[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 202-204.]

Попередня     Головна     Наступна





ФРАНКО Іван Якович (15/27.08. 1856 — 13/26.05.1916) — письменник, мислитель, громадський діяч. Народився в с. Нагуєвичах (Дрогобиччина) в родині коваля. По закінченні Дрогобицької гімназії (1875) вступив на філос. ф-т Львівського ун-ту. Тут вів активну громадську діяльність (спочатку через студентський "Академічний гурток", а відтак через радикальні молодіжні організації, що керувалися настановами М. Драгоманова), займався видавничою роботою (ж-ли "Друг", "Громадський друг", збірники "Дзвін", "Молот" та ін.), літ. творчістю практично в усіх видах і жанрах; здійснював соціалістичну пропаганду, за яку його неодноразово заарештовували й ув’язнювали. 1891 р., будучи автором кількох вагомих поетичних збірок і прозових книг, наукових досліджень та безлічі літературно-критичних, фольклористичних, етнографічних, бібліографічних і публіцистичних статей, Ф. закінчив Чернівецький ун-т, а 1893 р. здобув ступінь доктора філології у Віденському ун-ті. Однак спротив влади і народовських кіл не дозволили йому обійняти університетську кафедру. І надалі активно працював на ниві красного письменства й гуманітаристики, продуктивно займався науково-організаційною, видавничою та редакційною роботою (ж-ли "Житє і слово", "ЛНВ"), брав активну участь у громадсько-політ. житті. У 1896 — 1907 рр. видав низку праць ("Поза межами можливого", "Народники й марксисти" та ін.), в яких виразив своє світоглядне кредо. Вершинним досягненням Ф. — поета і мислителя — стала поема "Мойсей" (1905). Попри драматичні обставини останніх років життя і важку виснажливу хворобу, вів інтенсивну літ. діяльність майже до самої смерті. Помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.

Гігантська і розмаїта, хоча й не завжди рівна за глибиною, ідейна спадщина Ф. охоплює естетико-психологічні ("Із секретів поетичної творчості"), історіософські ("Що таке поступ?"), політологічні ("Соціалізм і соціал-демократизм") та соціологічні ("Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм") праці, роботи з історії суспільної думки України ("Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова") тощо. Втім філос. обдаровання Ф. щонайбільше увиразнено у художніх творах (поеми "Смерть Каїна", "Ex nihilio", "Іван Вишенський", "Похорон", "Мойсей" та ін.), в яких граничні проблеми людського буття інтерпретовані в етико-антропологічному ракурсі. Почавши з успадкованого від М. Драгоманова раціоналізму позитивістського штибу і засад реалістичної естетики, оспівування "розуму владного" та утвердження громадського змісту мистецтва і його доступності, Ф. згодом наближується до філософії життя і до засад "ідеалістичного реалізму", опертого на нац. романтичну традицію та віру в творче призначення духу.

Центральну для себе проблему "особистість і загал" Ф. розгортає у різних площинах: герой і маса, творець і народ, митець і публіка, будитель і спільнота. Ця суперечність в її різних модифікаціях осмислюється і переживається поетом як смисложиттєва, спроектована на долю укр. інтелігента, що за вкрай несприятливих обставин життя бездержавної спільноти має бути готовим до жертовного подвигу, щоб сприяти перетворенню маси на активну й самосвідому нац. силу. Його опорою на цьому шляху є віра в ідеал — головний рушій прогресу суспільства і спільноти. Таким ідеалом для зрілого Ф. є "ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами) життя і розвою нації". Змагання до цього ідеалу під силу цілісній людині: "Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоби наближуватись до нього..." Примат суб’єктивності — віри в ідеал — на грунті єдності розуму, почуттів і волі; переконання у поступальній ході історії, критерієм якої є "емансипація людської одиниці", й передчуття загрозливості "розвою матеріальних відносин", "раціоналізм у справах віри і реалізм у штуці" — з одного боку, а з іншого — віра в ідеал і романтизм "огню в одежі слова"; усвідомлення необхідності культурницької діяльності в Україні та її недостатності; поринання в безконечні буденні клопоти і високий духовний аристократизм; повага й увага до загальнолюдських проблем і докори укр. марксистам, котрі не відчули того, що вони "наперед українці, а потім соціал-демократи"; звертання в "образках з життя" до натуралістичних засобів і наголошення креативності поетичної фантазії — ось деякі з тих незчисленних дилем, з яких виростає напруга думки Ф. і драматизм його поетичного слова.



