[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 6-9.]

Попередня     Головна     Наступна





Книга може бути виноградом, политим дощем, і виноградом, политим вином. Ця належить до останніх, як і кожний словник. Словник є книгою, яка, забираючи мало часу щодня, бере його багато роками.

Мілорад Павич. Хозарський словник



ПЕРЕДМОВА



Одне з головних завдань історико-філософської науки — зібрання й опис фактів, що характеризують життя і творчість представників філософії минулого, сутність їхніх поглядів та характер осмислення їхніх ідей сучасниками і наступниками. Власне на реалізацію таких завдань спрямовується величезний масив літератури, який нагромадила ієторико-філософська наука з часів античних доксографів. Число репрезентантів філософської думки, так само як і праць, присвячених опису та аналізу їхніх ідей, на кожному етапі історичного розвитку невпинно зростає й сьогодні досягає масштабу, неосяжність якого потребує надійного дороговказу на шляху прилучення до філософської думки людства. Саме ця потреба й зумовила появу в колі історії філософії специфічного жанру енциклопедій і словників.

«Вступна промова» Ж. Д’Аламбера, що передувала славнозвісній французькій енциклопедії XVIII ст., заклала певну традицію передмов, якими зазвичай відкривають енциклопедичні та словникові видання. Попри всю різноманітність творів цього жанру, вступ до них, як правило, передбачає, по-перше, визначення місця пропонованого видання з-поміж попередніх, уже наявних; по-друге, з’ясування мети видання та його специфіки, і нарешті, по-третє, звернення до читача з проханням бути поблажливим. Не маємо наміру відступати від згаданого канону й ми.

Отже, наш словник присвячено історії української філософії — темі, що обминалась узагалі чи, в кращому разі, згадувалась украй побілено, на далекій периферії історико-філософської науки. Тим-то узагальнюючих праць і довідкової літератури з цієї теми невимірно менше порівняно з аналогічними виданнями, скажімо, з історії німецької, французької, англійської чи російської філософії.

Поодинокі спроби розгляду української філософії як самобутнього предмета історико-філософського дослідження, здійснені наприкінці XIX і впродовж XX століть Кл. Ганкевичем, В. Щуратом, М. Сумцовим, Д. Чижевським, І. Мірчуком, деякими радянськими філософами, мають здебільшого ініціативний характер і, на жаль, не можуть задовольнити потреби цілісного, наукового, об’єктивного пізнання історії української філософії на рівні вимог сучасної науки. Сказане стосується й нечисленних довідкових видань, серед яких найзначнішою є надрукована в Празі 1926 року праця Д. Чижевського «Філософія на Україні (спроба історіографії)».

Суттєво змінюється ситуація останнім часом. Після утвердження незалежності в Україні значно зріс потяг до вивчення її історії, зокрема й історії філософської думки. Історію української філософії вивчають сьогодні у вузах держави як самостійний предмет, забезпечений низкою навчальних посібників та підручників (див. перелік їх у додатку до нашого Словника).

В останні роки побачили світ і кілька довідників з історії філософії України, які виконують важливу просвітницьку роль. Але в них, на жаль, проступають і недоліки сучасної історико-філософської україністики, поки що неспроможної, попри ентузіазм і самовідданість її речників, здійснити весь обсяг необхідної дослідницької роботи, щоб заповнити численні лакуни та переосмислити вкрай ідеологізовані оцінки, що відображають реальний результат попереднього етапу українознавчих історико-філософських студій, — така робота потребує тривалішого часу. Ці довідники не позбавлені й фактичних помилок, що суттєво применшує їхню об’єктивну цінність.

Втім ми не збираємося протиставляти свою працю аналогічним за тематикою творам наших попередників. Хочемо почати зі щирої вдячності за їхній доробок, вивчення якого допомагало нам під час виконання цієї роботи. Тут цілком доречно пригадати слова, якими завершує вже згадану «Вступну промову» Д’Аламбер: «Ми не маємо наміру порівнювати цю Енциклопедію з іншими; ми охоче визнаємо, що всі вони були нам корисні, і наша праця полягає не в тім, щоб знецінити чиюсь іншу. Хай нас розсудить читач...» 1.



1 Discours preliminarie des editeurs // Encyclopedic on Dictionnare raisonne... — Paris, 1751. — T. 1. — P. XLV.



Зазначимо лише одне: як і упорядники довідників, що вийшли останнім часом в Україні, ми намагалися розширити коло аудиторії, якій адресовано наш Словник. Адже наявні довідники, як це декларують їхні автори, покликані викопувати передусім просвітницьку роль, сприяючи прилученню до української філософії тих, хто робить перші кроки на шляху ознайомлення з нею. Ми так само сподіваємося, що до кола наших читачів увійдуть студенти, учні, всі, хто цікавиться історією української філософії. Але Словник звертається й до науковців, дослідників, від чиїх зусиль у подальшому залежить доля історико-філософської україністики. Відтак ми намагалися зробити наш Словник дороговказом для тих, хто визначається з об’єктом і найважливішими джерелами дослідження, починаючи власну подорож до ще не пізнаної філософії України. Певні, що на цьому шляху на вчених чекає багато нових відкриттів, які дозволять суттєво збагатити уявлення про здобутки вітчизняної філософії впродовж її багатовікового розвитку.

