Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 154-155.]

Попередня     Головна     Наступна





ПАВЛИК Михайло Іванович (05/17.09.1853 — 14/26.01.1915) — письменник, публіцист, журналіст, політ. і громадський діяч. Народився у с. Монастирському (нині — околиця м. Косова Івано-Франківської обл.) в селянській родині. Закінчив дві гімназії: Коломийську (1870) і Львівську академічну. 1874 р. вступив на класичне відділення філос. ф-ту Львів. ун-ту, але студії не закінчив. В ун-ті зблизився з І. Франком (1875), разом з ним пропагував соціалістичні ідеї серед робітників. Мав зв’язки з політ. еміграцією. У 1879 — 82 рр. перебував за кордоном (Женева; південь Франції), де глибоко перейнявся ідеями М. Драгоманова. Видавав із ним (і С. Подолинським) ж-л «Громада», до відокремлення драгоманівців від рос. емігрантів (1880) спілкувався з Г. Плєхановим, В. Засулич та ін. Один із засновників і керівників Русько-Укр. радикальної партії(1890) — першої укр. партії європейського зразка, редактор її друкованих органів — двотижневиків «Народ» (1890 — 95) і «Хлібороб» (1891 — 95). Партійна програма-мінімум націлювала на поступові й загалом ліберально-демократичні перетворення, програма-максимум — на соціалістичні. Один із засновників і організаторів укр. демократичної преси в Галичині. Редагував ж-ли «Друг» (1874 — 77), «Громадський друг» (1878), що надалі виходив у вигляді неперіодичних збірників «Дзвін» і «Молот» (1878), «Товариш» (1888), газет «Praca» (1878, 1883), «Батьківщина» (1889), «Громадський голос» (1897 — 1901, 1909). З сер. 90-х pp., втомлений неодноразовими арештами, судовими процесами, ув’язненнями, хворобами і політ. невдачами, відходить від активної політ. боротьби, зосереджуючись на науковій і видавничій діяльності. Від 1897 р. — бібліотекар Т-ва ім. Т. Шевченка.

Провідними у творчості П. були ідеї народництва, «рівнопросвітництва і рівноправності жіноцтва», свободи думки і слова, єдності думання і діяння. Багато перекладав (О. Толстого, Л. Толстого, М. Лєскова, О. Островського, Г. Гауптмана та ін.), але більшість часу і сил віддавав публіцистиці. За політ. переконаннями П. — селянський соціаліст («селянолюб») питомо укр. типу. Зазнав впливу В. Бєлінського, М. Добролюбова, М. Чернишевського, О. Герцена, К. Маркса, але передусім — М. Драгоманова, учнем якого був. Речник драгоманівсько-громадівського соціалізму й національно-визвольних змагань укр. народу. Закликав до єднання «на Драгоманізмі, яко одинокій досі синтезі повного, всестороннього розвою нашої нації». Бачив Україну спілкою самоврядованих громад, де «вся земля — мужикам», а «фабрики й міста — робітникам». Шанував рос. культуру, але перебування України під Росією оцінював, слідом за М. Драгомановим, як «пропащий час» і бачив нац. порятунок у тому, щоб «відділити й відгородити укр. землю від Росії — якнайшвидше, за всяку ціну...»



