[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 93.]

Попередня     Головна     Наступна





КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ (помер бл. 1182) — церковний діяч і мислитель. Народився у м. Турові (нині на території Білорусі) в заможній родині, отримав ґрунтовну освіту (знав кілька іноземних мов, грецьку та візантійську літ-ру). Прийнявши чернецтво, вів аскетичне життя. Уславлений подвижник і книжник, поставлений єпископом Туровським.

Творчість K. T. є одним з найвищих досягнень релігійно-філос. думки XII ст. Достеменно K. T. є автором "Притчі про душу і тіло", "Повісті про білоризця і чорноризця", "Сказання про чин чорноризця", восьми слів на церковні свята, тридцяти молитов і двох канонів. Йому приписують ще близько десяти творів. За обсягом літ. спадщини, популярністю та майстерним володінням словом К. Т. — чільна постать духовного життя Київської Русі XII ст.: його називали "другим Золотоустим". Глибокі за змістом та блискучі за формою, твори K. T. написані на конкретно-реалістичному, морально-учительному, алегоричносимволічному та філософсько-світоглядному рівнях і мають філософськобогословське значення. K. T. почасти відходить від усталених канонів біблійної екзегези, використовує неканонічні тексти, безкомпромісно викриває моральні вади суспільства, спростовує різні єретичні вчення.

До феномену людського буття K. T. підходить з православних позицій. Його антропоцентризм полягає у визнанні високого покликання людини та верховенства розуму. Він намагається вирішити проблеми духовного й матеріального, зовнішнього і внутрішнього в людині, осягнути природу почуттів і розуму, висвітлити природу пізнавальних можливостей та моральності, свободи і необхідності, сенсу життя, психології тощо. У своїх творах K. T. наголошує на ретельному вивченні Св. Письма, проникненні в його потаємну суть, практичному втіленні у життя його настанов, здатному ушляхетнити та врятувати людину. Рай, створений Богом, охороняється Його законом; людина, наділена

Богом здатністю мислення і фізичними властивостями, не повинна, з огляду на божественне призначення, порушувати усталені Богом норми, виявляти гордість — це веде, стверджує K. T., до духовної й фізичної смерті. Він поділяє індивідів та окремі народи на зовнішні (язичницькі, чужі, тілесні) та внутрішні (християнські, "свої", духовні): перших приречено на смерть; другим дароване життя. Пізнання, за К. Т., нерозривно пов’язане з моральними підвалинами; усі людські чесноти він виводить із сумирності. Найвищу мудрість знаходить у дотриманні християнського способу життя та правильному розумінні Св. Письма. Думки й діяння, не просякнуті духовністю, вважає гріховними. Розум, стверджує K. T., повинен контролюватись і спрямовуватись вірою. K. T. кваліфіковано й широко застосовує метод символіко-алегоричного тлумачення Біблії.



Твори К. Т. див. у кн.: Памятники российской словесности XII в., изданные с объяснением, вариантами и образцами почерков К. Калайдовичем. — М., 1821; Евгений, еп. Творення святого отца нашего Кирилла, єпископа Туровского. — К., 1880; Еремин И. П. Лит. наследие Кирилла Туровского // Труды отдела древней русск. лит-ры. — 1955. — Т. XI, 1956. — Т. XII, 1957. — Т. XIII, 1959. — Т. XV; Мельнікау А. А. Кірыл, епіскап Турауски. — Мінск, 1997.



Про нього див.: Срезневский И. И. Святой Кирилл, епископ Туровский // Христианскоечтение. — 1863. — Ч. И; Вадковский А. Древнерусск. проповедь и проповедники в период домонгольский (критико-библиогр. заметка) // Православное обозрение. — 1881. — №9; Сушицький Т. До питання про літ. школу XII ст. // ЗУНТ. — 1909. — Кн. 4; Vaillant А. Суrille de Turov et Grégoire de Nazianze // Revue des études slaves. — 1950. — T. 26; Антонова M. Ф. Кирилл Туровский и Епифаний Премудрый // Труды отдела древнерусск. лит-ры АНСССР — М.; Л., 1981. — Т. 36; Колесов В. В. К характеристике поэтического стиля Кирилла Туровского // Там само; Франко І. Притча про сліпця і хромця (причинок до історії літ. взаємин Старої Русі) // Зібр. творів: У 50 т. — К., 1982. — Т. 35; Козлов С. В. Символика "духовных сокровищ" в соч. Кирилла Туровского // Жанровое своеобразие и стиль. — М., 1985; Горський В. С. Нариси з історії філос. культури Київської Русі (сер. XII — сер. XIII ст.). — К., 1993; Мельнікау А. А. Кірыл, епіскап Турауски. — Мінск, 1997.



С. Бондар
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.