[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 86-87.]

Попередня     Головна     Наступна

ІЛАРІОН (cep. XI ст.) — церковно-політ. діяч, богослов, мислитель і письменник. Священик княжої церкви під Києвом, 1051 р., без згоди Константинопольського патріарха, поставлений Ярославом Мудрим та церковним собором митрополитом Київським. З іменем І. пов’язане укладання Статуту про церковні суди, участь у літописанні, перекладацька діяльність, книжна справа.

І. — автор першого у вітчизняній літ-рі політично-філос. та релігійно-богословського трактату "Слово про закон і благодать", одного з кращих творів світової філос. думки. Органічне поєднання християнського універсалізму і глибоко відчутого патріотизму, блискуча ерудиція та літ. талант висувають цю пам’ятку писемності на одне з перших місць в укр. філос. традиції. Основою трактату є апологія Руської землі та іманентної долученості її народу до світової історії. З виразним почуттям нац. гідності, з позиції цілісності І. здійснює спробу показати чинники, рушійні сили та головні тенденції розвитку людства. В основу покладено принцип телеології (напередвизначеності), який полягає в закономірному, еволюційному, невідворотному русі все нових і нових народів від обмеженого, рабського, напівтваринного, язичницького животіння (цей етап історії І. позначає поняттям "Закон", "Старий Завіт") до абсолютно нового, вільного, гуманного, християнського життя, до "Нового Завіту" (цей етап позначено поняттям "Благодать"). Виникнення християнства, індивідуальне хрещення кожної людини, прийняття християнської віри окремими народами є кардинальними, вузловими, революційними моментами лінійного процесу всесвітньої історії на шляху її розгортання від створення Богом-Отцем світу через народження і смерть Ісуса Христа до Страшного Суду — кінця історії, постісторичного, радикально відмінного від земного, довершеного, небесного життя обранців Бога. Християнство відкрите для народів. Хронологічна послідовність моментів долучення до християнства знімається новозавітними постулатами про незворотність переображення кожної людини і кожного народу, наверненням їх у нову християнську віру, тим, що для нового вчення потрібні нові люди, що, за Новим Завітом, "багато хто з перших останніми стануть, а останні — першими". Отже, — підсумовує І., — "благодатна віра", яка за милістю Бога дійшла до руського народу, дозволила йому увійти до всесвітньої історії, стати рівноправним членом сім’ї християнських народів. Бог врятував Русь від ідолослужіння, близького до скотського стану, і привів до "світла розуму" та істини, до життя вічного. Втім І. не відкидає військово-політ. звершень і шляхетності славних предків, усвідомлює наступність по-колінь.

Як богослов та екзегет І. вирізняється бездоганним тлумаченням Св. Письма у філософсько-іст. плані. Трансцендентний характер навернення кн. Володимиром Русі у християнство за Божою волею підносить його до рівня апостолів. Влада набула священного характеру, а звідси випливає божественна основа світської влади, її династичність. Сакральність престолонаслідування урівнювала великих князів з візантійськими правителями.

Запозичення зі "Слова" І. наявні у численних пам’ятках слов’янської писемності. До "Слова про закон і благодать" прилягають "Молитва" та "Співіснування віри", автором яких визнається І.

Твори І.: Слово о законе и благодати (вид. у кн.: Розов Н. Н. Синодальный список соч. Илариона — русск. писателя XI в. // Slavia. — Praha, 1963. — Roč. 31; Молдован A. M. Слово о законе и благодати Илариона. — К., 1984; Идейно-филос. наследие Илариона Киевского: В 2 ч. — М., 1986. — Ч. 1; Слово про закон і благодать / Укр. пер. С. В. Бондаря // Філос. думка. — 1988. — №4).

Про нього див.: Макарий. История русск. церкви. — СПб., 1868. — Т. 1; Калугин Ф. Г. Иларион митрополит Киев. и его церковноучительные произведения // Памятники древнерусск. церковно-учительной лит-ры. — СПб., 1894. — Вып. 1; Ждаиов И. Н. Слово о законе и благодати и Похвала кагану Владимиру // Соч. И. Н. Жданова. — СПб., 1904. — Т. 1; Приселков М. Д. Очерки по церковно-полит. истории Киев. Руси X_XII вв. — СПб., 1913; Вальденберг В. Древнерусск. учения о пределах царской власти. — Пг., 1916; Никольская А. Б. Слово митрополита Киев. Илариона в позднейшей лит. традиции // Slavia. — Praha, 1928 — 1929. — Roč. 7. — Seš. 3 — 4; Розов H. H. Рукописная традиция "Слова о законе и благодати" // Труды отд. древнерусск. лит-ры Ин-та русск. лит-ры АН СССР. — М.; Л., 1961. — Т. 17; Mainka R. Von Gesetz und Gnade. Die heilsgeschichtliche Schicht im Slovo des Kiever Metropoliten Ilarion // Clarentianum. — 1969. — T. 9; Müer L. Neue Untersuchungen zum Text der Werke des Metropoliten Ilarion // Russia Mediaevalis. — 1975. — T. 2; Идейно-филос. наследие Илариона Киев. — М., 1986. — Ч. l — 2; Горский В. C. Образ истории в "Слове о законе и благодати" Илариона // Человек и история в средневековой филос. мысли русск., укр. и белорусск. народов. — К., 1987; Мильков В. В. "Слово о законе и благодати" Илариона и теория "казней божиих". — Там само; Кармин Н. А., Литвиноеа Т. Б., Пилюгина Н. Б. Характер филос. мышления Илариона в "Слове о законе и благодати" // Там само; Замалеев А. Ф. Филос. мысль в средневековой Руси (XI — XVI вв.). — Л., 1987; Мильков В. В. Осмысление истории в Древней Руси. — М., 1997.

С. Бондар

Див. також:

Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать. Давня українська література. Хрестоматія. К., 1992.

Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать. Тисяча років української суспільно-політичної думки, К., 2001.

Попередня     Головна     Наступна