Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 201-202.]

Попередня     Головна     Наступна





ФЛОРОВСЬКИЙ Георгій Васильович (28.08/09.09.1893 — 11.08.1979) — богослов, філософ, історик культури, релігійний діяч. Народився у містечку Ковальовці побл. Єлизаветграда (нині Кіровоград) в сім’ї священика. Невдовзі разом із родиною переїхав до Одеси, де батько Ф. посів ректорську кафедру духовної семінарії. Початкову освіту здобув у гімназії, яку закінчив у 1911 р. із золотою медаллю. Того ж року став студентом історико-філол. ф-ту Новоросійського (нині Одеського) ун-ту. Спеціалізувався з філософії, навчався у М. М. Ланге. У студентські роки виступив з першими публікаціями. Після закінчення ун-ту (1916) був залишений при каф. філософії для підготовки до професорського звання. 1919 р. отримав приват-доцентуру. З січня 1920 р. — в еміграції. Після захисту магістерської дисертації «Іст. філософія Герцена» (Прага, 1923) — приват-доцент Рос. юридичного ф-ту в Празі. В 1926 — 39 pp. посідає каф. патрології Православного Богословського ін-ту в Парижі. Рукопокладений у 1932 р. З початку 30-х pp. — активний учасник екуменістичного руху. З 1948 р. — член Центрального і Виконавчого комітетів Всесвітньої Ради Церков. Після переїзду до Нью-Йорку (1948) — професор, згодом декан Свято-Володимирської православної духовної академії (1948 — 55). У 1951 — 55 рр. викладає також у Колумбійському ун-ті. З 1956 р. очолює каф. історії Східної церкви Гарвардського ун-ту. В 1964 — 79 pp. — професор Принстонського ун-ту і Принстонської духовної семінарії. Член Афінської Академії, Американської Академії мистецтв і науки, Брюсельської Академії релігійних наук, Британської Академії. Почесний доктор ун-ту Нотр-Дам, Свято-Володимирської Православної Богословської духовної академії, Йєльського та Принстонського ун-тів. Помер і похований у Принстоні.

Початковий період творчості Ф. пов’язаний з участю в Євразійському Русі (1920 — 28), одним із теоретиків якого він виступив на поч. 20-х pp. Коло наукових інтересів Ф. у цей період охоплює філософію, історію рос. культури і літ-ри.

Поступово відмежовуючись від євразійців і остаточно розриваючи з ними 1928 року, Ф. зосереджується на проблемах православного богослов’я, розгортаючи ідею неопатристичного синтезу, що вбачає єдину запоруку плідного розвитку християнської культури у невпинному відновленні духовного зв’язку з грекопатристичною спадщиною, як її життєдайним джерелом. Сенс такого синтезу полягає, за Ф., в осмисленні іст. і сучасних проблем культури на ґрунті творчого прочитання святоотчої традиції.

Ідея неопатристичного синтезу лише накреслена, але не розгорнута Ф. сповна. Спробою її реалізації є праця «Шляхи рос. богослов’я» (1937), що містить ґрунтовний аналіз складного і драматичного становлення рос. духовної культури, здійснений через призму всебічного синтезу її найважливіших феноменів. Попри певну упередженість оцінок Ф., основним критерієм яких є відповідність патріотичному канонові, ця праця зберігає наукову значущість донині, слугуючи своєрідним довідником (у т. ч. й бібліографічним) з історії рос. богослов’я, філософії та культури.



Твори Ф.: Разрывы и связи // Исход к Востоку. — София, 1921; Хитрость разума // Там само; О народах не-исторических (Страна отцов и страна детей) // Там само; О патриотизме праведном и греховном // На путях. Утверждение евразийцев. — Кн. 2. — Берлин, 1922; Достоевский и Европа. — София, 1922; Два Завета // Россия и латинство. — Берлин, 1923; К метафизике суждения // Сб. статей, посвященных П. Б. Струве. — Прага, 1925; О типах ист. истолкования // Сб. в чест на Васил Н. Златарски. — София, 1925; «Окамененное бесчувствие» (По поводу полемики против евразийства) // Путь (Париж). — 1926. — № 2; Метафизические предпосылки утопизма // Там само. — 1926. — № 4; Дом Отчий // Там само. — 1927. — № 7; Филарет, митрополит Московский // Там само. — 1928. — № 12; Евразийский соблазн // Современные записки (Париж). — 1928. — № 34; Тварь и тварность // Православная мысль (Париж). — 1928. — № 1; Евхаристия и соборность (Из книги о Церкви) // Путь. — 1929. — № 19; Спор о немецком идеализме // Там само. — 1930. — № 25; О смерти Крестной // Православная мысль. — 1930. — № 2; Богословские отрывки // Путь. — 1931. — № 31; Восточные Отцы IV века. — Париж, 1931 (те саме: М., 1992); Византийские Отцы V — VIII вв. — Париж, 1933 (те саме: М., 1992); Проблематика христианского воссоединения // Путь. — 1933. — № 37; Тютчев и Владимир Соловьев // Там само. — 1933. — № 41; О границах церкви // Там само. — 1934. — № 44; О Воскресении мертвых // Переселение душ. Проблема бессмертия в оккультизме и христианстве. — Париж, 1935; У истоков // Современные записки. — 1936. — Т. 61 (те саме: Л. Н. Толстой: Pro et contra. — СПб., 2000); Пути русск. богословия. — Париж, 1937 (те саме: Париж, 1981; Париж, 1983; К., 1991; Вильнюс, 1991); Collected Works: In XIV vol. — Vol. I — V. — Norland (Mass), 1972 — 1979, Vol. VI — XIV. — Vaduz (Zichtestein), 1987 — 1992; Жил ли Христос? — М., 1991; Русск. философия как задача // Путь (М.). — 1994. — № 6; Философия в России // Там само; Об изучении Достоевского // Там само; Из прошлого русск. мысли. — М., 1998; Догмат и история. — М., 1998.



Про нього див.: Бердяев Я. А. Ортодоксия и человечность (Прот. Георгий Флоровский. «Пути русского богословия») // Путь. — 1937. — № 53 (те саме: Н. А. Бердяев о русск. философии: В 2 ч. — Свердловск, 1991. — Ч. 2); К 80-летию прот. Георгия Флоровского // Вестник РСХД. — 1974. — Т. 108 — 110; Хоружий С. С. Россия, Евразия и отец Георгий (Флоровский) // Начала. — 1991. — № 3; Georges Florovsky: Russian Intellectual and Orthodox Churchman / Ed. Andrew Blane, 1993; Xopyжий С. С. Неопатристический синтез и русск. философия // ВФ. — 1994. — № 5; Бычков С. Непрочитанный мыслитель // Путь (М.). — 1994. — № 6; Г. Флоровский — священнослужитель, богослов, философ. — М., 1995 (з бібліографією праць Ф.); Колеров М. Утраченная диссертация Флоровского (додаток: Г. В. Флоровский. Ист. философия Герцена. Заключение) // Исследования по истории русск. мысли. Ежегодник за 1997 год. — М., 1997; Троянов А. А. Философия истории Георгия Флоровского // Вече: Альманах русск. философии и культуры. — 1997. — Вып. 10; Аржаковский А. Журнал «Путь» (1925 — 1940): Поколение русск. религиозных мыслителей в эмиграции — К., 2000.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.