Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 190-191.]

Попередня     Головна     Наступна





ТИХОМИРОВ Павло Васильович (02/14.01.1868 — р. с. н.) — філософ, історик філософії, богослов. Народився в с. Ізволі Олексинського повіту Тульської губ. в родині священика. Після закінчення Тульського духовного училища й семінарії вступив до Моск. духовної академії (1888). Кандидат богослов’я (1893), був залишений для підготовки до професорського звання по каф. філософії. В 1894 — 95 pp. відряджений до Моск. ун-ту для слухання природничих курсів; паралельно викладає в кількох середніх навчальних закладах Москви історію, геометрію, географію, рос. мову. В травні 1895 р. посідає каф. єврейської мови і біблійної археології Моск. духовної академії. У грудні 1897 р. переходить на каф. історії філософії, не залишаючи наукових студій і з біблійної археології. Виступає засновником студентського філос. тов-ва Моск. духовної академії (1900). 1903 р. захищає магістерську дисертацію «Пророк Малахія. Дослідження»; того ж року обирається екстраординарним професором академії. Взимку 1903 — 1904 pp. перебуває у науковому відрядженні в Берліні, слухає університетські курси з філософії, психології, педагогіки (Зіммель, Дессуар, Штумпф, Менцер та ін.), відвідує практичні заняття (Паульсен, Дессуар, Тіле та ін.), працює в бібліотеках. У літньому семестрі стажується у Ляйпцигу й Галле, де слухає лекції Ріля, Вундта, Гейнце та ін. Восени 1905 p., продовжуючи працювати в Моск. духовній академії, приймає посаду приват-доцента каф. філософії Моск. ун-ту. Восени 1906 р. призначений екстраординарним професором каф. філософії Історико-філол. ін-ту кн. Безбородка в Ніжині, де викладає логіку, психологію, історію філософії, педагогіку, керує студентським філос. гуртком. З 1907 р. паралельно працює приват-доцентом каф. філософії Ун-ту Св. Володимира, де читає курси з філософії Ніцше, Канта, лекції з логіки, психології. Викладав філос. дисципліни в інших київ. вузах, зокрема на Вищих жіночих курсах і в Комерційному ін-ті. Відомий науковець, член-засновник і дійсний член Кантівського тов-ва в Галле, Моск. психологічного та Київ. релігійно-філос. тов-в, Т. залишив значну історико-філос. і богословську спадщину, що варта спеціального дослідження.



Твори Т.: Возможна ли метафизика ума? — М., 1893; Философия В. Д. Кудрявцева. — М., 1894; Православная догматика и религиознофилос. умозрение. — Х., 1897; Логический характер экзистенциальных суждений // ВФ и П. — 1898. — Кн. 42; Гносеологические и метафизические предпосылки истины бытия Божия. — Х., 1899; Вечный мир в философии Канта. — Сергиев Посад, 1899; История философии как процесс постепенной выработки научно обоснованного и истинного мировоззрения. — Сергиев Посад, 1899; Проблема и метод Кантовой критики познания. — Х., 1899; Реализм Спенсера. Критический этюд. — Х., 1900; Вл. С. Соловьев // Богословский вестник. — 1900. — № 8; Пророк Малахия. Исследование. — Сергиев Посад, 1903; К столетию смерти Канта (1804 — 1904). Личность Канта в изображении его современников // Богословский вестник. — 1904. — № 2, 6; К переводу и истолкованию Пс. XIV, 4 // Там само. — 1904, — № 9, 10; К истолкованию Исх. XX, 14 (Против В. В. Розанова). — 1904. — № 12; Каноническое достоинство реформы Петра Великого по церковному управленню // Там само. — 1904. — № 1, 2; Академическая свобода и развитие философии в Германии. — Сергиев Посад, 1905; Состояние философии к началу XX ст. // Богословский вестник. — 1905. — Т. 2 (май — август); О духовных академиях // Духовная школа. — М., 1906; Философия в духовной семинарии // Там само; Научные задачи и методы философии. — Сергиев Посад, 1907; Куно Фишер — К., 1907; Очерки по гносеологии // Богословский вестник. — 1908. — № 4.



Про нього див.: Историко-филол. ин-т кн. Безбородко в Нежине. 1901 — 1912. Преподаватели и воспитанники. — Нежин, 1913; Ткачук М. Київ. академічна філософія XIX — поч. XX ст. і становлення історико-філос. науки в Україні. Автореф. дис. ... доктора філос. наук. — К., 2001; Її ж. Історія філософії в культурологічному вимірі (з досвіду київ. істориків філософії XIX — поч. XX ст.) // Наукові записки НаУКМА. — Т. 20. Сер.: Філософія та релігієзнавство. — К., 2002.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.