Власне, таке «подвоєння» адресата, який охоплює як тих, хто задовольняє свої просвітницькі потреби, так і тих, хто налаштований на наукове дослідження історії української філософії, зумовило структурні особливості статей Словника. Попри лапідарність викладу, зумовлену обмеженим обсягом пропонованої праці, кожна стаття містить найважливіші відомості про життєвий шлях і головні етапи творчої еволюції мислителя, реферативну характеристику сутності його світогляду, особливостей загальнофілософських позицій, місця в розвитку української філософської думки. Особливу увагу приділено бібліографічним довідкам, що містять відомості про головні видання творів мислителя (у тому числі, за наявності, в перекладі сучасною українською мовою), найважливіші історико-філософські дослідження, що найадекватніше репрезентують наявні підходи до оцінки його творчості, відповідні бібліографічні описи (якщо такі є). Перелік узагальнюючих праць та довідкової літератури з історії української філософії, а також: періодичних видань зі статтями філософського змісту, що виходили в Україні, подано в окремих Додатках.

Зрозумілою видасться відмінність статей Словника за обсягом та інформаційною насиченістю: вона зумовлена як масштабом внеску того чи того діяча до історії філософської культури України, так і мірою історико-філософської дослідженості його спадщини.

Вважаємо за необхідне поділитись міркуваннями, якими упорядники керувались під час визначення змісту Словника.

Статті Словника присвячено діячам, творчість яких упродовж віків збагачувала українську філософську культуру. Саме по собі поняття «українська філософська культура « в публікаціях сучасних дослідників мас далеко не однозначне тлумачення. Більше того, амплітуда його смислів доволі широка і репрезентує на одному з полюсів точку зору, що взагалі заперечує доцільність цього поняття, а на іншому — образ української філософії як самоцінної, замкнутої на собі цілісності, що принципово відрізняється від усього «неукраїнського « в історії світової філософської думки.

Не вдаючись до дискусії, котра вимагає спеціального аналізу предмета, обмежимося стислим викладом нашої точки зору, яка потребує уточнення позиції принаймні щодо двох питань: що ми маємо па увазі, вживаючи поняття «українська культура», і що таке «філософська» культура, з нашої точки зору.

Відповідь на перше запитання передбачає, зрештою, визначення власного ставлення щодо двох позицій у розумінні нації, а відтак і національної культури, які склались у модерній європейській думці.

Одна з них, народжена у надрах культури Просвітництва (Монтеск’є, Гердер, ідеологи «Молодої Італії» та ін.), розглядає націю як природну спільноту, що характеризується певним набором сталих ознак. Зазвичай такими вважаються спільність походження, території проживання, мови, звичаїв та побуту.

Навіть побіжний погляд засвідчує невідповідність нашого Словника такому розумінню, адже на його сторінках ідеться не лише про українців за походженням, а й про молдованина Петра Могилу, грека митрополита Георгія, німців Йогана Шада та Людвіга Якоби, поляка В’ячеслава Липинського, росіянина Миколу Хвильового (Фітільова) та ін. Герої нашого Словника жили у різних державах, писали здебільшого російською, польською, німецькою мовами і найменше, через об’єктивну приреченість української філософії на «безмовність», — українською.

Між іншим, брак критерію належності до певної нації, який враховує певні об’єктивні, «природні» ознаки, виявляється не лише стосовно філософії й не є особливою ознакою тільки України. Адже євреї існували як нація і до 1948 p., коли з утворенням держави Ізраїль вони, нарешті, здобули спільну територію проживання. Німці й австрійці, англійці й американці, більшість народів Латинської Америки та мусульманського світу розмовляють однаковими мовами, але репрезентують різні нації. Один і топ самий германський етнос, з притаманними йому специфічними рисами характеру, становить основу німецької, австрійської і швейцарської націй.

Саме тому нам ближча інша, відмінна від просвітницької, позиція, що акцентує увагу на розумінні нації не як природної, а як духовної засади. Відомий французький вчений Ернест Ренан, виступаючи 1882 року в Сорбоні з лекцією «Що таке нація», обстоював думку, що справді суттєвим фактором, який визначає існування нації, є «згода і бажання жити спільним життям». Якщо ж урахувати, що культура і є тилі простором, який забезпечує людське спілкування, то можна стверджувати, що національну належність визначає передусім дотичність до поля спілкування, утворюваного національною культурою. Відтак реальну причетність до української культури виявляють ті мислителі, що зростали, формувались і діяли в межах цього поля спілкування.

