[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3421-3435.]

Попередня     Головна     Наступна

«Український Вісник», щоденник у Львові з 25. 1. до 29. 9. 1921, виходив замість «Діла»; ред. М. Струтинський.

«Український Вісник», орган Укр. Нац. Об’єднання (УНО) в Німеччині, націоналістичного напряму, виходив у Берліні з 1936 до 1945, спершу неперіодично, з 1938 місячник, потім двотижневик, тричі на місяць і як тижневик. «У. В.» редаґували: Ю. Артюшенко, В. Янів (1940), Ю. Панченко-Юревич, А. Білинський і (з 1941) В. Маруняк. Поряд хроніки УНО, «У. В.» містив матеріяли на актуальні гром. і політ. теми, зокрема інформував про події на Карп. і підсов. Україні, подавав багатий культ.-осв. матеріяли про працю клітин УНО тощо.

«Український Вісник», позацензурний самвидавний журн. 1970 — 74, вийшло 8 чч., перевиданих (за винятком ч. 5) на Заході; деякі чч. англ. і франц. мовами. Видавці «У. В.» не відомі, лише подвійне ч. 7 — 8 підписане псевд. ред. — Максим Сагайдак, проте редаґування, виготовлення й розповсюдження його інкримінували багатьом діячам опору, зокрема В. Чорноволові, М. Плахотнюкові, С. Хмарі, О. Шевченкові. «У. В.» мав давати «інформацію про порушення свободи слова й ін. дем. свобод, ґарантованих конституцією, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення нац. суверенности (факти шовінізму й українофобії), про спроби дезінформувати громадськість, про становище укр. політ. в’язнів у тюрмах і таборах, про різні акції протестів тощо». Видавці «У. В.» вважали його за вид. «не антирадянське і не антикомуністичне». «У. В.» дає першоджерельну документацію про репресії й самооборонний рух кін. 1960-их — поч. 1970-их pp.: політ. процеси, убивство А. Горської (див. Додатки), відзначення пам’яті В. Симоненка, форми поневолення укр. народу, ст., есеї, протестні листи й літ. твори діячів руху опору (В. Симоненка, І. Дзюби, В. Чорновола, В. Мороза, І. Світличного, Є. Сверстюка, С. Караванського, М. Плахотнюка, І. Сокульського, В. Стуса, В. Романюка, І. Геля, І. Стасів-Калинець, І. Калинця, О. Сергієнка й ін.). Останні 3 ч. містять матеріяли про погром укр. інтеліґенції 1972, а ч. 7 — 8 виразніше формулює позиції журн., говорячи про «окупаційний режим на Україні», про потребу визначати «чітко окреслену політ. позицію з провідним антиколоніяльним напрямком», «об’єднати всі демократичні антиколоніяльні групи на Україні», бо тільки в цьому журн. бачить «поступ у розгортанні нац.-визвольної боротьби за демократію».

«Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки», наук.-пед. журн., орган Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки, виходив у Харкові з 1925, пізніше п. н. «Укр. вісник експериментальної педагогіки та рефлексології» (1927 — 30) і «За марксо-ленінську педагогіку» (1931 — 32). Журн. інформував про модерні течії в педагогіці, психології та містив ст. про напрями педології, рефлексології, бігевіоризму. Редакцію ж. очолював В. Протопопов.

Український Воєнно-Історичний Інститут (УВ-II), утворений у 1952 в Торонто з перенесеного туди з Німеччини ген. М. Садовським Укр. Воєнно-Іст. Т-ва, заснованого 1925 у Каліші (Польща). Ін-т утримував Музей укр. війська й фльоти УНР та продовжував видавати матеріяли до історії укр. війська «За Державність». УВ-II очолював і був дир. музею М. Садовський, а по його смерті (1967) полк. М. Битинський. 1969 УВ-II перестав існувати, а музей був переданий УВАН у Канаді. Музей відкрито 1981 п. н. — Військ.-Іст. Музей і Архів УВАН і приміщено у Вінніпезі

«Український Голос», тижневик, з 1927 орган Союзу Укр. Самостійників, виходить з 1910 у Вінніпезі (Канада) як вид. Укр. Вид. Спілки «Тризуб»; до 1973 видавав Додаток «Література, Наука, Мистецтво» (179 чч.), до 1960 стор. Союзу Українок Канади. Ред.: о. В. Кудрик (до 1920), М. Стечишин (1921 — 47), І. Сирник (1947 — 74), Ю. Мулик-Луцик, згодом М. Гикавий. «У. Г.» від поч. був трибуною радикальної укр. інтеліґенції, пропаґував програму самостійности України, підтримував укр. правос. рух, а згодом став неофіц. органом Укр. Гр.-Правос. Церкви в Канаді.

«Український Голос», орган Укр. Військ. Виконавчої Ради Півн.-Зах. Фронту, виходив двічі на тиждень, від червня до листопада 1917 у Ризі, у м. Валк та у Пскові; разом 47 чч. Ред. С. Пилипенко, К. Поліщук.

«Український Голос», тижневик у Перемишлі 1919 — 32, спершу на плятформі Трудової Партії, 1920 — 29 — гетьманського руху; видавець і ред. Д. Ґреґолинський, (наклад 17 000). З 1929 неофіц. орган ОУН; ред. Є. Зиблікевич, З. Пеленський та ін. «У. Г.» був часто конфіскований і остаточно заборонений поль. адміністрацією.

«Український Голос», тижневик і (з жовтня 1942) півтижневик, виходив у Луцькому з жовтня 1941 до січня 1944; спершу орган Міськ. Управи, згодом нім. в-ва «Ukraine Fresse». Ред. Ю. Підстригач й А. Дублянський.

Український Горожанський Комітет, див. Горожанський Комітет.

Український Громадський Видавничий Фонд у Празі, в-во, спершу пов’язане з Укр. Гром. Комітетом, згодом окрема орг-ція, випустило у 1923 — 32 бл. 40 перев. наук. і наук.-популярних кн. з різних ділянок, серед ін.: Л. Білецького («Основи укр. літ.-наук. критики»), Д. Чижевського («Нариси з іст. філософії на Україні»), Ф. Вовка («Студії з укр. етнографії та антропології»), М. Туган-Барановського («Політ. економія»), Д. Антоновича («Триста років укр. театру»), С. Русової («Теорія і практика дошкільного виховання»), В. Січинського, В. Щербаківського (з мистецтва), Ф. Якименка (з музики), Ф. Щербини (статистика), С. Бородаєвського (кооперація) та ін., а також літ. твори письм.: Г. Чупринки, О. Олеся, Ю. Дарагана. В-вом керував Є. Вировий.

Український Громадський Комітет у Чехо-Словаччині, гром. і допомогова установа, заснована влітку 1921 у Празі заходами М. Шаповала, який мав добрі зв’язки з чехо-словацьким урядом і здобув від нього фінансові засоби для праці Комітету. У. Г. К. провадив орг. і допомогову акцію, спричинився до заснування при допомозі празького уряду Укр. Госп. Академії в Подєбрадах (1922) й Укр. Пед. Ін-ту ім. М. Драгоманова в Празі (1923). Спершу У. Г. К. охоплював усіх українців, згодом, через політ. й ідеологічні розходження, лише частину. У серпні 1925 уряд Чехо-Словаччини ліквідував У. Г. К., і на його місці постав ряд ін. орг-цій. Гол. Комітету був М. Шаповал, діяльними чл. — Н. Григоріїв і М. Галаган.

Український Демократичний Рух (УДР), політ. орг-ція, постала 1976 в Нью-Йорку, як продовження Конґресу Укр. Вільної Політ. Думки (КУВПД, 1968 — 76), для консолідації праці укр. дем. сил на еміґрації та створення за кордоном політ. руху, який відповідав би дем. тенденціям у суспільстві сучасної підсов. України. В УДР об’єдналися три політ. партії: ОУНз, УНДО й УРДП та бльок непартійних демократів. УДР очолювали: А. Фіґоль — гол., Р. Ільницький, М. Воскобійник і Р. Барановський — заступники; з 1981 гол. С. Процик. Гол. Секретаріят УДР видав «Матеріяли КУВПД», зб. чч. 1 — 4 (серія А) і чч. I — III (серія Б). Мюнхен — Новий Ульм 1972 — 77.

Український Державний Музей Етнографії та Художнього Промислу АН УРСР у Львові, створений 1951 на базі Музею Етнографії Львівського Філіялу АН УРСР (кол. НТШ) і Львівського Держ. Музею Художньої Промисловости (кол. Міськ. Музей Мист. Промислу), поповнених 1940 р. збірками націоналізованих кол. гром. і приватних музеїв (Нац. Музею, ім. Любомирських, Дідушицьких, жін. гімназії СС. Василіянок, етногр. зб. О. Прусевича). У. Д. М. Е. Х. П. поділяється на 2 відділи: етногр. з понад 44 000 експонатів, і мист. промислу — понад 28 000. Музей організує етногр. експедиції, видає «Матеріяли з етнографії та мистецтвознавства» (1955 — 63), альбоми (нар. одяг, різьба й ін.) та окремі праці (К. Матейко «Нар. кераміка зах. обл. УРСР XIX — XX ст.», В. Рожанківський «Укр. художнє скло», Л. Суха «Художні металеві вироби українців сх. Карпат», А. Будзан «Різьба по дереву в зах, обл. України», Я. Запаско «Орнаментальне оформлення укр. рукописної книги», І. Сенів «Творчість О. Л. Кульчицької» й ін.), влаштовує періодичні виставки, з 1955 має постійну експозицію «Побут укр. народу» від 16 ст. У в-ві «Мистецтво» 1976 видано альбом з 400 кольорових та чорно-білих ілюстрацій, що репрезентують шедеври укр. декоративно-ужиткового мистецтва, зібрані в У. Д. М. Е. Х. П.

