[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 101-102.]

Попередня     Головна     Наступна





КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович (бл. 1728 — після 1795) — філософ-просвітник. Народився в м. Келеберді на Черкащині в сім’ї служивого козака. Закінчив 4 початкових і 2 середніх класи КМА (1744 — 50), навчався у С.-Петербурзькій академічній гімназії, від 1752 р. — у С.-Петербурзькому академічному ун-ті. У 1757 — 66 pp. перебував на військовій службі: викладав математику і механіку в Артилерійському й інженерному кадетському корпусі. Від 1766 служив у Сенаті, в 1770 — 78 pp. — член Малоросійської колегії в Глухові. Після відставки живе у власному маєтку в с. Крутому Березі на Полтавщині. У 1788 р. повертається до С.-Петербурга, де працює в комісії зі створення проекту нового Уложення; в 1791 — 93 pp. — інспектор Гімназії для чужоземних одновірців. 1793 p., через погіршення здоров’я, переїздить до Крутого Берега, де помер і похований.

У спадщині К. знаходимо цілісний виклад системи філос. дисциплін у дусі Просвітництва. Проблеми теоретичної філософії розглядаються на ґрунті вольфіанської філософії, питання соціальної філософії та етики витлумачуються в руслі ідей франц. просвітників — Руссо, Монтеск’є, Гельвеція.

К. — найталановитіший представник українців у таборі загальнорос. просвітників доби «філософа на троні» й радше прихильник співробітництва, ніж антагонізму, філос. інтелігенції з урядом. Усвідомлював себе речником не окремого суспільного стану чи нації, а людства, точніше — його «вченої республіки». Русоїст, який почасти з власної волі, почасти вимушено рахувався з компромісним і надмірно логізуючим вольфіанством. У теоретичній філософії (онтології та логіці) орієнтувався, за власним свідченням, на Готшеда і Баумайстера, а в практичній (у вченні про суспільство, мораль, право) — на Руссо, Монтеск’є, Гельвеція, Шефтсбері. Німецьке просвітництво «виправляв» ідеями французького. Світобудову не мислив без Бога, але «Бога філософів», обстоював деїстичні позиції. Союзницею філософії вважав науку, а не релігію. У суспільно-реформаційних прагненнях покладався на ідеологію «вроджених прав» людини, на концепцію природного права і позицію «юридичного світогляду». Панацею від суспільних хвороб вбачав у розумному обмеженні кожним власного егоїзму, в доброчесності, яку обожнював. Дбаючи про народ, доходив радикального висновку: не просвіта є умовою звільнення народу, а «полегшення його труднощів», пов’язаних з кріпацтвом, — умова просвіти.

Крім оригінальних праць, К. належить низка перекладів, зокрема філос. статей з французької «Енциклопедії».



Твори К.: Арифметические предложения для употребления обучающегося в Артиллерийском и инженерном шляхетном кадетском корпусе благородного юношества. — СПб., 1764; Философические предложения. — СПб., 1768 (те саме в кн.: Избр. произведения русск. мыслителей второй пол. XVIII в. — М., 1952); Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании. Ч. 1. — СПб., 1788 (скорочено в кн.: Избр. произведения русск. мыслителей второй пол. XVIII в. — М., 1952); Китайский философ, или Ученые разговоры двух индийцев Калана и Ибрагима, т. е. философические рассуждения о человеческих познаниях касательно физики, врачебной науки, испытания природы и ее таинств, естественною историею открываемых, а именно о стихиях, земле, воде, воздухе и огне, о человеке и животных, о растениях и ископаемых минералах, во врачебной науке употребляемых, о тяжести, движении и покое земных тел и проч. — СПб. (те саме в кн.: Избр. произведения русск. мыслителей второй пол. XVIII в. — М., 1952).


Переклади К.: Оттвай. Возмущение против Венеции (пер. з нім.). — СПб., 1764; Верто д’Обеф. История о переменах, происходивших в Швеции в рассуждении веры и правлення (пер. з франц.). — Ч. 1 — 2. — СПб., 1764 — 1765; История славных государей и великих генералов с рассуждениями об их поступках и делах, собранная г. Шофином из сочинений Роллена, Кревиера и др. (пер. з франц.). — СПб., 1765 (2-е вид. — СПб., 1792); История датская, сочиненная г. Голбергом, которую сократил и приписал к ней свои примечания ... Яков Козельский. — Ч. 1. — СПб., 1765, Ч. II. — СПб., 1766; Вольф Х. Начальные основания фортификации (пер. з лат.). — СПб., 1765; Государь и министр, книга, сочиненная г. Мозером (пер. з нім). — СПб., 1766; Статьи о философии и частях ее, из Энциклопедии. — Ч. I — II. — СПб., 1770; Сочинение об осаде крепостей (пер. з нім). — СПб., 1770.



Про нього див.: Бак И. Я. П. Козельский (Филос, общественно-полит. и экономические воззрения) // Вопросы истории. — 1947. — № 1; Коган Ю. Свободомыслие Я. П. Козельского // Вопросы истории религии и атеизма. — М., 1950; Дмитриченко В. С. До полеміки про двох Я. П. Козельських // З історії суспільно-політ. та філос. думки на Україні. — К., 1956; Дмитриченко В. С., Павлов В. Т. Питання теорії пізнання та логіки у творах Я. П. Козельського // Наукові записки КДУ. — Т. XVI. — Вип. IV. Зб. філос. ф-ту № 3. — К., 1957; Дмитриченко В. С. Суспільно-політ. погляди Я. П. Ковельського. — К., 1957; Коган Ю. Я. Просветитель XVIII в. Я. П. Козельский. — М., 1958.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.