[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 102-104.]

Попередня     Головна     Наступна





КОЗЛОВ Олексій Олександрович (08/20.02.1831 — 27.02/11.03.1901) — філософ, історик філософії, публіцист. Батько філософа С. О. Аскольдова. Народився в Москві. Син кріпачки і поміщика, далекого родича О. С. Пушкіна. Прізвище успадкував од вітчима. Освіту здобув у 1-й Моск. гімназії (1843 — 50) та Моск. ун-ті, де навчався на фіз.-мат. (1850 — 52) та історико-філол. (1852 — 56) ф-тах. У студентські роки спеціалізувався з політекономії (звання кандидата отримав за дисертацію «Про ренту за теорією Рікардо»), захоплювався творами Л. Фоєрбаха і Ш. Фур’є, поділяв ідеї соціалізму і народництва. В 1855 — 58 pp. входив до складу радикального гуртка «вертепників». З 1858 р. перебував під наглядом поліції, двічі був заарештований (1864 і 1866). Викладацьку діяльність розпочав після закінчення ун-ту — в 1857 — 61 pp. читав рос. словесність у моск. Школі межових топографів. 1861 року залишив службу за станом здоров’я, проте й далі займався літ. працею. Позбавлений після арештів права жити в столицях, завідував лісовим господарством у Володимирській губ. У 1870 р. оселився в маєтку дружини в Калузькій губ., де став серйозно займатися філософією — спочатку під впливом праць Шопенгауера, а згодом Е. Гартмана, ідеї якого виклав у 1873 — 75 pp. у двотомній праці.

1875 р. разом із родиною виїхав до Франції, втім через рік повернувся, отримавши запрошення посісти приват-доцентуру в Ун-ті Св. Володимира. В Києві широко розгортається талант К. як мислителя і викладача. Численні публікації, відзначені непересічністю суджень і глибиною аналізу, швидко роблять ім’я К. відомим у філос. колах. Невтомний працівник у справі поширення філос. знань (характеристика С. Аскольдова), він здійснює видання першого вітчизняного філос. часопису («Филос. трехмесячник», К., 1885 — 87). У Києві ж побачили світ перші три філософсько-літ. збірники К. «Своє слово» (1888, 1889, 1890). Успішна академічна кар’єра К. — після захисту магістерської («Метод і спрямування філософії Платона», 1880) і докторської («Генеза теорії простору й часу у Канта», 1884) дисертацій стає екстраординарним (1884) і ординарним (1886) професором філософії — була припинена тяжкою хворобою, що примусила його залишити викладання (1887). Останнє десятиліття життя проводить у С.-Петербурзі як вільний філософ і літератор. Похований на Волковому кладовищі.

Діяльність К. як науковця і викладача була підпорядкована справі філос. просвіти, боротьбі з панівним за його доби позитивізмом, ствердженню наукового статусу філософії. Філос. вчення К. («панпсихізм»), що стало одним з варіантів неолейбніцеанського персоналізму, стало початком плідного напрямку в рос. філософії (Л. Лопатін, М. Лосський, С. Аскольдов та ін.). Вагомий доробок К. у галузі історії філософії та етики.



