Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3166-3176.]

Попередня     Головна     Наступна





Теогност, митр. київ. (1328 — 53), св.; грек, висвячений у Константинополі. Резиденцію мав у Москві; протиставився церк. самостійності Гал. і Лит. митрополій. 1342 зазнав знущання в Орді, але згодом хан Джанибек підтвердив церкві її дотогочасні пільги.


Теодор А., київ. ґравер на дереві кін. 17 — поч. 18 в.; працював 1694 — 1724 для вид. Києво-Печерської Лаври. Відомі його дереворити в «Апостолі» (1695), «Октоїху» (1699), «Страсному Євангелії» (1704), «Тріоді Цвітній» (1724) та ін.


Теодоро, середньовічне м. в півд.-зах. частині Криму, заселеній залишками ґотів, столиця Мангупського князівства. Т. було міцною фортецею, яка впродовж 13 — 15 ст. обороняла свою самостійність перед натиском ґенуезців і татар. Щойно 1475 тур. військо розгромило Т. і Мангупське князівство.


Теодорович Ананій (1900 — 71), діяч Укр. Правос. Церкви, протопресвітер родом з с. Вербки на Волині. Богословську освіту одержав у Крем’янці (сер.) і Варшаві (вищу); був свящ. на Волині. З 1944 на еміґрації. З 1948 чл. Ради Митрополії, з 1969 — адміністратор УАПЦ в Австралії і Новій Зеляндії.

[Теодорович Ананій (* Білин, Ковельський пов. — † Джамайка, Нью-Йорк Стейт, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Теодорович Єпіфан Василь (1881 — 1958), церк. діяч, василіянин, по висвяченні ред. ж. «Місіонар» у Жовкві (1908 — 12); написав «Життя Святих» на січень — лютий (1912). З 1921 місіонер у Канаді, з 1927 у ЗДА, ред. ж. «Кат. Провід» (1927 — 32) у Філядельфії; видав зб. проповідей «Кат. Життя», I — II (1946 — 48).

[Теодорович Єпіфан Василь (* Іваниківка, Станиславівський пов., Галичина — † Ґлен Ков, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Теодорович Іоан, митр., див. Іоан Теодорович.


Теодорович Йосафата Ірина (1878 — 1959), церк діячка, василіянка в Галичині й ЗДА, сестра Єпіфана і Павла Т. Настоятелька манастирів у Львові й Яворові; з 1922 у Філядельфії (ЗДА), ігуменя для всіх СС Василіянок (1924 — 49), зайнятих в установах і парафіяльних школах укр. кат. епархій в Америці.


Теодорович Микола (1755 — 1820?), гр.-кат. свящ., культ.-осв. діяч і письм. родом з с. Дубриничів на Закарпатті; теологічну освіту здобув у Відні, після чого був адміністратором у м. Михайлівцях, пізніше парохом у с. Коритнянах. Т. автор порадника «Помошникъ оу домувст†и между людьми...» (1791). З угор. переклав «Врачъ домашній». Обидві праці не появилися друком. Т. також автор «Протоколу свящ. і церкви в Коритнянах» (латинською мовою), в якому багато джерельних даних про культ.-осв. працю другої пол. 17 — поч. 19 в. Автобіографія Т., вміщена в «Протоколі», появилася друком у «Підкарп. Русі» (1934).

[Теодорович Микола (1755 — 1820?, Коритняни, Закарпаття). — Виправлення. Т. 11.]


Теодорович Микола (1859 — ?), дослідник історії (зокрема церк.) Волині; з священичого роду на Волині, вчився у Петербурзькій Духовній Академії, був інспектором шкіл у м. Седльцях (Підляшшя). Численні праці, між ними: «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» (1888 — 99, п’ять томів, не закінчена), «Город Владимир Волынский» (1893), «Волынская духовная семинария» (іст. нарис, 1901).

[Теодорович Микола (1856 або 1859 — ?) — Виправлення. Т. 11.]


Теодорович Павло Петро (1894 — 1946), церк. діяч, василіянин, брат Єпіфана, проф. філософії Духовної Семінарії у Львові (1924 — 25), співр. «Записок ЧСВВ», «Вісника Марійських Т-в» тощо; довголітній учитель новіціяту манастиря в Крехові (1928 — 39) і заступник протоігумена (1935 — 46).


Теодосій Грек, ігумен Києво-Печерського манастиря (1142 — 56). Прибув з Візантії у першій чверті 12 в., був близький до кн. чернігівського Святослава (Святоші) та київ. В. кн. Із’яслава Мстиславича. Автор полемічних (проти латинян) і повчальних творів, з яких відомі: відповідь кн. Із’яславові про споживання м’яса в середу і п’ятницю, «Посланіе... о почитаніи недЂли», Вопрошеніе В. кн. Изяслава... о варяжской вЂрЂ»; переклади грец. і латинських творів. Авторство деяких писань, пов’язаних з ім’ям Т., сумнівне.


Теодосій Лазовський († 1588), єп. холмський і белзький (1552 — 65), згодом володимирський (1565 — 80) та берестейський.


Теодосій Печерський (бл. 1036 — 74), св., ігумен Києво-Печерського манастиря, письм., нар. у Василеві (тепер м. Васильків) б. Києва в боярській родині; виростав у Курську, де його батько був княжим тіуном; дістав добру освіту. 1055 втік до Києва, де його прийняв до Печерського манастиря засновник укр. чернецтва Антоній; при чернечому постригу прийняв ім’я Т. (Феодосія; його світське ім’я невідоме); відзначався аскетичним життям. Мавши бл. 25 pp., T. став ігуменом манастиря і впровадив суворий студитський устав та зреформував монаше життя. Поруч печер побудував велику церкву Успіння Богородиці (поч. будови 1073, закінчена 1089) і манастир з келіями. Своїм авторитетом Т. впливав на світські справи, дораджував князям, виступав проти кн. Святослава II на оборону його брата Із’яслава Ярославича. Т. приписують (авторство непевне): 5 повчань ченцям (автор картає ченців за недбальство та дбання про особистий добробут) і одне келяреві (ключникові); уривки 4 повчань ченцям і народові; 2 уривки до народу («О казнях Божіих» й ін.); 2 уривки до В. кн. Із’яслава («О латинЂх») і 2 молитви. Поучення Т. прості й короткі; в них чимало матеріялу про життя ченців і народу. Т. помер 3. 5. 1074, його останки перенесено 1091 до Печерсько-Успенського собору. У 1080 Нестор написав життя Т. П.; 1108 заходами В. кн. Святополка Із’яславича його врочисто канонізовано.


Теодосій Сергіїв (1890 — ?), архиєп. УАПЦ, до. ієрархії якої перейшов з рос. Церкви (1923); був єп. у Переяславі, пізніше в Бердичеві; заарештований сов. владою 1936 і вивезений на Сибір; дальша доля невідома.


