Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 155-156.]

Попередня     Головна     Наступна





ПЕКАЛІД (Пенкальський, Пенкаля) Симон (бл. 1567 — після 1601) — мислитель-гуманіст, поет. Народився в м. Олькуші поблизу Кракова у родині міського радника. Навчався у Краківському ун-ті (1585 — 89), де отримав ступінь бакалавра. Пізніше був придворним поетом кн. К. Острозького.

Творчість П. має яскраво виражений ренесансно-гуманістичний характер, який виявляється в інтерпретації історії як послідовного вияву в часі діянь визначних особистостей, а не як наперед визначеного Богом процесу, де роль людини зводиться до мінімуму; в утвердженні думки про спроможність людини своїми зусиллями, доброчесністю дійти богоподібності, досягти земного безсмертя; у шануванні людини не за її соціальний статус, а за талант, довершеність фізичних і моральних сил, благородство; у заклику дбати про спільне благо; у ствердженні ідей справедливості, релігійної толерантності, свободи. Прихильник монархічної форми правління (в королі бачив "філософа на троні"), П. розглядав державу як очолювану королем природну організацію людей, складену з різних станів, кожний з яких посідає відповідне йому місце в соціально-політ. ієрархії.

Найвідоміший з творів П. — латиномовна поема "Острозька війна" (1600), в якій розкрито іст. події, пов’язані з придушенням кн. Острозьким та його сином Янушем селянсько-козацького повстання під проводом Криштофа Косинського.



Твори П.: De bello Ostrogiano ad Piantcos cum Nisoviis libri quattuor a Simone Pecalidis Artiura Bacalaureo conscripti. — Cracoviae, 1660; Про Острозьку війну під П’яткою проти низових // Укр. гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2 ч. — К., 1995. — Ч. 2.



Про нього див.: Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні (ідеї гуманізму епохи Відродження в укр. філософії XV — XVII ст.). — К., 2000.



В. Литвинов
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.