[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 135-137.]

Попередня     Головна     Наступна





МОГИЛА Петро (21.12.1596 — 01/11.01.1647) — релігійний і культурний діяч, богослов і мислитель. Народився у Молдавії в родині майбутнього господаря Валахії і Молдови Симеона. Освіту здобув у школі Львів, братства і в закордонних ун-тах (можливо, Франції і Голландії). Недовгий час служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві (1621). 1625 р. прийняв чернецтво. З 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1632 р. — митрополит Київ., Галицький і всієї Русі, екзарх Константинопольського патріарха. Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, М. підпорядковує свою діяльність зміцненню православ’я, духовної єдності укр. народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. Високоосвічена людина, М. значно розширив сферу вживання укр. мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, готував укр. видання Біблії. Реформи М., спрямовані на піднесення освіти, моральності, дисципліни, організації кліру, вивели православну церкву з кризи та занепаду. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. 1632 p. M. заснував Києво-Могилянську колегію — перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних слов’ян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури впродовж майже двох століть. У колегії вперше в Україні почалось викладання філософії і богослов’я як певних розгалужених теоретичних систем.

У роздумах М. як мислителя доби бароко виразна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу і Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини селективно, М. сприяв прилученню укр. народу до культурних надбань людства.

Визначальною рисою Бога, світу і людини, є, за М., любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце. З нею М. пов’язує ідею діяльної любові або доброчинства, що в свою чергу стає основою суспільної злагоди й єдності, наслідком яких є побудова "суспільного блага". Досягнення останнього пов’язується ним з діяльністю держави. М. був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, став думати про майбутню укр. державу. Основним державотворчим чинником він уважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада, обмежена законом. Закон і право М. підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. У творах М., як і в творах Ю. Ліпсія та Г. Ґроція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність М. сприяли духовній єдності укр. народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політ. консолідації, здійсненої Б. Хмельницьким.

До осн. творів М. належать: "Номоканон" (1629), "Антологія, сиреч молитвы" (1636), "Євангеліє учителноє" (1637), "Літос" (1644), "Православне сповідання віри" (1640 — 45), "Требник" (1646). У написанні багатьох творів, пов’язаних з іменем М., брали участь Ісая Трофимович-Козловський, Сильвестр Косов, Йосиф Кононович-Горбацький та ін. його сподвижники.



Твори М.: Книга души, нарыцаемое злото... — К., 1623. — ВР ЛНБ; ЛюбомудрЂйшаго киръ Агапита діакона, блаженнЂйшему і благочестивЂйшему царю Іоустиніану... главизны, поучителны, по краегранію еллински изложены, словенски же пръвое напечатаны. — К., 1628 (переклад М.); Λειτνργιαριων... си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских повседневных нощных же и дневных в себЂ съдръжимых реченный. Благословеніем и исправленіем преподобнЂйшаго господина и отца киръ Петра Могилы. — K., 1629; Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію правила святых апостол седми соборов и помЂстных нЂкіих. K сему и вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем изданный. — К., 1629; Антологіа, сирЂч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу спудеов и всЂх благочестивых любомолитвеник. ВкратцЂ собраная и благочиннЂ расположеная тщаніем... Петра Могилы. — К., 1636; Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637; Λιτθος albo kamen z procy prawdy cerkwie świątey prawosławney ruskiej na skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana Sakowieza... roku 1642 w Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego ojca Euzebia Pimina. — K., 1644; Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч. — Канберра; Мюнхен; Париж, 1988); Ортодокс омологія сирЂчь Православное исповЂданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем); Катихисис сирЂчь исповЂданіе православныя вЂры католіческія и апостолскія церкве восточныя... — К., 1712.



Про нього див.: Голубев С. Т. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). — Т. 1. — К., 1883, Т. 2. — К., 1898; Голубев С. Лифос — полемическое соч., вышедшее из Киево-Печерской типографии в 1644 году // АЮЗР. — 1893. — Ч. 1. — Т. 9; Житецький П. Петр Могила // Энц. словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Эфрона, — СПб., 1898. — Полутом 46; Галант И. В. Киев. митрополит Петр Могила и его отношение к євреям // КС. — 1905. — Ч. 24. — Т. 89; Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956; Winter E. Russland und des Papstum. — Berlin, 1960. — T. 1; Перетц В. H. "Книга души, нарыцаемая злото". Неизданное соч. митрополита Петра Могилы // Исследования и м-лы по истории старинной укр. лит-ры XVI — XVII вв. — М.; Л., 1962; Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. — Париж, 1969 (перевид.: К., 1997); Jobert A. De Luther a Mohila. La Pologne dans la crise de la Chretientć. 1517 — 1648. — Paris, 1974; Франко І. Історія укр. літ-ри // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976. — Т. 40; Флоровский Г. Пути русск. богословия. — К., 1991; Sinopsis. — Kiev, 1681; Facsimile, mit einer Einleitung von Hans Rothe. — Koln; Wien, 1983; Koropecky R. The Kiev Mohyla Collegium and Seventeenth Century Polish Literary Contracts: a polish translation of Henry Montagu’s Manchester al Mondo // The Kiev Mohyla Academy. Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984; Shevchenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard. — The Kiev Mohyla Academy. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984; Sysin F. Peter Mohyla and the Kiev Academy in Recent Western Works: Divirgent view on seventeenth century Ukrainian culture // The Kiev Mohyla Academy Harvard. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984; Бобынэ Г. О. Гуманизм в филос. и общественной мысли Молдавии в XVII — нач. XVIII в. — Кишинев, 1988; Костомаров Н. И. Киев. митрополит Петр Могила // Костомаров Н. И. Ист. произведения. Автобиография. — К., 1989; Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В.Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К. — 1991; Возняк М. С. Історія укр. літ-ри: У 2 кн. — Львів, 1992; Зеньковский В. Основы христианской философии. — М., 1992. — Т. 1; Білодід О. Загадка Петра Могили // Київ, старовина. — 1993. — №3; Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. — К., 1994. — Кн. 3; Чижевський Д. Історія укр. літ-ри. — Тернопіль, 1994; Яковенко Н. М. Розтятий світ: культура України-Руси в добу Хмельниччини // Сучасність. — 1994. — №10; Грушевський М. Історія укр. літ-ри. — К., 1995. — Т. 6; Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Київ. старовина. — 1995. — №1; Феномен Петра Могили. Біографія. Діяльність. Позиція. — К., 1996; Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997; Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ Христа в укр. культурі. — К., 2001.



В. Нічик















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.