Теодосій Углицький (1630-ті pp. — 1696), укр. правос. діяч, св. Нар. на Сх. Поділлі у священичій родині з давнього роду Полоницьких-Углицьких; навчався у Києво-Могилянській Колеґії і за кордоном. 1664 — 88 ігумен Києво-Видубецького манастиря; з 1688 архимандрит Єлецького манастиря (у Чернігові), єп.-вікарій архиєп. Лазаря Барановича, з 1692 — архиєп. чернігівський. Т. дбав про зміцнення чернецтва та про підвищення духовного рівня своєї епархії. Канонізований 1896 (пам’ять святкується 18 лютого); його мощі перебували в Спасо-Преображенському соборі в Чернігові.


Теодосій, Феодосія (VIII — 16), м. обл. підпорядкування в півд.-сх. частині Криму на березі Чорного м.; 75 000 меш. (1976). Т. заснована в сер. 6 в. до Хр. виходнями з грец. м. Мілету, розвинулася на значний торг. центр. З 355 до Хр. входила до складу Боспорського царства. В 4 в. по Хр. Т. зруйнували гуни, у 5 — 10 вв. вона була у тісних зв’язках з Візантією, з кін. 6 в. її захопили хозари. У другій пол. 13 в. ґенуезці заснували в Т., яка тоді перебувала під владою татар, свою торг. факторію Каффу. 1475 Каффу захопила Туреччина; у 16 — 17 вв. вона була гол. невільницьким ринком у Криму. У 1616, 1628 і 1675 запор. козаки здобули м. і визволили багато невільників. Під час ростур. війни (1768 — 74) рос. війська захопили м. (1771); 1783 його приєднано до Рос. Імперії і повернено давню назву Т., з 1802 Т. — пов. м. Таврійської губ. У 1892 — 95 в Т. збудовано морський порт (гол. експорт — збіжжя) і залізницю, що сприяло зростанню м. (1829 — 3 700, 1904 — 30 600); мала значення також тютюнова пром-сть. По закріпленні сов. влади Т. 1921 увійшла до складу Крим. АССР. Перші pp. сов. влади спричинили занепад м. (1921 — 35 400, 1926 — 28 700). У добу п’ятирічок Т. розвинулася як пром. і курортний центр.

Тепер Т. є важливим осередком тютюнової пром-сти (Теодосійська тютюнова фабрика, заснована 1861); зав.: механічний, арматурний, «Буддеталь», соків; панчішна, мебльова, офсетна фабрики, комбінат будів. матеріялів, харч. промсть. Політехнікум, картинна ґалерія ім. І. Айвазовського (заснована 1880), історико-краєзнавчий музей. Руїни ґенуезької фортеці (рештки мурів і башт). Т. приморський кліматичний курорт; лікувальні засоби — клімат, морські купання, грязь оз. Аджиголь, мінеральне сульфатно-хлоридно-натрієве джерело «Теодосія» (Паша-Теме).


Теоктист († після 1120), св.; ігумен (з 1103) Києво-Печерського манастиря, з 1113 єп. чернігівський. Подбав про внесення в синодик святих імени Теодосія. Печерського.


Теофан III, єрусалимський патріярх (1608 — 44). Ідучи через Україну до Москви, затримався 1618 у поль.-коз. військ. таборі, а в поворотній дорозі залишився довший час на Україні (до поч. 1621). Маючи повноваження царгородського патріярха Тимофія «справувати всі архиєрейські справи у підлеглих царгородському патріярхові епархіях» у Польщі, висвятив 1620 в Києві (разом з митр. Неофітом сирійським і єп. Аврамієм Страгонським) митр. Йова Борецького і 5 єпископів (Ісаію Копинського на єп. перемиського, Мелетія Смотрицького — на єп. полоцького, Ісаакія Борисковича — на єп. луцького, Єзекиїла Йосифа Курцевича — на єп. володимирського, Паїсія Іполитовича на єп. холмського), відновивши т. ч. правос. ієрархію на території Київ. митрополії. Тоді ж Т. надав Київ. Богоявленському братству права ставропігії.


Теофілакт Лопатинський (1670-ті pp. — 1741), богослов і церк. діяч, родом з Волині. Учень і проф. Київ. Академії; з 1704 проф., з 1706 ректор Моск. Духовної Академії, чл. Святійшого Синоду, єп. тверський (1723); брав участь у перередаґуванні Острозької Біблії. Як противника прот. впливів і діяльности Т. Прокоповича, Т. заарештовано (1736), позбавлено сану (1738) й ув’язнено; 1740 амнестовано. Праці Т.: «Объ игЂ Господнемъ благомъ» (проти поглядів Т. Прокоповича); «ПолитиколЂпная апотеозисъ» (1709, цареславний опис зустрічі царя Петра після перемоги під Полтавою); «Зеркало горячайшаго к Господу Богу духа» (1787); латинські вірші «Oda in laudem aperis principis Demetrii Kantemiri» (1719).


Теофіпіль (IV — 7), с. м. т. . над p. Полквою, в півн.-сх. частині Подільської височини, р. ц. Хмельницької обл.; 4 100 меш. (1966); харч. пром-сть. Вперше згадується 1420 п. н. Човганський Камінь (Човган). З кін. 18 в. до 1910-их pp. м-ко Старокостянтинівського пов. Волинської губ., характер — с.-г.-ремісничо-торг.; бл. 5 000 меш. (українці і жиди).


Теперішній час, форма дієслова, що в основному виражає дію або стан, сучасні з моментом мовлення. Часто однак вона набуває значень безвідносних до цього моменту (у приказках, правилах, описах і т. д., напр., «Тиха вода греблю рве», «Київ лежить над Дніпром»). Стилістично забарвленими є форми теперішнього іст. часу, які можуть мішатися з минулими (напр., у казці: «І ось вони пішли. Ідуть рік, ідуть два...»), а також теперішнього замість майбутнього (напр., «Завтра вже їдемо»). Теперішній час можливий тільки від недоконаних дієслів (винятком є архаїчне і говіркове «ректи»). Дієслова доконані творять форми такі самі, як теперішнього часу, але у значенні майбутнього (напр., іду — піду).


Теплик (V — 10), с. м. т. на сх. Поділлі, р. ц. Вінницької обл., 5 600 меш. (1966); кол. заштатне м-ко Гайсинського пов. Подільської губ. Харч. пром-сть, виробництво цегли, залізобетонових конструкцій.


Теплицький Василь (* 1902), економіст родом з с. Абрамівки (нині Кіровоградської обл.), співр. Ін-ту Економіки АН УРСР (1937 — 38 його керівник). Праці з історії нар. госп-ва України та історії екон. думки на Україні. Автор монографії «Реформа 1861 р. і аґрарні відносини на Україні (60 — 90 роки XIX ст.)», 1959.


Теплов Григорій (1711 — 79), рос. держ. і культ. діяч, адьюнкт Петербурзької АН. Був вихователем молодого К. Розумовського і їздив з ним за кордон у 1740-их pp. Коли К. Розумовський став гетьманом, Т. був його дорадником й наглядав за його маєтками. Брав участь у рос. держ. перевороті 1762 по боці Катерини II і став її статс-секретарем, а потім сенатором. Т. вважають автором записки «О непорядках в Малороссии» з гострою критикою політ. і соц.-екон. відносин на Гетьманщині, що відограла певну ролю в ліквідації гетьманату 1764, (опублікована повністю М. Василенком у «Записках Укр. Наук. Т-ва» у Києві, т. IX, 1909).

