[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 47-51.]

Попередня     Головна     Наступна

ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (17/29.09.1866 — 26.11.1934) — історик, організатор науки, політ. і державний діяч. Народився у м. Холмі (тепер м. Хелм, Польща) у родині вчителя. Виховувався в атмосфері любові до укр. культури. Освіту здобув у Тифліській гімназії (1880 — 86) та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира (1886 — 90), де навчався у В. Антоновича. У 1890 — 94 рр. — професорський стипендіат каф. рос. історії. Після захисту магістерської дисертації (1894) очолив новостворену каф. "всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи" Львів. ун-ту. Викладацьку діяльність поєднував з активною науковою роботою. Реорганізував і очолив львів. Наукове тов-во ім. Шевченка (1897 — 1914), був гол. редактором його "Записок" (з 1895). Співзасновник (з І. Франком) і редактор "Літературно-наукового вісника" (1898). Співзасновник (і заступник голови) Укр. національно-демократичної партії (1899). У період революції 1905 — 07 рр. тривалий час жив у С.-Петербурзі, брав участь у роботі укр. фракції І Держ. думи, укр. клубу та редакції "Укр. вестника". Вів активну діяльність у Києві: співзасновник газети "Рада" (1906), редактор ж-лу "Україна" (1907), засновник (1907) і голова Укр. наукового тов-ва; переніс до Києва видання "Літературно-наукового вісника". У листопаді 1914 р. заарештований як "мазепинець" і "австрофіл"; у лютому 1915 — висланий до Симбірська, звідки, клопотаннями Рос. АН, того ж року його переведено до Казані, а згодом (1916) — до Москви під нагляд поліції і без права викладання. Тут Г. співпрацює з укр. ж-лами ("Укр. жизнь", "Промінь"), організує укр. видавничу спілку та наукове тов-во. У березні 1917 р. Г., обраний головою УЦР, повертається до Києва, де стає натхненником розбудови незалежної укр. держави. 29.04.1918 р. обраний Президентом УНР. Після гетьманського перевороту (лютий 1919) залишає Україну. В роки еміграції організовує Укр. соціол. ін-т (1919, Прага, Відень); засновує й редагує часопис "Борітесь — Поборете" (1920 — 22, Відень); повертається до активної наукової роботи. Обраний академіком ВУАН (1923), у березні 1924 р., з дозволу ВУЦВК, повертається до Києва, де розгортає широку науково-організаційну діяльність; відновлює й очолює видання ж-лу "Україна" (1924 — 30, 42 тт.). Від 1929 — академік АН СРСР. У березні 1931 р. заарештований, звинувачений у керівництві контрреволюційною організацією "Укр. нац. центр". Після звільнення його переведено до Москви. Помер у Кисловодську після хірургічного видалення карбункулу. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Людина безмежної енергії і працелюбності, Г. залишив понад 2 тис. творів і численних учнів — у Львові (М. Кордуба, С. Томашівський, В. Герасимчук, І. Кревецький, І. Джиджура, І. Крип’якевич, М. Чубатий) та Києві (О. Гермайзе, П. Клименко, С. Шамрай, О. Баранович, М. Ткаченко, В. Юркевич, В. Савченко).

Ґрунтуючись на надбаннях попередників (М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова та ін.), Грушевський-історик відкрив новий етап в укр. історіографії і дав укр. народу "наукову базу його нац. ідеології" (Д. Томпсон). Світогляд Г. еволюціонував від романтичного народництва через "позитивне" (зорієнтоване на ідеї Г. Бокля, О. Конта, Г. Спенсера) народництво до народництва, уґрунтованого в критично переосмисленій соціології Е. Дюркгейма та його школи. Гол. джерело і наріжний камінь своєї історіософії окреслив так: "був вихований в строгих традиціях радикального укр. народництва, яке вело свою ідеологію від Кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і власті вина лежить на стороні власті, бо інтереси трудового народу — се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі... народові недобре, се його право обрахуватися з нею". Вбачаючи у народі "єдиного героя історії", що пов’язує іст. періоди "в одну цілість", наголошуючи на пріоритетності розвитку "громади", Г. не був антидержавником, не збавляв "ціни держави як культурної поступової форми". Ідеолог самостійності укр. народу, окремішності його історії, Г. спростував уявлення про укр. історію як фрагмент загальноросійської, довівши, що "общерусск." народність і "общерусск." історія — продукт міфотворчості. В "українсько-руській" і "великоруській" народностях Г. вбачав корені і висхідні пункти двох різних історій: Київська держава є творенням українсько-руської народності, Володимиро-Московська (XII — XIV ст.) — великоруської, і ця держава "не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської". В працях Г. доведено неперервність історії укр. народу, всупереч перервності його державності.

