[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 18-20.]

Попередня     Головна     Наступна

БЕРДЯЄВ Микола Олександрович (06/18.03.1874 — 23.03.1948) — філософ і публіцист. Народився в Києві у дворянській родині (батько — нащадок старовинного роду київ. і харківських поміщиків). Рано відчув інтерес до філософії (в 14 років читав А. Шопенгауера, І. Канта). Навчався у Київ, кадетському корпусі, від 1894 р. — на природничому відділенні фіз.-мат. ф-ту Ун-ту Св. Володимира. 1895 р. Б. перейшов на юридичний ф-т. Захопившись марксизмом, у перших своїх працях намагається поєднати Маркса з Кантом (і неокантіанством). Членство у «Київ. союзі боротьби за визволення робітничого класу» й участь у студентських заворушеннях спричинили арешт (1898) і заслання (1900 — 02 pp. — Вологда, 1903 р. — Житомир). Світоглядні пошуки цих років увінчуються переходом Б. від марксизму до ідеалізму. В 1904 — 08 pp. мешкає у С.-Петербурзі, редагує ж-ли «Новый путь» і «Вопросы жизни», виступаючи теоретиком «нової релігійної свідомості» («неохристиянства»). 1908 р. переїздить до Москви, де зближується з колом філософів, об’єднаних православним книговидавництвом «Путь» (Є. Трубецькой, В. Ерн, С. Булгаков та ін.), разом з якими виступає одним із засновників Релігійно-філос. тов-ва пам’яті Вол. Соловйова. В численних працях передреволюційної доби виявляє себе оригінальним мислителем. Жовтневу революцію Б. сприйняв як трагедію, але історично неминучу. 1919 р. виступає засновником Вільної академії духовної культури, де читає лекції з філософії історії, філософії релігії, релігійної філософії. Діяльність в академії поєднує з професорством у Моск. ун-ті. Після кількох арештів Б. разом з великою групою рос. письменників і науковців вигнано з Росії (1922). У 1922 — 1924 рр. живе в Берліні, де засновує Релігійнофілос. академію (переведену 1925 р. до Парижа), займається активною лекційною і науковою діяльністю. З 1924 р. живе в Парижі (згодом — у передмісті Парижа Кламарі), де продовжує активну наукову і викладацьку діяльність, співробітничає з видавництвом YMCA-Press, виступає редактором ж-лу «Путь» (1925 — 40). Помер і похований у Кламарі.

Автор численних праць, перекладених багатьма мовами, Б. ще за життя здобув європейську і світову славу. Дослідники зараховують його до шереги найзначніших мислителів XX ст.

Б.- філософ переплавив у собі духовні струмені Ф. Достоєвського і Л. Толстого, Вол. Соловйова і М. Федорова, Я. Беме й І. Канта, К. Маркса і Ф. Ніцше. Водночас твори Б. — передусім експлікація та філос. інтерпретація світоглядних основ містерії життя та вчення Ісуса Христа. Продовжуючи традицію ірраціоналістичного філософствування (Бл. Августин, Б. Паскаль, С. К’єркеґор, Ф. Ніцше та ін.), Б. протиставляє філософію особистості раціоналістично-сцієнтистській філософії гносеологічного суб’єкта. Філософія Б. — це філософія «в межах людини», персоналізм, але своєрідний — христоцентричний, уґрунтований на гострому відчутті несправедливості, принизливості та ворожнечі «цього світу» щодо людини й «нудьги за трансцендентним»; на усвідомленні людини «найбуттєвішим» у бутті, його фокусом (антропоцентризм); на баченні за «вторинною і неістинною» природно-соціальною людиною первинної й істинної, такої, що перебуває поза поділом на суб’єкт і об’єкт, духовної «трансцендентальної людини» — Боголюдини (духоцентризм); на інтуції про два корені універсуму — «несотворену», «бездонну» першосвободу і Бога (свободоцентризм); на повстанні проти космо-іст. засад в’язничного (щодо духу) буття (прометеїзм і неогностицизм) і активно-творчому наближенні (через вогонь «актів свободи» в «паперовому» бутті несвободи) «кінця світу» (есхатологізм). Свобода — домінанта життя і ключове поняття його творчості. Відповідно до нього Б. вирізняв два типи філософії (перший виходить з примату буття над свободою, другий — з примату свободи над буттям) та дві стратегії людського життя (перша — самопоховання в «об’єктиваціях»; друга — розоб’єктивація людини й світу, прорив із «царства кесаря» в «царство духу»), наголошуючи на істинності другої. Стояв на позиціях християнсько-персоналістичного соціалізму. Боровся з комуністичним тоталітаризмом, але не приймав і капіталізм. Був чужий для більшовиків, але не став «своїм» і для рос. еміграції. Закликав до революції, але небувалої — персоналістичної.