[Теплов Григорій (1717, Псков — 1779, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Тепловозобудування, галузь важкого машинобудування, яка замінила паротягобудування (його припинено на Україні 1957), будує, силові вози-двигуни для залізничного транспорту. У більшій кількості тепловози (т.) на Україні почали випускати з 1947 на Харківському зав. транспортного машинобудування ім. В. Малишева, з 1957 — на Ворошиловградському тепловозобудів. зав. ім. Жовтневої революції; 1965 паротяги становили лише 15% всього укр. залізничного парку. Обидва зав. продукували низку серій т. потужністю 2 000 і 6 000 кінських сил. Найкращими є т. М-62 (4 000 кінських сил) та 2 Т 340-002, які в значній кількості йдуть на експорт. Т. 2ТЕ-40 має офіц. марку «Україна». Продукція Т. на Україні: 1950 — 125, 1960 — 1 142, 1975 — 1 309; на Ворошиловградському зав. працює бл. 14 000, на Харківському — бл. 8 000 робітників. Продукція України становить бл. 95% усієї продукції Т. в СССР; значну частину її експортують за межі СССР: у 1969 — 73 Ворошиловградський зав. експортував понад пол. своєї продукції, зокрема до ін. соц. країн, включно з Півн. Кореєю.

С. П.


Тепчегорський Григорій, ґравер на міді і поет» кін. 17 — поч. 18 в. родоім з України; 1697 — 1718 працював у Москві. Ґравюри до «Лицевої Біблії», 8 ґравюр з зображенням царів і Богоматері; портрети Д. Кантеміра та ін.; мав вплив на творчість рос. ґраверів, зокрема на Олексія й Івана Зубових. Т. часто супроводжував ґравюри віршами на біблійні теми.


Теребле-Ріцька гідроелектростанція, гідроелектростанція на Закарпатті (у Хустському р-ні), розташована в долинах річок Тереблі й Ріки. Збудована 1949 — 55; перший пром. струм одержано 1956. Потужність — 27 000 квт, виробництво електроенерґії в сер. за водністю рік — 123 млн квт год. Після спорудження греблі виникло водосховище об’ємом 23,7 млн м³, площа водного дзеркала — 1,6 км².


Теребля, р. на Закарпатті, права притока Тиси; довж. 80 км, сточище — 750 км². У гор. і сер. течії перетинає Ґорґани і протікає глибокою (до 350 м) долиною, у пониззі виходить на Мармароську котловину. Частина води Т. по тунелю завдовжки 3,6 км подається у р. Ріку, на якій збудовано Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію.


Теребовля (IV — 6), м. на гал. Поділлі над р. Гнізною, р. ц. Тернопільської обл.; 11 600 меш. (1975); харч. пром-сть, фабрика ялинкових прикрас, філіял львівської взуттєвої фірми «Проґрес». Т. була оселею вже за неоліту; перша згадка в Іпатіївському літописі під 1097; з кін. 11 в. центр Теребовельського князівства. В сер. 14 в. Т. увійшла до Польщі, 1389 — дістала маґдебурзьке право. Після будови замка (кін. 14 в.) Т. стала однією з прикордонних фортець Польщі у боротьбі з татарами (1453, 1498, 1508, 1516) і Туреччиною (1675, 1688), під час якої зазнала кількаразового знищення. 1772 — 1918 Т. входила до складу Австрії (Австро-Угорщини), 1918 — 19 ЗУНР, пізніше до 1939 Польщі — пов. м. Пам’ятки архітектури: руїни замка (14 — 16 вв., кілька разів руйнований і перебудований, зокрема в кін. 16 — поч. 17 в.), оборонна церква св. Миколая“ (16 в., невдало перебудована 1735), костьол і манастир кармелітів (оборонний, з 1635 в ренесансовому стилі); на півд. від Т. в с. Підгірянах у гирлі Гнізди до Серета — оборонна церква й манастир з кін. 16 в.


Теребовльське князівство, півд.-сх. частина уділу кн. Ростислава Володимировича з столицею у Теребовлі, який отримав молодший з його синів Василько Ростиславич, мабуть, 1084 (ін, уділи Ростиславичів: Звенигородське князівство Володаря Ростиславича і Перемиське — Рюрика). Василько розгорнув посилену колонізацію на півд. сх. T. к. тюркським елементом (берендеї, торки й печеніги) і освоїв Пониззя та захистив його від кочовиків; разом з тим зросло значення Галича. По смерті Василька (1124) з Т. к. відокремилося Галицьке, а бл. 1141 Т. к. увійшло остаточно до складу об’єднаного Гал. князівства (перший кн. — син Володаря Володимирко). На поч. 13 в. Т. к. було кілька pp. (бл. 1210) уділом кн. Із’яслава Володимировича.

[Теребовльське (Теребовельське) князівство. — Виправлення. Т. 11.]


Тереверко Юрій (1888 — 1912), один з перших укр. плянеристів родом з Черкащини. 1910 — 12 зробив понад 30 польотів на власноручно виготовлених плянерах, а також перший політ з пасажиром.

[Тереверко Юрій (Георгій) (* Вільшана Слобідка — † Тбілісі, Грузія). — Виправлення. Т. 11.]


Терек, р. на Півн. Кавказі; довж. бл. 620 км, сточище — 43 200 км². Бере поч. на півн. схилах Гол. Кавказького хребта, виходячи з Кавказьких гір, пливе Ставропільською височиною і на Прикаспійській низовині впадає в Каспійське м. Використовується для зрошення; вище Моздока бере поч. Терсько-Кумський зрошувальний і обводнювальний канал. Невелика частина сточища Т., положена в Ставропільському краю і в півн.-сх. частині Кабардино-Балкарської АССР, до 1940-их pp. належала до укр. мішаної етнічної території.


«Терем», неперіодичний ілюстрований журн., вид. Ін-ту Укр. Культури в Америці, виходить з жовтня 1962 у Детройті; гол. ред. Ю. Тис-Крохмалюк. «Т.» має монографічний характер: кожне ч. присвячене окремій особі або проблемі укр. культ. життя.

[„Терем“, виходить з жовтня 1962, спершу у Детройті (1962 — 75), згодом у Воррені (з 1979). До 1990 вийшло 10 чч. — Виправлення. Т. 11.]


Терен, дерево до 5 м заввишки або кущі родини розуватих; дуже розгалужені з колючими гілками. Плід — темно-синя кістянка. Росте по узліссях; серед чагарників, по степах тощо; посухостійкий, медонос. На Україні поширені 3 види: Т. звичайний (Prunus spinosa L.), росте на Закарпатті, зах. Поліссі, в Лісостепу; Т. степ. (P. stepposa Kotov) — у Степу й Криму; Т. молд. (P. moldavica Kotov) — на Придністров’ї, зах. частині Степу і в Криму. У плодах Т. міститься 3 — 5% цукру, 1,5 — 3% кислоти, до 1% дубильних речовин. Їх використовують для виготовлення конфітури, повидла, настоянок, сушать і консервують; квітки та плоди мають ціянисті сполуки. Насіння плодів містить до 3% глюкозиду амігдаліну, який відщеплює синильну кислоту. У нар. медицині квітки вживають як легко послаблюючий, стиглі плоди як в’яжучий засіб.