Український державний степовий заповідник, заснований 1961 у висліді об’єднання заповідників Приозівської височини: Хомутівський степ (заснований 1926), Кам’яні могили (заснований 1927) і Михайлівська цілина (заснований 1928) на Сумщині і Стрілецький Степ. Площа 1 634 га, завдання — збереження первісної степової рослинности.

Український Державний Університет в Кам’янці-Подільському, див. Кам’янець-Подільський Державний Український Університет.

Український Дніпропетровський Драматичний Театр ім. Т. Г. Шевченка, створений 1927 з переведеного з Києва до Дніпропетровського Держ. Укр. Драматичного Театру. Репертуар його складається з укр. (серед ін. «Камінний господар» Лесі Українки) і світової клясики: «Приборкання непокірної», «Отелло» і «Багато галасу даремно» В. Шекспіра, «Тартюф» і «Скупар» Мольєра; популярних п’єс сов. репертуару: «Рожеве павутиння», «Республіка на колесах», «На камені горить» Я. Мамонтова. З укр. репертуару критика особливо відзначила «Для домашнього вогнища» (за І. Франком), «Вотанів меч» (І. Кавалерідзе), «Марина» (М. Зарудного), «Горлиця» (О. Коломійця) та ін. Одним з визначніших режисерів був І. Кобринський, визначніші актори: З. Хрукалова, А. Хорошун, С. Станкевич та ін. Декоратори В. Борисовець і Л. Скрипиця.

Український Допомоговий Комітет у Бельгії (УДК), заснований 1945 у Брюсселі для допомоги переміщеним особам, що по другій світовій війні прибули з Німеччини до Бельгії. У 1947 — 49 УДК мав 26 філій і бл. 3 000 чл.; по виїзді за океан залишилося 10 філій і бл. 380 чл. (1981). УДК видає «Вісті» (з 1945), спершу як двотижневик, згодом місячник, з 1976 двомісячник. УДК є співвласником (разом з СУМ-ом і Об’єднанням Українок Бельгії) виховно-відпочинкової оселі «Франкополе» в Арденах. Гол. УДК: М. Граб (1945 — 46), К. Мулькевич (1947), А. Кішка (1948), М. Дзьоба (1949 — 51), В. Попович (з 1952); секретар (з 1950) О. Коваль.

Український Допомоговий Комітет у Римі, заснований по закінченні війни 1945. Засновник і гол. єп. І. Бучко, співр. оо. І. Прашко, Ю. Миляник, М. Ваврик та ін., секретар П. Поліщук. Завданням У. Д. К. була допомога укр. біженцям, що опинилися в Італії, полоненим і студентам. Матеріяльну допомогу (одягом, харчами і грішми) одержувано перев. з фондів Ватикану. Опіка над полоненими вояками з Дивізії «Галичина» (бл. 10 000) у таборі б. Ріміні полягала у зв’язках з ватиканськими, італ. та міжнар. колами, налагодженні листування та постачання підручників і приладдя для таборових шкіл. Після переїзду полонених до Англії й виїзду біженців за океан діяльність У. Д. К. 1970 припинилася. Харитативні обов’язки перебрала на себе Апостольська візитатура для українців у Зах. Европі (архиєп. Бучко та його секретар о. М. Марусин).

Український Драматичний Театр ім. М. К. Садовського, пересувний театр у складі 30 осіб й оркестри; 1933 — 39 обслуговував Галичину і Волинь; дир. П. Карабіневич, режисер Люся (Карабіневич) Барвінок. Репертуар — майже виключно укр. побутова клясика й іст. п’єси.

«Український Еміґрант», двотижневик (до 1931) і квартальник, орган Т-ва Опіки над укр. еміґрантами, що виїжджали гол. за океан, виходив у Львові 1927 — 37; ред. В. Бачинський, згодом І. Квасниця. «У. Е.» заторкував гол. питання переселенчого характеру.

Український Жіночий Союз, гром.-політ., культ.-виховне й харитативне т-во, діяло у Відні 1920 — 38, відновлене 1957. У. Ж. С. влаштовував літ.-муз. вечірки та ін. імпрези, безплатні курси укр. мови, історії та мист. творчости. Гол.: С. Марітчак, О. Залізняк, А. Жук; з 1957 гол. А. Сапрун, Д. Дзерович.

«Український Засів», літ. журн., вид. Відділу пропаґанди нім. армії на Україні, виходив у Харкові, потім у Кіровограді 1942 — 43; ред. В. Домонтович (В. Петров).

«Український Землевпорядник», проф. і наук. місячник Землевпорядкувальної секції Всеукр. Центр. Правління Профспілки С.-Г. і Ліс. Робітників, виходив у Харкові 1925 — 29. З об’єднання «У. З.» й «Укр. Аґронома» 1930 постав «Спеціяліст сіль. госп-ва України».

Український Золотий Хрест (УЗХ) в Америці, гром.-допомогова жін. орг-ція, заснована 1931 в ЗДА як жін. відділ при Орг-ції Держ. Відродження України, з 1933 як Укр. Червоний Хрест, а з 1939 під сучасною назвою. УЗХ підтримував укр. визвольну акцію на батьківщині, допомагав політ. в’язням і їх родинам на зах. укр. землях та воєнним інвалідам і хворим учасникам визвольних змагань. 1938 — 39 УЗХ подавав матеріяльну допомогу Карп. Україні; з 1940 відкрив своє представництво в Швайцарії (керівник О. Нижанківський) для допомоги укр. полоненим й інтернованим за другої світової війни. З 1967 під його керівництвом працює Комітет Оборони і Допомоги (КОД), що опікується політ. в’язнями й дисидентами та їхніми родинами на Україні. УЗХ влаштовує курси мед. сестер, дитячі садки, літні табори молоді, видає твори про визначних жінок. УЗХ є чл. Світової Федерації Укр. Жін. Орг-цій і Ген. Федерації Жін. Клюбів (амер.). Відділи УЗХ є в більших осередках ЗДА (до 1939 їх було 60). Очолювали УЗХ: А. Середа, С. Галичин, А. Гладун, А. Левкут, П. Різник, М. Квітковська. Стор. в ж. «Жіночий Світ» у Канаді, а від 1975 неперіодичний «Бюлетень УЗХ» (ред. М. Повх).

«Український Інвалід», неперіодичний журн., орган Укр. Спілки Воєнних Інвалідів на еміґрації, виходив у Каліші 1926 — 31; ред. М. Садовський.

[„Український Інвалід“, виходив у Каліші 1925 — 31. — Виправлення. Т. 11.]

Український Інститут Америки, культ. установа українців у ЗДА, заснована 1948 укр. винахідником і філантропом В. Джусом, міститься від 1955 у купленому ним у Нью-Йорку палаці А. ван Горна Стайвезента. Згідно з статутом Ін-т є осередком збереження творів укр. культури (мистецтва, літератури, музики, нар. творчости), допомоги студіюючій молоді та українцям, що селяться в ЗДА, зокрема винахідникам. У. І. А. розбудовує зв’язки з культ. колами амер. світу, влаштовує мист. виставки, наук. з’їзди, концерти, літ. вечори, доповіді, товариські зустрічі. У ньому зберігаються твори О. Архипенка, О. Грищенка, Г. Крука та ін., а також колекції музейних експонатів (церк. ризи, ікони, рукописи, патенти укр. винахідників). Преа. Ін-ту є син засновника Т. Джус. Довголітнім адміністратором був Ю. Ревай. Ін-т має понад 200 чл., гол. діячів культури, у тому ч. чимало осіб молодшого покоління. Дім У. І. А., як іст. та мист. споруда є під охороною держави.

Український Інститут Громадознавства (УІГ), заснований 1925 М. Шаповалом у Празі на базі існуючого там філіялу Укр. Соціологічного Ін-ту у Відні (тому був відомий п. н. УСІ) з відділами: соціології і політики, народознавства та економіки й техніки; 1926 — 29 при УІГ діяв заочний Укр. Робітничий Ін-т. УІГ видав серію зб. «Суспільство» (1926 — 27), його органом був ж. «Нова Україна» (1922 — 28). З УІГ було пов’язане в-во «Вільна Спілка» в Подєбрадах; до 1928 УІГ видав 46 більших праць. УІГ мав чималу бібліотеку, як також під його управою був Укр. Нац. Музей у Празі, заснований 1923. По смерті Шаповала (1932) УІГ занепав.

Український Інститут для Дівчат у Перемишлі, виховно-осв. установа, постала з ініціятиви о. Д. Кордасевича заходами т-ва тієї ж назви (до 1888 п. н. Бурса для дівчат русько-кат. обряду, відтоді до 1912 — Руський І. д. Д.), що зібрало фонди, збудувало шкільні й житлові будинки й 1895 відкрило першу укр. дівочу школу з пансіонатом (до 1918 дир. Ін-ту і школи М. Примівна, господар М. Крвавичева). 1903 вищі кляси виділової школи перетворено на ліцей (єдиний у Галичині; дир. С. Зарицький, 1910 — О. Ярема), а 1920 на гімназію гуманістичного типу (дир. С. Бобеляк, дир. Ін-ту — М. Бордун, господар Л. Бачинський). Учениці мали молодіжні орг-ції, Пласт, спортові й культ.-осв. гуртки. Довголітніми опікунами Ін-ту були єп. К. Чехович, з 1920-их pp. — В. Загайкевич.

