[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 106-107.]

Попередня     Головна     Наступна





КОПИНСЬКИЙ, чернече ім’я — Ісайя (р. н. н. — 26.09/05.10.1640) — церковний і освітній діяч, аскет-містик. Народився у шляхетській родині в Підляшші (с. Копин, нині на території Польщі). Освіту здобув у Галичині або Острозі. Був одним із засновників Київ. братства; в 1619 — 20 рр. — межигірський ігумен, брав участь в організації задніпрянських монастирів у маєтках князів Вишневеньких: Густинського Прилуцького, Мгарського Лубенського і Підгірського Лядинського. 1620 р. висвячений на єп. Перемишльського. 1628 р. стає єп. Смоленським і Чернігівським. У 1631 р. К. обраний митрополитом Київським, але усунутий П. Могилою, підтриманим однодумцями Й. Борецького і визнаним польським королівським урядом. У Києво-Печерський лаврі К. пам’ятали як багаторічного доглядача Антонієвої печери. Помер у Ніжині.

М. Грушевський характеризує К. як "людину змістовну, цікаву, що яскраво відбивала на собі певну ідеологічну течію — нехай пережиту, засуджену на занехаяння, але в той час ще живу й популярну в широких масах". Такою ідеологічною чи радше філос. течією в укр. думці кін. XVI — першої пол. XVII ст., репрезентованою І. Вишенським, Й. Княгиницьким, Віталієм з Дубна, К. та ін., був переосмислений на укр. ґрунті ще в XV ст. і відроджений на зламі XVI — XVII ст. афонський містицизм, концепція євангельського життя в істині. У своєму гол. творі "Алфавіт духовний", відомому також під назвою " ЛЂствица духовного по БозЂ иноческого жительства", взірцем для написання якого був твір славнозвісного аскета-містика Иоана Синайського "Лествиця", К. зосереджується на проблемі людини, розкриває суть євангельського життя в істині, викладає своє розуміння шляхів пізнання світу, людини і Бога.

К. обстоює концепцію двонатурності людини. Вона — тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. Зовнішня природа людини пов’язана з тілом, внутрішня — з умом, безсмертним духом, що поєднує людину з Богом. Пізнанню Бога, за К., має передувати самопізнання. Останнє ж неможливе без пізнання зовнішнього світу, створеного Богом для людини. Міркування К. з приводу необхідності пізнання довколишньої природи спричинилися до хибних висновків M. Возняка і М. Костомарова щодо пошани К. до позитивної науки. М. Грушевський з цього приводу зазначає, що рекомендоване К. пізнання себе і зовнішнього світу не має нічого спільного з позитивною наукою, адже "це не пізнання індуктивне, експериментальне, а чисто спекулятивне, ідеалістичне, як уся церковна наука східної церкви". Пізнання природи і самої себе людина, на думку К., здійснює шляхом самозаглиблення, внутрішнього самоспоглядання. Докладніше "рекомендації" К. щодо засобів пізнання світу було викладено у його "Книжці, нареченій Седмодневник", що, на жаль, не збереглась. Концепція самопізнання переходить у К. в теорію "умного дЂлания", що передбачає як послідовні етапи моральне самовдосконалення, аскетичне самозречення, очищення і просвітлення розуму, самозаглиблення аж до набуття божественної благодаті, пізнання і блаженне містичне єднання з Богом (ісіхії). Таким чином, євангельський шлях життя в істині є шляхом теозису, обоження, коли людина, на думку К., стає Богом за благодаттю. У зв’язку з теорією "умного дЂлания" він торкається низки морально-соціальних проблем, зокрема проблеми добра і зла, гріха і доброчесності, сенсу людського життя, критеріїв оцінки людської гідності. К. позитивно оцінює бідність, засуджує розкіш і багатство, обстоює рівність усіх людей перед Богом, високо шанує особисті заслуги і доброчесність.

Праці К. мали загалом практичний характер, були позбавлені крайнощів безрадісного аскетизму, відзначалися доступністю, християнським оптимізмом, були популярними у тогочасного читача.



Твори К.: Алфавит духовный в ползу іноком и мірским богоугоднЂ жити хотящым написаный. — К., 1710 (те саме та ін. твори К. — "Стіхословія любезного к Богу взыванія", "Посланіє до Я. Вишневецького", "Статут Братства юношеского", "Посланіє до священиків" — див. у кн.: Грушевський М. Історія укр. літ-ри. — К., 1995).



Про нього див.: Голубев C. T. Петр Могила и Исайя Копинский // Православное обозрение. — 1874. — №2, 3; Його ж. Удаление Исайи Копинского из Киево-Михайловского монастыря // КЕВ. — 1874, — №1,2; Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. — К., 1990; Нічик В. М. Реформаційні й гуманістичні ідеї в братських школах // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Cmpamiu Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991; Логвиненко С. В. Свобода волі і система цінностей в "Алфавіті духовному" Ісайї Копинського // Проблеми філософії. — 1992. — Вип. 94; Возняк М. Історія укр. літ-ри. — Львів, 1992; Грушевський М. Історія укр. літ-ри. — К., 1995.



Я. Стратій

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.