[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3381-3389.]

Попередня     Головна     Наступна

«Українська Православна Нива», місячник, орган Ген. Церк. Управління УАПЦ у Бразілії; виходила 1953 — 74 в Курітібі (1953 — 54 п. н. «Листок», 1954 — 55 — «Правос. Нива»); наклад 200 — 800 примірників; ред. о. Ф. Кульчицький (до 1963) і С. Плахтин.

Українська Православна Церква, назва, вживана на означення різних правос. церков, які складаються з укр. вірних, духовенства й ієрархів правос. віровизнання (хоча б тільки частково); деякі з них пов’язані між собою молитовною єдністю, хоч належать до різних юрисдикцій. У. П. Ц. бере свій початок від Київ. митрополії, створеної з прийняттям християнства на Руси-Україні, яка перебувала в юрисдикції константинопільського, з 1686 моск. патріярха, згодом моск. синоду. Впродовж своєї тисячолітньої історії У. П. Ц. зазнала різних адміністративно-територіяльних та юрисдикційно-орієнтаційних змін, включно з оформленням з частини її вірних, духовенства й ієрархії Церкви, з’єднаної у висліді проголошення Берестейської унії 1596 з Римом (див. також «ЕУ 1», Історія Церкви, стор. 601 — 22). По втраті автономії Київ. митрополії, яку обмежувано, почавши з 1686, наступив занепад церкви на Україні через накинення їй рос. проводу в 19 і 20 в. і посиленій русифікації. Відродження У. П. Ц. відбулося за укр. державности 1917 — 20, включно з проголошенням її автокефалії. Здійснення автокефалії У. П. Ц. у формі Укр. Автокефальної Правос. Церкви (УАПЦ) відбулося щойно у трудних умовах сов. дійсности у 1921 — 30 рр ; згодом дійшло до насильної її ліквідації. Нове відродження У. П. Ц. відбулося під час другої світової війни (1941 — 44, див. «ЕУ 1», стор. 618 — 19). Після нової сов. окупації України тут насильно запроваджено Рос. Правос. Церкву (в яку 1946 включено зліквідовану Гр.-Кат. Церкву Зах. України), під диктатом якої є також Правос. Церква у Польщі, Чехо-Словаччині. Вільна У. П. Ц. може розвиватися тільки поза межами СССР і сов. блоку. Сучасний стан У. П. Ц. (1980) такий: традицію незалежної У. П. Ц. з часів укр. державности і згодом відродженої у 1940-их pp. продовжує Укр. Автокефальна Правос. Церква (УАПЦ) у Зах. Европі й в Австралії під проводом митр. Мстислава Скрипника. По виїзді частини укр. еміґрації за океан ця Церква допомогла своїми кадрами і досвідом у розбудові заокеанських правос. церков. Найчисленнішими у діяспорі є Укр. Гр.-Правос. Церква в Канаді під проводом митр. Андрея Метюка і Укр. Правос. Церква у ЗДА (з окремою епархією у Півд. Америці), очолена митр. Мстиславом Скрипником. Між У. П. Ц., У. Г. П. Ц. і УАПЦ існує молитовна єдність; вони відбувають спільні наради, на яких серед ін. проголошено, що «поза межами України існує тільки одна У. П. Ц., — церква автокефальна, з устроєм соборноправним, яка складається з 3 самостійних митрополій, що становлять собою одну духовну цілість» (нарада 29 — 30. 4. 1960). На нарадах (їх відбулося 7 у 1953 — 81) устійнено також однакове вишколення кадрів духовенства й одностайну богослужбову практику.

Незалежно від цих трьох гол. У. П. Ц. у діяспорі діють ще ін.: Укр. Автокефальна Правос. Церква — Соборноправна, що посилається на традиції УАПЦ з 1921; вона має 2 фракції: під проводом митр. Григорія Огійчука та єп. Петра Колісника і діє у ЗДА, Англії, Півд. Америці й Австралії, та Укр. Правос. Церква в Америці, очолена єп. Андрієм Кущаком і підпорядкована константинопільському патріярхові — вона має парафії у ЗДА і Кайаді. Перестала діяти Укр. Автокефальна Правос. Церква в Екзилі, очолена до 1971 архиєп. Палладієм Видибідою-Руденком.

Крім цих нац. юрисдикцій У. П. Ц., частина правос. українців у ЗДА і Канаді належить до рос. церков: у Правос. Церкві Америки (кол. рос.-амер. митрополія, яка 1970 одержала від моск. патріярха автокефалію); до неї належать еміґранти, вихідні з Закарпаття, Буковини й Галичини; незначне число українців-наддніпрянців належить до Зарубіжної Рос. Церкви, яка є в опозиції до моск. патріярхії; частина лемків і закарпатців — до Рос. Правос. Патріяршої Церкви, екзархату моск. патріярхії. 1938 в юрисдикції константинопільського патріярха створено Карпато-Руську Гр.-Кат. Правос. Церкву в Америці, до якої належать закарпатці, які перейшли на православіє в 1930-их pp. (сьогодні під проводом митр. Мартина). Більшість ієрархії всіх цих церков — росіяни, або несвідомі українці.