Український Інститут Модерного Мистецтва, заснований у Чікаґо 1972 з ініціятиви мецената лікаря А. Хрептовського та В. Качуровського (куратор У. І. М. М.) і групи укр. мистців-модерністів. Влаштовує індивідуальні й збірні виставки укр. і неукр. мистців, здебільша молодшої ґенерації. Видає двомовні ілюстровані каталоги, листівки-репродукції, має постійну ґалерію, архів та влаштовує муз. і літ. вечори. Важливіші виставки: О. Архипенка, Я. Гніздовського, М. Нечитайла-Андрієнка, К. Мілонадіса, Ю. Соловія, М. Урбана, Р. Жука, Р. Костинюка, І. Дмитрука та ін.

«Український Історик», єдиний укр. іст. журн. поза Україною, з 1965 квартальник Укр. Іст. Т-ва (1963 — 64 виходив як бюлетень Іст. Комісії «Зарево»), вийшло 68 чч. Фундатор і гол. ред. Л. Винар. Крім праць з історії України, журн. містить матеріяли з допоміжних дисциплін й архівні публікації (укр. еміґрація, генеалогія, історіографія, Грушевскіяна, критика, спогади), рецензії, бібліографію, хроніку. Співр.: М. Антонович, О. Баран, Ю. Бойко, Б. Винар, О. Домбровський, М. Ждан, P. Климкевич, О. Оглоблин, Я. Пастернак, Н. Полонська-Василенко, М. Чубатий та багато ін. Окремі випуски присвячені Укр. Нац. Революції 1917 — 18, Грушевському, О. Оглоблину.

«Український Історичний Журнал» (УІЖ), орган Ін-ту Історії АН УРСР й Ін-ту Історії Партії при ЦК КПУ. Виходить у Києві з 1957 як двомісячник, з 1962 — місячник. Гол. ред.: Ф. Шевченко (1957 — 67, 1968 — 72), К. Дубина (1967), П. Калиниченко (1972 — 79) й О. Кондуфор (з 1979). Будучи єдиним іст. журн. на Україні, УІЖ є якоюсь мірою провінційним відповідником кількох центр. іст. журн.: «Вопросы истории», «История СССР», «Вопросы истории КПСС», «Вестник древней истории» й ін. Тематично журн. присвячений перев. сов. періодові, соц.-екон. історії й роб. рухові 19—20 вв., лише побіжно коз. добі чи історії культури. Княжий період у принципі вилучений з трактування УІЖ. Мінімально розглядається світова історія. Ідеологічно й концепційно всі публіковані матеріяли витримані в дусі марксизму-ленінізму при суворому збереженні партійної лінії щодо нац. політики на Україні. За 1960-их pp. були намагання поширити тематику й частково реабілітувати проскрибоване іст. минуле («білі плями в укр. історії»), але незабаром їх припинено. Лише кількох дорев. істориків (О. Лазаревського, Д. Яворницького, С. Подолинського, Олександру Єфименко, М. Драгоманова й ін.) частково приєднано до офіц. визнаної історіографії. З сер. 1970-их pp. УІЖ перебуває під суворим контролем партії; в його ред., як і в Ін-ті Історії АН УРСР, проведено чистку. У зв’язку з цим УІЖ не виявляє тенденції до проф. зростання й тематичного збагачення. Стандартні розділи УІЖ: ст., повідомлення, замітки, методичні питання («на допомогу викладачеві іст.»), документи і матеріяли, іст. календар, джерелознавство, рецензії, хроніка та ін.

Література: Вітрук Л. Укр. Іст. Журнал (1957 — 66). Систематичний покажчик. К. 1968; Pelenski J. Soviet Ukrainian Historiography after War II. in Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. XII, 3 (1964). Мюнхен 1980.

Р. М.

«Український Календар», єдине, крім тижневика «Наше Слово», періодичне вид. (щорічник) для українців у Польщі (з 1957), що його видає Укр. Суспільно-Культ. Т-во. За профілем «У. К.» універсальний літ.-наук. альманах; особливо цінні ст. про укр.-поль. культ. зв’язки. Серед авторів, крім місц. укр. літераторів та науковців, є поль. україністи, літературознавці з УССР та ін. соц. країн. Ред. (з 1968) А. Середницький; наклад 6 — 10 000 (обмежений владою, яка не дозволяє друкування укр. книжок взагалі, крім шкільних підручників).

Український Католицький Допомоговий Комітет у Стемфорді, заснований 1945 укр. кат. ієрархією в ЗДА як установа для допомоги і переселенчої акції укр. втікачів і переміщених осіб у Зах. Европі. Гол. був єп.-помічник А. Сенишин, а заступником і протектором митр. К. Богачевський. Представником у Мюнхені був 1946 — 52 о. І. Стах. За ці pp. У. К. Д. К. розвинув найінтенсивнішу допомогу й переселенчу акцію; його заходами переселено до ЗДА понад 40 000 українців. Комітет співпрацював з амер. кат. добровільною установою (National Catholic Welfare Conference) як його секція. Від 1961 діяльністю У. К. Д. К. керував В. Ленцик. З кін. 1960-их pp. комітет перестав існувати.

Український Католицький Союз (УКС), суспільно-рел. орг-ція, заснована 1931 у Львові з ініціятиви митр. А. Шептицького з метою забезпечити релігії належне місце v прилюдному житті й підтримувати всебічний розвиток укр. народу в христ. розумінні. У політ. справах УКС підтримував УНДО. З УКС співпрацювало в-во «Мета»: тижневик «Мета», орган УКС (ред. В. Кузьмович і М Гнатишак), «Христос наша сила» (М. Гнатишак) та літ.-гром. місячник «Дзвони» (ред. П. Ісаїв). Діяльність УКС обмежила поль. влада до львівської архиепархії. На кін. 1935 УКС мав 416 орг. комітетів, 261 гурток і окружні ради в пов. осередках. Перший гол. — В. Децикевич, з 1932 — З. Лукавецький. Війна припинила діяльність УКС.

Український Католицький Університет ім. св. Климента (УКУ), заплянований у Львові як завершення Гр.-Кат. Богословської Академії, був заснований 25. 11. 1963 у Римі митр. Йосифом Сліпим безпосередньо по його звільненні з заслання; він і очолив УКУ як ректор. Засновник збудував 1965 — 66 на площі Собору св. Софії будинок для УКУ. У час заснування УКУ мав 21 проф. Проректорами були о. В. Лаба, о. І. Музичка. При УКУ з 1976 діє Колеґія св. Софії для духовної й наук. формації кандидатів на свящ., ректором якої став о. І. Хома. УКУ має, крім теологічного фак. (декани: о. М. Марусин, о. І. Хома), філос. (декани: В. Янів, В. Лев) та правничий (декани: М. Чубатий, Ю. Старосольський). Заг. ч. проф. 38 (1980). При УКУ є бібліотека (перший дир. О. Федак-Коновалець), рел.-іст. та фолкльорний музей з ґалерією образів та ікон, приміщений при церкві Жировицької Богоматері (дир. до 1972 С. Мойсеович-Янів) та архів (о. Т. Горникевич, о. І. Хома). З 1970 УКУ веде щорічні літні курси українознавства (керівник Б. Лончина). 1981 розпочато курс дияконату. УКУ поширив свою наук.-викладацьку діяльність в ін. країнах при допомозі філій (відділів): у Буенос-Айресі (засновано 1968, дир. Б. Галайчук, М. Василик), Чікаґо (1973, В. Маркусь), Вашінґтоні (1976, Ю. Старосольський), Філядельфії (1977, Л. Рудницький), Монтреалі (1977, о. І. Мончак), Лондоні (1979, П. Цимбалістий). Ун-т розвинув інтенсивну вид. діяльність, опублікувавши 14 тт. архівних матеріялів, 12 тт. «Зібраних праць Патріярха Йосифа» та 53 тт. богословських, філос. і іст.-соціологічних творів. При філос. фак. 1977 — 81 виходив квартальник «Дзвони» (ред. Б. Лончина, 15 чч.).

Література: Укр. Кат. Ун-т ім. св. Климента-папи і його правна основа. Рим 1967; Укр. Кат. Ун-т ім. св. Климента в першому п’ятиліттю свого постання і діяльности. Рим 1969; Укр. Кат. Ун-т ім. св. Климента-папи в другому П’ятиліттю своєї діяльности. Рим 1974.

о. І. Музичка

Український Комітет у Чехо-Словаччині, гром.-суспільна орг-ція, заснована 1926 у Празі, по ліквідації Укр. Громадського Комітету. В Комітеті перевагу мали укр. есери, крім них, були соціял-демократи, радикали й непартійні. Гол. управи У. К. були Н. Григоріїв, М. Галаган, С. Шелухин. Діяльність Комітету занепала у 1930-их pp.