Саме такими є особи, творчості яких присвячено статті нашого Словника. Серед них передусім ті, чиє життя і діяльність від початку й до кінця протікали на тлі української культури. Поряд із ними — мислителі, формування світогляду яких зазнало впливу української культури, хоч їхня творча діяльність протікала здебільшого за межами України й на теренах інших культур (Юрій Дрогобич, Микола Бердяєв, Лев Шестов та ін.). До Словника включено й імена діячів, які, сформувавшись у межах іншої культури, наприклад німецької, певний час працювали в Україні, поширюючи тут свої ідеї, що, вплітаючись у тканину української культури, ввійшли до її здобутків.

Чимало мислителів, яким присвячено статті Словника, не належать до кола представників професійної філософії — поетів, письменників, релігійних та політичних діячів тощо. Доцільність уведення їх до орбіти власне історико-філософського довідника потребує відповіді на друге зі сформульованих вище запитань, пов’язане з розумінням поняття «філософська культура».

Філософія як духовне осягнення граничних підстав людського буття виконує особливу роль у культурі. Виступаючи духовною квінтесенцією культури, виконуючи тим самим роль сфери, в якій здійснюється пізнання культурою власної сутності, філософія в межах будь-якої національної культури є тим духовним осереддям, що об’єднує різноманіття культурних утворень у визначену цілісність.

Безумовно, зміст філософії як компонента культури утворюють передусім системи та теорії, що їх формують представники професійної філософії, які діють у межах цієї культури. Втім, попри всю значущість професійної філософської діяльності, результати останньої не вичерпують змісту філософської культури. Стрижнева роль, яку відіграє в ній філософія, зумовлює відображення притаманного цій системі культури філософського бачення світу не лише в трактатах філософів-фахівців, а й у творчості релігійних діячів, політиків, митців, учених. Можна з певністю стверджувати, що в будь-якій сфері духовної культури наявний глибинний шар філософськи значущих ідей, які є не просто результатом відображення здобутків професійних філософів, а суттєвим доповненням до сукупного ідейного здобутку, що утворює філософське підґрунтя культури. Тим-то зумовлюється доцільність поняття «філософська культура» як такого, що охоплює всю сукупність філософськи значущих ідей, які склались і функціонують у даній культурі. Керуючись саме критерієм дотичності того або того мислителя до української філософської культури, ми й визначали зміст нашого Словника.

Зрештою, слід вказати й підстави, що визначили часові параметри, в межах яких реалізується у Словнику погляд на історію української філософської культури.

Як відомо, становлення професійного філософування в Україні бере початок з XVII ст. і пов’язане передусім з діяльністю професорів Києво-Могилянської академії. Втім притаманні українській філософській культурі стиль мислення й підхід до філософського осягнення граничних підстав людського буття, як і, власне, розуміння того, що є філософія, беруть свій початок ще за києворуської доби. Найдавнішою з відомих оригінальних пам’яток писемності, що містить вагомий шар філософських ідей, є славнозвісне «Слово про закон і благодать». Його автор — Іларіон, яскравий представник давньоруських інтелектуалів-книжників, який жив у першій половині XI століття, — хронологічно започатковує шерегу персоналій, репрезентованих у Словнику. Натомість «верхньою» межею Словника автори обрали 20 — 30-ті роки XX століття, керуючись тим міркуванням, що час для оцінювання творчості діячів української філософської культури радянської і пострадянської доби ще не настав. Цю важливу роботу, сподіваємось, здійснять наші наступники.

Плекаючи надію, що пропонований Словник стане в пригоді як тим, хто здійснює перші кроки на шляху ознайомлення з історією української філософської культури, так і нашим колегам-науковцям, зусиллями яких здійснюватиметься подальше осягнення української філософської думки, знову скористаємося словами Д’Аламбера: «Ми не боїмося заявити від імені колег і від себе, що завжди готові визнати нашу некомпетентність і скористатись відомостями, які до нас надходитимуть. Ми вдячно зустрінемо їх і сумирно візьмемо до уваги, адже переконані, що досягнення вищого рівня досконалості Енциклопедії — завдання на багато віків. Потрібні були століття, щоб розпочати цю справу. Та ми будемо задоволені, якщо зможемо покласти свою цеглину до фундаменту такої корисної Справи» 1.



1 Discours preliminarie des editeurs. Цит. вид. — P. XL.



Залишилось лише повідомити читача, що цей Словник є результатом спільної праці науковців кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» (доктори філософських наук Вілен Горський, Марина Ткачук; кандидат філософських наук Іван Лисий) та відділу історії філософської думки України Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України (кандидати філософських наук Ярослава Стратій, Володимир Білодід, Станіслав Бондар). Кілька статей до нашого Словника люб’язно надано доктором філософських наук Валерією Нічик, доктором теології Роландом Пічем (Німеччина), кандидатами філософських наук Володимиром Литвиновим та Іваном Паславським. Науково-допоміжну роботу виконали Надія Григор’єва і Тетяна Монарьова (НаУКМА).


Вілен Горський















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.