Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 180-181.]

Попередня     Головна     Наступна





СЛАВИНЕЦЬКИЙ, чернече ім’я — Єпіфаній (кін. XVI — поч. XVII ст. — 19.10.1675) — церковний і культурний діяч, філософ, проповідник. Народився на Поділлі або на Волині, навчався у Київ. братській школі та, ймовірно, за кордоном. Був викладачем Київ. братської школи, професором Києво-Могилянського колегіуму, в останньому читав курси латинської, грецької та старослов’янської мов. За дорученням митрополита Київського С. Косова, який виконував прохання рос. царя Олексія Михайловича, 1649 р. виїхав до Москви, де згодом (1653) організував першу Греко-латинську школу. Помер у Москві, похований у Чудовому монастирі.

С. — автор понад 150 оригінальних і перекладних праць з питань розвитку освіти і науки, а також з етичної і теологічної проблематики. 1663 р. перевидав у Москві Острозьку Біблію, до якої написав передмову. За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії рос. мовою, виправив і надрукував Служебник. Часослов, Псалтир, склав близько 60 проповідей тощо. С. належить також авторство "Громадянства звичаїв дитячих" ("Громадянство звичаїв добрих"). Найважливішими з праць С. є "Лексикон латинський" та "Лексикон словено-латинський" (у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським).

С. — типовий представник барокової доби. Його філос. погляди, відбиті в основному у проповідях, є зразком органічного поєднання елементів середньовічної (патристики й схоластики) і новітньої (Ренесансу, Реформації) філософії. Розрізняючи "внутрішню" візантійську мудрість від "зовнішньої", західноєвропейської вченості, С., у суто бароковому дусі, використовує у своїх працях рівною мірою здобутки античної й християнської думки.

Філос. інтереси С. зосереджувалися на етичній та антропологічній проблематиці. Уявлення про світ і його структуру склались у С. під впливом відповідних середньовічних і ренесансних концепцій. У тлумаченні С., великий світ (макрокосм) — єдиний, гармонійно й доцільно побудований організм; всі речі й істоти, що його наповнюють, взаємопов’язані як ланки одного ланцюга. Структура макрокосму, як і небесних сфер, уявляється С. в дусі середньовіччя строго ієрархічною: всі речі й істоти посідають кожна своє місце. Виходячи з концепції великого ланцюга буття, С. обґрунтовує ідею єдності макро- і мікрокосму. В мікрокосмі (людині) він убачає ті ж закономірності, елементи й ієрархічну структуру, що у світі великому. В обох світах С. знаходить страждання і сум, мінливість і минучість. Дзеркальність великого й малого світів він передає поширеним за доби бароко символом "корабля у бурхливому морі" (море символізує для С. і зовнішній життєвий шлях людини, і внутрішнє її життя, з його пристрастями й спокусами).

Мікрокосм у С. пов’язується з макрокосмом у сенсі співвідношення "людина і суспільство", чия ієрархічна структура відповідає внутрішній будові людини. Засобом удосконалення світу і суспільства він убачає самовдосконалення кожного його представника. Духовне вдосконалення людини пов’язує з процесом пізнання, що передбачає розмірковування про марноту світу, про неминучість смерті, про підготування себе до неї добрими справами, духовною працею тощо. Саму філософію С. розуміє як повчання смерті.



Твори С.: Сказание от божественных писаний яко о святых в небе сущих не достоит молитися: да оставятся им грехи. — М., 1680.


Про нього див.: Певницкий В. Епифаний Славинецкий, один из главных деятелей русск. духовной лит-ры в XVII в. // ТКДА, — 1861 . — Кн. 8; Филарет (Гумилевский). Обзор русск. духовной лит-ры. 3-е изд, — СПб., 1884. — Кн. 1; Ротар И. Епифаний Славинецкий, лит. деятель XVII в. // КС. — 1900. — №11; Елеонская А. С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII — нач. XVIII в. — М., 1989.



Я. Стратій















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.