З 1909 р. Г. усвідомлює і називає себе не просто істориком, а "істориком-соціологом". Тлумачив соціологію як науку "про певні загальні й постійні тенденції і форми соціального розвитку" та його ритм. Дійшов висновку про вирішальну роль в історії "конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування то одних, то інших". Свою добу розумів як реакцію проти "індивідуалізму і клясовости ... новійшого "цивілізованого ладу" та повороту до колективізму і солідарности". Спростував моністичну методологію соціального пізнання. За способом мислення — радше соціологізуючий позитивіст-емпірик, ніж теоретизуючий історіософ, теоретик-систематик (як М. Драгоманов чи В. Липинський).

Як політик Г. еволюціонував від народника "посткирило-мефодіївського питомо укр. типу до соціаліста-революціонера, також укр. типу. У програмі суспільного ладу ... еволюціонував від громадського федералізму до автономічного" (Я. Дашкевич). На думку дослідників, Г. не зумів у ролі провідника нації ефективно скористатися синтезом Грушевського-історика (передусім у площині взаємин України з Росією). Найбільший укр. історик не став найбільшим (отже і переможним) політиком. Переконаний федераліст, Г. мріяв у 1909 р. про Чорноморсько-Балтійську федерацію (українців, білорусів, литовців) на чолі з Україною, в 1918 р. — про "федерацію світову", в 1920 р. — про Сполучені Штати України, як федерацію "фактичних республіканських громад".

З кінця 30-х рр. праці Г., оголошеного "запеклим ворогом укр. народу", було запроторено до спецхранів. Повернення їх до укр. культури відбувається з кінця 80-х рр.

