[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 55-56.]

Попередня     Головна     Наступна





ҐІЗЕЛЬ Інокентій (бл. 1600 — 18/28.11.1683) — богослов, філософ, культурний, церковний і суспільний діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого продовжив навчання за кордоном, імовірно — в Англії. З 1645 р. — професор, а згодом ректор Києво-Могилянського колегіуму. З 1656 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661) та першого підручника укр. історії "Синопсис" (1674). Ґ. — автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. До нас дійшли три філос. праці Ґ.: латиномовний курс "Твір про всю філософію" (1645 — 46), "Філос. аксіоми" (1646), "Мир з Богом людині" (1669). У своїх розмірковуваннях Ґ. використовував філос. спадщину античності, патристики, схоластики, особливо другої; з новітніх вчених орієнтувався на ідеї Д. Кардано, Г. Галілея, М. Коперника та ін. Ґ. — чільний представник академічного арістотелізму, ускладненого, втім, традиційними для укр. думки неоплатонівськими ідеями. Переконаний у раціональності світу, вважав, що істину можна знайти, досліджуючи наслідки Божої діяльності — "створеної природи" (natura naturata), яка розумілася ним як сукупність ідеальних сутностей-універсалій, своєрідних репрезентантів у світі вищого буття, закорінених у довколишніх речах. У розв’язанні проблеми універсалій Ґ. тяжів до концептуалізму, тобто до поміркованого варіанту схоластичної номіналістичної традиції, згідно з якою поняттям людського розуму відповідає існування аналогів їх у речах, самостійне ж існування цих аналогів окремо від речей він заперечував. Надаючи значної ваги чуттєвому досвідові, Ґ. також уважав справжнім джерелом пізнання істини чисту інтелектуальну діяльність, ускладнену миттєвостями інтуїтивного осяяння. В натурфілософії він обстоював тезу про ненароджуваність і незнищуваність матерії, про однорідність земної і небесної матерії, про її постійну кількість у світі, про невіддільність форм від матерії. Рух Ґ. розглядав переважно з якісного боку, характеризуючи його як форми руху природи, як різні зміни, що відбуваються в матеріальному світі. Водночас у його філос. курсі можна побачити елементи створеної школою окамістів XIV ст. концепції "інтенсифікації й ремісії форм", а також Буриданового вчення про "impetus", що свідчить про виникнення певних підходів до механічного розуміння руху. В поглядах на проблему перервного й неперервного, на проблему простору Ґ. дотримувався лінії Арістотеля — Декарта — Ляйбніця. Складна ієрархічна структура часу відображала тяжіння укр. вченого до схоластичного розуміння цієї проблеми.

Етичні погляди Ґ. становлять інтерес з огляду на розв’язання ним проблем сенсу життя, можливості досягнення щастя, взаємозв’язку волі й розуму. Як і інші могилянці, сенс життя Ґ. вбачає у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Виходячи зі світоглядних тенденцій барокової доби, він переконаний, що щастя можна здобути шляхом компромісного поєднання задоволення потреб різних частин душі, тілесних і духовних. Проблему взаємозв’язку волі й розуму Ґ. розв’язував, зважаючи на концепцію етичного інтелектуалізму.

Визнаючи свободу волі, він надавав пріоритетного значення розуму, який, на його думку, даючи волі різні варіанти вибору між добром і злом, здійснює моральний вплив на неї. У сфері політико-правової думки найбільшу увагу Ґ. приділив проблемі незалежності укр. церкви від рос. держави, а також питанням полеміки з католиками й уніатами.



Твори Ґ.: Opus totius philosophiae. — ІР НБУВ; Миръ c Богом человЂку, или Покаяніє святоє... — К., 1669 (те саме: К., 1671).



Про нього див.: Сумцов Н. Ф. Иннокентий Гизель: К истории южнорусск. лит-ры XVII ст. // КС. — 1884. — №10; Стратий Я. М. Проблемы натурфилософии в филос. мысли Украины XVII в. — К., 1981.



Я. Стратій

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.