[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 134-135.]

Попередня     Головна     Наступна





МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович (1873 — 03/03(за ін. відомостями — 03/05)1924) — громадський і політ. діяч, публіцист. Народився в с. Турівці на Полтавщині в родині священика. 1890 р. розпочав навчання на правничому ф-ті Ун-ту Св. Володимира. Один з ініціаторів створення таємного "Братства тарасівців" (1891), діяльність якого припинено репресивними заходами; активний учасник "Молодої України". Після закінчення ун-ту працював адвокатом у Харкові, прославився захистом учасників селянських заворушень. У лютому 1900 р. виступив ініціатором створення Революційної укр. партії (РУП), програмовою політичною декларацією якої стала промова М. на Шевченківському святі (див. його брошуру "Самостійна Україна"). Коли більшість членів РУП соціалістичної орієнтації відійшла із самостійницьких позицій, виступив одним з ініціаторів створення 1902 р. Укр. народної партії (УНП) й автором її програмових документів, у яких висувались політ. завдання і обґрунтовувалась ідея самостійної укр. держави. 1905 р. уклав проект першої у XX ст. укр. конституції "Основний закон Самостійної України — Спілки народу українського". У передвоєнні роки займався організацією укр. періодичних видань. У час визвольних змагань захищав державну самостійність України, ініціював створення укр. війська, брав активну участь у політ. житті. Арештовувався більшовиками, згодом виїхав на Кубань. 1924 р. повернувся до Києва, де й загинув за не зовсім з’ясованих обставин.

М. — один з основоположників новітнього укр. самостійництва. Перший у Наддніпрянщині поставив питання про політ. незалежність України, яке з того часу інтенсивно обговорювалось у середовищі укр. інтелігенції, стаючи антитезою домінуючої драгоманівської концепції. Якщо у "Символі віри молодих українців" (1894) ставилося завдання молодому поколінню звільнити націю від гніту і з цією метою плекати із себе інтелектуальну еліту, то в "Самостійній Україні" М. виступає фундатором національно-радикальної політично-філос. течії. Її засадничими положеннями стали гранична самодостатність укр. ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в т. ч. і революційної), необхідність здобуття Україною політ. незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час, лідерство укр. інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність. У підготовлених М. документах УНП звучать ідеї, близькі до націонал-соціалізму: "Україна для українців...", "не бери собі дружини з чужинців..." та ін. Хоча тут же ("Справа укр. інтелігенції у програмі УНП", 1904) ідеолог УНП допускає автономію України як етап на шляху до незалежності. І. Лисяк-Рудницький не вважав М. "батьком націоналізму", бо "історично-правна, легітимістична основа його (програма відновлення "Переяславської конституції") чужа мисленню пізнішого націоналізму, який був байдужий до конституційноправних аргументів". У публіцистиці ж 1905 р. ("Націоналізм і космополітизм") М. наголошує розрізнення націоналізму (нац. шовінізму) пануючих націй як системи винародовлення і націоналізму гноблених народів як захист права боротися за своє людське "Я". Перший відбирає (під гаслами космополітизму) останні сили з націй поневолених — їхню інтелігенцію, тоді як другий є джерелом іст. творчості, несучи в собі зародки народної свободи, маючи своїм продовженням і розвитком ідеї гуманізму й космополітизму. Здоровий націоналізм, стверджувалось у "Самостійній Україні", покликує до іст. життя нові народи, веде до розпаду приречених історією імперій. У бракові такого націоналізму серед широкого загалу українців М. бачить осн. причину нещасть своєї нації. Гол. опонентами М. є не "чужинці", а "українофіли, що виробили релігію лояльності", укр. інтелігенція, яка в попередніх своїх поколіннях не узгоджувала свої інтереси з інтересами народу, зраджувала, покидаючи його в найгірші часи. Її репрезентанти "надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії". Саме "українофіли" зробили укр. рух чимось смішним і ганебним і тим самим відштовхнули від українства "цілу молоду Україну". Без інтелектуального та чуттєвого резонування чергового молодого покоління на політ. зміст нац. ідеї державне унезалежнення України неможливе.



Твори M.: Profession de foi молодих українців // Правда. — 1894. — Т. 17; Самостійна Україна та ін. твори // Політологія: Хрестоматія. — Львів, 1995; Націоналізм — всесвітня сила // Націоналізм; Антологія. — К., 2000; Націоналізм і космополітизм // Там само; Самостійна Україна. — К., 2002.



Про нього див.: Шемет С. Микола Міхновський // Хліборобська Україна. — 1925. — Кн. 5; Андрієвський В. Микола Міхновський. — Мюнхен, 1950; Мірчук П. Микола Міхновський — апостол укр. державності. — Філадельфія, 1960; Сосновський М. Микола Міхновський і Дмитро Донцов — речники двох концепцій укр. націоналізму // Зустрічі. — 1991. — №2; Трофим’як Б. Микола Міхновський та національно-визвольний рух // Укр. наука: минуле, сучасне, майбутнє. — Тернопіль, 1999; Козлюк Л. Драгоманов і Міхновський: діалог альтернативних концепцій самостійності України // Сучасність. — 1999. — №7 — 8; Кухта Б. З історії укр. політ. думки першої пол. XX ст. — Львів, 1999; Курас 1. Ф., Турченко Ф. П. Перший речник новітнього укр. самостійництва // Укр. ідея та її творці (друга пол. XIX — поч. XX ст.). — К., 1999; Панчук М. Микола Міхновський — передвісник укр. організованого націоналізму // Визвольний шлях. — 2000. — Ч. 5; Романчук О. Микола Міхновський // Універсум. — 2000. — Ч. 1 — 2; Шипілов Л. Принцип народовладдя в ідейній спадщині М. Міхновського // Визвольний шлях. — 2001. — Ч.5.



І. Лисий

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.