Український Конґресовий Комітет Америки (УККА), надрядна суспільно-гром. централя українців у ЗДА, заснована на I Конґресі Амер. Українців у Вашінґтоні 24. 5. 1940 з участю понад 800 делеґатів від 188 місцевостей. УККА заснований на ширшій основі, ніж його попередник — Об’єднання Укр. Орг-цій Америки (1922 — 40), ослаблене за останніх років існування внутр. непорозуміннями. УККА створений за ініціятивою братсько-забезпеченевих союзів: Укр. Нар. Союз, Укр. Робітничий Союз, Союз Українців Католиків «Провидіння» і Укр. Нар. Поміч. Крім них, до УККА належать крайові об’єднання чи централі суспільно-політ., проф., госп., жін., молодечих, ветеранських, наук., культ., церк. і місц. орг-цій. Таких централь у системі УККА є тепер 70. Так само діють місц. відділи УККА (об’єднання таких самих місц. орг-цій, яких у 1980 було 65; у 1955 — 134); ч. їх зменшилося через ліквідацію відділів у малих осередках.

Керівними органами УККА є: конґреси українців Америки, що відбуваються що чотири роки (до 1980 — 13), президія й екзекутива (разом бл. 30 чл.), крайова рада (раніше — політ. рада), контрольна комісія і гром. суд. Крайова рада складається з представників крайових центр. орг-цій (по 2) та по 1 від 12 найбільших місц. відділів. Вона мала стати своєрідним «парляментом» між конґресами, але не збирається реґулярно і не здобула належного престижу. УККА очолюють обрані конґресом президенти, якими були до 1981: М. Мурашко (1940 — 44), С. Шумейко (1944 — 49) і Л. Добрянський (від 1949). Поточну працю УККА виконує бюро; його дир.: Ю. Ревай (1949 — 57), В. Мудрий (1957 — 66) і В. Базарко (1966 — 81), комісії, в-во, редакції та окремі установи. З 1944 УККА видає: «The Ukrainian Quarterly» за ред. М. Чубатого, 1957 — В. Душника, останній редаґував також двотижневик «The Ukrainian Bulletin» 1948 — 70. В-во УККА видало низку книжок укр. й англ. мовами та ін. інформативних матеріялів про Україну. На стор. двох укр. щоденників і двох тижневиків з’являються неперіодично «Конґресові Вісті» (з 1975). У Вашінґтоні засновано Інформаційне бюро УККА, яке працює тепер під керівництвом Л. Добрянського.

При УККА діє як автономна установа Шкільна Рада (Ш. Р.), якій підлягають суботні школи українознавства (у 1970 — 75 шкіл, 1980 — 40); вона видає підручники (бл. 30 назв), затверджує і розробляє програми навчання, видає випускні свідоцтва та дбає за підготову учителів (пед. курси).

Фінансову базу УККА творять членські внески орг-цій та вплати поодиноких громадян на т. зв. Укр. Нар. Фонд. Річні збірки 1950 — 80 становили пересічно 150 000 дол.; 1970 було 12 000 платників. Діяльність УККА звернена на оборону права укр. народу на самостійне життя, на захист рел. свободи, культури й ін. форм нац. вияву не лише на Україні, але й укр. меншостей поза нею; зокрема останнім часом ведуться акції у справі політ. в’язнів на Україні й захисту людських прав та різні заходи за визнання і належне місце укр. етнічної групи у ЗДА. Гол. акцією УККА були серед ін. заходи проти репатріяції укр. переміщених осіб та переселення їх до Америки. З цією метою УККА сприяв створенню Злученого Укр. Амер. Допомогового Комітету, клопотався за надання права азилю воякам УПА й Дивізії «Галичина», домагався встановлення урядом дипломатичних зв’язків між ЗДА й Києвом, виступав проти політики «непередрішення» Амер. Комітету визволення народів Росії, за проголошення урядом ЗДА Тижня поневолених націй (пізніше УККА ініціював щорічні відзначення цього Тижня у липні), на захист новітніх дисидентів та правозахисників на Україні, підтримував зв’язки й інформував держ. органи у Вашінґтоні та міжнар. орг-ції, зокрема ООН.

Досягненнями УККА й укр. громади у ЗДА було спорудження і відкриття у Вашінґтоні в 1964 пом’ятника Т. Шевченкові, відзначення 100-ліття укр. еміґрації у ЗДА (1976 — 77), щорічні відзначення Дня укр. державности в конґресі ЗДА та у стейтових і деяких міських урядах. У зовн. акціях, гол. на антиком. відтинку, були особливо активними през. УККА Л. Добрянський і В. Душник.

УККА включився у заходи координації укр. життя у вільному світі, спершу ініціюючи Пан-Амер. Укр. Конференцію, а згодом беручи активну участь в орг-ції Світового Конґресу Вільних Українців (УККА був господарем 1 і 3 конґресів). УККА також намагався співпрацювати з різними укр. політ. центрами (до 1980), але з уваги на поляризацію укр. еміґраційної політики, став супроти політ. партій і центрів на невтральну позицію, а тіснішу співпрацю встановив з укр. Церквами та рел. об’єднаннями.

Тому що гол. увага концентрувалася на політ. цілях і зовн. діяльності, УККА менше уваги звертав на внутр. орг. працю серед укр. спільноти (утримання при орг. житті третьої і четвертої ґенерації еміґрантів, розвиток культури у крайовому маштабі та справи молоді). В УККА виникали іноді кризи й опозиція, зокрема через тенденцію до опанування керівних органів окремими політ. групами. У 1966 постав опозиційний Комітет Гром. Єдности, частина прихильників якого оформила поза УККА Асоціяцію Українців Америки. 1978 конфлікт Асоціяції з УККА полагоджено, але на 13 конґресі УККА у Філядельфії у жовтні 1980 дійшло до нової широкої опозиції. Використовуючи більшість делеґатів, орг-ції Визвольного Фронту (під впливом ОУН С. Бандери) і їх союзники обрали керівні органи з перевагою одного середовища, порушуючи, згідно з твердженням опозиції, чинний статут УККА. В результаті два братські союзи та 25 центр. крайових орг-цій залишили конґрес і на поч. 1981 утворили Комітет правопорядку УККА. Опозиція до новоствореного на 13 Конґресі проводу УККА намагається оздоровити ситуацію в УККА, привернути йому загально-укр. характер.

Крім згаданих, визначними діячами в УККА були: А. Батюк, І. Білинський, Д. Галичин, Б. Гнатюк, Й. Лисогір, О. Лотоцька, Т. Миник. М. Пізнак, І. Робертс, Р. Смаль-Стоцький, І. Флис, С. Ярема й ін. УККА своїх заслужених чл., а також відомих неукраїнців за їх сприяння укр. справі нагороджує т. зв. Шевченківською грамотою Волі «Shevchenko Freedom Award»; до 1980 нагороджено понад 80 осіб.

Р. М.

Український Кооперативно-Страховий Союз, див. Страхсоюз.

Український Крайовий Комітет (УКК) у Львові, створений нім. владою у вересні 1941 як єдина укр. леґальна суспільно-гром. установа в Галичині і представництво перед німцями; мав такий самий статут, як Укр. Центр. Комітет (УЦК) у Кракові (провідник В. Кубійович відмовився поширити діяльність УЦК на Галичину з уваги на її особливу політ. ситуацію). Нім. влада затвердила гол. УКК ген. секретаря Укр. Нац. Ради К. Паньківського; заступником гол. і діловим керівником був М. Добрянський-Демкович. У вересні-грудні 1941 УКК оформив свою орг. структуру; почали працювати відділи: орг. (керівник М. Росляк, М. Ценко), фінансовий (Ю. Савчак, В. Пушкар), правний (В. Лисий, М. Волошин), суспільної опіки (о. В. Лициняк, П. Саноцький), госп. (М. Бачинський, згодом М. Мазурик і П. Конюх), шкільний (З. Зелений), культ. праці (В. Зубрицький), молодіжний (С. Левицький), жін. (М. Біляк, М. Заячківська), опіки над полоненими (Т. Воробець, І. Черкавський), праці (І. Ткач), контрольний (Д. Квасниця).

Відповідно до нім. адміністративного поділу краю організовано Укр. окружні комітети (УОК) і делеґатури, по селах діяли мужі довір’я.

УКК вважав за свої завдання: допомагати всім, що потерпіли від війни, охороняти укр. населення від зловживань окупаційної влади, злагіднювати воєнно-госп. труднощі, максимально розширювати рамки своєї діяльности, щоб дати орг. базу різним ділянкам нац. життя; здобути якнайбільше впливу на ті держ. органи, від яких залежало буття і добро укр. населення.

Від поч. УКК тісно співпрацював з УЦК. Діяльність УКК закінчилася в березні 1942, коли влада Ген. Губернії ухвалила, що функції УКК перебере УЦК у Кракові. Гол. УКК став заступником провідника УЦК.

Крім поточної діяльности, УКК восени 1941 сприяв поверненню сов. службовців на Наддніпрянську Україну, звільненню з полону вояків сов. армій з Галичини, організував допомогу полоненим у таборах; разом з УЦК допомагав голодуючому населенню Підкарпаття; організував гром., заводські та шкільні їдальні; домігся згоди на заснування гімназій і проф. шкіл (Докладніше див. Укр. Центр. Комітет).

М. Добрянський

Український кристалічний масив, український щит, піднята півд.-зах. частина фундаменту Сх.-Евр. Плятформи. Простягається з півн. зах. на півд. сх., приблизно на 1 000 км від р. Горині до Озівського м. Найбільша шир. 250 км, заг. площа бл. 200 000 км². Кристалічні породи у межах У. к. м. виступають вище базису ерозії, часом як мальовничі скелі та пороги (т. зв. ґранітовий краєвид). Поверхня У. к. м. злегка хвиляста, ускладнена тектонічними рухами та процесами денудації. Складчастий фундамент розчленований меридіональними глибинними розломами на ряд бльоків, що виділяються в рельєфі: Волинсько-Подільський, Білоцерківсько-Одеський, Кіровоградський, Придніпровський (т. зв. Запорізька гряда) і Приозівський. Найбільша абсолютна висота 347 м (у верхів’ях Богу).