Терен Теодор, див. Юськів-Терен Теодор.


Тереножкін Олексій (* 1907), археолог родом з м. Ніколаєвська (тепер м. Пуґачов — Саратовської обл. РСФСР), з 1949 завідував відділом Ін-ту Археології АН УРСР. Досліди пам’яток скитського і доскитського часу на Україні, зокрема чорноліської культури; розробив основи хронології пізнього бронзового та поч. залізного віку на Україні.

[Тереножкін Олексій (1907 — 1981, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Теренський Микола (1723 — 90), маляр, свящ. у с. Перекопаній під Перемишлем. 1753 намалював для костьолу в Дубецькому груповий портрет фундаторів — Яна і Анни Красіцьких на тлі карп. пейзажу; церк. розписи.


Тересва, р. на Закарпатті, права притока Тиси; довж. 56 км, площа сточища 1 225 км². У гор. і сер. течії перетинає Ґорґани і тече вузькою, глибокою долиною, у пониззі виходить на Мармароську котловину. Сплавна.


Тересва (V — 4), с. м. т. Тячівського р-ну Закарп. обл., положене у Мармароській котловині при впадінні р. Тересви до Тиси; 7 200 меш. (1966). Деревообробний комбінат, харч. пром-сть.


Тереспіль (I — 4), м. на Підляшші, в Більському пов. Люблінського воєводства (Польща), положене б. Бугу (з правого його боку лежить Берестя); 4 200 меш. (1966). Т. гранична станція на міжнар. залізниці Варшава — Москва; церква в клясицистичному стилі з кін. 18 в.


Терех Олександер (* 1928), письм.-перекладач родом з Києва; по закінченні Київ. Ун-ту працював ред. у в-ві «Веселка» і викладачем англ. мови, тепер зав. відділу зах. літератури в журн. «Всесвіт». Переклади з англ.: повість «Марсіянська хроніка» Р. Бредбері (1962), «Слідами змови» О. Тріза (1963), «Кораловий острів» Р. Белентайна (1966), роман «Звіробій» Ф. Купера (спільно з Л. Солоньком), трилогія Д. Ґелсворсі «Саґа про Форсайтів» (1975), низка ін. перекладів у періодичних вид.


Тереховський Мартин (1740 — 96), біолог і лікар, один з перших дослідників-мікроскопістів, родом з м. Гадячого (Полтавщина), син свящ. Закінчив Київ. Академію (1763) і Школу при Петербурзькому Ген. шпиталі (1765), одночасно вивчав ботаніку. 1765 — 70 — наук. співр: Ботанічного саду в Петербурзі, з 1783 його дир. 1775 оборонив докторську дисертацію у Страсбурзькому Ун-ті «Про Наливковий хаос Ліннея», у якій доводив (незалежно від Л. Спалланцані) неспроможність теорії довільного зародження найпростіших. Вперше в науці застосував методи вивчення впливу електричних іскор на риб та інфузорій у воді. 1776 — 79 — викладач у Кронштадтському морському шпиталі, з 1780 — у Петербурзькому Ген. шпиталі (з 1783 — проф.).

[Тереховський Мартин (* Велика Павлівна, Полтавщина — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Терешкевич Микола (1857 — 88), статистик; з 1881 завідувач статистичного бюра Полтавського губ. земства. Керував госп.-екон. описом губ. й видав докладний опис 8 пов.


Терещенки, коз.-міщанський рід на Глухівщині, який 1870 дістав дворянство. Родоначальник його Артем Якович Т. († 1873), який розбагатів під час Крим. війни на постачанні хліба й корабельного лісу для війська, потім зайнявся цукроварством та ін. галузями пром-сти. По сел. реформі 1861 Артем Т. і його сини — Микола, Федір і Семен, скуповуючи поміщицькі маєтки на Україні і в Росії, стали на поч. 20 в. одними з найбільших землевласників імперії (140 000 десятин землі) і цукрозаводчиків на Україні (1911 — 12 Т. мали 10 великих цукроварень). Микола Т. (1820 — 1903) був відомим меценатом й одним з фундаторів Київ. й Глухівського музеїв; мист. колекції М. Т. стали основою майбутніх музеїв укр. і рос. мистецтва в Києві. Його дочка Варвара була разом з чоловіком Богданом Ханенком фундатором музею Зах.-евр. мистецтва у Києві й ініціятором художньої пром-сти (майстерні вишивок) на Київщині. Внук Миколи, Михайло Т. (1888 — 1956), рос. політ. діяч, чл. IV Держ. Думи, 1915 — 17 був гол. т. зв. Воєнно-Пром. Комітету в Києві, згодом мін. фінансів (березень — травень 1917) і закордонних справ (травень — жовтень 1917) Тимчасового Уряду; брав участь у переговорах з Укр. Центр. Радою. Після жовтневої революції еміґрував, помер у Монако.

О. О.


Терещенко Каленик (1879 — 1969), скульптор родом з с. Попівки (Черкащина), учився в Петербурзькому Училищі техн. малювання і в майстерні В. Беклемішева (1908 — 14). Погруддя Т. Шевченка на могилі в Каневі (1923, тепер у музеї), пам’ятники Шевченкові в м. Шполі (1924), с. Моринцях (1927) і Кирилівці (1930).

[Терещенко Каленик († Звенигородка, Черкащина). — Виправлення. Т. 11.]


Терещенко Марко (* 1894), режисер театру і кіна, нар. у с. Ковалисі на Черкащині. По закінченні Муз.-Драматичного Ін-ту М. Лисенка в Києві (1914) працював у Молодому Театрі Л. Курбаса, в якому очолив ліве крило. Відстоюючи погляд, що театр — це колектив і кожний мистець — для себе режисер, Т. 1920 створив свою експериментальну студію, а 1921 — 25 очолив Театр ім. Г. Михайличенка, на сцені якого поставив на основі літ. композицій масові видовища. 1925 — 26 і 1929 — 34 — мист. керівник Одеського Драматичного театру ім. Революції, Харківського театру Революції та ін.; поставив п’єси І. Микитенка: «Диктатура» (1929), «Кадри» (1930), «Справа чести» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933), «Сольо на флейті» і «Маруся Чурай» (1934). Згодом працював на Одеській і Київ. кіностудіях; кращі фільми: «Микола Джеря» (за І. Нечуєм-Левицьким) та «Навздогін за долею», «Дорогою ціною» (за М. Коцюбинським, 1927). Т. автор кн. про режисуру масових сцен «Мистецтво дійства» (1921), спогадів «Крізь лет Часу» (1974).