Основна маса укр. правос. населення (понад 95%) живе в СССР, Польщі, Чехо-Словаччині й Румунії. Однак, у них нема нац. У. П. Ц. В СССР У. П. Ц. заборонена, і там діє окремий екзархат України Рос. Правос. Церкви на чолі з митр. київ. і гал. Філаретом Денисенком; більшість вірних, духовенства й ієрархії екзархату є українцями. У Польщі діє Польська Автокефальна Правос. Церква, очолена митр. Василем Дорошкевичем; крім українців, до цієї церкви належать білоруси і незначне ч. росіян. У Чехо-Словаччині є Автокефальна Правос. Церква під проводом митр. Доротея Филипа, якій підпорядковані дві епархії на Пряшівщині; крім українців, до них у незначному ч. належать також словаки і чехи. В Румунії діє окрема Укр. Правос. Церква на Мармарощині, яка творить протопопат у складі Рум. Семигородської епархії.

Чисельний стан Укр. Правос. Церков видно з таблиці (перев. приблизні числа на 1980):

* У тому ч. 150 українців.

Література: Дорошенко Д. Церква в минулому і сучасному житті укр. народу. Берлін 1940; Огієнко І. Укр. Церква. I — II. Прага 1942; Heyer F. Die Orthodoxe Kirche in der Ukraine von 1917 bis 1945. Кельн-Браунсфельд 1953; Власовський І. Нарис історії Укр. Правос. Церкви. I — IV. Нью-Йорк — Бавнд-Брук 1955 — 66; Явдась М. Укр. Автокефальна Правос. Церква 1921 — 36. Новий Ульм 1956; Полонська-Василенко Н. Іст. підвалини УАПЦ. Мюнхен 1964; Bociurkiw В. L’Eglise Orthodoxe en Ukraine depuis 1953. Париж 1966; The Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Exile. In Yearbook of the Orthodox Church. Published by A. Proc. Мюнхен 1978; Архиєпископ Макарій (Свистун). Православ’я на Україні, К. 1980.

А. Жуковський

Українська Православна Церква в Америці (УПЦА), правос. церква, що оформилася 1928 з кол. гр.-католиків. 1929 УПЦА відбула в Аллентавні (Пенсільванія) свій перший конґрес, на якому вирішено створити укр. правос. епархію у ЗДА. З 1932 цю церкву очолював єп. Йосиф Жук, згодом єп. Богдан Шпилька (1937 — 63) і єп. Андрій Кущак (з 1967). У 1980 УПЦА (з осідком в Ямайці б. Нью-Йорку) охоплювала 26 парафій з 35 свящ. і 4 дияконами у ЗДА і 8 парафій у Канаді (6 свящ.), бл. 13 000 вірних. Богослужбова мова здебільша укр., почасти — ц.-слов. й англ. Друкований орган — квартальних «Український Православний Вісник». УПЦА перебуває у молитовному зв’язку з Вселенським Патріярхатом і належала до кол. Постійної Конференції Канонічних Єпископів Америки (СКОБА).

Українська Православна Церква в Канаді, див. Українська Греко-Православна Церква в Канаді.

Українська Православна Церква у ЗДА (УПЦ-3). Перші укр. правос. парафії у ЗДА засновано 1919 виходцями з Буковини, Наддніпрянщини та кол. гр.-католиками, що в наслідок труднощів, які переживала Гр.-Кат. Церква (заведення целібату, суперечки за церк. власність тощо) переходили на православіє. Вони підпорядкувалися митр. Германосові, антіохійському екзархові в Америці. На церк. з’їзді в Нюарку 29 — 30. 12. 1920 створено УПЦ-З, адміністратором якої був спершу о. М. Копачук, під ієрархічною опікою митр. Германоса. З 1924 УПЦ-З очолив архиєп. УАПЦ Іоан Теодорович; під його проводом УПЦ-З збільшила ч. парафій з 11 (1924) до 32 (1932). Через канонічні труднощі архиєп. Теодоровича, частина правос. відлучилася 1932 від УПЦ-З і приєдналася до Укр. Правос. Церкви під ієрархічним зверхництвом константинопільського патріярха. 1949 прибув до ЗДА архиєп. Мстислав Скрипник й організував низку парафій з новоприбулих укр. еміґрантів. На Соборі, що відбувся 12 — 15. 10. 1950 в Нью-Йорку, об’єднано 2 юрисдикції (митр. Іоана і архиєп. Мстислава) і створено одну УПЦ у ЗДА на чолі з митр. І. Теодоровичем (після усунення канонічних непорозумінь), архиєп. Мстиславом як гол. консисторії та 2 архиєп.: Володимиром Мальцем і Генадієм Шиприкевичем; ч. свящ. — 118. УПЦ-3 мала свій осідок у Філядельфії. З утворенням (1951) укр. правос. центру в Бавнд-Бруку (б. Нью-Йорку) туди перенесено й адміністративний осередок УПЦ-З. Там засновано музей, бібліотеку-архів, в-во, семінарію св. Софії (1975), асоційовану з Ун-том Ратґерс, збудовано церкву-пам ятник та закладено центр. укр. цвинтар, на якому поховано чимало визначних українців.