Твори Г.: Очерки истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV в. — К., 1891 (те саме: К. 1991); Історія України-Руси: В 10 т. — Львів; К., 1898 — 1936 (те саме: К., 1991 — 1998); Памяти Олександра Кониського // ЗНТШ. — 1901. — Т. 39; Терлецький Остап д-р. Некрольогічна замітка // ЗНТШ. — 1902. — Т. 48; Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії Східнього Слов’янства // Статьи по славяноведению. — СПб., 1904. — Вып. 1; Очерк истории укр. народа. — СПб., 1904 (те саме: К., 1990; К., 1991); Конституційне питання і українство в Росії // ЛНВ — 1905. — Т. XXX. — Кн. VI; Автобіграфія. — Львів, 1906 (Те саме: К., 1926; Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто, 1981); З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905 — 1906 рр. — К., 1906; За укр. маслак (В справі Холмщини). — К., 1907; Освобождение России и укр. вопрос. Статьи и заметки. — СПб., 1907; Про старі часи на Україні. Коротка історія України. — СПб., 1907 (те саме: К., 1991). Про укр. мову й укр. справу, статті й замітки. — К., 1907; Укр. вопрос. — СПб., 1907; В. Антонович, осн. ідеї його творчості і діяльності // ЗУНТ. — 1909. — Кн. III, Укр. історіографія і М. Костомаров // ЛНВ. — 1910. — Т. І. — Кн. V; Украинцы // Формы нац. движения в современных гос-вах. — СПб., 1910; Киевская Русь. Т. 1. Введение. Территория и население в эпоху образования гос-ва. — СПб., 1911; Наша політика. (Зб. статей). — Львів, 1911; В столітні роковини Герцена // ЛНВ. — 1912. — Т. LVII. — Кн. IV; Ілюстрована історія України. — К.; Львів, 1912 (те саме: К., 1990; К., 1992); Культурно-нац. рух на Україні в XVI — XVII вв. — К., Львів, 1912; Про укр. мову і укр. школу. — К., 1912; История укр. казачества до соединения c московским гос-вом: В 2 т. — К., 1913; Развитие укр. изучений в XIX в. и раскрытие в них осн. вопросов украиноведения // Укр. народ в его прошлом и настоящем. — СПб., 1914. — T. 1; История укр. народа // Там само; Вільна Україна. Статті з останніх днів (березень — квітень 1917). — К., 1917; Всесвітня історія в короткім огляді: Ч. І — III. — К., 1917; 3 політ. життя Старої України. Розвідки, статті, промови. — К., 1917 (на обкл. 1918); Звідки пішло українство і до чого воно йде. — К., 1917; Сполучення України з Московщиною в новітній літ-рі. Критичні замітки // Україна. — 1917. — Кн. 3 — 4; Укр. Центральна Рада й її Універсал. — К., 1917; Хмельницький в Переяславі. Іст. образи. — К., 1917; Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1917 (те саме: К., 1991); Якої автономії і федерації хоче Україна. — Відень, 1917; Всесвітня історія в короткім огляді. Ч. III — VI. — К., 1918; На порозі нової України. Гадки і мрії. — К., 1918 (те саме: К., 1991); Драгоманов в політ. і нац. розвитку українства // Борітесь — Поборете. — Відень, 1920. — №5; Укр. партія соціялістів-революціонерів та її завдання // Там само. — 1920. — №1; Початки громадянства (генетична соціологія). — Відень, 1921; Історія укр. літ-ри: В 6 т. — К.; Львів, 1923 — 1927 (те саме: K., 1993 — 1995); 3 історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925 (те саме: К., 1992; К., 1994); Костомаров і новітня Україна. В сорокові роковини // Україна. — 1925. — Кн. 3; Місія Драгоманова // Україна. — 1926. — №2 — 3; В тридцяті роковини Куліша. Соціяльно-традиційні підоснови Кулішевої творчості // Україна. — 1927. — №1 — 2; 3 соціяльно-нац. концепцій Антоновича // Україна. — 1928. — Кн. 5; Вибр. праці / Зібрав М. Палій. — Нью-Йорк, 1960; Автобіографія Михайла Грушевського. 1914 — 1919 // Укр. історик. — 1966. — Ч. 1 — 2 (9 — 10); Автобіографія (1926) / За ред. Л. Винара // Там само. — 1979. — Ч. 1 — 4 (61 — 64), 1980. — Ч. 1 — 4; Три академії // Там само. — 1983. — Ч. 2 — 4 (78 — 80); Спомини // Київ — 1988. — №9 — 12,1989. — №8; Розвиток укр. досліджень у XIX ст. і вияви у них осн. питань українознавства // Там само. — 1989. — Ч. 1 — 3(101 — 103), Ч.4(104), 1990. — Ч. 1 — 4(104 — 107); Предок: Із белетристичної спадщини. — К., 1990; Проект "Укр. соціол. ін-ту". Проект законопроекту про соціол. ін-т, Укр. соціол. ін-т і дослідча каф. історії культури загальної й укр. // Філос. і соціол. думка. — 1992. — №7; Духовна Україна: Зб. творів. — К., 1994; Щоденник (1888 — 1894 рр.)/Упор. Л. Зашкільняк, П. Сохань та ін. — К., 1997; Листування Михайла Грушевського / Упор. Г. Бурлака, ред. Л. Винар. — Т. 1, — К.; Нью-Йорк, 1997; Із літ. спадщини / Ред. Л. Винар, упор. Г. Бурлака, А. Шацька. — Нью-Йорк; К., 2000.

