[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 107-108.]

Попередня     Головна     Наступна





КОПИСТЕНСЬКИЙ, чернече ім’я — Захарія (бл. 1590 — 21.03.1627) — релігійний і культурний діяч, письменник-полеміст, богослов. Походив з Перемишля. Освіту здобув у школі Львівського братства. Достеменно невідомо, де саме удосконалював свої знання, втім вирізнявся серед сучасників високою освіченістю. 1616 р. переїхав до Києва, де активно включився у діяльність Київ. братства. З листопада 1624 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври. Очолював учений гурток її друкарні. Помер у Києві.

Творчість К., що мала полемічний характер, охоплювала проблеми догматики, таїнств, обрядовості, соціальної практики католицької і православної церков, світської й духовної мудрості, єдності душі і тіла, свободи сумління, загальнослов’янської єдності, взаємодії культур та ін. Розмірковуючи про співвідношення світської ("зовнішньої") й церковної ("внутрішньої") філософії і мудрості й надаючи перевагу останній, К. визнає необхідність світського знання, поряд із творами християнських мислителів використовує книги античних авторів, наводить у своїх працях деякі імена грецьких і римських філософів, істориків, державних діячів, розуміє потребу збагачення заснованої на візантійськослов’янському типі культури укр. духовної традиції здобутками латинського Заходу. У критичному плані К. згадує праці Аквіната, Скарги, звертається до творчості західних істориків — Баронія, Кромера, Бєльського, Стрийковського, розмірковує над ідеями Лютера, Кальвіна, Цвінглі, Віклєфа, Гуса, Бландрата, Соціна, Будного, Чеховця. Значну увагу приділяє догмату Трійці. У дусі неоплатонізму й апофатичної теології К. переконаний у єдності, непізнаваності й світлоносно-еманативному характері сутності божества та його іпостасей. На відміну від католицьких теологів, заперечує походження Св. Духа і від сина. У полеміці з католиками і протестантами К. використовує філос. понятійно-категоріальний апарат та логічні прийоми, властиві західній схоластиці, демонструючи розуміння потреби у розробленні укр. православної версії останньої. Серед суспільно-політ. та історико-культурних проблем найбільшу увагу приділяє питанням обстоювання православної віри, укр. духовних традицій, загальнослов’янської єдності, розвитку книжності слов’янських народів, шанобливе ставлення до яких засвідчує ренесансно-гуманістичну спрямованість світогляду К. Високо оцінює просвітницьку діяльність Кирила та Мефодія, Теофілакта Болгарського, Иоана Рильського, Григорія Цамблака. Для К. характерна орієнтація не лише на європейський, а й на візантійський гуманізм, зокрема на таких його представників як Георгій Геміст Плетон, Лаонік Халконділ. Ідеалізація К. життя у первісно-християнській громаді має реформаційне забарвлення.

К. — автор "Часослова" (1617), "Книги про віру єдиної і святої соборної апостольської церкви..." (1619 — 21, видана під псевдонімом Азаріаса), "Книги про правдиву єдність православних християн" (1623). Найвагоміша праця К. — "Палінодія, або Книга оборони" (1621 — 22) — спрямована проти книги віленського уніатського архімандрита Лева Кревзи "Obronajedności cierkiewney". І. Франко називав "Палінодію" фундаментальним твором, автор якого демонструє іст. розуміння релігійного розвою і наближається до типу новочасного вченого. К. належить також низка перекладів, передмов та дві проповіді — "Казаньє на честномъ погребЂ Єлисеа Плетенецкого" та "Омілія, албо казаньє на роковую память... Єлисеа Плетенецкого".



Твори К.: Книга о вЂрЂ единой, святой, соборной апостолской церкве, которая под росудок церкве всходной поддается. — Б. д.; Оміліа, албо казаньє на роковую память... Елісеа Плетенецкого, архимандрита Печерского кіевского. — К., 1625 (перевид.: АЮЗР. — 1914. — Ч. I. — T. 8; Тітов Хв. Матеріали до історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв. — К., 1924); Палінодія, или Книга обороны // Памятники полемической лит-ры в Зап. Руси. — СПб., 1878. — Ч. І.



Про нього див.: Завитневич В. З. "Палинодия" Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусск. полемики XVI и XVII вв. — Варшава, 1883; Костомаров Н. И. Киев. митрополит Петр Могила // Костомаров Н. И. Ист. произведения. Автобиография. — К., 1989; Філософія Відродження на Україні. — К., 1990; Огієнко І. Укр. культура. — К., 1991; Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991; Возняк М. Історія укр. літ-ри. — Львів, 1992. — Кн. 1.



Я. Стратій
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.