Твори Ф.: Твори: В 20 т. — К., 1950 — 1956. (Т. 19. Філос., економічні та іст. статті. — К., 1956); Зібрання творів: У 50 т. (Т. 45. Філос. праці. — К., 1986, Т. 26 — 43. Літ-ра і мистецтво. — К., 1980 — 1986, Т. 48 — 50. Листи. — К., 1986).



Про нього див.: Назарук О. Про Івана Франка. — Львів, 1910; Єфремов С. Іван Франко. — Пг., 1916; Заклинський Р. Світогляд І. Франка. — Львів, 1916; Іван Франко. — К.. 1926; Суспільно-політ. погляди І. Франка у світлі його творчості та листування: Збірна студія. — X., 1932; Сімович В. І. Франко, його життя і діяльність. — Львів, 1936 (те саме: Львів, 1941); Крук К. Народний Каменяр. Ч. 1. — Львів, 1937; Лев В. І. Франко та польські позитивісти. — Львів, 1937; Блохин Ю. Естетичні погляди і творчий метод І. Франка // Літ. ж-л. — 1940. — №3; Панькееич І. До переміни естетичних поглядів І. Франка в 1876 — 1878 рр. — Прага, 1944; Лисенко О. Я. Соціол. погляди І. Франка. — К., 1953; Возняк М. С. Нариси про світогляд І. Франка. — Львів, 1955; Брагінець А. С. Філос. і суспільно-політ. погляди І. Франка. — Львів, 1965; І. Франко і франкіяна на заході. — Вінніпег, 1957; Мандрика М. І. Шевченко і Франко. — Вінніпег, 1957; Возняк М. С. Велетень думки і праці. — К., 1958; Климась М. А. Світогляді. Франка. — К., 1959; Каспрук А. А. Філос. поеми І. Франка. — К., 1965; Пархоменко М. Н. Эстетические взгляды И. Франко. — М., 1966; Копиленко М. Л., Копиленко О. Л. Слідами затривалої полеміки // Філос. і соціол. думка. — 1990. — №12; Баган О. І. Франко і сучасне становище нації. — Дрогобич, 1991; Панько Т. І. Мова і нація в естетичній концепції І. Франка. — Львів, 1992; Денисюк І. Франкова концепція нац. культури // II Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. — Львів, 1993; Куца О. М. Драгоманов та І. Франко: до проблеми "неполітичної" культури // Там само; Якимоєич Б. Світоглядні позиції І. Франка і проблеми укр. державності // Там само; Зарубацька М. Смисл і абсурдність буття в поемі І. Франка "Мойсей" // Сучасність. — 1993 — №2; Герасим’як І. Проблема свободи у філософсько-соціол. вченні І. Франка // Гуманізм і духовність в контексті культури. — Кн. 2. — Дрогобич, 1995; Гундорова Т. Франко — не каменяр. — Мельборн, 1996; Корбич Г. І. Франко і нові літ. напрями: послідовність і суперечливість поглядів // III Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. — К., 1996; Іван Франко і нац. та духовне відродження України: Зб. наук. статей. — Івано-Франківськ, 1997; Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. — Львів, 1998; Сухий О. Нац. ідея в програмах і діяльності укр. політ. партій Галичини (кін. XIX — поч. XX ст.). — Львів, 1998; Жулинський М. Вірю в силу духа. — Луцьк, 1999; Його ж. "Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії..." // Хроніка-2000. — Вип. 31 — 32. — К., 1999; Мельник Я. З останнього десятиліття І. Франка. — Львів, 1999; Гнатюк М. І. Франко в літературно-естетичних концепціях його часу. — Львів, 1999; Мазепа В. І. Парадокси соціальної філософії І. Франка // Актуальні філос. та культурологічні проблеми сучасності: 36. — К., 2001: Наконечний А. Нац. ідея як інтегративний чинник у творчості І. Франка // Людинознавчі студії. Вип. 4. — Дрогобич, 2001; Пятківський Р. Проблема суб’єкта історич. процесу в філософії І. Франка // Людина і політика. — 2001. — Ч. 6.



Бібліогр.: Павлик М. Спис творів І. Франка на перше 25-літє єго літ. діяльності. 1874 — 1898. — Львів, 1898; Спис творів І. Франка з додатком статей про нього і рецензій на його писання. Вип. 1. — Львів, 1918, Вип. 2. — Львів, 1930; Іван Франко: Бібліогр. творів. 1874 — 1964. — К., 1966; Іван Франко: Бібліогр. покажч. 1956 — 1984, — К., 1987.



І. Лисий














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.