Найвищим унапрямлюючим органом УПЦ-З є Церк. Собор, який відбувається раз на 3 р. (до 1981 — 10); ін. керівними органами є Собор єпископів для розгляду канонічних і євангельських справ та Церк. Рада Митрополії (митр., єпископи, 7 представників від духовенства і 7 від мирян), яка має нагляд над церк. адміністрацією, майном Церкви, опікується богословською освітою тощо. Виконавчим органом, що керує повсякденним життям Церкви, є консисторія (гол. з 1981 о. протопресвітер С. Біляк). На чолі УПЦ стоїть митр., до 1971 — Іоан Теодорович, потім Мстислав Скрипник (з 1977 з титулом Блаженніший). Крім митр., УПЦ-З має 2 архиєп.: Марко Гундяк (Нью-Йорк) і Константин Баґан (Чікаґо), 94 свящ., які обслуговують 93 парафії й понад 100 000 вірних.

При УПЦ-З діє Наук.-Богословський Ін-т (гол. В. Завітневич), який видає церк.-рел. твори; Укр. Правос. Ліґа у ЗДА, молодечий відділ Ліґи та Об’єднання Укр. Сестрицтва. УПЦ-З видала б. 200 книжок і з 1950 видає місячник «Укр. Правос. Слово» (також по-англ.), а з 1951 — «Укр. Правос. Календар».

Одну з епархій УПЦ-З становлять парафії у Півд. Америці: 6 в Арґентіні, 12 у Бразілії, 3 у Венесуелі і 4 у Параґваї, що їх обслуговують 11 свящ. Ч. вірних — бл. 30 000.

Література: Перший Собор Укр. Правос. Церкви в США. Укр. Правос. Календар. 1951; о. Білон П. До історії Укр. Правос. Церкви в ЗДА, там же. 1955; Скрипник Мстислав. В десяту річницю Собору Поєднання, ж. Укр. Правос. Слово, ч. 10. 1960; його ж На сторожі Божого скарбу. Бавнд-Брук 1972; Yearbook of the Orthodox Church 1979. Edition. Published by A. Proc. Мюнхен 1978.

А. Жуковський

«Українська Преса», вид. концерн 1923 — 39 у Львові, створений І. Тиктором на комерційній базі, розрахований на масового читача. Зародком в-ва була газ. «Новий Час» (з 1923; від 1926 — власність І. Тиктора), з 1932 щоденник, масово поширений на Зах. Україні (наклад 16 000), з численними в різні часи додатками. Ін. газ. і журн.: популярний тижневик для селян «Нар. Справа» (з 1928), побудований на асекураційному принципі (30 — 40 000 накладу), з 1931 місячник для дітей «Дзвіночок» (30 000 накладу), з 1932 ілюстрований півтижневик для укр. родини «Наш Прапор» (8 — 10 000); з 1933 тижневик сатири і гумору «Комар» (7 000); з 1934 двотижневик «Укр. Лемко». Наклад періодиків концерну «У. П.» 1937 становив 92 600, 1938 — 106 500.

«У. П.» видавала також кн. і календарі: з 1929 — сел. календар «Золотий Колос» (100 000), з 1931 — «Календар для всіх» (з 1937 п. н. «Альманах Нового Часу»), з 1935 гумористичний календар «Комар». Книжкові вид. виходили у формі бібліотек при відповідних газ.: при «Новому Часі» — 30 кн. (до 1933), «Нар. справі» — 18 кн. і (з 1937) місячними випусками п. н. «Рідне Слово»; при «Дзвіночку» (з 1937) щомісячно бібліотека для молоді «Ранок», при «Нашому Прапорі» щомісяця «Укр. Бібліотека» (з 1933), і «Аматорський Театр» (з 1935), квартально «Муз. Бібліотека» (з 1937); з 1938 «Бібліотека церк.-рел. книг» (вийшло «Святе Письмо» в перекладі о. М. Кравчука та молитовник «Вірую» — накладом 100 000). З 1934 виходила місячними випусками «Іст. Бібліотека» (1929 — 36). В її серії вийшли монументальні популярні вид.: «Велика Історія України» І. Крип’якевича і М. Голубця (15 000), «Історія Укр. Культури» І. Крип’якевича та ін., «Історія Укр. Війська» за ред. І. Крип’якевича (12 000) і «Велика Всесвітня Історія» (не закінчена). Всього у в-ві «У. П.» вийшло понад 400 кн., що їх передплатники відповідних газ. одержували безкоштовно, тільки за зворотом порто. У в-ві (редакції, адміністрації й друкарні) працювало понад 100 осіб. Концерн «У. П.» виявив найбільшу на зах. укр. землях вид. діяльність у галузі преси і значну книжкову. На це вплинула серед ін дешева ціна і популярність видань. «У. П.» спричинилася до поширення освіти і нац. свідомости серед укр. мас, зокрема на селі.

