[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 143-144.]

Попередня     Головна     Наступна





НИКИФОР (р. н. н. — 1121) — церковний діяч й мислитель. За походженням — грек з Лікії Малоазійської. Присланий Константинопольським патріархом до Києва, у 1104 — 21 рр. посідав митрополичий престол.

Н. — автор низки послань і повчань морально-виховного характеру, написаних, вірогідно, грецькою і перекладених давньоруською мовою. У своїх творах спирається на античних та християнських філософів, особливо на вчення Йоана Дамаскіна про категорії.

Центральною у творчості Н. є проблема походження та природи Добра і Зла. Відповідно до тогочасних наукових уявлень, Н. навчає про подвійність буття, чиї начала — словесне і безсловесне, безплотне і тілесне — перебувають в одвічній боротьбі. Орієнтуючись на філософію Платона і святоотчу традицію, Н. вказує три складові душі: "словесну" (розум, логос), "шалену" (почуття, емоції, життєва енергія) та "жадану" (воля, прагнення). З позицій християнського дуалізму та раціоналізму Н. наголошує на керівній ролі душі "словесної", а тому вбачає в людині вінець творіння. "Словесна" душа керує тілом через п’ять почуттів — зір, слух, нюх, смак, дотик, з-поміж яких найдостовірнішим засобом пізнання є зір. "Словесна" частина душі двоїста: розум для християн — шлях до Бога, для язичників — до пихи та ідолослужіння. Так само "шалена" частина — це любов до Бога і заздрощі та безбожність. "Жадана" частина несе благо, якщо простує під проводом Бога. Знання — критерій розрізнення добра і зла. Розум, тісно пов’язаний з моральністю, контролює почуття і допомагає здоланню їхніх негативних виявів.

Філософсько-політ. настанови Н. акцентують певну перевагу державної влади над церковною, наголошують на обов’язку монарха боротися з "латинською" вірою та єресями. Князь уподібнюється душі, що має керувати усіма без винятку "діяннями тіла", тобто своїми слугами. Н. підкреслює велику відповідальність властителя і те, що сама влада може мати як корисні, так і негативні прояви.



Твори Н.: Послание к Владимиру Всеволодовичу Мономаху о посте и о воздержании чувств // Калайдович К. Ф. Русск. достопримечательности. — М., 1815. — Ч. 1; Послание от Никифора митрополита Киевского к Владимиру князю всея Руси, сыну Всеволожу, сына Ярославля ("Въпрашал еси был, благородный княже, како отвержени быша латыне...") // Калайдович К. Ф. Памятники российской словесности XII в. — М., 1821; Послание от Никифора митрополита Киевского всея Руския земля, написание на латыну к Ярославу, князю муромскому, Святославичу, сына Ярославля о єресях // Макарий. История русск. церкви. — СПб., 1868. — Т. 2; Поучение про пост // Там само.



Про нього див.: Попов А. Историко-лит. обзор древнерусских полемических соч. против латинян: (XI — XV вв.). — М., 1875; Павлов А. Критические опыты по истории древнейшей грекорусской полемики против латинян. — СПб., 1878; Безобразова М. В. Послание митрополита Никифора // Известия Отд. русск. языка и словесности АН. — 1898. — Т. 3. — Кн. 4; Голубинский Е. Е. История русск. церкви. — Т. 1. — М., 1900; Орлов А. С. Владимир Мономах. — М.; Л., 1946; Громов M. H. Об одном памятнике древнерусской письменносте XII в. // Вестник Моск. ун-та. Сер. VII. Философия. — 1975. — №3; Понырко H. В. Эпистолярное наследие Древней Руси, XI — XIII вв.: Исследования, тексты, комментарии. — СПб., 1992.



С. Бондар

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.