[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 80-81.]

Попередня     Головна     Наступна





ЗИЗАНІЙ (Кукіль) Стефан Іванович, чернече ім’я — Сильвестр (бл. 1550 р. — осінь 1600) — релігійний, культурний діяч, один з ідеологів і натхненників суспільно-політ. діяльності братств. Походив з галицького містечка Потелича, з міщанської родини (батько — Іван Кукіль, імовірно, млинар). Рідний брат Л. Зизанія-Тустановського. Як прізвисько, обрав (разом із братом) грецький переклад слова "кукіль" — "зизаній". У 1586 — 93 рр. був учителем Львівської братської школи. На початку 1593 р. на запрошення Віленського братства разом із Юрієм Рогатинцем прибув до Вільна, де розгорнув активну антикатолицьку і проповідницьку діяльність. Остання викликала таке невдоволення у вищих церковних і світських політ. колах Речі Посполитої, що митрополит Рогоза і польський король видали кілька грамот із забороною З. виступати з проповідями. Останню згадку про З. зустрічаємо у листі Ю. Рогатинця, написаному до З. та віленських братств (листопад 1599). Відомо, що того ж року на новогрудському православному соборі митрополит Рогоза відлучив З. від церкви.

З. — автор творів: "Катехізис" (Вільно, 1595), "Казання св. Кирила, патріарха Єрусалимського про антихриста і знаки його...". "Катехізис" знищено, жодного примірника не збереглося. Проте зміст цього твору відображено в "Неблагословенній грамоті Київ, митрополита Рогози Стефану Зизанію з забороною йому проповідувати в церквах Слово Боже...", а також у брошурі єзуїта Щасного Жебровського (Мартіна Лаща) "Кукіль, який сіє Стефан Зизаній в руських церквах у Вільно" (1595). Аналіз цих джерел, а також "Казання св. Кирила..." дозволяє зробити висновок, що у своїй творчості З. зробив спробу модифікувати православну доктрину в руслі реформаційних ідей. Про це свідчить обстоювання ним принципу соборності, згідно з яким не верховні пастирі, а віруючі миряни повинні контролювати священиків, брати участь в управлінні церквою й мати право голосу в справах віри. З тих самих позицій всесвященства він критикував ієрархію і клір як католицької, так і православної церкви. Як представник демократичних кіл братського руху, 3. був прихильником активної протидії соціальному, нац. і духовному гнобленню укр. народу з боку польської королівської влади і відзначався негативним ставленням до неї. Папу Римського називав антихристом і, подібно до інших реформаторів, критикував католицьку церкву за прагнення до світового панування, за схильність її ієрархів до збагачування, за духовний занепад, намагання за допомогою схоластики обґрунтувати істини віри. Ідея папи-антихриста, на думку В. Нічик, пов’язана з містико-іраціоналістичною спрямованістю думки 3. Реформаційною, а саме близькою до антитринітаризму, була інтерпретація 3. тринітарної проблеми. Замість властивого православному вченню уявлення про рівність трьох божественних іпостасей, 3. уважав їх не лише рівними, а навіть окремими, тобто виявляв схильність до тридеїзму.

Реформаційними у своїй основі були спроби З. відійти від загальновизнаної тези про посередництво Христа між Богом і людьми, що, зрештою, вело до визнання непотрібності посередницької місії кліру. Поза межі усталених як у східному, так і в західному християнстві уявлень виходили також погляди З. про невідокремленість душі від тіла, про смерть душі разом з тілом та її спільне з тілом воскресіння перед Страшним судом. Така точка зору вела до заперечення чистцю, раю і пекла, а також основоположної релігійної тези про безсмертя душі.



Твори З.: Казанье св. Кирилла, патриарха Иерусалимского о антихристе и знаках его з розширением науки против єресей розных. — Вильно, 1596.



Про нього див: Акты, относящиеся к истории Западной России. — 1851. — Т. 4 . — №73, 88, 91; Малышевский И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русск. церкви. — К., 1872; Стефан Зизаний // Волынские епархиальные ведомости. — 1887. — №6 — 17; Приложение "Изложение о православной вере" // Там само; Жебровський Щасний. Kąkol, który rozsciewa Stephanek Zizania w cerkwiach ruskich w Wilnie (1595) // Пам’ятки полемічного письменства кінця XVI і поч. XVII в. Т. І. Видав д-р Кирило Студинський. Пам’ятки українсько-руської мови і літ-ри. — Львів, 1906. — Т. V; Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку укр. культури XVI — XVIII ст. — К., 1966; Ружицький Е. Невідомий документ про смерть Стефана Зизанія // Архіви України. — 1972. — №1; Паславський І. В. З історії розвитку філос. ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984; Нічик В. М. Реформаційні й гуманістичні ідеї в братських школах // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні — К., 1991; Старовойт О. Стефан Зизаній. — Львів, 1996.



Я. Стратій













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.