Твори Б.: Субъективизм и индивидуализм в общественной философии. Критический этюд о Н. К. Михайловском. — СПб., 1901;Трагизм жизни и белая магия // Образование. — 1902. — № 9; Новое религиозное сознание и общественность. — СПб., 1907 (те саме: М., 1999); Sub specie aeternitatis. Опыты филос. социальные и лит. (1900 — 1906). — СПб., 1907; Духовный кризис интеллигенции. Статьи по общественной и религиозной психологии. — СПб., 1910 (те саме: М., 1998); Философия свободы. — М., 1911 (те саме: М., 1989); Проблемы Востока и Запада в религиозном сознании Владимира Соловьева // Сборник первый (изд-ва «Путь»). О Владимире Соловьеве. — М., 1911; Национализм и антисемитизм перед судом христианского сознания // Русская мысль. — 1912. — № 2; А. С. Хомяков — М., 1912; Ветхий и Новый Завет в религиозном сознании Л. Толстого // Сборник второй (изд-ва «Путь»). О религии Льва Толстого. — М., 1912; Душа России. — М., 1915; Смысл творчества. Опыт оправдання человека. — М., 1916 (те саме: М., 1989; М., 1994); Национализм и империализм. — М., 1917; Возможна ли социальная революция? — М., 1917; Народ и классы в русской революции. — М., 1917; Свободная церковь. — М., 1917; Национализм и империализм. — М., 1917; Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности. — М., 1918 (те саме: М., 1990; М., 1998); Философия Ф. Достоевского. — Пг., 1921; Конец Ренессанса. — Пг., 1922; Предсмертные мысли Фауста. По поводу книги Шпенглера «Закат Европы» // Освальд Шпенглер и Закат Европы. — М., 1922; Философия неравенства. — Берлин, 1923 (те саме: М., 1990); Миросозерцание Достоевского. — Прага, 1923 (те саме: М., 1994); Смысл истории. Опыт философии человеческой судьбы. — Берлин, 1923 (те саме: М., 1990); Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии. — Берлин, 1923; Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. — Берлин, 1924 (те саме: М., 1991); Русск. религиозная идея // Проблеми русск. религиозного сознания. — Берлин, 1924; К. Леонтьев. Очерки из истории русск. религиозной мысли. — Париж, 1926; Философия свободного духа. Проблематика и апология христианства: В 2 ч. — Париж, 1927 — 1928 (те саме: М., 1994); Марксизм и религия (Религия как орудие господства и эксплуатации). — Варшава, 1929; О самоубийстве. Психологический этюд. — Париж, 1931 (те саме: М., 1992); Христианство и классовая борьба. — Париж, 1931; О назначении человека. Опыт парадоксальной этики. — Париж, 1931 (те саме: М., 1993); Русск. религиозная психология и коммунистический атеизм. — Париж, 1931; Генеральная линия советской философии и воинствующий атеизм. — Париж, 1932; Судьба человека в современном мире. К пониманию нашей этики. — Париж, 1934 (те саме: М., 1994); Я и мир объектов. Опыт философии одиночества и общения. — Париж, 1934 (те саме: М., 1994); Дух и реальность. Основы богочеловеческой духовности. — Париж, 1937 (те саме: М., 1994); О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии). — Париж, 1939 (те саме: М., 1995); Русск. идея. Основные проблемы русск. мысли XIX в. и нач. XX в. — Париж, 1946 (те саме // О России и русск. филос. культуре. Философы русск. послеоктябрьского зарубежья. — М., 1990; М.; Х., 1999); Опыт эсхатологической метафизики. Творчество и объективация. — Париж, 1947 (те саме: М., 1995); Самопознание. Опыт филос. автобиографии. — Париж, 1949 (те саме: М., 1990; М., 1991; М.; Х., 1999); Царство Духа и царство Кесаря. — Париж, 1949 (те саме: М., 1995); Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого. — Париж, 1952 (те саме: М., 1993); Филос. миросозерцание Н. А. Бердяева // Вестник РСХД. — 1952, — № 4/5 (те саме: Филос. науки. — 1990. — № 6); Истоки и смысл русск. коммунизма. — Париж. 1955 (те саме: М., 1990); Собр. соч.: В 4 т. — Париж, 1983 — 1991; Эрос и личность. Философия пола и любви. — М., 1989; Н. А. Бердяев о русск. философии: В 2 ч. — Свердловск, 1991; Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. — М., 1994; Истина и откровение. Пролегомены к критике откровения. — СПб., 1996.

Про нього див.: Lowrie D.-A. Rebellious Prophet. A life of Nikolai Berdyaev. — N. Y., 1960; Stern H. Die Gesellschaftsphilosophie N. Berdjajews. — Köln, 1966; Полторацкий Н. П. Бердяев и Россия. Философия истории России у Н. А. Бердяева. — Нью-Йорк, 1967; Dietrich W. Provocation der Person. N. Berdiajew in der Impulsen sines Denkens. — Gelnhausen; B., 1974 — 1979. — Bd. 1 — 5; Кувакин В. А. Критика экзистенциализма Бердяева. — М., 1990; Ермичев А. А. Три свободы Николая Бердяева. — М., 1990; Вадимов А. Жизнь Бердяева: Россия. — Oakland, 1993; Дмитриева Н. К., Мойсеева А. П. Философ свободного духа (Николай Бердяев: жизнь и творчество). — М., 1993; Н. А. Бердяев: pro et contra. Антология. Кн. 1. (Рус. мыслители о Н. А. Бердяеве). — СПб., 1994; Ostrowski A. Bierdiajew: egzystencja w perspektywie eschatologicznej. — Lublin, 1999; Apжаковский А. А. Журнал «Путь» (1925 — 1940); Поколение русск. религиозных мыслителей в эмиграции. — К., 2000.

Бібліогр.: История русск. философии. Указ. лит-ры, изданной в СССР... за 1917 — 1967 гг.: В 3 ч. — Ч. 2. — М., 1992; Работы о Н. А. Бердяеве (русск. дореволюционные издания и лит-ра русского зарубежья) // Н. А. Бердяев: pro et contra. Антология. Кн. 1. — СПб., 1994; Klepinina T. Bibliographie des euvres de Nikolas Berdiaev. — Paris, 1978.

В. Білодід

Попередня     Головна     Наступна