[Терещенко Марко (1894 — 1982, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Терещенко Микола (1898 — 1966), поет і перекладач родом з Полтавщини. 1917 закінчив Золотоніську гімназію, навчався в Київ. Політехн. Ін-ті (1917 — 22) і на курсах іноземних мов. Друкується з 1918; спершу належав до груп символістів «Музагет», пізніше до літ. орг-цій «Комункульт», «Жовтень», а з 1927 до ВУСПП-у. 1925 — 34 був ред. ж. «Життя й Революція», під час другої світової війни працював на укр. радіостанції в Ташкенті, по війні — ред. Держлітвидаву України в Києві. У перших зб. поезій «Лябораторія» (1924), «Чорнозем» (1925) і «Мета й межа» (1927) Т. досягнув вершин своєї творчости, давши в них (поруч пересічних віршів) поезії глибокої філос. думки й мист. досконалости, але потім поступово перейшов на позиції соц. реалізму, і з кін. 1920-их pp. основними мотивами багатьох зб. його поезії стають праця, виробничі процеси тощо: «Країна роботи» (1928), «Республіка» (1929), «Риштування» (1930), «Порив» (1932) та ін., як також мотиви рев. інтернаціоналізму — «Сенька-арсеналець» (1930), «Цень-Цань» (1930) та ін. й патріотизму за другої світової війни — «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Зорі» (1944). Той самий соцреалістичний характер мають зб. поезій Т. повоєнних pp.: «У битвах і трудах» (1951), «Правда» (1952), «Щедра земля» (1956), «Ліричний літопис» (1958), «Літа і люди» (1960), «Серце людське» (1962). Т. багато перекладав, але змарнованість таланту відчувається також і в тенденційному підборі перекладів. Зокрема в його перекладах вийшли 3 зб. Е. Верхарна, антологія узбецької поезії, багато зб. перекладів з ін. авторів: О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Маяковського, Д. Бєдного, Я. Купали, Я. Коласа, А. Міцкєвіча. Ж.-П. Беранже, В. Гюґо, Е. Потьє, Л. Араґона та ін. Найбільшим здобутком перекладницької діяльности Т. є його «Сузір’я франц. поезії» (I — II, 1971). Любов до світової літератури Т. виявив у популярних силюетах визначних письм. світу, вміщених у його ілюстрованому «Літературному щоденнику» (1966).

[Терещенко Микола (* Щербинівка, Золотоніський пов. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

М. К.


Терещенко Олександер (1806 — 65), етнограф, археолог і літературознавець родом з м. Зінькова на Полтавщині. Гол. праці: «Быт русского народа» (1848; чимало укр. матеріялу), «Очерки Новороссійского края» (1854), «О могильных насипях и каменных бабах в губерниях Екатеринославской и Херсонской». Т. був одним з перших біографів І. Котляревського («Основа», 1861, кн. 2).


Терлецький Антін († 1669), укр.-кат. церк. діяч 17 в.; архимандрит дерманський, з 1664 єп. перемиський. Автор катехизму та полемічних і обрядових творів, які не збереглися.


Терлецький Володимир, світське ім’я Іпполіт (1808 — 88), церк.-гром. діяч і публіцист, походив з спольонізованої шляхетської родини на Волині. Учасник поль. повстання 1831, з 1836 на еміґрації у Франції, близький до оточення кн. А. Чарторийського; 1842 висвячений на свящ. в Римі. У меморіялах до папи Пія IX 1845 — 48 Т. розгорнув широку програму унійної акції, включно з проєктом утворення укр.-кат. патріярхату; тоді ж з дозволу папи Т. перейшов на сх. обряд. Опублікував (анонімно) політ. розвідку «Słowo Rusina ku wszej braci szczepu słowiańskiego о rzeczach słowiańskich» (1849). Концепція T. — слов. федерація з дем. устроєм, побудована на христ. принципах, що її рівноправну складову частину становила б Русь-Україна. 1850 — 55 Т. — парох першої кат. церкви сх. обряду в Парижі ім. св. Кирила й Методія; створив Сх. Т-во, що мало підтримку впливових франц. кат. кіл. Після дворічної подорожі по країнах Близького Сходу 1857 переїхав до Галичини (потім на Закарпаття) і вступив до Чину св. Василія В. Пізніше ігумен василіянських манастирів на Закарпатті; співпрацював у гал. пресі (газ. «Слово»). Т. вважають за надхненника т. зв. «обрядового руху» 1860-их pp., що змагався за очищення обрядів Гр.-Кат. Церкви від латинських нашарувань. Заарештований угор. владою за підозру в Панславізмі, 1872 виїхав до Росії, де перейшов на православіє, згодом одержав звання архимандрита. Помер у Одесі.

Твори Т.: «Записки второго поклонического путешествия з Рима в Ерусалим...» (2 тт., 1861), «Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии» (1874); укр. переклади Томи Кемпійського і поезій Богдана Залєського; посмертно надруковані мемуари («Русская Старина», 1889, 1891).

І. Л. Рудницький


Терлецький Кирило († 1607), церк. діяч родом, мабуть, з Пинського, де пізніше, був протопопом. З 1572 єп. пинський і турівський, з 1585 — луцький і острозький. 1595, у складі делеґації Київ. митрополії, був у Римі, де підготував введення унії. 1596 взяв участь у церк. соборі у Бересті, на якому була затверджена унія укр.-білор. церкви з Римом.


Терлецький Маркіян (1885 — 1963), пед. і гром. діяч, історик, брат Омеляна. 1908 — 18 учитель Перемиської гімназії, 1919 — 26 — на еміґрації в Чехо-Словаччині, 1923 — 26 проф. стародавньої історії в Укр. Високому Пед. Ін-ті у Празі; пізніше, по поверненні до Галичини, працював у «Рідній Школі» як дир. (в Яворові й Станиславові), учитель у Чорткові й інспектор сер. шкіл (1934 — 39) та ред. (1936 — 39) ж. «Рідна Школа». 1940 — 44 дир. укр. гімназії в Ярославі, одночасно (1941 — 44) гол. Укр. Допомогового Комітету. На еміґрації в Німеччині і (з 1949) у ЗДА. Т. автор популярної короткої історії України та іст. нарисів. Помер у Чікаґо.

[Терлецький Маркіян (* Полнятичі, Ярославський пов., Галичина — † Бейсайд, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Терлецький Методій († 1649), укр. кат. діяч родом з Терла Самбірського пов. (Галичина); чернець Чину св. Василія В., згодом ієромонах у Холмі (до 1626). Студіював у Відні, де здобув докторат з філософії. З доручення митр. Й. Рутського на місійній праці на Закарпатті і в Хорватії. Під час авдієнції у папи Урбана VIII сказав до нього папа відомі слова: «O mei Rutheni, per vos ego Orientem spero convertendum». 3 1630 — холмський єп.; для піднесення освіти кліру заснував у Холмі колеґію; гостро виступав проти правос. Т. був утаємничений у переговори митр. П. Могили — А. Кисіля щодо об’єднання з Римом та створення київ. патріярхату.


