[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 180.]

Попередня     Головна     Наступна





СКРИПНИК Микола Олексійович (13/25.01.1872 — 07.07.1933) — державний і політ. діяч. Народився у слободі Ясинуватій Катеринославської губ. у родині залізничника. Екстерном склав іспити за реальну школу. Від 1900 р. до арешту в березні 1901 р. навчався у С-Петерб. технологічному ін-ті. Професійний революціонер, соціал-демократ від 1897 р., учасник трьох революцій. Заарештовувався понад 20 разів, 8 разів засуджений на заслання (7 разів тікав) і один раз (заочно) — до страти, жив і діяв нелегально. У 1905 — 17 pp. працював у Росії. За наполяганням В. Леніна («... нам потрібен не тільки українець, а саме Скрипник»), приїздить в Україну. З березня 1918 р. — голова Народного секретаріату (уряду) України і народний секретар зовнішніх справ. У липні — грудні 1918 р. — член колегії ВНК з боротьби з контрреволюцією (Москва). З січня 1919 р. — нарком держконтролю України, з липня 1920 р. — нарком внутрішніх справ, з квітня 1922 р. — нарком юстиції і генеральний прокурор, у 1927 — 33 pp. — нарком освіти, з лютого 1933 р. — заступник голови РНК України і голова Держплану. Член ЦК КП(б)У і Політбюро ЦК КП(б)У (від 1925). Академік Всесоюзної Комуністичної Академії, організатор і фактичний керівник Укр. Ін-ту марксизму, а від 1932 р. — ВУАМЛІНу, гол. редактор УРЕ, член редколегії ж-лу «Більшовик». Антагоніст сталінського антиукраїнства, С. зазнав переслідувань за «націоналістичний ухил». Зацькований сталіністами, застрелився. Постановою від 27.03.1937 р. його праці було вилучено з бібліотек і книгарень.

С. — одна з наймасштабніших особистостей в українсько-більшовицькому таборі. Представник «ленінської гвардії» і переконаний пролетарський інтернаціоналіст, водночас обстоював права укр. народу від рос. централізму. 1918 р. виступав за створення самостійної КП(б)У; 1922 р. замінив у проекті Союзу поняття «союзна держава» на «союз держав». Теоретик нац. питання і провідник політики українізації, 1926 p. С. заснував і очолив каф. нац. питання при Укр. Ін-ті марксизму, перетворивши її на дослідницький центр всесоюзного значення. Звертаючись до інтелігенції, наголошував на тому, що «укр. культура має були пролетарською», а розмовляючи з партійцями, вимагав: «пролетарська культура має були українська» (І. Кошелівець). Застерігав, що укр. село не піде за рос. містом. Уважав українізацію найважливішою проблемою рад. уряду. Погляди С. на нац. питання загалом співзвучні поглядам діячів укр. відродження. Проектував видання творів В. Винниченка, протестував проти конфіскації його гонорарів (1932). Бібліографія статей, доповідей, промов С. налічує 808 позицій.



Твори С.: Історія пролетарської революції на Україні: короткий начерк. — Х., 1923; Уголовная политика Советской власти. — Х., 1924; До теорії боротьби двох культур. — Х., 1926; Політика Наркомосвіти в галузі мистецтва. — Х., 1927; Статті й промови. — Т. 2 (Ч. 1): Нац. питання. — Х., 1929, Т. 1: Пролетарська революція на Україні. — Х., 1930, Т. 4 (Ч. 1): Питання соц. освіти. — Х., 1930, Т. 5: Літ-ра й мистецтво. — Х., 1930, Т. 2 (Ч. 2): Нац. питання. — Х., 1931; За ленінську філософію. — Х., 1931; За самоусвідомлення та пролетарські наставлення в образотворчому мистецтві. — Х., 1931; Обговорення доповідей на філос. дискусії. 14 — 18 січня 1931 р. // Поворот на філос. фронті. Матеріали філос. дискусії. 14 — 18 січня 1931 р. — Х., 1932; Ленін і наука. — Х., 1932; Нариси другої культурної п’ятирічки: Промови. — Х., 1932; Вибр. твори. — К., 1991.



Про нього див.: Феденко П. Укр. рух у XX ст. — Лондон, 1959; Бабко Ю., Білокибильський І. Микола Олексійович Скрипник. — К., 1967; Кошелівець І. Микола Скрипник. — Мюнхен, 1972; Скрипник Микола Олексійович. До 125-річчя з дня народження: Матеріали «круглого столу» в Ін-ті історії НАН України 24.01.1997 / Ред. С. В. Кульчицький. — К., 1998.



Бібліогр.: Бібліогр. творів М. О. Скрипника // Скрипник М. О. Вибр. твори. — К., 1991; Матеріали до бібліогр. М. О. Скрипника (За ред. проф. А. Яременка). — X.; К., 1932; Твори М. О. Скрипника. Сист. покажч. // Кошелівець І. Микола Скрипник. — Мюнхен, 1972.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.