[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 212-213.]

Попередня     Головна     Наступна





ЧИЖЕВСЬКИЙ Дмитро Іванович (11/23.03.1894 — 18.04.1977) — філософ, історик філософії та культури, славіст. Народився в м. Олександрії Херсонської губ. (тепер Кіровоградська обл.) у родині дворянина. Після закінчення Олександрійської гімназії навчався у С.-Петерб. (1911 — 13) та Київ. (1913 — 18)ун-тах, здобувши фах філософа і рос. філолога. 1919 р. почав викладацьку діяльність у Києві. 1921 р. вимушений емігрувати. У 1921 — 24 рр. студіював філософію у Гайдельберзькому та Фрайбурзькому ун-тах, передусім у К. Ясперса, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера. У 1924 — 32 рр. викладав філософію в Укр. пед. ін-ті (згодом — Вільний ун-т) у Празі, видав низку наукових праць кількома європейськими мовами. З 1932 р., за рекомендацією Е. Гуссерля і М. Фасмера, читав славістику в ун-ті Галле, а відтак — у Марбурзі. У 1949 — 56 рр. викладав славістику в Гарварді. Повернувся до Німеччини, щоб очолити каф. славістики в Гайдельберзі, де працював до самої смерті.

Підставою для філос. мислення Ч. були класична онтологія від Платона до Геґеля, неокантіанство і феноменологія та містицизм (у значенні осягнення зв’язку людської душі з трансцендентним). Опонуючи просвітницькій філософії й позитивізмові і намагаючись врятувати субстанційність та цілісність буття перед дробленням його аналітикою, Ч. визнає самоцінність різних світів — явищ культури, самобутніх культур, індивідуальних світів — і водночас вважає можливим віднайти для них певний інваріант. Ч. цікавить онтологічна стійкість людини, яку він пов’язує з відкритістю буттю, що є антитезою замкненості в стереотипах, ідеологемах, у пристрасті до земних речей і справ, з орієнтацією на вічне, трансцендентне, з вірою в Бога. Онтологічна стійкість властива також ідеям; спрощені ідеї не володіють нею, як і "ідеї чавунні", зокрема просвітницька ідея зведення усіх цінностей до утилітарних. Звертаючись до світу культури, Ч. не приймає ні недооцінакцентування замкнутості самобутніх культур. Він відносить слов’янські культури до середземно-європейської традиції. Аналіз своєрідності того чи іншого культурного світу, передусім укр. культури, приводить Ч. до висновку про єдність його історичних та надісторичних прикмет. До перших він відносить наголошувану ним неповноту укр. культури, пов’язану з неповнотою нації, тобто постійною втратою нею інтелектуальної еліти; весь зміст укр. нац. руху в XIX ст. полягав у "доповненні" нац. організму до культурно-самостійного стану. До надісторичних належать архетипи, які уявлялись Ч. не чимось незмінним, позаісторичним, а радше тенденціями, прообразами, що одержують іст. наповнення, модифікуються в історії. Питання про ментальні прикмети спільноти, як і про критерії віднесення тих чи інших культурних форм (у т. ч. філософії) до певної нац. культури, Ч. з’ясовував тільки у першому наближенні. Серед рис укр. "характерології" він вирізняв "емоціалізм", який виражається у "філософії серця" (Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, П. Куліш).



Твори Ч.: Логіка. — Прага, 1924; Фільософія на Україні (спроба історіографії питання). — Прага, 1926 (2-е вид. — 1929); О формализме в этике // Научные труды Русск. Народного Ун-та в Праге. — 1928. — Т. 1; Сковорода и немецкая мистика // Там же. — 1929. — Т. 2; Логика и этика // Там же. — 1931. — Т. 4; Платон в Древней Руси // Записки Русск. Ист. Общ-ва в Праге. — 1930. — Кн. 2; Нариси з історії філософії на Україні. — Прага, 1931 (те саме: К., 1992); В’ячеслав Липинський як філософ історії // Дзвони. — 1932. — №6 (те саме: Філос. і соціол. думка. — 1991. — №10); Філософія Г. С. Сковороди. — Варшава, 1934 (доповнене перевид. нім. мовою: Skoworoda: Dichter, Denker, Mystiker. — 1974; фрагменти див.: Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000); Hegel in Russland // Hegel bei den Slaven. — [Halle], 1934; Платон o разумном начале космоса и государства. — Париж, 1937; Гегель в России. — Париж, 1939; Sturova filozofija żivota. — Praha, 1941; Поза межами краси. — Нью-Йорк, 1952; До проблем бароко // Сучасність. — 1974. — №4; Культурно-іст. епохи. 2-е вид. — Монреаль, 1978; Філософія і національність // Філос. і соціол. думка. — 1990. — №10; С. Л. Франк як історик філософії та літ-ри // Філос. і соціол. думка. — 1990. — №11; Філос. ідеї Шеллінга на Україні // Проблеми філософії. Вип. 92. — К., 1992; Укр. філософія // Укр. культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича. — К., 1993; Антична філософія в конспективному вигляді. 3-є вид. — Кіровоград, 1994 (поперед. вид. 1946, 1947); До проблеми двійника у Достоєвського // Філос. і соціол. думка. — 1994. — №5 — 6; Про "Шинель" Гоголя // Там само; Шевченко і Д. Штравс // Слово і час. — 1999, — №3, 4 (те саме: Генеза. — 1988. — Вип. 1 — 2; першодрук. — 1931); П. О. Куліш — укр. філософ серця // Філос. студії-99, К., 1999; Магічне метання списа // Діалог культур: Св. Письмо в укр. пам’ятках. — К., 1999; Сведенборг у слов’ян // Там само; Якоб Беме в Росії // Там само; Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України // Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000.



Про нього див.: Пизюр Є. Дмитро Іванович Чижевський. — [Б. м.]. 1955 (уривки див.: Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000); Bojko-Blochyn J. Dmytro Ivanovyč Čyževskyj. — Heidelberg, 1988; Пріцак О., Шевченко І. Пам’яті Дмитра Чижевського // Філос. і соціол. думка. — 1990. — №9, 10; Чижевський Д. Життєпис // Філос. і соціол. думка. — 1990. — №11; Погорілий А. О. Д. І. Чижевський як історик укр. філософії // Проблеми філософії. — Вип. 92. — К., 1992; Козак С. Укр. романтична історіософія з погляду Дм. Чижевського // Філос. і соціол. думка. — 1994. — №5 — 6; Лісовий В. Д. І. Чижевський: онтологія, гносеологія, філософія культури // Там само; Потаєеа І. Про "філософію серця" в працях Д. Чижевського // Там само; Шкандрій М. Історія, стиль, епоха, культура: до проблеми періодизації у Д. Чижевського // Слово і час. — 1995. — №7; Валявко І. Дм.Чижевський — фундатор поняття "філософія серця" // Там само. — 1998. — №8; Кримський С. Д. Чижевський про нац. визначеність історико-філос. процесу в Україні // Філос. думка, — 1998. — №3; Korthaase W. Dmytro Čyževskyj (1894 — 1977). — Berlin, 2000. Бібліогр.: [Чуднов О.] Вчений-енциклопедист Д. І. Чижевський: Бібліогр. покажч. — Кіровоград, 1994.



І. Лисий







Див. також: Дмитро Чижевський. Історія української літератури (1956)











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.