Українська Пресова Служба, «Ukrainischer Fressedienst» (УПС), інформаційне бюро у Берліні 1931 — 39, організоване колами ОУН для ознайомлення чужого світу з укр. актуальними політ. і культ. проблемами. УПС видавала бюлетені нім. і укр. мовами за ред. М. Селешка (1931 — 34), В. Стахова (1937 — 41). Ін. співр.: Р. Ярий, А. Луців, Я. Чемеринський-Оршан, М. Прокоп. УПС мала філії в Нью-Йорку («Ukrainian Press Service», 1938 — 41), ред. Є. Скоцко, Женеві (спорадичні бюлетені, 1930 — 35, ред. М. Кушнір-Богуш, М. Троцький-Данько), Лондоні (1931 — 39, ред. Є. Ляхович, С. Давидович), Римі, Празі, Відні, Кавнасі.

Див. також Інформаційна служба.

Українська Рада в Америці, продовження в 1916 — 18 Американської Руської Ради. Гол. У. Р. були о. В. Довгович і С. Ядловський. Видавала англомовний ж. «Ukraine». У. Р. 1918 перетворилася на Український Народний Комітет, що був паралельною політ. репрезентацією до Укр. Федерації у ЗДА.

Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), існувала як респ. орган керівництва економікою УССР п. н. Рада Нар. Госп-ва України, згодом, 1919 — 32 (з перервою з березня 1919 до листопада 1920), — Вища Рада Нар. Госп-ва УССР. За часів госп. реформ М. Хрущова, зокрема з поворотом до територіяльного принципу керівництва (децентралізація) економікою та створенням раднаргоспів, утворено вдруге УРНГ (6. 7. 1960) як респ. орган управління пром-стю та будівництвом. Після утворення 1963 Ради Нар. Госп-ва СССР уклалося подвійне підпорядкування: УРНГ підпорядкувалася як Раді Міністрів УССР, так і Раді Нар. Госп-ва СССР. УРНГ відогравала позитивну ролю у пляні послаблення залежности укр. економіки від моск. керівництва. Її ліквідовано 14. 1. 1966 у зв’язку з відновленням принципу керівництва економікою через знову створені централізовані галузеві мін-ва.

Українська Радикальна Партія (спершу Русько-Укр. Радикальна Партія, з 1926 Укр. Соц.-Радикальна Партія — УСРП), заснована у Львові 4. 10. 1890, виросла з радикальних молодечих гуртків, які постали в Галичині в кін. 1870-их pp. під впливом М. Драгоманова. Її засновано з ініціятиви І. Франка, М. Павлика, В. Будзиновського, Є. Левицького, С. Даниловича, К. Трильовського й ін. Драгоманов уважав постання партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя У. Р. П. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціяції в радикальному русі, який призвів до розламів в У. Р. П. під кін. 1890-их pp.

У. Р. П. була першою укр. політ. партією на евр. зразок — з суцільною програмою, масовою орг-цією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і наук. соціялізм на дем. і кооп. базі, людську гідність для всіх і всеукр. єдність. Радикальний рух прагнув до секуляризації укр. суспільного й культ. життя та поборював Гр.-Кат. Церкву й духовенство, яке тоді відогравало провідну ролю в Галичині. У. Р. П. організувала селян і робітників, скликала віча по селах, закладала кооперативи (нар. спілки), проголошувала гасло політ. боротьби власними силами народу; виховала ряд діячів з селян і робітників, організувала жіноцтво. У. Р. П. мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру». На з’їзді у Львові 1895 склала під впливом Ю. Бачинського заяву про політ. самостійність укр. народу. На з’їзді 1897 висунула постанову про підготову сел. страйку. У зв’язку з виборами У. Р. П. влаштувала масові сел. віча за заг. виборче право; 1895 від неї обрано З послів до сойму, а 1897 — 2 до віденського парляменту.

Від 1895 в партії змагалися три течії: соціялісти-народники (драгоманівці), соціялісти-марксисти і радикальні народовці. 1899 з партії вийшли прихильники останніх двох течій: М. Ганкевич, Ю. Бачинський, Р. Яросевич, С. Вітик й ін. заснували Укр. Соц.-Дем. Партію; В. Охримович, Є. Левицький, В. Будзиновський, Т. Окуневський, І. Франко та ін. створили разом з більшістю народовців Нац.-Дем. Партію (Н. Д. П.). Відтоді У. Р. П. стала фактично партією селян. Після Н. Д. П. У. Р. П. була найсильнішою партією в Галичині; у віденському парляменті вона мала 1911 — 5, у гал. соймі 1913 — 6 послів. У 1900-их pp. гол. завдяки діячам У. Р. П. (зокрема К. Трильовському) створено фіз.-культ. орг-цію «Січ», а 1913 парамілітарне т-во Укр. Січ. Стрільців.