У. к. м. майже весь складається з метаморфічних і магматичних порід, основна маса яких глибоко перероблена ультраметаморфічними процесами, включно з ґранітизацією і вибірковим анатексисом, що спричиняли формування місц. корових магм. Є р-ни, де ці процеси виявлялися порівняно слабо і де можна визначити первинні літологічні й вулканогенні формації. У. к. м. був і є об’єктом інтенсивних досліджень, існують деякі розбіжності в поглядах на його тектоніку, магматизм і метаморфізм. Але заг. У. к. м. розглядають як багатоярусну складчасту споруду, розчленовану глибинними і реґіональними розломами на великі бльоки неоднакової величини, переміщені відносно один одного по вертикалі на різні глибини. Найпоширеніші архейські породи (перев. ґнайси, амфіболіти, кристалічні лупаки, міґматити, метабазити), на які припадає понад 50% території У. к. м. з виходами докембрійських формацій. Ступінь метаморфізації їх вищий, ніж ін. докембрійських порід У. к. м. Осадові і первинні магматичні формації утворилися в умовах архейської рухомої зони (геосинкліналі). Нагорі архейського розрізу лежать дайкові породи, які розглядаються як утвори епіархейської плятформи. Вік архею (докембрій I + II) 2 800 — 3 500 млн pp. Нижньопротерозойські формації (докембрій III, вік 1 600 — 2 000 млн pp.) є типові геосинклінальні утвори, слабше метаморфізовані, ніж архейські. Зустрічаються ультраметаморфічні формації (мігматитові ґранітоїди), переважають метабазити і метаультрабазити, епідотові і актинолітові амфіболіти, зелені лупаки, метаморфізовані конґльомерати. Сюди належить криворізька серія порід, поширена в центр. частиш У. к. м. і зібрана в складчасті структури субмеридіонального простягання. Залізорудні родовища пов’язані з мікрокварцитами, джаспелітами і залізясто-силікатними лупаками. З сер. протерозою (докембрій IV, вік 1 150 — 1 600 млн pp.) почався етап стабілізації У. к. м. Відклалися типові плятформні осадові породи, які перейшли слабий ступінь метаморфізації, перетворившися на кварцити і лупаки. Утворилися маси вивержених порід (коростенський і корсунь-новомиргородський плутони ґранітоїдів-рапаків, приозівський комплекс лугових порід та ін.). Породи верхнього протерозою (докембрій IV) у межах У. к. м. відомі тільки в його півн.-зах. частині, де вони складають овруцьку серію, утворену в континентальних умовах (теригенно-ефузивна формація). До цього ж циклу віднесено дайкові породи з ізотопним віком, меншим 1 500 млн pp., поширені в півн.-зах. і півд.-сх. частинах У. к. м. Більшість їх діябази, частково порфірити. Вони фіксують найпізніші прояви магматизму в декембрії У. к. м.

З породами кристалічного фундаменту У. к. м. пов’язано багато родовищ корисних копалин: залізної руди Криворізького басейну, будів. матеріяли, керамічна та петрургічна сировина.

Кристалічні породи вкриті незначним шаром (від 0 до 50 м) крихких осадових порід, палеогенових, неогенових та четвертинних. З породами цього покрову на схилах У. к. м. пов’язані Дніпровський буровугільний басейн і Никопільське родовище манганових руд.

Література: Безбородько М. Укр. кристалічна смуга. К. 1935; Бондарчук В. Геологія України. К. 1959; Царовский И. Стратиграфия докембрия Украинского кристаллического щита (в кн. Стратиграфия и корреляция докембрия). М. — Л. 1960; Стратиграфия УССР (ред. В. Бондарчук, т. 1 — 3). К. 1972; Классификация геологической формации Украинского щита. Геологический журнал, т. 34. К. 1974; Каляев Г. Тектоника Украинского щита и положение его в структуре Восточно-Европейской платформы (в кн. Тектоника фундаменте древних платформ). М. 1977.

Л. Дражевська

«Український Математичний Журнал», наук. ж., орган Ін-ту Математики АН УРСР. Виходить з 1949 у Києві, 6 разів на рік укр. і рос. мовами. В ж. друкуються ст. з різних ділянок математики, матем. і теоретичної фізики. Попередниками «У. М. Ж.» були: «Журнал математичного циклу ВУАН» (1931 — 33), «Журнал Ін-ту Математики АН УРСР» (1934 — 38) і «Збірник праць Ін-ту Математики АН УРСР» (1938 — 48).

«Український Медичний Вісник», неперіодичний ж., що його видавала в Празі 1923 — 25 Спілка Укр. Лікарів у Чехо-Словаччині; ред. Б. Матюшенко. Вийшло 6 чч. «У. М. В.» був деякий час єдиним мед, ж., що виходив укр. мовою.

«Український Місіонар», кат. місячник оо. Василіян, виходить з 1911 у Прудентополісі (Бразілія), двічі був заборонений владою, (1918 — 34 і 1940 — 47), у ці pp. замість нього виходили річники «Намірення Апостольства Молитви», ред. о. Х. Миськів. «У. М.» містить календарно-церк. матеріял, рел.-нац. ст., вісті з парафій та світу; ред.: оо. Р. Криницький, І. Вігоринський, В. Зінько.

«Український Місіонар у Бразілії», популярний рел. місячник для українців католиків, вид. оо. Василіян, виходить у Прудентополісі (Бразілія) з 1935, з 1968 — п. н. «Місіонар у Бразілії».

«Український Мисливець і Рибалка», наук.-популярний місячник, орган Всеукр. Спілки Мисливців і Рибалок у Харкові, виходив 1925 — 32 (1925 — 26 п. н. «Украинский охотник и рыболов»). «У. М. Р.» популяризував знання про мисливську фавну і фавну риб та інформував про мисливське та рибне госп-во України. Вийшло 98 чч.

Український Молодий Театр «Заграва» («З.»), найвизначніша театральна трупа Зах. України в 1933 — 38, створена В. Блавацьким у Перемишлі на базі існуючого вже (з 1931) театру «З.» (по смерті його режисера О. Степового) і частини акторів з театру ім. І. Тобілевича. Високим мист. рівнем і ентузіязмом акторів «З.» продовжувала ідейні пошуки «Березоля» й намагалася не відставати від сучасного зах.-евр. театрального мистецтва. До репертуару належали вистави: «Батурин» за Б. Лепким, (пластика масових сцен), «Земля» за В. Стефаником (введення хору), «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького (усучаснення побуту); драми політ.-нац. значення: «Обітована земля» О. Олеся, «Тарас Шевченко» З. Тарнавського, іст. й рел. п’єси Г. Лужницького: «Ой Морозе, Морозенку», «Дума про Нечая», «Зоря над Почаєвом», «Голгота», «Камо грядеши» (за романом Г. Сенкєвіча) й ін. З світового репертуару: «Будівничий Сольнес» Г. Ібсена, «Святе полум’я» С. Моема, «Цвіркун у запічку» Ч. Діккенса, «Маріюс» і «Крамарі слави» М. Паньйоля та ін.

У трупі «З.» працювали: Л. Кривіцька, В. Левицька, М. Степова, Г. Совачева, Л. Сердюкова, Б. Паздрій, Л. Боровик, Я. Пінот-Рудакевич, Є. Курило, В. Королик, Є. Левицький, О. Неделко, В. Сердюк, А. Радванський та ін.

1938 восени «З.» й Укр. Нар. Театр ім. І. Тобілевича об’єдналися й створили Театр ім. І. Котляревського під проводом В. Блавацького, який мав стати репрезентативним театром. Розвій театру припинила друга світова війна.

Література: Блавацький В. Із театральних споминів. У ж. Київ, січень — лютий. Філядельфія 1953.

В. Р.

Український Музей, заснований 1976 Союзом Українок Америки (СУА) у Нью-Йорку, на базі колекції нар. мистецтва, придбаної управою СУА 1933 від кооперативи «Укр. Нар. Мистецтво» у Львові. Основу етногр. колекції становлять тканини, вишивки, килими, нар. одяг, дереворізьба, кераміка, металеві вироби, писанки. Музей влаштовує етногр. виставки, курси писання писанок. В У. М. відбуваються виставки образотворчого мистецтва, дитячої творчости; він видає фотокартки і брошури з окремих колекцій, збирає матеріяли з іст. укр. еміґрації. У. М. діє як корпорація (гол. Б. Цимбалістий); дир. Марія Шуст, кустос Оксана Грабович.

Український Музей-Архів у Клівленді (ЗДА), заснований 1952 Леонидом Бачинським з метою зберігання укр. вид. взагалі та публікацій про Україну; в бібліотеці 9 000 кн. і 2 400 назв періодики. Крім того, є архів, а також філятелістичний, нумізматичний, мист., етногр. і пластовий відділи. Крім ін., у в-ві Музею виходять «Бібліографічні показники укр. преси» (1966 — 78, 6 випусків). З 1977 У. М.-А. міститься у власному будинку. Гол. Л. Бачинський (до 1977), О. Фединський (до 1981), з. 1981 — С. Кікта.

