[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 120-121.]

Попередня     Головна     Наступна





ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович (15/27.01.1837 — 13/26.11.1905) — філософ і публіцист. Народився у с. Денисівці Лубенського повіту Полтавської губ. у дворянській родині. Навчався у Київ. гімназії та інженерному військовому училищі в С.-Петербурзі, після закінчення якого кілька років служив на Кавказі, брав участь у бойових діях. Після повернення до С.-Петербурга став слухачем Академії Генштабу, де затоваришував з П. Л. Лавровим, що відіграв значну роль у становленні філос. і політ. пріоритетів Л. По закінченні академії вийшов у відставку й оселився в родинному маєтку, де на власний кошт відкрив першу народну школу з укр. мовою викладання (невдовзі закриту місцевою адміністрацією). В 60-ті pp. жив у С.-Петербурзі, співробітничав з редакцією ж-лу «Отечественные записки», де надрукував низку статей і рецензій. Під час закордонної подорожі познайомився з О. Герценим. Засуджений за причетність до революційного руху, в 1879 — 88 pp. жив на засланні (Єнісейськ, Красноярськ, Казань, Полтава, Твер). Після повернення до С.-Петербурга (1888) зближується з гуртком М. К. Михайловського і очолюваною ним редакцією ж-лу «Русск. богатство», виступає з численними публікаціями. В 1897 — 98 pp., розірвавши стосунки з Михайловським, зосереджується на лекторській діяльності, їздить з публічними лекціями по південних провінційних містах Рос. імперії. 1901 року приєднується до протесту групи рос. письменників проти розгрому мітингу на Казанській площі у С.-Петербурзі, його на 2 роки висилають зі столиці, до якої вже не повертається. Останні роки життя мешкає здебільшого за кордоном (Італія, Франція), читає лекції в Рос. Вищий Школі суспільних наук у Парижі, бере участь у Міжнародному соціол. конгресі. Помер і похований у Києві.

Розгортаючи філос. пошуки у напрямку позитивізму, Л. зазнав певної еволюції. Прихильник контівського позитивізму в 1868 — 77 pp., він поступово схиляється до синтезу позитивізму з неокантіанським критицизмом (1877 — 1900) і зупиняється на емпіріокритицизмі (від 1900 p.), в якому вбачає «наукову філософію», відповідну сучасному розвиткові науки й здатну суттєво сприяти розв’язанню суспільних проблем. В останні десятиріччя життя виявляє значний інтерес до буддійської релігії й рос. фольклору.

Спадщина Л. ще й досі не знайшла ґрунтовного дослідження.



Твори Л.: Что такое магия? // Луч. — Т. I. — СПб., 1866; Очерк развития идеи прогресса // Совр. обозрение. — 1868. — № 4, 5; Философия истории на научной почве (очерк из истории культуры XIX в.) // Отечеств. записки. — 1869. — № 1; Позитивизм после Конта // Там само. — 1869. — № 4 (те саме в кн.: Русск. позитивизм: В. В. Лесевич,П. С. Юшкевич, А. А. Богданов. — СПб., 1995); Общие гносеологические вопросы и их решение // Там само. — 1870. — № 7; Новейшая лит-ра позитивизма // Там само. — 1870. — № 12; Характеристические черты развития философии и науки в средние века // Знание. — 1873. — № 10, 12; Первые провозвестники позитивизма // Отечеств. записки. — 1873. — № 12 (те саме в кн.: Русск. позитивизм: В. В. Лесевич, П. С. Юшкевич, А. А. Богданов. — СПб., 1995); Данте как мыслитель // Знание. — 1874. — № 6, 7; Классики XIV и XV ст. // Там само. — 1874. — № 12; Современная филос. лит-ра на Западе // Там само. — 1877. — № 7; Опыт критического исследования основоначал позитивной философии. — СПб., 1877; Письма о научной философии. — СПб., 1878; Этюды и очерки. — СПб., 1886; Буддийский нравственный тип // Северный вестник. — 1886. — № 5; Экскурсии в область психиатрии // Русск. мысль. — 1887. — № 2, 3; Новейшие движения в буддизме, поддерживаемые и распространяемые европейцами // Там само. — 1887. — № 8; Что такое научная философия // Там само. — 1888. — № 1, 2, 11, 12, 1889. — № 3, 10, 11; Религиозная свобода по эдиктам царя Асоки Великого // ВФ и П. — 1899. — Кн. 1; Где следует искать «настоящий буддизм»? // Там само. — 1890. — Кн. 3; Буддийские легенды и их соотношение с буддийскими догматами. — О., 1902; Эмпириокритицизм как единственная научная точка зрения. — СПб., 1909; Собр. соч.: В 3 т. — М., 1915 — 17.



Про нього див.: Никитин П. (Ткачев П.). О пользе философии // Дело. — 1877. — № 5 (те саме див.: Ткачев П. Н. Кладези мудрости росс. философов. — М., 1990); Де-Роберти Е. В. Русск. исследование о позитивизме // Знание. — 1877. — № 4; Никитин П. (Ткачев П.) Кладези мудрости росс. философов // Дело. — 1878. — № 10, 11 (те саме див.: Ткачев П. Н. Кладези мудрости росс. философов. — М., 1990); Козлов А. А. Нечто о «научной философии» и научном философе // Свое слово. — 1888. — № 1, 2; В. К. Позитивизм в русск. лит-ре // Русск. богатство. — 1889. — № 3,4. Соловьев В. С. Письмо к редактору. О заслуге В. В. Лесевича для филос. образования в России // ВФ и П. — 1891. — Кн. 5; Колубовский Я. Материалы для истории философии в России. Лесевич В. В. // Там само. — 1891. — Кн. 8; Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича. Ганейзер Е. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. — 1914. — № 8; Журливий М. В. Лесевич яко філософ // Основа. — 1915. — Кн. III (уривки див.: Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000); Звездина Л. А. В. В. Лесевич — представитель русск. позитивизма: Автореф. дис. ... канд. филос. наук. — Л., 1975; Шкуринов П. С. Позитивизм в России XIX в. — М., 1980.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.