Терлецький Омелян (1873 — 1958), гал. пед. діяч і історик (учень М. Грушевського), родом з с: Крамарівки Ярославського пов., д. чл. НТШ (з 1921); гімназійний учитель у Тернополі й Львові, довголітній чл. Гол. Управи «Рідної Школи» (1923 — 24 і 1926 — 27 її гол.) та Учительської Громади (гол. 1923 — 24 і 1926 — 28), активний чл. гол. Виділу т-ва «Просвіта». За першої світової війни був співр. Союзу Визволення України у таборах укр. полонених у Німеччині. Т. — автор наук. і наук.-популярних праць, які друкувалися в «ЗНТШ» і окремо; головніші з них: «Політ. події на Гал. Русі в 1340» (1896), «Козаки на Білій Русі 1654 — 56» (1897), «Історія Укр. Громади в Раштаті 1915 — 18» (1919), «Історія укр. державности» (2 тт., 1923 — 24), «Україна заборолом культури і цивілізації перед степовиками» (1930), «Гетьманська Україна й Запор. Січ» (1935) та ін. За сов. влади Т. працював у філії Ін-ту Укр. Історії АН УРСР і в ун-ті ім. І. Франка. Помер у Львові.


Терлецький Остап (псевд. В. Кістка, І. Заневич, Р. Мак; 1850 — 1902), гал. гром.-політ. діяч і публіцист та літературознавець, нар. в с. Назірній Коломийського пов. у священичій родині; закінчив філос. фак. Львівського і правничий Віденського ун-тів. Т. був одним з керівників нової радикальної течії народовців, яка пізніше дала почин до створення Укр. Радикальної Партії; прихильник М. Драгоманова і О. Подолинського, разом з яким видавав у Відні популярну соц. літературу укр. мовою («метелики»). У 1874 — 77 гол. «Січі» у Відні, 1877 заарештований разом з І. Франком, М. Павликом й ін. за пропаґанду соціялізму; пізніше став адвокатом у Львові й участи в гром. житті не брав. Розвідки: «Гал.-руський нарід і гал.-руські народовці» (1874), «Лихва на Буковині» (1878), «Літ. стремління гал. русинів у 1772 — 1872» (1894 — 95), «Гал.-руське письменство у 1848 — 65 pp.» (1903) та ін.

[Терлецький Остап († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Нарис історії філософії на Україні. К. 1966; Леськів Б. Рев. демократизм Остапа Терлецького, у кн. Укр. літературознавство, випуск VIII. Л. 1970.


Терлецький Сидір (1892 — 1953), актор і режисер родом з Чернівців; 1910 — 14 на сцені театру т-ва «Руська Бесіда» у Львові, 1919 — 40 в Укр. драматичному театрі при Нар. Домі в Чернівцях (1919 — 28 його дир.), 1940 — 41 в Чернівецькому обл. муз.-драматичному театрі, 1943 — 45 Т. був ув’язнений у нім. концентраційному таборі. Кращі ролі: Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Гриць, Степан («Ой, не ходи Грицю...» і «Маруся Богуславка» М. Старицького), Виборний («Наталка-Полтавка» І. Котляревського), Марко («За друзі своя» В. Товстоноса) та ін. Помер в Обернберзі (Зах. Німеччина).

[Терлецький Сидір († Бад Зальцуфлен). — Виправлення. Т. 11.]


Терлецький Теофіл (1870 — 1902), маляр і карикатурист; учився в Кракові, з 1894 жив у Мюнхені. Малюнки та карикатури до укр. («Зоря»), поль. («Tygodnik ilustrowany») та нім. («Jugend», «Fliegende Blätter») журн.; портретні етюди (бабусі, юнака з гітарою), «Похорон вояка» (1894, туш).

[Терлецький Теофіл (* Львів — † Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]


[Термінологізми. — Доповнення. Т. 11.]


Термінологія, сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи тій мові. Від звич. слів терміни відрізняються точністю семантичних меж. Основні способи творення термінів: 1) зміна значення слова звич. мови; 2) творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та ін; морфологічних елементів звич. мови, що часто набирає форми кальок з ін. мов; 3) запозичення з ін. мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов’язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей Т. укладається в галузевих термінологічних словниках.

До сер. 19 в. Першим у Київ. Русі текстом, пов’язаним з Т., був перекладений у Болгарії «Ізборник Святослава» (1073), де є пояснення незрозумілих слів св. Письма і ст. Георгія Херобоска «О образЂх», що докладно тлумачить ц.-слов. назви, гол. ч. кальки з грец., 27 літ. фігур і тропів («инословие», «прЂвод», «поругание», тобто алегорія, метафора, іронія тощо). Пізніше Іван Величковський у зб. «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літералний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військ. Т. З кін. 16 в. зберігся уривок фармако-терапевтичного трактату з відповідною Т., а з 1636 дійшов «Люцідарій» з природничою Т. «Адельфотес» (1591) систематично подає в тексті грец. граматичну та літ.-стилістичну Т. з ц.-слов. (в укр. ред.) відповідниками-кальками з грец. Ця ц.-слов. Т. стала взірцем для Т., якої вживали у своїх граматиках Лаврентій Зизаній Тустановський (1596) та Мелетій Смотрицький (1619); його Т. ближча до ц.-слов., тоді як Т. його попередників має більше укр. елементів.

1850 — 1914 рр. Укр. нац. відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 2 0 в. викликали потребу створення укр. Т., брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніяльним становищем України, рядом заборон укр. слова і зокрема тим, що інженерно-техн. навчальні заклади були рос.-, поль.- або нім.-мовними. Спроби поставити ширше проблему укр. Т. почалися з сер. 19 в. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861), що наук. терміни треба укладати в дусі нар. мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернац. термінів. У відгуку на ст. М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862). В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, укр. секція урядової комісії для укладання слов’янської юридичної Т. (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav. Sprachen Österreichs... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851); новішу T. цієї ділянки подав Кость Левицький у «Нім.-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893; друге вид. 1920), де нім. Т. перекладено то чисто нар. словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з ін. слов. мов. Видатне місце в природничій Т. мають «Початки до уложення номенклатури і Т. природописної, нар.» І. Верхратського (6 випусків, 1864 — 79) і його пізніші розвідки з Т. (до 1909). У 1894 надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати Т., вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, нар. медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з ін. слов. язиків або творити їх не раз... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-их pp. і пізніше у низці випусків Зб. Матем.-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріяли до укр. Т. та номенклятури з математики, фізики й хемії В. Левицького, з географії С. Рудницького, з ботаніки М. Мельника. На Сх. і Центр. Україні вийшов «Опыт толкового словаря нар. техн. Т. по Полтавской губ.» Віктора Василенка (1902), а після 1905 у кожному т. УНТК подавано показники Т. до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням нар. матеріялів термінологічні гуртки-комісії укр. студентських орг-цій при Київ. Політехн. Ін-ті і Моск. С.-Г. Ін-ті та Т-ва ім. Квітки-Основ’яненка в Харкові. У 1913 в Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Укр. Наук. Т-во в Києві стало орг. осередком: всі матеріяли — кілька тис. карток з записами с.-г., природничої, техн. Т. — гуртки передали УНТК.