З проголошенням ЗУНР У. Р. П. увійшла до Укр. Нац. Ради; чл. Держ. Секретаріяту від неї були: Д. Вітовський — секретар військ. справ й І. Макух — внутр. справ; Л. Бачинський був віцепрезид. УНРади. Після упадку укр. держави У. Р. П. створила коаліцію з Укр. Нар. Трудовою Партією в Міжпартійній Раді у Львові.

На першому по війні (1. 4. 1923) і на наступних з’їздах доповнено програму, за якою У. Р. П. визначала себе, як орг-цію працюючих мас України, що стоїть на соц. позиціях, які прагне здійснити в укр. незалежній державі з респ. устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціялізації всіх засобів продукції. У. Р. П. відмежувалася від УСДП, яка з 1923 орієнтувалася на сов. Україну. 1925 з’їзд У. Р. П. ухвалив постанову проти співпраці з укр. «буржуазними партіями», засудив колоніяльну політику большевиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу». 1926, після приєднання до У. Р. П. волинської групи есерів, партія змінила назву на Укр. Соц, Радикальну Партію, а в квітні 1931 вступила до II Соціялістичного Інтернаціоналу. Партія бойкотувала (спільно з усіма політ. орг-ціями Галичини) вибори до поль. сойму 1922. До виборів 1928 пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сойму і 3 до сенату), а 1930 виступила у виборах спільно з УНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли У. Р. П. творили в соймі і сенаті окремий клюб. Дальші вибори У. Р. П. бойкотувала з причини недемократичности виборчої системи. 1934 партія мала 20 000 чл.

Гол. (лідери) партії: І. Франко (до 1898), М. Павлик (до 1914), М. Лагодинський (до 1919), Л. Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч У. Р. П.), І. Макух. Визначнішими чл. партії були, крім згаданих: І. Блажкевич, К. Трильовський (найпопулярніший її діяч), М. Коберський, Д. Ладика, В. Лисий. М. Матчак, О. Назарук (до 1922 — 23), О. Павлів, І. Попович, М. Стахів, С. Жук та ін. З У. Р. П. були пов’язані визначні письм.: В. Стефаник, Л. Мартович, О. Маковей, Д. Лукіянович.

У. Р. П. заснувала свої орг-ції — молоді «Каменярі» і Союз Укр. Працюючих Жінок — Жіноча Громада; під її впливом було в-во і нар. ун-т «Самоосвіта» (1930 — 39); партійно-політ. літературу видавало в-во «Громада» (1922 — 39). Пресові органи: «Народ» (1890 — 95 і 1918), «Хлібороб» (1891 — 95), Громадський Голос» (1892 — 1939) та ін. По другій світовій війні УСРП відновила 1946 свою діяльність на еміґрації і 1948 взяла участь у створенні Укр. Нац. Ради. 1950 об’єдналася з УСДП й ін. соц. партіями в Укр. Соц. Партію. Лідерами УСДП на еміґрації були М. Стахів, В. Лисий та ін.

Література: Badeni J. Radykali ruscy. Кр. 1896; Левинський В. Нарис розвитку укр. робітничого руху в Галичині. К. 1914; Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму, ж. Україна, кн. 6. К. 1926; Макух І. На народній службі. Детройт 1958; Химка Дж. Укр. соціялізм у Галичині. До розколу в Радикальній партії 1899 р. Журн. вищих українознавчих студій, вип. 7, 1979.

І. Лисяк-Рудницький, Дж. Химка, Р. М.

Українська Радикальна Партія, створена при кін. 1904 у Києві групою, що відкололася від Укр. Дем. Партії; складалася перев. з письм.: Б. Грінченко, С. Єфремов, Модест Левицький, Ф. Матушевський та ін. У. Р. П. зосередила свою діяльність на вид. політ. брошур, що виходили у Львові й Петербурзі. Не маючи впливу на маси, восени 1905 вона об’єдналася а Укр. Дем. Партією п. н. Укр. Дем.-Радикальна Партія.

«Українська Радянська Енциклопедія». Після появи I т. «Укр. Загальної Енциклопедії» у Львові (1930) з ініціятивою великої «Укр. Радянської Енциклопедії» (УРЕ) виступив М. Скрипник. Під його орудою створено в Харкові ред. колеґію УРЕ, секретарем якої став С. Бадан. Редакція видавала «Бюлетень» (2 чч.). Притягнено до співпраці понад 100 фахівців. З плянованих 20 тт. підготовано 3. Друк першого був передбачений на поч. 1933, але моск. цензура заборонила його як націоналістичний. Того ж р. Скрипник поповнив самогубство і його наступником став В. Затонський. Виготовлені матеріяли були знищені, і в листопаді 1934 редакцію УРЕ розв’язано.