Про нього див.: Франко І. Причинки до історії України-Руси. Ч. І // Писання Івана Франка. — Т. VI. — Львів, 1912; Герасимчук В. Михайло Грушевський як історіограф України // ЗНТШ. — 1922. — Т. 133; Багалій Д. І. Акад. M. C. Грушевський і його місце в укр. історіографії (історично-критичний нарис) // Червоний Шлях. — 1927. — №1; Ювілей акад. M. C. Грушевського. 1866 — 1926, — К., 1927; Крип’якевич І. Михайло Грушевський. Життя і діяльність. — Львів, 1935; Стебун І. Проти ворожих теорій в укр. літературознавстві: Критика буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського і його школи в питаннях історії укр. літ-ри. — К., 1947; Bilas L. Geschichtsphilosophie und ideologische Voraussetzungen der geschichtliche und politischen Konzeption M. Hrusevskyis // Jahrbücher für Geschichte Ost-Europas. — 1956. — Bd. 3; Чижевський Д. Грушевський як історик літ-ри // M. Грушевський. Історія укр. літ-ри. — Т. 1. — Нью-Йорк, 1959; Оглоблин О. Михайло Сергійович Грушевський. 1866 — 1934 // Укр. історик. — 1966. — №1 — 2 (9 — 10); Витанович І. Уваги до методології й історіософії Михайла Грушевського // Там само. — 1966. — №1 — 2(9 — 10); Стахів М. Чому М. Грушевський повернувся в 1924 р. до Києва (Жмут фактів і уривок зі спогадів) // Михайло Грушевський у 110 роковини народження. 1866 — 1976 (ЗНТШ. — Т. 198). — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1976; Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866 — 1934). У 50-ліття смерті. — Б. м., 1985; Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. — К.; Кембридж, 1991; Копиленко О. Л. "Укр. ідея" М. Грушевського: історія і сучасність. — К., 1991; Франко З. М. Грушевський і І. Франко // Укр. історик. — 1991 /1992. — Ч.3 — 4(110 — 111), 4 (112 — 115); Ульяновський В. І. Проекти укр. соціол. ін-ту M. C. Грушевського // Філос. і соціол. думка. — 1992. — №7; Великий українець: Матеріали з життя та діяльності M. C. Грушевського. — К., 1992; Пиріг Р. Я. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924 — 1934). — К., 1993; Зашкільняк Л. Славістика в наук. спадщині та історіософії Михайла Грушевського // Проблеми слов’янознавства. — Вип. 46. — Львів, 1994; Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали. — К.; Нью-Йорк, 1995; Гуцуляк В. В. Історіографічна думка про М. Грушевського і укр. іст. науку його доби. — Черкаси, 1996; Солдатенко В. Внесок M. C. Грушевського в концепцію укр. революції // УІЖ. — 1996. — №5; Гирич І. М. Грушевський і С. Єфремов на тлі укр. суспільно-політ. життя XIX — 20-х рр. XX ст. // Укр. історик, — 1996. — Ч. 1 — 4 (128 — 131); Дашкевич Я. Боротьба з Грушевським та його Львівською іст. школою за радянських часів // Там само, — 1996, — Ч. 1 — 4 (128 — 131); Укр. Центральна Рада. Документи і матеріали: В 2 т. — К., 1996 — 1997; Пристайко В. Г., Шапоеал Ю. І. Михайло Грушевський і ГПУ — НКВД: трагічне десятиліття: 1924 — 1934. — К., 1996; Михайло Грушевський: між історією та політикою (1920 — 1930-ті рр.): Зб. документів і матеріалів. — К., 1997; Випар Л. Грушевськознавство: Генеза й іст. розвиток. — К; Львів, 1998; Зашкільняк Л. Методологічні погляди Михайла Грушевського // Україна модерна (Львів). — 1999, — №2 — 3; Михайло Грушевський і укр. іст. наука. Матеріали наук. конференцій (Львів, 24 — 25.10. 1994; Харків, 25.08.1996; Львів, 29.09.1996). — Львів, 1999; Солдатенко В. Ф. Укр. революція: Іст. нарис. — К., 1999.

Бібліогр.:Левицький І. Е. Реєстр наукових і літ. праць проф. Михайла Грушевського // Наук. зб., присвячений проф. М. Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 — 1904). — Львів, 1906; Ювілейний зб. на пошану Михайла Сергійовича Грушевського. З нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності. Ч. III. Матеріали до бібліографії друк. праць акад. Грушевського за 1905 — 1928 рр. / Упор. Балика Д. А. таін. — К., 1929; Винар Л. Бібліогр. праць про Михайла Грушевського // Укр. історик. — 1966. — Ч. 1 — 2 (9 — 10), 1984. — Ч. 1 — 4 (81 — 84); Lubomyr R. Wynar. Bibliography of publications on M. Hrushevskyi // Там само. — 1984. — Ч. 1 — 4 (81 — 84); Акад. M. C. Грушевський. Матеріали до бібліогр. про життя і діяльність за 1914 — 1934 рр. з україно- та російськомовної еміграційної та окупаційної періодики 1914 — 1944 рр. (з фондів Біб-ки Головархіву УРСР та ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР). — Вип.1. — К., 1991; Документальні матеріали M. C. Грушевського у фондах відділу рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР / Уклад. С. Кіржаєв. — К., 1991; Епістолярна спадщина Михайла Грушевського. Покажч. до фонду №1235 у ЦДІА України у м. Києві / Упор. І. Гирич. — К., 1996.

В. Білодід

Див. також:

Михайло Грушевський. Історія української літератури.

Михайло Грушевський. Вибрані статті.

Михайло Грушевський. Історія України-Руси в десяти томах.

Попередня     Головна     Наступна