Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 144-145.]

Попередня     Головна     Наступна





НОВИЦЬКИЙ Орест Маркович (25.01/06.02.1806 — 04.06/16.06.1884) — філософ, історик філософії, богослов. Народився в с. Пилипах Новоград-Волинського повіту Волинської губ. в родині, що належала до старовинного дворянського роду. Початкову освіту здобув під керівництвом батька-священика. Після закінчення духовного училища і семінарії в Острозі вступив до КДА (1827). Захистивши магістерську дисертацію «Про духоборів» (1831), здобув ступінь магістра богослов’я і словесних наук та призначення на посаду професора філософії Полтавської семінарії (Переяслав). Невдовзі переведений до КДА бакалавром польської мови і філософії. Запрошений до щойно відкритого в Києві Ун-ту Св. Володимира, Н. посів каф. філософії (1834), де впродовж 16 років працював професором і деканом першого відділення філос. ф-ту (1838 — 39, 1840 — 41, 1845, 1846 — 50). Викладав історію філософії, логіку, психологію, «моральну філософію у поєднанні з природним правом» та основи педагогіки, користуючись — завдяки високій культурі, ерудованості, ораторській майстерності — глибокою повагою і любов’ю студентів. Звільнений з посади у зв’язку із санкціонованим урядом закриттям університетських кафедр філософії (1850), Н. майже до кінця життя працював цензором Київ. цензурного комітету. Похований на цвинтарі Києво-Флорівського жіночого монастиря.

Один із найзначніших представників духовно-академічної філософії, Н. належить до тих, хто закладав її традицію критичного осмислення здобутків західноєвропейської, передусім німецької, філософії і включення останньої у вітчизняний історико-культурний контекст. Переконаний у недостатності й однобічності як раціоналістичних, так і емпіричних філос. побудов, у пошуках цілісного універсального світогляду Н. прагнув творчого синтезу німецького ідеалізму з релігійно-православним досвідом умоспоглядання, вбачаючи шлях до нього у вищому замиренні раціонального й емпіричного у горішньому началі всякого буття — ідеального і реального, у злагоді віри і знання, віри й розуму як запоруки дозрівання особистої свободи, стверджуваної на правах розуму, до вищої, християнської свободи духу, заснованої на благодаті.

Розглядаючи філософію як науку, Н. шукає її зміст у глибинах людської свідомості. Жодний вияв філос. творчості не виходить за межі предметів свідомості, якими є Я — дух, що пізнає себе, обмежений зовнішніми речами, не-Я — світ зовнішній, визначений духом, і Бог як «істота нічим не обмежена», вища і за дух, і за світ, чинник і кінець усього. Тож, ширяючи у безмежність, філософія огортає своїм оком усе буття, втім має своїм безпосереднім предметом не явища, а загальні форми і закони. Знання про них філософія черпає «з самодіяльності розуму», отже, «світ ідей є батьківщина філософії».

Відповідно до трьох означених предметів свідомості, у розвиткові філософії Н. виокремлює три гол. напрями: 1) систематичний розвиток явищ і законів людського духу, 2) науковий і дослідний розвиток законів чуттєвого світу, 3) примирення цих протилежностей у вищому їхньому началі — Бозі. І перший напрям, що панує в Німеччині, й другий, розвинутий у Франції, видаються Н. однобічними: чистий ідеалізм, відірваний від живого досвіду, вироджується у позахмарне споглядання, натомість суто емпіричний шлях веде «необережних мислителів» до матеріалізму, фаталізму та атеїзму. Отже, річ не просто у поєднанні теорії з досвідом, а в досягненні їх вищої злагоди у верховному началі ідеального і реального буття. Тому не досвід і не умогляд, а віра має бути, на переконання Н., наріжним каменем філософування. Піти цим «третім шляхом» розвитку філософії — шляхом злагоди віри і розуму — й повинні, стверджує Н., православні народи.