Твори П.: Ребенщукова Тетяна (повість) // Громадський друг. — 1878. — Кн. 2; Пропащий чоловік (повість) // Дзвін. — Львів, 1878 (те саме: Молот. — Львів, 1878); Друкований лист до людей. — Женева, 1880; Україна австрійська // Громада. — 1880. — № 1; Karol Marx: (Некролог) // Praca. — 1883. — 10 kwiet; Про русько-укр. народні читальні. Ч. 1. — Львів, 1887; Програма русько-укр. радикальної партії (у співавт. з І. Франком) // Народ. — 1890. — № 20; Матеріали до ревізії програми русько-укр. радикальної партії // Народ. — 1891. — № 8, 9; Михайло Петрович Драгоманов. 1841 — 1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів. — Львів, 1896; Спис творів Ів. Франка за перше 25-ліття його літ. діяльності. 1874 — 1898. — Львів, 1898; Якуб Гаватович (Гават), автор перших руських інтермедій в 1619 р. // ЗНТШ — 1900. — Т. 35 — 36; Голос небіжчика (Відповідь на лист І. Франка) // Громадський голос. — 1900. — № 3 — 4; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. 1876 — 1891: У 8 т. — Т. І. — Львів, 1901, Т. 11(1876 — 1878), Т. III. (1879 — 1881), Т. IV. (1882 — 1885), Т. VI (1890 — 1891). — Чернівці, 1910; Т. V (1886 — 1889). — Чернівці, 1912; Пам’яті Михайла Драгоманова: Відчит на вечорницях, устроєних в його честь укр. молодіжжю у Львові 13 лип. 1901 р. — Чернівці, 1902; Що тепер діяти? Письмо до з’їзду русько-укр. радикальної партії з 22.ХІ.1902 і додаток. — Чернівці, 1903; Відповідь ювіляра // Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика (1874 — 1904). — Львів, 1905; Про В. Стефаника і до людей // Там само; М. Драгоманов, «високий рівень» українства та «нова ера» (Лист у редакцію «Руслана»). — Львів, 1906; З наукового тов-ва ім. Шевченка у Львові. — Львів, 1905; Москвофільство. — Львів, 1906; Історія розвідки М. Драгоманова про кровосумішку: («Слов’янська переробка Едіпової історії») // Драгоманов М. Розвідки про укр. народну словесність і письменство. — Т. 4. — Львів, 1907; Переднє слово. Відчит із 13-го липня 1901 р. Коротка програма укр. громадівців-безначальників. Женева, 1 сент. 1880 р. М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський // Михайло Драгоманов і його роля в розвою України. — Львів, 1907; Оповідання. — Чернівці, 1909; Передмова // Драгоманов М. Пропащий час. Українці під Моск. царством (1654 — 1876). — Львів, 1909; Друкований лист до всіх русинів в Галичині. 19 ноября 1880 р. // Переписка Мих. Драгоманова з Мих. Павликом (1876 — 1895). — Т. III. — Чернівці, 1910; Михайло Драгоманов як політик. — Львів, 1911; Тарас Шевченко й Галицька Україна в 25-ті роковини його смерті. — Львів, 1911; До «Боротьби за право». — Львів, 1914; Пропащий чоловік. — Львів, 1959; Твори / Упор. П. Ящук. — К., 1959; Проза. Публіцистика. Листування (З маловідомої спадщини). — Львів, 1995.



Про нього див.: Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика (1874 — 1904). — Львів, 1905; Франко І. Михайло Павлик (Замість ювілейної сильветки). 1874 — 1904 // ЛНВ. — Т. 29. — 1905. — Кн. 3; Лозинський М. Люди. Біогр.-літ. нариси. — Львів, 1909; Куриленко Й. Михайло Павлик і рос. революційна демократія // Жовтень. — 1954. — № 8; Возняк М. Михайло Павлик // Вітчизна. — 1956. — № 7; Рудницький М. Письменники зблизька (Спогади). — Львів, 1958; Ящук П. Михайло Павлик: Літературно-критичний нарис. — Львів, 1959; Денисюк І. Михайло Павлик. — К., 1960; Дмитриченко В. С. Соціалістична думка на Україні в 70-х — на поч. 80-х років XIX ст. — К., 1974; Кравченко Є. Є. У боротьбі проти укр. буржуазного націоналізму: З архівної спадщини М. Павлика // Книга. — Львів, 1974; Качкан В. А. «Я від вас ніколи нікуди не йшов...» // Павлик М. Проза. Публіцистика. Листування (З маловідомої спадщини). — Львів. 1995.



Бібліогр.: Михайло Павлик. Бібліогр. покажчик / Уклад.: Полєк В. Т., Баб’як П. Г. — Львів, 1986.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.