[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 125-126.]

Попередня     Головна     Наступна





ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ Іван Павлович (27.10.1919 — 25.04.1984) — історик укр. суспільно-політ. думки, політолог, публіцист. Народився у Відні. Університетські студії почав у Львові, продовжував у Берліні, завершив у Празі (1945). Працював у різних зарубіжних наукових і освітніх осередках; низка праць Л.-Р., за свідченням О. Пріцака, міцно утвердилась у світовій історіографії.

Осереддя філос. зацікавлень Л.-Р. становило іст. пізнання, в центрі його історіографічних інтересів — історія укр. суспільно-політ. думки від середини XIX ст. до 30-х років XX ст. Найвагоміші дослідження Л.-Р. присвячено М. Драгоманову, В. Липинському, М. Хвильовому, О. Назарукові. Провідна тема Л.-Р.-політолога — доля України в новітній історії, передусім аналіз визначальних тенденцій її політ. змін у контексті сучасного світового процесу та політ. прогнозування. Інтелектуальною батьківщиною Л.-Р. була Німеччина XVIII — XX ст. Найвідчутнішим у творчості Л.-Р.-історика є вплив філософії історії Геґеля, його думок про наявність в іст. процесі своєї об’єктивної логіки і про можливість свободи тільки у правовій державі. Вихований на традиціях західноєвропейського лібералізму, Л.-Р. близький до "державницької школи" в укр. історіографії. Звертаючись до антитези "Схід — Захід", він констатував амбівалентність українства, що полягає у поєднанні двох традицій: західної (соціально-політ.) та східної (християнсько-духовної). Укр. нац. відродження Л.-Р. розглядав у контексті аналогічних процесів, що відбуваються з т. зв. "неісторичними" ("недержавними") народами. Їх перетворення в історичні визначається передусім суспільно-культурною спроможністю нац. еліти. Тож атрибутом "іст. нації" Л.-Р. мислить не просто наявність державності, а й збереження нею своїх вищих, елітарних верств. До прикмет "недержавних", "сплебеїзованих" спільнот Л.-Р. відносить особливу роль селянського чинника: в них основну масу становить селянство, а міське середовище або органічно гетерогенне, або відчужується слідом за елітарними верствами. Ця обставина, на думку Л.-Р., ускладнює розгортання укр. нац. руху. Звідси й відсутність важливих ланок нац. життя, неповнота укр. культури як за внутрішньою структурою, так і за функціями. Культурна цілісність чи принаймні її можливість є привілеєм державної нації. Ідея формування політичної укр. нації — одна з домінантних у Л.-Р.



Твори Л.-Р.: Між історією і політикою: статті до історії та критики укр. суспільно-політ. думки. — [Б. м.], 1973; Essays in Modern Ukrainian History by Ivan L. Rudnytsky. — Edmonton, 1987; Нариси з історії нової України. — Львів, 1991; Історичні есе: В 2 т. — К., 1994.



Про нього див.: Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький та його праці з нової укр. історії // Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Львів, 1991; Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький (нарис інтелектуальної біографії) // Сучасність. — 1994. — №11.



І. Лисий


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.