Проєкт 20-томної УРЕ знов виринув на поч. 1948, але конкретно почато його здійснювати щойно після XX з’їзду КПСС (1956), знов у відповідь на укр. енциклопедію поза УССР — Енциклопедію Українознавства, що її почало видавати НТШ. 18. 12. 1957 доручено працю над УРЕ АН УРСР. На чолі створеної тоді гол. редакції УРЕ (понад 40 осіб) став М. Бажан. Запляновано 15 — 16 тт. на 1958 — 62. У 1959 — 65 видано в Києві 17 тт. (17 т. цілковито присвячений УССР, у 1967 і 1969 видано його рос. і англ. версію). У 1968 додатково видано «Алфавитний предметно-іменний покажчик». У сумі УРЕ охопила 45 000 гасел. Серед ілюстрацій є понад 120 кольорових мап. Наклад — 80 000. У вид. УРЕ взяло участь понад 5 000 авторів.

Зміст українознавчих гасел УРЕ згідний з заявою «Передмови», що УРЕ «має показати братерську єдність укр. народу з великим рос. і всіма ін. народами Радянської Вітчизни» і що вона спрямована проти «насамперед укр. буржуазного націоналізму» (це останнє поширюється і на постаті 17 — 18 в., напр., на І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепу, П. Орлика). В УРЕ є тенденція (хоч не послідовна) розуміти українство за територіяльним принципом (хто працює на Україні, той українець), але у випадку письм. — за мовним. Багато геогр. назв зросійщено, деякі спольщено. Усі назви книг цитовані в УРЕ по-укр., наслідком чого не можна знати, якою мовою вони написані.

У 17 т. дуже скупо потрактовано розділ «Населення» (3 стор. з мапою), «Мова» (6 стор.), «Релігія і церква» (3 стор.), тоді як КПУ присвячено 25 стор. Нема зовсім розділів про етнографію та українців у світі, непропорційно мало місця приділено історії до Жовтневої революції 1917 (50 стор., а сов. добі 54).

У 1977 почало виходити друге вид. УРЕ за ред. того ж М. Бажана. У складі редакції теж понад 40 осіб. Вид. розраховане на 12 тт. і 50 000 гасел (більша кількість їх при зменшенні ч. тт. пояснюється збільшенням кількости шпальт на стор. з 2 до 3). Новістю цього вид. є рос. переклад, який почав з’являтися від 1978. Заг. наклад УРЕ 2 ніби більший, ніж УРЕ 1 — 100 000, але в дійсності наклад укр. вид. менший (50 000, ін. 50 000 припадає на рос. вид.). У «Передмові» зазначено, що це вид. УРЕ показує «характерні риси ... радянського народу — нової іст. спільноти людей».

Гол. редакція УРЕ видала також короткий «Укр. радянський енциклопедичний словник» у 3 тт. за ред. Бажана (1966 — 68), низку спеціяльних енциклопедій («Радянська енциклопедія історії України», відповідальний ред. А. Скаба, 4 тт., 1969 — 72; «Енциклопедія нар. госп-ва УРСР», відповідальний ред. С. Ямпольський, 4 тт., 1969 — 72; «Укр. с.-г. енциклопедія», відповідальний ред. Р. Пересипкин, 3 тт., 1970 — 72; «Енциклопедія кібернетики», відповідальний ред. В. Глушков, 2 тт., 1973, рос. вид. 1974), словників («Політ. словник», ред. Г. Шевель і В. Мазур, 1971; «Екон. словник», ред. П. Багрій і С. Дорогунцов, 1973; «Філос. словник», ред. В. Шинкарук, 1973; «Словник художників України», відповідальний ред. М. Бажан, 1973; «Юридичний словник», ред. Б. Бабій та ін., 1974; «Біол. словник», ред І. Підоплічко та ін., 1974; «Шевченківський словник», відповідальний ред. Є. Кирилюк, 2 тт., 1976 — 77; «Словарь по кибернетике», ред. В. Глушков, 1979), багатотомних іст. довідників («Історія укр. радянського мистецтва», гол. ред. М. Бажан, 6 тт., 1966 — 73; «Історія АН УРСР», гол. ред. Б. Патон, 2 тт., 1967; «История Академии Наук Украинской ССР», гол. ред. Б. Патон, 1979; «Історія міст і сіл УРСР», гол. ред. П. Тронько, 26 тт., 1967 — 74), а також «Словник іншомовних слів», ред. С. Мельничук, 1974; «Рос.-укр. словник соц.-екон. термінології» С. Воробйової і Т. Молодіда, 1976 (1966, вид. «Наук. Думки»); іст.-архітектурний довідник «У пам’яті народній» (1975, вид. УРЕ спільно з Укр. Т-вом Охорони Пам’ятників Історії та Культури).

Від усунення з України П. Шелеста (1972) помітна тенденція Гол. Редакції перейти частково на рос. мову видань.

Р. М.

Українська Радянська Соціялістична Республіка (УРСР), див. Українська Совєтська Соціялістична Республіка.

