Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 226-227.]

Попередня     Головна     Наступна





ЩЕРБИНА Олександр Мусійович (17.02/01.03.1874 — 1934) — філософ, історик філософії. Народився ум. Прилуках Полтавської губ. У дворічному році втратив, через нещасний випадок, зір. Людина надзвичайної духовної сили і енергії, щаблина за щаблиною долав шлях освіти — до 19 років навчався вдома за допомогою братів, потім у Прилуцькій гімназії, куди вступив вільним слухачем 1893 р. Через три роки склав іспити за гімназичний курс (без давніх мов) і став вільним слухачем юридичного ф-ту Ун-ту Св. Володимира в Києві. Відчуваючи потребу в удосконаленні знання давньогрецької й латини, продовжив навчання у 8 класі гімназії, закінчив її з золотою медаллю і повернувся на юридичний ф-т уже студентом (1898). Надзвичайна зацікавленість філософією, логікою, психологією, що виявилась у перші університетські роки, примусила Щ. перейти до історико-філол. ф-ту (1900). Поглиблене вивчення філос. дисциплін під керівництвом О. Гілярова і Г. Челпанова, активна участь у діяльності Психол. семінарії, створеної при ун-ті, сприяли швидкому становленню Щ. як філософа-фахівця. Вже 1903 р. він стає автором ґрунтовного дослідження «Вчення Канта про річ у собі», відзначеного золотою медаллю. Після закінчення ун-ту (1905) був залишений при каф. філософії для підготовки до професорського звання. 1909 р. успішно склав магістерський іспит у Моск. ун-ті й був запрошений туди на посаду приват-доцента каф. філософії, яку обіймав до 1918 p., читаючи переважно курси з логіки та етики. В роки першої світової війни, підтримуючи поранених, що втратили зір, виступив з публічними лекціями майже в 30 рос. та укр. містах. 1918 р. очолив організацію філос. кафедри в Катеринославському (Дніпропетровському) ун-ті, де впродовж двох років викладав філос. дисципліни і давньогрецьку мову. Після закриття ун-тів в Україні (1920) повернувся до Прилук, де взяв активну участь у створенні місцевої Пед. школи, перетвореної згодом на Пед. курси й, нарешті, на Пед. технікум, в яких працював упродовж 9 років. Водночас у 1921 — 23 pp. був співробітником Полтавського ін-ту народної освіти, вів активну наукову й громадську роботу. Вкрай важкі життєві умови, цькування з боку можновладців підірвали здоров’я Щ., змушеного останні два роки життя провести у психіатричній лікарні. Помер у Києві. Похований на Лук’янівському кладовищі.

Головне місце у науковому доробку Щ. посідають його студії, зосереджені на проблемах тлумачення логіки і гносеології Канта. Здійснений 1915 р. російськомовний переклад Кантової логіки вийшов у його редакції і з його передмовою. Інші праці Щ. присвячено питанням етики, психології й соціальної адаптації незрячих.



Твори Щ.: Учение Канта о вещи в себе. — К., 1904; Возможна ли психология без самонаблюдения // ВФ и П. — 1908. — Кн. 94; О допущении женщин в ун-т. — М., 1910 (2-е вид. — М., 1916); Значение этики в системе высшего образования // Филос. сб. Льву Михайловичу Лопатину. — М., 1912; Методология этики // ВФ и П. — 1913. — Кн. 121; Передмова до кн.: Кант. Логика. — Пг., 1915; «Слепой музыкант» Короленко как попытка зрячих проникнуть в психологию слепых, в свете собственных моих наблюдений // Георгию Ивановичу Челпанову от участников его семинариев в Киеве и Москве. 1891 — 1916. Статьи по философии и психологии. — М., 1916; О совместном образовании слепых со зрячими // ЖМНП. — 1917. — № 1; К чему следует стремиться при воспитании слепых // Пути воспитания дефективного ребенка. — Ростов-на-Дону, 1926; Yeraeinsame Ausbildung Blinder und Sehender in Verbindung mit der Einführung des allgemeinen Schulzwanges // Beiträge zum Blindenbildungswesen. — Marburg, 1927. — № 6, 7; Необходимость социального подхода при воспитании слепых // Вопросы дефектологии. — 1928. — № 4; Blidenwohlfahrts pflege in Russland und in der Ukraine. Teil II. Handbuch der Blidenwohlfahrts pflege im Auslande-Europa und Nordamerika. — Marburg, 1930; Wichtige Errungenschaften auf dem Yebiet des Blindenwesens in der Ukraine // Beitrüge zum Blindenbildungswesen. — Marburg, 1932. — № 5, 6.



Про нього див.: Из переписки Г. И. Челпанова и А. М. Щербины // Психол. ж-л. — 1991. — Т. 12. — № 5.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.