Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 196-197.]

Попередня     Головна     Наступна





ТУПТАЛО Данило Савич (Димитрій, митрополит Ростовський, св.) (11/21.12.1651 — 28.10/08.11.1709) — церковний діяч, мислитель, поет, проповідник. Народився у с. Макарові на Київщині в родині сотника Київ. полку. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі (1662 — 65). 1668 р. прийняв чернецтво. З 1677 р. жив у Білорусі в єпископа Теодосія Василевича. З 1679 р. — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловичау Батурині. 1680 р. обраний ігуменом Київ. монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині. 1681 р. стає ігуменом Максаківського СпасоПреображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря. Від 1684 р. — проповідник Києво-Печерської лаври (за архімандрита Варлаама Ясинського). З того часу до 1705 р. працював над написанням і виданням (у 4 т.) зб. "Четьї-Мінеї" (К., 1689 — 1705; 2-е вид.: К., 1711 — 18). Крім Києва, жив у Батурині, був ігуменом монастиря Св. Петра і Павла в Глухові (1694 — 97), Єлецького Успенського монастиря в Чернігові (1697 — 99), де висвячений в архімандрити, та Спасо-Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському (1699 — 1701). З 1702 р. — митрополит Ростовський і Ярославський. У Ростові зосередився на освітній діяльності та боротьбі з розколом. Заснував школу з викладанням грецької і латинської мов на зразок КМА, зі шкільним театром, для якого писав драми. Крім зб. "Четьї-Мінеї", написав чимало проповідей, виданих у Києві 1710 і 1713 рр., моральних повчань під назвою "Алфавитъ духовный, или увЂщанія по письменамъ алфавитнымъ начинаемыя", віршів, де абстрактно-християнські мотиви метафізичної поезії поєднуються з осмисленням соціальних проблем, розглядуваних крізь призму "індивідуальної" долі, а також "Літопис, або збірний хронограф", що засвідчив глибокі знання Т. Біблії, патристики, візантійських хроністів і новіших церковних письменників, "Мартиролог" — скорочений виклад зб. "Четьї-Мінеї" (праця не завершена) й "Дослід над розкольничою бринською вірою" (закінчений 1709 р., виданий 1745 р.). Помер у Ростові. Канонізований 1757 р.

Т. — типовий представник барокової доби. Його філос. погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філос. інтересів Т. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв’язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов’язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що у свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христу в земному житті. В системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює спасіння діючого суб’єкта. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей і суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, згідно з якою державою управляє освічений монарх, що керується принципами християнської моралі.



Твори Т.: Руно орошєнное... — Чернігів, 1683 (те саме: 1689, 1696); Книга житія святых... На три мЂсяцы первыя: септемврій, октоврій и ноемврій, — К., 1689; Книга житія святых... На три мЂсяцы вторыя: декемврій, іануарій і февруарій. — К., 1695; Книга житія святых... На три мЂсяцы третій: март, апріль, маій. — К., 1700; Апологія в утоленіе печали человЂка сущаго в бЂдЂ, гоненій и озлобленій, вкратцЂ сложенная по совЂту святаго апостола Павла глаголющаго: утЂшайте друг друга и созидайте каждого ближняго... — Чернігів, 1700; Книга житія святых... На три мЂсяцы четвертая: июнь, іюль, август. — К., 1705; Рассуждение о образе Божий и подобий в человеце. — М., 1714; Розыск о расколнической брынской вЂрЂ, о ученій их, о дЂлах их, и изъявленіе, яко вЂра их неправа, ученіе их душевредно и дЂла их небогоугодна. — М., 1745; Дневные записки святого чудотворна Димитрия митрополита Ростовского... — М., 1781; Летопись иже во святых отца нашего Димитрия, митрополита Ростовского, новоявленного чудотворца, сказующая вкратце деяния от начала миробытия до рождества Христова, собранная из божественных писаний, из различных хронографов ских, польских, еврейских и иных, c присовокуплением келейной летописи сего же святого чудотворца. — М., 1784; Зерцало православного исповедания... — СПб., 1805. Соч.: В 5 ч. — К., 1869 — 1872. Жития Святых. — Кн. 1-3. — К., 1998; Кн. 4-5, Кн. 6-11. — К., 1999.



Про нього див.: Нечаев В. П. Святый Димитрий (Туптало), митрополит Ростовский. — М., 1849 (2-е вид.: М., 1910); Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время. — СПб., 1891; Величковский А. Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. — Чернигов, 1893; Обтемперанский А. Святитель Димитрий, митрополит и чудотворец Ростовский (жизнь и труды его). — Екатеринбург, 1909; Титов Ф. И. Св. Димитрий, митрополит Ростовский, бывший ученик Киевской духовной академии (1651 — 1709). — К., 1909; Попов M. C. Святитель Димитрий Ростовский и его труды. — СПб., 1910; Вертеловский А. Св. Димитрий Ростовский и его творення. — X., 1910; Іларіон (митрополит) [Огієнко І. ]. Св. Димитрій Туптало. Його життя і праця. — Вінніпег, 1960; Нічик В. М. Етичні погляди Д. С. Туптала // Філос. думка. — 1973. — №2; Климов В. В. Святитель Димитрій. — Львів, 1995; Йосипенко С. Л. Етичне вчення Д. С. Туптала (св. Димитрія, митрополита Ростовського) в контексті укр. духовної традиції // Автореф. дис.... канд. філос. наук. — К., 1996.



Я. Стратій















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.