1917 — 32. Війна 1914 перервала цю роботу, але вже в ч. від 7. 1. 1917 моск. «Променя» О. Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати Т. «з гущі нар. мови», далі — зібрати літ. матеріяли, а тоді науковець зможе доповнювати цю нар. наук. мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив (березень 1917) проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київ. Т-во шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріяли з гал. підручників, і ще в 1917 вийшли брошурки-проєкти Т. з географії, граматики, аритметики, геометрії та альґебри, тоді як? різні установи та т-ва в кількох ін. м. видали не менше 12 словників Т. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий моск.-укр. словник судівництва та діловодства» (1917; вид. 2 доповнене 1918; вид. 3 — 1919), Л. Падалка, «Рос.-укр. діловодний словник» (1917; вид 2 — 1918), В. Леонтович, О. Єфимов, «Моск.-укр. правничий словничок» (1917, вид. 2 — 1919); ін. словнички подавали Т. з математики, фізики, хемії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість з них були невдалі, аматорські спроби.

Восени 1917 Ген. Секретаріят освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати, матеріяли до шкільної Т.; вона почала з фіз. і мед. Т., що вийшла у 1918 як «Словник укр. фіз. Т.» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Укр. Мед. Вістей» — «Рос.-укр. словничок мед. Т.». Тоді ж таки підготовану нею правничу Т. використано щойно у 1926 для великого «Рос.-укр. словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918 — 19 виходили ще ін. словники різної якости, разом не менше 20.

11. 8. 1918 при Природничій Секції УНТК оформлено Термінологічну Комісію, а в 1919 при Іст.-Філол. Відділі УАН організовано Правописно-Термінологічну Комісію. На кін. 1920 комісія при УНТК зібрала понад 200 000 карток матеріялів з друкованих джерел; але за перші 3 pp. після повного встановлення сов. влади (1920 — 22) вийшло лише 3 словники Т., головніший з них — М. Галин «Рос.-укр. мед. словник» (Київ. губ. відділ охорони нар. здоров’я, 1920); його «Мед. латинсько-укр. словник» з’явився 1926 вже у Празі (2 вид. 1969 у Детройті). УНТК і УАН об’єдналися 30. 5. 1921, і їхні термінологічні установи злилися в Ін-т Укр. Наук. Мови, гол. якого був А. Кримський, пізніше — Г. Холодний. Ін-т розгорнув енерґійну працю, видавши за 1923 — 30 pp. 20 тт. словників у серії «Матеріяли», багато з них у співпраці з НТШ, а заг. кількість термінологічних словників разом з тими, що вийшли в ін. в-вах, досягла за цей період бл. 60. Найголовнішими з них були словники: хем. Т. Олени Курило (1923) і ботан. номенклятури О. Янати і Н. Осадци (1928); геол. Т. (1923) П. Тутковського; матем. Т. (1925 — 26) Ф. Калиновича; «Фразеологія ділової мови» (1926; вид. 2, виправлене, 1927) В. Підмогильного і Є. Плужника; техн. Т. (1927) М. і Л. Дарморосів; техн. Т. — комунальне госп-во (1927) К. Туркала і В. Фаворського; природничої Т. X. Полонського (1928); зоол. номенклятури (3 частини, 1927 — 28) М. Шарлеманя й ін.; військ. Т. (1928) С. та О. Якубських; заг.-техн. Т. (1928) І. Шелудька та Т. Садовського; техн. Т. — електротехніка (1928) І. Шелудька; ділової мови (1930) М. Дорошенка й ін.; будів. Т. (1930) С. Булди. Гол. настановою цих словників була розбудова нац. укр. Т. через термінологізацію нар. лексики і творення неологізмів на її основі. Цю настанову здійснювано з різним ступенем послідовности, залежно від упорядника того чи того словника. Спорадично термінологічні словники виходили на Зах. Україні (анатомічний Є. Лукасевича 1926, муз. З. Лиська 1933 та ін.).

На процесі Спілки Визволення України «викрито» в Ін-ті Укр. Наук. Мови «організований наприкін. 1926 активний осередок СВУ — ІНАРАК» (очевидно, фіктивний) «на чолі з дир. Ін-ту Г. Холодним». Холодний і ще 7 працівників Ін-ту стали жертвами процесу. Ін-т ліквідовано «за контррев. діяльність», однак, частина складу Ін-ту перейшла до новоорганізованого в кін. 1930 Н.-Д. Ін-ту Мовознавства УАН з відділом (потім сектором) Т. та номенклятури, якому в 1931 — 33 вдалося видати ще 7 тт. словників у серії «Матеріяли» і 4 «практичні словники», а всього словників з Т. вийшло тоді бл. 14. Важливіші: матем. Т. (частина 3, 1931) Ф. Калиновича і Г. Холодного; гірничої Т. (1931) П. Василенка та І. Шелудька; антропогеогр. Т. (1931) А. Носова; ботан. Т. (1932) В. Вовчанецького та Я. Лепченка; транспортової Т. (1932), фіз. Т. (1932) В. Фаворського; с.-г. Т. (1933) П. Сабалдиря.

З 1933. З приходом П. Постишева на Україну відбувся на весні 1933 погром також і в Ін-ті Мовознавства, серед гол. жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор Т. та номенклятури зліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (укр. і рос.) мов слова», «очищений» вже Ін-т Мовознавства мав видавати до них додатки, т. зв. «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню. Крім того, Ін-тові доручено переглянути 21 словник, що були в процесі готування або друку ще перед погромом. Однак, за 1934 — 35 Ін-т Мовознавства видав тільки 5 кореґувальних «бюлетенів»; ще два (біол. і заг.-техн.) були вже на поч. 1934 в друку, але не вийшли; після перегляду з усіх 21 готових рос.-укр. словників вийшов тільки «Словник мед. Т.» І. Кириченка (1936), доля ін. невідома. Поза Ін-том Мовознавства вийшло за 1934 — 35 у в-ві «Радянська Школа» для початкової і сер. школи 9 словничків, складених «відповідно до тексту підручників». Катастрофа 1936 — 37 перервала всю діяльність Ін-ту Мовознавства в галузі Т. на цілих два десятиліття, а в ін. в-вах вийшов лише «Словник мед. Т. латинсько-укр.-рос.» (Держмедвидав 1948) М. Книповича.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було запляновано на першу чергу 18 рос.-укр. словників, з яких 16 видано у 1959 — 66 і 1970 (ботан., геол., хем., фіз., гірничий та ін.). Також вийшли три, очевидно, «з другої черги», серед них великий «Рос.-укр. техн. словник» М. Матійка й ін. (1961); кілька вийшло поза АН УРСР. Словники цього періоду складалися «з критичним використанням» термінологічних словників 1920 — 30-их pp., укр. пуризм у Т. засуджувався не менше, ніж у 1933, а кількість пропонованих запозичень з рос. мови зростала; напр., техн. словник (1961) уже не знає «відсоток», «прямовисний», а лише «процент», «вертикальний» і т. д. Як правило усі ці словники будовані на рос. мові, а добір укр. відповідників суворо обмежений. Тільки винятково подаються всі наявні терміни, а селекція виявляється в рекомендації одного з них («Мінералогічний словник» Є. Лазаренка і О. Вина, 1975); другою іновацією зрідка є включення, поряд рос., англ. термінів.

Від кін. 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з’являються тільки вряди-годи («Словник соц.-екон.» С. Воробйової й Т. Молодід, 1976 — дещо поширене вид. словника 1966).