Український Музичний Інститут в Америці (УМІА), муз. школа, заснована 1952 у Нью-Йорку з філіями у 12 м. ЗДА: Балтімор, Вашінґтон, Детройт, Клівленд, Ірвінґтон, Льорейн, Нюарк, Пассейк, Трентон, Філядельфія, Чікаґо; пересічне ч. учнів 160 (стан на 1980). Перший гол. УМІА Р. Савицький (1952 — 59), далі — І. Соневицький (1959 — 61), З. Лисько (1961 — 62), Д. Каранович-Гординська, М. Байлова, Т. Богданська, з 1981 — К. Чічка-Андрієнко. Програма УМІА розрахована на 10 pp.; крім того, один підготовний р. для дітей до 8 pp. та один концертовий р. для абсольвентів. УМІА розвинув також концертову і вид. діяльність (перевид. «Історії Укр. Музики» М. Грінченка, Пропаім’ятні книги УМІА 1958 і 1963 тощо).

Український Народний Комітет, політ. представництво амер. українців у 1918 — 22, спершу діяв як ширший виконавчий комітет Укр. Ради, яка гуртувала церк. орг-ції, Укр. Нар. Союз та низку культ. т-в на противагу до Укр. Федерації у ЗДА. Гол. У. Н. К. був о. П. Понятишин, адміністратор Гр.-Кат. Церкви в ЗДА, а секретарем — В. Лотоцький. Ширшу базу для У. Н. К. дав «нар. з’їзд» у Нью-Йорку 16 — 17. 1. 1919. У. Н. К. вів широку діяльність на користь укр. змагань за державність: видавав різні публікації, збирав фінансові засоби, контактувався з амер. урядом; у Вашінґтоні й Нью-Йорку утримував інформаційні бюра; був чл. Сер.-Евр. Унії (гол. Т. Масарик) і Ліґи Чотирьох Народів (укр., лит., естонці і лотиші). У 1919 У. Н. К. вислав до Парижу на Мирову конференцію делеґацію у складі К. Білика і конґресмена Джейма М. Гемила. У. Н. К. ліквідувався 1922, коли утворено ширшу координаційну централю — Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці.

Український Народний Союз (УНС, до 1914 Руський Нар. Союз), найстарша і найбільша братсько-забезпеченева орг-ція ЗДА з поширенням діяльности й на Канаду; заснована у м-ку Шамокін, Пенсільванія, 22. 2. 1894 з кількох місц. братств, які залишили «Соединеніе гр.-кат. русских братств», не погоджуючися з його консервативними і проугор. та русофільськими позиціями. Завданням УНС було дбати про згуртування, освіту й допомогу українцям в Америці, зокрема ж про їх життєве забезпечення. Ініціятиву до заснування УНС висунув о. Г. Грушка в порозумінні з деякими ін. укр. кат. свящ. у видаваній ним з 1893 «Свободі», що пізніше стала органом УНС. Осідком УНС є від поч. Джерсі-Сіті, Н. Дж., де міститься у власному 14-поверховому будинку його канцелярія і в-во «Свобода».

Керівними органами УНС є конвенції, які збираються що 4 pp. (до 1978 відбулося 29); гол. уряд у складі 28 осіб, до якого входить гол. екзекутивний комітет (7 осіб), гол. рада (14) і гол. контрольна комісія (5). Поміж конвенціями УНС керує гол. уряд, який відбуває щорічні засідання.

Після того, як єп. С. Ортинський робив заходи перетворити УНС на орг-цію виключно для гр.-католиків, 1910 частина відділів УНС утворила «новий союз», згодом Укр. Роб. Союз (з 1978 Укр. Братський. Союз), а ін. оформилися як Союз Руських Гр.-Кат. Церк. Братств «Християнська Любов», з 1912 — Союз Українців-Католиків «Провидіння». У 1914 постала ще Укр. Нар. Поміч, що гуртувала гол. правос. українців.

Членство УНС на місцях згуртоване у відділах (колись братських), яких 1980 було 454 (388 у 220 місцевостях ЗДА і 66 у 35 місцевостях Канади). Орг. ядром УНС було Братство св. Кирила і Методія в Шамокіні; до нього приєдналося 12 ін. братств (Шенандоа, Оліфанг, Гейзлтон й ін. ), між ними найстарша укр. орг-ція в Америці — Братство св. Миколая в Шенандоа, засноване 18. 1. 1885 о. І. Волянським. Пізніше до УНС увійшли відділи (братства) ін. стейтів; з 1901 УНС поширено на Канаду, де 1906 постав перший відділ у Торонто. Відділи мають свою самоуправу і гуртуються в окружних комітетах УНС, яких є 32 (з них 4 в Канаді).

Ч. чл. УНС коливалося залежно від коньюнктури і припливу еміґрантів до Америки, від внутр. відносин в організаційному житті еміґрації та, врешті, від системи забезпечення. 1894 УНС мав 439 чл. І 220 дол. майна, 1904 — 9 000 чл. й 46 000 майна. Зміна системи вкладок у 1910-их pp. на базі теоретично опрацьованої «табелі смертности» (прийнятої в ін. подібних орг-ціях) призвела до кризи в УНС і до зменшення чл. у 1914 — 17 pp. з 25 300 до 11900. Між двома світовими війнами ч. чл. знову зросло, так що 1946 УНС мав 46 000 чл. і 8 500 000 дол. майна. Завдяки новоприбулій еміґрації воно майже подвоїлося (1971 понад 88 000 чл.). 1980 членство становить 84 000, а майно понад 45,5 млн дол. Молодша ґенерація вважає систему забезпечення в УНС, порівняно з модерними амер. асекураційними компаніями, менш атрактивною.

Фінансову силу і обсяг діяльности УНС характеризують його щорічні бюджети. На 1981 бюджет передбачав 7 421 000 прибутків і 6 404 000 видатків. На прибутки складаються членські вкладки та відсотки від інвестицій. З видатків 33% припадає на виплати для чл. (посмертне, дозрілі і виплатні грамоти), дивіденди (9%), орг. видатки (8%), в-во (7,8%), дотації на культ., харитативні й ін. цілі (менше 2%).

До екзекутивного комітету УНС належать: гол., його заступники, дир. для справ Канади, секретар, касир й організатор. Гол. були: Т. Толпаш (1894 — 95), І. Ґлова (1895 — 98), Ю. Хиляк (1898 — 1900), о. А. Бончевський (1900 — 02), о. М. Стефанович (1902 — 04), К. Кирчів (1904 — 08 і 1917 — 20), Д. Капітула (1908 — 17), С. Ядловський (1920 — 25), Т. Грицей (1925 — 29), М. Мурашко (1929 — 49), Д. Галичин (1950 — 61), Й. Лисогір (1961 — 78). Секретарі: оо. І. Констанкевич (1894 — 95), Н. Дмитрів (1895), М. Стефанович (1896 — 97), А. Бончевський (1898 — 1900), пізніше довголітні секретарі Д. Галичин (1933 — 50), Я. Падох (1958 — 74). До екзекутивного комітету, обраного на 29 конвенції УНС, входять: І. Флис — гол., М. Куропась і М. Душник — заступники, П. Юзик — дир. для справ Канади, В. Сохан — секретар, У. Дячук — касир і В. Оріховський — організатор. До видатних діячів і урядовців УНС належав Р. Слободян, що обіймав понад півстоліття керівні пости, у тому ч. гол. касира (1933 — 66).

Помітну ролю у розвитку УНС та пов’язанні його з розбудовою всього укр. гром. життя в ЗДА відограв орган УНС «Свобода», а дехто з його ред. мав великий вплив на формування ідеології амер. українців (о. Г. Грушка, о. Н. Дмитрів, Л. Мишуга). З 1932 УНС видає тижневик «Ukrainian Weekly», а з 1953 дитячий місячник «Веселка», щорічні альманахи-календарі (до 1982 — 72) й ін. Крім вид. укр. мовою, заходами і коштом УНС видано два десятки праць англ. мовою — Ю. Вернадського, К. А. Меннінґа, В. Г. Чемберлена, П. Конді й ін., а в 1941 однотомник «Історію України» М. Грушевського в обробці й перекладі О. Й. Фредерексена (у в-ві Єйльського Ун-ту). Великим досягненням УНС було вид. у 2 тт. «Енциклопедії Українознавства» (вид. НТШ, гол. ред. В. Кубійович) п. н. «Ukraine: a Concise Encyclopedia», здійсненого в-вом Торонтського Ун-ту (1963 — 71).

Культ.-осв. і виховну діяльність УНС веде на своїй оселі-ресорті в Кетскильських горах б. м-ка Кергонксон у півн. частині стейту Нью-Йорк. Тут відбуваються виховні українознавчі курси для дітей, спортові змагання, різні з’їзди та товарисько-розвагові імпрези, гол. влітку. На оселі, що має назву «Союзівка», споруджено три пам’ятники-бюсти: Шевченкові (у виконанні О. Архипенка), І. Мазепі (С. Литвиненка) і Лесі Українці (М. Черешньовського). Культ.-осв. діяльність провадить культ. комісія УНС (з 1956), створена замість кол. Просвітньої комісії (1912 — 17). Щороку УНС надає укр. студентам стипендії (у 1981 — 45 000 дол.).

