[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 127-128.]

Попередня     Головна     Наступна





ЛОДІЙ Петро Дмитрович (04/16.05.1764 — 11/23.06.1829) — філософ. Народився у с. Збої на Підкарпатті (нині — Словаччина) в родині священика. Навчався в гімназії (м. Великий Варадин) та греко-катол. семінарії у Львові (від 1782). У 1787 — 1802 рр. — професор логіки, метафізики та моральної філософії «Stadium Rhutenum» (філософсько-богословського відділення для русинів та українців) при Львів. ун-ті., де водночас викладав (польською) чисту та прикладну математику, нумізматику, в окремі роки — літ-ру та природознавство. Від 1796 р. — директор студій і декан філос. ф-ту. Доктор філософії та теології. В 1802 — 03 pp. очолював кафедри філософії та чистої і прикладної математики Ягелонського ун-ту (Краків). У 1803 — 19 pp. — професор філософії Пед. ін-ту в С.-Петербурзі, після його перетворення на ун-т — декан філософсько-юрид. ф-ту (1819 — 25), очолював каф. теоретичної та практичної філософії (1819 — 21), природного права (1821 — 24). У зв’язку зі «справою проф. О. Куніцина» відлучений від викладання філософії (1821), до кінця викладацької діяльності (1829) читав правничі дисципліни, водночас був директором С.-Петербурзького комерційного училища (1819 — 27). У 1825 р. виступив на захист філософії від інспіраторів «справи про шкідливе викладання філософії в Росії», пізніше фігурував у доносі М. Магницького Миколі I з приводу «філос. історії закладу». Серед учнів Л. — О. І. Галич та О. П. Куніцин. Помер у С.-Петербурзі, похований на Смоленському кладовищі.

У філос. доробку Л. — перші вітчизняні підручники: з логіки (визнаний політично шкідливим і заборонений) та природного права; переклад укр. книжною мовою 2-ї частини «Елементів критичної філософії» Х. Баумайстера — «Настанови моральної філософії, які охоплюють природне право, етику і політику» (1790). Досі не віднайдено рукописи «Повного курсу філософії» та «Природного права народів» (були підготовлені до друку, але не видані).

Л. належав до кола професорів, які, за його словами, «звільнивши себе від системного ярма Вольфової філософії», обрали «еклектичний метод філософування» й «почали філософувати без системи», прагнучи у такий спосіб оновлення філософії. Радикальнопросвітницькі ідеї (у тому числі — І. Канта) співіснують у Л. з поміркованим, «навіть консервативним» просвітництвом відмираючого вольфіанства: перші відповідали серцю і розуму Л., друге — обов’язкам вірнопідданого рос. професора. Поєднував ухили в деїзм із теїзмом, а «лейбніце-вольфіанський раціоналізм — із переважно локківським сенсуалізмом» (В. Звєрєв). Підносив філософію, сповідував культ Філософа (особливо «Філософа на троні») і Закону. Вбачав політ. ідеал у конституційній монархії, де всі — слуги «корінних законів».



Твори Л.: Логические наставления, руководствующия к познанию и различению истинного от ложного. — СПб., 1815; Теория общих прав, содержащая в себе филос. учение о естественном всеобщем гос. праве. — СПб., 1826; Короткий вступ до метафізики / Пер. Д. П. Кирика // Філос. думка. — 2000. — № 2, 3.

Про нього див.: Возияк М. До характеристики Петра Лодія // ЗНТШ. — Львів, 1913. — Т. 63; Андрохович А. Львівське «Studium Rhutenum» // ЗНТШ. — Львів, 1921 — 1927. — Т. 86; Яворский Ю. А. П. Д. Лодий в изображении польского романиста. — Ужгород, 1930; Зверев В. М. Петр Дмитриевич Лодий (к истории его жизни и характеристике мировоззрения) // Бюл. студенческого науч. общ-ва. — Вып. II. — ЛГУ, 1959; Денисенко М. С. Філос. погляди П. Д. Лодія // Наукові записки Ін-ту філософії АН УРСР. — Т. VII. — К., 1961; Зверев В. М. Гносеологические взгляды П. Д. Лодия // Вестник Ленинградского ун-та. — 1964. — № 17; Каменский З. А. Филос. идеи русск. Просвещения. — М., 1971; Байцура Т. Закарпатоукр. интеллигенция в России в первой пол. XIX в. — Братислава, 1971; Мірчук І. Петро Лодій та його переклад «Elementa philosophiae» Баумайстера // Філос. і соціол. думка. — 1993. — № 4; Кирик Д. Життя та діяльність П. Д. Подія // Філос. думка. — 2000. — № 2.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.