В. Свобода

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинився до спроб опрацювання Т. на еміґрації. Початки цієї праці виводяться від спроб студентських громад по першій світовій війні в Празі, Берліні й Данціґу. Більшого розміру праці були здійснені в Укр. Госп. Академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині, де утворено Наук.-термінологічну комісію при с.-г. інженерному відділі («Нім.-укр. лісотехн. словник», 1928; «Рос.-укр. с.-г. словник», 1927 та ін.) і пізніше в Словниковому відділі Укр. Наук. Ін-ту в Берліні («Нім.-укр. техн. словник» І. Жуковського — З. Кузелі 1943, нім.-укр. мед. П. Оестерле — Р. Смика 1944) та ін.

По другій світовій війні термінологічні праці зреалізовано у ЗДА. НТШ видало 2 випуски «Бюлетеню Термінологічної Комісії» (1958 — 62; автор А. Вовк). Осередками термінологічних зацікавлень стали укр. проф. т-ва, зокрема ветеринарів, лікарів та інженерів. Їх конференція утворила Укр. термінологічний центр (1965, Нью-Йорк), що зібрав чималі матеріяли, видав кілька коротких словничків як матеріял до дискусії (англо-укр.: летунський М. Пежанського, мед. М. Данилюка та ін.) і підготував до вид. кілька більших словників (вибраних термінів і назв А. Вовка). Укр. Вільна АН у ЗДА видала працю Н. Осадчої-Янати «Укр. нар. назви рослин» (Нью-Йорк 1973).

М. Пежанський

Література: Вісник Ін-ту Укр. Наук. Мови. 1, 2. К. 1928 — 30 (зокрема іст. та оглядові ст. Холодного Г., Калиновича Ф.; Трохименко М. Доповідь в ж. На мовознавчому фронті. 1. К. 1931; Мовознавство, чч. 1 — 4, 9. К. 1934 — 36; т. 4 — 5. К. 1947; Вісник АН УРСР, ч. 4. К. 1957; ч. 7, 1959; Лексикографічний бюлетень, чч. 1 — 9. К. 1951 — 62; Григорович О. Список словників Укр. АН у Києві 1918 — 33. Торонто 1957; Lewanski R. C. A Bibliography o£ Slavic Dictionaries. Т. 2, 4. Больонья 1972 — 73; Дослідження з лексикології та лексикографії, АН УРСР. К. 1965; Гольденберг Л. і Королевич Н. Укр. мова. Бібліографічний покажчик (1918 — 61). К. 1963 (розділ Термінологічні словники і ін.); Пежанський М. Список термінологічних словників та споріднених видань, опублікованих в УССР в 1950 — 60-их pp.; його ж. Вклад інженерів Зах. України в укр. термінологію та огляд сучасного її стану (обидва в зб. Укр. Інженер. Нью-Йорк 1969).


Терн, р. на Придніпровській низовині, права притока Сули; довж. 76 км, сточите — 885 км², пересічна ширина річища 5 м. Основне живлення снігове та дощове.


Тернава, ліва, подільська притока Дністра; довж. 64 км, сточище — 381 км²; ширина річища у сер. течії 5 м. Пливе глибоким (до 130 м) яром. На Т. — м. Дунаївці.


Терни (III — 14), с. м. т. Недригайлівського р-ну Сумської обл., положене на півд. Слобожанщині, над р. Терном. 7 200 меш. (1966). Цукровий комбінат (заснований 1839). Існує з 1652.


Терни (VI — 14), кол. м. в Криворізькому залізорудному басейні, підпорядковане Криворізькій міськ. раді, 28 000 меш. (1966); шахти і кар’єри для видобутку залізної руди. В кін. 1960-их pp. влите до м. Кривого Рогу (тепер одне з його півн. передмість).


Терниченко Аристарх (1883 — 1927), аґроном, екон. і гром. діяч родом з м. Охтирки; 1914 закінчив с.-г. відділ Київ. Політехн. Ін-ту. Ще бувши студентом, почав видавати перший укр. с.-г. часопис «Рілля» (був його ред. й автором більшости ст.); співробітничав у тижневику «Село» (1909 — 11), видавав с.-г. брошури, плякати і «Календар-Народник». 1913 навколо «Ріллі», з метою популяризувати с.-г. знання серед укр. селянства, під керівництвом Т. утворилося т-во Укр. Аґроном. По першій світовій війні Т. — на адміністративних посадах в зем. установах, був гол. Київ. філії С.-Г. Наук. Комітету України і ред. його органу «Аґроном» (1923 — 26), також ж. «Трудове госп-во» (1920) і «Село» (1922). З 1922 — доц., з 1923 — проф. Ветер.-Зоотехн. і С.-Г. ін-тів у Києві. Т. автор праць з різних ділянок аґрономічної науки, підручників і численних ст.; «Курс скотарства» (1918), «Курс хліборобства», частини 1 — 3, 1918 — 22; «Природні сіножаті, їх поліпшення і культура на Україні» (1923).

[Терниченко Аристарх (1882 — 1927, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Тернівка, назва двох правих приток р. Самари на території Придніпровської низовини. 1) Велика Тернівка — довж. 80 км, сточище 942 км², пересічна ширина річища 10 м. 2) Мала Тернівка — довж. 55 км, сточище 738 км², ширина річища у сер. течії 5 м. Обидві р. влітку частково пересихають.


Тернівка (V — 16), с. м. т. Дніпропетровської обл., підпорядковане Павлоградській міськраді, положене над р. В. Тернівкою, 11 000 меш. (1966). Видобуток кам’яного вугілля.


Тернівка( VI — 13), с. м. т. Миколаївської обл., підпорядковане Центр. райраді м. Миколаєва; 9 900 меш. (1975). Т. положена над р. Інгулом, за 9 км від м. Миколаєва (див. карту на 1531 стор.), на підприємствах якого працює більшість населення Т. Краєзнавчий музей. Т. заснована болгарами-переселенцями 1801.


Терновський Пилип (1838 — 84), історик церкви, проф. Київ. Духовної Академії (з 1862) і Київ. Ун-ту (з 1869), співр. «КСт.», звільнений від професури 1883, нібито «за спрямування, незгідне з духом православія». Праці з історії візант. і укр. церков, між ними «Митр. Стефан Яворский» («Труды Киевской Духовной Академии», 1864), «Южно-русское проповЂдничество XVI и XVII вв.» (1869), «Киево-Софийский прот. Й. В. Леванда» (1879); «Очеоки из истории киевской епархии в XVIII ст. на оснований документов синодального архива» (1879); «Петр Могила, биографический очерк» («КСт.», т. II, 1882).

[Терновський Пилип (* Москва — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Терновський Сергій (* 1848 — ?), брат Пилипа Т., історик церкви, чл.-співр. Київ. Археографічної Комісії, згодом проф. Казанської Духовної Академії. Автор монографії «Исследование о подчинении киевской митрополии московскому патриархату» й ред. зб. архівних документів на цю тему в серії «Архивъ Юго-Западной России», ч. 1, т. 5.

[Терновський Сергій (* Москва). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.