Будучи апартійною орг-цією, УНС віддзеркалює гол. напрям суспільно-політ. думки українців у ЗДА: принципові самостійницькі позиції, демократизм, оборона амер. нац. інтересів. УНС був ініціятором усіх гол. акцій і заходів амер. українців, зокрема творення центр. репрезентаційних установ та об’єднань: Укр. Нар. Рада (1914), Укр. Сойм у ЗДА (жовтень 1915), на якому створено Федерацію Українців у ЗДА, Укр. Рада (1916), Укр. Нар. Комітет (1918), Об’єднання Укр. Орг-цій Америки (1922), схвалення конґресом ЗДА і проголошення през. В. Вілсоном «Укр. Дня» 21. 4. 1917 зц збіркою на допомогу населенню України. За pp. визвольних змагань УНС організував допомогу урядам Центр. Ради і ЗУНР, згодом влаштовувано різні збірки на фонд оборони, допомоги голодуючим, інвалідам, «Рідній Школі» тощо. По другій світовій війні УНС сприяв акції допомоги укр. політ. еміґрації в Зах. Европі і був співзасновником Злученого Укр. Амер. Допомогового Комітету. 1940 був одним з ініціяторів Укр. Конґресового Комітету Америки (УККА). 1956 ініціював перші заходи і схвалення на пропозицію сен. Джевітса постанови Конґресу ЗДА щодо побудови пам’ятника Шевченкові у Вашінґтоні. УНС та його публікації сприяли збірці фондів на катедру укр. студій при Гарвардському Ун-ті.

Як найбільша укр. орг-ція в ЗДА, УНС відограв провідну ролю в діяльності УККА; гол. УНС був довгі роки екзекутивним заступником през. УККА, а від 1976 цей пост ділив ротаційно з гол. ін. трьох братських орг-цій. 13 конґрес УККА у жовтні 1980 змінив цю систему, що було однією з причин кризи в УККА. У висліді УНС не бере участи в керівних органах УККА і разом з ін. орг-ціями створив «Комітет для відновлення правопорядку в УККА».

УНС є чл. (а його представники беруть участь у керівництві) Конґресу Братського Союзу Америки, який 1980 репрезентував 110 братсько-обезпеченевих союзів з понад 10,5 млн чл.

Література: Дмитрів Н. Короткий начерк іст. Руського Нар. Союзу. Календар УНС на 1914 р. Джерсі-Сіті 1914; Мишуга Л. Пропам’ятна книга, видана з нагоди 40-літнього ювілею УНС. Там же, 1936; Ювілейний Календар-Альманах УНС 1894 — 1944. Там же 1944; Падох Я. УНС в світлі чисел. Там же 1960; Драган А. УНС в минулому і сучасному (1894 — 1964). Там же 1964.

Я. Падох і Р. М.

Український Народний Союз у Франції, гром.-культ. орг-ція, заснована 1932 в Парижі як централя, що об’єднувала місц. громади, т-ва («Просвіти») і клюби, які діяли в укр. скупченнях у Франції. Ідеологічно У. Н. С. був орг-цією соборницькою з націоналістичним світоглядом; він багато спричинився до нац. виховання укр. заробітчанської еміґрації та її збереження від польонізації. Заходами У. Н. С. почав виходити в Парижі тижневик «Українське Слово». Спершу У. Н. С. об’єднував 13 низових орг-цій, 1936 — 50, 1939 — 87 і бл. 5 000 чл.; це була найсильніша укр. орг-ція серед укр. діяспори в Европі. Головами У. Н. С. були ген. М. Капустянський (1932 — 38), сотн. П. Заворицький (1939 — 43) й О. Бойків після 1943. Серед активних чл. У. Н. С. були: І. Стасів, М. Небелюк, Л. Киселиця, Л. Гузар, Т. Цвікула, В. Федорончук й ін. З поч. війни 1939 У. Н. С. повів акцію, щоб українці (що були поль. громадянами) не йшли до поль. війська, а вступали до франц. Чужинецького Леґіону. Під час нім. окупації Союз обмежив свою діяльність, але й вона була заборонена нім. владою (поч. 1944). По війні У. Н. С. відновив свою діяльність, але через реєстраційні труднощі припинив її, а чл. кол. Союзу заснували нову орг-цію Укр. Нац. Єдність.

Український Народний Театр ім. І. Тобілевича, один з кращих театрів Зах. України, створений 1928 у Станиславові Я. Давидовичем як стаціонарний театр, спершу з перевагою муз. репертуару. З 1929 — 30 під керівництвом М. Бенцаля і В. Блавацького став мандрівним. Визначніші актори: О. Бенцалева, Л. Кривіцька, М. Слюсарівна, Л. і К. Кемпе, І. Рубчак, О. Яковлів, Л. Боровик, В. Карп’як, А. Радванський, Л. Голіцинська, Г. Совачева. Гол. вистави перших pp.: «Мина Мазайло» М. Куліша, «Пурга» Д. Щеглова, «Грішниця з острова Паґо Паґо» С. Моема, «несподіванка» К. Розтворовського. Найбільші досягнення У. Н. Т. Т. мав у героїчно-романтичному репертуарі: «Сонце Руїни» В. Пачовського, «Гори говорять» за У. Самчуком, «Довбуш» Е. Задвірського, «Орленя» І. Зубенка, «Отаман Пісня» М. Чирського, інсценізація «Мазепи» (за Б. Лепким) та «Холодний Яр» (за Ю. Горліс-Горським); крім того, ставив комедії Г. Лужницького («Акорди», «Подружжя у двох мешканнях»); укр. клясику («Чумаки» І. Карпенка-Карого, «Лісову пісню» Лесі Українки та ін.); оперети («Корневільські дзвони» Плянкета, «Орфей у пеклі» Оффенбаха, «Дівча з Маслосоюзу», «Шаріка», «Гуцулка Ксеня», «Пригоди в Черчі» Я. Барнича). У діяльності У. Н. Т. Т. були репрезентовані два напрями: прихильника літ.-реалістичного театру М. Бенцаля і В. Блавацького, що орієнтувався на стиль «Березоля». 1932 Блавацький зі частиною акторів перейшов до театру «Заграва»; у кін. 1938 з обох цих театрів утворився Театр ім. І. Котляревського (1938 — 39), на базі якого у вересні 1939 постав Львівський Держ. Укр. Драматичний Театр ім. Лесі Українки.

В. Р.

Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (УНІГУ, Ukrainian Research Institute, Harvard University), створений 1973 в Кембріджі (Массачусеттс, ЗДА), як самостійний додаток до заснованих 1968 укр. гром. зусиллями катедр укр. мови, літератури та історії України в Гарвардському Ун-ті та до Українознавчого Семінару при Гарвардській Університетській Бібліотеці (яка має найбагатшу в зах. світі університетську зб. україніки). Дир. О. Пріцак, заступник дир. І. Шевченко. УНІГУ видає квартальник “Harvard Ukrainian Studies” (див. Доповнення), піврічник “Recenzija” (критичний огляд наук. українознавчих вид. УССР) і річник “Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies“ (тези доповідів і звіти з дискусій на щотижневому міждисциплінарному семінарі), монографії та додаткові наклади ст. чл. УНІГУ, друкованих в ін. вид. (відповідальний за книжкові вид. УНІГУ — П. Маґочій). Від 1981 при УНІГУ діє Археографічна Комісія з завданням видавати пам’ятки історії України різними мовами, включно з орієнтальними; діє також комісія для вивчення голоду в УССР. УНІГУ разом з названими катедрами підлягає Комітетові Українознавчих Студій (крім дирекції УНІГУ, чл. є проф. Гарвардського Ун-ту Г. Лянт, Е. Кенен, В. Вайнтравб і Р. Пайпс), а також підзвітний гром. візитаційному комітетові з мішаним укр.-амер. складом. Ч. співр. УНІГУ бл. 40. Серед них є кілька науковців з-поза Америки й Европи. Щороку в кін. травня відбувається при УНІГУ наук. конференція як українськомовний форум для проф. і бібліотекарів ЗДА і Канади, влаштовувана керівництвом Постійної конференції укр. студій, та літні курси для приїжджих студентів. При УНІГУ міститься бюро Фонду катедр українознавства, що збирає пожертви на розвиток українознавства в Гарвардському Ун-ті (гол. С. Химич, заступник Б. Тарнавський).

Література: Пріцак О. Чому катедри українознавства в Гарварді? Кембрідж — Нью-Йорк 1973.

Б. С.

Український Науковий Інститут Книгознавства, н.-д. установа, заснована 1922 в Києві на базі Гол. Книжкової палати (створена 1919). У. Н. І. К. вивчав питання бібліології, бібліографії, історії друку і підгоговлював бібліографічні показники за матеріялами друку УССР. Мав 4 секції: історії, соціології й економіки книги, мистецтва і техніки книги та бібліографії. У 1923 — 30 видавав журн. «Бібліографічні Вісті» (25 чч.), 1933 — 35 «Наукові Записки». Ін-т мав цінну колекцію укр. видань за 1917 — 24. Дир. Ін-ту був Ю. Меженко (до 1931). 1934 Ін-т ліквідовано.