Українська Революційно-Демократична Партія (УРДП), постала 1946 в Німеччині з еміґрантів з підсов. України, вихованих в основному на ідеях укр. відродження 1920-их pp., почасти з кол. чл. ОУН, послідовників І. Мітрінґи. Засновниками УРДП були: І. Багряний, Г. Костюк, І. Майстренко, Б. Левицький, С. Підгайний та ін. Очолював її спершу Г. Костюк, який 1948 відійшов з лівою групою (І. Майстренко, Б. Левицький, Р. Паладійчук та ін.), що створила навколо місячника «Вперед» ліву УРДП (згодом перестала існувати). Найдовше на чолі УРДП стояв гол. лідер її й надхненник І. Багряний (1948 — 63); далі Ф. Гаєнко (1963 — 67), недовгий час М. Степаненко (який 1967 також відійшов, створивши окрему — «праву» УРДП), В. Гришко (1967 — 75) і з 1975 — М. Воскобійник. Ін. діячі партії: В. Бендер, П. Волиняк, В. Голубничий, Ю. Дивнич-Лавріненко, І. Дубилко, О. Коновал, І. Корнійчук, А. Лисий, Ф. Піґідо, А. Рябишенко. В основу програмових засад УРДП покладена боротьба проти сов. режиму і створення самостійної укр. держави з дем. устроєм. Гол. рушієм цього рев. перетворення УРДП вважає нац. свідомі держ.-творчі кадри, що виховуються в русі опору проти сучасного тоталітарного ладу УССР. УРДП співзасновник і активний учасник діяльности Укр. Нац. Ради (до 1968), Конґресу укр. вільної політ. думки і Укр. Дем. Руху. Діячі УРДП були ініціяторами утворення таких співзвучних орг-цій: Об’єднання бувших репресованих українців сов. режимом, Леґіон ім. С. Петлюри і Об’єднання Дем. Укр. Молоді. Пресові органи: «Укр. Вісті», «Укр. Прометей», неперіодичний ж. «Наші позиції» (з 1948).

Література: Програмові засади, затверджені І з’їздом УРДП 1947. Новий Ульм 1948; Програма УРДП, затверджена V з’їздом УРДП 1970. Чікаґо 1970.

Українська Республіканська Капеля, заснована під керівництвом К. Стеценка й О. Кошиця в Києві на доручення (2. 1. 1919) С. Петлюри, для пропаґанди укр. муз. культури за кордоном, затверджена окремим законом УНР 25. 1. 1919. Від лютого 1919 до кін. липня 1920 У. Р. К. у складі 80 осіб, під гол. керівництвом і дириґентурою О. Кошиця (помічник дириґента П. Россіневич-Щуровська, учитель співу Г. Тучапський, адміністратор О. Приходько) концертувала з великим успіхом по гол. країнах Европи — в Чехо-Словаччині, Австрії, Швайцарії, Франції, Бельгії, Голляндії, Англії й Німеччині, там таки в Берліні перестала існувати. Її учасники створили три окремі хори, з яких група з О. Приходьком на чолі (18 осіб) переїхала на Закарпаття, осіла в Ужгороді й там заснувала Т-во «Кобзар», а згодом і театр. Група М. Кириченка концертувала в Еспанії, а основна частина під проводом О. Кошиця, переїхавши через ЧСР до Польщі, створила у Варшаві Укр. Нац. Хор і зимою 1921 розпочала турне по Еспанії, Франції, Бельгії, Німеччині й ЗДА, де й залишилася. Тут від жовтня 1922 до березня 1923 дала 138 концертів, а згодом у Бразілії, Арґентіні, Уругваї, на Кубі бл. 900 концертів. 1924 Укр. Нац. Хор, виховавши десятки муз. діячів і дириґентів, перестав існувати.

Улюбленими творами в репертуарі У. Р. К., згодом Укр. Нац. Хору, були: «Кантата про Матір Божу Почаївську», «Щедрик», «Ой пряду, пряду» М. Леонтовича, «Веснянки», купальські пісні, «По опеньки ходила» М. Лисенка, щедрівки і колядки К. Стеценка, «На вулиці скрипка грає» О. Кошиця та ін. У. Р. К. запрезентувала перед Заходом високу муз. культуру України, й була живим свідченням окремішности укр. народу, його мови, історії й культури.

Література: Nejedlý Z. Ukrajinská republikanská Kapela. Прага 1921; Укр. пісня за кордоном; голос закордонної муз. критики. Париж 1929; Безручко Л. Укр. Респ. капеля; спогади з концертової подорожі по Европі. Народна Воля, ч. 23 і дальші. Скрентон 1932; Пеленський О. Укр. пісня в світі. Світова концертова подорож Укр. Респ. Капелі. Спомини учасника. Л. 1933; Кошиць О. Спогади, I — II. Вінніпеґ 1947 — 48; Кошиць О. З піснею через світ. Вінніпеґ, I — 1952; II — 1970; III — 1974.

В. В.

«Українська Реформація», рел.-осв. місячник (з 1931 двотижневик), орган Укр. Євангельсько-Реформованої Церкви, виходив 1928 — 32 спочатку у Львові, з 1929 у Станиславові і 1931 — 32 у Коломиї; ред. пастори З. Бичинський і В. Федів.