У творчому доробку Н. — праці з логіки, психології, богослов’я. Втім найважливіше місце в його спадщині посідають розвідки у галузі історії філософії, які є значною віхою у становленні історико-філос. науки на теренах Рос. імперії. Творче переосмислення гегелівських методологічних настанов, запровадження принципу історизму як керівного в дослідженні історико-філос. процесу дозволило Н. розробити цілісну концепцію історії філософії, підґрунтя якої становить ідея єдності філософії й релігії як двох найголовніших феноменів духовного життя людства. Використовуючи в осмисленні теоретичних і методологічних проблем історії філософії здобутки Геґеля, Н. першим серед вітчизняних істориків філософії робить спробу подолання гегелівського апріоризму й абсолютизації єдності логічного й історичного, намагаючись розглянути філософію в контексті «життя людства, як воно знаходить вираз у всезагальній історії». Найзначніша з історико-філос. праць Н. — «Поступовий розвиток стародавніх філос. вчень у зв’язку з розвитком язичеських вірувань» — є не лише першою у вітчизняній культурі оригінальною спробою осмислення історико-філос. процесу, а й першим на теренах Рос. імперії фундаментальним дослідженням давньосхідної та античної філософії. Ґрунтовність, високий професіоналізм і наукова значущість цього дослідження, згодом високо оцінені В. Розановим, П. Флоренським, О. Лосєвим, Г. Флоровським, Д. Чижевським та ін., не знайшли розуміння у «прогресивних» сучасників Н. з кола «Современника» (М. Чернишевський, М. Антонович та ін.). В атмосфері цькування Н., визнавши свої філос. студії «несвоєчасними», припинив друкувати працю, яка була справою всього його життя.



Твори Н.: О духоборах. — К., 1832; О первоначальном переводе Свящ. Писання на славянский язык. — К., 1837; Об упреках, делаемых философии в теоретическом и практическом отношении, их силе и важности // ЖМНП. — 1838. — Ч. XVII (те саме: К., 1838; СПб., 1838); Руководство к опытной психологии. — К., 1840; О разуме как высшей познавательной способности // ЖМНП. — 1840. — № 8; Руководство к логике. — К., 1841; Разбор сочинения К. Зедергольма, под заглавием «История древней философии», составленный орд. проф. философии при Ун-те Св. Владимира Орестом Новицким // Одиннадцатое присуждение учрежденных П. Н. Демидовым наград. 17 апреля 1842 г. — СПб., 1842; Краткое руководство к логике с предварительным очерком психологии. — К., 1844 (те саме — К., 1846); Очерк индийской философии // ЖМНП. — 1844. — Ч. 41, 43, 1846. — Ч. 52; Постепенное развитие древних филос. учений в связи с развитием языческих верований: В 4 т. — К., 1860 — 61; Духоборцы. Их история и вероучение. — К., 1882; Декілька слів у відповідь на рецензію твору «Поступовий розвиток стародавніх філос. вчень і т. д.», вміщену в «Сучаснику» // Філос. і соціол. думка. — 1996. — № 1 — 2.



Про нього див.: Кудрявцев П. П. До історії освіти на Україні. Два невидані уривки з автобіографічної записки Op. M. Новицького // Записки історико-філол. відд. ВУАН. — Кн. 13 — 14. — К., 1927; Його ж. Ще дві слови про О. М. Новицького // Там само. — Кн. 25. — К., 1929; Шпет Г. Г. Очерк развития русск. философии // Шпет Г. Г. Соч. — М., 1989; Ткачук М. Л. Гегелівські впливи у творчості О. Новицького і С. Гогоцького // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст. — К., 1995; Її ж. Орест Новицький як філософ та історик філософії // Наук. зап. НаУКМА. — Т. 1. — Філософія та релігієзнавство. — К., 1996; Її ж. Орест Новицький: долаючи забуття // Філос. і соціол. думка. — 1996. — № 1 — 2; Її ж. Київ. академічна філософія XIX — поч. XX ст.: методологічні проблеми дослідження. — К., 2000; Її ж. Проблеми теорії і методології історії філософії у творчості Ореста Новицького // Наук зап. НаУКМА. — Т. 19. Спец. випуск. — Ч. I. — К., 2001; Її ж. Історія філософії в культурологічному вимірі (з досвіду київ. істориків філософії XIX — поч. XX ст.) // Наук. зап. НаУКМА. — Т. 20. Сер.: Філософія та релігієзнавство. — К., 2002.


М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.