Олександер Веніяминович Хвостенко-Хвостов» А. Драка (1962), «Моріц Уманський» В. Неллі (1967), «Федір Нірод» В. Панфілова (1969), «Мирослав Радиш» збірне вид. у Нью-Йорку (1966).

У 1964 — 70 pp. виходили присвячені Т. щорічники «Театральна культура», відтоді єдиною трибуною Т. залишився ж. «Український Театр», в якому (а також в ін. періодичній пресі) з критичними ст. і театральними рецензіями виступають: Л. Архимович, Л. Барабан, Ю. Бобошко, В. Владко, Я. Ган, Д. Григораш, М. Йосипенко, І. Кисельов, Н. Кузякіна, П. Перепелиця, І. Піскун, Ю. Станішевський, Д. Шлапак і багато ін.; на еміґрації — В. Гаєвський, І. Кедрин, І. Костецький, Г. Лужницький, І. Німчук, О. Тарнавський, Ю. Шерех та ін.

З театрознавчих появ на еміґрації останніх pp. варті згадки розвідка Й. Гірняка «Birth and death of the modern Ukrainian Theater» (1954), «Театр-студія Йосипа Гірняка — Олімпії Добровольської» (1975) Б. Бойчука і матеріяли до історії укр. театру у зб. Об’єднання мистців укр. сцени «Наш театр» (1975).

Попередня     Головна     Наступна