Український Науковий Інститут у Берліні, наук. установа, заснована 1926 з ініціятиви гетьмана П. Скоропадського, яку підтримав ген. В. Ґренер. Завданням інституту було ширення серед нім. (зокрема наук.) світу відомостей про Україну й укр. народ, дослідження взаємин України з зах. країнами, зокрема Німеччиною, в минулому і сучасному і допомога укр. студентам і науковцям у студіях і дослідах. За першого періоду своєї діяльности (до 1931) дир. Ін-ту був Д. Дорошенко, куратором ген. В. Ґренер (його заступником — О. Скоропис-Йолтуховський). Ін-т був субсидійований т-вом Verein zur Förderung der ukrainischen Kultur und Wissenschaft. Його діяльність майже занепала 1930 через екон. кризу. За другого періоду У. Н. І. перейшов на бюджет Мін-ва Освіти і став нім. держ. установою, але це не змінило його укр. характеру. Дир. ін-ту став І. Мірчук, кураторами були: до 1934 — Ґренер, з 1934 — А. Пальме, з 1944 — Ґерулліс; чл. і постійними наук. працівниками ін-ту були: З. Кузеля, (етнографія і краєзнавство), Б. Крупницький (історія), Р. Димінський (економіка), деякий час історик М. Антонович. З 1930-их pp. ін-т поставив собі за гол. завдання інформувати про Україну й активізувати укр. питання на території Сер. і Зах. Европи. З цією метою ін-т влаштував (гол. в Берлінському Ун-ті) виклади нім. й укр. учених; чл. ін-ту читали систематичні курси з різних ділянок українознавства, влаштовували виставки для широкої публіки: «україніки» в нім. пресі, укр. графіки (організовану Д. Антоновичем), геогр. карт України (під керівництвом В. Кубійовича) та ін.; інформували про укр. проблеми зацікавлені установи, зокрема готували укр. матеріяли до нім. енциклопедій. Бібліотека Ін-ту нараховувала бл. 35 000 тт. До 1931 ін-т видав 3 тт. наук. праць («Abhandlungen») і 2 тт. інформативних матеріялів («Mitteilungen»). З 1932 вид. ін-ту мали перев. інформативно-наук. характер: «Beiträge zur Ukraine-Kunde» (невеликі брошури, здебільша доповіді, виголошені в ін-ті); місячник звідомлення «Kulturberichte» для інформації чужинців про культ. життя на Україні (у 1938 — 40 pp.) і укр. вид. «Вісті У. Н. І. у Б.», (ред. З. Кузеля). 1941 появився підручник українознавства нім. мовою «Handbuch der Ukraine» (ред. І. Мірчук); вийшли також посібники з історії України Б. Крупницького «Geschichte der Ukraine» (1939 і 1943) й укр. мови Я. Рудницького. Словниковий відділ опрацював низку словників, з яких найважливішим є великий «Нім.-укр. словник» Кузелі-Рудницького.

Ін-т давав стипендії молодшим укр. науковцям і студентам, які навчалися у високих школах у Німеччині й утримував студентський дім у Берліні.

По окупації Берліну большевиками 1945 ін-т перестав існувати, а його бібліотека загинула.

В. К.

Український Науковий Інститут у Варшаві, заснований заходами екзильного уряду УНР 1930 (фактично 1928) при поль. Мін-ві віровизнань та освіти, як автономна укр. наук. установа з завданням плекати студії з різних ділянок українознавства. Дир. Ін-ту був О. Лотоцький (до 1938; пізніше А. Яковлів), ген. секретарем Р. Смаль-Стоцький; чл. Ін-ту були перев. вчені-еміґранти: К. Мацієвич, В. Садовський та ін., з галичан Б. Лепкий, до постійних наук. співр. належав Є. Ґловінський. По окупації Варшави німцями 1939 У. Н. І. у В. перестав існувати, а його бібліотека і архіви загинули.

Діяльність Ін-ту була присвячена майже виключно українознавству і виявлялася гол. у наук.-вид. справі; майже всі праці виходили укр. мовою (деякі поль.). Ін-т плекав гол. ті ділянки укр. науки, які не мали змоги вільно розвиватися в УССР. Він видав серію праць і джерел з історії України давнішої доби й нових часів: «Нарис історії України» Д. Дорошенка (2 тт. 1932 — 33); «Діярій гетьмана Пилипа Орлика» (за ред. Я. Токаржевського), «Гетьман Пилип Орлик» Б. Крупницького, зб. «Мазепа» (2 тт., з документами), «Укр.-моск. договори XVII — XVIII ст.» А. Яковлева та ін.; присвячені історії 19 в.: серед ін. праця М. Гандельсмана «Ukraińska polityka ks. Adama Czartoryskiego przed wojną krymską» й «Архів M. Драгоманова», т. I; укр.-рос. війни 1920 стосуються: праця «Зимовий похід 1920 р.» О. Доценка і зб. документів «Зимовий похід 1920 p.», упорядкована П. Шандруком. Матеріяли до історії укр. нац. руху містять мемуари О. Лотоцького («Сторінки минулого», 3 тт., «У Царгороді»), 3-томник «З минулого», Л. Васілевського («Мої укр. спогади») та ін. Історії і праву Укр. Церкви присвячені праці О. Лотоцького «Укр. джерела церк. права» і «Автокефалія». Кілька праць стосуються укр. мовознавства і філології: про О. Потебню (К. Чеховича), «Карта укр. говорів з поясненнями» І. Зілинського, про сучасну літ. мову під совєтами (Р. Смаль-Стоцького) й ін. Низку студій присвячено сучасним відносинам в УССР — демографічним (зб. «Укр. людність СССР» і «Статистичні таблиці укр. населення СССР за переписом 17. 2. 1926 p.») та екон. (зб. «Сучасні проблеми економіки України», «Праця в УССР» В. Садовського та ін.). З ненаук. творів У. Н. І. видав в укр. перекладі ряд богословських книжок; для опрацювання перекладів створено окрему комісію, яку очолював гол. Автокефальної Правос. Церкви в Польщі митр. Діонісій. З 1932 Ін-т почав працю над повним критичним виданням творів Т. Шевченка за ред. П. Зайцева. З заплянованих 16 тт. вийшло 13 (Серед ін. — переклади творів Шевченка на чужі мови). Ін-т видав переклад поеми К. Міцкєвіча «Пан Тадеуш» М. Рильського.

Загалом У. Н. І. видав понад 70 тт. різних публікацій (у тому ч. 54 тт. «Праць»). Це була наук. продукція більша, ніж будь-якої ін. наук. установи на Зах. Україні й на еміґрації.

В. К.

Український Науково-Дослідний Інститут Вогнетривів, установа Мін-ства чорної металюрґії СССР, організована 1932 у Харкові на базі Науково-Дослідного Ін-ту силікатної промисловости УРСР (утворений 1927). Ін-т розробляє вогнетривкі матеріяли для доменних печей, допоміжні пристрої коксових, мартенівських, двованних та скловидних печей, досліджує технологію виробництва вогнетривів тощо.

Український Науково-Дослідний Інститут Географії та Картографії, н.-д. установа при Нар. Комісаріяті Освіти УРСР, заснована 1927 в Харкові; дир. С. Рудницький, співр. були: М. Дмитріїв, К. Дубняк та ін. Видав 2 випуски «Записок» та стінну фізичну карту України. Ліквідований 1934, а його дир. і дехто з співр. репресовані за обвинуваченням у націоналізмі.

Український Науково-Дослідний Інститут Експериментальної Ветеринарії, найвища н.-д. установа з питань ветеринарії в УССР, міститься в Харкові. Організований 1921 на базі бактеріологічної станції Харківського Ветер. Ін-ту (існувала з 1889). Ін-т має 18 відділів; йому підпорядковані 4 зональні н.-д. ветер. станції, Відділ для вивчення незаразних хвороб с.-г. тварин (у Кіровограді) і Опорний пункт для вивчення левкозів (у Ворошиловграді). Основним завданням ін-ту є розробка метод профілактики і заходів боротьби з хворобами с.-г. тварин та бджіл. Ін-т винайшов ряд вакцин, сироваток, антигенів та ін. ефективних засобів боротьби з хворобами тварин; він готує наук. кадри і працює над підвищенням кваліфікації ветер. працівників. Видає наук. зб. «Ветеринарія».

Український Науково-Дослідний Інститут Лісового Господарства та Аґролісомеліорації, див. Лісового Господарства та Аґролісомеліорації Наук.-Дослідний Ін-т.

Український Науково-Дослідний Інститут Педагогіки, див. Педагогіки Науково-Дослідний Інститут УРСР.

Український Науково-Дослідний Інститут Тваринництва степових районів ім. М. Іванова «Асканія Нова», н.-д. установа в системі Всесоюзної Академії С.-Г. Наук. підпорядкований її Півд. відділові. Міститься в селищі Асканія Нова Чаплінського р-ну Херсонської обл.; заснований 1932 на базі держ. заповідника Асканія Нова, до 1956 п. н. Всесоюзний Н.-Д. Інститут гібридизації та акліматизації тварин ім. М. Іванова. Ін-т має 12 відділів (у тому ч. ботан. парку та заповідного степу і зоол. парку), 9 лябораторій, наук. музей; веде експериментальне госп-во і 4 племінні зав. с.-г. тварин. Ін-т є одним з основних в СССР центрів н.-д. роботи в галузі породоутворення, великою базою племінного тваринництва. Основні напрями роботи: поліпшення існуючих і створення нових порід с.-г. тварин, розробка питань годівлі с.-г. тварин, технології продуктів тваринництва, економіки й орг-ції тваринництва в степ. зоні України, акліматизації й гібридизації диких копитних і птахів, акліматизації й інтродукції деревних та чагарникових рослин, вивчення заповідного степу та ін. В ін-ті виведено асканійську породу овець, укр. степ. білу і укр. степ. рябу породи свиней, новий асканійський молочно-м’ясний тип червоної степ. породи великої рогатої худоби і породну групу багатоплідних каракульських овець. Асканійський зоопарк відомий значними успіхами в розмноженні цінних та рідкісних видів диких копитних і птахів у неволі, гібридизації та одомашнення їх. Ін-т видає праці (з 1933); має аспірантуру та курси підвищення кваліфікації зоотехніків.

Попередня     Головна     Наступна