Твори К.: Философия бессознательного Эд. Гартмана: В 2 т. — К., 1873 — 75; В. Соловьев как философ // Знание. — 1875. — № 1, 2; Филос. этюды. Ч. 1. — СПб., 1876; Филос. этюды. Ч. 2. Метод и направление философии Платона. — К., 1880; Философия как наука. — К., 1877; Философия действительности, изложение системы Дюринга. — К., 1878; Два основних положення философии Шопенгауэра // УИ. — 1877. — № 1; Критический этюд по поводу книги Н. Грота «Психология чувствований». — К., 1881; Современные направлення в философии (германская и французская философия) // Заграничный вестник. — 1881. — № 10 — 12,1882. — № 3, 6; О последнем соч. проф. М. Троицкого «Наука о духе» // Русск. мысль. — 1883. — № 4; Генезис теории пространства и времени Канта. — К., 1884; Критический этюд о книге г. Грота «К вопросу о реформе логики». — СПб., 1885; Джордано Бруно, две публичные лекции И. В. Лучицкого и А. А. Козлова. — К., 1885; Тард и его теория общества. — К., 1887; Гипнотизм и его значение для психологии и метафизики. — К., 1887; Очерки из истории философии. Понятия философии и истории философии. Философия восточная. — К., 1887; Религия гр. Л. Н. Толстого. — СПб., 1888; Беседы с петербургским Сократом // Свое слово. — 1888 — 98, — № 1 — 5; Размышления, вызванные неожиданным голосом из области естествоведения // ВФ и П. — 1889. — Кн. 1; Очерк жизни и философии Лейбница по сочинению Мерца // Там само. — 1890. — Кн. 3; Письма о книге гр. Л. Н. Толстого «О жизни». — М., 1891; Позитивизм Конта // ВФ и П. — 1892. — Кн. 15, 1893. — Кн. 16; П. Е. Астафьев как философ // Там само. — 1893. — Кн. 18; Французский позитивизм // Там само. — 1893. — Кн. 19; Французский позитивизм. Полупозитивисты: Альфред Фуллье // Там само. — 1894. — Кн. 21; Французский позитивизм. Полупозитивисты: Гюйо и Тард // Там само. — 1894. — Кн. 22; Густав Тейхмюллер // Там само. — 1894. — Кн. 24, 25; Анализ последнего произведения гр. Л. Н. Толстого «Хозяин и его работник» // Там само. — 1895. — Кн. 28; Сознание Бога и знание о Боге. Воспоминание об онтологическом доказательстве бытия Божия // Там само, — 1895. — Кн. 29, 30; Критика «Критики» І. Канта (розділ з праці «Генезис теории пространства и времени Канта») // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1 — 2.



Про нього див.: Гусев Ф. Ф. К вопросу о философии, по поводу диспута г. Козлова // Православное обозрение. — 1876. — № 12; Грот Н. Я. А. А. Козлов. Филос. этюды. — К., 1877; Аландский П. И. Философия и наука // УИ. — 1877. — № 1, 2; Никитин П. О пользе философии // Дело. — 1877. — № 5 (те саме у кн.: Ткачев П. Н. Кладези мудрости рос. философов. — М., 1990); Лесевич В. О чем поет кукушка? По поводу выхода первой книжки специального филос. журнала // Этюды и очерки. — СПб., 1886; Його ж. Что такое научная философия? // Русск. мысль. — 1889. — № 11; Бобров Е. О понятии бытия. Учення Тейхмюллера и Козлова. — Казань, 1898; Його ж. Жизнь и труды А. А. Козлова // Философия в России. — Казань, 1899. — Вып. 1 — 2 (з бібліографією праць К.); Лосский Н. О. А. А. Козлов и его панпсихизм // ВФ и П. — 1901. — Кн. 58; Никольский А. Алексей Александрович Козлов и его филос. воззрения // Вера и разум. — 1901. — № 8; Аскольдов С. А. Алексей Александрович Козлов. — М., 1912 (з хронологічним покажчиком праць К.) (те саме: М., 1998); Райнов Т. Лейбниц в русск. философии второй пол. XIX в. // Вестник Европы. — 1916. — № 12; Фирсова Л. В. Вопросы гносеологии в системе панпсихизма А. А. Козлова // Актуальные проблеми истории философии народов СССР. — М., 1983; Зеньковский В. В. История русск. философии: В 2 т. — Париж, 1989. — Т. 2; Черных А. И. А. А. Козлов и его «Филос. трехмесячник» // Филос. и социол. мысль. — 1989. — № 3; Плужнік В. О. Ідеї персоналізму в Київській школі філософії. О. Козлов // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1 — 2; Плужнік В. О. «Київська школа філософії»: гносеологічні пошуки кінця XIX — початку XX ст.: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. — К., 1998.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.