Українська Робітнича Організація (УРО) в Канаді, ліва гром.-політ. орг-ція, що її чл. у сер. 1930-их pp. у зв’язку з нац. політикою КПСС і сов. репресіями на Україні відокремилися від ком. Т-ва Укр. Роб.-Фармерський Дім. Заснована спершу як Федерація Укр. Роб.-Фармерських Орг-цій (1935), згодом існувала як Союз Укр. Орг-цій (1936 — 40), а далі прийняла назву УРО. Керівним діячем і першим гол. був Д. Лобай (до 1966), пізніше Т. Кобзей. Ін. діячі: С. Хвалібога, Т. Кульчицький. Постання і діяльність УРО значно послабило совєтофільський табір у Канаді; УРО видавала гостро протисов. газ. «Правда» (1938 — 40) і «Вперед». Належала до співзасновників Комітету Українців Канади.

«Українська Родина», популярний літ.-іст. місячник, виходив з жовтня 1947 до серпня 1949 у Торонто й Едмонтоні; видавець і ред. О. Луговий; вийшло 20 чч.

Українська (Руська) Центральна Народна Рада, див. Центральна Руська (Українська) Народна Рада.

Українська Санітарно-Харитативна Служба (УСХС), див. Українська Медично-Харитативна Служба.

Українська Світова Кооперативна Рада (УСКР), створена 1973 укр. кооператорами Канади, ЗДА, Австралії, Арґентіни й Англії під час II Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ). Президію очолювали В. Ситник (Канада) і (з 1978) О. Плешкевич (ЗДА). Дані про УСКР на кін. 1979:

У поодиноких країнах діють крайові Кооп. Ради або ін. центри: в Австралії — Рада Укр. Кооперації Австралії (РУКА), у Канаді — Укр. Кооп. Рада Канади (УКРК), в ЗДА — Централя Укр. Кооперації Америки (ЦУКА). УСКР і крайові кооп. центри видають свої журн.: ЗДА — «Наш Світ» і «Кооп. Думка», Канада — «Кооператор» і кілька бюлетенів, Австралія — «Кооп. Слово».

Українська Селянська Спілка, див. Селянська Спілка.

Українська Селянсько-Робітнича Партія Підкарпатської Руси, ефемерна націоналістична орг-ція на Закарпатті, заснована 1936. Гол. І. Невицька; провідні чл. І. Гриць, М. Тулик, В. Кузьмик. Орган партії — двотижневик «Народна сила» І. Невицької у Пряшеві. Орг-ція не мала впливів поза студентською молоддю.

Українська Сільсько-Господарська Академія (УСГА), вищий навчальний заклад у системі Мін-ва Сіль. Госп-ва СССР; міститься у Києві. Створена 1954 на базі С.-Г. Ін-ту (заснований 1922 на базі с.-г. відділу Київ. Політехн. Ін-ту, створеного 1898) і Київ. Лісо-Госп. Ін-ту (заснованого 1930). 1957 до Академії приєднано Київ. Ветер. Ін-т (заснований 1921). В УСГА (1976) діють фак.: аґрономічний, аґрохемії, ґрунтознавства, захисту рослин, ветер., зооінженерний, механізації сіль. госп-ва (з інженерно-пед. відділом), електрифікації сіль.-госп-ва (з відділами автоматизації), екон. (з екон., бухгальтерським і кібернетичним відділами), лісогосп., пед., підвищення кваліфікації; підготовчі і заочні відділи. Є аспірантура, 76 катедр (1976), 3 дослідні станції, 5 н.-д. і галузевих лабораторій, дендрарій, музей; у бібліотеці 800 000 тт. У 1975 — 76 навчалося 10 800 студентів (у тому ч. більшість на. заочному відділі), працювало 780 викладачів. За весь період існування підготовано 41 500 фахівців. Видаються наук. праці (з 1940) та навчальні посібники.

Українська Служба Батьківщині, з 1941 добровільна праця для юнаків 19 — 20 pp., яку ввела нім. влада в Ген. Губернії, з 1942 обов’язкова для чоловіків у віці 18 (інколи 17) до 60 pp. Метою її було мати дешевих робітників для будів. робіт, потрібних під час війни, зокрема будови шляхів. З 1943 притягнено до неї і шкільну (на 1 рік) та студентську (на 6 місяців, заходами УЦК її скорочено до 2 місяців) молодь. УЦК (референтом У. С. Б. був О. Руснак) подбав про відокремлення українців в окремі відділи (поляки працювали в Поль. Будів. Службі), про заміну наглядачів, що ними були звич. поляки і фольксдойче українцями, про введення спорту і розваг. З 1943 організовано у Львові курси для старшин і підстаршин в У. С. Б., які закінчили 84 кандидати. Укр. Окружні Комітети (зокрема у Львові й Тернополі) опікувалися юнаками. В У. С. Б. працювало понад 10 000 українців.

Наступ большевиків ліквідував У. С. Б.: юнаків взято до війська, Дивізії «Галичина» або до протиповітряної служби.

Попередня     Головна     Наступна